Кінний полк Чорних Запорожців. В полон не брали й самі не здавались...

«Чорні запорожці» або «чорношличники», повна назва – кінний дивізіон 2-го Запорізького полку (згодом 1-й полк Чорних запорожців) – військове формування кавалерії. Загін Чорних запорожців існував у 1918-1920 роках, тобто за часів Української народної республіки та Української держави Павла Скоропадського. Спочатку це була кінна сотня, потім кінний дивізіон, а з березня 1919 року – 1-й кінний полк, що носив ім'я Чорних запорожців вже офіційно. Командував ними спочатку сотник Микола Римський-Корсаков, а потім полковник Петро Дяченко.

Назву вони отримали через чорну уніформу. За козацькі шапки з матерчатими шликами, загін неофіційно називали чорношличниками.

Командир полку полковник Петро Дяченко

26 грудня 1919 року Кінний полк Чорних Запорожців Армії УНР вирушив з Юрківки (тепер Ставищенського р-ну Київської обл.), де він стояв 8 діб, далі у Зимовий похід Армії УНР.

У Юрківці полк громив відділи армії Денікіна, що тікали на Одесу після втрати 16 грудня Києва, з якого їх вибили війська РККА. Станом на 26 грудня потік втікачів настільки побільшав, що тримати полк на шляху Київ-Одеса стало небезпечно. Тож керівництво Армії УНР наказало командирові полку Петрові Дяченку зійти зі шляху у східному напрямку.

Обережність командувача Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка виявилася недаремною.

Саме 26 грудня під Животовим (тепер це Животівка Оратівського р-ну Вінницької обл.) денікінці погромили 3-тю Залізну дивізію Армії УНР, яка не виконала наказу вищого командування про відступ. Це була славна дивізія, організована в травні 1919 року видатним українським військовиком Олександром Удовиченком, харків'янином, вихідцем з Гайдамацького коша Слобідської України, організованого в січні 1918 року Симоном Петлюрою.

У жовтні 1919 року Олександр Удовиченко захворів на тиф і потрапив в полон до денікінців, які вивезли його до Одеси. Тож в Зимовому поході 1919-1920 років він участі не брав.

Сучасна реконструкція однострою Чорних запорожців

https://www.facebook.com/photo/?fbid=2458020037659284&set=a.943048029156500

15 лютого 1920 року в Золотоноші під час Зимового Походу відбувся бій Кінного полку Чорних запорожців Армії УНР з більшовиками.

Полк складався з 4-х сотень, а в Золотоноші, куди Чорні запорожці прийшли з сусіднього села Деньги, стояло 2 відділи військ особливого призначення Красної армії загальною кількістю 1000 осіб. Тим не менше Чорні Запорожці, увірвавшись до Золотоноші рано вранці, здобули станцію і східну половину міста до ріки Золотоношка. Головний бій відбувся біля місцевого собору. Особисту мужність в бою за місто виявив командир полку Петро Дяченко.

Протримавшись у Золотоноші до вечора, Чорні запорожці, з огляду на чисельну перевагу ворога, мусили відступити назад до села Деньги, втративши 2-х козаків забитими. Втрати ворога становили при цьому близько 100 осіб.

Золотоноша стала найсхіднішим містом, якого сягнула Армія УНР під час Зимового Походу.

Слідом за боєм Чорні запорожці дістали наказ повертатися на правий берег Дніпра, бо командування Армії УНР отримало вказівку з Кам'янця-Подільського від Прем'єр-міністра УНР Ісака Мазепи зосереджувати армію над Південним Бугом з огляду на можливий початок війни Польщі проти Радянської Росії.

https://www.facebook.com/72.brigade.best/photos/a.943048029156500/2559320560862564/?type=3

Проте на початок квітня 1920 р. ситуація стала критичною: майже повністю вичерпавши свій запас набоїв та снарядів у важких боях, українська армія вимушена була протистояти більшовикам, які у військовому майні та споряджені не відчували жодної нестачі. Українське командування зрозуміло, що єдиний вихід – у захопленні вузлової станції Вознесенськ на Миколаївщині, де розташовувалися великі військові склади червоних. 15 квітня Армія УНР підійшла до Вознесенська: розвідка встановила, що в місті – великий гарнізон більшовиків, тож успіх бою могли гарантувати лише несподіваність нападу та відвага тих, хто атакував.

Перед початком операції козаки склали докупи всі свої набої та поділили їх порівну: кіннотники отримали по три патрони на рушницю, піхотинці мали ще менше. Чимало козаків ішло в атаку голіруч, плескаючи в долоні, аби підбадьорити побратимів та зімітувати постріли. У вирішальну мить позиції червоних прорвав кінний полк Чорних запорожців під командою Петра Дяченка – і зламав їхню лаву. Більшовики зазнали нищівної поразки, втративши лише вбитими близько 400 червоноармійців. Армії УНР дісталися величезні трофеї: 2 млн набоїв, 48 кулеметів, 28 гармат, 5 тис. гвинтівок, необхідні медикаменти. Значними були й захоплені запаси господарського майна: воно за доступними цінами продавалося місцевим мешканцям. Отримана сума дозволила впродовж двох-трьох наступних тижнів нормально забезпечувати армію: на відміну від денікінців та більшовиків, українське військо не грабувало селян, а купувало в них все необхідне.

Останні бої Чорних запорожців відбулися у 1920 році на боці польської армії – тоді українські частини виступили в союзі з поляками проти більшовиків.

Колишні бійці полку доживали свій вік в еміграції. Деякі з них стали успішними людьми. Наприклад, Лаврентій Кемпе працював театральним актором та режисером у Австрії та Канаді, а Дмитро Гонта був відомим бандуристом.

Колишній командир полку Петро Дяченко служив спочатку в польській армії, а потім – в українських формуваннях Вермахту. Помер у США у 1965 році. Його мемуари видані під назвою "Чорні запорожці".

72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

Сьогодні у наших хлопців сталеві коні. Та гасло залишається незмінним. «Україна або Смерть!» - це офіційне гасло 72-гої окремої механізованої бригади. Саме ці хлопці у 2022 році влаштували рашистам котел у напрямку Пуща-Водиця, Ірпінь, Буча, Гостомель і відганали ворога від столиці України.

У серпні 2017 року 72-га окрема механізована Красноградсько-Київська бригада стала 72-ю окремою механізованою бригадою імені Чорних запорожців – на честь кавалерійського полку армії УНР, полку, який під час Української революції бив і "червоних", і "білих", і махновців.