Дорогі друзі! Щодня ми працюємо над тим, щоб користування бібліотекою було зручним і приємним для вас! Для того, щоб скоротити час очікування, а також дотримуватися соціальної дистанції — зареєструйтесь в бібліотеці он-лайн!.
Останнє оновлення: 23.09.2021 р.

Таємниці древнього Києва. Бібліотека Ярослава Мудрого – загадкова історія в освітньому просторі міста

Тематичний бібліографічний список літератури до Дня Знань
 із циклу «Легенди Києва»

Частина ІІІ   (Частину ІІ дивіться тут )

Бібліотека Ярослава Мудрого

Легенда про "Ярославів скарб"  – про бібліотеку Ярослава Мудрого, заховану у підземеллях Києва, відома з давніх давен. Таємниці бібліотеки князя і досі не залишають в спокої дослідників, дігерів, спелеологів та шукачів скарбів. Розкрити місцезнаходження легендарної книгозбірні – справа честі для істориків

Ярослав Мудрий, як ніхто інший, розумів значення навчання і читання для розвитку людини та держави загалом.

Він був першим правителем Європи, який надавав значення освіті. За роки правління князя було написано книг більше, ніж за весь час існування Київської Русі.

Не випадково Софійський собор став місцем заснування першої бібліотеки на теренах древньої держави. У ті далекі від нас часи він був центром не тільки Києва, а й усієї Київської Русі. Поблизу собору проводили знамениті київські народні віча.

У справі розповсюдження ОСВІТИ в Київській Русі, книгописна майстерня і бібліотека при храмі зіграли не меншу роль, ніж сама Софія в розповсюдженні і затвердженні християнства. Однак поряд з церковними перекладалися й книжки, що містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, публіцистичні твори. Саме вони послужили основою для перетворювання Софії Київської на центр літописання і передової думки.

У «Повісті минулих літ» заснування бібліотеки датується 1037 роком. Літописець говорить, що «Ярославъ же сей, якоже рекохом, любил бе книги, много написав и положи в святей Софии церкви»."

У тому ж році, коли була заснована і бібліотека, в соборі організували першу школу, заснували майстерні перекладачів і переписувачів книг.

Із 1054 року, на превеликий жаль, сліди бібліотеки губляться.

Ряд дослідників вважає, що книжкові скарби Софіївсього собору не загинули і зберігаються десь в київських підземеллях. Оскільки печерних лабіринтів в Києві багато - більше 50, то і версій де захована бібліотека Ярослава Мудрого, теж багато. Вчені цілком допускають версію, за якою історичні книги досі зберігаються у надрах київських земель. Катакомби стародавніх храмів, глибинні печери та підземелля із цілковитою вірогідністю могли слугувати надійною схованкою колекції.

Сама легенда про Ярославів скарб зародилася на початку ХХ ст.,

вірогідно через провокативні ствердження археолога-спелеолога Гната Стеллецького, одержимого пошуками древніх бібліотек у підземеллях та печерах.

Легенда набула нового поширення в 1960-х роках. Грунтовні публікації відомих археологів ( С. Хведчені  та ін.) у науково-популярній літературі дали надію знайти «Ярославів скарб».

За словами С. Хведчені, розчищення тунелів була складним завданням. Підземелля були завалені землею і будівельним сміттям різних століть. «Пробуривши» таким чином не один десяток метрів, археологи нічого істотного не знайшли, за винятком декількох монет різних епох. Однак Ертель зробив важливе відкриття - підземні коридори Софії Київської є частиною широкої гілки лабіринтів, побудованих ще в великокнязівську епоху. Деякі тунелі раніше служили усипальницями, а частину з них ченці облаштували для винних льохів. Напевно є лабіринти, про існування яких знало лише обмежене коло людей. Саме вони могли приховати там найцінніше - наприклад, бібліотеку Ярослава.

Археолог В. Харламов у 1990 і 1992 намагався знайти бібліотеку на території Межигірського монастиря.

Ретроспектива бібліографічних видань МСМБ

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/kiivsykiy-knyazy-bolodimir-svyatoslavich-znakoviy-simvol-shidnoslovyansykoi-tsivilizatsii/ «Київський князь Володимир Святославич - знаковий символ східнослов’янської цивілізації»

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/yaroslav-mudriy-pravitely-yevropeysykogo-rivnya/ «Ярослав Мудрий. Правитель європейського рівня». Біобібліографічний покажчик

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/istorichni-podii/kiyevo-pechersyka-lavra-duhovniy-svidok-desyati-stolity/ «Києво-Печерська лавра. Духовний свідок десяти століть»

Освітньо-книгописний центр та книгозбірня при храмі Софії Київської

Часи Ярослава Мудрого увійшли в історію України як період розквіту Київської Русі, піднесення її економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, становлення в країні цивілізованого суспільства. У «Повісті минулих літ» бібліотека згадується 1037 роком. Літописець говорить, що «Ярославъ же сей, якоже рекохом, любил бе книги, много написав и положи в святей Софии церкви». Ймовірно, що й сам князь брав участь у перекладі текстів з іноземних мов (якими добре володів). "Зерна книжкової мудрості", посіяні Ярославом, дали пишні сходи по всій країні.

В «Історії русів» розповідається, що Ярослав Мудрий заснував "главное училище Богословия и других изящных наук, с обширною из Греции выписанною библиотекою".

За життя князя було скопійовано близько 1000 примірників. А свою безцінну бібліотеку він почав створювати за 17 років до смерті.

Книги, що вийшли з її стін, послужили основою для нових бібліотек, у тому числі і величезної бібліотеки Печерського монастиря, який вже з кінця XI століття перетворюється на найбільший центр культурного життя Київської Русі. Докладніше  «Києво-Печерська лавра. Духовний свідок десяти століть»

Які ж книги зберігалися в бібліотеці Софіївського собору?

Літопис підкреслює їх виключно церковний характер. Необхідність в такій літературі диктувалася широким розповсюдженням на Русі християнства. Щодо книжок бібліотеки, літопис наголошує на винятково церковному їх спрямуванні. Очевидно, більшість із них справді були церковними, адже потреба в них диктувалася поширенням на Русі християнства.

Одначе поряд з церковними перекладалися, очевидно, й книжки, що містили відомості зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, публіцистичні твори. Саме вони послужили основою для перетворювання Софії Київської на центр літописання і передової думки.

сторінки-Ізборника-Святослава1

«Ізборник Святослава»

У Софії Київській було укладено перший літописний звід 1037-1039 рр., написано і проголошено знамените «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, створено «Ізборник Святослава», написано «Послання до Смоленського пресвітера Фоми» київського митрополита Климента Смолятича.

Знайомство з працями двох російських митрополитів – Іларіона і Клима Смолятича переконує нас в тому, що їх авторам були відомі основні положення філософських учень Гомера, Платона, Арістотеля та інших стародавніх філософів.

Саме вони послужили основою для перетворення Софії Київської в центр літописання, осередку передової думки Русі XI сторіччя.

Лаврские катакомбы

Тут було складено перший староруський літописний звід 1037-1039 років, написано і проголошено знамените "Слово Іларіона", розроблені основи першої збірки законів Староруської держави – "Російська правда", створені "Ізборник Святослава" і "Послання до Хоми пресвітерові Смоленському" і багато інших творів.

Ймовірно колись в Софії Київській зберігався і своєрідний держархів, де зберігалися договори з Візантією, інші грамоти та договори і т.п. державна документація Староруської держави.

Ярослав дуже любив книги і часто читав їх. Зібравши багато книгописців і перекладачів, він помножив число книг на Русі і поступово ввів їх у застосування. З того часу книжкова премудрість міцно затвердилася серед містян. За роки правління князя було написано книг більше, ніж за весь час існування Київської Русі. І щоб все це рукописне надбання могло перейти спадкоємцям, потрібно було знайти надійне місце для зберігання. Цим місцем стала бібліотека Ярослава Мудрого в Софії Київській.

Памятний знак на честь

Першої бібліотеки в Києві

 

У «Повісті минулих літ» про бібліотеку згадується 1037 роком.

Згадка в літописних джерелах про неї міститься в «Повісті минулих літ». Мало відомостей і про первинне місце розташування книгозбірні й книгописної майстерні при ній, а також про кількісний і якісний склад її фонду.

Більшість книжок в бібліотеці були церковними, адже потреба в них диктувалася поширенням на Русі християнства.

У Софії Київській було укладено перший літописний звід 1037-1039 рр., написано і проголошено знамените «Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, створено «Ізборник Святослава», написано «Послання до Смоленського пресвітера Фоми» київського митрополита Климента Смолятича.

Ще один факт, який доводить існування бібліотеки в минулому, це дослідження богослова Павла Алеппського. Він бував в книгосховищі Києво-Печерського монастиря, і в одному з листів згадав про велику кількість сувоїв і пергаментів з бібліотеки Софійського Собору. Лист датується 1653 роком.

Пошана до книг - джерел мудрості у Київській Русі була великою. Їх створювали, наче храми, а відкриваючи першу сторінку, хрестились, наче до ікони.

На виготовлення однієї книги ішли місяці, а то й роки. Майстерно вимальовані буквиці створювали одночасно текст і картину. Поряд із літерами красувались ілюстрації-мініатюри, малювати які довіряли спеціально навченим художникам. Матеріалом для сторінок давньоруської книги служив пергамент. Шкіру цілого стада молодих телят попередньо обробляли, перетворюючи на матеріал для одного лише екземпляру. Золото, срібло та дорогоцінне каміння оздоблювало стародавні рукописні книги. По завершенні роботи над книгою її освячували, як освячують ікону чи дім.

Таємниці київських ченців

У часи Київської Русі книгами займались переважно ченці. За ворожих набігів чи іншої великої небезпеки вони переносили найцінніші речі до підземних ходів. «Книги від ворожих навал ченцями в печерах поховали» – писали літописці. У печерах, де відсутнє різке коливання температур та немає високої вологості. А місце схованки трималось у найсуворішій таємниці, яка, на жаль, могла померти разом із служителями монастирів.

Тож бібліотека Ярослава Мудрого могла зберігатись у підземних лабіринтах одного з київських храмів. І цілком ймовірно, що до наших днів пергаменти зберегли досить хороший стан.

Щодо конкретного місцезнаходження колекції існує чимало версій. Межигірський монастир теж є претендентом на місце легендарного сховку з однієї причини. У радянські часи під час будівництва дачі Постишева в Межигір’ї робочі випадково натрапили на підвальне приміщення, доверху заповнене стародавніми книгами. Та чи був це скарб Ярослава Мудрого – невідомо. Книги тоді засипали землею, а пізніші дослідники не змогли більше знайти того підвалу.

Ще одним місце зберігання бібліотеки міг бути комплекс печер поблизу Видубицького монастиря. У різні часи тут знаходили чимало цікавого і загадкового. Києво-Печерський монастир та лаврські підземелля найдавнішого монастиря теж могли стати надійною схованкою для такого цінного скарбу.

Хоч дискусії тривають, та більшість вчених все ж вважають існування бібліотеки Ярослава Мудрого історичним фактом. Він заблудився в старовинних рукописах та поміж десятка легенд. Але шукачі скарбів вірять, що у майбутньому комусь таки пощастить розшукати староруські фоліанти з колекції Ярослава – один із найбільших загублених скарбів давньої України.

Докладніше   http://vsviti.com.ua/ukraine/29122

Шукати бібліотеку варто в Києві

Та все ж вчені цілком допускають версію, за якою історичні книги досі зберігаються у надрах київських підземель. Катакомби стародавніх храмів, глибинні печери та підземелля із цілковитою вірогідністю могли слугувати надійною схованкою колекції.

На сьогоднішній день існує кілька версій можливого існування таємного сховища. Але жодна з них офіційно не підтверджена.

Ряд дослідників вважає, що книжкові скарби Софіївсього собору не загинули і зберігаються десь в київських підземеллях. Оскільки печерних лабіринтів в Києві багато - більше 50!, то і версій де захована бібліотека Ярослава Мудрого, багато. Відомий український історик і археолог віце-президент Національної академії наук України, академік НАНУ пан П.П.Толочко, свого часу очолював пошукову експедицію, яка вивчала стародавні київські підземелля, т.ч. і навколо Софії Київської. У своїй знаменитій книзі «Таємниці київських підземель» він наводить багато цікавих фактів.

Це видання та багато інших ви можете отримати у нас в молодіжній бібліотеці за адресою вул. Л. Толстого, 49. Тел. для довідок 044 2883012

Ще до революції, в 1908 році шукачі скарбів виявили біля північно-західного кута собору глибокий провал грунту. Вони спустилися на канатах вниз і потрапили в підземну галерею, викладену цеглою. Пройшовши якусь відстань, їм довелося повернутися назад, оскільки в підземному приміщенні стався провал.

Навесні 1916 року поблизу Софії Київської утворився глибокий провал, спустившись в який, дослідники виявили древній підземний хід. Про це намагалися не говорити вголос, але тоді всі відчули - в підземеллі може зберігатися бібліотека Ярослава.

Вчені провели досить ретельне археологічне дослідження підземелля. Археологи очистили від будівельного сміття і нанесеного за століття мулу два підземних коридори, які закінчувалися обвалом грунту. В кінці другого коридору була зроблена сенсаційна знахідка - невеликий шматок берести з написом: «Аще хто найде цей хід той найде велий (великий - С.Х.) скарб Ярослав». Окрилені надією, дослідники з подвоєною енергією продовжили роботи з розчищення коридорів і ніш.

Недалеко від знайденої «записки» дійсно виявили тайник, напис на стіні якого повідомляла, що вчені трохи спізнилися до роздачі подарунків, і скарб викопали, не чекаючи їх. Якщо довіряти тексту, видряпані на стіні, то тут були «викопані гроші» і далі стояла нерозбірлива дата цієї знаменної події. Складалося враження, що на цей раз археологів випередили їх всюдисущі «друзі» - шукачі скарбів. Вчені не впали духом і стали з пристрастю, гідною кращого застосування, доводити, що обидві написи є умілими містифікаціями і до часу Ярослава ніякого відношення не мають.

Таким чином, підземелля, яке обіцяло дати світові археологічну знахідку століття, подарувало лише надії

І ось тут-то починається найцікавіше. Всі сучасні вчені мужі в один голос стверджують, що знайдене підземелля - це винний підвал, а напис на бересті - містифікація.

Щоб докопатися до істини, потрібно було прочитати Звіти археологічної комісії 1916 року. Після більш ніж річних пошуків вдалося нарешті розшукати ці документи. Дивно, але факт - звіт, опублікований у  Петрограді в 1917 році, до цього дня зберігався з нерозрізаними сторінками! За 80 років ніхто цю книгу в руках не тримав!

Документи, які багато хто неодноразово цитували, залишилися в первозданному, незайманому вигляді. Тільки детально ознайомившись з цією роботою, розумієш, що дослідники не дали категоричного висновку про написи на бересті, а залишили питання відкритим. Виявися злощасна береста в руках сучасного вченого, здається, не було б проблем із встановленням точної дати напису. Хімічний аналіз чорнила дозволив би з високою точністю визначити їх вік.

Але, на жаль, місцезнаходження берести сьогодні невідомо. Крім того, дослідники зробили попередній висновок про те, що дане підземелля могло служити ... усипальницею київських князів. А це (я думаю, ви погодитеся?) Щось зовсім інше, ніж винний льох!

Археологічні розкопки 1916 року було досить скоро припинені. Причину занотовано в протоколі засідання археологічної комісії.

Час був тривожний, і комісія прийняла рішення розкопки призупинити. Дивно, як цю важливу частину протоколу не помітив ніхто з дослідників! Адже тут навіть не треба читати між рядків, написано чорним по білому! Розкопки призупинили зовсім не через їх неперспективність. Археологи просто побоялися продовжувати такі відповідальні роботи в такий непевний час!

Йшла війна, голод і розруха панували в імперії. Наближалася революція. Яка доля очікувала бібліотеку Ярослава, якби її відкрили? В чиї руки потрапили б безцінні книги? Реальною була загроза розграбування стародавнього книжкового фонду, і вчені взяли єдине вірне рішення - припинити розкопки, залишити можливу унікальну знахідку в тому потаємному місці, де вона спокійнісінько зберігалася майже дев'ять століть.

https://www.interesniy.kiev.ua/ru/klad-yaroslava-mudrogo/

Слово "бібліотека" в Стародавній Русі майже не вживалося

У різних містах Русі приміщення для книг мали самі різні назви: "книгохранителька", "книгосховище", "книгохранильня", "книгосховищиця", "зберігальна скарбниця", "книжкова кліть", "книжкова палата" і та ін.

Вперше слово "бібліотека" зустрічається в знаменитій Геннадієвській біблії 1499 року. Термін "бібліотека" був ще незвичний, тому на полях проти нього перекладач зробив пояснення - "книжковий будинок".

Скарби Київської Русі.

ДЕ ШУКАТИ бібліотеку Ярослава Мудрого

Точна кількість книг, що складали бібліотеку, невідома. Літописці розпливчасто згадують про «дуже багато». Сучасні історики називають суперечливі цифри: від кількох сотень до кількох тисяч. Вважають, що основу бібліотеки становили манускрипти релігійного змісту, але найцікавіше - це історичні хроніки. Хто знає, може, знахідка хоча б однієї з цих книг могла б прояснити деякі таємниці з історії Русі, якщо не спростувати їх? Як би там не було, бібліотека немов канула в Лету. Однак деякі фахівці вважають, що вона як і раніше знаходиться в Києві і захована в підземних лабіринтах одного з київських храмів. Цю версію запропонував київський історик і письменник Сергій Хведченя, не один рік присвятив пошукам бібліотеки Ярослава Мудрого. Свої міркування він виклав у книзі «Таємниці Лаврських святинь».

 

Версія 1. Лавра

Безкрайні катакомби цього найдавнішого монастиря зберігають чимало таємниць. Можливо, що в монастирських підземних коридорах зберігається і бібліотека Ярослава Мудрого. За словами Сергія Хведченя, у лаврських підземеллях ченці завжди ховали від ворогів стародавні книги. Літописці писали: «Книги від ворожих навал ченцями в печерах поховала».

Підземелля монастиря можна визначити як можливе місцезнаходження бібліотеки, - говорить Хведченя. - Історичні джерела свідчать, що до XVI століття в Успенському соборі Лаври налічувалося велика кількість книг. Швидше за все, більшу частину їх ченці сховали, щоб уберегти від ворогів. Лаврська бібліотека стала відроджуватися тільки на початку XVIII століття. Однак серед тридцяти тисяч томів, якими володіли ченці Лаври, не було книжок Ярослава Мудрого. Хто знає, може, вони як і раніше покояться десь у надійному місці - у підземних лабіринтах легендарної святині?

Версія 2. Софія Київська

Можливо, далеко ходити не потрібно, а пошукати скарб в підземних тунелях того місця, де бібліотека великого князя мешкала спочатку?

- У 1916 році поряд із Софійським собором утворилося глибоке провалля, у якому дослідники виявили стародавній підземний хід, - говорить Сергій Хведченя. - На той час розкопками займався відомий дослідник Олександр Ертель разом зі своїми колегами. Група працювала в двох підземних коридорах, розташованих на глибині близько шести метрів. Головна і, можна сказати, сенсаційна знахідка чекала дослідників в кінці другого коридору. Вчені виявили березову дощечку з написом: «Хто знайде цей хід, той знайде скарб Ярослава». Літери були надряпані на дереві і залиті чорнилом. Однак дослідникам не вдалося встановити, коли був зроблений ця напис. Тим не менш вони з подвоєною енергією почали просуватися далі.

За словами Хведчені, розчищення тунелів була складним завданням. Підземелля були завалені землею і будівельним сміттям різних століть. «Пробуривши» таким чином не один десяток метрів, археологи нічого істотного не знайшли, за винятком декількох монет різних епох. Однак Ертель зробив важливе відкриття - підземні коридори Софії Київської є частиною широкої гілки лабіринтів, побудованих ще в великокнязівську епоху. Деякі тунелі раніше служили усипальницями, а частину з них ченці облаштували для винних льохів. Напевно є лабіринти, про існування яких знало лише обмежене коло людей. Саме вони могли приховати там найцінніше - наприклад, бібліотеку Ярослава.

Версія 3. Видубицький монастир

Недалеко від цього монастиря розташований комплекс печер. Їх вік становить понад тисячу років. Відомо, що, коли син Ярослава Мудрого Всеволод заклав церкву святого Михайла на Видубичах, там вже діяв якийсь печерний монастир. Не виключено, що перед навалою монголо-татар в 1240 році ченці сховали бібліотеку Ярослава саме в ньому.

Після навали про печери поступово забули - їх знову відкрили в 1862 році. Київський художник на прізвище Зайченко одного разу гуляв між пагорбами і випадково виявив провалля. Спустившись донизу, він побачив страшне видовище - безліч людських кісток і обривки зотлілого одягу. Багато кістяків застигли в неприродних позах, що говорило про те, що вони померли не своєю смертю.

Дослідженням печер впритул зайнялися в 1912 році. Тоді були виявлені древні тунелі княжої доби, в яких розташовувалися чернечі келії. Печери монастиря ідеально підходили для зберігання цінностей, так як були ретельно приховані від ворогів. Проте нічого, що вказувало б на бібліотеку Ярослава, знайдено не було. Але більшу частину підземель замуровано і вони продовжують зберігати свої таємниці до цього часу.

Версія 4. Межигірський монастир

У 1933 році Київ розбурхували сенсаційні чутки. Нібито під час будівництва дачі для першого секретаря Київського обкому партії Постишева в Межигір'ї виявили підвальне приміщення, доверху заповнене стародавніми книгами. Не інакше - як це легендарна бібліотека Ярослава Мудрого! Однак робітники, що будували дачу, поспішно закопали знахідку. Пояснили просто - будівництво було терміновим (об'єкт державного значення) і зривати дату здачі ніхто не ризикнув. Час був суворий, репресували і не за такі «промахи». Питання залишилося відкритим: чи були це книги Великого князя? І як вони опинилися в Межигір'ї?

- Останні роки свого життя Ярослав Мудрий провів у Вишгороді, подалі від столичної метушні, - говорить Сергій Хведченя. - У своїй резиденції князь працював над написанням «Руської правди» - першого кодексу Русі. Для цієї непростої роботи Ярославу було потрібно багато літератури, тому якась частина бібліотеки повинна була знаходитися при ньому. Коли князь помер в 1054 році, його тіло з Вишгорода везли до Києва через Межигірський монастир. Так що вишгордська бібліотека Ярослава могла осісти в Межигірському монастирі.

Понад двадцять років тому, в 1990 році, археологи зробили спробу розшукати в Межигір'ї таємничий підвал з книгами, але, крім залишків фундаментних стін XVII-XIX століть, нічого не знайшли. Другу спробу зробили два роки потому, проте виявили тільки стародавнє кладовище. Можливо, знайдені в 1933 році в Межигір'ї книги були зовсім і не з бібліотеки Ярослава, а належали ченцям з більш пізнього часу.

Інші версії

На думку деяких істориків, бібліотека Ярослава Мудрого була знайдена кілька сот років тому, і на сьогодні книги з неї розійшлися по багатьох бібліотек світу. Є й інша версія - зібрання загинуло під час пожежі 1240 року, коли монголо-татари захопили Київ.

За приблизними підрахунками, на Русі кількість книг становило близько 130 тисяч томів. До наших днів збереглося не більше 25 рукописів давньоруських книг, створених на території нинішньої України.

https://archive.svitua.org/istoriya/tsikavi-fakty/item/8374-skarby-kyivskoi-rusi-de-shukaty-biblioteku-yaroslava-mudroho.html

 

Бібліографія статей

Софія Київська - древня книжниця Ярослава Мудрого

Бочкарев, Александр. Библиотека Ярослава Мудрого спрятана в киевских пещерах? [Текст] = http://kp.ua/daily/260110/263735/ / Бочкарев, Александр // Комсомольская правда в Украине. - 2011. - 26 янв. (№16). - С. 15. Софія Київська. Цей храм таїть у собі багато таємниць. Одна з них пов'язана з долею бібліотеки Ярослава Мудрого, що зберігалася у Софії. Одну з версій про знаходження бібліотеки запропонував київський історик та письменник Сергій Хведченя та виклав у своїй книжці «Тайны Лаврских святынь»

Заїка, Володимир. Софія Київська: будувати собор почав Володимир Великий, а завершив Ярослав Мудрий [Текст] = https://ukurier.gov.ua/uk/articles/sofiya-kiyivska-buduvati-sobor-pochav-volodimir-ve/ : перший іконостас у храмі виготовив і встановив митрополит Петро Могила / Заїка, Володимир // Урядовий кур`єр. - 2018. - 8 груд. (№232). - С. 6. Культурна спільнота України відзначила 1000-ліття з дня освячення Софії Київської та проведення в ній першого богослужіння. Днями за підтримки Українського культурного фонду з нагоди цієї річниці у стінах собору відкрили виставковий проект «Софія Київська: 1000-ліття могутності духу». Тисячолітню історію Софійського собору представляють артефакти княжої доби у поєднанні з електронною експозицією. 1990 року собор разом із довколишнім ансамблем монастирських споруд ХVІІІ століття внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Костенко, Ольга. Софія Київська [Текст] = http://www.silskivisti.kiev.ua/19614/index.php?n=39960: розповіді про визначні пам’ятки нашої країни / Костенко, Ольга // Сільські вісті. - 2018. - 31 серп. (№67). - С. 5. Це справжня культурна й духовна скарбниця: її архітектура, скульптура, малярське і ювелірне мистецтво зібрані в один потужний акорд. Софія Київська пережила та побачила на своєму віку стільки, що про це можна говорити нескінченно…

Плахонін, Андрій. Що ми не знали про Софію Київську і про що навіть не здогадувалися запитати [Текст] = http://day.kyiv.ua/uk/article/taym-aut/shcho-my-ne-znaly-pro-sofiyu-kyyivsku / Плахонін, Андрій // День. - 2018. - 5 лист. (№200). - С. 12. За пару десятків метрів перед головним входом до Софійського собору прокладали кабель, і лише на півметровій глибині наткнулися на фрагменти плінфи - середньовічної цегли. Те, що спочатку здалося просто будівельним сміттям, після розчищення виявилося фрагментом фундаменту ХІ століття. Що за цегляна споруда, про яку нам не повідомляє жодне писемне джерело, могла тут стояти? Уже те, що вона містилася просто перед головним входом до собору, свідчить про важливе, більш того - престижне її значення. Археолог Тимур Бобровський припустив, що це можуть бути фундаменти воріт середньовічної садиби Софійського собору

Степовик, Дмитро. Три храми перед Лицем Господнім [Текст] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/try-hramy-pered-lycem-gospodnim : Єрусалимський храм - Софія Константинопольська - Софія Київська: спільне й відмінне / Степовик, Дмитро // День. - 2015. - 15-16 трав. (№82-83). - С. 11. - Продовж. в № 87-88. Закінч. в № 92-93. Храми Божі майже завжди поставали за драматичних обставин. Сам храм є чудом. Бо нема іншої споруди, яка б хоч трохи була схожа на храм. Церкви всіх архітектурних стилів і манер пнуться вгору - до неба, бо на небі Бог, і Бог духовно присутній у кожній церкві.

Тут стіни пронизані мудрістю предків [Текст] = https://ukurier.gov.ua/uk/articles/tut-stini-pronizani-mudristyu-predkiv/ : Собор Святої Софії розміняв другу тисячу років своєї історії / Інф. "УК" // Урядовий кур'єр. - 2011. - 27 вер. (№177). - С. 2. Цими вихідними Президент Віктор Янукович, Прем’єр-міністр Микола Азаров, Голова Верховної Ради Володимир Литвин, міністри, народні депутати, представники київської влади та духовенства взяли участь в урочистостях з нагоди святкування 1000-річчя Софійського собору. Софія Київська - це одночасно духовний, політичний, культурний та просвітницький центр давньої Київської Держави. Саме тут відбувалися «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийняття іноземних послів. Тут велося літописання, засновано першу відому на Русі бібліотеку, перекладалися книжки, здобувала знання молодь, передає слова Президента його прес-служба

Цветков С. Князь Ярослав Мудрый: созидание будущего [Текст]: архитектурная мысль всегда следовала политическим идеям своего времени. И в XI веке строительство нового Киева князем Ярославом, позже названным Мудрым, имело вполне определённую политическую цель: воспрепятствовать росту духовного значения Чернигова, куда князь Мстислав предполагал перенести двор митрополита. Неизвестно, во что бы вылилось соперничество двух братьев, киевского и черниговского князей, продлись оно дольше. Но ситуация двоевластия внезапно разрешилась сама собой / С. Цветков // Наука и жизнь. - 2011. - №10. - С. 70-77.

Видубицький монастир

Закусило, Микола. У Видубичах монахи-ямники поють [Текст]: Видубицькому монастиреві - 940! / Закусило, Микола // Українська літературна газета. - 2011. - 14 січ. (№1). - С. 12-13. - Продовж.у ч.ч.1,2,3. Початок у ч.26 (2010). Закінч. у ч.4. У ці дні ми згадуємо, що печерні монастирі дали життя наземним. Есе письменника-живописця Миколи Закусила про перший монастир на Звіринці (на "Видобичі") - підземний і вічний внутрішній монастир душі людської, який існує, допоки існуютьчас і простір в нашій уяві

Скуба, Вікторія. Меценатські «проекти» Федора Трепова [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/304949 : Віталій Ковалинський: "Київ був колискою благодійництва в Російській імперії. Сьогодні людей стримує в цьому відсутність державної підтримки" / Скуба, Вікторія // День. - 2010. - 5 серп.(№138). Завідувач відділу Музею історії Києва письменник Віталій Ковалинський належить до тих істориків, які переконані: людей, що жили до тебе, слід оцінювати не за їхніми політичними ідеологіями, а за корисними справами. Він - один із перших ще на початку 90-х у своїй книжці «Меценати Києва» заговорив про потребу переоцінити діяльність і внесок людей минулого в історію столиці. Про одного з київських меценатів, завдяки якому уник руйнації Видубицький монастир, а на карті Києва з’явилася улюблена вулиця українських президентів, розповів «Дню» Віталій Васильович

Межигір'я

Герасименко, Неля. Межигір'я: сторінки історії [Текст] : науково-популярне видання / Герасименко, Неля. - К. : Кліо, 2018. - 232 с. У книжці розповідається про Межигір'я, мальовничу місцевість недалеко від Києва. Про його величну історію, яка сповнена легенд, переказів і драматичних подій. Детально описується функціонування Києво-Межи-гірського монастиря, починаючи від оповитого легендами заснування у XII ст

Харламов В. Дослідження Межигірського козацького монастиря // Археологічні дослідження пам’яток українського козацтва. - Вип. 2. К., 1993

https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/03/14/141922/  Межигір'я як унікальна археологічна пам'ятка. Археологічний матеріал свідчить про наявність у Межигір'ї мінімум п'яти пам'яток археології - від трипільських часів до легендарного козацького монастиря. https://www.researchgate.net/scientific-contributions/U-Tolkacov-2136030338 Археологічні пам'ятки Межигір'я (нові дослідження). Толкачов Ю.

Лаврські Печери

5000 років історії: археологічні сюжети Києво-Печерської лаври [Текст] = 12943.pdf / Спілкувався Михайло Загородній // Хрещатик. - 2021. - 28 трав. (№20). - С. 2. Києво-Печерський заповідник - це особливе місце столиці, яке пронизане минулим. Воно відоме великими православними святинями, але історія цього куточка столиці є набагато давнішою Лаври. До 30-го Дня Незалежності провідні археологи України готують особливу науково-популярну книгу, яка описує 30 сюжетів археології Києво-Печерської лаври з 1991 року. Сергій Тараненко - досвідчений археолог, який є одночасно одним з авторів та упорядником майбутньої книжки. У інтерв’ю він розповів про найцікавіші археологічні сюжети одного з найдавніших місць у Києві

Костенко, Олеся. Києво-Печерська лавра [Текст] = http://www.silskivisti.kiev.ua/19608/index.php?n=39765: сім чудес України / Костенко, Олеся // Сільські вісті. - 2018. - 10 серп. (№ 61). - С. 5. Розповідь про наші визначні пам’ятки історії. На черзі Києво-Печерська лавра - православний монастирський комплекс у Києві, найбільший музейний центр України, в якому зосереджено 144 споруди, 122 з яких - пам’ятки історії і культури. Серед них - два унікальні підземні комплекси, а також храми, пам’ятки архітектури XI-XIX ст., численні виставкові приміщення. Центром заповідника є Києво-Печерська лавра - визначна пам’ятка не лише української, слов’янської, а й загальносвітової культури. З огляду на винятковість архітектурного ансамблю, роль монастирського комплексу у розвитку вітчизняної та світової культури, науки й освіти, 14-та сесія міжнародного комітету ЮНЕСКО у 1990 р. внесла Києво-Печерську лавру до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО

Лавра як об'єкт всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО [Текст] / Міжнародна громадська організація "Лагода" // Пантелеймон цілитель. - 2012. - лют. (№6). - С. 2, 9. Свято-Успенська Києво-Печерська лавра - дивовижне місце, яке знаходиться в самому центрі Києва, та вражає красою свого ландшафту і монументальністю архітектурниого ансамблю. Її по праву вважають духовною і культурною колискою всього слов'янського народу, адже свого часу це був найбільший монастир на слов'янських територіях. Монастир славився своїми лікарями, іконописцями, писарями, бібліотекою та унікальними книгами.

Марченко М. Дива печер лаврських [Текст] = http://www.eveningkiev.com/ua/19017/art/1354559688.html / М. Марченко // Вечірній Київ. - 2012. - 4 груд. (№124-125). - С. 9. Кажуть, що чудес не буває. Але це зовсім не так. для того, щоб доторкнутися до справжнього чуда, достатньо погортати книжку «дива печер лаврських», яка нещодавно пережила своє нове видання. колектив фахівців, який працював над створенням цього теж своєрідного «дива», засвідчив, що цікавість до лаврських чудес невичерпна, адже ця унікальна книга користується шаленою популярністю і зникає майже відразу, тільки-но виходить з друку. У чому секрет такого успіху, кореспонденти «Вечірки» розпитували одного з авторів видання - наукового співробітника НКПІКЗ Ірину Жиленко, яка вивченню історії Києво-Печерської лаври присвятила без перебільшення все своє життя

Тарчевська, Катерина. Собор Успіння Пресвятої Богородиці [Текст] / Тарчевська, Катерина // Українська культура. - 2019. - №4. - С. 30-35. Києво-Печерська Лавра є унікальним храмовим комплексом із цікавою та бурхливою історією. За свою майже тисячолітню історію храми Лаври кардинально поміняли зовнішній вигляд, але дійшли до наших часів, крім перлини комплексу - Успенського Собору, який не пережив страшних подій XX століття. Нині на його місці - схожий зовні молодий 16-річний "наступник"

 

Список літератури із фондів МСМБ

 

Болховiтiнов, Євгенiй митроп. Вибранi працi з iсторiї Києва [Текст] / Болховiтiнов, Євфимій Олексійович ; Упоряд., вступ. ст., додатки Т.Ананьєва; Худож. Ю.В.Бойченко. - К. : Либiдь-ІСА, 1995. - 488 с.

Боровський, Ярослав Євгенович. Походження Києва [Текст]: історіографічний нарис / Боровський, Ярослав Євгенович ; Відповід. ред. П.Толочко; Ред.В.П.Лагодської; Художн.В.І.Дейниченко; Корект. З.І.Соколинської; Рецензенти: С.О.Висоцький, М.Ф.Котляр. - К.: Наукова думка, 1981. - 152 с.

Гук, Ольга Михайловна. 20 лучших экскурсий по Киеву [Текст]: путеводитель / Гук, Ольга Михайловна ; Худож.-оформ. И.В.Осипов. - Харьков : Фолио, 2009. - 316 с.

 

Збірник тисячоліття християнства в Україні 988-1988 [Текст] / Авт.-упоряд. О. Баран, О.В. Герус. - Вінніпег : Українська Вільна Академія Наук в Канаді, 1991. - 282с.

Кудрицький А.В. Київ. Iсторичний огляд [альбом] = Києву - 1500 років : Карти, iлюстрацiї, документи / А. В. Кудрицький ; Під ред. А.В.Кудрицького; Художн. Писаренко В.І.; Корект. С.Я.Гапонової; Наукові конс.: докт.іст.наук П.П.Толочко, канд.істор.наук І.Л.Бутич, канд.архіт. В.П.Дахно; Авт.-сост. Ю.С.Асєєв, М.П.Бажан, Т.В.Главак, А.Ф.Денисов, О.М.Маринич. - К.: Голов. ред. Укр. рад. енциклопедiї, 1982. - 232 с.

Непомнящий, Н.Н. Архипелаг ненайденных сокровищ / Сост.; Худож. В.Бочков. - М. : Прибой, 1997. - 400 с.

 

 

Толочко, Петро Петрович. Від Русі до України [Текст]: вибранi науково-популярнi, критичнi та публiцистичнi працi / Толочко, Петро Петрович. - К.: Абрис, 1997. - 398 с.

 

 

 

 

 

Толочко, Петро Петрович. Київська Русь [Текст] / Толочко, Петро Петрович. - К.: Абрис, 1996. - 360 с.

 

 

 

 

 

Толочко, Петро Петрович. Володимир Святий; Ярослав Мудрий [Текст] / Толочко, Петро Петрович ; Худож. Ю.Назаренко. - К.: АртЕк, 1996. – 216

Толочко, Петро. Ярослав Мудрий / Толочко, Петро. - К.: Альтернативи, 2002. - 272 с.

 

 

 

Толочко, Петро Петрович. Таємниці київських підземель [Текст] / Толочко, Петро Петрович ; Передм. авт.; Худож. М.Ф.Прощенко. - К. : Наукова думка, 1968. - 84 с.

Толочко, Петро Петрович. Від Русі до України : Вибранi науково-популярнi, критичнi та публiцистичнi працi / Толочко, Петро Петрович. - К. : Абрис, 1997. - 398 с.

Більше літератури за темою дивіться в електронному каталозі на сайті бібліотеки: http://msmb.org.ua

 

WEBліографія:

https://sophiya.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=29&Itemid=160

Надія Понятишин. Бібліотека Ярослава Мудрого – за літописними свідченнями, перша бібліотека Київської Русі, що розташовувалася на території Софійського Собору в Києві.

http://vsviti.com.ua/ukraine/29122 Коштовні книги Київської Русі та загублена бібліотека Ярослава Мудрого

https://www.epochtimes.com.ua/science/prehistoric-civilizations/tajemnyci-biblioteky-jaroslava-mudrogo-57154.html Сергій Пауков. Таємниці бібліотеки Ярослава Мудрого

http://library-buryn.org/component/content/article/20-2011-07-13-11-49-39/35-2011-02-17-13-55-51

Бібліотека Ярослава Мудрого: таємниці століть

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Biblioteka_Yaroslava_Mudrogo Книгозбірня, заснована Ярославом Мудрим при Софійському соборі в Києві.Вортман Дмитро Якович

https://www.interesniy.kiev.ua/ru/klad-yaroslava-mudrogo/ Скарб Ярослава Мудрого

https://www.vokrugsveta.ru/vs/article/1212/ Клад Ярослава Мудрого

https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/03/14/141922/ Межигір'я як унікальна археологічна пам'ятка

http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/89377/23-Kolybenko.pdf?sequence=1 О.В. Колибенко. Українська спадщина Гната Стеллецького

https://ukranews.com/news/74384-smy-byblyoteka-yaroslava-mudrogo-mozhet-nakhodytsya-v-mezhygore СМИ: библиотека Ярослава Мудрого может находиться в "Межигорье"

http://man.gov.ua/ua/news/news_of_science_and_technology/_naukovtsi-zayavlyayut-pro-sensatsiyu--sofiyskiy-sobor-znachno-starishiy-287 Науковці заявляють про сенсацію: Софійський собор значно старіший

https://www.segodnya.ua/darnitsa-sofia/2.html Ліки для реліквії. Французький порятунок та таємниці саркофагу: 10 цікавих фактів про Софію

Додаток

БІБЛІОТЕКА ЯРОСЛАВА МУДРОГО - ІСТОРІЯ, ОПИС ТА ЦІКАВІ ФАКТИ

Великий Київський князь Ярослав Мудрий прославився багатьма своїми досягненнями. Відомо, що народ любив його за доброту та справедливість. Він не прагнув завоювати нові землі, але зумів підвищити рівень освіти в своїх володіннях і поліпшити добробут народу. За роки правління князя було написано книг більше, ніж за весь час існування Київської Русі. І щоб все це рукописне надбання могло перейти спадкоємцям, потрібно було знайти надійне місце для зберігання. Цим місцем стала бібліотека Ярослава Мудрого в Софії Київській.

 

 

ІСТОРИЧНИМИ СЛІДАМИ

Перше і єдине згадування про книгосховище приведено в "Повісті временних літ", воно датується 1037 роком. Там пишеться: "Ярослав же любив книги, і багато написаного поклав у церкві святої Софії, яку створив сам".

Протягом століть бібліотеку Ярослава Мудрого не раз шукали багато вчених. Деякі мистецтвознавці брали під сумнів існування книгосховища. Інших будь-яких джерел, які підтверджують його справжнє місцезнаходження, знайдено не було.

Але разом з тим відомо, що митрополиту Іларіону і Клименту Смолятичу були знайомі праці Платона і Аристотеля, філософів Стародавньої Греції та Риму. Це простежується при аналізі їх робіт "Ізборник Святослава" і "Послання до Смоленського пресвітера Фоми". Також відомо, що ці діячі працювали над своїми збірками під склепіннями Софійського собору в Києві, де і знаходилася бібліотека Ярослава Мудрого.

Ще один факт, який доводить існування бібліотеки в минулому, це дослідження богослова Павла Алеппського. Він бував в книгосховище Києво-Печерського монастиря, і в одному з листів згадав про велику кількість сувоїв і пергаментів з бібліотеки Софійського Собору. Лист датується 1653 роком.

Михайло Ломоносов теж займався вивченням цього питання. Він висловив думку, що в Києві також були сувої з Олександрійської бібліотеки. Ломоносов був упевнений, що там зберігалися знання, принесені з Індії та східній Азії, які європейці досі не знали.

СКІЛЬКИ БУЛО КНИГ?

Достовірно невідомо, як багато рукописних текстів зберігалося під склепіннями собору. Одні історики вважають, що їх було близько 500, інші впевнені, що набагато більше - близько 1000. Відомо, що Ярослав Мудрий дуже любив книги і був поліглотом, він міг читати на більшості європейських мов. Всі тексти спочатку перекладалися з грецької, болгарської, латинської мов, а потім вручну переписувалися і перепліталися. За життя князя було скопійовано близько 1000 примірників. А свою безцінну бібліотеку він почав створювати за 17 років до смерті.

Варто відзначити, що на початку 11 століття, люди ще не знали, що таке папір. Тексти писались на пергаментах. Вони робилися зі шкіри молодих телят і овець, яка стоншується і висушувалася на сонці. Пергамент був надзвичайно дорогим матеріалом, оскільки на його виготовлення йшло дуже багато часу, а тварин вбивали стадами, щоб створити хоча б одну книгу. Обкладинки таких манускриптів були справжніми витворами мистецтва. Для них використовували сап'янову шкіру, яку прикрашали дорогоцінними металами і камінням. Деякі екземпляри мали діамантові, смарагдові і перлинні вставки.

КНЯЖА СПАДЩИНА

Перша бібліотека Ярослава Мудрого проіснувала недовго. Відомості про неї губляться на початку 13 століття, коли на Русь напали татаро-монголи і спалили Київ. За версією більшості істориків, саме в цей період книгосховище загинуло. У той же час це могло статися і раніше, наприклад, під час набігів половців в 1169 і 1206 роках.

Є шанс, що деякі книги все-таки вдалося врятувати. Багато в чому завдяки дочкам князя. Молодша дочка Ярослава Мудрого Анна Ярославна була посватана французькому королю Генріху I. Під час свого від'їзду вона забрала деяку частину рукописного надбання. Однією з таких книг було легендарне Реймське Євангеліє. Передбачається, що сім століть поспіль всі королі Франції, включаючи Людовика XIV, присягали під час коронації саме на цій рукописи з бібліотеки Ярослава Мудрого.

У князя було ще дві дочки, які теж стали королевами інших правлячих династій середньовічної Європи. Анастасії стала дружиною короля Угорщини Андрій I, Єлизавета - дружиною короля Норвегії Гарольда III. Їдучи на нове місце проживання, княжни забирали частину книг з собою в якості приданого.

Все ж велика частина рукописів залишилася в Києві. Бібліотека точно існувала до 1054 року, а далі її сліди губляться.

ДЕ ШУКАТИ БІБЛІОТЕКУ ЯРОСЛАВА МУДРОГО?

Ярославль здається деяким одним з відповідних місць, де міг би залишити свої скарби великий князь. Адже цей могутній місто було їм заснував і мав міцні непорушні стіни Кремля.

Але насправді шукати бібліотеку варто в Києві.

На сьогоднішній день існує кілька версій можливого існування таємного сховища. Але жодна з них офіційно ще не підтверджена.

ВЕРСІЯ 1: СОФІЙСЬКИЙ СОБОР

Логічно шукати бібліотеку там, де була вона заснована. Але в 1240 році під час навали татаро-монгол Софійський собор був повністю зруйнований. Його відновленням зайнявся Іван Мазепа кілька століть пізніше. Але ніяких відомостей про те, що під землею було знайдено таємне сховище, в історії не зареєстровано.

У 1916 році під собором трапився обвал грунту. Робочі, які проводили розкопки, в одній зі стін знайшли стародавню записку, яка свідчила: "Хто знайде цей хід, той знайде великий скарб Ярослава". Але подальші розкопки незабаром припинилися. Як свідчать документи, щоб запобігти несанкціонованому шукання скарбів.

  2010 році групою дослідників таємних місць було виявлено величезне приміщення під землею (на глибині чотириповерхового будинку). Дослідження проводилися за допомогою приладу, який називається "біолокатор", ефективність його була не раз перевірена на інших об'єктах. Можливо, глибоко під землею в київських катакомбах захований нікому невідомий скарб.

 

 

ВЕРСІЯ 2: МЕЖИГІР'Я

Про знахідку ще одного книгосховища партійна влада замовчували. Йдеться про таємний скарб в Межигір'ї.

Все почалося в 1934 році, коли в цьому місті будувалася заміська резиденція першого секретаря обкому партії м.Києва Постишева. Місцем проведення робіт була обрана територія колишнього Межигірського монастиря. Під час копання котловану був знайдений підвал, повністю забитий древніми книгами. Тоді партійне керівництво наказало закопати підвал, а про знахідку мовчати.

Так і було до 80-х років минулого століття, коли таємницю вирішив відкрити хтось із робітників. Приблизно в той же час заміську резиденцію почали перебудовувати для іншого державного діяча і знову натрапили на нещасливу печеру. Але всі спроби істориків і археологів проникнути туди були марними. Терміновий державний проект наказали закінчити, а підвал закопати. Для всього світу так і залишився загадкою таємничий підвал, доверху набитий почорнілими від часу пергаментами.

 

 

 

Межигір’я.

1920-ті роки

 

 

 

https://ukr.agromassidayu.com/biblioteka-yaroslava-mudrogo-istoriya-opisanie-i-interesnie-fakti-a-060711

Таємниці бібліотеки Ярослава Мудрого

В результаті вказаних спецдосліджень підлоги Софії Київської нам вдалося виявити на великій глибині раніше невідомий комплекс підземних ходів і скласти їх план, який офіційно зареєстрований як відкриття (Авторське свідоцтво (УФАМТ) № 670 від 16.02.1999 р.) (див. фото, темна лінія на тротуарі приблизно «вказує» де проходить виявлений підземний хід виходить з під будівлі собору).

При цьому в правому дальньому кутку від входу на великій глибині (біля 11 м.- це висота 4-х поверхового будинку!) розташована потайна кімната близько 120 куб. м.! Ці дані пізніше ще раз перевірили двоє вчених, серйозні фахівці з біолокації, академіки (І. Батулін і А. Шевченко), які також підтвердили нашу знахідку. (див. План-схему Софії Київської в розрізі).

А раптом саме в ній і зберігається знаменита БІБЛІОТЕКА (книгосховище) Ярослава Мудрого?!. Що знаходитися і під підлогою Софії Київської?

Ось як фахівці зазвичай говорять про ставлення Ярослава Мудрого до книг: «Ярослав дуже любив книги і часто читав їх. Зібравши багато книгописців і перекладачів, він помножив число книг на Русі і поступово ввів їх у застосування. З того часу книжкова премудрість міцно затвердилася серед населення».

А ось витяг з «Цікавої газети»: У літописній статті 1037 року "Повісті тимчасових років" розповідається про заснування першої на Русі бібліотеки київським князем Ярославом Мудрим. Це була знаменна подія в житті всієї староруської держави.

На перший погляд, питання про час заснування бібліотеки Ярослава Мудрого може показатися чисто риторичним. Літопис говорить про цю подію у 1037 році, і, отже, саме цю дату слід вважати єдино вірною. Але ж в літописній статті йдеться не про завершення будівництва Софієвського собору, а лише про закладення: "В Лето 6545 (1037). Заложи Ярослав церковь святыя Софья, митрополь ". Куди ж у такому разі була покладена бібліотека Ярослава?

Нещодавні дослідження — археологічні, архітектурні та історичні — переконливо довели, що в російському літописі під 1037 роком йдеться не про початок, а про завершення будівництва Софії Київської. Отже, в тому ж році була заснована і перша староруська бібліотека.

У справі освіти Русі книгописальна майстерня і бібліотека зіграли не меншу роль, ніж сама Софія в розповсюдженні і затвердженні християнства. Книги, що вийшли з її стін, послужили основою для появи нових бібліотек, у тому числі і величезної бібліотеки Печерського монастиря, який вже з кінця XI століття перетворюється на найбільший центр культурного життя Київської Русі.

"Зерна книжкової мудрості", посіяні Ярославом, дали пишні сходи по всій країні.» Тут хочу додати, що ймовірно колись в Софії Київській зберігався і своєрідний держархів, де зберігалися договори з Візантією, інші грамоти та договори і т.п. державна документація Староруської держави. І далі: «…І, нарешті, про подальшу долю бібліотеки Софійского собору. Чи можемо ми відшукати сліди її книжкових зборів, які налічували більше 950 томів, або вона загинула в страшні для Києва грудневі дні монголо-татарського нашестя 1240 року? Із цього приводу думки дослідників розділилися. Одні вважали і вважають, що книги бібліотеки Ярослава МУДРОГО розійшлися по бібліотеках різних соборів і монастирів, а пізніше влилися в державні і приватні збори».

Ряд дослідників вважає, що книжкові збори Софіївсього собору не загинули і зберігаються десь в київських підземеллях. Оскільки печерних лабіринтів в Києві багато (більше 50!), то і версій про те, в якому з них захована бібліотека Ярослава МУДРОГО, багато. Пригадую, як відомий український історик і археолог віце-президент Національної академії наук України, (колишній заступник Президента НАНУ ак. Б.Е. Патона), академік НАНУ пан П.П.Толочко (див. фото 8) свого часу очолював пошукову експедицію, яка вивчала стародавні київські підземелля, т.ч. і навколо Софії Київської. У мене навіть є його знаменита книга «Таємниці київських підземель», де він наводить багато цікавих фактів по Києву та ін.

Універсальне значення цього пам'ятника полягає в тому, що архітектура собору збереглася до наших днів майже без змін. На стінах собору - унікальний ансамбль монументального живопису: 260 кв. м мозаїки і близько 3 тис. кв. м фресок. У Софієвському соборі була створена перша на Русі бібліотека, яка, за припущеннями деяких археологів, може ще зберігатися в глибинах лабіринту підземних ходів Софії.

На нашу думку, в знайдений потайний хід без особливих зусиль можна потрапити з двору, де він виходить з під будівлі (фундамент якого всього біля 50 см.) у бік Трапезної.

Більш докладніше про це можна прочитати також в моїй книзі «Таємниці золотої пекторалі», в окремих статтях і в Інтернеті. /Фрагменти статті/. Докладніше на

https://www.epochtimes.com.ua/science/prehistoric-civilizations/tajemnyci-biblioteky-jaroslava-mudrogo-57154.html Сергій Пауков, незалежний дослідник, письменник

Таємниця Межигір’я

Читачі зі стажем, мабуть, пам'ятають, як кілька років тому, в славні роки початку перебудови, засоби масової інформації навперебій повідомляли про нову версію місцезнаходження бібліотеки Ярослава. У Межигірському Спасо-Преображенському монастирі. Тоді всім хотілося вірити, що знахідка стародавніх книг - питання найближчого часу. Але пройшли роки ... Межигірська версія, на жаль, не підтвердилася, а її прихильники зазнали фіаско і притихли. Публікації в пресі на цю тему з бурхливого потоку перетворилися в постійно пересихає струмочок. Тепер, коли пристрасті по бібліотеці вляглися, спробуємо без суєти, спокійно і виважено розібратися в цьому питанні

Дана версія - одна з найсучасніших, вона безпосередньо пов'язана з новими віяннями «свіжого вітру перебудови», гласністю і іншими атрибутами «нового мислення». Свято увірувавши в непогрішність курсу реформ, одночасно і не змовляючись, відгукнулися живі свідки великої таємниці бібліотеки Ярослава. До цього протягом півстоліття вони вперто мовчали. Знайшлися люди, які бачили і навіть тримали в руках старовинні великокнязівські фоліанти.

. Виявилося, що в 1934 році при будівництві урядової дачі для першого секретаря Київського обкому партії тов. П.П.Постишева на території колишнього Межигірського монастиря робочі виявили підвальне приміщення, доверху заповнене стародавніми книгами. Книги були рукописні, великого формату, в масивних шкіряних палітурках. Невже книжковий скарб Ярослава? Пропозиція повідомити про цінну знахідку в Академію наук чомусь не викликало у представників будівельної організації особливого ентузіазму, навпаки, вони категорично цьому противилися. Будівництво було дуже термінова, об'єкт - урядовий, державної ваги

 Таємничий підвал засипали землею, а всіх очевидців ввічливо попросили мовчати про книжковий скарб. З цим нелегким завданням вони успішно справлялися півсотні років, після чого залишилися в живих раптово розговорилися. За відомостями, які практично неможливо перевірити, аналогічний випадок на тому ж місці, але з іншими дійовими особами стався в 80-і роки нашого століття. Під час риття траншеї будівельники знову натрапили на багатостраждальне підземеллі, заповнене дерев'яними стелажами з почорнілими від часу старовинними книгами.

Начальник будівництва, побоюючись зриву термінів робіт, знову наказав наглухо закрити злощасний тайник. Ось така безрадісна виходила картина: будівельники весь час знаходять стародавні книги, вчені б'ють на сполох, а бездушні виконроби знову і знову замуровують унікальні фоліанти. Наскільки реальними є і правдиві ці історії, відразу відповісти важко. Спробуємо розібратися. Як могли книги Ярослава виявитися в Межигірському монастирі? Що занесло їх сюди, так далеко від місця первісного зберігання?

Мальовнича місцевість Межигір'я розташована в 20 кілометрах від Києва вгору за течією Дніпра. Не випадково воно було обрано в якості заміської резиденції членів уряду Радяньськой України. Ще Ярослав Мудрий побудував неподалік звідси, у Вишгороді, свій княжий палац. Протягом останніх двох років життя великий князь провів тут, далеко від столичної суєти. Ярослав працював над складанням першого юридичного зводу

- «Руською правдою». У цій кропіткій роботі він не міг обійтися без вивчення літератури з даного питання, отже, якась частина бібліотеки повинна була знаходитися при ньому. Ці книги після смерті князя в 1054 році і могли потрапити до Межигірського монастиря. За різними відомостями, підстава цієї обителі приписують грецьким ченцям (988 рік) або князю Андрію Боголюбському (1161 рік). Безумовно, у Межигірського монастиря давня історія, за часів Київської Русі він міг бути великим духовним центром і - значить - мав значним книжковим зібраннями.

«Золотий час» Межигірського монастиря довелося на XVII століття, коли з 1653 року його став центральним монастирем славного запорізького козацтва. Тут був відкритий притулок для старих рубак, які вже не могли боронити рідну землю. В монастирську скарбницю рікою потекло золото від вдячного козацтва, бібліотека значно поповнилася подарованими книгами. У 1683 році монастирю заповідав свій величезний книгозбірня український просвітитель І.Гізель. У тому ж XVII столітті московський патріарх Іоаким, відсилаючи монастирю в подарунок книги, написав: «У прирощення до спадщини Ярослава!» (Чи не є цей рядок дороговказною в наших пошуках? У тому ж XVII столітті московський патріарх Іоаким, відсилаючи монастирю в подарунок книги, написав: «У прирощення до спадщини Ярослава!» (Чи не є цей рядок дороговказною в наших пошуках? Можливо, вона вказує на збереження давніх княжих манускриптів в Межигір'ї.)

Всього лише сто з невеликим років тривав зоряний час Межигірського монастиря. Найвищим указом від серпня 3 дні 1775 Катерина II ліквідувала Запорізьку Січ. «Визнали МИ СЕБЕ нині зобов'язаними перед Богом, перед імперією нашою і перед самим людством зруйнувати січу Запорізьку та ім'я козаків від неї взаімствованное». У 1787 році Катерина II під час зупинки в Києві побажала відвідати колись уславлений запорізький монастир. Про серпня бажанні негайно повідомили монастирську братію.

У переддень найвищого візиту монастир вигорів вщент. Вважають, що це було навмисне діяння непокірних ченців-запорожців в знак протесту проти ліквідації Січі.

Останнім часом, як данина моді і в доказ постійних утисків багатостраждальної України від «москалів», дехто став посилено мусувати гіпотезу про те, що пожежі в Печерській лаврі 1718 року і Межигірському монастирі 1787 року - ланки

одного ланцюга. Виявляється, горді українські ченці не побажали віддавати свої безцінні книжкові скарби російським самодержцям. Вони вважали за краще надійно поховайте їх в підземеллях, а грандіозні пожежі влаштувати для прикриття. Так це чи ні, але ця гіпотеза пояснює, принаймні, можливість знахідки книжкових скарбів в Межигір'ї і Печерській лаврі.

Оскільки автор цих рядків поставив собі за мету побувати в усіх можливих місцях зберігання бібліотеки Ярослава, то Межигір'я мені було не минути. До села з аналогічною назвою мене швидко домчав рейсовий приміський автобус, знайти місце урядових дач теж не склало великих труднощів. Заковика трапилася при спробі перетину лінії охоронної зони зі знаменитим шлагбаумом. На суворих часових державного об'єкта не подіяли жодні вмовляння. У хід пішли мої посвідчення старшого наукового співробітника Інституту історії України Національної Академії наук і дійсного члена Географічного товариства - результат нульовий!

 Довелося піти ні з чим. Нічого, я - не перший і не останній, рік, що минає звідти з почуттям гіркого розчарування. Свої наполегливі спроби наблизитися до розгадки таємниці Межигір'я я не залишив, а просто переніс пошуки в інше місце - вирішив зустрітися з людиною, яка з 1990 року очолює спеціальну археологічну експедицію по розшуку бібліотеки в цьому районі.

Відомий вчений, лауреат Державної премії України В.А.Харламов був привітний і балакучий. На жаль, похвалитися і йому було особливо нічим. За три роки пошуків зроблено дуже мало. Але вина в цьому не археологів, які прямо-таки горять бажанням продовжити роботу з пошуку бібліотеки. Правда, дивно, що при такій великій кількості живих свідків пошуки жаданого підвалу з книгами тривають роки?

Виявилося, нічого дивного в цьому немає. Свідків лише кілька людей, та й то похилого віку. Головний свідок помер ще під час Великої Вітчизняної війни. Деякі, дуже сміливі громадяни, що прагнуть допомогти пошуку, повідомляли, що неодмінно покажуть точне місце підвалу. При цьому чомусь замість зворотної адреси відправника на конверті стояла якась карлючка або просто невигадливо було виведено корявим почерком - «місто Київ».

Крім того, за 50 років територія урядових дач несказанно змінилася, дослідники не змогли навіть точно визначити місце дачі Постишева. Офіційна влада практично не допомогли ніякими документами. Вченим не передали ні плани забудови, ні схеми підземних комунікацій; археологи зазнавали постійних труднощі при отриманні перепусток на територію дач.

У 1990 році, як водиться в таких випадках, створили урядову комісію з вивчення межигірської версії. Як і слід було очікувати, ця представницька комісія ніякої допомоги археологам не зробила, а пізніше і взагалі саморозпустилася. Зараз в уряді на пошук бібліотеки Ярослава дивляться як на пошуки міфічного скарбу гетьмана Полуботка, отже, немає підтримки науковим дослідженням, немає грошей. Незважаючи ні на що Харламов, однак, не втрачає надії, онполон оптимізму і вважає: - Слід продовжити пошук, так як є всі підстави вважати, що він закінчиться успішно - бібліотека Ярослава Мудрого в Межигір'ї буде знайдена.

https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/03/14/141922/

13 квітня 1935 року Політбюро ЦК КПБУ ухвалило всю садибу Межигірського монастиря передати для будівництва урядових дач, а вже 22 березня цього ж року члени політбюро санкціонували виділення з державного бюджету 300 тис. крб. на руйнування церков і приміщень Межигір’я.

Не всі будівлі Межигірського монастиря були зруйновані під час будівництва урядових дач. Зберігся Спасо-Преображенський собор

За свідоцтвами місцевого населення, руйнування собору слід віднести на кінець 1980-х років. Вказують, навіть місце на березі Дніпра, куди, в навмисно викопану траншею, звозили цеглу від стін зруйнованого храму.

17 років збирав свідоцтва людей, які бачили руйнування монастиря, завідуючий відділом рукописів ЦНБ АН УРСР Микола Петрович Візир.

Тоді на сторінках газет з’явилось багато статей, щодо можливості знаходження на території колишнього монастиря залишків бібліотеки Ярослава Мудрого. Підставою цього ствердження М. П. Візир вважав

а) легенди, про існування монастиря за часів Київської Русі;

б) фразу з листа патріарха Іоакима – "...в приращение к наследству Ярослава", якою він супроводив передані до монастиря книги;

в) спогади людей, що бачили якісь книжки при нищенні церковних приміщень і будівництві урядових дач в 1935 році.

Найімовірніше, залишків бібліотеки Ярослава Мудрого на території монастиря не було. В описах монастирського майна 1777 року, де були перелічені всі книги монастирської бібліотеки, немає згадки про книги, датовані раніше ХVІІ ст. Крім стародруків, у монастирській бібліотеці були і рукописні фоліанти, але також ХVІІ ст.

Проте легенда про існування Ярославової бібліотеки таки зробила добру справу.

На хвилі незалежності 1990 року було створено урядову комісію, на чолі якої стала М. А. Орлик – заступник Голови Ради Міністрів УРСР. Археологічні дослідження проводив Інститут археології НАН України, начальником експедиції був призначений Віктор Харламов.Але все виявилось марним.

У зв’язку з закритим характером урядових дач експедиція мала обмежені можливості у виборі об’єктів досліджень - досліджували там, де дозволяли, а не там, де було необхідно. А потім експедиція і зовсім припинила існування у зв’язку зі змінами у складі уряду.

З доповіді В.Харламова у науковому товаристві охорони пам’яток історії та культури в 1993 році дізнаємось:

"...в результаті археологічних робіт 1990 року була відкрита площа близько 500 м.кв. Виявлені рештки стін та фундаментів кам’яних монументальних споруд ХVІІ–ХХ ст., а також залишки підземних ходів та приміщень.... Звіт про археологічні дослідження 1990 року малоінформативний і не містить планів місцевості, а звіт за 1992 рік підозріло відсутній.

Посилаючись на свідчення людей, що працювали у Межигір’ї в 1935 році і бачили в підвалах якісь рукописні книжки, можна зробити висновок, що В. Харламову дозволили проводити розкопки з північного боку території монастиря, а не там, де очевидці бачили підвал з книгами – біля ставка в південній частині монастирської садиби.

В липні 2005 року відбулося засідання міжвідомчої комісії з питання історії Межигірського монастиря при Київській облдержадміністрації, де було вирішено провести комплексне археологічне дослідження території Межигір’я.

Після відкриття території Межигір’я 22 лютого 2014 року територію монастиря відвідала комісія.Члени комісії засвідчили, що на сьогодні територія Спасо-Преображенського Межигірського монастиря є вільною від забудови. https://www.istpravda.com.ua/articles/2014/03/14/141922/

Література, запозичена з мережі:

Гук О. М. Сто великих таємниць і загадок України / Ольга Гук. – Київ : Арій, 2011. – 447, [1] с. : іл. – (100 великих). – Зі змісту: Таємниці Софії Київської. – С. 32-37; Бібліотека Ярослава Мудрого. – С. 38-100.

Давньоруська бібліотека як поліфункціональна система та як утворення в системі культури Київської Русі / Н.Г. Солонська // Культура народов Причерноморья. – 2005. – N60, Т.1. – С. 9-19

Книжна культура Київської Русі та Бібліотека Ярослава Мудрого в контексті наукових поглядів Михайла Грушевського (на матеріалах фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського) / Н.Г. Солонська // Культура народов Причерноморья. – 2007. – № 100, Т. 2. – С. 37-44.

Пам’ятки Межигір’я у світлі археологічних досліджень // Пам’ятки України: історія та культура, 2014, №9

Солонська Н.Г. Бібліотека Ярослава Мудрого в працях вітчизняних науковців (1918 р.-10-ті роки XXI століття) // Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 14. К., 2004

Солонська Н. Г. Бібліотека Ярослава Мудрого як артефакт збереження та використання документальної пам'яті християнства / Наталія Солонська // Вісник Книжкової палати. – 2008. – № 10. – С. 23-29.

Солонська Н.Г. Бібліотека Ярослава Мудрого як «поле документації» та як архів епохи Київської Русі // Архіви України, 2003, № 1-3

Солонская Н. Г. Реконструкция фонда библиотеки Ярослава Мудрого / Н. Г. С

олонская // Вестник Библиотечной Ассамблеи Евразии. – 2004. – № 2. – С. 44-47.

Солонська Н. Г. Стародавні бібліотеки Київської Русі в контексті спеціальних історичних дисциплін // Спеціальні історичні дисципліни: Питання теорії та методики. Ч. 2. К., 2004

Стародавній Київ / АН УРСР, Ін-т археології ; [відп. ред. П. П. Толочко]. – Київ : Наук. думка, 1975. – 210, [4] c. : рис. 596. Толочко Н. Тайна библиотеки Ярослава Мудрого / Н.

Толочко П.П. Бібліотека Ярослава Мудрого // Від Русі до України. К., 1997

Хведченя С. Скарб Ярослава (Доля бібліотеки ЯрославаМудрого) // Наука і суспільство, 1996, №7-8, 9-10

Запозичено з: http://resource.history.org.ua

Інтернет–ресурси

https://day.kyiv.ua сайт газети «День»

http://www.kp.kiev.ua сайт газети «Комсомольская правда в Украине»

http://www.silskivisti.kiev.ua сайт газети «Сільські вісті»

https://ukurier.gov.ua – сайт газети «Урядовий кур`єр»

 

Бібліограф-упорядник: Наталя Фоміна

Наповнення ЕСКС та ЕК : Мілашенко Т.І., Фоміна Н.І., Качановська Н.В.

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest
  • Instagram

НАШІ НАГОРОДИ

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці — Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36

(044) 288-30-12
lib@msmb.org.ua

ВГОРУ