Василь Каразін: «Могутнім може бути тільки народ, озброєний знаннями…»

Бібліографічний список

До 250-ї річниці від дня народження Василя Назаровича Каразіна (1773-1842), українського та російського вченого, винахідника, освітнього та громадського діяча, публіциста, ініціатора заснування Харківського університету, першого в Східній Україні

Життєпис Василя Назаровича Каразіна (Каразина)

Народився Василь Каразин 10 лютого 1773 року в селі Кручик нині Харківської області. Хлопчика батьки мали намір назвати Богданом, але при хрещенні дитині дали ім’я Василь. Його батько Назар Олександрович був офіцером, який прославився в багатьох війнах Російської імперії і за це був пожалуваний царицею Катериною II у вічне і потомствене володіння селом Кручик з 244 душами кріпаків. Через нещасний випадок помер в 52-річному віці. Епітафію на могильній плиті написав сам Григорій Сковорода. Перші рядки були такі: «Назару Александровичу господину полковнику Каразину память буди и буди и успокоение».

Мати Василя, Варвара Яківна, походила з козацького роду Ковалевських — одного з древніх родів України. По батьківській лінії рід Ковалевських походив від козацького старшини Семена Ковалевського, брат якого командував кіннотою у Богдана Хмельницького.

Ось у такій сім’ї народилося двоє синів, Василь та Іван. Так чи ні, є версія, що в ролі домашнього вчителя дітей Каразина був Григорій Савич Сковорода.

Початкову освіту Василь Каразин набув у приватному харківському пансіонаті. В 10-річному віці граф Румянцев записав його до кірасирського полку, а з 1791 року він вступає на військову службу сержантом в лейб-гвардію Семенівського полку в Петербурзі. Перед ним відкривається шлях діда й батька до військової кар’єри. Проте хлопця вабила наука. Він відвідує лекції у гірничому училищі, де удосконалює знання в ділянці математики, фізики, хімії, медицини. Врешті-решт молодий юнак задумується над реаліями життя і під впливом французької революції доходить думки, що саме простий народ є істинним творцем життя, історії. Тому восени 1795 року він приймає рішення залишити військову службу і повернутися на Україну до свого маєтку в Кручик. Наступного року, всупереч рідним, одружується з чотирнадцятирічною кріпачкою Домною, вихованкою матері.

Завершувалося XVIII століття, наступили значні переміни на російському престолі після Петра та Катерини. Спочатку престол зайняв син Катерини Павло, який почав провадити політику гоніння на ліберальні думки. Запроваджувалася жорстока цензура на видання, заборонялися поїздки за кордон, перейменовувалися міста. Як сприйняв ці переміни молодий Василь Каразин? Каразин настільки був обурений свавіллям сорокадвохрічного царя Павла, що надумав виїхати за кордон. З молодою дружиною при надії і ще одним кріпаком відправився він через Псков до кордону. На березі Німану їх було схоплено та ув’язнено спочатку у Віленській фортеці, а пізніше перевезено до Санкт-Петербурга. Не перенісши стресів, у фортеці помирає його молода дружина під час пологів. Василь Каразин пише листа цареві, в якому вказує на його жорстокість. І все ж, незважаючи на це, Павло І призначає молоду людину в канцелярію державного скарбника і директора медичної колегії колежським перекладачем. За короткий час Василь Каразин написав фундаментальну працю «Історія медицини в Росії» та історико-політичний трактат «Про причини поступового падіння курсу (рубля) і про заходи підняття його».

Але влада на царському престолі знову міняється. Імператора Павла І було задушено, а престол посідає його син Олександр І, який виказує ліберальні настрої. Як же складалися взаємини Василя Каразина з новим імператором?

Каразин подає йому спершу програму реформ в державному керуванні, господарюванні, культурі, пише про необхідність поступового скасування кріпацтва, про дозвіл на приватну власність, поліпшення умов розвитку сільського господарства, промисловості, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Відповідь імператора при першому побаченні була непередбачуваною:

«Говоріть зі мною і надалі так відверто». Каразину дозволено писати імператору в обхід канцелярії. Цар присвоює йому чин колежського радника, їхні стосунки стають дружніми.

Це надихає Каразина і він поринає з головою у справу організації народної освіти. Так, за його ініціативою у вересні 1802 року було створено Міністерство народної освіти, аналогів якому не мала жодна країна Європи.

«Народна освіта», — який прекрасний вислів! — писав він у захваті, доводячи, що тільки народна освіта приведе російську імперію до процвітання. Ставши державним чиновником, живучи турботами про освіту, культуру і економічний розвій Росії, чи не забував Василь Каразин своєї Батьківщини — Слобожанщини? Адже ж він певно добре знав, що населений працьовитим і талановитим народом південний край Росії, себто Україна, мав лише Києво-Могилянську академію (1631 рік) та Харківський Колегіюм (1726 рік).

Зрештою, в усій Російській Імперії було всього три університети: Московський (1755 p.), Віленський (1579 p., реорганізований в 1803 р.) та Дерптський (1632 р. реорганізований в 1802 p.). Питання про запровадження в Росії нових університетів справді було на той час актуальним, і Олександр І погодився з рішенням Комісії училищ про відкриття ще двох університетів — у Києві і Казані. Але несподівано рішення комісії було змінене: замість Києва вирішено було відкрити університет у Харкові. Саме завдяки Василю Каразину. Це унікальний приклад того, що може зробити воля однієї людини. Неймовірно уявити, скільки зусиль доклав Каразин, щоб подолати всі труднощі: це насамперед, відсутність в першу чергу коштів, кадрів, матеріальної бази, до того ж змінюється милість імператора Олександра І на зневагу до нього, та й дворяни не вірять у можливість реалізації цих планів. І все-таки 24 січня 1803 року було дозволено відкрити університет в Харкові.

Але Василь Каразин 1804 року був усунений від університетських справ, звільнений і з Міністерства освіти. І це попри те, що він ставив перед собою високу мету: «Блажен вже стократно, коли випадок дав мені можливість зробити найменше добро моїй милій Україні, вигоди якої так міцно у розумінні моєму пов’язані з вигодами велетенської Росії».

Та зусилля вченого не залишилися марними. Його справу продовжили вихованці Києво-Могилянської академії, професори Ілля Тимківський та Іван Рижський (саме він стане згодом першим ректором університету). І от 29 січня 1805 року відбулося урочисте відкриття університету в Харкові. Самого Василя Каразина на відкритті не було. Не взялося до уваги і те, що він сам збирав кошти, залазив у шалені борги, закладав свій маєток, переймався усім — від чорнильниці до місць в студентському гуртожитку, а також подарував університету свою бібліотеку.

Очевидець тих урочистостей, товариш і соратник Василя Каразина, Фотієв писав йому в Кручик: «Велике зібрання дворян і громадян із сусідніх губерній були невимовно задоволені і радісні; самі зоїли у захваті запитували і визнавали, що цим щастям, поза всіма сумнівами, Україна Вам одному зобов’язана. Ті, хто Вам були віддані, кому сердечні почуття і наміри Ваші були відомі, захоплено благословляли Ваше ім’я».

Університет було відкрито. Ім’я Василя Каразина на урочистостях не згадувалося. А чи згадувалося ще одне ім’я, що було і є символом слави науки, культури, мистецтв України XIX століття, ім’я Григорія Сковороди? Не знаємо. Але університет в Харкові без впливу та зусиль Сковороди не міг з’явитися. Ось як пише про це видатний фольклорист, етнограф і літературознавець, дійсний член ВУАН (з 1919 року) Микола Сумцов: «Не зшитки його творів, що пересилалися від автора до мирних приходських священиків і друзів його поміщиків, а життя і усне слово Сковороди діяли потужно. Найліпшим доказом сили Сковороди є те, що без нього, певною мірою, ще довго не було б засновано першого в Україні університету. Заходи Каразина щодо відкриття його у Харкові були успішними й тому, що у 1803 році перші з тих поміщиків, які підписалися на нечувану суму у 618 тисяч карбованців сріблом для заснування його, були здебільшого непомітно підготовлені до цього: всі вони були або учні, або знайомі та друзі Сковороди».

А опальний Василь Каразин перебуває з 1804 року у своєму запущеному маєтку в Кручику. Тут він побудував першу школу для селян, звільнив своїх кріпаків від визискувань духовенства, передав селянам у спадкове володіння землю. Тут вдруге одружується. Його дружиною стає Олександра Василівна Бланкеннагель, дідом якої був історик Іван Голиков. Згодом його велика бібліотека, що налічувала близько півтисячі друкованих і рукописних книг, перейшла до Василя Каразина. А ще він передплачує багато наукових журналів. Впродовж усього життя його захоплювала наука, а найбільше наукові досягнення в різних ділянках природознавства. Найбільш перспективними і цікавими він вважав хімію і метеорологію. Він вперше обґрунтовує створення мережі метеорологічних станцій по всій Росії. І лише через півстоліття ця думка була повторена французьким астрономом Левер“є і сприйнята науковим світом. 1814 року Каразин звертається до царя з проханням допомогти у реалізації дослідження атмосферної електрики, у своїй праці «Про можливість прикласти електричну силу верхніх шарів атмосфери до застосування людиною» він пише: «Людина може примусити собі підкоритися і електричну силу, подібно тому, як підкоряються їй тварини, вода, повітря і вогонь. О, як бажав би я, аби доля саме Росії дозволила зробити цей важливий крок задля науки і користі роду людського».

Прикро, але жодної підтримки винахідник від царя не отримав. Не знайшла підтримки його ідея парового двигуна, яка була реалізована лише через тридцять три роки в Англії. Василь Каразін робить другий винахід — парове опалення. І знову-той самий результат: 1841 року якийсь собі німецький інженер Кіпферлінг отримує авторське свідоцтво на парову систему опалення.

Наукова діяльність вченого була багатогранною. Навдивовиж багато працював Василь Каразин. Недарма його визнало наукове співтовариство країни. Він був почесним і дійсним членом семи наукових товариств Росії, обирався в різні роки членом колегій Московського та Харківського університетів, Московського товариства природознавців, Товариства любителів російської словесності при Московському університеті, Товариства історії та старожитностей та багатьох, багатьох інших. Був він жалуваний і «ласкою» царя. 26 листопада 1820 року його було ув’язнено на 6 місяців у Шліссельбурзькій фортеці, а потім заслано у село Кручик. До самої смерті йому було заборонено проживати у Москві та Санкт-Петербурзі через бурхливу діяльність, через поради царям не втручатися у життя чужих країн і через реформаторські ідеї щодо суспільного устрою Росії. Насамкінець життя Каразина, Леонтій Дубельт — управитель третього відділу царської канцелярії, той самий, що виявляв особливу ненависть супроти Шевченка у справі розслідування Кирило-Мефодіївського братства, напише у доповідній записці царю, що Каразин «вже за віком своїм не може бути шкідливим».

Найбільш влучну характеристику діяльності Каразина дав його біограф, письменник українського походження Григорій Данилевський в книзі «Українська старовина. Матеріали з історії, української літератури і народної освіти», що була видана у Харкові в 1866 році, назвавши Василя Каразина «палким українським Ломоносовим», людиною, яка все своє життя сповідувала одну мету — творити для процвітання рідного краю.

1811 року Василь Каразин засновує у Харкові філотехнічне товариство, до якого входили землевласники багатьох губерній України. Мета товариства — об’єднати діяльність землевласників, щоби спільними зусиллями берегти природу, раціонально вести господарство, розвивати промисловість. 

В останні роки перебування в Кручику вчений зайнявся виноградарством та виноробством. І тут він започаткував кілька методик отримання високоякісного вина. За пропозицією Міністра державного майна Каразину було дозволено перевірити свої методики на Тавриді, в Криму. Восени, повертаючись додому із численних експедицій, Василь Каразин добре промок і застудився. То ж хворим прибув до Миколаєва, де служив при головнокомандуючому чорноморського флоту адміралові Лазареву його улюблений син Філадельф. Василь Каразин думав, що скоро видужає і повернеться до Харкова. Але хвороба не відступала. Йому ще вдалося дописати звіт про кримську поїздку «Неупереджений погляд на південний берег Тавриди і на його вироби».

4 жовтня 1842 року Василь Каразин у присутності сина Філадельфа помер. Поховано його на цивільному цвинтарі в Миколаєві, а ім’я генія надовго було забуте.

Доля не була надто прихильною до Василя Назаровича Каразина. А був він людиною видатною в усіх вимірах своїми унікальними здібностями, людиною, яка на століття випередила свій час, взірцем незвичайної моральної висоти, сміливості і прямоти, людиною, яка мала право сказати: «Я тішусь тим, щоби принести і колись, може, уже не раніше, як після моєї смерті, користь дорогій моїй Вітчизні. І тоді сподіваюся бути виправданим»

Детальніше: https://parafia.org.ua/person/karazyn-vasyl/

Бібліографія статей

(подано в зворотній хронологіі та в алфавіті авторів)

2023

До 250-річчя з дня народження Каразіна Василя Назаровича: інформаційне повідомлення [Електронний ресурс] / Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБ України) – Електрон.дані. – К. – 2023. – Режим доступу:https://dntb.gov.ua/news/%D0%B4%D0%BE-250-%D1%80%D1%96%D1%87%D1%87%D1%8F-%D0%B7-%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%BD%D0%B0-%D0%B2%D0%B0/ Загол. з титул. екрану – Мова укр. З 24 лютого 2023 року в ДНТБ України проходитиме тематична виставка видань з фонду бібліотеки, присвячена 250-річчю з дня народження КАРАЗІНА ВАСИЛЯ НАЗАРОВИЧА видатного науковця, просвітителя, енциклопедиста, винахідника, громадського діяча, засновника Харківського університету, ініціатора створення Міністерства народної освіти

Зеленіна, Олена. Василь Назарович Каразін – уроки генія на тлі війни [Електронний ресурс] = https://gromada.group/news/statti/22766-vasil-nazarovich-karazin-uroki-geniya-na-tli-vijni / Зеленіна, Олена // Gromada Group Харків. - 2023. - 7 лют. Він і вчений, і винахідник, і публіцист, і громадський діяч, і засновник Харківського університету, який тепер гордо несе його ім’я. Василь Каразін (1773 – 1842). Скоро - 10 лютого - виповнюється 250 років із дня його народження. Більше двох століть ми вивчаємо його спадщину, але як кожна непересічна людина він залишається для нас багато в чому нерозгаданим…

2013

Груша, Христофор. "Блажен стократно..." [Текст] = http://www.golos.com.ua/article/58938: минуло 240 років від дня народження Василя Каразіна, засновника Харківського університету / Груша, Христофор // Голос України. - 2013. - 9 лют. (№27). - С. 13. Каразін став одним із перших, хто запропонував відкрити по всій Російській імперії університети - навчальні заклади нового типу, і заснувати міністерство народної освіти. Такого тоді в жодній країни Європи не було. А головним подвигом життя Василя Назаровича стало відкриття Харківського університету

Чорна, Алла. «Засновник Харківського університету» [Електронний ресурс] = http://pmu.in.ua/virtual-exhibitions/foundator_of_kharkiv_university/: до 240-річчя від дня народження Василя Назаровича Каразіна / Чорна, Алла // Педагогічний музей України. - 2013. - 24 січ. Каразін Василь Назарович – видатний учений, винахідник, громадський діяч, просвітитель та педагог. Для більшості людей він асоціюється лише із заснуванням Харківського університету. Однак його заслуги у освітній галузі набагато вагоміші: Василь Назарович є засновником перших початкових шкіл для кріпаків, автором численних праць з хімії, астрономії, селекції

«Якби не було Каразіна, не було б і університету» [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/sergij-posohov-yakbi-ne-bulo-karazina-ne-bulo-b-i-/ / Розмовляла Світлана Галаур // Урядовий кур`єр. - 2013. - 9 лют. (№27). - С. 19. Науковцеві, винахіднику, громадському діячеві Василеві Назаровичу Каразіну 10 лютого виповнюється 240 років із дня народження. Сучасники і дослідники його життя називали і називають Каразіна «українським Ломоносовим». Він залишив після себе багато праць у різних галузях знань, особливо цінними були його відкриття та винаходи в харчовій промисловості, метеорології й хімії. Але головною справою життя славетного освітянина стало створення Харківського університету, названого наприкінці ХХ століття його ім’ям. Створення університету відбувалася з натугою: з весни 1802-го до зими 1805 року. Але відкривати своє дітище Василеві Каразіну не судилося. Як вдалося втілити в життя ідею, якою надихався Василь Каразін протягом усього свого непростого життя, розповідає декан історичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна професор Сергій Посохов

Пам’ятник Василеві Каразіну роботи скульптора І. І. Андреолетті

2008

Куделко, Сергій. Василь Каразін [Електронний ресурс] = https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2008-11-3/svit-2008-11-3-23-kudelkin_zmiy.pdf: людина, яка заснувала Харківський університет / Куделко, Сергій, Змій, Лілія // Світогляд. - 2008. - № 3. - С. 23-25. Рід Каразіних походить з Балканського півострова. Перші його представники оселилися в Росії на початку XVIII ст., а вже наприкінці його вважали себе корінними росіянами, патріотами Росії та України. У Слобідському краї містився їхній невеликий родинний маєток. Найвідомішим серед Каразіних став Василь Назарович — поміщик, дворянин Слобідської Української губернії. Талановитий, високоосвічений, з надзвичайно широкими громадськими та науковими інтересами, винахідник і раціоналізатор, державний службовець і організатор — він став видатною особистістю в російській і українській історії ХІХ ст.

2005

Шматко О. Людина всесвітня [Текст]: 10 - день пам'яті вченого - енцоклопедиста, засновника Харківського університету, першого на теренах Лівобережної України, Василя Каразіна / О. Шматко // Україна молода. - 2005. - 10 лют. (№25). - С. 13.

2003

Злупко С. "Я сміливо можу стати на суд нащадків" [Текст]: наведені слова належать знаменитому вченому енциклопедичних зацікавлень, якого вважають архітектором управлінського відродження, - Василю Назаровичу Каразину / С. Злупко // Урядовий кур'єр. - 2003. - 11 квіт. (№68). - С. 7. Велику наукову і пізнавальну діяльність мають праці В.Н.Каразіна, присвячені економічному розвитку України у складі Російської імперії

Ільюшина О. Останній крок до життя [Текст]: 160 років від дня народження В. Н. Каразіна / О. Ільюшина // Історія України. - 2003. - лют. (№5). - С. 1-5.

2002

Мазница, Антонина. "Восторженный украинский Ломоносов" [Текст] = https://zn.ua/SOCIUM/vostorzhennyy_ukrainskiy_lomonosov.html / Мазница, Антонина // Зеркало недели. - 2002. - 12-18 янв. (№1). - С. 23. Василь Каразін - енциклопедично освічений учений, видатний винахідник, громадський діяч, ревнитель освіти свого народу - людина ініціативна та енергійна. Сучасники називали його «захопленим українським Ломоносовим»

Література до теми з фондів МСМБ

Багалій, Дмитро Іванович. Історія Слобідської України [Текст]: Науково-популірне видання / Багалій, Дмитро Іванович; Пер. сл. і комент. В.Маслійчука; Упор. О.Савчук. - Х.: Видавець Олександр Савчук, 2019. - 400 с.

Зеленина, Елена. Мировой город Харьков. Книга для школьников и их родителей [Текст]: [Історичний путівник] / Зеленина, Елена; Ред. В.Семиноженко, С.Куделко; Передм. В.Семиноженко; Фото О.Зеленіної; Худож. О.Гугалова-Мєшкова. - Х. : Фолiо, 2019. - 106 с.

Назва цієї книжки не зовсім звичайна: «Світове місто Харків». Але що це означає? У всьому світі нині понад сто міст називають себе світовими, укладаючи в це поняття насамперед здатність вирішувати питання, що мають значення в глобальному масштабі. Люди, котрі проживають у них, можуть виражати себе, використовувати свої таланти на загальне добро. І водночас світове місто чудово облаштоване, зручне й цікаве для його мешканців і гостей, вирізняється конкурентоздатною економікою, інноваційними технологіями, багатою історією й культурою. Чи може Харків претендувати на таке звання? Відповідь на ці та інші питання ви знайдете, прочитавши книжку, яка не випадково адресована школярам та їхнім батькам. Адже саме прийдешньому поколінню належить продовжувати історію нашого славного міста, яку розпочали 365 років тому перші поселенці — вільні люди на вільній землі

Історія України в особах [Текст]: XIX століття / Автори: В.С.Шандра, Т.Б.Ананьєва; С.Г.Біленький, І.І.Глизь та ін.Худож. В.О.Павленко. - К. : Україна, 2015. - 368 с.

Салій, Олександр Олександрович. Дмитро Трощинський - козак знатний [Текст]: Історична повість / Салій, Олександр Олександрович; Передм. П.Тронька. - К.: Хрещатик, 2000. - 253с.

Сегеда, Сергій. Український пантеон [Текст] / Сегеда, Сергій; Під ред. О.Кір'ятської; Фотогр. О.Іванова, М.Ференцева, Ю.Бусленка. - К.: Балтия-Друк, 2013. - 184 с.

Таранюк, Владислав. Владислав Таранюк про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, Лазаря Заменгофа [Текст]: Оповідання: Літературно-художнє видання / Таранюк, Владислав; Худож. І.Михайлов. - К.: Грані-Т, 2008. - 88 с.

Українська педагогіка в персоналіях. Кн.1 / Передм. О.В.Сухомлинської. - К.: Либідь, 2005. - 624с.

Харченко, Татьяна Николаевна. 100 знаменитых людей Украины [Текст] / Харченко, Татьяна Николаевна, Очкурова, Оксана Юрьевна, Рудычева, Ирина Анатольевна. - Харьков: Фолио, 2004. - 511 с.

Шаров, Ігор. Вчені України: 100 видатних імен [Текст] / Шаров, Ігор. - Від автора: с.5. - 481 с.: іл. Вчені України: 100 видатних імен

Шендеровський, Василь. Нехай не гасне світ науки [Текст] / Шендеровський, Василь; Під ред. Е.Бабчук. - К.: Рада, 2003. - 416 с.

WEBліографія

http://heroes.profi-forex.org/ua/karazin-vasil-nazarovich - Василь Назарович Казарін – український вчений, винахідник, ініціатор заснування Харківського університету

https://cbs.poltava.ua/index.php/novyny/6495-vasil-karazin-vilnij-sposib-mislennya-i-zhaga-do-nauki - Василь Каразін: «Вільний спосіб мислення і жага до науки»

https://2day.kh.ua/ua/news/politik-ucheniy-areshtant-i-bagatoditniy-batko-10-faktiv-pro-karazina. - Політик, учений, арештант і багатодітний батько. 10 фактів про Каразіна

https://www.youtube.com/watch?v=OgpEXquxvZ8 - Круглий стіл «Василь Назарович Каразін - вчений-енциклопедист»

https://osvita.ua/vnz/reports/pedagog/1219/ - Каразін Василь Назарович

Інтернет-ресурси

http://www.golos.com.ua  - сайт газети «Голос України»

https://zn.ua - газета «Зеркало недели»

http://www.ukurier.gov.ua - сайт газети «Урядовий кур’єр»

Підготувала бібліограф Мілашенко Т. І.