Історія Паньківщини живе і надихає

«Ми всіх пригорнули б до серця охоче,
Якби нам хоч трохи свободи!»
Михайло Старицький

Можна сказати, що наша бібліотека знаходиться в самому серці історичної частини Києва. Адже вулиця Льва Толстого, що вервечкою в’ється вниз повз перлини столиці - розлогого парку ім. Тараса Шевченка, червоностінного іменитого Київського національного університету, ботанічного саду імені академіка О. Фоміна, нібито «врізається» в Паньківщину.
Стара Паньківщина тягнулася схилом від Ботанічного саду до судноплавної на той час ріки Либідь й обмежувалася вулицями Л.Толстого і Тарасівською. Назву свою місцевість отримала від батька та сина на прізвище Паньковичі, управителів цих земель у період 1516 – 1577 рр., що належали митрополитам київським.

Головною артерією Паньківщини була нинішня вулиця Саксаганського, що звалася тоді Маріїнсько-Благовіщенською на честь двох будівель кінця XIX століття: Маріїнської громади сестер-жалібниць та церкви Благовіщеня. У 1912 р. на місці дерев’яного будиночку Маріїнської громади було зведено будівлю-палац, в якому сьогодні функціонує Інститут медицини праці Національної академії медичних наук України. Над її центральним портиком досі можна побачити чотири жіночі статуї, що символізують Життя, Медицину, Милосердя і Любов.

Благовіщенську церкву, якій завдячуємо другій половині назви історичної вулиці, було збудовано за проектом архітектора Володимира Ніколаєва у 1887 р. Про її руйнування в 1934 р. знаходимо інформацію в нашому бібліотечному фонді у книзі «Зруйновані храми і монастирі України» (К., Мистецтво, 2013). Примітно, що на цьому місці у 1935 р. з цеглин розібраного храму було зведено школу. Тут і зараз розміщується навчальний заклад – Ліцей податкової та рекламної справи № 21, з яким нашу бібліотеку зв’язують дружні та ділові відносини.

Якраз навпростець від ліцею знаходиться ще один партнер бібліотеки – Музей видатних діячів української культури. В його приміщеннях наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. мешкали три визначні українські родини: Косачів (сім’я Лесі Українки), Лисенків, Старицьких, а неподалік винаймав житло П. Саксаганський. Знаменна дата одного з цих корифеїв Михайла Петровича Старицького, а саме 175 років з дня народження відзначатиметься у наступному році.

Сучасні «паньківські» друзі мають певний «зиск» від близького сусідства. От взяти хоча б ліцеїстів: мають можливість у музеї знайомитися з життєвим і творчим шляхом Михайла Старицького, в МСМБ – читати його твори, у ліцеї – закріплювати отримані знання. Ось і цього року, готуючись до зустрічі із старшокласниками ліцею, для яких бібліотекар Лариса Дідора підготувала добірку матеріалів до Дня українського козацтва, згадували історичні романи Михайла Старицького, в яких талановито відтворюється дух козацтва, незгасиме прагнення українців до свободи: «Оборона Буші» (1894), «Молодість Мазепи» (1898), «Перед бурей» (1897), «Розбійник Кармелюк» (1903).

Найкращий спосіб донести інформацію про серйозне – розсмішити. Знали чи ні наші гості про те, що з-під пера саме Михайла Старицького вийшла п’єса «За двома зайцями» та пісня «Ніч яка місячна…», однак із задоволенням переглянули уривок з відомого фільму про незлобивого шарлатана Голохвастого (О. Борисов) та «кислооку» Проньку (М. Криницина). У радянські часи цей фільм зверхньо відносили до кіч-мистецтва, а все ж таки життя – найбільший поціновувач і суддя. Одним із перших виконавців головної ролі у п’єсі за життя автора був Панас Саксаганський, а сьогодні майже кожен драмтеатр має у репертуарі своїх «двох зайців».

Ми далекі від того, щоб шукати міфічний зв’язок між фактами, які дійшли до наших днів, зокрема, що Михайло Старицький був прихожанином Благовіщенської церкви, а перед похованням був відспіваний у ній, а тепер тут школа. Але віриться, що прийдешні покоління ліцеїстів, увібравши славу та силу пращурів своїх вершитимуть велику історію України. А віру беремо з того, що самі бачили і зняли на відео на фестивалі Вишиванки у ліцеї, де були присутніми за запрошенням директора ліцею Ірини Петрівни Бабки. Дивитись тут.

На цьому відео впізнаємо обличчя хлопців, що слухали нашу розповідь про героїку козацтва, а вже вони й самі приміряли на себе образ славних козаків і запрошували співати разом: «Україна – це я, Україна – це ти, Україна – це ми…»

На фото заставки зображений малюнок, виконаний учнями Ліцею податкової та рекламної справи № 21 м. Києва.

Під час підготовки матеріалу використані Інтернет-джерела

http://otrok-ua.ru/sections/art/show/pankovshchina_bereg_chudes.html
Олег Кочевых//Паньковщина: берег чудес.

http://news.tochka.net/ua/116674-dom-sester-miloserdiya-tam-gde-spasali-lyudey-foto/
Будинок сестер-жалібниць: тут рятували життя.

http://www.lifeintravel.com.ua/news_20142003100335.html
Киев 30-х годов: как появился Кабмин и куда девались церкви.

http://raphonare.uol.ua/text/8742067/ulitsa-saksaganskogo
Киевские зарисовки. Улица Саксаганского.