Наталка Ворожбит. Поєднані поганими дорогами…

     Авторка п’єси, за якою було зроблено виставу, Наталка Анатоліївна Ворожбит – українська драматургиня, кіносценаристка, режисерка. Народилася у Києві в 1975 році, випускниця Літературного інституту імені М. Горького у Москві. Сценаристка російських телесеріалів «Школа» і «Сталевий метелик», та українського – «Спіймати Кайдаша». Сценаристка фільмів «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва та «Дике поле» Ярослава Лодигіна. Засновниця «Театру переселенця», в якому жителі Донбасу самі розповідали про пережите на війні перед глядачами. 2020-го дебютувала як режисер із фільмом на власну п’єсу.

     «Погані дороги» Наталка почала писати, збираючи свідчення реальних людей для кіносценарію «Кіборгів». Однак якщо «Кіборги» – про міф і звитягу, то «Погані дороги» – про саме життя, яке завжди переважатиме смерть.

Головні герої – мешканці Донбасу та українські військові, чиє життя проходить по обидві сторони лінії розмежувань. Вони живуть сьогоденням в умовах військового конфлікту, не знаючи, чи настане їх завтра…

     Шість історій про стосунки жінок і чоловіків, яких поєднали розбиті дороги Донбасу, загострені та спотворені війною: дівчинка-восьмикласниця, яка змушена жити на окупованій території, закохується у військовослужбовця. П'яний директор школи, який, їдучи повз пропускний пункт, помічає свою неповнолітню ученицю у одному з бліндажів. Груба й зухвала, а насправді дуже нещасна лікарка, що супроводжує машину з тілом солдата, який був її коханим. Журналістка, яка пропонує гроші власникам збитої на дорозі курки, бо абсолютно не здатна на насилля, пізніше потрапляє у полон до ополченців – і, як виявляється, ще й як здатна…

     Всі ці історії – про життя.

     Як, не зважаючи на страшну потворну дійсність війни, залишитися людиною, зберегти душу, не стати тварюкою – про це йдеться в пронизливій, підчас страшній і такій необхідній для прочитання книзі.

      "Поганими дорогами" не пишаєшся. Їх відчуваєш глибоко під шкірою, від них болить і хочеться замружитися. А відірватися не виходить. Бо це не книжка навіть, це відображення дійсності» (М.Довженко).

     Пам’ятаєте з уроків хімії, що таке лакмусовий папірець? Це індикатор кислотності…

      Війна це такий собі лакмусовий папірець сьогодення – індикатор людяності в тобі...

    Байдужість до чужого страждання – це і є втрата людяності.

     Пам’ятайте це.

Читайте, аналізуйте. Бережіть в собі людяність.

Перемога за нами.

Все буде Україна!

«Я особисто воюю за те, щоб моя дочка не прокинулась одного разу серед війни, як ваші діти. І щоб по подвалам не ховалась, блядь. Хоч я вже не воюю тут, я стінкою служу між домом і Мордором, але стінкою я тут буду до останнього, ви мене не проб’єте».                               Наталка Ворожбит «Погані дороги»