Дистанційне навчання. Міфи і реальність

Усе більша кількість як українських, так і закордонних ВНЗів пропонують студентам нову форму отримання знань – дистанційне навчання, яка вже набула значного поширення у Європі, Америці, Канаді. Суть програми полягає у тому, що студент навчається за допомогою власного комп’ютера з використанням новітніх мультимедійних технологій, що дає змогу вчитися у будь-якому ВНЗі, незалежно від його місцезнаходження. Однак, українські студенти ще не володіють достатньою кількістю інформації про ці проекти, що викликає певний скептицизм та невірні уявлення.

Спробуємо розібратися в основних міфах та упередженнях щодо дистанційного навчання.

• Міф №1. Ненадійність технологій. Для дистанційного навчання студенту необхідно мати лише ноутбук та доступ до мережі Інтернет, що не є проблемою для більшості сучасної молоді. Міжнародні програми дистанційного навчання розробляються великими компаніями, державними установами та підприємствами, які зацікавлені в якості своєї продукції та послуг, тому усі методики ліцензовані та перевірені часом.
• Міф №2. Менша ефективність дистанційного навчання, так як студенти не мають змоги спілкуватися одне з одним. Спілкування в Інтернеті у наш час є так само доступним та ефективним, як і при аудиторних заняттях. Використовуючи соціальні мережі, форуми та вебінари, студенти мають змогу висловлювати свої думки та ідеї, ставити питання, спілкуватися з викладачами та студентами з різних куточків світу не менш ефективно, ніж в аудиторіях.
• Міф №3. Дистанційне навчання залишає викладачів без роботи. Якість будь-якої освіти залежить в першу чергу саме від викладача, його професіоналізму та бажання навчати. Дистанційна форма освіти лише пропонує нові шляхи подачі інформації та форми взаємодії педагогів зі студентами. Вона дозволяє педагогу розширити студентську аудиторію, створити власні курси та програми навчання. Тому роль педагога залишається так само важливою та необхідною. Проте варто звернути увагу й на те, що у ВНЗах із введенням дистанційної форми навчання зменшилося кількість аудиторних годин, оскільки студенти-дистанційники здебільшого навчаються самостійно, використовуючи новітні технології, рекомендовану викладачем літературу та методичні рекомендації.
• Міф №4. Студенти-дистанційники вчаться гірше, ніж студенти денної та заочної форм навчання, так як відсутній контроль з боку викладачів. Викладачі дистанційного курсу не контролюють лише присутність студента на парі в момент лекції. Проте студент завжди має можливість прослухати лекцію пізніше, у зручний для нього час, а також скористатись додатковими навчальними матеріалами, статтями та підкастами. Викладачі здійснюють постійний контакт зі студентами через форуми, вебінари, електронну пошту та скайп, а студенти надсилають викладачам реферати, статті та результати тестів, що передбачає постійний моніторинг знань студентів. Проте проконтролювати те, чи прослухав лекцію, чи виконав завдання, написав реферат тощо саме студент, а не інша людина, викладач не завжди у змозі.
• Міф №5. Дипломи не мають цінності. Відповідно до чинного законодавства України, диплом про одержання дистанційної освіти є так само дійсним, як і дипломи заочної форми навчання будь-якого державного ВНЗу.
• Міф №6. Відсутні поза аудиторні заходи та суспільне життя. Студентам дистанційної форми навчання не треба витрачати час на дорогу, що сприяє більш раціональному розподілу часу і надає багато можливостей для активного суспільного життя. Однак активна участь у студентському та/чи науковому житі залежить більшою мірою від самого студента, ніж від викладача
• Міф №7. Дистанційне навчання для тих, хто не зміг вступити до ВНЗу. Сьогодні це не відповідає дійсності. Щоб вступити до більшості державних і закордонних навчальних закладів на дистанційну форму навчання потрібно пройти співбесіду, подати документи та результати ЗНО. Студенти обирають онлайн-програми через їх гнучкий графік і зручність, а не через брак знань і погані оцінки.

Отже, дистанційне навчання, певним чином, виступає альтернативою традиційним формам навчання та надає можливість навчатися у будь-якому вищому закладі, не виїжджаючи з рідного міста або не виїжджаючи за межі України. Проте, не варто забувати й те, що дистанційна форма вимагає від студента більшої зосередженості на навчанні та більшої відповідальності.