«Ходи до бабці, обійму» — обіймальний роман про бабусину любов, яка зможе подолати все

«Ця книга відчувається, як тепла ковдра, в яку хочеться загорнутися й забути про всі турботи. Вона пахне дитинством, приємними спогадами та пляцками з яблуком й корицею, а також запашним малиновим чаєм. Саме таким, який вам готувала ваша бабуся»

Філологиня, журналістка та письменниця — Ірина Ковбаса народилася в місті Золочів, що на Львівщині. Здобула вищу освіту з теорії, історії літератури і компаративістики в Києво-Могилянській академії. Працювала журналісткою та проєктною менеджеркою, і це допомогло їй розвинути унікальний погляд на світ і навички, які потім відобразились у її творчій діяльності.

«Ходи до бабці, обійму» — перша книга письменниці, яка відображає спогади про її дитинство та сімейні традиції. Вона розповідає про дев’яностолітню бабусю Стефанію, що опинилася у складній ситуації, коли їй доводиться виховувати двох онуків. Через зворушливу історію бабусі Стефанії, яка пройшла через важкі етапи життя, книга порушує питання про значення родинних зв'язків, любові та турботи.

Книга присвячена моїй бабусі, — говорить письменниця, - і любові, які лишились зі мною, та килимові на стіні, який, на щастя, лишився в дитинстві. Водночас, вона присвячена всім бабусям. Бо мені здається, їхня любов не вміщається у час і простір, в яких вони живуть. Тому вона так легко досягає онуків, проростає в них і відповідає їм далі по життю. Моя бабуся дала мені важливий урок — урок обіймів. Щоб не трапилося, навіть коли вона готова була вимести мене з-під ліжка віником, все закінчувалося обіймами. І другий урок: бабуся була першою дорослою, від якої я, дитина, почула — вибач. Це щонайменше дві сили, які вона мені показала.

Книга «Ходи до бабці, обійму», яка вийшла друком у Видавництві Старого Лева у 2025 році, очікує своїх читачів на полицях бібліотеки.

Інформація  тут.

Це зворушлива історія про дев’яностолітню бабусю Стефанію, якій самій доводиться виховувати двох онуків. Її життєвий шлях переповнений моментами радості й смутку, поряд з якими є місце питанням про життя та навіть плани після смерті.

Бабуся не завжди була такою, як зараз: спершу її звали Стефця, яка пережила німецьку окупацію, пізніше — Стефанія Петрівна, яка працювала на найкращій в світі роботі, а потім — закохана жінка Стефа, яка раптово овдовіла. Її малі онучки Ринка і Лежко частенько потрапляють у халепи, знаючи, що з будь-якої біди їх врятує любляча бабуся чи схованка під ліжком. Але після всіх капостей все одно буде найважливіше — бабусині обійми як символ турботи, прощення, підтримки й любові. Ці обійми для них стають надійним місцем, куди можна втекти від смутку, де можна відчути безпеку і зігрітись.

Ця книжка сповнена неймовірним теплом і життєвим гумором, а сама бабуся Стефанія — ніби збірний образ всіх бабусь, бо в ній точно є щось від конкретно вашої.