Голос роду (Із циклу "Сучасні українські книги")

​Саме у селі Матвійківці Городоцького району, що на Хмельниччині, у 1950 році народилася Надія Пукас в сім’ї простих хліборобів Лаврентія Федоровича та Євгенії Савівни Голки. Росла, заколисана материною піснею, напоєна вранішньою росою, виплекана розлогими полями, срібними дощами, зимовими заметілями. Початок її біографії простий і звичний, як сама подільська земля, як маленька річечка, уздовж якої простелилося її рідне село. Тростянецька середня школа, де Надія була найкращою і найпомітнішою ученицею, Хмельницьке педагогічне училище, в якому вона не втратила позиції лідера і закінчила його з відзнакою, Кам’янець-Подільський педагогічний інститут.

https://youtu.be/HMUHQJLtDjc?si=tavf2xdw5-gmFXTz

Як пізніше зазначить Надія Лаврентіївна, саме педагогічне училище  визначило вектор,  дороговказ її подальшої  долі. Вона й досі з великою теплотою і любов’ю згадує своїх викладачів. Саме тут вона знайшла і своє покликання. Уже ставши студенткою педучилища, Надія Пукас почала створювати справжні, професійні поетичні твори, які пізніше знайшли своє місце у широкого читача. Отак, отримавши благословення своїх наставників-педагогів, зачерпнувши з народного пісенного джерела свого краю животворного напою українського мелосу, вирушила Надія  у світ поезії, пісні, у дорогу до людських душ, до спраглих на добро, на любов дитячих сердець. Як говорить про себе сама Надія Лаврентіївна, "Педагогіка і пісня - то мої два крила. Вони доповнюють одне одного, взаємозбагачують".

Свою трудову діяльність молодий педагог Надія Пукас, якій не виповнилося ще й вісімнадцяти, розпочала у  Осташковецькій восьмирічній школі Хмельницького району.  Через рік  сім’я  переїхала у Хмельницький, де  вона свої педагогічні і організаторські здібності випробовувала на щойно створеній посаді педагога-організатора по роботі з дітьми та підлітками за місцем проживання. Оскільки такі посади в державі були створені вперше, то Надії довелося самотужки торувати шлях  до сердець як дітей так і батьків.

І в роботі, і в творчості, і в громадській діяльності Надія Лаврентіївна весь час у пошуку. У пошуку нових педагогічних методів, підходів до неповнолітніх. А на ті роки припадає якраз поширення наркоманії, алкоголізму серед підлітків та молоді, лікарі діагностують перших хворих на СНІД, уражених ВІЛ-інфекцією. Досвід роботи  Надії Пукас переймають колеги з інших регіонів області, Вінниччини, Тернополя, навіть приїздять із Києва. Саму її запрошують часто на семінари, тренінги, наради з питань роботи із сім’ями, розвитку жіночого руху у столицю.

https://youtu.be/eDLAYP3R5cA?si=bL0xjoqbXjhwE-DX

Звідки ж та сила духу, те невичерпне джерело творчості, та любов до людей, до рідної землі, до материної пісні? Відповідь знайдемо у її поезії:                          

Я виросла серед садів зелених, Серед ланів розлогих, золотих. Ясна зоря всміхалася до мене.

Коли я спала, буйний вітер стих.

Сповита я була в м’які тумани, Купалася у весняних дощах.

Мов діаманти, щедрі роси ранні Світанок розсипав в моїх ногах. Премудростей усіх мене навчали Щонаймудріші в світі вчителі: Хорошії мої односельчани – Із діда-прадіда господарі землі. (Cвітолюбива)

У своїй новій книзі пані Надія робить спробу об`єднати покоління, передати досвід та згуртувати родини. Деякі спогади для авторки є автобіографічними, тому і назва обрана відповідна - "Голос роду".  Це збірка оповідань та есеїв, де читач знайде для себе ліки від душевного болю та подвоїть радість від дотику рідної руки, відчує, як з квітів скапує роса, як солодко курличе птах, відчує дотик рідної людини.

https://youtu.be/eD9eKlnmfbk?si=ldAouDPOScLqXBEi