В серці нашому Україна!
До війни кожен з нас мав свою історію про дім. Той дім, де ти виріс, а можливо потім залишив його і облаштовував нове помешкання за своїми уявленнями про затишок, модерн і красу, або орендував під час реалізації практичних цілей на певному етапі свого буття. У високопарних статусах дім часто пов'язується з рідними людьми, які чекають на нас – матір'ю, родиною або дорогими серцю речами, фотографіями, навіть запахами, та будь-чим з того, що не піддається усвідомленню.
Усе змінилось внаслідок війни. Сьогодні мільйони українців шукають прихисток вже поза межами країни. Перед очима постає фото з платформи київського вокзалу, де чотири тисячі біженців з Харківщини, яку ворог методично знищує бомбардуваннями, готувалися до евакуації на Захід України і далі за кордон. Багатьом з них немає куди повертатися. Чи бачив мешканець Харкова той знімок, де керамічний півник героїчно тримається на добротно зробленій шафці у розбомбленій квартирі? У прямому сенсі - ТРИМАЄТЬСЯ! Таких знищених будинків у містах, містечках, селищах і селах в Україні тисячі. Небезпечна ситуація на Сході в умовах загрози наступу рашистів, спонукає військові адміністрації наполегливо рекомендувати мешканцям терміново евакуюватися. Люди не впевнені, що матимуть домівку, коли повернуться. У розбомбленому будинку Оксани Дударко, про яку ми нещодавно писали, дивом вціліла її квартира, однак навряд чи той поріг хтось перетне.
Сьогодні портал державних послуг Дія реєструє громадян, які втратили житло внаслідок бойових дій, і кількість українців та їхніх сімей усе збільшується, бо ворог не припиняє бомбардування.
Я не знаю, які слова втіхи знайти для рідної сестри, де в їхньому будинку, що в Богданівці Броварського району, під час штурму Києва оселилися орки. На щастя родина встигла виїхати в той останній момент, коли ворожі танки були в п’яти хвилинах від них. Не смію сказати, щоб не переймалася так через те, що бачать її очі на свіжих фото понівеченого будинку. Переслала лише переказ Наталки Фіцич, яка на своїй сторінці у фейсбуці поділилася враженнями про поїздку до Ірпеня, де звернула увагу на «машину з відкритим багажником, вщент заповненим саджанцями… Навколо понищені будинки, розбиті дороги, понівечені машини, а цей господар їде садити сад. І в цьому стільки любові до землі і віри в майбутнє, що на серці стало тепліше».
Сьогодні мешканці мого будинку разом прибирали дитячий майданчик в очікуванні маленьких киян, і було відчуття того, що це й є дім, як і вся Україна – наш спільний ДІМ, нездоланний, вільний, прекрасний.