Дорогі друзі! Щодня ми працюємо над тим, щоб користування бібліотекою було зручним і приємним для вас! Для того, щоб скоротити час очікування, а також дотримуватися соціальної дистанції — зареєструйтесь в бібліотеці он-лайн!.
Останнє оновлення: 29.11.2021 р.

СКУЛЬПТОРИ УКРАЇНИ

Відомі скульптори XX століття

Скульптура (лат. Sculptura, від sculpo - вирізаю, висікали) вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну форму і виконуються із твердих матеріалів  (камінь, бронза, коштовні матеріали, дерево та ін.) методом висікання, видалення зайвого з початкової маси того чи іншого блоку.

Українська скульптура пройшла довгий шлях розвитку. Від найдавніших часів і до сьогодення українські митці працюють у цій галузі образотворчого мистецтва. В Україні є величезна кількість неймовірних скульптур, різноманітних за формами, стилями та жанрами, в яких вони виконані. Пропонуємо вам ознайомитися з вітчизняними скульпторами XX століття, роботи яких відомі за межами нашої країни та здобули міжнародне визнання. Твори українських скульпторів прикрашають не лише музейні зали і приватні колекції, а й парки і міста по всьому світу. Цікаві матеріали про пошуки та експерименти скульпторів, вихідців з України, які навчалися за кордоном у провідних  художніх центрах Європи, а в період тоталітаризму змушені були залишилися за межами країни. Роботи цих митців вражають нашу уяву художнім смаком, глибоким філософським бачення світу, винахідливістю та оригінальністю.

Архипенко Олександр
Балавенський Федір
Білик Назар
Борисенко Валентин
Бородай Василь
Бриж Теодозія
Грицюк Михайло
Довгань Борис
Жникруп Оксана
Зігура Єгор
Золотарьов Олексій
Кавалерідзе Іван
Ковальов Олександр
Коломієць Інна
Красноголовець Олександр

Липовка Віктор
Мазур Микола
Мисько Еммануїл
Мулярчук Іван
Пилипенко Міртала
Полоник Василь
Прокопов Євген
Рубан Олександра
Рубан Юрій
Садовський Йосип
Свида Василь
Севера Іван
Скобліков Олександр
Філатов Володимир
Цісарик Володимир

Архипенко Олександр

Олександр Порфирович Архипенко – український та американський скульптор, живописець, графік, основоположник кубізму в скульптурі . Перший українець, що брав участь у Венеційському бієнале. Почесний член Об’єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Народився Олександр Архипенко в Києві. Був молодшим сином професора Київського університету Порфирія Архипенка та Параскевії Мохової-Архипенко. У 1902–1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з якого був виключений у листопаді 1905 за участь в учнівському страйку, пов’язаному з подіями революції 1905-1907.

1906 року продовжив навчання мистецтву у Сергія Світославського і того ж року разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. Цього ж року переїхав до Москви, де у 1906-1908 роках продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.

В 1908 році переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі. У Парижі оселився в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де також мешкали художники – вихідці з України Володимир Баранов-Росіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там познайомився з Амадео Модільяні, А. Годьє-Бжеско та іншими. Він відкрив в 1910 році у Парижі власну школу і, як перший кубічний скульптор, увів у скульптуру нові естетичні елементи – моделювання простору, вглиблені форми і прозорість.

                

У 1910 році здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у Гаґені (Німеччина). У 1912-1914 роках Архипенко викладав у власній Школі мистецтв у Парижі. 1914 року переїхав до Ніцци. У 1920 році брав участь у дванадцятому Венеційському бієнале (Італія). У 1921 заснував власну Школу мистецтв у Берліні. Від 1923 року мешкав у США, де 1924 року у Нью-Йорку відкрив школу пластики, згодом викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в Канзас-Сіті.

                     IMG_1378

Олександр Архипенко – родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби – так зване «скульптомалярство» («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм – «архипентуру». У 1920-1930-х роках брав участь у художніх виставках в Радянській Україні, працював над пам’ятниками Т. Шевченку, І. Франку, князю Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.

            

У 1933 році взяв участь в оформленні Українського павільйону на виставці «Століття прогресу» у Чикаго, що тривала від 14 до 20 серпня 1933 року, де в окремому «Будинку Архипенка» розгорнулася його персональна виставка, де було представлено 44 роботи майстра. Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові. Його твори мають за честь експонувати найпрестижніші музеї та галереї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона, Гугенгайма в Нью-Йорку, музеї Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви.

«Повернення Архипенка»  – пам'ятний знак на честь українського художника і скульптора, одного з основоположників модернізму в мистецтві О.П. Архипенка розташований в Києві на розі вулиць Пушкінської і Льва Толстого на внутрішньому подвір'ї будинку фірми «Київ-Донбас», коштом якої був виконаний. Відкритий 1997 року. Автори – скульптор Анатолій Валієв, архітектор Вадим Жежерін. Скульптура з полірованої бронзи, що зображає витончену постать жінки, стилізована в дусі скульптур Архипенка. Розміщена на гранітному постаменті з анотаційним написом. Ім’ям скульптора названо вулицю в Оболонському району Києва і вулицю в місцевості Софіївка у Львові. 9 листопада 2017 року Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену митцю. На реверсі монети зображено його портрет.

Олександр_Архипенко_аверсОлександр_Архипенко_реверс

Джерела:

  1. Альбом / О. П. Архипенко. - К.: Мистецтво, 1989. - 200 с. : іл. - ISBN 5771502197: (В паліт.) 11-50. МИТЦI УКРАЇНИ
  2. АРХИПЕНКО ОЛЕКСАНДР ПОРФИРОВИЧ
  3. Архипенко Олександр Порфирович
  4. Віталій Коротич – Слово про Архипенка. 
  5. Найдорожчий український скульптор, роботи якого знаходяться у відомих музеях світу
  6. Олександр Архипенко та його спадкоємці [Текст] = Каталог виставки відомого українського скульптора, заслуженого діяча мистецтв УРСР О.Архипенко та його спадкоємців : Каталог виставки / Авт.-упор. О.Лагутенко; Фото С.Гончаров, І.Галан. – К. : Оранта, 2004. – 40 с.
  7. Скульптор для міленіалів: 10 фактів про Олександра Архипенка
  8. 123 роки тому народився Олександр Архипенко – один з основоположників кубізму в скульптурі
  9. 1887 – народився Олександр Архипенко, скульптор
  10. Уривок з книги Френсіс Архипенко Грей “Моє життя з Олександром Архипенком”.
  11. Ukrainian avantgarde art=Український авангард 1910-1930 рокiв [Текст] = Ukrainian avantgarde art : Альбом / Вiдп. за вип. Н.Прибєга; Авт. вст. ст. та упоряд. Д.Горбачов; Худож. В.Харик. – К. : Мистецтво, 1996. – 400 с.

IMG_1383

Балавенський Федір

Федір Петрович Балавенський – український скульптор. Викладач Київського художнього училища, де був наставником Івана Кавалерідзе. Народився 12 січня 1865 р. в м. Люботині, Харківської області. Помітивши у сина хист до малювання, батьки віддають його навчатися у приватну школу Миколи Івановича Мурашка в Києві, яку юнак закінчує в 1896 році. На цьому освіта не закінчується. Він є учнем Петербурзької Академії мистецтв, яку він закінчив у 1903 році (клас скульптора Володимира Олександровича Беклемішева). В цьому ж році створює гіпсові портретні бюсти Т.Г.Шевченка, М.В.Лисенка, І.П.Котляревського.

         

У 1904 році бронзовий бюст Т.Шевченка роботи Федора Петровича встановлений у Седневі на Чернігівщині біля дому Лузогубів, у якому в свій час бував поет. Разом з іншими діячами культури Ф.Балавенський був на відкритті пам’ятника І.Котляревського у Полтаві в 1903 р. Уважно придивившись до бюстів, кожен зробить такий висновок: Ф.Балавенський зосереджує увагу на емоційно – психологічній характеристиці образу.

            

У 1905-1906 рр. скульптор працює у Тифліському (Тбіліському) художньому училищі, але серце митця було з Україною. В 1907 р. йому пощастило влаштуватися викладачем Київського художнього училища, де працював до 1922 року. Його учнями були видатні згодом скульптори Тетяна Руденко, Василь Іщенко, Олександр Таремець, Володимир Климов. Одним із учнів Ф. Балавенського був відомий скульптор І. Кавалерідзе, який під керівництвом свого наставника (та у співавторстві зі своїм однокурсником П. Сніткіним) у 1910 р. створив пам’ятник княгині Ользі у Києві (архітектор В. Риков). Ф. Балавенський був щирим прибічником і пропагандистом української тематики у скульптурі. Це відображено у декоративних бетонних горельєфах на фасаді Бессарабського ринку в Києві – «Селянин з волами» та «Молочниця». Ф. Балавенський є одним із перших творців скульптурних портретів Т. Шевченка – йому належать понад 20 погрудь і невеликих статуеток Кобзаря. 1903 р. скульптор створив гіпсовий та фарфоровий скульптурні портрети Т. Шевченка (нині – у Національному музеї Т. Шевченка в Києві). В 1910 та 1912 був членом журі конкурсу на проект пам’ятника Шевченкові для Києва; 1911 отримав другу премію на конкурсі проектів пам’ятника Шевченкові. Але царським урядом було заборонено спорудження пам’ятника поетові. Балавенський був чудовим майстром монументально-декоративної скульптури. Його твори відзначаються тонким почуттям архітектонічності та художнім смаком.

               

Джерела:

  1. Богданович, Галина Анатоліївна. Ф.Балавенський [Текст] : Нарис про життя і творчість / Богданович, Галина Анатоліївна. – К. : Мистецтво, 1963. – 45 с.
  2. Українська культура [Текст] / Під ред. Д.Антоновича; Додатки С.Ульяновської, В.Ульяновської. – К. : Либідь, 1993. – 592 с.
  3. 100 Великих діячів культури України. Скульптори. Балавенський Федір Петрович (1865-1943 рр.)
  4. http://lubotin-rada.gov.ua/info/page/2616 – Балавенський Федір Петрович – скульптор
  5. http://esu.com.ua/search_articles.php?id=41129 – Балавенський Федір Петрович
  6. Балавенський Федір Петрович

Білик Назар

Назар Миколайович Білик – український скульптор і художник, автор робіт в публічному просторі.

Народився 20 вересня 1979 р. у Львові. З 1994 по 1999 рік навчався в Київському інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені М. Бойчука. У 2005 році закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, Київ. У 2008 році став аспірантом творчих майстерень Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Живе і працює в Києві.

Назар Білик – один з успішних молодих українських художників, чия творчість з кожним роком привертає все більше уваги. Він має на своєму рахунку чимало виставок в Україні та за кордоном. Скульптури Назара Білика були придбані на всесвітньо відомому аукціоні Phillips.

 

У 2010 році створив 6-метрову скульптуру “Дощ”, як символ зв’язку людини з природою і символ діалогу між людським видом і навколишнім світом. Скульптуру “Дощ” в Києві можна побачити на Пейзажній алеї. Її точну копію розмістили в США, в одному з парків у Массачусетсі.

          fullsize

У 2013 році Назар отримав грант Президента України в галузі образотворчого мистецтва на створення робіт із серії “Контрформи”.

Його роботу «Лапки» було відібрано до участі в міжнародній бієнале лендарту SMACH (Constellation of Art, Culture and History) в італійських Доломітах.

ПЕСОНАЛЬНІ ВИСТАВКИ

2019 – Умовні відстані, глерея Артсвіт, Дніпро

2018 – Уявні відстані Art Jump Gallery, Полтава

2018 – Уявні відстані Національний музей київська картинна галерея, Київ

2014 року – Ємності галерея Bottegа, Київ

2012 – Контрформи галерея Bottegа, Київ

2011 – Spaces в Black Square Gallery, Майамі, США

2010 – Межі простору галерея Bottegа, Київ

                   unnamed

                      

ГРУПОВІ ВИСТАВКИ

2020 – Сторіччя української абстракції. Категорії виразності, Національний музей Т.Г. Шевченко, Київ

2020 – Горизонт конвергенції, Jinij Lake Art Museum, Сучжоу, Китай

2019 – SMACH, бієнале ленд-арту, Сан-Мартін-де-Тор, Італія

2019 – NordArt, Бюдельсдорф, Німеччина

2019 – Подвійна гра, Les Jardins d’Etretat, Франція

2019 – Реформування простору, Центр сучасного мистецтва М-17, Київ

2018 – Революціоніруем, Мистецький Арсенал, Київ

2018 – Умовний спосіб, галерея Митець, Київ

2018 – Аурум місця, Zenko gallery, Татарів

2017 – Open air, галерея, Anieres, Женева

2017 – Spaces, галерея La Cave, Женева

2017 – Show promise, Львівський палац мистецтв.

2016 – КИЛИМИ. Сучасні українські художники, Єрмілов центр, Харків

2016 – Трансформація. Докази, Kunst-und Film Biennale Worpswede, Німеччина

2016 – Рецепт для утопії, Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ

2015 – Україна. Трансформація сучасності, Австрійський етнографічний музей, Відень

2015 – Дніпро. Трансформація, Artsvit Gallery, Дніпропетровськ

2015 – Музейне зібрання. Українське сучасне мистецтво 1985-2015 з приватних колекцій, Мистецький Арсенал, Київ

2015 – Рекреація, BIRUCHIY contemporary art project, Іршанськ, Україна

2015 – Мистецтво бачити, Щербенко Арт Центр, Київ

2014 року – Premonition: Ukrainian Art Now, Saatchi Gallery, Лондон

2014 року – Український ландшафт, Мистецький Арсенал, Київ

2014 року – Кінопроби. HudPromo Art Gallery, Одеса

2014 року – Площа Свободи, Єрмілов Центр, Харків

2014 року – Засліплені красою, Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ

2013 – CONTEMPORARY UKRAINIAN ARTISTS, Saatchi Gallery, Лондон

2013 – Скульптура PRO Скульптуру, Єрмілов Центр, Харків

2013 – Індустріальний Едем, Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ

2013 – Симпозіум сучасного мистецтва, Бирючий, Україна

2013 – Велике і Величне, Мистецький Арсенал, Київ

2013 – Україна сьогодні Чеський Центр спільно з Щербенко Арт центр, Прага

2013 – Орієнтація на місцевості, Національний художній музей України, Київ

2013 – Грант Президента України в галузі образотворчого мистецтва, проект Контрформи

2012 – Художники малюють. А 4, кулькова ручка Карась галерея, Київ

2012 – Фестиваль міської культури I LOVE KIEV, галерея Лавра, Київ

2011 – Художники малюють. А 4, кулькова ручка Карась галерея, Київ

2011 – Трієнале скульптури НСХУ, Київ

2011 – АУТ: Нейроразнообразіе, Музей сучасного образотворчого мистецтва, Київ

2011 – Великий скульптурний салон, Мистецький Арсенал, Київ

2010 – Dream Catcher, фестиваль сучасного мистецтва, Майамі, США

2010 – Доступне мистецтво, галерея Bottegа, Київ

2010 – МУХИ, Молоді Українські Художники, Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ

2010 – Великий скульптурний салон, Український дім, Київ

Рік випуску 2008 – Трієнале скульптури, виставковий зал НСХУ, Київ

2005 – Трієнале скульптури виставковий зал НСХУ, Київ

Джерела:

  1. Komelkov, Yuriy. Ukraine.The Best [Текст] : Cultural Space form A to Z / Комельков, Юрій. - K. : ATLANT-UMS, 2017. – 552 с.
  2. 25 років присутності. Сучасні українські художники [Текст] : Каталог. Т.1 / Автор ідеї І.Абрамович; Дизайн А.Шальгіна; Передмова О.Соловйова, Г. Скляренко, Н.Маценко, К.Рай, Рублевської. - К. : ArtHuss, 2016. - 183 с.
  3. 25 років присутності. Сучасні українські художники [Текст] : Каталог. Т.2 / Автор ідеї І.Абрамович; Дизайн А.Шальгіна. - К. : ArtHuss, 2016. - 356 с.
  4. Назар Білик. Скульптура [Текст] : Каталог творів / Передм. В.Бурлака; Пер. на англ. П.Наумець; Фотогр. І.Виноградов, Н.Білик. - К. : Фамільна друкарня Huss, 2014. - 72 c.
  5. ШЕДЕВР УКРАЇНСЬКОЇ СКУЛЬПТУРИ: РОБОТА НАЗАРА БІЛИКА ВВАЖАЄТЬСЯ ОДНІЄЮ З НАЙВІДОМІШИХ У СВІТІ
  6. НАЗАР БІЛИК: “ХУДОЖНИКУ ЦІКАВО ТЕ, ЩО ПОВ’ЯЗАНО З ЛЮДИНОЮ І СУСПІЛЬСТВОМ”
  7. Назар Білик. Мистецтво та порожнеча в публічному просторі
  8. NAZAR BILYK

Борисенко Валентин

Борисенко Валентин Назарович – український скульптор, народний художник УРСР (1976), лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1978).

Народився 2 травня 1929 року в с. Озеряни, тепер Бобровицького району Чернігівської області. Закінчив Київське училище декоративно-прикладного мистецтва (1947 р.), Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (майстерня І. Севери) (1953 р.).

IMG_1269

Кар’єра: З 1959 р. – викладач, з 1969 р. – ректор, з 1976 р. – професор Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. 1985-88 рр. – ректор Київського художнього інституту.

Працював в галузі станкової та монументальної скульптури. Роботи позначаються романтизмом, експресією, динамічними, великими, напруженими формами. Деяким властива урочистість.

Твори:

монументальні пам’ятники – І. Франкові у Львові (1964), Герою Радянського Союзу Г. Ф. Гевришу у Дрогобичі (1969), керівникові підпільної партизанської групи Паші Савельєвій у Луцьку (1972), бійцям Першої кінної армії в Олеську на Львівщині (1976; обидва – у співавт.), І. Федорову у Львові (1975–77), пам’ятник учасникам Хотинського повстання 1919 (1977) та ін.;

  

Станкові – «Господар Верховини» (1957), «Олекса Довбуш» (1959-60), «Орел Карпат» (1960), «Данило Галицький» (1961), триптих «Земля» (1964), «Верховина» (1966), «Урожай» (1969), «Хліб» (1972), «Портрет матері» (1982) та ін.; композиції «Аджимушкай» (1984-85), «Ікар» (1985) та ін.

Брав участь у виставках республіканських і всесоюзних (1957), персональна – в місті Київ (1999, посмертно).

Джерела:

  1. Борисенко Валентин Назарович
  2. Валентин Борисенко [Текст] = Альбом знайомить з кращими творами відомого українського скульптора, заслуженого діяча мистецтв УРСР В.Борисенка : Альбом / Авт.-упор. М.І.Моздир; Під ред. Л.І.Масловської; Худож. В.Ф.Єрмаков. - К. : Мистецтво, 1971. - 37 с. : іл., фото. - (Художники Радянської України). - Перелік ілюстрацій: с.35. - (В обкл.).
  3. Львівський художник Борисенко Валентин Назарович
  4. Борисенко Валентин Назарович
  5. Львівський художник Борисенко Валентин Назарович

Бородай Василь

18 серпня 1917 року народився Василь Захарович Бородай – художник і скульптор, який увічнив своє ім’я в одному з найбільших в Європі монументів – “Батьківщина-мати” в Києві, в скульптурній композиції Кий, Щек та Хорив та сестра Либідь. Його руці належать пам’ятники Миколі Щорсу, Лесі Українці, Тарасу Шевченку (Нью-Йорк).

Народився Василь у Катеринославі (нині місто Дніпро), але дитинство припало на буремний час – розруха, що залишилася після революції, голод, скрутне матеріальне становище, а попереду ще одна війна. Та попри все мрії малого завжди звертали на стежку мистецтва – він бачив себе художником. Його батько Захар Семенович товаришував із Дмитром Яворницьким і допомагав йому збирати експонати до музею. Враження від краси побачених картин закарбувалися в пам’яті на все життя. Закінчивши школу, а після неї фабрично-заводське навчання, пішов працювати токарем на завод. Робота із металом йому дуже подобалась, але малювати хотілося більше. Тому в 1936-му Бородай вступив до художнього училища, яке закінчив із відзнакою. Та не встиг випускник переступити поріг навчального закладу, як почалася війна з гітлерівською Німеччиною. Майже одразу його мобілізували до армії. Спочатку був розвідником, потім звільняв від нацистів Польщу, Чехію, Румунію. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни І й ІІ ступенів. Роки, проведені на фронті, мали значний вплив на його творчий шлях. Після війни Василь повернувся до рідного міста й працював майстром у скульптурному цеху. Але жага до навчання знову привела Бородая до Київського державного художнього інституту на факультет скульптури до Миколи Лисенка. Його випускною роботою стала скульптура “Олександр Невський”, яка втілила в собі міць і силу.

У співавторстві з Миколою Лисенком та Миколою Суходоловим Василь працює над монументальними творами для Запоріжжя, Житомира, Києва та Москви. 1957 році на Ювілейній республіканській виставці твори українського митця одразу привернули до себе увагу, бо в них з’явилося те, що свідчило про індивідуальне обличчя митця – свіжість задуму та рішення, збагачене пластикою: “Земле моя” та “Леся Українка” (у тонованому гіпсі). Працювати над Лесею скульптор розпочав, ще будучи студентом. Три роки знадобилося майстру, щоб двометрова фігура поетеси із замисленим обличчям і книгою в руці з’явилася перед очі глядачів. Леся Українка багато експонувалася на виставках. У 1965-му статую “перелили” в бронзу та встановили в Маріїнському парку, де вона стоїть і нині.

На початку 60-х минулого століття Бородай відвідав Єгипет, там ого вразили монументальні споруди, які сприяли остаточному визначенню митця саме як монументаліста. У 1963-му скульптору запропонували створити панно для станції метра “Політехнічний інститут”. У співавторстві з майстрами була створена типова композиція того часу – на червоному тлі (керамічна мозаїка) – бронзовий барельєф фігури дівчини, яка тримає на долоні штучний супутник Землі. Після цього Бородая залучили до оформлення інтер’єру будинку Палацу піонерів. У залах були створені мідні барельєфи, вмонтовані у стіну, де фоном слугували кам’яні простори.

Найвиразніше і найвпізнаваніше проявився почерк майстра у композиції “Засновники Києва”. Три брати Кий, Щек і Хорив стоять на човні, що пливе по дніпровськими хвилями, на кормі – сестра Либідь, стоїть розкинувши руки як крила, символізуючи незборимість сили, що прокладає шлях у майбутнє України. Цей витвір мистецького генія перевершити неможливо, а пам’ятник уже давно став символом столиці й самої України.

Пам'ятник_засновникам_Києва

Ще однією знаковою роботою майстра стала скульптура “Батьківщина-мати”, яку було урочисто відкрито 9 травня 1981 року, до 40-річчя перемоги над нацистами.

Пам'ятник_Вітчизні-матері_в_Києві

“Ця скульптура – значне досягнення нашої української науки, це такий синтез, що відомий і в мистецтві минулого. Відомі інженерні розрахунки Леонардо [да Вінчі], Мікеланджело. Але таких взірців небагато, обмаль їх і в сучасному мистецтві – статуя Свободи в Нью-Йорку, Христос у Ріо-де-Женейро, великий Будда в Японії. Отож, випала унікальна нагода, то був своєрідний виклик часу. Хотілося зробити не гірше відомих зразків”, – так розповідав скульптор про свою роботу.

У 1985 році Бородай створив психологічний образ жінки-трудівниці, яка чекає з війни сина – “А мати жде”.

Усе життя Бородай провадив громадську роботу (майже 20 років очолював Національну спілку художників України), а про педагогічну діяльність уже годі й говорити. Довгі роки він очолював одну з провідних скульптурних майстерень у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, з якої вийшло вже багато талановитих митців.

Джерела:

  1. Василь Бородай – батько монументальних символів Києва
  2. Бородай Василь Захарович
  3. Бородай Василь Захарович
  4. Очерки о художниках Советской Украины / Попова, Лідія Іванівна, Цельтнер, Володимир Павлович. - М. : Советский художник, 1980. - 390 с.
  5. Пам'ятники і монументи України 1811-1982 [альбом] / Янко, Дмитро Григорович ; Вступн. ст. та прим. авт.; Під ред. Т.В.Коляди; Художн. М.М.Ессаулова; Корект. С.І Гайдука. - К. : Мистецтво, 1982. - 263 с.
  6. Советская монументальная скульптура. 1960-1980 [Текст] / Воронов, Никита Васильевич ; Ред. А.Ю.Сидорова, В.М.Морозовой; Худ. В.М.Вовнобой. - М. : Искусство, 1984. - 398 с.

Бриж Теодозія

Теодозія Марківна Бриж українська скульпторка. Заслужена художниця України (1997).

Теодозия_Марковна_Брыж

Народилася у мальовничому селі Бережниця на Поліссі 1929 року. Навчалася у Сарненській середній школі. 1954 року закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. Серед викладачів Іван Севера і Леопольд Левицький. Жила й працювала у Львові.

bruzh2                       bruzh4

Теодозія Бриж створила понад двісті скульптур. Двадцять сім реалізовано в натурі. Серед її творінь різних років – пам’ятники, надгробки, меморіальні дошки, декоративно-паркові скульптури. Теодозія Бриж однією з перших в Україні стала на шлях сучасного світового мистецтва. Її скульптурам притаманні пластика, витонченість та легкість. Одним з перших її творів став пам’ятник Тарасові Шевченку, який у 60-ті роки минулого століття встановили у її рідному селі.

Навчання в інституті дало Теодозії добру професійну основу. Дипломну роботу – проект пам’ятника Данилові Галицькому, державна комісія оцінила на «відмінно». Сьогодні його можна побачити у Львівському історичному музеї. Чимало мистецьких проектів Теодозія Бриж здійснила разом зі свої чоловіком – Євгеном Безніском. Серед них – меморіальний цвинтар Січових стрільців на горі Маківці, меморіальну каплицю жертвам НКВС у Золочеві, пам’ятник Данилові Галицькому, споруджений у Володимирі-Волинському. Окремої уваги заслуговує серія образів драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».

       

Роботи

«Княгиня Ольга» (1961, бронза).

Портрет Ірини Вільде (1964, бронза).

Меморіальний комплекс пам’яті жертв фашизму у Володимирі-Волинському Співавтори скульптор Євген Дзиндра, архітектор Ярослав Назаркевич. Споруджений 1965 року (є також версії про 1966 і 1967).

«Дорога» за мотивами новели Василя Стефаника (1971, тонований гіпс).

Пам’ятник радянським солдатам у селі Хоробрів (1975).

Портрет Юрія Великановича (1977, тонований гіпс).

«Нопасаран!» (1977, тонований гіпс).

Серія скульптур за мотивами «Лісової пісні» Лесі Українки: «Мавка» (1978, тонований гіпс, за іншими даними – не пізніше 1971), «Той, що в скалі сидить» (1978, тонований гіпс), «Потерчата», «Русалка і Той, що греблі рве».

Портрет члена Військової ради «Народної гвардії ім. Івана Франка» М. Д. Березіна (тонований гіпс).

Меморіальна таблиця Іванові Франку на вулиці Винниченка, 26 у Львові (1981, архітектор Людмила Романюк).

Пам’ятник Юрію Великановичу на вулиці Мишуги у Львові (1982, архітектор Лідія Лєсова).

«Члени „Народної гвардії імені Івана Франка“» (1982, тонований гіпс).

«Заслужений працівник культури УРСР Б. Г. Возницький» (1982, тонований гіпс).

«Ікар».

Серія робіт на теми старослов’янської міфології («Бог війни», «Бог вогню»).

Надгробні пам’ятники Соломії Крушельницькій, Іванові Крип’якевичу, Леопольдові Левицькому, Олексі Шатківському на Личаківському цвинтарі у Львові.

Надгробний пам’ятник Богданові-Ігорю Антоничу на Янівському цвинтарі (1988—1989, скульптор Василь Каменщик).

Капличка-пам’ятник жертвам комуністичних репресій (1995, замковий парк у Золочеві; у співавторстві зі скульптором Василем Каменщиком, художниками – Євгеном та Яремою Безнісками);

Пам’ятники (Ю. Дрогобичу у Болоньї, у Дрогобичі, Т. Шевченку в селі Бережниця на Рівненщині).

Пам’ятний знак актору Амвросію Бучмі біля собору святого Юра у Львові (проект 1986, споруджено 2005, скульптор Василь Каменщик).

Джерела:

  1. Бриж Теодозія Марківна
  2. Бриж Теодозія Марківна
  3. Львів’янка, що творила історію скульптури з нової сторінки: творча історія Теодозії Бриж
  4. Фана, або незвичайний скульптор Теодозія Бриж

Грицюк Михайло

Михайло Якимович Грицюк – видатний український скульптор. Автор скульптурних портретів композиторів Артемія Веделя, Ігоря Стравинського, Сергія Рахманінова, кінорежисера Сергія Параджанова, вченого-кардіолога Миколи Амосова та багатьох інших.

Народився 6 жовтня 1929 р. на хуторі Пасіка Грубешівського повіту Люблінського воєводства у Польщі. Батьки, Яким Грицюк і Катерина Гапон – потомственні українці родом з-під Луцька. Родина жила бідно, вела традиційний селянський триб життя.

1937 рік – Грицюки виїздять до Аргентини і оселяються у передмісті Буенос-Айреса, в будинку, придбаному на привезені з собою гроші. Батько працює сторожем на ткацькій фабриці, у вільний від роботи час виготовляє полотно на ткацькому верстаті вдома, у чому йому допомагають дружина й діти (крім Михайла, ще один син і дві доньки).

                            

1946 рік – Михайло вступає до льотного училища, але через брак здоров’я полишає навчання і влаштовується на паперову фабрику. Починає відвідувати малярське відділення вечірньої художньої школи (на останньому курсі переводиться на скульптурне відділення). Часто відвідує майстерню видатного скульптора Степана Ерьзі, який на той час живе й працює в Буенос-Айресі, вивчає й аналізує його твори.

1952 рік – здобуває третю премію на конкурсі молодих аргентинських живописців. Працює маляром у Торгпредстві СРСР і радянському посольстві в Аргентині. Разом з двома іншими художниками-емігрантами організовує майстерню декоративного розпису, виконуючи замовлення місцевого населення. Стає вільним слухачем Інституту пластичних мистецтв, де досягає значних успіхів у навчанні. 1955 рік – родина Грицюків приймає рішення повернутися на батьківщину. Дорогою Михайло відвідує Рим, кілька місяців живе у Відні, жадібно вбираючи враження від міста та його музеїв. В Україні родина зупиняється у Ківерцях під Луцьком, згодом отримує квартиру в Луцьку.

1956-1962 роки – навчається на скульптурному факультеті Київського державного художнього інституту. Серед педагогів — Михайло Лисенко та Іван Макогон, уроки якого Михайло згадуватиме з особливою теплотою. 1962 рік – разом з Юлієм Синькевичем і Анатолієм Фуженком виграє всесоюзний конкурс на пам’ятник Тарасу Шевченку в Москві. Молодим, нікому невідомим скульпторам вдалося відтворити в монументальній пластиці один з найпереконливіших образів поета. Два роки потому відбувається урочисте відкриття монументу за участі М. Хрущова та інших державних і культурних діячів.

   

1964 рік – стає членом Спілки художників УРСР, розпочинає виставкову діяльність. Початок 1970-х. Одним із перших станкових творів, де яскраво виявився неповторний авторський стиль Грицюка, стала скульптура «Іконописець. Феофан Грек». У наступні роки з’являються не менш переконливі образи Ігоря Стравинського, Бориса Пастернака, Мстислава Ростроповича. Остаточно окреслюється коло портретованих, які приваблюють скульптора найбільше: це видатні творчі особистості, які зробили важливий внесок у розвиток світової культури і мистецтва. Середина 1970-х – Михайло Грицюк створює скульптури, що їх згодом назвуть класичними, – «Артемій Ведель», «Портрет диригента Є. Мравінського», «Митець і його муза», «Троянда Чилі. Пам’яті Пабло Неруди», «Перемога» (не збереглася), «Пабло Пікассо» (встановлений у Тулузі, Франція), «Скрипаль Ґідон Кремер», «Портрет героя соціалістичної праці академіка М. Амосова», «Портрет О. Блока».

        

1975 рік – у Києві проходить спільна виставка творів Михайла Грицюка та Юлія Синькевича, яка стає резонансною подією в культурному житті міста. Роботи Грицюка спричиняють гострі суперечки як серед обивателів, так і серед колег. Кінець 1970-х. Станкова пластика посідає головне місце у творчості Грицюка. Тоді з’являється «Балерина» – один з найвизначніших його скульптурних портретів, для якого позувала балерина й актриса Людмила Оскрет. Останньою роботою Михайла Грицюка стає «Портрет композитора С. Рахманінова».

Джерела:

  1. Грицюк Михайло Якимович
  2. ГРИЦЮК МИХАЙЛО
  3. Грицюк Михайло
  4. Скульптура, графіка [Текст] : Альбом / Передм. Л.Череватенко; Упор. Н.Грицюк, Л.Череватенко. - К. : Довіра, 1996. - 144 с.
  5. Українські художники: з відлиги до Незалежності [Текст] : Монографія / Скляренко, Галина. - Книга перша. - К. : Huss, 2018. - 288 с.

Довгань Борис

Борис Степанович Довгань – український скульптор, педагог.

Народився в Києві на Пріорці, в помешканні навпроти будинку, де колись зупинявся Тарас Шевченко, а тепер там філія шевченківського музею. Коли Борису було 4 роки, родина (батько, мати і троє дітей) мусила втікати від голоду – спочатку до Могильова (Білорусь), а через три роки (1935) в Новосибірськ, де 1936 року Борис пішов до школи. В 1937 році батька, простого чоботаря, безпідставно арештували, а 1938-го (після розстрілу М. Єжова) звільнили. Батьки з дітьми 1939 року переїхали до м. Фрунзе (Киргизстан). Борис закінчив сім класів школи й курси водіїв автомобіля. Певний час працював за цією професією, а згодом (під час війни) – на взуттєвій фабриці. В 1945 році родина повернулася до Києва, Борис далі навчався у восьмому класі школи № 8 (на Куренівці), але через рік залишив школу й вступив до технікуму річкового транспорту (тепер – коледж), де навчався на штурмана лише рік (не сподобалося).

Пам'ятник_Івану_Павлу_ІІ_у_КиєвіБайкове_043

З 1947 по 1950 навчався в Київському училищі прикладних мистецтв, де здобув фах ліпника, модельника і формувальника. З 1950 по 1956 навчався в Київському художньому інституті (викладачі дисциплін спеціальності: І. В. Макогон, М. Г. Лисенко, І. П. Шаповал, Ю. Є. Садиленко). Після закінчення інституту – на творчій роботі, паралельно — з 1950 по 1961 рік викладав скульптуру в Київській художній середній школі імені Тараса Шевченка (серед відомих учнів: Володимир Прядка, Валерій Швецов та інші). Борис Довгань учасник Другої світової війни, член Спілки художників України з 1965 року, Почесний академік Національної академії мистецтв України з 2009 року. Учасник українського правозахисного руху в СРСР. За правозахисну діяльність його на тривалий час було позбавлено роботи. Біографія Бориса Довганя включена до довідника «Життя славетних» та видань Американського біографічного інституту на знак визнання його видатного внеску в прогрес ХХ століття.

Творчі здобутки

Скульптурні портрети:

Ігор-Шамо

 

Меморіальні дошки і пам’ятники:

 

Поцілунок_Іуди

Нагороди

Почесний академік Національної академії мистецтв України (2009);

Заслужений діяч мистецтв України (1993);

Лауреат премії імені Василя Стуса (1990);

Почесний диплом, який засвідчує, що Борис Довгань є серед осіб, чия біографія включена до довідника «Життя славетних» та видань Американського біографічного інституту на знак визнання видатного внеску в прогрес ХХ століття.

Олександр_Богомазов

Джерела:

  1. Довгань Борис Степанович
  2. Довгань Борис Степанович
  3. Довгань Борис
  4. Борис Довгань

Жникруп Оксана

Оксана Леонтіївна Жникруп – українська скульпторка-фарфористка, членкиня Спілки художників України.

Жникруп_Оксана_Леонтіївна

Оксана Леонтіївна народилась 31 січня 1931 року у місті Чита, Забайкальського краю. Професійну освіту Жникруп отримала на скульптурному відділенні Одеського художнього училища ім. М. Грекова (1948-1952). Тут вона навчалась у відомого скульптора та педагога Мирона Кіпніса.

Свою творчу кар’єру Оксана Жникруп розпочала на Баранівському фарфоровому заводі у 1952 році, одразу після закінчення вишу. Рання творчість майстрині свідчить про те, що її цікавили «театралізовані» композиції та можливість створювати ефектні розписи надглазурними фарбами, люстром і золотом. На Баранівському заводі Жникруп розробила свою відому композицію «Балерини». Перша з серії, присвяченої балету, ця композиція була втілена і затверджена до виробництва вже на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі. Сюди майстриню запросять працювати у 1955 році. І решта її творчої діяльності (до 1987 року) пройде на заводі, який не лише виготовляв сувенірну продукцію, а й був своєрідною творчою «лабораторією» для митців. І це давало виняткову можливість для польоту творчої фантазії.

                     img532

Авторка ліричних за образом жіночих скульптур, присвячених темам сучасного життя і літературним персонажкам: «Любить-не-любить», «Майська ніч»; «Регулювальниця»; «Чаювання»; «Ординарець»; «Балерини. Перед виступом»; «Пастушка і сажотрус»; «В антракті»; «Рушничок», «Балерина Лєночка на пуфику».

                   

Твори Жникруп брали участь у Республіканських виставках декоративного мистецтва, в міжнародних виставках-ярмарках у Лейпцигу, Чикаго, Загребі, Салоніках, в Туреччині, Канаді.

                   

Скульптури мисткині зберігаються в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.

Джерела:

  1. Жникруп Оксана Леонтіївна
  2. Жникруп Оксана Леонтіївна
  3. Тендітна фарфорова скульптура Оксани Жникруп
  4. Фарфоровий поп-арт Оксани Жникруп
  5. Фігуристки у порцеляні

Зігура Єгор

Єгор Олексійович Зігура  – український скульптор, автор інсталяцій та арт-об’єктів, робіт у публічному просторі.

Egor_Zigura

Закінчив Державну художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка та Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (Київ). Асистент-стажист Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, викладач малюнка та скульптури в Університеті ім. Карпенка-Карого (Київ). Скульптор. Живе та працює в Києві.

Вибрані виставки

AfterToday(2020 Premier Vip Lounge Міжнародного аеропорту Бориспіль, Київ)

Середовище проживання. (Маніфест2020 року,ГалереяЛавра,Київ)

Sculpture by the Sea (2019 Bondi Beach, Сідней, Австралія)

Kyiv Investment Forum 2019, Мистецький Арсенал, Київ

Більше,ніжскульптура, (2018 Art Ukraine Gallery, Киев)

3D. SCULPTURE VECTOR, (2017 мистецький центр Шоколадний будиночок – філія Національного музею Київська картинна галерея, Київ (каталог)

BIFRON01TE (27 (Спільно з Н. Зігури), Галерея Триптих, Київ)

«Рецепт для утопії» (2016, ІПСМ, Київ);

«Artrooms 2016» (2016, Melia White House, Лондон);

«VII Great Sculpture Exhibition» (2015, Мистецький Арсенал, Київ);

«Коефіцієнт Незалежності» (2015, America House, Київ);

«Практика видозмін» (2015, ІПСМ, Київ);

«Післясьогодні» (2012, ЦБХ, Київ);

«Двовимір» спільно з М. Зігурою (2011, Музей Гетьманства, Київ);

«Живопис помер?» (2011, ЦСМ «М17», Київ);

«Зелена хвиля» (2011, галерея «Мистець», Київ);

Всеукраїнська триєнале скульптури (2011, НСХУ, Київ);

«Лампа» (2010, галерея «com», Київ);

«Великий Скульптурний Салон» (2010, Український Дім, Київ);

«Індпошив» (2009, галерея «Мистець», Київ);

Всеукраїнська триєнале скульптури (2008, Київ);

Фестиваль сучасного мистецтва «Гогольфест» (2008, Мистецький Арсенал, Київ);

Фестиваль ленд-арту «Весняний вітер» (2007, Київ);

Фестиваль сучасного мистецтва «Гогольфест» (2007, Мистецький Арсенал, Київ).

У творчості Єгор прагне якомога докладніше дослідити спадщину; крім канонічних форм, скульптури в його виконанні наділені сучасними концептами і мають на меті висвітлити проблеми глобального суспільства: ідентифікацію в мультикультурному світі, консюмеризм і екологічні загрози. Автор працює як з класичними, так і з новими матеріалами, серед яких: бронза, метал, поліефір. Його роботи отримують визнання і за кордоном – про це свідчить участь в аукціонах (Phillips, Sotheby`s) і арт-рмарках (Spectrum Miami, Art Palm Beach і інші).

Скульптури Єгора Зігури зберігаються в приватних колекціях у Латвії, Данії, Франції, Португалії, Великобританії, Сінгапурі, США, Японії, Китаї.

 

 

Джерела:

  1. 25 років присутності. Сучасні українські художники [Текст] : Каталог. Т.1 / Автор ідеї І.Абрамович; Дизайн А.Шальгіна; Передмова О.Соловйова, Г. Скляренко, Н.Маценко, К.Рай, Рублевської. - К. : ArtHuss, 2016. - 183 с.
  2. 25 років присутності. Сучасні українські художники [Текст] : Каталог. Т.2 / Автор ідеї І.Абрамович; Дизайн А.Шальгіна. - К. : ArtHuss, 2016. - 356 с.
  3. Єгор Зігура – український скульптор, автор інсталяцій та арт-об’єктів
  4. Єгор Зігура
  5. На Дніпровській набережній встановили скульптуру «Єднання»: що вона означає
  6. Портрет художника: Єгор Зігура

Золотарьов Олексій

Золотарьов Олексій Володимирович – український скульптор, що отримав класичну освіту у НАОМА, проходив стажування у в Йоркшиському скульптурному парку (Вейкфілд, Англія), був учасником скульптурних симпозіумів в Україні, Хорватії, Німеччині. Постійно бере участь у виставках. Є автором таких об’єктів у публічному просторі, як «Груша», «Роза вітрів» та «Рух супрематизму», всі – в Києві.

Народився, живе й працює у Києві. Навчався у Державній художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка на факультеті скульптури. Вищу художню освіту здобув у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. 2013 року був учасником резиденції Yorkshire Sculpture Park в Англії.

золотарев

Персональні проекти

2014 PROJECT / “” (спільно з APL315) / G13 ProjectStudio, Київ, Україна

2013 “Maßstäbe“ / WerkKunstGalerie, Берлін, Німеччина

2013 “Tralfamadore” (спільно з Iryna Fedder) / посольство України в Німеччині, Берлін, Німеччина

Симпозіуми та фестивалі

2014 BIRUCHIY Contemporary Art Project / Україна

2013 Kulturfestival Wedding und Moabit / Німеччина

2013 BIRUCHIY Contemporary Art Project / Україна

2012 Скульптурний симпозіум / м.Канів, Україна

2005 Міжнародний симпозіум / о.Брач, Хорватія

Кураторські проекти

2013 проект “Тральфамадор” (учасники: Ірина Феддер, Олексій Золотарьов) / Art Kyiv Contemporary, Мистецький Арсенал, Київ, Україна

Об‘єкти в публічному просторі

2013 Скульптурна композиція “Птах”, присвячена Сергію Кузьмінському / ЛКП “Музей “Личаківський цвинтар”, Львів, Україна

2012 Скульптурна композиція з фонтаном “Груша” / парк “Позняки”, Київ, Україна

2011 Скульптурна композиція “Рух супрематизму” / Київ, Україна

ЗНАКОВІ ГРУПОВІ ХУДОЖНІ ПРОЄКТИ

2016 Проєкт “Килим”, Культурно мистецький центр Львівський Палац Мистецтв, Львів, Україна

2016 Проєкт “BIRUCHIY comes CLOSER”, простір Closer, Київ, Україна

2016 Скульптурний проєкт (15 учасників) “Точка зору. Від Заходу до Сходу”, Національний заповідник Софія Київська, Київ, Україна

2015 Проєкт “Листи меру” спільно з IZOLYATSIA, Маріуполь, Україна

2013 “Скульптура PRO Скульптуру”, Ермілов Центр, Харків,

2012 Учасник Великого Скульптурного Салону, Мистецький Арсенал,

2012 Учасник міжнародного фестивалю сучасної скульптури Kyiv Sculpture Project,

2011, 2014 Учасник Всеукраїнського Триїнале Скульптури (НСХУ))

Окрім персональної кар’єри, Олексій Золотарьов є співзасновником та учасником художньої групи GAZ, яка заявила про себе яскравими мистецькими акціями, спрямованими до соціокультурного аналізу, комунікації із суспільством, підняття важливих дискурсів світового рівня за допомогою мистецтва. Серед них: “Збройна кімната”, “Ритуал схвалення”, “Відносна свобода” .

3_Автор+фото+Олексій+Золотарьов

2012 – переможець “Kyiv Sculpture Project”, Україна. Визнаний найкращим молодим скульптором в Україні за версією “Kyiv Sculpture Project» 2016 – лауреат премії Київського міського голови. Київська містка державна адміністрація. Київ, Україна.

Джерела:

  1. 25 років присутності. Сучасні українські художники [Текст] : Каталог. Т.1 / Автор ідеї І.Абрамович; Дизайн А.Шальгіна; Передмова О.Соловйова, Г. Скляренко, Н.Маценко, К.Рай, Рублевської. - К. : ArtHuss, 2016. - 183 с.
  2. 25 років присутності. Сучасні українські художники [Текст] : Каталог. Т.2 / Автор ідеї І.Абрамович; Дизайн А.Шальгіна. - К. : ArtHuss, 2016. - 356 с.
  3. Золотарьов Олексій (скульптор)
  4. Золотарьов Олексій
  5. Золотарьов Олексій
  6. Олексій Золотарьов про скульптуру як мову, подорожі об’єктів і японську філософію
  7. Олексій Золотарьов

Кавалерідзе Іван

13 квітня 1887 року на Сумщині народився видатний український скульптор-монументаліст, кінорежисер, драматург, художник кіно і народний артист Іван Петрович Кавалерідзе. За 70 років активної творчості він став автором близько 20 пам’ятників, сотні станкових робіт, зняв 10 кінофільмів, поставив 10 театральних п’єс та написав книжку спогадів.

Кавалерідзе_І

Дитинство минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Стара Талалаївка Талалаївського райну Чернігівської області). Найулюбленішим заняттям малого була ліпнина. Із глини утворювалися фігурки людей і тварин. Такі розваги привернули увагу його дядька Сергія Мазаракі. Він був художником і археологом, закінчивши свого часу Петербурзьку академію. Працював хранителем скіфського відділу в Київському археологічному музеї. Він забрав хлопчика до Києва й віддав на навчання до приватної гімназії Валькера. Далі здобуття освіти продовжилося у Київському художньому училищі. Його вчителем-наставником був відомий скульптор Федір Балавенський. Іван рік провчився у Петербурзькій академії мистецтв у І. Гінцбурга. Далі вдосконалювати свою майстерність поїхав до Парижа, у приватну студію Наума Аронсона.

Пам'ятник_Тарасу_Шевченку_в_Полтаві

17 вересня 1911 року на Михайлівській площі відкрили чотирифігурну споруду за його проектом – пам’ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрієві Первозванному та рівноапостольним Кирилові й Мефодію.

Olga-kavaleridze

В часи Української Держави Гетьмана Павла Скоропадськго, у Ромнах, наприкінці жовтня 1918, створив перший повноростовий пам’ятник Тарасу Шевченку. Працюючи там у відділі народної освіти, він викладав малювання у 6 школах, вів міський драмгурток і був головним режисером Роменського пересувного робітничо-селянського театру (1925-1930).

Пам'ятник_Тарасу_Шевченку_в_Ромнах_на_Сумщині

Був наділений надзвичайною енергією. Його друзі, Огюст Роден і Федір Шаляпін, підтримували його прагнення сміливого пошуку, творче горіння. За шість років перебування в рідному місті (1917-1923) організував товариство охорони пам’ятників старини, сприяв відкриттю краєзнавчого музею. Залізничники на пам’ятник Шевченку запропонували 40 бочок цементу. Натомість попросили організувати трупу і побудувати театр. Кавалерідзе погодився. Театр був відкритий.

               Чернігів,_пам%u2019ятник_Б._Хмельницькому

У 1941 протягом Другої світової війни керував відділом культури Київської міської управи. По закінченні війни, коли російська окупаційна влада цькувала митця за перебування під німецьким началом, а Київська кіностудія виселила його зі службової квартири, майстра прихистила театральна актриса Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, 17.

У творчому доробку Кавалерідзе численні пам’ятники

княгині Ользі (Київ, 1911; зруйнований 1919, відновлений 1996)

Тарасу Шевченку (Ромни, 1918; Полтава 1925; Суми, 1926 – зруйнований на

початку 1960-х рр.(На самому початку «хрущовської епохи», а саме в 1953 р.,

пам’ятник знесли: Микита Хрущов побачив у творчості Кавалерідзе прояви

«кавказького сепаратизму», плюс генсеку дуже не подобався кубізм.))

Григорію Сковороді (Лохвиця, 1922; Київ, 1977)

Артему (Бахмут, 1924; Святогірськ, 1927)

Ярославу Мудрому (проект 1944-960 рр., встановлений у 1997 році.)

Пам’ятник Петрові Запорожцю у Білій Церкві (1971).

Автор проекту пам’ятника Богдану Хмельницькому в Кобеляках (1962), скульптурного портрету Федора Шаляпіна (1909), скульптурних композицій «Амвросій Бучма в ролі Миколи Задорожного» (1954), «Прометей» (1962), «Лев Толстой» (1965), «Святослав у бою», «Запорожець на коні», «О.Пушкін і М.Гоголь», «Марко Кропивницький», «Летять журавлі»; меморіальних таблиць і горельєфів.

Джерела:

  1. Геній найщирішої проби [Текст] : Нариси. Розвідки. Рецензії. Інтерв'ю. Публікації / Шудря, Микола Архипович ; За ред. Л.Череватенка. - К. : Універс, 2005. - 382 с.
  2. Іван Кавалеридзе: Життя і творчість [Текст] : Науково-популярне видання / Н. М. Капельгородська [и др.]. - К. : Видавництво "Кий", 2007. - 336 с.
  3. Історія українського радянського кіно в трьох томах [Текст] . Т.2 (1931-1945) / Жукова, Ала Євгенієвна ; Під.ред. В.І.Горбик; Худож. І.Г.Динник. - К. : Наукова Думка, 1986. - 216 с.
  4. Перерваний політ. Українське кіно часів ВУФКУ. Спроба реконструкції [Текст] : Монографія. Науково-популярне видання / Брюховецька, Лариса Іванівна. - К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2018. - 570 с.
  5. Степан Шкурат [Текст] = Книжку присвячено народному артисту УРСР Степану Шкурату, одному із найяскравіших самобутніх талантів : Нарис / Олексенко, Вячеслав Степанович ; Зав.ред. С.М.Пільчевська; Під ред. В.С.Бугаєнко; Худож. Ю.В.Бойченко. - К. : Мистецтво, 1983. - 70 с.
  6. Кавалерідзе Іван Петрович
  7. Іван Кавалерідзе
  8. 1887 – народився Іван Кавалерідзе, скульптор та кінорежисер
  9. Призначений злетіти вище: Іван Кавалерідзе

Ковальов Олександр

Ковальов Олександр Олександрович – український скульптор, майстер станкового і монументального портрета.

Народившись у Білорусі, художню освіту Олександр Ковальов здобув в Україні, навчаючись спочатку в Одеському художньому інституті, а згодом на скульптурному факультеті Київського художнього інституту. Обдарованого студента, якому на початку війни виповнилося 26 років, не призвали до війська, а дозволили евакуюватися до Середньої Азії для закінчення навчання.

Пам'ятник_Миколі_Лисенку_Київ

В 1944 році Олександр Ковальов повертається до визволеного від нацистів Києва і починає працювати старшим викладачем скульптури і рисунка Республіканської художньої школи ім.Т.Г.Шевченка при Київському художньому інституті.

Universytet_metro_station_Kiev_2010_Pushkin

Впродовж 50-х, 60-х, 70-х і 80-х років минулого століття ним були створені фундаментальні мистецькі твори, які принесли йому славу і широке визнання. Так за скульптурний портрет ланкової Олени Хобти художник був удостоєний Державної премії СРСР 1950 року. Рівно через десять років Олександр Ковальов отримає звання заслуженого діяча мистецтв, а згодом і народного художника за кращий проект пам’ятника Тарасу Шевченку у Москві. Коли художнику виповнилося шістдесят, держава, вшановуючи величезний його творчий внесок у монументальне мистецтво, у 1975 році відзначила Олександра Ковальова Шевченківською премією за створені ним скульптурні портрети сучасників – державного і партійного діяча Дем’яна Коротченка, видатного поета Максима Рильського, уславленого офтальмолога Володимира Філатова.

-Revucky_memorial

Твори

Композиція «Народний месник» (1942), портрети:

 unnamed

Меморіальні дошки і пам’ятники на могилах: Володимиру Філатову в Одесі, Пилипу Козицькому, Дем’яну Коротченку, Василю Касіяну, Костянтину Данькевичу, Льву Ревуцькому (всі – в Києві).

Пам’ятники:

Джерела:

  1. Згадуючи скульптора Олександра Ковальова
  2. Ковальов Олександр Олександрович
  3. Мне не хватает тебя [Ноти]: Песни для голоса в сопровождении фортепиано (баяна). / Аедоницкий, Павел . - М. : Советский композитор, 1989. - 72 с.
  4. Олександр Ковальов : Альбом / Автор вступної статті та упорядник Д.Г. Янко. - К. : Мистецтво, 1977. - 103 с.
  5. Пам'ятники і монументи України 1811-1982 [альбом] / Янко, Дмитро Григорович ; Вступн. ст. та прим. авт.; Під ред. Т.В.Коляди; Художн. М.М.Ессаулова; Корект. С.І Гайдука. - К. : Мистецтво, 1982. - 263 с.

Коломієць Інна

Інна Антонівна Коломієць – видатний український скульптор, заслужений художник України (1973), член Національної спілки художників України (1973).

Kolomiets

Творчість Інни Коломієць – приклад автентичного національного мистецтва ХХ століття. З 50-х років вона тонко вплинула на вектор розвитку українського соцреалізму. В дитинстві на світогляд Інни Коломієць великий вплив мали педагоги, у яких вона вчилась – заслужені діячі мистецтв України Л. Муравіна, І. Ф. Кричевський, професори М. Гельман, К. Єлев та М. Шаронов. Велике значення в житті Інни Коломієць відіграли навчання в аспірантурі Академії архітектури УРСР, спілкування з провідними архітекторами республіки – В. Заболотним, В. Єлізаровим, Е. Катоніним, Ю. Асєєвим, вивчення народної архітектури та зв’язаного з нею народного мистецтва, знайомство з народними митцями, що працювали в експериментальній майстерні Академії архітектури, – В. Федоровою, П. Власенко, О. Желєзняком.

Солоха

Перша популярність до Інни Коломієць прийшла зі статуеткою, переповненою глибокого змісту, «Перша літера» (1953 рік), яка була випущена мільонними тиражами.

Первая_буква

Після закінчення художнього інституту в 1951 році Інна Коломієць брала участь майже в усіх великих художніх виставках. Влітку 1958 року скульптор показала свої роботи на персональній груповій виставці, в якій разом з Коломієць брали участь художниці одного з нею покоління М. Баринова і Г. Морозова. Вона виставила на огляд шанувальників мистецтва невеличкі, виконані в майоліці «казкові» композиції за мотивами української класичної поезії та казок: «Русалка та водяний», «Коник-горбоконик», «Лукаш і Мавка», «Жар-птиця», «Кам’яна квітка», «Довбня», «Дівчина у полі», «Материнство» та інші.

                 Пам'ятник_М.Березовському_у_Глухові

Роботи Інни Коломієць знаходяться в Музеї сучасного мистецтва України, українських художніх та краєзнавчих музеях, а також у приватних українських та європейських колеціях.

Монумент_Слави_у_Житомирі               Попудренко_Пам'ятник4_Пр.Миру_41

Джерела:

  1. Інна Коломієць. Скульптура. Каталог
  2. Коломієць, Інна. Альбом / Авт. вступної статті та упорядник О.С. Чорнобривцева – Ілюстрації: с.21. – 95 с. : Іл.
  3. Коломієць Інна Антонівна
  4. Коломієць Інна Антонівна

Красноголовець Олександр

Красноголовець Олександр Сергійович – відомий скульптор, родом із Житомирщини.

Вищу освіту здобув на відділенні скульптури Київського державного художнього інституту в 1978 р. (нині Національна академія мистецтв). Навчався у видатних майстрів скульптури, професорів: І.П. Шаповала, І.В. Макогона, М.К. Вронського, В.А. Чепелика, багатьох інших.

Працював викладачем мистецтва скульптури у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (Чернівецька обл.), Республіканській художній школі ім. Т. Г. Шевченка (м. Київ). З 1988 р. працює викладачем мистецтва скульптури (2003 р. – доцент кафедри образотворчого мистецтва) в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова.

Автор багатьох скульптурних творів станкового і монументального видів. Серед них такі відомі роботи, як пам’ятник Михайлу Драгоманову (встановлений перед головним корпусом Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, м. Київ, (вул.Пирогова,9), монументальне панно “Історія книгодрукування” (встановлено на будинку №13 по вул. Полковника Шутова, м. Київ), скульптурні твори, присвячені учасникам Другої світової війни (більшість із них встановлено на місцях поховання), галерея портретів видатних педагогів України (К.Д. Ушинського, В.О.Сухомлинського та ін.)

Уклав навчальний посібник «Основи скульптури» (К., 2008). Від 1987 – учасник міських, всеукраїнських художніх виставок. Персональні – у Києві (1987, 2011). Автор портретів, композицій, пам’ятників, монументів, медалей. Роботи Олександра Красноголовця вирізняються внутрішньою експресією, імпресіоністською манерою виконання, витон­ченою пластикою і тонким моделюванням форми, тяжінням до психологізму та загостреності емоцій. Реконструював барельєфні зображення для саркофага в Маняв. Скиті (Івано-Фр. обл., 2006). Окремі роботи зберігаються у Музеї Національного педагогічного університету.

Твори

Погруддя – Героя Радянського Союзу П. Нефьодова (1974, Алея героїв Лютізького плацдарму, Вишгород. р-н Київ. обл.), П. Сагайдачного (1991, Музей гетьманства, Київ), М. Драгоманова (1995), В. Андрущенка (2004), Піфагора, Платона, Аристотеля, Ґ. Геґеля, І. Канта, Ф. Ніцше, А. Камю, К. Ясперса (усі – 2010); станкова скульптура – «Батько» (1981), «Мати» (1989), «Сестра Галина» (1990); пам’ятники – «Прощання матері з сином-воїном» (1982), М. Драгоманову (2002, Київ); композиції – «Поет» (1982), «Пам’яті Ф. Шопена» (1983), «Повій, вітре, на Вкраїну» (1984), «Прадавня терапія» (1985), «За наукою. Миколка» (1996), «Купальниця з метеликом» (2002), «Козак у дозорі» (2007), «Оголена» (2009), «Жіночий торс» (2011);

Рельєфи – композиція «Сім’я» (1983), панно «Наукова думка» (1992), до камінів – «Древо пізнання», «Дволикий Янус» (обидва – 1993); маска А. Міцкевича (1987); монументальне панно «Алегорія ткацтва» (1993), триптих «Історія друкарства» (1994); портрети – М. Драгоманова (1994; 2002), А. Малишка (1997), Г. Костюка (1998), Д. Ніколенка, Ф. Жарчинського (обидва – 1999), Г. Волинки (2001), матері (2003), О. Падалки (2005), Я.-А. Коменського, Й.-Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, К. Ушинського, М. Пирогова, А. Макаренка, В. Сухомлинського (усі – 2008); монумент «Берегиня» (2004, с. Забір’я Києво-Святошин. р-ну Київ. обл.); ювілейна медаль «Ректорові Національного педагогічного університету М. Шкілю – 70 років» (2004); ескізні проекти пам’ятників – Т. Шевченку (2006), Г. Костюку (для Ін-ту психології НАПНУ, Київ, 2009), О. Довженку (для м. Глухів Сум. обл., 2011).

Джерела:

  1. Красноголовець Олександр Сергійович
  2. Виставка скульптури Олександра Красноголовця
  3. Основи скульптури [Текст] : Навчальний посібник / Красноголовець, Олександр Сергійович. - К. : Знання, 2008. - 171 с.

Липовка Віктор

Віктор Романович Липовка – український скульптор, Народний художник України.

В.Липовка_скульптор

Народився 1956 року в с.Жадове, Семенівського району, Чернігівської області. 1971-1974 – навчався у Республіканській художній середній школі, відділення скульптури, м.Київ. 1974 – 1980 – студент Київського державного художнього інституту, факультет скульптури. Викладачі: І.В.Макогон, В.А. Чепелик, В.В.Сухенко, В.В.Швецов, В.З.Бородай. З 1978 року бере участь у Республіканських та Всесоюзних художніх виставках. 1981 – 1985 – аспірант творчих майстерень Академії мистецтв CРСР.

                      

У 1983 році стає членом Національної спілки художників України. З 1983 року бере участь у міжнародних, Всеукраїнських художніх виставках, симпозіумах, конференціях, аукціонах. У 1985 році нагороджений почесною грамотою Академії мистецтв СРСР. У 1999 році присвоєно звання «Заслужений художник України». У 2005 році нагороджений дипломом Всенародного рейтингу «Бренд року 2005». У 2017 році нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України». У 2017 році присвоєно звання «Народний художник України». У 2018 році нагороджений премією Київської організації Національної спілки художників України «Митець» ім. М.В. Лисенка. У 2018 році виконав меморіальні дошки українським вченим Вернадському В.І. і Зубцю М.В. на фасад будівлі Національної академії аграрних наук України. З 2019 року професор кафедри дизайну Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. У 2020 році разом з Олександрою Рубан виконав відновлення скульптур Юрія Рубана «Зубр» та «Леви» для оновленого входу до Київського зоопарку.

                           

Є автором більше 15 монументальних пам’ятників та садово-паркових композицій. Роботи знаходяться в 26 музеях світу, а також у приватних колекціях в Україні, Швеції, Росії, Франції, США, Швейцарії, ОАЄ. Працює в галузі станкової та монументальної скульптури. Віддає перевагу таким скульптурним матеріалам, як бронза, граніт, мармур та дерево. З-поміж тематичного розмаїття скульптур Віктора Липовки композиції: «Рівновага» (1982), «Плин часу» (1985), «Чумацький Шлях» (1990), «Мойри», «Адам і Єва» (обидві – 1992), «Невський проспект», (м. Лунд, Швеція; 1993), «Король» (1994), «Перемога» (2000); пам’ятники: О.Телізі та її соратникам в м.Києві, (бронза, граніт, 2017р.), Лесі Українці в м.Телаві (Грузія), (бронза,граніт,2008р.), О.Шалімову в м.Києві, (граніт, 2014р.), Т.Шевченку в м.Мінськ (Білорусь), (бронза,граніт, 2002р.); погруддя: М.Гоголю в м.Шанхай (Китай) (бронза,граніт, 2012р.), М.Гоголю в cмт.Шишаки (Україна) (бронза,граніт, 2009р.); рельєф „Народні мотиви“ в смт.Митниця (Україна), (гіпс, 1991р.); монументи: „Мир“, Городянський р-н (Україна) (мідь,граніт, 1985р.), „Перемога“ в с.Сираї (Україна) (мідь,граніт, 1984р.), «Ursprung» в м.Треллеборг (Швеція), (мармур, 1993р.).

Основні виставки

1983 – Перша Республіканська виставка скульптури, м.Київ.

1983 – Перша Всесоюзна виставка скульптури, м.Москва.

1984 – Групова виставка аспірантів Академії мистецтв СРСР, Німеччини, Угорщини, Чехословаччини.

1984 – Скульптурний симпозіум у смт.Седнів, Україна.

1984 – Персональна виставка в галереї «TRUMF», м.Хекгерсдорф, Німеччина.

1988 – Групова виставка творів аспірантів академії мистецтв СРСР, м.Ерфурт, Німеччина.

1989 – Виставка радянського мистецтва, галерея «Robin Hutchins», м.Нью-Йорк, США.

1989 – Всесоюзний симпозіум по граніту, м.Миколаїв.

1990 – Виставка в галереї «Harrington», м.Лондон, Велика Британія.

1991 – Групова виставка українських художників, м.Дахау, Німеччина.

1991 – Виставка українського мистецтва, м.Чикаго, США.

1991 – Виставка сучасного українського мистецтва “Beyond Borders”, м.Піттсбург, США.

1992 – Виставка українського мистецтва, м.Версаль, Франція.

1992 – Аукціон українського мистецтва Дрюо, м.Париж, Франція.

1992 – Групова виставка українських художників, м.Мальме, Швеція.

1993 – Аукціон творів українських художників, м.Анжер, Франція.

1993 – Персональна виставка в галереї «Maig Davaud», м.Париж, Франція.

1993 – Персональна виставка в галереї «Smugehamn», м.Треллеборг, Швеція.

1994 – Перший Український художній ярмарок, Український дім, галерея «Інкоарт», м.Київ.

1997 – Групова художня виставка В.Липовки, О.Рубан та М.Шемякіна, галерея «Тадзіо», м.Київ.

1998 – Художня виставка в музеї сучасного українського мистецтва, м.Чикаго, США.

1998 – Персональна виставка “Різдвяні зустрічі”, Київська Торгово-промислова палата.

1999 – Персональна виставка в галереї «Л-Арт», м.Київ.

1999 – Перша Всеукраїнська скульптурна трієнале, м.Київ.

2000 – Фестиваль Europ’Art 2000 – Міжнародна мистецька ярмарка, м.Женева, Швейцарія.

2002 – Друга Всеукраїнська скульптурна трієнале, м.Київ.

2002, 2003, 2004 – Міжнародний художній салон, ЦБХ, м.Москва.

2003 – Міжнародна конференція та виставка скульптури у Всесвітньому парку скульптури-Changchun World Sculpture Park, персональна експозиція, м.Чанчунь, Китай.

2003 – Виставка скульптури малих форм В.Липовки, О.Рубан, А.Липовки в посольстві України, м.Пекін, Китай.

2007 – Персональна виставка, галерея «Митець», м.Київ.

2007 – Художня виставка “Чотири покоління родини художників”, Київський музей російського мистецтва, м.Київ.

2010 – Виставка сучасного українського мистецтва, галерея «Р-12», м.Відень, Австрія.

2011 – Великий скульптурний салон, Мистецький Арсенал, м.Київ..

2014 – Всеукраїнська скульптурна трієнале, м.Київ.

2016 – Участь у створенні меморіального музею Т.Г.Шевченка, смт.Семенівка Чернігівської області.

2016 – Kyiv Art Week, галерея «Zenko Foundation», м.Київ.

2016 – Антикварний салон, галерея «М17», м.Київ.

2017 – Виставка творів до “100-річчя Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури”, м.Київ.

2018 – Виставка скульптури, галерея «Митець», м.Київ.

2018 – Виставка в павільйоні України на Sheikh Zayed Heritage Festival, м.Дубай, ОАЕ.

2018 – Виставка в посольстві України в ОАЕ, м.Дубай.

2019 – Виставка в аукціонному домі «Золотое сечение», м.Київ.

 

Джерела:

  1. Віктор Романович Липовка
  2. Липовка Віктор Романович
  3. Липовка Віктор Романович
  4. Чотири покоління родини художників [Текст] : Графіка. Скульптура: Альбом / Упор. О.Рубан. – К., 2007. – 8 с.

Мазур Микола

Микола Іванович Мазур – монументаліст, скульптор, живописець-станковіст, графік, педагог. Заслужений художник України з 1996 року. Народний художник України з 2008 року. Почесний громадянин міста Хмельницького.

Мазур_Микола_Іванович

Закінчив Одеське художнє училище ім. М. Б. Грекова (1963-968). З 1968 по 1979 роки викладав у Хмельницькій дитячій художній школі. З 2004 – доцент кафедри дизайну Хмельницького національного університету, з 2006 – керівник навчально-творчої майстерні ХНУ. Брав участь у виставках різних рівнів з 1972 р. Член Національної спілки художників України з 1987 р.

                      Памятник_погибшим_в_Афганистане,_г._Хмельницкий

Унікальність його скульптур у тому, що вони виконані з металобрухту. Барвисті композиції викликають подив, навіть захоплення тим, як труби, колеса, пружини, поршні, підшипники, баки, резервуари, зношені автодвигуни продовжують жити в іншій якості.

Веселий_потяг

Персональні виставки

2010 – «І небо, і земля…». Галерея «АВС-арт», Київ.

2003 – Нетішин, галерея «Арт-Пласт»

2001 – Київ, Український дім

1999 – Хмельницький, Національна академія прикордонних військ ім. Б.Хмельницького; Київ, галерея «Ява»

1998 – Хмельницький, виставковий зал Спілки художників; Кам’янець-Подільський, картинна галерея Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника

1996 – Хмельницький обласний художній музей

1995 – Хмельницький обласний художній музей

1994 – Хмельницький обласний художній музей, виставка родини Мазурів

1992 – Вінниця, виставковий зал обласного краєзнавчого музею; Рівне, виставковий зал Спілки художників; Чернівецький художній музей

1991 – Хмельницький, виставковий зал Спілки художників

1988 – Хмельницький, виставковий зал Художнього фонду

1986 – Чернівці, виставковий зал Спілки художників

 Шаблі_на_честь_перемоги_в_Конотопській_битві

Монументальне мистецтво

Скульптурна композиція «Веселий потяг» в кінотеатрі «Планета», Хмельницький (1989-991)

«Ангел скорботи», пам’ятник жертвам репресій комуністичного режиму, Хмельницький (1998)

Пам’ятник «Героям Чорнобиля – пожежникам», Хмельницький (2004)

Меморіал «Подолянам, полеглим в Афганістані та інших локальних війнах», Хмельницький (2007)

Експозиція Музею пам’яті жертв Голодомору 1932-933 років на Хмельниччині, Меджибіж (2008)

Монумент «Сини мої соколи», Заповідник «Гетьманська столиця» (2009)

Пам’ятник «Молитва за Україну», Заповідник «Гетьманська столиця» (2009)

Пам’ятний знак «Шаблі», на честь 350-річчя перемоги в Конотопській битві, Шаповалівка (2009)

Монумент «Віра, Надія та Любов», Хмельницький (2011)

Пам’ятник Героям Небесної Сотні, Хмельницький (2017)

Пам%u2019ятник_пожежникам_-_Героям_Чорнобиля1

Твори зберігаються в музеях міст Хмельницького, Вінниці, Чернівців, Одеси, Силістри (Болгарія), Бора, Белграда (Сербія), Модесто (США), в приватних колекціях в Україні, Росії, Бельгії, Болгарії, Ізраїлі, Канаді, Німеччині, Литві, Польщі, Сербії, США.

Надежда_любовь_вераBaturyn_-_Mother

Джерела:

  1. Мазур Микола Іванович
  2. Мазур Микола Іванович
  3. Мазур Микола Іванович
  4. Фігури Миколи Мазура у хмельницькому парку відреставрували за понад 65 тисяч гривень

Мисько Еммануїл

Еммануїл Петрович Мисько – український скульптор, майстер портретного жанру української пластики другої половини ХХ ст. Автор близько 250 скульптурних портретів, барельєфів, меморіальних таблиць, пам’ятників.

Еммануїл_Мисько

Народився 21 травня 1929 р. у с. Устрики-Долішні (зараз – Польща). Усе його творче життя пов’язане зі Львовом. У 1946-1950 роках навчався на відділі живопису у Львівському художньому училищі імені Івана Труша. Його вчителями у мистецтві були Олена Кульчицька, Григорій Смольський, Роман Сельський, Стефанія Ґебус-Баранецька. Продовжив навчання у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, монументальна скульптура. Особливу роль у його творчості відіграв Іван Севера та його школа. Із 1962 – Еммануїл Мисько був викладачем прикладного та декоративного мистецтва у Львівському інституті. Як скульптор Е. Мисько – майстер портретного жанру української пластики, автор галереї відомих учених, художників, письменників, громадських діячів. З-під різця майстра вийшли скульптурні портрети Данила Галицького, Івана Франка, Василя Стефаника, кардинала Йосифа Сліпого.

kruselnizka

1957 – прийнятий в члени Спілки художників СРСР

1962 – викладач у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва

1972 – Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка

1978 – Народний художник УРСР

1981 – професор

1966-1981 – голова правління Львівської організації Спілки художників України

1988-2000 – ректор Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 – Академія мистецтв).

У 1992 за його сприянням засновано Малу академію мистецтв у смт Підбуж Львівської області.

                                

Монументальні роботи

Пам’ятник із бронзовим рельєфом на могилі Михайла Возняка на Личаківському цвинтарі, поле № 1 (1955).

Пам’ятник Тарасові Шевченку на вулиці Личаківській у Львові (березень 1960, співавтор Яків Чайка).

Пам’ятник Тарасові Шевченку в Лозівці (липень 1960, співавтор Яків Чайка)

Пам’ятник Іванові Франку в Львові. 1964 рік, граніт, висота 13 м. Співавтори Валентин Борисенко, Дмитро Крвавич, Василь Одрехівський, Яків Чайка, архітектор Андрій Шуляр.

Пам’ятник Іванові Франку в Дрогобичі. 1966 рік, співавтори Яків Чайка, Василь Одрехівський, архітектори Ярослав Новаківський і Анатолій Консулов.

Пам’ятники полеглим у селах Волоща (1967, співавтори скульптор Ярослав Мотика, архітектор Олександр Матвіїв), Ясениця-Сільна (1974, архітектор Олександр Матвіїв, скульптор Ярослав Мотика), Хлівчани (1979, архітектор Мирон Вендзилович).

Пам’ятник Володимирові Леніну в селі Опори (1967).

Монумент бойової слави радянських Збройних сил на вулиці Стрийській у Львові (1969-970, граніт, базальт, бронза). Співавтори скульптори Дмитро Крвавич, Ярослав Мотика, Олександр Пирожков, архітектори Аполлон Огранович і Мирон Вендзилович. Роботу відзначено 1972 року Державною премією УРСР ім. Шевченка, а 1974-го – золотою медаллю ім. Грекова Академії мистецтв СРСР.

Конкурсний проект другої черги будівництва меморіалу на Марсовому полі – статуї св. Георгія Переможця на коні. 1985 рік, архітектор Василь Каменщик. Проект відзначено премією, не реалізовано.

Скульптурна композиція «Сад світової культури» в Івано-Франковому (1986, співавтор Йосип Садовський).

Пам’ятний знак радянським льотчикам у Джанкої (архітектор Володимир Блюсюк).

Пам’ятник на могилі Анатолія Кос-Анатольського на Личаківському цвинтарі, поле № 3.

Скульптурні композиції інтер’єру головної пошти у Львові: «Голуб Ярославни», «Історія Пошти», «Космос і пошта», «Телефон і телеграф». Виконані у матеріалі Романом Миськом під час реконструкції 1973–1975 років за проектом Аполлона Ограновича.

Меморіальні таблиці

Лесі Українці на вулиці, названій її іменем у Львові (1971, архітектор Мирон Вендзилович).

Олексі Новаківському на вулиці Листопадового чину, 11 (1972).

Леопольдові Левицькому на вулиці Устияновича, 10 у Львові (1973).

Соломії Крушельницькій на вулиці Крушельницької, 23 (1973).

Антінові Манастирському на вулиці Кармелюка, 9 у Львові (1978).

Таблиця на дзвіниці костелу у Дрогобичі на честь звільнення міста загонами Богдана Хмельницького (1979).

Таблиця із горельєфом Ярослави Музики на вулиці Винниченка, 26 у Львові (1994, бронза, архітектор Василь Каменщик).

Іларіонові Свєнціцькому на вулиці Драгоманова, 42 (1996).

Ростиславові Братуню на вулиці Грицая, 8 у Львові (1998, бронза, архітектор Василь Каменщик).

Портрети

Федора Нірода (1957).

Олени Кульчицької (1960, дерево, Національний музей у Львові).

Олекси Новаківського (1960, дерево, Національний музей у Львові).

Івана Франка (1964).

Леопольда Левицького (1966).

Скульптора Володимира Петрова (1968, тонований гіпс).

Письменника Петра Козланюка (1969, кована мідь).

Портрет Чакмакчяна (1969, тонований гіпс).

Письменника Романа Іваничука (1969, тонований гіпс).

Письменника Володимира Гжицького (1970, тонований гіпс).

Василя Стефаника (1971).

Портрет Героя Соціалістичної Праці доярки О. Солотви (1973, шамот, за іншими даними тонований гіпс).

«В. Стефаник», медаль (не пізніше 1974).

«М. Кузнецов», медаль (не пізніше 1974) та ін.

                                        

Джерела:

  1. Мануїл Мисько
  2. 1929 – народився Еммануїл Мисько, скульптор
  3. Мисько Еммануїл Петрович
  4. Мисько Еммануїл Петрович
  5. Мисько Еммануїл Петрович

Мулярчук Іван

Мулярчук Іван Матвійович – український скульптор. Член НСХУ (1992). Головна тема більшості робіт – шевченкіана й національне відродження.

Мулярчук_Іван_Матвійович

Іван Матвійович Мулярчук народився 27 липня 1930 року в селі Острожці Рівненської області в багатодітній, національно-патріотичній родині Матвія й Анастасії Мулярчуків. За часів польського панування ходив навчатися у єврейське містечко за два кілометри від дому, але потім його винищили німці. 1952 року закінчив одночасно Острозьку середню і Луцьку художню школи. Але потім у Львові й Луцьку вчитися йому не давали. Упродовж 1960-1970-х років жив і навчався на Кубані там і почав займатися скульптурою. 1964 року у станицях Полтавська і Київська, а також на хуторі Шевченка спорудив пам’ятники воїнам-односельцям, полеглим на фронтах Другої світової війни. Загалом, у 60-ті роки скульптор створив у Краснодарському краю шість монументальних творів воєнної тематики. 1967 р. в Краснодарі дипломною скульптурною композицією «Рибак Азов’я» закінчив з відзнакою художньо-графічний факультет Кубанського державного педагогічного інституту (нині університет РФ). 1970 року зробив меморіал пам’яті у станиці Старотиторівська.

Творчість

Скульптором мріяв бути ще зі шкільних років. Починав свій творчий шлях із живопису. Вперше взяв пензель до рук будучи семикласником. Перші картини написані олійними фарбами. Головною темою з понад 200 робіт є людина. Працює в галузі станкової монументальної скульптури, для своїх робіт використовує: мармур, граніт, камінь-пісковик, бронзу, мідь, штучний камінь, гіпс, глину, дерево і цемент. Автор більше 40 монументальних пам’ятників (Кубань, Оренбург, Волинь, Рівенська область, Тернопілля). Роки творчості І. Мулярчука можна розділити на два періоди: радянський та незалежної України. Упродовж 1970-1990-их рр. створив портретну галерею своїх сучасників-тернополян та низку меморіальних скульптур. У 80-ті створив близько шістидесяти робіт, із них – 6 пам’ятників і 54 станкових скульптур. Перша робота скульптора в Тернополі – це пам’ятник Іванні Блажкевич у Денисові. За сорок років творчої діяльності у одинадцяти районах Тернопільщини встановив 37 пам’ятників. Вершиною творчості є тернопільський період кінець ХХ – початку ХХІ століття.

Denysiv-pam-Vitoshynskyi-Yosyp                             Denysiv-pam-Blazhkevych-Ivanna

Доробок

Портрети

Т. Бугайченка (1977, тонований гіпс),

Г. Шостацького (1978, тонований гіпс),

двічі Героя Соціалістичної Праці Є. Долинюк (1977, тонований гіпс),

А. Міхеєва (1977),

Б. Чайковського (1983).

Пам’ятні таблиці в Тернополі

Северинові Дністрянському (1989),

Йосипові Вітошинському(1992),

Василеві Стефанику (1992).

Пам’ятники

понад 20 пам’ятників Тарасові Шевченку в Тернопільській області, на Рівненщині та на Волині, зокрема в

с. Вербовець Лановецького району (1989).

с. Романівці Тернопільського району (2010, у співавторстві),

Іванні Блажкевич у с. Денисів Козівського районів (1989),

Степанові Чарнецькому в с. Шманьківці Чортківського району (1991),

Іванові Франку в с. Цигани Борщівського району (1992),

Денисові Лукіяновичу в с. Городниця Гусятинського (1993)

Кирилові Студинському в с. Кип’ячка Тернопільського району (1993),

Василеві Сімовичу (1995),

Павлові Думці в с. Денисів Козівського районів (1999) та інших.

«2000-ліття Різдва Христового» (2000).

                                 Памятник_Степану_Чарнецькому_у_Шманьківцях.

Джерела:

  1. Мулярчук Іван Матвійович
  2. Іван Мулярчук мрів бути скульптором ще з дитинства
  3. Тернопільський скульптор Іван Мулярчук зліпив 20 памятників Шевченку
  4. Іван Мулярчук

Пилипенко Міртала

Міртала Пилипенко – американський скульптор і поетеса українського походження. Член Союзу письменників України, Член-кореспондент Української Вільної Академії Наук в США.

Міртала – творчий псевдонім скульптора Міртали Сергіївни Пилипенко, яка народилась у Харкові в сім’ї відомого в 20-х роках українського письменника та громадського діяча Сергія Пилипенка і Тетяни Кардиналовської.

I              

У 30-х роках її родину після арешту батька вислали за межі України. Сім’я жила в Калініні (Твері). Під час війни Мірталу разом з матір’ю та сестрою Асею було вивезено до фашистської Німеччини на примусову працю. Роки поневіряння по різних таборах, Італія, Англія, еміграція до США (1947 p.) Художню освіту Міртала здобула в мистецькій школі при Бостонському музеї мистецтв (клас скульптури). У 1957 р., після успішного навчання, Міртала отримує нагороду – стипендію на творчу подорож до Європи. В Парижі вона удосконалює свій фах, навчаючись у відомого скульптора Осипа Цадкіна та в Кутюрьє в Школі декоративного мистецтва. Повернувшись до Америки, Міртала закінчує Тафтський університет (Массачусетс) і отримує ступінь бакалавра мистецтв.

                          

Ім’я скульптора Міртали занесене до таких відомих довідників як: Who’s Who in American Art («Хто є хто в американському мистецтві»); Who’s Who of American Women («Хто є хто серед американських жінок»); International Directory of Arts («Міжнародний довідник мистецтв») та ін.

Із початком 1990-х творчість Міртали стала відомою і в Україні. Мисткиня повертається в Україну своєю величною скульптурною симфонією із бронзи та полімеру, а її приїзд на Батьківщину в 1991 р. співпав з відновленням Україною незалежності. Скульптури Міртали, в кожну з яких вона вкладає певну філософську думку, мандрують Україною: Мистецькою галереєю Львова, головними музеями у Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Національним музеєм Тараса Шевченка у Києві, арт-галереєю Українського дому, картинною галереєю Національного університету «Острозька академія»… Часто поруч із скульптурами в рамках експозиції виставляються і вірші Міртали, які сприймаються численними відвідувачами як одне ціле.

 

Міртала Пилипенко створила різноманіття бронзових скульптур, які отримали найвищу оцінку у художньому світі і міжнародне визнання. Творчості Міртали присвячені численні теле- і радіопередачі. Міртала володіє і мистецтвом поетичного слова. Скульптура і поезія дві грані таланту художника.

                              

В США і в Україні видані численні книги і альбоми з репродукціями скульптур Міртали. Твори скульптора експонуються на багатьох персональних і групових виставках в США, Канаді, Франції, її бронзові скульптури прикрашають понад 200 приватних колекцій. Експонуються у всесвітньо відомих музеях і художніх галереях. Скульптури Міртали – це не просто мистецькі твори, але й глибоке філософське і своєрідне бачення світу.

                                             

У 2010 р. нагороджена «Орденом княгині Ольги» ІІІ ступеня «за вагомий внесок у збереження та збагачення національної історико-культурної спадщини».

                             IMG_1267

Джерела:

  1. Міртала Пилипенко : Скульптор і поет / Голова видавн. комісії О.Біланюк. - Нью-Йорк, К., Львів : МІСІОНЕР, 2007. - 135 с.
  2. «Міртала Пилипенко: втілені думки»
  3. Колекція скульптур Міртали Пилипенко
  4. Музей Міртали Пилипенко
  5. Міртала

Полоник Василь

Полоник Василь Петрович – відомий український скульптор, Заслужений діяч мистецтв УРСР(1968), нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору (1971). Працював в галузі станкового та монументального скульптури.

v-polonik

Василь Петрович народився 13 листопада 1930 року в селі Привілля Слов’янського району Донецької області. Інтерес до мистецтва у майбутнього скульптора проявився рано. Ілюстрації в худождніх книжках та в шкільних підручниках нерідко заміняли цікавому хлопчикові найзахоплюючіші ігри.

У 1945-1950 роках він навчався у Ворошиловградському художньому училищі. У 1950 році вступає на скульптурний факультет Київського художнього інституту. Там викладали тоді відомі майстри українсього мистецтва – С. Григорєв, Т. Яблонська, М. Лисенко, В. Костецький, М. Гельман, О. Олійник. Дипломний твір Полоника «У забої» було високо оцінено видатним майстром Н.В. Томський.

                 IMG_1353

Через два роки після закінчення інституту Василь Полоник був прийнятий до Спілки художників СРСР. І вже в кінці 1950-х років роботи молодого скульптора («Портрет вибійника І. Медведєва», «Портрет Героя Соціалістичної Праці забійника В. Зубова») з успіхом експонуються на республіканських і всесоюзних виставках. Образи відомих гірників займають центральне місце в творчості В. П. Полоника.

                   

А в 1960 році він створив одне з кращих своїх витворів – масштабну скульптуру “Шахтар Донбасу”. Того ж року за внесок у розвиток художнього мистецтва він був нагороджений орденом “Знак Пошани” та вибраний головою правління Донецької обласної організації Спілки художників СРСР. Щоб вловити і передати характер героя своєї майбутньої скульптури, Василь Петрович або довго спостерігав за ним, або вивчав всю інформацію про нього. Так, тільки над бюстом художника Куїнджі він працював кілька років.

Пильна увага до вимог сучасності, вміння не зупинятися на досягнутому, невтомний пошук нового – такі риси найбільшою мірою характеризують творче обличчя скульптора Василя Полоника. За 25 років творчої діяльності відомий український скульптор створив значну кількість найрізноманітніших робіт на різні теми.

                   

Джерела:

  1. Альбом / Полоник, Василь ; Авт. вступної статті та упорядник Г.І. Михальський. – К. : Мистецтво, 1981. – 71 с.
  2. Донецький скульптор Василь Полоник
  3. «У його руках співали і мармур, і камінь»: до 90-річчя від дня народження донбаського скульптора Василя Полоника

Прокопов Євген

Прокопов Євген Йосипович український скульптор, члени Національної спілки художників України, заслужений художник України.

                            

Народився 4 травня 1950 року у місті Києві. Навчався у Київському державному художньому інституті, де фах йому викладав Василь Бородай. У Перший період творчості Прокопов віддав належне сюжетним композиціям та портретним характеристикам. В середині 1980-х скульптор творчо осмислює образи велетнів літератури: Л. Толстого, Ф. Достоєвського, М. Гоголя. З 1989 року починається буквальний «парад» персональних виставок молодого майстра в Україні, Німеччині, Данії, США, Франції, Швейцарії та Шотландії. Євген Прокопов працює як в камерній, так і в монументальній скульптурі. Для Національного музею ім. Т. Шевченка виконано експресивну композицію – портрет Шевченка «Прометей». 1990-і роки – період, коли скульптор перейшов від сюжетно-оповідальної скульптури до змістовної метафори та лаконічної форми. Він працює з металом, склом, плестігласом, з полірованими до золотавого блиску поверхнями композиційних структур. В творах «Вчитель та учні (Таємна вечеря)», в чисельних «Розп’яттях», в «Трійці», в «Плащаниці», в «Оплакуванні» автор скульптурного мінімалізму вміє у злуці двох-трьох вигнутих металевих елементів унаочнити і плач матері над Христом, і учнів Христа, які присутні на «Таємній вечері», і розіп’ятого їх навчителя. Прокопов створив пам’ятник геніальному українському перекладачеві-енциклопедисту Миколі Лукашу.

Починаючи з 1996 року, після організованої в Чикаго Українським Інститутом Модерного мистецтва виставки Є. Прокопова «Літопис простору», скульптор працює як в США, так і в Києві. В 2001 в Брукліні ним поставлено композицію «Червоний квадрат», а в 2015 році поблизу Чикаго в місті Блумінгдейлі (поряд з православною церквою Святого Андрія), за фінансування української громади та за підтримки сенаторів Джона Маккейна та Марка Кірка, було споруджено монумент на вшанування «Небесної сотні та всіх загиблих Героїв України». Саме Євген Прокопов, який користується високою повагою в колах української діаспори, одержав завдання та виконав цей пам’ятник. Український хрест піднісся над постаментом на енергійних геометричних структурах до неба. В цьому піднесенні втілено віру громади, любов, волю, біль, вдячність до її синів, а також патріотичні почуття скульптора, який душею повсякчас з Україною.

                  

Джерела:

  1. Прокопов Євген Йосипович
  2. Прокопов Євген Йосипович
  3. Спадкоємець Архипенка (або Призначення митця)

Олександра Рубан

Олександра Юріївна Рубан – українська скульпторка, Заслужена художниця України.

Народилася 1956 року у Києві в родині скульптора-анiмалiста Юрія Рубана. 1968-1974 – навчалася в Республiканськiй художній середній школі, відділення скульптури. 1975-1981 – студентка Київського державного художнього Інституту, факультет скульптури. Викладачі: І.В.Макогон, В.В.Швецов, В.З.Бородай.

З 1978 року бере участь в Республіканських художніх та Всесоюзних виставках. У 1985 році вступає до Національної спілки художників України. 1986-1989 – аспірант творчих майстерень Академії мистецтв СРСР. З 1990 року бере участь у міжнародних художніх виставках та салонах.

06_shevchenko

У 2011 році отримала подяку прем’єр-міністра України «За вагомий внесок у забезпечення розвитку українського образотворчого мистецтва». У 2014 році стала Лауреатом Всеукраїнської трієнале «Скульптура 2014». У 2017 році нагороджена медаллю «За жертовність і любов до України». У 2017 році присвоєно звання «Заслужений художник України».

gogol
 

У 2020 році разом з Віктором Липовкою виконала відновлення скульптур свого батька, Юрія Рубана «Зубр» та «Леви» для оновленого входу до Київського зоопарку. Є автором 7 монументальних композицій в Українi та Швецiї.

shalimov

Роботи знаходяться в 18 музеях світу, приватних колекціях України, Францiї, Швеції, Англiї, Німеччини, США, Iзраїлю та Швейцарiї. Працює в галузі станкової та монументальної скульптури. Віддає перевагу таким скульптурним матеріалам, як бронза, граніт, мармур та дерево. З-поміж тематичного розмаїття скульптур Олександри Рубан композиції: «Інтуїція» (1992 р.), «Перетворення» (1995 р.), «Плетиво» (2002 р.), «Двоє» і «Проникнення» (2003 р.); пам’ятники: О.Телізі та її соратникам в м.Києві, (бронза, граніт, 2017р.), Лесі Українці в м.Телаві (Грузія), (бронза,граніт,2008р.), О.Шалімову в м.Києві, (граніт, 2014р.), Т.Шевченку в м.Мінськ (Білорусь), (бронза,граніт, 2002р.); погруддя: М.Гоголю в м.Шанхай (Китай) (бронза,граніт, 2012р.), М.Гоголю в cмт.Шишаки (Україна) (бронза,граніт, 2009р.); рельєф „Народні мотиви“ в смт.Митниця (Україна), (гіпс, 1991р.); монументи: „Мир“, Городянський р-н (Україна) (мідь,граніт, 1985р.), „Перемога“ в с.Сираї (Україна) (мідь,граніт, 1984р.), «Ursprung» в м.Треллеборг (Швеція), (мармур, 1993р.).

 01_teliga 

Виставки

1983 – Перша Республіканська виставка скульптури, м.Київ.

1984 – Скульптурний симпозіум у Седневі, Україна.

1986 – Республіканська художня молодіжна виставка, м.Київ.

1986 – Скульптурний симпозіум, м.Переславль-Залеський, Росія.

1987 – Виставка аспірантів творчих майстерень Академії мистецтв СРСР, музей Російського мистецтва, Київ.

1989 – Всесоюзний симпозіум по граніту, м.Миколаїв.

1991 – Виставка українського мистецтва, м.Мальме, Швеція.

1991 – Аукціон українського мистецтва, м.Чикаго, США.

1991 – Виставка українського мистецтва “Beyond Borders”, м.Піттсбург, США.

1992 – Аукціон українського мистецтва, м.Бордо, Франція.

1992 – Виставка українського мистецтва, м.Версаль, Франція.

1993 – Аукціон українського мистецтва, м.Анже, Франція.

1993 – Персональна виставка, галерея «Smugehamn», м.Треллеборг, Швеція.

1994 – Аукціон українського мистецтва Дрюо, м.Париж, Франція.

1994 – Перший Український художній ярмарок, Український дім, галерея «Інкоарт», м.Київ.

1997 – Групова художня виставка В.Липовки, О.Рубан та М.Шемякіна, галерея «Тадзіо», м.Київ.

1998 – Виставка “Видатні українські мисткині”, галерея «Лавра», м.Київ.

1998 – Персональна виставка «Різдвяні зустрічі», Київська Торгово-промислова палата,Україна.

1999 – Персональна виставка, галерея «Л-Арт», м.Київ.

1999 – Перша Всеукраїнська скульптурне трієнале, м.Київ.

2002 – Друга Всеукраїнська скульптурне трієнале, м.Київ.

2002 – Міжнародний художній салон, ЦБХ, м.Москва.

2003 – Міжнародний художній салон, ЦБХ, м.Москва.

2003 – Міжнародна конференція та виставка скульптури у Всесвітньому парку скульптури-Changchun World Sculpture Park, персональна експозиція, м.Чанчунь, Китай.

2003 – Виставка скульптури малих форм В.Липовки, О.Рубан, А.Липовки в посольстві України, м.Пекін, Китай.

2004 – Міжнародний художній салон, ЦБХ, м.Москва.

2004 – Арт-салон, Манєж, м.Москва.

2005 – Міжнародний художній салон, ЦБХ, м.Москва.

2005 – Осінній салон, Манєж, м.Москва.

2005 – Третя Всеукраїнська скульптурна трієнале, м.Київ.

2007 – Художня виставка “Чотири покоління родини художників”, Київський музей російського мистецтва, м.Київ.

2007 – Художня виставка “Сімейна художня традиція в мистецтві України”, Київський музей російського мистецтва, м.Київ.

2008 – Виставка скульптури, галерея «Да Вiнчі», м.Київ.

2011 – Виставка скульптури і графіки “Ню”, галерея «Митець», м.Київ.

2011 – Великий скульптурний салон, Мистецький Арсенал, м.Київ.

2011 – Всеукраїнська скульптурна трієнале, м.Київ.

2012 – Художня виставка, галерея «Яна», м.Київ.

2013 – Художня виставка, галерея «Раритет-арт», м.Київ.

2014 – Всеукраїнська скульптурна трієнале, м.Київ.

2014 – Всеукраїнська художня виставка «До Дня художника», ЦБХ, м.Київ.

2016 – Антикварний салон, галерея «М17», м.Київ.

2016 – Всеукраїнська скульптурна трієнале, ЦБХ, м.Київ.

2016 – Всеукраїнська художня виставка “До Дня художника”, ЦБХ, м.Київ.

2017 – Всеукраїнська скульптурна трієнале, ЦБХ, м.Київ.

2017 – Всеукраїнська художня виставка “До Дня художника”, ЦБХ, м.Київ.

2017 – Виставка творів до “100-річчя Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури”, м.Київ.

2018 – Виставка скульптури, галерея «Митець», м.Київ.

2018 – Виставка в павільйоні України на Sheikh Zayed Heritage Festiva, м.Дубай, ОАЕ.

2018 – Виставка в посольстві України в ОАЕ, м.Дубай, ОАЕ.

2019 – Виставка в аукціонному домі «Золотое сечение», м.Київ.

Джерела:

  1. Олександра Юріївна Рубан
  2. Пам’ятник Олені Телізі
  3. Рубан Олександра Юріївна
  4. Чотири покоління родини художників [Текст] : Графіка. Скульптура: Альбом / Упор. О.Рубан. – К., 2007. – 8 с.

Рубан Юрій

Юрій Олександрович Рубан – український скульптор-анімаліст.

Юрій_Рубан

Народився 31 серпня 1924 року в Києві на Куренівці в творчій родині графіка Олександра Яковича Рубана. Світ тварин зацікавив майбутнього скульптора з малечку. З 12 років Юрій Рубан починає навчатися у студії образотворчого мистецтва при Київському палаці піонерів та відвідувати гурток на агробіостанції. Після закінчення школи Рубан мріяв вступити до художнього інституту, але здійснення цього бажання йому прийшлося відкласти на важкі шість років окупації та війни. Випускний вечір Юрія Олександровича співпав з днем вторгнення німецько-фашистських військ на територію Радянського Союзу. У 1944 році Юрія Рубана було призвано служив до лав Радянської Армії. У визвольних боях він пройшов Польщу, Румунію, Німеччину. По капітуляції Німеччини, бойові дії для Рубана не скінчилися, а тривали й на Далекому Сході і Маньчжурії. У чині гвардії сержанта з орденами та медалями в 1947 році повернувся до Києва.

  

У 1947 рочі починає працювати художником-оформителем на комбінаті “Керамік”. В цей час в майстернях комбінату працювали такі видатні українські скульптори, як І.Кавалерідзе, І.Гончар, Л.Муравин та ін. У 1948 році взяв участь у Республіканській виставці художньо-ужиткового мистецтва, представивши на ній декоративну таріль “Врожай”. У 1950-1953 роках працює художником-керамістом на комбінаті “Київміськоформлення” (з 1953 року Комбінат увійшов до складу Київського товариства художників). В ці ж роки Рубан виконує ліпне оздоблення Куренівського мосту і фасаду будинку Верховної Ради УРСР, оформлюює зовнішнє оздоблення павільйонів ВДНГ УРСР і житлових будинків на Хрещатику.

З 1950 року створює перші творчі анімалістичні роботи в дрібній пластиці “Вепр”, “Верблюд”, “Глухар”, “Баран”, “Цап”. 1957 року на Ювілейній республіканській виставці Рубан представляє цілий ряд сюжетних досить зворушливих анімалістичних композицій у майоліці: “Знайомство”, “Медвежата, що граються”, “Здивування”, “Видра з рибрю”, “Лисиця” та ін. У 1958 році за підтримкою рекомендацій скульптора І.Кавалерідзе і графіка-анімаліста Г.Глікмана, Юрія Рубана приймають у кандидати Спілки художників УРСР. У 1962 році прийнятий до Спілки художників УРСР. У 1963 році відбувається перша персональна виставка творчих робіт Юрія Рубана в Києві у виставкових залах Спілки художників УРСР на Червоноармійській 12.

60-ті роки були періодом розквіту творчості Юрія Рубана. Він багато й з наснагою працює, експериментує, імпровізує і досягає різноманітних дивовижних інтерпретацій у передачі образів тварин. В подальшому напрацьований досвід у створенні станкових скульптур буде покладений в основу стиля монументальних творів Рубана.

У 1968 році Юрій Рубан бере участь у реконструкції входу до Київського зоопарку, виконує перший анімалістичний монументальний проект “Зубр” і “Леви”. У 1972 році в сквері Володимирського проїзду (наразі Литовський сквер), встановили бронзову скульптуру “Водолій” Рубана.

Його роботи оформили житлові масиви (Березняки, Біличі), лісопаркові зони та дитячі майданчики Києва. Десять великих скульптур тварин прикрашають парк у Каршах в Узбекистані. Наприкінці 70-х років, Юрій Олександрович розпочинає працювати над великою декоративною стелою для оформлення в’їзду у заповідно-мисливське господарство в с. Ізобільне у Криму. У 80-ті роки Рубан в основному працює в монументальній пластиці, виконуючи замовлення на оформлення санаторіїв та зон відпочинку Київської області, Криму та Закарпаття.

 

Майже за півстоліття творчої діяльності Юрій Рубан створив більне ніж сто творів монументальної анімалістичної скульптури, які й донині прикрашають міста України, Німеччини та Туреччини. Працюючи у монументальній скульптурі не полишав дрібну та станкову пластику.

Участь у виставках

1948 р. – Республіканська виставка художньо-ужиткового та декоративного мистецтва, Київ.

1957 р. – Ювілейна виставка присвячена 40-річчю Жовтневої революції, Київ.

1958 р. – Республіканська виставка присвячена 40-річчю ВЛКСМ, Київ.

1958 р. – Виставка художників-анімалістів, Київ.

1960 р. – Республіканська виставка до декади українського мистецтва, Москва. Київ.

1960 р. – Виставка «Советская Украина». Декада українського мистецтва, Москва.

1961 р. – Республіканська художня виставка присвячена ХХІІ з’їзду КПРС, Київ.

1961 р. – Всесоюзна художня виставка присвячена ХХІІ з’їзду КПРС, Москва.

1963 р. – Персональна виставка. Виставкові зали Спілки художників УРСР, Київ.

1963 р. – Республіканська художня виставка. Київ, Харків, Львів.

1965 р. – Виставка «На варті Миру!», Київ.

1968 р. – Весняна виставка скульптури, Київ.

1970 р. – Республіканська виставка присвячена 50-річчю ВЛКСМ, Київ.

1972 р. – І Всесоюзна виставка скульптури малих форм, Москва.

1973 р. – Виставка образотворчого мистецтва СРСР, Іран.

1973 р. – Художня виставка образотворчого мистецтва СРСР.,Туреччина.

1975 р. – Республіканська виставка «30 років Перемоги», Київ.

1977 р. – Республіканська виставка «60 героїчних років», Київ.

1978 р. – ІІ Всесоюзна виставка скульптури малих форм, Москва.

1983 р. – Республіканська виставка скульптури, Київ.

1985 р. – Виставка «Изобразительное искусство Украины», Москва.

1986 р. – Виставка образотворчого мистецтва СРСР, Монголія.

1987 р. – Республіканська виставка «70 років Жовтня». Київ.

1990 р. – Виставка українського образотворчого мистецтва, Японія.

1991 р. – Республіканська виставка малих форм, Київ.

1991 р. – Виставка українського образотворчого мистецтва, Японія.

1992 р. – Виставка українського образотворчого мистецтва, Японія.

1993 р. – Виставка українського образотворчого мистецтва, Швеція.

1994 р. – Виставка українського образотворчого мистецтва, Франція.

2002 р. – ІІ Скульптурній тріенале, Київ.

2005 р. – Триєналє станкової скульптури,Київ, (І премія).

2007 р. – Виставка «Чотири покоління родини художників», Національний музей «Київська картинна галерея».

2010-2011 рр. – Виставка «Казка Баснь. Кощуна», Національний музей «Київська картинна галерея».

Пошук нових образних рішень, оригінальність інтерпретації натури , декоративні якості, дивовижна художня правдивість і точність анімалістичних зображень дають змогу вважати Юрія Рубана одним із значних і самобутніх скульпторів-анімалістів не тільки України, а й усього пострадянського простору. Його художня діяльність стала потужним струменем в українському образотворчому мистецтві другої половини ХХ ст. Безперечно творчість Рубана зробила вагомий внесок у розиток анімалістичного жанру.

IMG_1318

Твори Юрія Рубана зберігаються в художніх та краєзнавчих музеях України: Національний художній музей України, Сумський художній музей, Запорізький художній музей, Харківський художній музей, Донецький художній музей, Чернігівський художній музей, Народний музей колгоспу “Україна” смт. Кметів Житомирської області, Ізмаїльська картинна галерея, Закарпатський краєзнавчий музей, Львівський природознавчий музей, Кременчуцький краєзнавчий музей.

В зв’язку з реконструкцією вхідної групи Київського зоопарку, скульптури “Зубр” та “Леви”, розміщені перед входом, будуть відтворені у своїй первісній формі дочкою Юрія Рубана, Заслуженою художницею України Олександрою Рубан та її чоловіком, Народним художником України Віктором Липовкою. Образи “Зубра” та “Левів” будуть відновлювати за початковими моделями, фотографіями та малюнками Юрія Рубана. Нові скульптури будуть відлиті в бронзі.

Джерела:

  1. Відомі скульптори відновлять фігури зубра і левів біля входу в зоопарк
  2. ВОДОЛІЙ У ЛИТОВСЬКОМУ СКВЕРІ
  3. Юрій Рубан. Скульптура [Текст] : Альбом / Упор. О.Рубан, Т.Мазькової; Передм. Т.Мазькової. – К. : Р.К.Майстер-Принт, 2011. – 80 с.

Садовський Йосип

Йосип Антонович Садовський український скульптор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1979).

Josyp_Sadowski

У 1966 році закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв), де його вчителями були Валентин Борисенко та Іван Якунін. Багаторічний голова Львівської організації Спілки художників у 1980-х роках. Професор Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Професор сакрального мистецтва у Львівській Духовній Семінарії УАПЦ та Львівській православній богословській академії УПЦ КП. Ініціатор та співорганізатор заснування й будівництва у Львові Палацу мистецтв. Входив до складу журі конкурсу проектів пам’ятника Володимирові Кубійовичу у Львові 2001 року. Останні десятиліття у своїй творчості глибоко перейнявся релігійною тематикою. Головним твором свого життя сам скульптор вважав останню працю – «Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного». Цьому твору, що напевно є одночасним прикладом не одного жанру та стилю, автор присвятив останні 5 років життя, але йшов до нього – як сам стверджував – протягом всього свого творчого шляху.

Sadowski-Vitrylnyk

Основні твори

«Ранок» (1965).

«Верховинці» (1969).

Пам’ятник на могилі І. П. Вовка на Личаківському кладовищі (1969).

«Мамай» (1968, мідь, гальванопластика).

«Робітник» (1970, мідь, гальванопластика).

Пам’ятник Паші Савельєвій у Луцьку (1972, співавтори Валентин Борисенко, Валентин Подольський, архітектор В.Семененко).

Портрет командира бойової групи Народної гвардії ім. І. Франка І. П. Вовка (1972, тонований гіпс).

«Бригадир монтажників А. Кравець» (1975, кована мідь).

Пам’ятники загиблим у селах Млиниська Жидачівського району (1971), Монастирець Жидачівського району (1974, співавтор Зінаїда Расіна), Тур’я Буського району (1975).

«Кавалер Ордена Трудової Слави штампувальниця Львівського автобусного заводу К. Марценків» (1975, шамот).

Портрет колишнього начальника Городоцького районного відділу КДБ М. В. Лабузова (1977, бронза).

Портрет художника Романа Сельського (1977, шамот).

Барельєф «В. І. Ленін» (1977, бронза).

Портрет Героя Соціалістичної Праці А. А. Акімова (1977, штучний граніт).

«Шахтар» (1977, штучний граніт).

6-метрова статуя шахтаря «Шахтарська слава» при в’їзді до Червонограда (1978, кована мідь, архітектор Анатолій Консулов).

Портрет Народного артиста СРСР Б. Романицького (1978, бронза).

Монументальний знак «Борцям за владу Рад» у Львові (1979).

Пам’ятник Володимирові Леніну на площі Ринок у Самборі (1979, архітектор Анатолій Консулов).

«Навіки разом» (1979).

«Нескорені», композиція присвячена Народній гвардії ім. І. Франка (1979, бронза).

«Портрет першого секретаря жидачівського райкому КПУ П. Брича» (1980, тонований гіпс, також мідь).

Пам’ятник Іванові Франку в Лішні (1981, архітектор І. Француз).

Портрет бригадира шахтарів М. С. Школяренка (1982, тонований гіпс).

«Ікари» (1982, співавтор Ярослав Скакун, тонований гіпс).

«Партизанка» (1985, тонований гіпс).

Портрет матері (1985, тонований гіпс).

Скульптурна композиція «Сад світової культури» в Івано-Франковому (1986, співавтор Еммануїл Мисько).

«І. Франко» (1986, тонований гіпс).

«Франківська плеяда» або М. Коцюбинський, М. Лисенко, Леся Українка, І. Труш, В. Стефаник (1986, склоцемен).

Проект пам’ятника Іванові Франку в Івано-Франківську (не пізніше 1987).

Проект пам’ятника Шевченку для Дрогобича від 1988 року (співавтори архітектор Василь Каменщик, скульптор Іван Самотос). Затверджений, але не був реалізований.

«Покрова Пресвятої Богородиці» (1998).

«Вітрильник Святого апостола Андрія Первозванного» (2008). Робота не завершена. Експонувалась в Національному музеї у липні 2008 року після смерті автора.Композиція знищена кількома роками пізніше.

Пам’ятник Іванові Франку в селі Нагуєвичі (у співавторстві).

Меморіальна таблиця у Львові до 100-річчя з дня народження Фелікса Дзержинського.

С._Лішня_Дрогобицький_р-он_-_Пам'ятник_Франку_І.Я.

Джерела:

  1. Вітрила віри й пам’яті
  2. Садовський Йосип Антонович

Свида Василь

Свида Василь Іванович – відомий український скульптор, різьбяр, заслужений діяч мистецтв України (1957), народний художник України (1973), лауреат Шевченківської премії (1983), педагог, один із засновників закарпатської школи скульптури.

Народився 22 жовтня 1913 року в с. Пацканьово, Ужгородський р-н, Закарпатська обл. Основи фахової освіти здобув у художньо-ремісничій школі в с. Ясіня під керівництвом відомого чеського художника-живописця і різьбяра В. Фуліка. Тут майбутній художник навчився бачити і розуміти мову добірних різьблених витворів народних майстрів, відчути високу естетичну цінність архітектурних шедеврів безіменних зодчих та художню вартість виготовлених із любов’ю предметів ужиткового призначення зі скромними, але промовистими оздобами.

По закінченню школи були роки пошуків гідної роботи, місяці тимчасової праці в приватних різьбярських майстернях І. Павлишинця та А. Демчика в Ужгороді, виконання замовлень по оздобленню дерев’яною різьбою сільських церков.

До_молодого._ВесілляМати_годує_дитину

1937 рік став для талановитого юнака вирішальним: він потрапляє на роботу в реставраційні майстерні братів Котрбових – чуйних і доброзичливих майстрів своєї справи. Тут він засвоїв прийоми різьблення круглої скульптури, ознайомився з технікою поліхромії у дерев’яній пластиці.

1920px-В_сім’ї_єдиній1280px-Під_дощем._Свида

По закінченні Другої світової війни трудовий емігрант В. Свида повертається на Батьківщину, жив і творив на Закарпатті. Разом з Йосипом Бокшаєм, Адальбером Ерделі, Андрієм Коцкою брав участь у багатьох виставках як в Україні, так і за її межами – у Росії, Канаді, Естонії, Чехословаччині, Болгарії, Угорщині, Узбекистані, Казахстані, на Всесвітній виставці «ЕКСПО-67» у Монреалі (Канада). Мистецтво скульптора цього періоду приваблює демократичністю сюжетів, зворушує поетичністю, яскравою фольклорністю, етнографічною самобутністю та декоративізмом. В. Свида став одним із перших серед закарпатців членів СХ СРСР (1946). Викладав в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Близько 10 років В. Свида очолював Спілку художників Закарпаття.

Знову_в_рідній_хаті_(Автобіографічна_композиція)          Гуцулка_з_конем

Серед відомих творів художника – серія барельєфів: «Пори року» (1947), «Мати з дитиною», «В школу» (1949); багатофігурні композиції: «На полонину» (1955), «Весілля» (1964); горельєфи: «Опришки» (1955) і «Закарпаття» (1959-1961); серія скульптур в техніці майоліки або теракоти: «Поцілунок», «Сім’я» (1955), «Танець-Увиванець» (1956), «Збір яблук» (1964).

Танець-дуботанець               

Скульптурні твори митця – це виразні проникливі образи людей, наділених почуттями наснаги та любові. Монументальні роботи доповнені багатьма допоміжними елементами, які посилюють загальне сприйняття. Сцени з життя гуцулів, спогади дитинства про гірські полонини та кошари пастухів, відтворення певних історичних подій, що відбувалися за життя художника або у минулі часи – це улюблені теми його творів.

Джерела:

  1. Василь Свида. До 100-річчя від дня народження.
  2. Василь Свида: Бережіть народне мистецтво! Це скарб, якому немає ціни!
  3. Запорізький художній музей [Текст] : Альбом / Авт.-упор. І.М.Ласки. - К. : Мистецтво, 1984. - 60 с.
  4. Образотворче мистецтво Закарпаття / Островський, Григорій Семенович. - К. : Мистецтво, 1974. - 199 с.
  5. Скульптура : Альбом / Свида, Василь ; Авт. вступної статті та упорядник В.В. Мартиненко. - К. : Мистецтво, 1987. - 103 с.
  6. СВИДА ВАСИЛЬ
  7. Свида Василь Іванович

Севера Іван

Севера Іван Васильович – скульптор, педагог заслужений діяч мистецтв України; нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Народився 21 травня 1891 р. у с. Новосілки Яворівського району. Іван Севера отримав ґрунтовну мистецьку освіту. Навчався у різьбярській школі м. Яворова (1904-907), Львівській художньо-промисловій школі (1910-914), академіях мистецтв Петрограда (1915-918), Праги (1919-921), Рима (1921-925). Працював на посаді професора скульптури в Київському (1926-929) та Харківському (1929-934) художніх інститутах. У 1934 р. переїхав до Узбекистану, в 1938 р. –  до Москви.

            

На початку Другої світової війни митець виїхав до Берліна й повернувся до Львова у 1943 p., де працював до кінця життя. Особливо плідною була його діяльність у Львівському державному інституті ужиткового та декоративного мистецтва на посаді завідувача кафедри скульптури.

             

Іванові Севері належать високохудожні твори, виконані в різній стильовій манері. На його ранніх роботах помітний вплив західноєвропейських модерністів: «Хвиля» (1921), портретні композиції «Філософ», «Композитор», «Автопортрет» (1924-1925). Він є автором сецесійного скульптурного оздоблення будинку № 50 на вул. Франка у Львові (1911). На основі кубізму виконав «Музику», скульптурну стелу у формі паралелепіпеда. У 1933 р. –  трагічний для України рік голодомору –  створив монументальну за пластичним і технологічним вирішенням композицію «Пацифікація» (1933; Харків, гіпс). Наступними були «Узбецький танок» (1935), погруддя Миколи Коперніка для московського планетарію (1938, бронза), а також погруддя діячів української культури – Івана Франка (Національний музей у Львові), Василя Барвінського, Василя Стефаника та інших.

                      

Серед учнів Севери українські скульптори зі Львівщини Михайло Дзиндра,Емануїл Мисько, Лука Біганич, Феодосія Бриж, Валентин Борисенко, Валентина Макогоненко (дружина І.В.Севери), з Сумщини Анатолій Скиба, з Закарпаття Іван Андрейканич, Дмитро Крвавич, Володимир Одрехівський.

                         

Джерела:

  1. І.В. Севера : Нарис про життя і творчість / Крвавич, Дмитро Петрович. - К. : Образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. - 22 с.
  2. СЕВЕРА Іван Васильович
  3. МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Школа невпокореного маестро Івана Севери
  4. СПОЧИВ ІВАН СЕВЕРА, УКРАЇНСЬКИЙ СКУЛЬПТОР 1971 Р.
  5. Севера Іван Васильович

Скобліков Олександр

Олександр Павлович Скобліков – видатний український скульптор, майстер психологічного портрета та монументальної пластики, народний художник України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України.

Народився Олександр Скобліков 25 лютого 1929 р. у м. Дружківка Донецької обл. Мистецьку освіту здобував спочатку у Київському інженерно-будівельному інституті на архітектурному факультеті. Потім у Київському художньому інституті (1948-1954), де він спочатку також вступив на архітектурний факультет, а за півроку перейшов на скульптурний. Його викладачами стали такі відомі скульптори, як М. Вронський, О. Олійник та безпосередній учитель, у майстерню якого він потрапив – М. Лисенко.

 

Член Національної спілки художників України (1956 р.). Обирався депутатом Київської міської ради народних депутатів (1978-1980 рр.) та Верховної Ради СРСР (1979-1984 рр.). Член-кореспондент Академії мистецтв України (2000 р.). Усі портрети О. Скоблікова характерні й особливі. Якщо говорити про бронзу, що дозволяє митцеві передавати найдрібніші пластичні елементи, то хотілося б відмітити низку творів, серед яких портрети Старого робітника (1957), В. Антонова-Овсієнка (1967), Н. Шарлеманя (1970), Р. Чаговця (1977), В. Гуріна (1979), Б. Патона (1980), О. Артамонова (1980), К. Трохименка (1982) та ін.

Другою стежиною творчого шляху, яку пройшов Олександр Скобліков, була монументальна скульптура. Багато пам’ятників, монументів, погрудь стоять по різних містах, селах, а також країнах. Олександр Скобліков створив багато цікавих пам’ятників видатним діячам культури, зокрема Тарасові Шевченку для французького міста Шалет-Сюр-Люен (1974), А. Церетелі у м. Батумі (1982), М. Заньковецькій у м. Ніжині (1993), Я. Домбровському у м. Житомирі (1971), Б. Патону (1982), М. Гоголю (1982), а також монумент «Дружби народів» (1982), «Морякам Дніпровської флотилії» (1979) у м. Києві та багато інших. Важливою подією стало відкриття монументу «Дружби народів» у Києві. Конкурс на цей проект тривав близько 25 років, за цей час було створено безліч ескізів. Тривалий час обирали місце. Було запропоновано багато варіантів – на Ленінградській площі, біля мосту Патона, навіть біля цирку на площі Перемоги. Але врешті-решт вирішили встановити його над Дніпром, за будинком Національної філармонії України, неподалік Хрещатика.

Arka            Friendship_of_Nations_Arch_NoFoP

            Rainbow_Raduga_Monument_Kiev_137_NoFoP               Пам'ятник_морякам_Дніпровської_військової_флотилії_Київ

Упродовж життя скульптор багато працював і над приватними замовленнями, серед яких вагому частину складають надгробки, що увічнили у камені та бронзі образи видатних людей. Серед них: К. Савельєву, О. Шовкуненку, О. Корнійчуку, П. Вірському, М. Вериківському, В. Лавриненкову, Л. Шпаковському, І. Єсипенку, В. Суміну, Л. Палажченку, В. Гриднєву, В. Ізбекову, І. Ісаханову та іншим відомим особам. Олександр Скобліков працював у медальєрному мистецтві, його доробку належать меда­лі, присвячені М. Некрасову, Т. Шевченку, Б. Хмельницькому, І. Богуну. А також багато уваги приділяв створенню меморіальних дощок — М. Вериківському (1972), О. Білецькому (1973), Ю. Смоличу (1980), Г. Мелехову (1988), В. Парфирьєву (1992), Я. Давидзону (2000), Б. Медовару (2001) та багатьом іншим.

                               

Відзнаки

Народний художник України (1976 р.). Лауреат Республіканської премії імені М. Островського (1972 р.). Нагороджений орденами «За заслуги» ІІІ ступеня (2004 р.), Трудового Червоного Прапора (1979 р.), Козацької слави, медалями, Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1981 р.) та Президії Верховної Ради БРСР (1976 р.).

Джерела:

  1. ВИДАТНИЙ МАЙСТЕР ПОРТРЕТА
  2. Олександр Скобликов : Альбом / Автор вступ. та упор.: Янко Д. - К. : Мистецтво, 1979.
  3. Очерки о художниках Советской Украины / Попова, Лідія Іванівна, Цельтнер, Володимир Павлович. - М. : Советский художник, 1980. - 390 с.
  4. Пам'ятники і монументи України 1811-1982 [альбом] / Янко, Дмитро Григорович ; Вступн. ст. та прим. авт.; Під ред. Т.В.Коляди; Художн. М.М.Ессаулова; Корект. С.І Гайдука. - К. : Мистецтво, 1982. - 263 с.
  5. Україна – нова епоха. Золотий фонд нації/Олександр Скобліков

Філатов Володимир

Філатов Володимир Олександрович – український скульптор, автор пам’ятників Валерію Лобановському, Йосипу Гладкому і інших монументів. Лауреат Загальнонаціональної програми «Людина року-2002», володар світового призу Сальвадора Далі.

Скульптор_Владимир_Филатов

У 1979 році Володимир Філатов закінчив Київський державний інститут фізкультури. Працював доктором ЛФК на кафедрі хірургії, одночасно навчаючись у скульптурній майстерні професора Віктора Сухенко. Створив два монументальних пам’ятники – “Емблема фізіотерапії” і “Хірургія”. У 1985-1990 р.р. навчався в Києві в Академії Мистецтв у професорів В.Борисенко, І. Макогона, В. Швецова, академіка В. Бородая. Дипломна робота “Афганська Голгофа” була встановлена в Києві.

           

Володимир Філатов є членом Спілки художників України, учасник більш ніж 50-ти республіканських і міжнародних виставок. Серед його численних нагород – срібна медаль на Першій Міжнародній виставці реклами у Москві (1989). Ім’я цього скульптора відоме і за межами України – в Австрії, Німеччині, Угорщині, Польщі, Чехії, Швейцарії і в Парижі, де пройшли виставки його робіт.

                     

На Єлисейських Полях, де розташовані найпрестижніші галереї Парижу, його виставка «Духовний світ Київської Русі» тривала два роки. Виставка була присвячена древній міфології і слов’янському фольклору, легендарним історичним персонажам часів Київської Русі, серед яких Нестор, Володимир, Ольга, Ярослав. Роботи Філатова були відзначені паризькими критиками, а за скульптуру «Почуття» майстер був названий «вишуканим романтиком Міленіуму».

                                             

Творчість Філатова різноманітна і різнопланова. Його праці присвячені ботаніку Скоропадському, драматургу Мейєрхольду та поету Лермонтову, співаку Джону Леннону та іншим. На київському стадіоні «Динамо» в 2003 році встановлений пам’ятник відомому футбольному тренеру В.Лобановському. У 1995 році Володимир Олександрович зробив персональну виставку і присвятив її своєму рідному місту Бердянську. Філатов – автор монумента графу Воронцову – засновнику Бердянська.

Виставки

2015 рік

«Від рідних теренів до всього світу», Софія Київська, Україна, Київ

Виставка до Дня художника, Союз Художників України, Київ

2014 рік

«На межі», галерея «Митець», Україна, Київ

Виставка до Дня художника, Союз Художників України, Київ

2013 рік

Виставка до Дня художника, Союз Художників України, Київ

«Духовний світ Київської Русі» Український культурний центр, Росія, Москва

«Духовний світ Київської Русі», посольство України, Білорусія, Мінськ

2012 рік

Персональна виставка, галерея «Митець», Україна, Київ

Російський центр науки і культури, Україна, Київ

2011 рік

«Посвята восьмого березня», Україна, Київ

«Еротика в скульптурі», галерея «Мистець», Україна, Київ

Галерея Yianjae, Південна Корея, Сеул

Виставка до Дня художника, Союз Художників України, Київ

«20 років незалежності», Союз Художників України, Київ

2010 рік

«45-річчя Союзу Художників України», Україна, Київ

«Виставка портрета», галерея «Мистець», Україна, Київ

2009 рік

Український культурний центр, Франція, Париж

Російський культурний центр, Київ

2008 рік

«Духовний світ Київської Русі», Укртрансгаз, Київ

2007 рік

«Другий великий скульптурний салон», Київ

інститут «Гігієни праці та токсикології ім. Стражеска », Київ

«Джерело», галерея «Дім Миколи», Київ

2006 рік

«Арт-Парк», Швейцарія, Женева

галерея «Аннамарі», Чехія, Прага

Кіровоградський обласний художній музей

ЛЕГ банк, Київ

галерея «Мистецький Курінь», Київ

«Біла скульптура» галерея «Мистець», Київ

2005 рік

Музей Каменя, Німеччина, Мюнстер

«Арт-Парк» Швейцарія, Женева

«Помаранчеве крило», галерея «Мистець», Київ

«Біла скульптура» галерея «Мистець», Київ

Дні слов’янської писемності, Славістскій університет, Київ

2004 рік

галерея «Вікторії Де Сіль» Швейцарія, Монтре

2003 рік

галерея «Вікторії Де Сіль» Швейцарія, Монтре

МАУП, Київ

галерея «Мистець», Київ

«Різдво» Український професійний банк, Київ

2002 рік

«Я в своє місто повернуся …» Художній музей, Бердянськ

2001 рік

галерея «Моро», Київ

галерея «MAX-ART», Чехія, Прага

галерея «Меднянська», Угорщина, Будапешт

«10 років незалежності», галерея «Мистець», Київ

галерея «Лада», Київ

галерея «Боско», Київ

галерея «Сучасне мистецтво», Угорщина, Будапешт

2000 рік

галерея «Олімп», Київ

галерея «A & Z», Чехія, Прага

Національний Банк України, Київ

галерея «Прага», Чехія, Прага

1999 рік

галерея «Піраміда», Чехія, Прага

галерея «Бульвар художників», Франція, Париж

галерея «Мистецтво без кордонів», Франція, Париж

1998 рік

10 років «Роксолані», Київ

галерея «Ірена», Київ

галерея «Бельетаж», Театр драми і комедії на лівому березі, Київ

театр «Браво», Київ

гуманітарний ліцей, Київ

«Гармонія людини і природи», Київський Ботанічний сад ім. Фоміна

1997 рік

«Духовний світ Київської Русі», галерея «Лавра», Київ

«Гармонія людини і природи», Київський Ботанічний сад ім. Фоміна

«Осіння колекція», галерея «Батьківщина», Київ

«Проникнення в годину», галерея «Київ»

музей «Однієї вулиці»

1996 рік

«Мистецтво без меж», галерея «Лавра», Київ

«Посвята Бердянську»

галерея «Отто», Австрія, Відень

1995 рік

Перша персональна виставка «Весняні враження», галерея «Золоті Ворота», Київ

1993 рік

Республіканська виставка скульптури, Союз Художників України, Київ

Другий міжнародний симпозіум скульптури, музей Подолу, Київ

1992 рік

«Силует 92», Росія, Новосибірськ

Друга виставка реклами, Український Дім, Київ

1990 рік

Перша виставка реклами, Український Дім, Київ

Союз Художників СРСР

Виставка кращих дипломних проектів Академії Мистецтв, Ленінград

1989 рік

Міжнародний конкурс на проект пам’ятника жертвам Чорнобильської катастрофи

1988 рік

Міжнародна виставка реклами, СРСР

«Останній шлях Тараса», 3 премія, Канів

1987 рік

Международній конкурс на проект фонтану перед Союзом Художників, Союз Художників УРСР, Київ

 

Джерела:

  1. Філатов Володимир Олександрович
  2. Скульптор Володимир Філатов
  3. Володимир Філатов: «Справжньому художнику визначення дають люди і час»

Цісарик Володимир

Володимир Орестович Цісарикукраїнський скульптор, автор монументальних робіт у різних містах України.

Tsisary

Народився 3 вересня 1978 р. у Львові. Батько Володимира, Орест Володимирович Цісарик, – скрипаль, соліст оркестру Львівського оперного театру, викладач; мати, Орися Йосипівна, – науковець-біохімік, доктор сільсько-господарських наук, професор. Саме та мистецька й наукова атмосфера, що панувала у родині, сприяла розвиткові мистецького таланту Володимира Цісарика. У 1993-999 рр. він навчався на відділі монументально-декоративної скульптури Львівського державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша,де отримав диплом бакалавра образотворчого мистецтва з відзнакою. А в 1999 р. вступив до Львівської національної академії мистецтв і продовжував опановувати фах на кафедрі монументально-декоративної скульптури під керівництвом О. П. Пилєва та І. М. Самотоса.

Cisar              

Протягом 2009 року Володимир стажувався у Санкт-Петербурзькому інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Є. Рєпіна. 2015 – у Флорентійській академії мистецтв. Приймав участь у багатьох виставках, як в Україні, так і за кордоном: «Мистецтво проти СНІДу» (Львів, 1998), Львівський осінній салон «Високий Замок» (Львів, 2001, 2003 та 2008), Всеукраїнське триєнале скульптури (Київ, 2002 та 2008), «Вуосаарі Гаус» (Гельсінкі, Фінляндія, 2005), «Львівська скульптура», «Мистецтво – амбасадор свободи і демократії» (Львів, 2006), виставка у Національному заповіднику «Софія Київська» (Київ, 2010).

Пам'ятник_Героям_Листопадового_чину_(Львів)

Монументальні твори

2018 р. – Пам’ятник Героям Листопадового чину (Львів). Ск. Володимир Цісарик, арх. Дмитро Садовий

2016 р. – Погруддя Шмуела Аґнона (Бучач, арх. Дмитро Садовий)

2015 р. – Пам’ятник Небесній сотні (Миколаїв).

2013 р. – Погруддя Генріху Нейгаузу в місті Кропивницькому.

2011р. – Пам’ятник львівським броварям. В співавторстві з годинникарем Олексієм Бурнаєвим

2010 р. – Пам’ятник “Єдина Європа” в місті Миколаїв. У співавторстві з заслуженим художником Івановим С. І.

2010 р. – Пам’ятник Володимиру Винниченку в м. Кіровоград.

2010 р. – Пам’ятник Григорію Артинову в м. Вінниця.

2010 р.– Пам’ятник Львівському сажотрусові.

2009 р. – Бюст Ксавера Моцарта для Львівської національної музичної академії ім.М.Лисенко

2009 р. – Пам’ятник Францу Йосифу I в місті Чернівці. У співавторстві з заслуженим художником Івановим С. І.

2009 р. – Пам’ятник загиблим шахтарям м. Червоноград. У співавторстві з заслуженим художником Івановим С. І.

2009  р. – Пам’ятник Пабло Пікассо, Львів

2008 р. – Пам’ятник винахідникам гасової лампи Яну Зегу і Ігнасіо Лукасевичу, Львів

2008 р. – Пам’ятник Леопольду фон Захер-Мазоху для міста Львова

2007р. – Створення моделі лева для Львівського параду Львів

2007 р. – Мельпомена і Полігімнія. Фігури муз для скульптурного саду в м. Партеніт, Крим

2002 р. – Меморіальна дошка присвячена професору Звєрєвої Г. В. у Львівській академії ветеринарної медицини, Львів, Україна

2000 р. – Пам’ятний знак “Міленіум”. Гіткот Бойс. Англія

1999 р. – Скульптурна композиція “Муза”. Львівська музична школа імені С.Крушельницької, Львів, Україна

1997 р. – Пам’ятний знак присвячений М. Шашкевичу. Жидачів, Україна

Nebesna_sotnia_01

Джерела:

  1. Львівські скульптурні дива Володимира Цісарика
  2. ЦІСАРИК Володимир Орестович
  3. Цісарик, Володимир Орестович

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest
  • Instagram

НАШІ НАГОРОДИ

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці — Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36

(044) 288-30-12
lib@msmb.org.ua

ВГОРУ