Дорогі друзі! Щодня ми працюємо над тим, щоб користування бібліотекою було зручним і приємним для вас! Для того, щоб скоротити час очікування, а також дотримуватися соціальної дистанції — зареєструйтесь в бібліотеці он-лайн!.
Останнє оновлення: 23.09.2022 р.

«Я здригаюсь від кадрів розбитих містечок». Оксана Дударко. Бородянка

«Я здригаюсь від кадрів розбитих містечок, бо на них могла бути і я...» Оксана Дударко. Бородянка

Я не можу писати, бо трусяться руки,

В голові гудуть літаки.

І ще досі лякають чужі різкі звуки...

Не лягають слова в рядки...

Я здригаюсь від кадрів розбитих містечок,

Бо на них могла бути і я...

Хороший уський-лиш мертвий уський.

Це відчула вже кожна сім'я.

Україна сьогодні пульсує всюди,

Здивувавши стійкістю цілий світ.

І назло ворогам гуртуються люди,

Формуючи націю-моноліт.

Я завжди гордилась, що українка...

І тепер переживши страх болю .

Я ще більше пишаюсь, що з України!

Де в народу девіз: або смерть, або воля!

Цей вірш написаний Оксаною Дударко, яка не є поеткою, проте назавжди залишиться свідком фашистського бомбування мирної Бородянки.

Генпрокурор Венедиктова на сьогоднішній день оцінює ситуацію з людськими жертвами у Бородянці як найгіршу з постраждалих від рашистів містечок Київської області. І це в той час, коли увесь світ жахається злодіянням орди у Бучі.

Далі - свідчення Оксани від першої особи (Фейсбук)

«Мені важко щось публічно писати останній місяць. Я досі ніяк не можу зібратися з думками і прийняти реальність. Життя розділилось на до 24 лютого і після. До  - я була щаслива в своїй буденності: була родина, яку я любила, були друзі, які мене підтримували, була квартира, про яку я дбала, були перспективи в кар’єрі...я нарешті могла собі дозволити розслабитися і бути собою. Коли з усієї країни почали вдосвіта писати друзі про вибухи я ще не вірила, що це таки сталося. Поки у вікно не побачила ворожі гелікоптери, які летіли на Гостомель... Вервечка машин, яка не припинялась через містечко – всі покидали Київ, передмістя. Немає свого транспорту, але кому треба та твоя Бородянка. Минуть. Схлине паніка і виїдемо. Не встигли. Зайшла колона танків, бтр, гради, щось ще...Ми збилися з ліку скільки їх було за ті дні. Іноді вони рухалися безперервно протягом 2 год. Рандомно стріляючи вздовж вулиці. Ми встигали збігати в підвал, коли колона доїжджала до центру. 5 хв на збори і ми там. Пересидимо. Не біда. Все скоро закінчиться. Потім нагору ми стали підійматися все рідше – там було реально страшно. Ночі проводили в підвалі. Холодно, темно, зате компанія була хороша. Все гаразд, ми в підвалі, про всяк випадок – бадьоро брехала я мамі в трубку, не знаючи, що новин про Бородянку по телевізору все більшає. Що допомагало не впасти в паніку? Що поруч троє дітей, за які ти відповідаєш, що підтримують з різних куточків України і світу родичі, друзі, колеги. О, так, підвал показав, хто насправді, друг, кому ти не байдужий, хто хоче допомогти. Ми потроху звикали до все гіршого. Але авіанальот – це те, до чого не звикнеш. В нас не було сирен. Про те, що бомблять ми дізнавалися, коли відчували вибухи. Перший ми висиділи в підвалі – в чат скинули відео, де стояв розбитий будинок подруги. 1 березня. От тоді почалась паніка. Ми дочекалися кінця авіанальоту, піднялися нагору. Я почала дзвонити друзям про допомогу виїхати і почала пакувати валізу. У відкрите вікно навпроти побачила яскраву крапку, що наближалась, потім страшний звук. Здавалося, що летить прямо в наше вікно. Хлопці помчали в коридор, я в спальню – скинула на підлогу з ліжка Настю, впала на неї. Вибух зовсім поруч! Виштовхую її поповзом в коридор – новий вибух...Викидаю туди одяг дітям, рюкзаки, щось натягую на себе – третій. Можна бігти в підвал, поки новий літак зайде на бомбардування. Нові вибухи нас застали вже в підвалі. Ніч там. Тихо. Нема води, світла, зник звязок, тягне слабенько мій київстар. Вранці вийшли виглянути що навколо. Весь будинок без вікон – тільки в нашій квартирі скотч-вишиванка і те, що були привідкриті, врятувало скло. В месенджері купа повідомлень від знайомої – Оксана, тікайте в села! Вони сьогодні доб’ють Бородянку, біжіть лісосмугою! Я піднялась в квартиру, щось вкинути з речей, напомацки струсила пару вішаків, вкинула ноут, побудила дітей в підвалі і ми пішли. Мама подзвонила – кажу, все, біжимо. 

Настя не виходила під час війни з будинку. Вона в цей день вперше побачила що робиться. Я мала телефон в руках, але було не до фото. Ми перебігали розтрощену Центральну вулицю, попри згарища, відійшли десь метрів триста, як налетіли літаки. Ми присіли за гаражами – бачили вибухи десь там, звідки йдемо. Наступний догнав нас трохи далі. Практичні заняття з ЦО пройшла моя дитина ще в 9 років. Нас підібрала якась машина, довезла до сусіднього села. Там в садочку підгодували і посадили в автобус до іншого. Ми попросилися, щоб нас не розселяли, а відвезли трохи далі. Нам щастило в той день на людей. Друг сказав – доберися до Пісківки, звідти тебе заберемо. З’явилась надія. Скільки в той день ми змінили пунктів і транспорту, але таки вибралися.

 Ми відвикли спати цілу ніч. Смикаємось від звуків, які нагадують літак чи вибухи. Я не можу відпустити від себе Настю, бо раптом щось трапиться, а ми нарізно.

Нас тільки краєчком зачепив жах війни, не уявляю як тим людям, які весь місяць під обстрілом і бомбардуваннями. Це досвід, який не дай Бог комусь пережити, окрім ворогів.

Війна змінила мою шкалу цінностей, розклала по місцях друзів. Я пам’ятатиму хто простягнув руку допомоги, хто пропонував гроші, речі, хто готував канапки, хто мчав по мене через півкраїни. 

Але чого не забуду і не прощу довіку, то це того, хто вдерся в мою країну, хто змусив мою дитину плакати від ляку, хто вигнав мене і мільйони інших зі своїх домівок, хто зруйнував не тільки наше житло, а наше життя, бо воно вже ніколи не буде тим самим.

Ми переможемо – це поза сумнівом, питання тільки часу і кількості жертв. Все відбудуємо назло ворогам і на радість друзям. За нами правда. Ми на своїй Богом даній землі. Все буде Україна!»

Oksana Dudarko

https://www.google.com/amp/s/www.pravda.com.ua/news/2022/04/4/7337089/index.amp

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest
  • Instagram

НАШІ НАГОРОДИ

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці — Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36

(044) 288-30-12
lib@msmb.org.ua

ВГОРУ