На захисті України. Василь.
Писати про Василя Духновського задача не з простих. Найвірогідніше маєш шанс сісти у калюжу. Щирість і епатаж співіснують у ньому настільки органічно і ненав’язливо для оточуючих, що змушує оцінювати вже себе у співіснуванні зі світом і, навіть, переглядати свої ж сталі критерії або й позбуватися їх. Толерантний з колежанками і насмішкуватий із «женчінамі».
Васьок – маска. Василь – гідність. Математик за фахом і бібліотекар. Патетика постів і віршики з відвертими алегоріями, як от медуза та пи@дуза. Актор від природи, конферансьє і мрійник, автор багатьох творчих проектів, як Тотально вільний мікрофон, Поетична м’ясорубка (останній вже готовий конкурс поки що відкладений до настання очікуваного Миру).
Таким був його і наш світ до останніх днів лютого, коли кожен мусив зробити свій вибір у цій війні.
Василь свій зробив з перших же днів вітчизняної війни – став на захист країни і зараз в ЗСУ, наймотивованішій армії світу.
У збірці за лінком нижче – вірші про війну, серед них є й Василевий. Однак згадується його неперевершений інший вірш, написаний на честь воїнів АТО, як виявилось тієї самої війни, що триває вже чотири століття і має остаточно завершитися нашою Перемогою і крахом імперії варварів.
Це ж давно уже далеко не ваше свято,
то чому ваші очі все ще мають вагу?
За кожними з цих дверей поховано забагато,
аби я уявляв, як ви розчиняєтесь у снігу.
Тож туліться, благаю, тримайте своє тепло,
бо таке життя – це все ж хоч якесь життя.
Ви вийшли за межі понять про добро і зло,
то лишіть при собі хоча би цей білий стяг.
Я хотів би знати про кожен з ваших боїв,
про кожну з ваших поразок, про кожне "я повернусь".
Ваш світ складається з холоду і непристойних слів.
Я хотів би усе це знати. Чесно. Але боюсь.