«Києво-Печерська лавра. Духовний свідок десяти століть»

Тематичний бібліографічний покажчик до
90- річчя Києво-Печерського заповідника,
об'єкта всесвітньої культурної
спадщини ЮНЕСКО

До історії

Ансамбль Києво-Печерської лаври - це своєрідний музей форм і стилів, у якому репрезентовано кращі зразки національної архітектури. Кожна споруда має своє обличчя, свій художній образ. Внаслідок праці талановитих архітекторів та будівельників виник один з найвидатніших монастирських комплексів - Києво-Печерська лавра. Більше ніж 965 років її історія нерозривно пов'язана з історією, життям і культурою українського народу.

На території Верхньої лаври діє «Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник». На території Нижньої лаври зосереджене монастирське життя.

Після перемоги Жовтневої революції для Лаври почалися найважчі часи. Очільники монастиря зверталася до Центральної Ради з проханням закріпити за монастирем права на майно. Прохання обителі уважно розглядалися. ЦР вжила всіх заходів для захисту матеріальних цінностей монастиря від розграбування. З метою збереження своїх земельних володінь, печерські ченці, у квітні 1919 року, змушені створити Києво-Печерську трудову громаду. Влітку 1919 року, керівництво лаврської громади, звернулося до народного комісаріату з проханням надати їй всі 142 десятини землі, що раніш належали монастиреві. Адже згідно з декретом радянського уряду  від 23. 01. 1918 року "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" все майно церковних і релігійних громад було оголошено надбанням народу. Почалися гоніння на церкву. Цінності Лаври знову опинилися під загрозою.

З 1919 року почалося ганебне вилучення з Лаври цінностей. Згідно з наказом емісара Лаври від 2 січня 1920 року, все її майно перейшло у відання Київського губернського соцзабезу.

8 березня 1922 року митрополит Михайло змушений був дати розпорядження про припинення діяльності Духовного собору Лаври і передачі його архіву у Головархів

Наступ чиновників на Лавру тривав. 8 березня 1922 року  прийнято постанову «Про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим». 5 і 8 квітня 1922 року відбулося вилучення церковних цінностей із Лаври, спеціальною держкомісією. Такі вилучення стали на той час мало не постійною практикою. Лише в 1922 році відбулося чотири значних вилучення коштовностей.

За ініціативи «Всеукраїнського комітету охорони пам’ятників мистецтва та старовини», на території Києво-Печерської лаври створено спочатку «Музей релігійного культу», а у 1923 році в будинку митрополита організовано «Музей культів і побуту». До нього звезено цінності та експонати із усіх церков і монастирів. Музей стає одним із провідних в республіці. Його експозиції істотно поповнюються. Фонди містили на той час 82 тисячі експонатів. Колектив музею розробив план створення Музейного містечка..

29 вересня 1926 року Рада Народних Комісарів прийняла постанову «Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником» і перетворення його у «Всеукраїнське музейне містечко».

25 лютого 1928 року Раднарком утвердив Положення про Всеукраїнське музейне містечко.

У 30-ті роки Києво-Печерський заповідник став значним науково-освітнім і дослідницьким центром.

1931 року затверджено нове Положення про Всеукраїнське музейне містечко. Організовано три сектори: науково-дослідницький і метологічно-експозиційний, масової освіти та адміністративно-господарський. Фонд Музею історії релігії збільшився на 1000 експонатів, було розроблено 17 нових тем. Сотні тисяч екскурсантів відвідували Заповідник кожного року. На базі всіх бібліотечних фондів створено історичну бібліотеку. 

Не оминули репресії та чистки 33-37 років і науковців Заповідника. Багатьох звинувачено в аполітичності, буржуазно-націоналістичних поглядах, відсутності класового підходу… Деяких навіть заарештовано.

Перед війною з фашистами Заповідник набув всесоюзного значення. З 1926 по1941 його відвідало більше 2,5 млн. чоловік. Гітлерівські окупанти завдали цьому науковому та культурно-просвітницькому центру величезної шкоди. Всі цінності, невивезені заздалегідь було розграбовано фашистами. Їх оперативний штаб, створений Розенбергом, займався суто вивозом історичних, культурних та художніх цінностей. Більшу частину із фондів Заповідника врятувати не вдалося. Хранителя та науковця Н.Н, Черногубова, за опір фашистам під час вивозу експонатів було розстріляно тут же, біля воріт Лаври. Другою жертвою став директор музею Шеверницький.

3 листопада було підірвано Успенський собор. Є дві думки з приводу цього. Одні приписують це окупантам, інші – підпільникам.

У післявоєнні роки тут здійснювалась відбудова й реставрація пам’яток архітектури, ведеться значна дослідницька і наукова робота 

Історико-культурний заповідник, є унікальним і одним з найбільших музейних комплексів Східної Європи. Указом Президента України від 13 березня 1996 р., з огляду на значення Заповідника як унікальної культурної і наукової установи, йому надано статус Національного.

У музеях і фондах, що знаходяться на території Національного історико-культурного заповідника Києво-Печерської лаври, можна побачити рукописи стародрукованих книг, колекцію тканин і вишивок. Особливо цікавою є колекція з дорогоцінних металів, стародавні гравюри і твори сучасних художників.

Заповідник - найбільший музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких - пам'ятки історії і культури. Серед них - 2 унікальних підземних комплекси, храми, пам'ятки архітектури XI-XIX ст., виставкові приміщення.

Продовжуючи просвітницькі традиції Лаври, колектив Заповідника займається науково-дослідницькою, експозиційною, науково-просвітницькою діяльністю.

Заповідник є величезним туристичним центром, який щорічно відвідує сотні тисяч відвідувачів з різних країн світу.

Основними напрямками діяльності Національного Києво-Печерського заповідника є збереження, популяризація і експонування культурної спадщини. Вони спрямовані на охорону і передачу надбань минулого наступним поколінням.

На території розміщені музеї: Музей історичних коштовностей України, Музей книги і друкарства України, Музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України,

1990 року (з внесенням поправок 2005 року) Національний Києво-Печерський Заповідник було внесено до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Дивіться бібліографічний покажчик  ”Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні”

Бібліографія статей

Галата С. Лавра: "війна" у святому місці [Текст]: бойові дії ченців монастиря Києво-Печерської лаври по "зачистці" території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника від його працівників тривають уже кілька років. : Чи буде подарована національна святиня сусідній державі? / С. Галата // Україна молода. - 2003.-5 черв.(№ 100). - С.5.

Два ювілеї на святій землі [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/marina-gromova-u-nas-bude-svij-sad-bozhestvennih-p/: сьогодні на честь 960-річчя Києво-Печерської лаври та 85-річчя її заповідника відкрито музей Лаври / Спілкувалася Людмила Яновські // Урядовий кур'єр. - 2011. - 2 вер. (№160). - С. 1,10. Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник - один з найбільших музейних комплексів Європи, який входить до списку Всесвітнього культурного спадку ЮНЕСКО, - святкує 85-річчя. А найдорожчі подарунки до таких дат - звісно ж, від найрідніших людей…

Дмитренко Н. Війна музеям [Електронний ресурс] = http://www.umoloda.kiev.ua/number/1775/164/62929/ : уряд підшукав перші-ліпші приміщення для музеїв із Києво-Печерської лаври. Комітет ВР з питань культури й духовності планує мораторій на їхнє виселення / Н. Дмитренко // Україна молода. - 2010. - 6 лист.(№208). - С.  Уряд і Президент виявилися глухими до звернень громадськості не чіпати музеї, й чиновницька машина й далi штампує документи, які наближають час «Ч». Так, згідно з протоколом засідання від 2 листопада 2010 року, Музей театрального, музичного й кіномистецтва України пропонують переселити в «Мистецький арсенал», на кіностудію Довженка чи в Будинок кіно...

Києво-Печерськiй лаврi – 950 [Текст] // Голос України. - 2001.- 29 серп. (№153). - C.1,3. Популярний рос. кiноактор (х/ф " Графiня де Монсоро", " Вогнем i мечем" та iн. )

Лавра як об'єкт всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО [Текст] / Міжнародна громадська організація "Лагода" // Пантелеймон цілитель. - 2012. - лют. (№6). - С. 2, 9. Свято-Успенська Києво-Печерська лавра - дивовижне місце, яке знаходиться в самому центрі Києва, та вражає красою свого ландшафту і монументальністю архітектурниого ансамблю. Її по праву вважають духовною і культурною колискою всього слов'янського народу, адже свого часу це був найбільший монастир на слов'янських територіях. Монастир славився своїми лікарями, іконописцями, писарями, бібліотекою та унікальними книгами.

Литвиненко, О. Київ без музеїв – Україна без майбутнього! [Електронний ресурс] = http://www.silskivisti.kiev.ua/18567/index.php?n=7157: мінімум три українських музеї, які не одне десятиліття були привабою для відвідувачів Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, приречені повторити долю Музею історії Києва / О. Литвиненко // Сільські вісті. - 2010. - 9 лист.(№130). - С.

Лиховид, Інна. "Облога" Лаври [Текст] = http://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/obloga-lavry: Існує як мінімум два будівельні проекти у буферній зоні пам’ятки архітектури ЮНЕСКО. Чому закон не може їх зупинити? / Лиховид, Інна // День. - 2016. - 22 бер. (№49). - С.6. На вулиці Лаврській, 6 може з’явитися готельно-офісний центр з підземним паркінгом. Усе б нічого, якби не місце розташування комплексу: якраз напроти Спаса на Берестові та Національного музею "Меморіал жертв Голодомору". А це - буферна зона Києво- Печерської лаври...

Луценко, Ігор. Київ, який ми втрачаємо-2 [Електронний ресурс] = http://www.dt.ua/newspaper/articles/78259 / Луценко, Ігор, Мірошник, Альона  // Дзеркало тижня. - 2011. - 26 бер.- 2 квіт. (№11). - С.  Продовжуючи розмову про тотальне нищення старого Києва та пам’яток культури й архітектури, які прославили його на весь світ, - Десятинної церкви, Андріївського узвозу, Дніпровської набережної, схилів Дніпра, а також відомого будинку ресторану «Лейпциг» у центрі столиці (DT.UA, №9, 11.03.2011,) відзначимо головне: у нас з’явилася слабка надія. Поки що ж - завершальна «п’ятірка» ТОП-10 історичних об’єктів, які перебувають у зоні ризику

Маковець, Олена. Нетлінні мощі: чудотворці після смерті [Текст] / Маковець, Олена // Вечірній Київ. - 2015. - 9 квіт. (№14). - С. 16. Зцілює віра - не втомлюються повторювати священники. Але десятки, сотні й тисячі парфіян чомусь вірять саме в чудотворні образи, приходячи помолитися до них та попросити про зцілення. Найбільше, звісно, ікон, але найчастіше це не оригінали, відомі із сивої давнини, а списки - освячені копії, які також мають цілющі властивості. А от мощі справжні. З них копій не зробиш, але їхня чудодійна сила не менша. Напередодні Великодня "ВК" розшукав, куди треба приходити за зціленням та допомогою

Марченко М. Дива печер лаврських [Текст] = http://www.eveningkiev.com/ua/19017/art/1354559688.html / М. Марченко // Вечірній Київ. - 2012. - 4 груд. (№124-125). - С. 9. Кажуть, що чудес не буває. Але це зовсім не так. для того, щоб доторкнутися до справжнього чуда, достатньо погортати книжку «дива печер лаврських», яка нещодавно пережила своє нове видання. колектив фахівців, який працював над створенням цього теж своєрідного «дива», засвідчив, що цікавість до лаврських чудес невичерпна, адже ця унікальна книга користується шаленою популярністю і зникає майже відразу, тільки-но виходить з друку. У чому секрет такого успіху, кореспонденти «Вечірки» розпитували одного з авторів видання - наукового співробітника НКПІКЗ Ірину Жиленко, яка вивченню історії Києво-Печерської лаври присвятила без перебільшення все своє життя

Маслак А. Долю музеїв на території Лаври має вирішити ЮНЕСКО [Текст] : французькі спеціалісти кажуть, що ці заклади не повинні зникнути / А. Маслак // Вечірній Київ. - 2010. - 1 груд. (№175). - С. 3. Києво-Печерська лавра - це пам'ятка, яка належить до світового надбання. Тому обговорення планів щодо цього об'єкта повинні відбуватись на рівні не нижче ЮНЕСКО

Неповторний почерк Степана Ковніра [Текст]: до 190 роковин з дня народження! / Шедеври архітектури // Наука і суспільство. - 2003.- № 9-10. - С. 20-21. - Степан Дем"янович Ковнір - архітектор, що будував та приймав участь в будівництві таких шедеврів архітектурної творчості, як Успенський собор, дзвінниця на Дальніх печерах Київо-Печерської лаври, Троїцька церква у Китаєво та інші.

Пирогів А. Золотий гомін [Текст] / А. Пирогів // Міжнародний туризм. - 2006. - №3. - С. 92-94. Про Києво-Печерську Лавру та інші пам'ятники історії та архітектури Києва

Полюшко, Г. Врятована Лавра [Текст]:=http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/2974/art/35835.html багатьох подвижників музейної справи, які зберегли для людства цю духовну святиню, тодішня влада запроторила до в'язниці / Г. Полюшко // Хрещатик. - 2006. - 1 груд.(№179). - С.7.80 років тому спільними рішеннями Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів України прийнято постанову "Про визнання колишньої "Києво-Печерської лаври" історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнський Музейний Городок"

Пригодський В. Меценати допомогли українській святині [Текст] = http://ukurier.gov.ua/uk/articles/mecenati-dopomogli-ukrayinskij-svyatini/: Києво-Печерська лавра готує своїм парафіянам подарунок до Різдва / В. Пригодський // Урядовий кур`єр. - 2012. - 27 груд. (№240). - С. 10. Копітка робота в соборі тривала з 2000 року. Саме відтоді, коли святиню, зруйновану під час Другої світової війни, відновили і відкрили для парафіян. А розтяглася вона на довгі роки тому, що значну частину часу майстри вивчали історичні записки й архівні малюнки, щоб встановити, який вигляд мали стіни собору в XIX ст. до того, як Василь Верещагін і Григорій Попов розписали їх наново. І, звісно, складні й дорогі роботи з внутрішнього оздоблення головного собору лаври стали можливі лише завдяки допомозі меценатів. Благодійники фінансували реставраційні роботи у Хрестовоздвиженській церкві й Ганнозачатіївському храмі, заміну бань Трапезної палати. До речі, на пожертвування лавра не лише реставрує храми і зміцнює схили пагорбів, на яких стоїть.

Ратна, Галина. Три кола українських див [Текст] / Ратна, Галина // Українська культура. - 2009. - № 3. - С.40 - 41. Протягом двох попередніх років відбулися знакові українські акції - "Сім чудес України", "Сім природних чудес України". 2009 рік стане роком визначення семи найкращих туристичних мвршрутів України для Євро - 2012. Організатори "Семи чудес України" сподіваються, що визначення найцікавіших історичних місць України зробить нашу туристичну карту зрозумілішою, підкаже вітчизняним туристам та іноземним гостям, куди поїхати і на що подивитися

Речинский С. Храм, где возрождаются сердца [Текст]: Киево-Печерской лавре исполнилось 950 лет / С. Речинский // Комсомольская правда. - 2001.- 31 авг.-7 сент. (№158). - С.12-13. - Розповiдь про Києво-Печерську лавру.

Седик, О. Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО поповнився 17 раритетами / О. Седик // Хрещатик. - 2005.-10серп (№115). - С.5.

Узлова І. Лавра як на долоні [Електронний ресурс] = http://www.umoloda.kiev.ua/number/1941/235/69028/: дев’ятсот експонатів у двадцяти залах Музею Києво-Печерської лаври розкажуть відвідувачам про всю її тисячолітню історію / І. Узлова // Україна молода. - 2011. - 8 вер.(№158). Тепер українці та гості з-за кордону можуть насолодитися усіма детальними подробицями того, як же будувалася та розвивалася одна з головних православних святинь світу: з нагоди 960-річчя Києво-Печерської лаври і 85-річчя Києво-Печерського історико-культурного заповідника тут відкрився Музей історії цієї визначної української пам’ятки

Щоткіна, Катерина. Ювілей понад ювілей [Текст] = http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/yuviley_ponad_yuviley.html / Щоткіна, Катерина // Дзеркало тижня. - 2001. - 23-31 авг. (№32-33). - С. 22. Серед безлічі святкових акцій, обіцяних нам керівництвом країни, напевно не загубиться особлива подія в історії нашої культури - 950-річний ювілей Києво-Печерської лаври. Про історію цього центру християнства, його значення для сьогодення нашої культури ми попросили розповісти читачам «ДТ» намісника Києво-Печерський лаври єпископа Павла

Янішевський, В. Нетитулований подвижник [Текст]  / В. Янішевський // Хрещатик. - 2004. - 21січ.(№7). - С.9. - Андрій Шостя - "будівник" нових театрів та реставратор Києво-Печерської лаври.

Список літератури із фондів МСМБ

Болховiтiнов, Євгенiй митроп. Вибранi працi з iсторiї Києва [Текст] / Болховiтiнов, Євфимій Олексійович; Упоряд., вступ. ст., додатки Т.Ананьєва; Худож. Ю.В.Бойченко. - К. : Либiдь-ІСА, 1995. - 488 с.

Верига, Василь. Конфіскація церковних цінностей в Україні в 1922 р. [Текст] / Верига, Василь ; Худож. О.Коваль. - К. : Видавництво ім. О.Теліги, 1996. - 192 с

Воронцова, Олена Анатолiївна. Лаврськi Печери [Текст] : путiвник / Воронцова, Олена Анатолiївна. - К. : Амадей, 2000. - 144 с

Геврик, Тит. Втрачені архітектурні пам'ятки Києва [Текст] : каталог / Геврик, Тит ; Передм. М.Шуст; Худож. М.Шуст; Фотогр. з арх. - Вид. 4-е. - К.; Нью-Йорк : Український музей, 1991. - 64 с.

Матвієнко, Микола Григорович. Архітектурний ансамбль Києво-Печерського заповідника [Текст] / Матвієнко, Микола Григорович ; Пер. на англ. та рос. авт.; Фото В.С.Жидченко; Худож. оф. О.О.Стеценко. - К. : Будівельник, 1981. - 120 с

Очерки истории Киево-Печерской Лавры и заповедника [Текст] : Очерки / Авт.-сост. А.Д.Гришин, В.П.Голобуцкий, Е.П.Кабанец, Ю.Д.Кибальник и др. - К. : Радянська Україна, 1992. - 288 с

Шиденко, Василь Артемович. Києво-Печерський державний історіко-культурний заповідник [Текст]: Фотопутівник / Шиденко, Василь Артемович, Дарманський, Павло Федорович ; Пер. з рос. С.Г.Федулова; Фото Р.І.Якименка, В.В.Кримчака, В.С.Жидченка, О.К.Максимовського; Худож. оф. Н.В.Нестеренко. - К. : Мистецтво, 1984. - 195 с.

Більш докладно літературу дивіться в електронному каталозі МСМБ:

Перелік об’єктів заповідника

Троїцька надбрамна церква

Над головною монастирською Брамою - Святими вратами, в уступі фортечних мурів, височить Троїцька надбрамна церква. Це єдина пам'ятка давньоруської архітектури на території Києво-Печерського заповідника, яка збереглася до нашого часу без будь-яких конструктивних змін.

В минулі часи через Святі врата дозволялось проходити лише князям та найвищому духовенству. Для інших, зокрема прочан, з обох боків воріт були влаштовані хвіртки, що не збереглися. Від тих часів залишилась лише традиція - проходячи через Святі врата знімати головні убори.
Троїцька надбрамна церква, що розташована над Святими вратами, була побудована в 1106-1108 рр. на кошти чернігівського князя Святослава Давидовича, який прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі під ім'ям Николи Святоши. У плані вона має вигляд прямокутника трохи видовженого із сходу на захід. Це тип простого хрестовокупольного храму з чотирма хрещатими стовпами, без апсидних півкругів. Церква має характерну особливість, що полягає у скромних розмірах – 10х8,9 м. В приміщенні будівлі немає хорів, а в давнину не було і притвору (тільки дерев'яні східці). Вінчав церкву круглий барабан із сферичною банею. В давньоруські часи Троїцька надбрамна церква була дуже скромно прикрашена. Зовні стіни членувалися на три частини пілястрами, які вгорі завершувалися арками закомар. На площинах стін, між пілястрами, розташовані у два ряди вікна з півциркульним завершенням. Основним будівельним матеріалом церкви була тонка прямокутна цегла-плінфа та дике каміння. Південний фасад, що зберігся майже в первісному вигляді, дає уявлення про обрис будівлі того часу. В давній період Троїцьку надбрамну церкву було розписаноживописом, про що свідчать останні реставраційні роботи, під час яких знайдено фрагменти фресок.
Вхід до церкви знаходиться з північної сторони, де наприкінці ХVІІ ст. було побудовано новий кам'яний притвор. Фасад цієї прибудови оздоблено потужними, пишно розкріпованими карнизами та двома масивними пілястрами.
У 30-40-х рр. ХVІІІ ст. східний та західний фасади церкви були оздоблені в стилі українського бароко.
Живопис Троїцької надбрамної церкви – найцінніша пам'ятка українського монументального мистецтва 20-30-х рр. ХVІІІ ст.

Найсильнішим акцентом внутрішнього оздоблення церкви є золочений дерев'яний триярусний іконостас.

Успенський собор

Успенський собор Києво-Печерської лаври – один із найдавніших храмів Київської Русі, унікальна пам'ятка архітектури, а також усипальниця багатьох видатних осіб. Протягом багатьох століть він був однією з найбільш шанованих святинь Православної Церкви.
Успенський собор був першим кам'яним храмом на території монастиря. До його спорудження насельники відправляли служби у дерев'яній церкві на честь Успіння Божої Матері, що знаходилась над печерами.
За даними "Патерика Печерського" закладання церкви супроводжувалося багатьма знаменнями.
Закладання собору відбулося 1073 р. в урочистій обстановці, в присутності прп.Феодосія з усіма печерськими ченцями. Князь Святослав не тільки подарував землю під церкву та 1000 гривень золотом, а й власноруч копав рів під фундаменти.
У липні 1077 р. будівельні роботи у храмі були завершені. Але роботи щодо його опорядження, забудови хрещальні – каплиці, внутрішнього оформлення тривали. Освячення Великої лаврської церкви відбулося у 1089 р. і було приурочено до свята Успіння Пресвятої Богородиці.
В образі Успенського собору Києво-Печерського монастиря склався новий тип храму. Невеликі його розміри, суворі архітектурні форми, швидке зростання авторитету Києво-Печерського монастиря призвели до того, що він став зразком для побудови аналогічних культових споруд у багатьох містах Київської Русі. Літопис свідчить, що князь Володимир Мономах за зразком Успенського собору побудував храм у Ростові, його син Георгій – у Суздалі. У Києві цей архітектурний тип запозичили при будівництві головної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Наприкінці XI ст. поблизу північної стіни Успенського собору, на відстані 1,5 м, коштом боярського сина Захарія було зведено церкву Іоанна Предтечі.
За своїм архітектурним образом Успенський собор відносився до хрестовокупольних культових будівель.
Стіни давньоруської частини собору було виконано методом затопленого ряду, де ряди плінфи чергуються.
Особливу увагу було приділено декоруванню інтер'єру собору.
Іконостас мав вигляд невисокої мармурової перегородки.
Головною святинею храму і його окрасою була ікона Успіння Пресвятої Богородиці.
За свою багатовікову історію храм неодноразово зазнавав руйнації.
У 1722 - 1729 роках собор був перебудований і заново прикрашений. Стіни собору були отиньковані та розписані. Розписи виконувались художниками лаврської іконописної майстерні. Окрасою Успенського собору був новий п'ятиярусний іконостас.
Упродовж віків Успенський собор Києво-Печерської лаври був почесним місцем останнього спочинку.
У XVI ст. в Україні з'являється традиція прикрашати надгробки скульптурними портретами. Замовниками були представники вищої духовної та світської влади. До значних мистецьких пам'яток, що прикрашали інтер'єр Великої церкви, можна віднести надгробки князеві К.Острозькому (1579 р.), фельдмаршалові П.Рум'янцеву-Задунайському (1805 р.) та князеві К.Іпсіланті (1930 р.).
Після відбудови Успенського собору у 1729 р. його архітектура залишалася без істотних змін до 1941 р. Під час окупації Києва гітлерівці пограбували Успенський собор, а 3 листопада 1941 р. він був висаджений в повітря. Під час війни з головного храму Києво-Печерської лаври до Німеччини було вивезено багато матеріальних і художніх цінностей, в тому числі срібні Царські врата, 120 срібних риз, коштовні оправи, що прикрашали вівтар і жертовник, 3 срібні гробниці та декілька Євангелій в оправах. Лише незначну частину з цих унікальних витворів мистецтва було повернуто 1948 р. музею.
Руйнація собору завдала непоправної шкоди не тільки архітектурному ансамблю Заповідника, а й історичному обличчю Києва. Згідно з Указом Президента України від 9 листопада 1995 року Успенський собор було відбудовано в 1999-2000 рр.
Відновлений Успенський собор було освячено Предстоятелем Православної Церкви Митрополитом Київським і всієї України Володимиром в День Незалежності України 24 серпня 2000 року.
З часу освячення храму в ньому відбуваються урочисті відправи у дні великих церковних свят.
Сяючий золотом оновлений Успенський собор доповнив і завершив ансамбль Соборної площі. Своєю могутньою структурою він відновив втрачену рівновагу споруд архітектурного комплексу Верхньої території Києво-Печерської лаври.

Дзвіниця Успенського Собору

Над усіма спорудами Києво-Печерської лаври височить Велика лаврська дзвіниця.

Побудована вона була у 1731-1745 рр. за проектом архітектора та інженера Йоганна Готфріда Шеделя. На кошти гетьмана Івана Мазепи були придбані матеріали та закладено фундамент, глибина якого складає понад 6 м. На будівництво споруди пішло 5 млн. штук цегли різних розмірів і форм. У будівництві дзвіниці брали участь майстри Києво-Печерської лаври Степан Ковнір, Йосип Рубашевський, Іван Горох та інші.

Будівля являє собою восьмигранну чотириярусну вежу висотою 96,5 м. Діаметр основи дзвіниці складає 28 м, товщина стін в нижній частині – 8 м.

Кожний ярус дзвіниці має своє оздоблення та призначення.

Під час Другої світової війни Велика лаврська дзвіниця зазнала значних пошкоджень. Реставраційні роботи тривали п'ять років і були завершені у 1961 році. Під час реставрації на позолоту бані використано майже 3,5 кг золота 96 проби. Протягом свого 250-річного існування дзвіницю неодноразово ремонтували, про що свідчать дати над її дверними отворами. На дзвіницю можна піднятися, подолавши 374 сходинки, та з висоти пташиного польоту насолодитися чудовою панорамою стародавнього і вічно молодого Києва.

Микільський Больницький монастир

На північ від Троїцької надбрамної церкви знаходиться Микільський Больницький монастир, заснований ще на початку XII ст. Його фундатором вважають правнука Ярослава Мудрого чернігівського князя Святослава Давидовича. 17 лютого 1107 р. він постригся у ченці Києво-Печерського монастиря з ім'ям Миколи Святоші. В цьому монастирі заснована одна з перших на Русі лікарень, де працювали кращі лікарі того часу. З "Патерика Печерського" ми дізнаємось про подвижників печерських, що уславилися своїм лікарським мистецтвом. Це - засновник Печерського монастиря Антоній, Петро Сиріянин - лікар чернігівського князя Святослава Давидовича, іконописець Аліпій і лікар Агапіт, який мав велику популярність серед усіх верств населення стародавнього Києва. Доброзичливе ставлення до хворих, скромність, безкорисливість уславили його в народі. Печерським лікарям були відомі різні методи лікування, в тому числі терапія, дерматологія та бальнеотерапія. Медицина в монастирі розвивалася на базі народної лікарської практики, а також використання медичних знань зарубіжних країн. Саме монастирська медицина була організатором перших лікарень на Русі. Жоден монастир потім не будувався без "шпитальних палат".

В XIV-XVI ст. проводились роботи по відбудові монастиря. У стінах Микільського монастиря ченці займались переписуванням книг. У 1462 р. було повністю відредаговано "Патерик Печерський". В цей період монастир, як і на початку XII ст., знаходився під загальним керівництвом Києво-Печерської лаври, яке здійснювалось її настоятелями. Їх, у свою чергу, призначали печерські архімандрити.

На території Микільського монастиря у 1631 р. Митрополит Петро Могила заснував гімназіон, в якому, як свідчать літературні джерела, поряд із богослов'ям вивчались і світські предмети: граматика, риторика, геометрія, арифметика. У 1632 р. гімназіон було злито з Братською школою на Подолі. Ця учбова установа почала називатись Києво-Братською колегією.

У 1718 р.в Лаврі виникла пожежа – згоріли всі дерев'яні будівлі, постраждали і кам'яні. Не минуло це лихо і Микільського Больницького монастиря. Після пожежі в ньому проводились великі відбудовчі роботи.

XVIII cт. - час розквіту Микільського Больницького монастиря. Письмові джерела свідчать, що він мав міцну економічну базу і був власником досить значних земельних володінь. Йому належали орні землі, села з кріпаками, за ним було збережено багато привілеїв.

В XIX ст. територія Микільського Больницького монастиря складається з двох дворів – південного й північного. Дворики пов'язані між собою і складають єдиний архітектурний ансамбль.

Аптека при Микільському Больницькому монастирі

У першій половині XIX ст. навпроти Братської лікарні знаходились два одноповерхові будинки - аптека такелії ченців, які обслуговували Больницький монастир, а також дзвіниця Микільської церкви. Але на початку XX ст. ці споруди було розібрано.
У 1902-1903 рр. на цьому місці за проектом архітектора Є.Ф.Єрмакова побудували цегляний двоповерховий аптечний корпус із дзвіницею.
Аптека має Г-подібну форму в плані. Центральна частина будинку поділяється на два яруси. У центральній частині першого ярусу зроблено проїзд. Другий ярус - дзвіниця, що у плані являє собою вид прямокутника, увінчана куполом.
Аптека на той час була найбільшою не тільки на території Микільського монастиря, а й в усьому Києві.
Нині в будинку міститься Державна історична бібліотека України.

Іконописна майстерня

Печерській лаврі здавна існували свої іконописні традиції та школа, яка була центром давньоруського та українського живопису. Вона була започаткована прп. Аліпієм.
У 1880-1883 рр. за проектом академіка архітектури В.І.Сичугова був побудований новий будинок школи живопису. Іконописні майстерні розміщувались на другому поверсі, на першому була ключня. В підвалах будинку була льодовня, склад для пивних і квасних бочок, котельня для обігріву будинку.
Іконописна школа знаходилась за Трапезною церквою і була розташована на плато верхньої Лаври. Двоповерхова будівля в плані прямокутна. Оформлена декоративно-фігурною кладкою та плоскиморнаментом з жовтої та червоної цегли. Мастерня має мансарду, вбудовану в конструкцію даху.У XIX ст. в Петербурзі вже діяла Академія мистецтв, з якої вийшло чимало високопрофесійних майстрів. В Україні, здавна уславленій своїми художниками, на той час ще не було ані середнього, ані вищого художнього навчального закладу. Їхню роль фактично виконувала Лаврська іконописна школа.
З іконописною школою пов'язані імена відомих митців, таких як Микола Мурашко (1844-1909 рр.) та Іван Їжакевич (1864-1962 рр.) - майбутній керівник Лаврських майстерень, який тут навчався, а згодом викладав.

Після революції 1917 р. тут розміщувалася малярна школа Народної освіти України. Зараз в цьому будинку розташовані творчі майстерні Спілки художників України.

Друкарня

До Ковнірівського корпусу прилягає будинок друкарні Києво-Печерської лаври, яку у 1615 р. заснував відомий вчений, просвітитель, архімандрит Лаври Єлисей Плетенецький. На початку XVII ст. він придбав у м.Стрятині друкарню у братів Балабанів і перевіз її до Києво-Печерської лаври. Заснування її поклало початок книгодрукуванню в Києві. Працювала вона понад 300 років.

Серед перших видань, що збереглися до нашого часу, був "Часослов" (1616 р.) - підручник для навчання грамоті та збірка святкових служб на весь рік під назвою "Анфологіон" (1619 р.). В другій половині XVII ст. лаврською друкарнею видавалося 120 найменувань книг як богословської літератури, так і світського характеру. Серед наукових видань велике значення мав перший у слов'янському світі словник церковнослов'янської мови на 7000 слів та імен з перекладом і поясненням їх - "Лексіконъ славеноросскій "Памви Беринди (1627 р.). У 1635 р. були видані польською мовою "Патерикон" С.Косова і "Тератургіма" А.Кальнофойського. Це була переважно література, спрямована проти католицизму й унії. До "Тератургіми" були додані перші плани печер, а також панорама верхньої частини монастиря. Ці документи мають важливе значення як джерела для вивчення історії, архітектури та топографії Лаври. Визначною подією вітчизняної культури стало видання церковнослов'янською мовою "Патерика Печерського" (1661 р.). Великою популярністю користувався виданий у 1674 р. "Синопсис" Інокентія Гізеля, який розповідав про вітчизняну історію з давніх часів до XVII ст. До початку XIX ст. "Синопсис" перевидавався 30 разів і використовувався як шкільний підручник.

З метою зміцнення православ'я навколо лаврської друкарні об'єдналися українські письменники, діячі культури, вчені-богослови, художники, зокрема Єлисей Плетенецький, Памво Беринда, Афанасій Кальнофойський, Петро Могила, Інокентій Гізель та ін.

Протягом XVII-XVIII ст. діяльність друкарні відігравала прогресивну роль в розвитку української освіти, науки та культури, зокрема книжкового мистецтва, а також у справі підготовки кваліфікованих кадрів друкарської справи.

Видання Києво-Печерської друкарні відзначалися високим поліграфічним та художнім рівнем. Книги мали красиві шрифти, високомистецькі заставки, сторінки часто оздоблювалися орнаментальними рамками та ілюстраціями. Одним з найважливіших елемен

Палітурня

Палітурня розміщувалась на території економічного двору. Побудована вона була майстром С.Д.Ковніром у першій половині XVIII ст. у стилі бароко.
Тут у розкішні плетіння з тисненої шкіри, прикрашені карбованим золотом і сріблом, переплітали видання Лаври. Багато з них експонуються в музеях нашої країни і закордоном.
У плані корпус прямокутний. Парадний вхід знаходиться у центрі західного фасаду. Портал прикрашеноналичниками, а вгорі його увінчує сандрик.
За основу композиції будинку взятий план української кам'яниці, тільки з обох боків сіней тут розташовані не по дві, а по чотири кімнати. Фасад прикрашають пілястри і наличники вікон.
Під час Великої Вітчизняної війни будинок постраждав від пожежі: згоріли всі дерев'яні конструкції. Збереглася тільки цегляна коробка.
У 1953-1954 рр. проведені ремонтно-реставраційні роботи, відновлений декор фасадів.
Палітурня виділяється своїми архітектурними формами, характерними для цивільних будов України XVIII ст.

В даний час тут розміщаються реставраційні майстерні Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Бібліотека митрополита Флавіана

До будинку намісника примикає будівля, спеціально споруджена у 1908 році архітектором Є.Ф.Єрмаковим для бібліотеки київського митрополита Флавіана (Городецького). Це двоповерхова цегляна Г-подібна споруда з підвалами. Фасади майстерно декоровані пілястрами та сандриками.

Бібліотека Флавіана нараховувала більше 20000 книг, серед яких було дуже багато рідкісних і цінних видань з історії, літератури, педагогіки, музики. Книжки свого зібрання митрополит Флавіан почав збирати ще за часів служіння в Китаї (з 1873-1891 рр. – призначений членом Пекінської духовної місії, а згодом, у сані архімандрита очолив її). Бібліотека мала добре організований довідково-бібліографічний апарат та щорічно випускала каталог нових надходжень. У цьому будинку також розміщувались великі читальні зали, в яких знайомитись з рідкісними книжками мали можливість не тільки ченці Києво-Печерської лаври, а також священики, викладачі та студенти Київської духовної академії й університету, вчені з Києва, Москви, Петербурга та інших міст.
Після 1918 р. зібрання книг надійшло в розпорядження Всеукраїнської Академії наук. В теперішній час як єдина збірка воно не існує.
Над вхідними дверима зберігся оригінальний кований козирок, зроблений ковалем Іваном Дзюбою.
У 1793-1795 роках за проектом та під наглядом інженера генерал-майора Шарля Пауля де Шардоназ будована Південна брама з прилеглою до неї частиною фортечних мурів.
Південна брама створена у дусі раннього класицизму і нагадує урочистий вхід до будівлі – портал. Капітеліколон, профілі карнизів вражають надзвичайною довершеністю виконання. Колони розміщені на високих базах (нижня частина колони), що надає будові більшої стрункості й виразності. Нижня частина бази нагадує цоколь.
Південна брама має точне співвідношення усіх частин конструкції. Брама надзвичайно монументальна й є однією з перших пам'яток, створених у класичному стилі на території Києво-Печерської лаври.
Часті зсуви грунту на схилах руйнували мур і шкодили брамі. Шарль де Шардон виконав завдання блискуче: вже понад два століття Південна брама зустрічає численних відвідувачів і прочан, які прямують з печер на Верхню територію Києво-Печерської лаври.

Ротонда

У 1781 р. на території Ближніх печер почались роботи з реконструкції і будівництва підпірних мурів. По краю муру було влаштовано огорожу, яка з'єднала вежі – ротонди, а також будинок блюстителя і вхід до Ближніх печер.
У кінці ХVIII ст., на подвір'ї Ближніх печер, за проектом архітектора О.Г. Яновського була збудована ротонда-вхід до галереї до Дальніх печер. Вона являє собою невеличкий восьмигранний у плані павільйон, який вирішено в ампірних формах. Він має чотири декоровані рустом ризоліта з трикутними профільованими фронтонами. Завершує вежу напівсферична баня зі шпилем.
Ротонда-вхід у дерев'яну галерею розташована у південній частині подвір'я Ближніх печер.

 Ротонда муру Дебоскета

У південно-східній частині подвір'я Ближніх печер, на так званому мурі Дебоскета, розміщена ротонда. Вона збудована у 1816 р. за проектом українського архітектора О.Г.Яновського.

Це невеличка цегляна будівля, яку покриває сферичний купол. Ротонда має чотири ризаліти. Вхід до неї оформлено у вигляді портика з трикутним фронтончиком. З інших сторін ризаліти оформлені смужковим рустом з фронтончиком і круглим вікном у центрі. Цоколь будівлі пофарбований у чорний колір.

В літературних джерелах ця споруда згадується як "альтанка", "осьмикутова башта"

Ротонда-ризниця

У 1787 р. митрополит Самуїл Миславський, оглядаючи збудований на Ближніх печерах підпірний мур, дав вказівку знести стару ризницю і побудувати кам'яну. Проект ризниці склав архітектор О.Г.Яновський. Збудована вона була на початку XIX ст.

Ротонда-ризниця знаходиться праворуч перед входом на подвір'я Ближніх печер. Вежа – ротонда виконувала своє функціональне призначення, тут знаходилась ризниця церков Ближніх печер.

Ротонда – кругла у плані споруда, яку перекриває напівсферична баня зі шпилем. Ця ротонда є невеликим восьмигранним павільйоном в ампірних формах. Над входом ротонди-ризниці розміщені портики, які мають рустовані лопатки, гладкий фриз в антаблементі і трикутний фронтон. Вона відзначається чіткими й простими пропорціями.

Ротонда-ризниця є зразком класичної архітектури малих форм XIX ст.

Свічний завод

Свічний завод побудовано І.Забєліним на території Гостиного двору у першій третині ХІХ ст. Спочатку будівля являла собою одноповерховий прямокутний у плані корпус. Вхід до будівлі був декорований двома портиками.

У 1869 р. О.П.Середа розробив проект надбудови другого поверху заводу. Будівельні роботи проходили у 1872-1874 рр. під керівництвом лаврського архітектора О.Р.Ветрінського.

Після перебудови будинок зберіг тричасну композицію, сформовану двома портиками. Над портиками був влаштований балкон-тераса. Фасади корпусу були декоровані міжповерховими карнизами, а вікна декоровані сандриками.

Наприкінці ХІХ ст. проходили роботи з посиленням конструкцій будинку. На північно-східному куті був влаштований контрфорс. Після реставрації будинок набув класичних рис. Він стоїть на темному цоколі і має гладкі стіни з профільованим міжповерховим карнизом. У центрі розміщені два портики, які складаються з двох колон тосканського ордера.

Свічний завод був прибутковим підприємством. На цьому заводі виготовляли щороку до 2 тисяч пудів церковних свічок, які більшою частиною спалювалися у Лаврі, а інша частина розносилася прочанами по усій Росії.

Але потужність потреб заводу не задовольняла монастир. У жовтні 1896 р. Духовний собор лаврського монастиря прийняв рішення про будівництво нового кам'яного заводу в Китаївській пустині, а будинок свічкарні, після відселення виробництва, використовували для потреб лаврського Гостиного двору.

Фортечні мури

Фортечними мурами ще в давнину була обнесена Києво-Печерська лавра. Спочатку вони були дерев'яними, а вже у ХІІ ст., після набігів половців, зведені кам'яні. На жаль, під час монголо-татарської навали у 1240 р. стіни були зруйновані та аж до ХVІІІ ст. Києво-Печерська лавра огороджувалася дерев'яним парканом. В середині ХVІІ ст. у монастирі почалося інтенсивне кам'яне будівництво. В 1698-1702 роках навколо верхньої території Києво-Печерської лаври на кошти гетьмана Івана Мазепи були зведені кам'яні фортечні мури. Їх довжина складає 1090 м, товщина близько 3 м, а висота 7 м. Вони мали три основні брами (Святі врата з Троїцькою надбрамною церквою; Економічну браму з Всіхсвятською церквою та Південну, або печерну) та чотири вежі (Івана Кущника, Онуфрієвську, Малярну, Годинникову). Зовнішня поверхня мурів гладенька, на рівні бійниць тягнеться валик, вище від нього мури прикрашає профільований карниз. Уздовж внутрішньої поверхні мурів улаштовані амбразури для стрільби з рушниць, а на висоті трьох метрів прокладена галерея для стрільців.

На початку ХVІІІ ст. для захисту від нападу зовнішніх ворогів, у зв'язку із загрозою шведської інтервенції, було вирішено побудувати нову Печерську фортецю та включити до її складу лаврські оборонні споруди. Будувалася фортеця під керівництвом інженерів Гелерта та Лямота де Тампія, за проектом і наказом Петра І. Печерська фортеця являла собою добре продуману систему земляних валів та редутів з бастіонами і ровами. На її озброєнні перебувало 467 гармат, 27 мортир та 3 гаубиці.

Вже пізніше, у середині ХІХ ст., навколо Ближніх та Дальніх печер, за проектом інженера Київського гарнізону Отто фон Фреймана, спеціальною військово-інженерною командою під керівництвом інженера-підполковника Бурмана, зводяться кам'яні мури довжиною 1039 м, товщиною три з половиною цеглини, висотою – близько чотирьох метрів. Фундаменти мурів глибиною 1,5 м викладено з цегли і лише в окремих місцях проглядає кам'яна забутовка на вапні. В оборонній стіні улаштовані бійниці для стрільби з рушниць та амбразури для гармат. Амбразури закривалися дерев'яними заслінками. Зверху стіни вкрито бляхою. Повторюючи рельєф місцевості, мури то стрімко збігають до Дніпра, то знову піднімаються на пагорб і напівколом охоплюють всі будівлі на Ближніх та Дальніх печерах – зі сходу та півдня відокремлюючи нижню територію монастиря від міської забудови, із заходу – від Гостиного двору, а з півночі з'єднаються з мурами XVIII ст.

У кінці ХІХ ст. Печерська фортеця втрачає своє оборонне призначення. Сучасну реставрацію цієї пам'ятки фортифікаційного мистецтва здійснено за проектом архітекторів Л.Мішуткіної та Д.Ільницької.

Якщо вас матеріал зацікавив, то з іншиими об’єктами Заповідника можете ознайомитися за посиланням:

Печери лаврські

Печери – унікальні підземні рукотворні системи

Ближні та Дальні печери Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника – це підземні пам'ятники архітектури, археології, історії та культури.

Вони були викопані, близько 1000 років тому першими подвижниками християнства, у високих дніпровських пагорбах на глибині від 5 до 15 метрів від поверхні.

Протягом століть були однією з найбільших православних святинь українського народу. Саме печери стали місцем заснування одного з найдавніших монастирів – Печерського, від них і походить його назва.

Сьогодні лаврські печери – це складна система взаємопов'язаних підземних ходів, що з'єднує між собою печерні приміщення.

Музеї на території Лаври:

Музей історичних коштовностей України

Один із провідних музеїв України і світу, тематика експозиції – історичні і мистецькі пам'ятки з дорогоцінних металів та коштовного каміння.
Музей розташували у споруді XVIII століття, колишній монастирській пекарні, побудованій за проектом українського архітектора, кріпака монастиря Степана Ковніра. Ковнір працював у монастирі майже 40 років і це одна з оригінальних споруд будівничого, що навчався не в академії, а під час будівництва. На відміну від Йогана Шеделя, мистецької освіти в Європі отримати не міг. Тим більша вартість участі Ковніра у побудові лаврської дзвіниці, Кловського палацу та інших.

Музей книги та друкарства України

Заснований Постановою Ради Міністрів УРСР № 137 від  17 березня 1972 р.
Відкриття експозиції відбулося  23 травня 1975 р. У травні  2000 р. експозиція була оновлена та доповнена.
Головні приміщення закладу розташовані у будинку друкарні Києво-Печерської Лаври, яка заснована у 1615 році. Фундатор друкарні – архімандрит Єлисей Плетенецький. У внутрішньому дворику друкарні збережена майстерня-словолитня, теж музейне приміщення. Колекція музею сформована на базі книжкового відділу Києво-Печерського історико-культурного заповідника і значно доповнена внаслідок пошукової роботи у книгосховищах Києва, експедицій по Україні, подарунків відомих вчених-книгознавців (зокрема,  Григорія Коляди –  понад 700 одиниць), колекціонерів, видавництв, художників (оригінали книжкової і станкової графіки), а також закупок за державні та музейні кошти.
У музеї зібрані близько 56 тисяч експонатів, що висвітлюють історію вітчизняної книги і книжкової справи від часів Київської Русі і до наших днів

Музей народного декоративного мистецтва

Історія колекції починається у 1899 р., коли у Києві відкрився перший публічний  музей при сприянні Київського товариства старожитностей –  Київський міський музей старожитностей і мистецтв.
У 1904 році заклад було перейменовано у Київський художньо-промисловий і науковий музей імені Імператора Миколи Олександровича.
У 1954 році виокремлюється збірка народного і декоративного мистецтва і на правах філіалу розміщується у лаврських приміщеннях.
У 1964 році філіал був перетворений на Державний музей українського народного декоративного мистецтва.
У 2010 році Постановою Президента України музею було надано статус Національного.

Колекція

Фундаторами збірки були видатні вчені, сподвижники музейної справи: академік Микола Біляшівський (директор новоутвореного музею) та вчений-етнограф Данило Щербаківський (зав. етнографічного та історичного відділів). Ними було здійснено безліч експедицій по Україні, завдяки яким колекція народного мистецтва музею постійно зростала.

Експозиція

В експозиції музею, яка займає площу 1500 м², представлено такі види народного мистецтва України: килимарство,ткацтво, вибійка, вишивка, різьблення та розпис по дереву, художня обробка шкіри, рогу, та металу, скло, кераміка, фарфор і фаянс, писанкарство, декоративний розпис та іконопис.

Музей театрального, музичного та кіно-мистецтва України

Єдиний в Україні музей такої спеціалізації, заснований 1923 року як Театральний музей при Мистецькому об'єднанні «Березіль», очолюваному видатним діячем, реформатором українського театру Лесем Курбасом.

Музей театрального, музичного та кіномистецтва України представляє унікальні колекції з історії української культури. На експозиції «Театральне мистецтво України» проводяться оглядові і тематичні екскурсії, лекції-уроки, в яких на різноманітному документальному матеріалі розкривається становлення і розвиток української драматургії та сценічного мистецтва.

Колекції

В музеї значна колекція бандур.
Збірка експонатів включає 282 музичні інструменти.

На території заповідника розташована Державна історична бібліотека України

Бібліотека загально-національного значення з питань історії, яка є всеукраїнським депозитарієм історичної літератури та методичним центром в галузі історико-краєзнавчої бібліотечної діяльності і наукової бібліографії з історії України. Фонд бібліотеки становить понад 800 тис. одиниць зберігання українською, російською, англійською, німецькою, французькою, польською та іншими мовами. До 2009 року мала назву Державна історична бібліотека України.

                                                                         Сайт бібліотеки: http://nibu.kiev.ua

Постійно-діючі виставки на території заповідника:

Миттєвості історії   

Мікромініатюри Миколи Сядристого 

Фрески церкви Спаса на Берестові XVІІ ст.  

Фондова колекція Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника нараховує більше 70 000 одиниць

WEB-ліографія видань Інформаційно бібліографічного відділу МСМБ до теми:

Про засновника Лаври преподобного Антонія Печерського та його шлях з святого Афону до Києва

Світова спадщина ЮНЕСКО в Україні (Києво-Печерський заповідник, як об'єкт всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО)

Інтернет-ресурси:

http://www.golos.com.ua - сайт газети «Голос України»
http://www.day.kiev.ua - сайт газети «День»
http://www.dt.ua - сайт тижневика «Дзеркало тижня»
http://www.silskivisti.kiev.ua - сайт газети «Сільські вісті»
http://www.umoloda.kiev.ua - сайт газети «Україна молода»
http://www.ukurier.gov.ua - сайт  газети «Урядовий кур’єр»
http://kreschatic.kiev.ua - сайт газети «Хрещатик»

Києво-Печерський заповідник у  соціальних мережах https://www.facebook.com/kplavra/

Національний Києво-Печерський історико -культурний заповідник http://www.kplavra.kiev.ua

Свято-Успенська Києво-Печерська лавра  - http://www.kievtown.net/ukr/sights/lavra.htm

Свято-Успенська Києво-Печерська лавра  -  http://www.lavra.ua/

Матеріали у покажчику запозичені із сайту Києво-Печерського заповідника http://www.kplavra.kiev.ua  та електронних ресурсів бібліотеки

Бібліографи-укладачі:
Фоміна Н.І
Мілашенко Т.І.