Петро Дорошенко. Зречення

Серія Гетьмани України. Історичні портрети

Портрет роботи київської художниці Наталі Павлусенко

Не маючи змоги захистити Чигирин, 19 вересня 1676 року Петро Дорошенко був змушений зректись гетьманства і здати місто військам Івана Самойловича і Григорія Ромодановського. Він був вивезений у Москву, де присягнув на вірність царю Олексію Михайловичу, і через кілька років був призначений воєводою у Вятці

Соратник  Богдана Хмельницького ще з часів його повстання на Запоріжжі, прилуцький полковник за Івана Виговського, посол Юрія Хмельницького на переговорах у Москві, разом з яким під Чудновом він перейшов на бік Речі Посполитої, генеральний осавул Петро Дорошенко після виїзду Павла Тетері у Польщу не без допомоги татар був проголошений гетьманом у серпн 1665 року. Поширивши владу на Правобережжя, Дорошенко ліквідував прояви отаманства козацької старшини і 10 жовтня на раді у Чигирині домігся підтвердження своїх гетьманських повноважень.

Після розділу Гетьманщини Річчю Посполитою і Московським царством за Андрусівським договором 1667 року Дорошенко уклав військовий союз із Кримським ханством і вже у вересні на чолі об'єднаної армії розпочав похід на Галичину. Однак взяти Підгайці (нині — Тернопільська область) він не зміг і був змушений визнати зверхність Речі Посполитої, уклавши 19 жовтня 1667 року з королем Яном Собеським відповідну угоду від імені усього війська Запорозького.

Примирившись із лівобережним гетьманом Іваном Брюховецьким, який після Андрусова домігся вигнання всіх московських військ, Дорошенко зажадав від нього зречення булави заради об'єднання України, і, отримавши відмову, влітку 1668 року розпочав похід на Лівобережжя. Сприйнявши це як зраду і не маючи союзників, Брюховецький присягнув на вірність Османській імперії, що не знайшло підтримки у низового козацтва, і 18 червня 1668 року під час битви поблизу Опішні (Полтавщина) він був схоплений власними козаками й виданий Дорошенкові, за наказом якого був забитий до смерті. Цього ж дня Петро Дорошенко був проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Проте вже восени, коли Дорошенко рушив на Правобережжя для придушення заколоту запорізького писаря Петра Суховія, залишений ним наказним гетьманом Сіверщини чернігівський полковник Дем'ян Многогрішний заручився підтримкою Москви і у середині грудня в Глухові був проголошений гетьманом Лівобережжя.

Втративши східну Гетьманщину, Дорошенко зіткнувся з опозицією і на західній, де проти нього крім Суховія виступили Михайло Ханенко та Юрій Хмельницький. У пошуках вагомої підтримки Дорошенко уклав союзницький договір з Османською імперією, який 112 березня 1669 року був затверджений в Корсуні Генеральною військовою радою. У вересні 1670 року Петро Дорошенко розпочав війну проти Речі Посполитої — завдавши ряд поразок наказному гетьману Ханенку,  27 серпня 1672 року об'єднана українсько-османсько-татарська армія здобула фортецю Кам'янець (тепер — Кам'янець-Подільський), у вересні взяла в облогу Львів, і змусила Польщу укласти 5 жовтня 1672 року Бучацький мирний договір, за яким  Річ Посполита відмовлялася від претензій на Правобережну Київщину та Брацлавщину, що відійшли під контроль Дорошенка, та Західного Поділля, яке стало Кам'янецьким ейялетом.

Скориставшись ослабленням Речі Посполитої, весною 1674 року війська чергового гетьмана Лівобережжя Івана Самойловича за підтримки московської армії Григорія Ромодановського розпочав похід на Чигирин, який був взятий у тривалу облогу і від поразки Дорошенка врятувало лише турецьке військо, котре окупувало більшу частину Правобережжя. Не маючи змоги виплатити данину Туреччині і втративши підтримку низового козацтва, невдоволеного османськими залогами в містах, Дорошенко не мав достатньо сил, щоб захистити Чигирин під час другого походу Ромодановського і 19 вересня 1676 року на козацькій раді був змушений зректися гетьманства й здати місто московському війську.

Петро Дорошенко був вивезений спочатку на Чернігівщину, а потім у Моску, де присягнув на вірність царю Олексію Михайловичу і в 1679 році був призначений воєводою у Вятці. Через три роки, 55-річним, він оселився в подарованому йому підмосковному селі Ярополчому (нині — село Волоколамського району Московської області Росії), де втретє одружився із столбовою дворянкою Агафією Єропкіною і проживав до своєї смерті 19 листопада 1698 року.

Володимир Лук'янюк

Докладніше: Цей день в історії : 19 вересня 1676 : Зречення Петра Дорошенка (jnsm.com.ua)

Бібліографія статей

(подано в алфавіті авторів)

Кухаренко, Роман. Петро Дорошенко – гетьман обох берегів Дніпра. [Електронний ресурс] / «Міграція» - Електрон. дані. – 2016. – Режим доступу Петро Дорошенко – гетьман обох берегів Дніпра - Міграція (migraciya.com.ua). Заголовок з титул. екрану. Мова укр.

Махун, Сергій. Важкий вибір гетьмана [Електронний ресурс] =  https://day.kyiv.ua /uk/article/ukrayina-incognita/vazhkiy-vibir-getmana / Махун, Сергій // День. - 2000. - 1 вер. (№156). З ім'ям Петра Дорофійовича Дорошенка гетьмана України з 1665 до 1676 років пов'язана остання спроба об'єднати всю Україну в єдину цілісну державу. П.Дорошенко був свідомим борцем за ідеали самостійної України, але часто спирався не на свій нарід, а на «стратегічних» союзників. В цьому й була трагедія його драматичного життя

Рудяченко, Олександр. Петро Дорошенко. Державобудівничий у загарбницьких обіймах: проєкт «Калиновий к@тяг» [Електронний ресурс] / Укрінформ – Електрон. дані. - 14 трав. – 2023. – Режим доступу https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3707413-petro-dorosenko-derzavobudivnicij-u-zagarbnickih-obijmah.html. Заголовок з титул. екрану. Мова укр. Останнє оновлення: 2024. Почавши як щирий патріот, Петро Дорошенко не просто став успішним гетьманом Правобережної України, а намагався модернізувати козацьку державу, націлити в майбутнє. Але боротьба за владу і зазіхання на чуже штовхали патріота із одних загарбницьких обіймів в… інші. Не зумівши зіграти на суперечностях імперій, але заплутавшись в інтригах москви, Варшави і Стамбула, нічого ліпшого він не вигадав, як зректися булави та піти у служаки

Сюндюков, Ігор. Гетьман, якому «не пощастило» [Текст] = https://day.kyiv.ua/article/cuspilstvo/hetman-yakomu-ne-poshchastylo: «Від Богдана до Івана не було гетьмана?» Не зовсім. Був іще Дорошенко... / Сюндюков, Ігор, Купрієнко, Олександр // День. - 2011. - 14-15 жовт. (№185-186). - С. 14. Чому багаторічна боротьба Петра Дорошенка за національне визволення українських земель від ярма Москви, Речі Посполитої та татар зрештою зазнала невдачі? Які уроки несе в собі його життя для українців 2011 року? Ці питання ставлять у своїй книзі «Петро Дорошенко. Політичний портрет», що вийшла у видавництві «Темпора», академік НАН України Валерій Смолій та постійний автор «Дня», д. і. н., професор Валерій Степанков.

Сюндюков, Ігор. Державник у добу Руїни [Текст] = https://day.kyiv.ua/article/ukrayina-incognita/derzhavnyk-u-dobu-ruyiny: драма гетьмана Петра Дорошенка / Сюндюков, Ігор // День. - 2007. - 7 груд.(№214). - С. 8. Гетьману Петровi Дорошенку довелося жити і боротися в нещадну, люту добу Руїни, в часи загальнонаціональної української трагедії, позначені розпадом держави, жахливим падінням цінностей людського життя, гідності людини, руйнуванням підвалин народної моралі (1657—1676). Головне завдання, що його поставив перед собою новообраний гетьман, — після необхідної консолідації влади реалізувати програму подолання Руїни через злуку обох частин України

Сюндюков, Ігор. Руїна — сумна доба державного самогубства [Текст] = https://day.kyiv.ua/article/ukrayina-incognita/ruyina-sumna-doba-derzhavnoho-samohubstva / Сюндюков, Ігор, Махун, Сергій // День. - 1999. - 15 жовт. (№191). У справі державотворення неспроможною виявилася абсолютна більшість представникiв тогочасної верхівки суспільства. Найбільш самостійними особами доби Руїни були Іван Виговський і Петро Дорошенко. Фатальну роль у політичній долі Виговського зіграли його шляхетсько-старшинські симпатії. Він щиро намагався з урахуванням реалій того часу досягти максимальної незалежності й від Москви, і від Варшави. І коли у 60-70-ті роки ХVII століття Петро Дорошенко зробив останню спробу об'єднати всю Україну в єдину державу, він був змушений спиратися тільки на допомогу ззовнi (на Турецьку імперію) й визнати згодом її верховенство в обмін на військову допомогу. Але це призвело до кривавих, спустошливих турецько-татарських набігів на Правобережну Україну і втручання Польщі й Росії. Дорошенко був змушений зректися гетьманської булави. На відміну від Виговського, Дорошенко не боявся кровопролиття, був рішучим політиком. Але навіть він жахнувся, побачивши страшенні наслідки громадянської війни

Шурхало, Дмитро. Петро Дорошенко: від гетьмана обох берегів Дніпра до в’ятського воєводи [Електронний ресурс] / Радіо Свобода – Електрон. дані. – 20 жовт. 2016. – Режим доступу https://www.radiosvoboda.org/a/28063828.html. Заголовок з титул. екрану. Мова укр. – Останнє оновлення: 2024. 340 років тому – у жовтні 1676 року – у Москві відзначали перемогу над гетьманом Петром Дорошенком. По Москві урочисто пронесли гетьманські клейноди – схилені прапори волочилися по землі, булави та бунчуки тримали верхів’ям донизу. Незадовго до цього гетьман склав символи свого правління перед московськими воєводами. Ставши в 1665 році гетьманом, Петро Дорошенко мав амбітні плани – возз’єднати Правобережну та Лівобережну частини України в одну державу. Утім, він не зумів реалізувати своїх намірів. Свою політичну кар’єру він завершив не гетьманом обох берегів Дніпра, а воєводою у далекій В’ятці

Література до теми із фондів Молодіжної

Антонович, Володимир Бонiфатiйович. Коротка історія Козаччини [Текст] : З ілюстраціями і картою України / Антонович, Володимир Бонiфатiйович; Передм. В.Сімоновича; Вступ. сл. авт.; Худож. Є.І.Муштенко. - К.: Видавництво "Україна", 1991. - 158 с.

Антонович, Володимир Бонiфатiйович. Про козацькі часи на Україні [Текст] / Антонович, Володимир Бонiфатiйович; Передм. В.Симовича; Післям. М.Ф.Слабошпицького; Комент. С.Д.Василюк, І.Б.Гирича; Вступ. сл. авт.; Худож. В.С.Василенко. - К.: Видавництво художньої літератури "Дніпро", 1991. - 238 с.

Володарі гетьманської булави [Текст]: Історичні портрети / Передм. В.А.Смолія; Під ред. О.М.Дмитренка; Худож. Ю.В.Бойченко. - К.: Варта, 1991. - 560 с.

Гетьмани України [Текст]: Історичні портрети: Збірник / Передм. Я.Дзири; Худож. І.С.Камінський, Ю.Ф.Назаренко. - К.: Журнал "Україна"; Газета "Вечірній Київ", 1991. - 216 с.

Градова, Анна. Гетьмани України. Історії про славу, мудрість і відвагу [Текст]: Науково-популярне видання / Градова, Анна. - Харків: Віват, 2015. - 352 с. У книзі зібрані біографії керманичів України - гетьманів, чия посада протягом кількох століть була уособленням непереможного прагнення нашого народу до волі й державної самостійності, а їхній життєвий шлях - славетними і водночас трагічними сторінками української історії

Дорошенко, Дмитро Іванович. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності / Дорошенко, Дмитро Іванович; Передм. В.Омельченка. - Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США, 1985. - 712 с.

Дорошенко, Дмитро Іванович. Нарис історії України в 2-х т. [Текст]: Від половини XVII століття: Підручник. Т.2 / Дорошенко, Дмитро Іванович. - К. : Глобус, 1991. - 349 с.

Історія України в особах [Текст]: IX-XVIII ст. / Авт. кол.: В.Замлинський, І.Войцеховська; В.Галаган та інш.; Вступ. сл. В.Замлинського; Худож. Т.М.Канарська. - К.: Видавництво "Україна", 1993. - 396 с.

Історичні постаті України [Текст]: Історичні нариси / Упоряд. та вступ. ст. О.В.Болдирєва; Худож. В.Т.Миненко. - Одеса: Маяк, 1993. - 384 с.

Реєнт, Олександр Петрович. Усі гетьмани України [Текст]: Легенди. Міфи. Біографії / Реєнт, Олександр Петрович, Коляда, Ігор Анатолійович; Слово до читача від авторів. - Харьків : Фоліо, 2008. - 415 с. Автор зумів охопити широкий спектр особистостей і знакових постатей. Кожен з гетьманів відіграв свою роль на історичній сцені. Роль одних була висока і достойна, роль інших - зрадницька і пристосуванська. Деякі, зокрема І.С.Мазепа, показали приклад великої політичної гри, і як в усякій грі успіх і втрати слідують один за одним. Читачі мають унікальну можливість побачити вплив керівної особи на історію країни.

Смолій, Валерій Андрійович. Петро Дорошенко: особистість в реаліях епохи [Текст]: Науково-популярне видання / Смолій, Валерій Андрійович; Передм. авторів. - К.: Парламентське видавництво, 2021. - 792 с. У праці, із залученням ґрунтовної джерельної бази, відтворено історичной портрет одного з найбільш харизматичних політичних лідерів козацької України середини — другої половини XVII ст. Його життєвий шлях і діяльність висвітлюються на широкому тлі міжнародних відносин у центрально­східному регіоні Європи з урахуванням сукупності внутрішніх чинників, а також тих складних геополітичних реалій, у яких опинилася Українська держава після смерті Б. Хмельницького

Таїрова-Яковлева, Тетяна. Гетьмани України. Історії про славу, трагедії та мужність [Текст]: Науково-популярне видання / Таїрова-Яковлева, Тетяна; Пер. з рос. Н.Єгоровець. - К.: Кліо, 2015. - 424 с. Цінним набутком є ця книга не тільки своєю науковою значимістю, а й тим, що авторка писала її російською мовою. Це є доказом того, що патріотом можна бути і російськомовним, головне при цьому бути чесним і порядним. Історія України має визначний період під назвою "гетьманьщина". Творили її видатні гетьмани. І саме на їхньому прикладі, на їхніх долях будує авторка свою оповідь. Одинадцять українських гетьманів - від Петра Сагайдачного до Кирила Розумовського, їхня влада і вплив на історію описані в цій книзі

WEBліографія

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/doroshenko-petro-derzhavnik-u-dobu-ruini/ — «Дорошенко Петро. Державник у Добу Руїни»

https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=C9u1tsS0wUc — Петро Дорошенко. Про гетьманів та кошових отаманів України ч.14

https://www.youtube.com/watch?v=0bWHlzBRmfE — Ірина Фаріон про найтрагічнішого гетьмана – Петра Дорошенка | Велич Особистості

https://www.youtube.com/watch?v=l-EScy5rhrw  — "Сонце Руїни": гетьман, який об'єднав Україну

Інтернет-ресурси

https://day.kyiv.ua  — Сайт газети «День»

Підготувала бібліограф Мілашенко Т. І.