Правда — річ складна. (Із циклу "Читаємо українською")

Шанталь Ґаран (Chantal Guégan) — канадська письменниця, відома в Україні перш за все завдяки своєму роману «Natalia».

Її твори викликають жваві обговорення серед читачів через підняті в них чутливі та неоднозначні теми, пов'язані з нацизмом та Голокостом. 

Ґаран пише про складні історичні та моральні теми. Її роман «Natalia» присвячений темі війни, понівечених життів та пошуку істини, зокрема історії норвежця, який шукає свою біологічну матір, що відмовилася від нього у 1945 році.

Цінність роману Шанталь Ґаран полягає не тільки в ажурному стилі та захоплюючій композиції оповіді, а в її автентичності, тому що твір написано на підставі реальних подій. Авторка збирала свідчення, працювала в архівах, опитувала головних героїв, чиї імена, звісно, змінені. Так у 2018 році з'явився роман Natalia, який у сьогоднішній Україні набуває нового прочитання, починаючи зі сцен окупованого радянськими військами Львову у 1940, розповідей героїні про Україну тих часів до екзистенційних питань сучасності: що означає виживання у війні? Чи існує «правильний вибір» для жінки, яка потрапила у це криваве жерло? Унікальний твір!

Через 63 роки, під тиском сина Маріуса, бо сам досі й не переймався обставинами свого народження, Толлеф йде в Управління з питань усиновлення міста Осло, щоб отримати свою справу.

Виявилося, що двадцять років тому його біологічна мати теж з'являлася в цій установі та надала дозвіл на оприлюднення її особистих даних на випадок, якщо Толлеф по них звернеться.

Матір виявилася уродженкою міста Львів, полячка,  що трохи шокувало Толлефа, бо він весь час думав, що вона норвежка і що він, відповідно, норвежець теж. Документи викликали у Толефа цікавість і бажання дізнатися історію свого народження. Так розпочинається важкий для усіх період пошуку правди.

Наталії Зєлінській вже за 80 і вона проживає в Квебеку, Канада. І вона зовсім не зрадіє такій настирливості.

Вона не хоче згадувати, але спогади через стільки років самі зринають в її голові і лише ми, читачі цієї книги, дізнаємося її таємницю в повній мірі. Ніхто більше.

Історія Наталія та історія Толлефа чужинців взагалі не стосуються. 

Толлеф — дитина зґвалтованої матері: були совєтські нквс’ники, котрі мали депортувати родину до Сибіру, були українські поліцаї, що у такий спосіб знімали плату за фальшиві документи для тих, хто рятувався з окупованого міста, були німецькі офіцери, яким не вистачало грошей на проституток, а полонянки — вони ж безплатні і за роки війни приборкані. Від німецького офіцера Толлеф і народився. Ім’я його, між іншим, Наталія достеменно знає і пам’ятає. 

Вона так рятувала своїх рідних і себе, їй не вдалося порятувати(ся).                          

"Розповісти все це Жанні або Толлефу означало б випустити назовні свій сором. Сором через те, що терпіла насильство, не заперечувала, не опиралася, не намагалася помститися. Стала жертвою".

"Вижити — ось вершина, якої вона досягла. Подвиг, за який ніколи не нагородять, не дадуть ані медалі, ані похвального листа. На жаль".

"Чи можна сподіватися, що люди збагнуть незбагненне? Хто ніколи не зазнав страху смерті, той дуже легко стає на бік категоричних суджень".

Дивитися тут.