Цивільні хроніки війни. «А бібліотека працює?»

Київ. Перші дні війни...

З вікна бібліотеки спостерігаю за окремими перехожими на багатолюдній нещодавно вулиці. На їхніх плечах невеличкі валізи, в руках часто переноски з котиками.  У  бібліотеці незвично тихо. Йду затемненими приміщеннями: минаю тісні полиці з книгами абонементу, у читальній залі око чіпляється за стелаж з книжковою виставкою до Дня Небесної Сотні з добіркою найновіших книг, що з відповідним професіоналізмом відібрали колеги до цієї святої для країни дати. Тут книги про Майдан, російську агресію восьмирічної війни проти України, що триває вже чотири століття, Крим, воїнів АТО. Полохлива думка - сховати подалі від ворожого ока, зберегти безцінний фонд.

Про мирне життя нагадує тихим воркотінням холодильник. Потрібна ревізія - виношу непотрібне і перед фойє клацаю мобільним для звіту перед колегами. Несподівано зустрічаюсь поглядом з перехожим. Один одного підозрюємо. Час такий, ніяких зйомок, нахилився - ставиш маячок? Пояснюю свої фото маніпуляції з телефоном. Сміється, каже, що це я на нього підозріло дивлюся. Промені сонця між нами, не страшно. Серед тиші дзвінок міського на рецепшині: 

- А бібліотека працює?

- Так, дорогий читачу. Ми на варті, але тимчасово онлайн у соцмережі.