Пантелеймон Куліш: невгамовний «піонер із сокирою»

Бібліографічний список статей до 205-річчя від дня народження П. Куліша, українського письменника, науковця і громадсько-політичного діяча

Пантелеймон Куліш разом із Т. Шевченком і М. Костомаровим склав славетну наддніпрянську «трійцю» 1840-1860-х рр., яка заклала підвалини національно-історичної самосвідомості та нової літератури.

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня (26 липня за старим стилем) 1819 року на хуторі поблизу містечка Вороніж (тепер Шосткинського району Сумської області) в сім’ї заможного козака-хлібороба (батьки походили з давніх козацько-старшинських родів). Закінчив п’ять класів Новгород-Сіверської гімназії (1836 р.), навчався на філософському (історико-філологічне відділення) та юридичному факультетах Київського університету (1839-1840 рр.), звідки його відрахували через відсутність документів про дворянське походження. Як виконувач обов’язків учителя викладав російську мову в Луцькому повітовому дворянському училищі (з 28 січня до серпня 1841 року), у Києво-Печерському (з 21 серпня) та Коєво-Подільському (з 23 грудня 1841 р.) повітових дворянських училищах, російську мову та словесність (з 15 вересня 1842 р.), історію й географію (з 23 жовтня 1843 р.) у тому-таки Києво-Подільському училищі, а впродовж вересня-листопада 1845 року працював в.о. старшого вчителя історії у гімназії в Рівному.

Під час літніх канікул 1843-1845 рр. Куліш мандрував Правобережною Наддніпрянщиною, головним чином Київщиною та Черкащиною, і записував народні пісні, думи, перекази, легенди,казки, повір’я. зацікавлення українським фольклором та етнографією йшло в молодого Куліша в парі з інтересом до пам’яток національної історії, насамперед козацької.

У Києві 1842-1844 рр. потоваришував із Василем Білозерським, родом із хутора Мотронівка коло Борзни (у січні 1847 р. одружився з його сестрою Олександрою, яка згодом виступила в літературі під псевдонімом Ганна Барвінок), Т. Шевченком (котрий був старшим боярином на весіллі Куліша й Білозерської), М. Костомаровим.

Безпосередньої участі в діяльності Кирило-Мефодіївського братства Куліш не брав, бо, завдяки протекції ректора Петербурзького університету П. Плетньова, з 14 листопада 1845 р. працював у цьому університеті викладачем російської мови для практичних занять зі студентами із Царства Польського та Закавказького краю, а з 15 грудня – ще й старшим учителем російської словесності 5-ї Петербурзької гімназії. Він тільки листувався з київськими «братчиками» (М. Костомаровим, Т. Шевченком, В. Білозерським, О. Марковичем, М Гулаком).

За протекцією П. Плетньова Петербурзька Академія наук на загальних зборах 5 вересня 1846 р. ухвалила надати Кулішеві оплачуване відрядження до Пруссії, Саксонії та Австрії для вивчення слов’янських мов, літератур та історії протягом двох з половиною років, для того щоб він, повернувшись, міг стати ад’юнктом Відділення російської мови і словесності. Проте жандарми, викривши «Слов’янське товариство св. Кирила і Мефодія», запідозрили в Кулішеві активіста й 2 квітня 1847 р. заарештували у Варшаві, куди він прибув по дорозі в закордонне відрядження.

По двомісячних допитах у петербурзьких казематах ІІІ відділення Куліша негласним царським рішенням, без суду засуджено на кількамісячне тюремне ув’язнення й подальше адміністративне заслання із забороною писати та друкувати. З книгарень, університетських, училищних і гімназійних бібліотек вилучили його книжки, їх заборонили перевидавати.

Від 9 вересня 1847 р. майже до кінця грудня 1850 р. письменник проживав разом із дружиною в Тулі. Спочатку був формально прийнятий на службу до канцелярії начальника Тульської губернії поза штатом, а тому без оплати, від 4 листопада 1848 р. затверджений канцелярським урядником на тих самих умовах і лише від 24 жовтня 1849 р. призначений на оплачувану посаду помічника редактора щотижневої газети «Тульские губернские ведомости» - редактора її неофіційної частини. Наприкінці 1850 р. з нагоди 25-річчя царювання Микола І дозволив Кулішеві оселитися й працювати будь-де в імперії, зокрема й в Україні та обох столицях, залишивши, проте, чинною заборону друкуватися і служити в закладах Міністерства народної освіти (до того ж за ним і далі провадився таємний нагляд).

Від 1 липня 1851 року Куліш працював у Петербурзі редактором статистичного відділу в департаменті сільського господарства Міністерства державного майна. 11 лютого 1854 р. звільнився нібито через хворобу, а насправді тому, що не домігся дозволу на наступне підвищення в чині. Мрію мати осідок на власному хуторі здійснив наприкінці червня 1853 р., придбавши без оплати землю в етнографа й фольклориста В. Симонова на хуторі Заріг поблизу містечка Оржиця Лубенського повіту, й став будуватися на пустій леваді (хутір Баївщина).

В умовах суспільної «відлиги», що настала з приходом до влади Олександра ІІ, 6 квітня 1856 р. письменик одержав довгоочікуваний дозвіл на право друку.

1856-1857 рр. — видав етнографічно-фольклористичний, історіографічний та літературний збірник «Записки о Южной Руси».

З Кулішевої ініціативи у Петербурзі з червня 1857 року почала працювати «Друкарня П.О. Куліша», в якій він виконував основну редакторську роботу. Це була перша й єдина в 19 столітті українська друкарня в підросійській Україні. У ній друкувалися російський сатиричний журнал «Искра» (1859 р.) і перший загальноукраїнський журнал «Основа» (1861-1862 рр.).

У 1858 і 1861 роках Куліш здійснив дві подорожі по Західній Європі, які сприяли ознайомленню його зі здобутками західноєвропейської цивілізації.

Від грудня 1864 р. Куліш працював урядником у так званому Установчому комітеті у Варшаві. Був звільнений зі служби у жовтні 1867 року. До вересня 1868 р. редагував переклади адміністративних актів із польської мови на російську, а потім до кінця року чекав у Варшаві грошової винагороди.

У 1869-1871 рр. Куліш проживав переважно в готелях Венеції, Відня та Праги, виїздив в Україну — на свій хутір Піддубень коло Мотронівки. У 1867-1871 рр. особливо зблизився з галицькими народовцями й членами віденського студентського товариства «Січ». Він допомагав видавати у Львові єдиний на той час загальноукраїнський журнал «Правда», частково фінансуючи його й друкуючи в ньоу свої твори.

Друга половина 60-х років стала для Куліша завершенням усього попереднього етапу творчості.

У червні 1871 року Куліш повернувся з-за кордону до Піддубня, навесні 1873 р. продав цей хутір і перебрався разом із дружиною до Мотронівки в колишню садибу Білозерських, яку відкупив од швагрів разом із частиною належних їм земель. Від жовтня 1873 р. влаштувався у Міністерство шляхів сполучення. 31 липня 1875 р. його звільнено зі служби згідно з поданим проханням. Од вересня 1876 р. до початку квітня 1877 р. мешкав у Москві, читав у бібліотеках та архівах давні рукописи й стародруки. У листопаді 1878 р. — лютому 1879 р.разом із дружиною виїздив до Парижа, ходили до картинних галерей, музеїв Лувру та інших палаців, а також на публічні лекції з історії та філософії в Сорбонні та Колеж де Франс. Наприкінці листопада – на початку грудня 1880 р. відвідав Відень.

На початку квітня 1883 р. повернувся до Мотронівки, де, усамітнившись з дружиною, зосередився на літературній, перекладацькій та історико-дослідницькій праці. До кінця життя творчо працював, друкував нові твори.

Помер 14 (2) лютого 1897 р. в Мотронівці (тепер у складі села Оленівка Борзнянського району Чернігівської області). Там його й поховано.

Куліш невтомно й до останку працював для повноправного й повноцінного відродження українського народу, передусім його національної культури — мови, літератури, преси, гуманітарних наук, Церкви, і на цій основі — відродження української державності. При цьому Кулішева діяльність була україноцентричною і загальнолюдською — тою мірою, якою загальнолюдські цінності передбачають право нації на створення національної держави, захист національної мови та культури. Україна стала альфою і омегою Кулішевих помислів, діянь і борінь, його заповітної мети, любові, віри й надії. Ключовими питаннями для нього були не лише визвольна боротьба з агресивними сусідами, а й поглиблення самовизначення українців, виховання нації, самодостатньої і стійкої до асиміляції, з почуттям власної гідности, етнічної та національно-культурної окремішности й усвідомленням конечности власної держави. Дискурс націєстворення — центральний у Кулішевій діяльності. З націєтворчої мети, поетапної, поступової і водночас далекосяжної випливало питання методів і засобів боротьби за національне та соціальне визволення українського народу, яке гостро ставало на порядок денний з огляду на попередній український досвід, козацький і гайдамацький, на польський, натоді невдалий, збройний приклад виборення незалежності (поразки повстань – Косцюшка 1794 р., Листопадового 1830-1831 і Січневого 1863-1864 рр.), на сучасні Кулішеві історичні умови, у яких перебувала Україна, і стан свідомости українського народу та його готовність або не готовність до того чи того різновиду визвольних змагань. Куліш поставив перед собою та українською інтелігенцією завдання сформувати в українців такий рівень національної свідомості й політичної культури, який уможливив би їм, на його погляд, найефективніше, найпевніше і з найменшими людськими втратами виборення омріяної незалежності.

13 фактів про роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада»

1. Роман Куліш писав близько 14 років. Перша згадка про твір, ще тільки задум, датована 1843 роком, а вийшов він у світ 1857 року.

2. Роман «Чорна рада» існує у двох різномовних версіях — українській і російській, тотожних за сюжетом, але відмінних у багатьох деталях і навіть сценах. Це два самодостатні твори, які вийшли в один і той самий рік, але в різних містах: український — у Петербурзі, російський ‒ у Москві. І водночас ці тексти є вільними авторськими перекладами один одного.

3. Спершу Куліш створив роман російською мовою — у 1844-1845 роках, а завершив на початку 1846 року. Відтак створив українську версію, і написав її дуже швидко, «на одному диханні» — від березня до кінця літа 1846 року. Місцями він перекладав текст, а місцями писав наново, кардинально відходячи від російського оригіналу.

4. Якби Куліша не заарештували навесні 1847 року у справі Кирило-Мефодіївського братства, українська «Чорна рада» неодмінно з’явилася б уже того року. Текст роману автор передав своєму товаришу Осипу Бодянському, професору Московського університету і редактору «Чтений в Обществе истории и древностей российских», де твір мав іти до друку. Цей текст у рукописі зберігся донині повністю, і він дуже сильно відрізняється від того, який відомий у публікації.

5. У своїх листах і в післямові до російського роману (статті «Об отношении малороссийской словесности к общерусской») Куліш позиціонує обидва твори — український і російський — як оригінал і переклад, водночас визнаючи за ними усі прикмети самодостатніх творів. Однак у дійсності, як бачимо, спершу було створено російський текст, а за ним український. Позиціонування українського твору до російського як оригінал і переклад зумовлювалося ідеологічними чинниками: письменник прагнув вивищити український текст над російським, поставивши його на чільне перше місце і відвівши російському місце другорядне.

6. Стаття «Об отношении...» — знакова для української словесності. У ній письменник маніфестує право українців на власну літературу, заявляє про неї як явище, яке підносить на небувалий рівень. Статтю було писано як передмову до українського роману, але цензурні перешкоди завадили опублікувати з ним. Тому автор вирішив подати статтю як післямову до російського твору.

7.Усі розділи в російському романі мають епіграфи (і вони в ньому були на всіх етапах опрацювання тексту), а в українському їх немає (і їх ніколи в ньому не було). Епіграфи істотно доповнюють текст і є посутнім авторським ключем до розуміння його національної проблематики. В епіграфах Куліш широко цитує рядки Шевченкового послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм», на той час крамольного, та поезії гетьмана Мазепи. Авторство обох він змушений був приховати, подавши їх як «Анонім». Особливо виразна цитата із Мазепиної «думи»:

«Всі покою щиро прагнуть

Да не в один гуж всі тягнуть –

Той направо, той наліво,

А все браття – то-то диво!

Ей, братища, пора знати,

Що не всім нам пановати!

. . . . . . . . . . . . . . .

Зжалься, Боже України,

Що не вкупі має сини!»

Цей епіграф є ввідним до розділу, де описано перебіг «чорної ради».

8. «Чорну раду» Куліш планував випустити з ілюстраціями. Він сам зробив ескізи, а також залучив до створення малюнків Сергія де Бальмена (художника-аматора, рідного брата Шевченкового друга Якова де Бальмена). Пропонував також зробити малюнки й Шевченкові, однак той відмовився. Декілька Кулішевих ескізів до роману збереглися донині.

9. До початку квітня 1856 року Куліш перебував в обструкції: його твори мали проходити попередню експертизу жандармського ІІІ відділу. Щойно у квітні з нього було знято це обмеження, і він відразу подав українську «Чорну раду» на розгляд цензури. Цензором українського роману був російський письменник, історичний романіст Іван Лажечніков. Він не читав українською, тож Куліш для ознайомлення з текстом надав російський «переклад», де Лажечніков і робив цензурні помітки. Куліш задіяв впливових урядників, які поручилися за нього, і цензор дозволив твір ще вчора опальному письменникові майже без зауважень.

10. Із назвою твору Куліш повсякчас вагався. Властиво, основна назва «Чорна рада» уже фігурувала від середини 1840-х років, а клопоту завдавала друга назва, у підсумку — підназва. До останнього вона мала відрізнятися в російському та українському текстах. Наприклад, первісний український варіант: «Чорная рада, або Історія нещасливого 1663 року. Із старосвітських рукописів, із древніх козацьких архивів повиймав, зложив і написанію предав П. Куліш», або один із варіантів російського тексту: «Черная рада, или Малороссия в 1663 году».

11. За 14 років, коли Куліш писав і проредаговував твір, він створив багато варіантів. Цілі розділи і сцени, які містилися в ранніх редакціях, не увійшли до фінального тексту. Наприклад, був вилучений великий розділ зі сценою в пекарні, де Шраменко зустрічається із Череванівною і відразу закохується в неї, або цілий розділ, присвячений подіям у Святій Софії. Усі ці зміни наявні в рукописах роману, які значною мірою збереглися до нині.

12. Від початку створення і до першого повного видання 1857 року російська версія «Чорної ради» мала чотири манускрипти. За час написання української версії автор створив шість рукописів, п’ять із яких переписав власноруч. Кожний рукопис спершу був біловим, але в перебігу редагування ставав чорновим, так що автор був змушений його переписувати знову і знову.

13. Усі сучасні публікації української «Чорної ради» містять численні похибки в текстах (російська востаннє з’явилася аж 1899 року). Є системна хиба цих публікацій ‒ вони здійснені за другим і останнім прижиттєвим виданням «Чорної ради», яке вийшло 1890 року у Львові, але без участі автора, а не за першодруком 1857 року.

Маловідомі факти з життя Пантелеймонв Куліша

- цікавився ісламом та мав за свідка на весіллі Тараса Шевченка:

- батько Пантелеймона був із козацько-старшинського роду, тому Куліш мав право навчатися в університеті, втім, через відсутність відповідних документів, був лише слухачем лекцій у Київському університеті;

- автор першого українського історичного роману “Чорна рада”, який розповідає про боротьбу за гетьманство після правління Богдана Хмельницького;

- за романом “Чорна рада” у Київській кіностудії О. Довженка 2000-го року було знято телесеріал (9 серій);

- редактор першого українського часопису “Основа”;

- мав псевдоніми Панько Куліш та “Николай М.”;

- редагував і друкував твори Марка Вовчка;

- автор першої фонетичної абетки – “кулішівка”, згодом вона стала основою для друку “Кобзаря”;

- перекладав на українську мову Шекспіра, Ґете, Байрона, Шиллера, Пушкіна, Некрасова та інших;

- перекладач Біблії на українську мову, що в ті часи було рідкістю;

- Куліш перекладав Біблію 25 років, а коли рукопис згорів, дружина вмовила розпочати роботу заново, закінчив переклад вчений-фізик Іван Пулюй, який добре знав богослов’я;

- Тарас Шевченко був на весіллі Куліша боярином, або як зараз кажуть — свідком;

- на Полтавщині познайомився з Миколою Гоголем;

- його дружина була письменницею, творила під такими псевдонімами: Ганна Барвінок, А. Нечуй-Вітер;

- був арештований і ув’язнений через участь у Кирило-Мефодіївському братстві, а також за думки про “ймовірність окремої держави як Україна і написання двозначних творів щодо цієї теми”;

- жив у Санкт-Петербурзі і в Москві, хотів придбати хутір на Полтавщині, помер у Чернігівській області на власному хуторі в Мотронівці, також довгий час був у засланні в Тулі.

Бібліографія статей

(подано в алфавіті авторів)

2023

Асадчева, Тетяна. Замість Челябінської — Пантелеймона Куліша [Електронний ресурс] = https://vechirniy.kyiv.ua/news/78021/ : у столиці з’явилася вулиця на честь класика української літератури / Асадчева, Тетяна // Вечірній Київ. - 2023. - 30 січ. Видатний письменник та автор першого історичного українського роману «Чорна Рада» вважається одним з найяскравіших діячів національного відродження XIX століття. Своєю багатогранною творчістю письменник заклав основу національно-історичної самосвідомості, що сприяла формуванню та подальшому розвитку української літератури. Іван Франко вважав Пантелеймона Куліша першорядною зіркою в українському письменстві

2021

Пантелеймон Куліш. Повне зібрання творів. Переклади та переспіви. Том І: Шекспирові твори: Отелло. Троїл та Крессида. Комедія помилок [Текст] = https://krytyka.com/ua/reviews/povne-zibrannia-tvoriv-pereklady-ta-perespivy-tom-i-shekspirovi-tvory-otello-troil-ta-kressyda-komedia-pomylok : рецензія на книгу // Критика. - 2021. - № 5-6. - С. обкл. У видавництві «Критика» у складі Повного зібрання творів Пантелеймона Куліша вийшов друком перший том перекладів Шекспіра: «Отелло, венецький мурин», «Троїл та Крессида», «Комедія помилок». Ці три п’єси — єдині, які Кулішеві вдалося опублікувати за життя 1882 року у Львові (у виданні «Шекспирові твори»), і відтоді їх ніколи не перевидавали. (Решту десять п’єс видав Іван Франко у своїй редакції, натомість автентичні переклади Куліша, які збереглися в рукописах, донині читачеві невідомі.) Книга містить критично вивірені тексти Шекспірових драм, що їх підготували Олександр Боронь і Олесь Федорук (обидва - Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України)

2020

Грищенко, Тетяна. 200-річчя Пантелеймона Куліша відзначили в бібліотеках Сумщини [Текст] / Грищенко, Тетяна, Плющ, Тетяна // Бібліотечний форум України. - 2020. - № 2. - С. 16-20. У статті представлено досвід роботи публічних бібліотек Сумщини щодо відзначення 200-річчя від дня народження видатного земляка — Пантелеймона Куліша, письменника, критика, історика, етнографа, фольклориста, видавця, громадського діяча. Заходи бібліотек Сумщини були різноманітними й сприяли патріотичному вихованню юнацтва та молоді, збільшенню їх інтересу до творчості цієї непересічної особистості. Адже творчість письменника, його громадське служіння є прикладом діяльної любові до своєї Батьківщини, прикладом для наслідування

2019

Величко, Лариса. Чим цікавий нині Пантелеймон Куліш? [Текст] = https://ukurier.gov.ua/uk/news/chim-cikavij-nini-pantelejmon-kulish/ : до 200-річчя видатного українця у столиці відкрито міжмузейний виставковий проєкт / Величко, Лариса // Урядовий кур`єр. - 2019. - 6 серп. (№148). - С. 8. У Києві в Музеї книги і друкарства України відкрився міжмузейний виставковий проєкт, присвячений 200-річчю з дня народження одного з найяскравіших українців другої половини ХІХ століття Пантелеймона Куліша. В експозиції, у створенні якої разом з Музеєм книги і друкарства брали участь Музей театрального, музичного та кіномистецтва і Національний музей Тараса Шевченка, представлено цінні прижиттєві видання творів Пантелеймона Куліша та книжки, що побачили світ у його друкарні в Петербурзі.

Кралюк, Петро. Україна vs Росія. Пантелеймон Куліш керувався тим, що саме мова є основою української нації [Електронний ресурс] = https://www.radiosvoboda.org/a/30090635.html / Кралюк, Петро // Радіо Свобода. - 2019. - 3 серп. 7 серпня цього року виповнюється 200 років із дня народження Пантелеймона Куліша — одного з чільних представників українського національного відродження ХІХ століття. Можна навіть сказати: одного з творців модерної української нації. Саме Куліш був творцем українського алфавіту, одним із перших перекладачів Біблії українською мовою, автором першого українського роману… Перелік заслуг цієї людини можна продовжувати

Мандзюк, Денис. "Не хапайся, братику, друкувати московських повістей - ні грошей, ні слави за них не здобуєш" [Текст] : Тарас Шевченко був старшим боярином на весіллі Пантелеймона Куліша / Мандзюк, Денис // Країна. - 2019. - 1 серп. (№ 30). - С. 47-50. "Природа щедро наділила Куліша. Обдарувала його бистрим і спокійним розумом, залізною волею, хистом до письменництва і всякого мистецтва. Але у нього не було одного - хисту громадського організатора. Іншого місця він займати не хотів, воліючи бути першим у малому ділі, ніж другим у великому", - писав історик Дмитро Дорошенко

Супронюк, Оксана. Святе Письмо і «кулішівка» [Текст] = https://www.umoloda.kiev.ua/number/3491/164/135906/ : 200 років тому народився Дон Кіхот української справи Пантелеймон Куліш / Супронюк, Оксана // Україна молода. - 2019. - 7 серп. (№87). - С. 12. Історія будь-якої країни — це імена і події. Одним із найбільш знакових достойників, що репрезентують історію України, є Пантелеймон Куліш, 200-ліття якого вшановуємо 7 серпня, ключова постать українського національного відродження у ХІХ-ХХ століттях. Уродженець сотенного козацького Вороніжа Глухівського повіту Чернігівської губернії був подвижником, енциклопедистом, особистістю масштабу епохи діячів італійської епохи Відродження

Сюндюков, Ігор. «Я атеїст, що знає тілько бога» [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/ya-ateyist-shcho-znaye-tilko-boga : до 200-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша / Сюндюков, Ігор // День. - 2019. - 6 серп. (№139). - С. 7. Двохсотлітній ювілей класика національної культури (а Куліш таким, безперечно, є — хоч певною мірою його спадщина залишалась «чужою» і в імперські, і в радянські часи, та й за доби незалежної України) — це, поза сумнівом, поважна, знакова дата. Особливо, якщо згадати про роль Пантелеймона Олександровича в нашій інтелектуальній історії. Зроблене Кулішем є таким справді неосяжним (бо він був прозаїком, поетом, драматургом, публіцистом, істориком, етнографом...), що мимоволі народжується порівняння із видатними постатями доби Відродження. Але чи розуміємо ми повною мірою трагізм цієї особистості

Чадюк, Марія. «Пантелеймон Куліш – 200 років» [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/panteleymon-kulish-200-rokiv : пам’ять видатного українця відзначать циклом міжнародних конференцій / Чадюк, Марія // День. - 2019. - 25 січ. (№13-14). - С. 13. Перекладач Біблії, автор першої фонетичної абетки для української мови, засновник історичного роману в нашій літературі — це лише невелика частина здобутків Великого Українця, 200-річчя з Дня народження якого ми святкуємо цьогоріч (зокрема, газета «День» оголосила 2019-й роком Куліша). Одним із заходів для відзначення цієї пам’ятної дати є цикл міжнародних конференцій «Пантелеймон Куліш — 200 років», — зазначає старший науковий співробітник відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ад’юнкт Університету Монаша Олесь Федорук

Чепурний, Василь. Націоналіст чи москвофіл? Невтомний трудівник чи суперник Шевченка? [Текст] = http://www.golos.com.ua/article/320287 : до 200-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша / Чепурний, Василь // Голос України. - 2019. - 9 серп. (№150). - С. 8. Чому комуністи заборонили Пантелеймона Куліша — важко сказати однозначно. Певно, він був оголошений українським буржуазним націоналістом більше на противагу Шевченкові, з якого ліпили образ революціонера-демократа. Та, зрештою, наприкінці 1980-х років, коли вже ослабла ідеологічна попруга, очільник чернігівської письменницької організації Станіслав Реп’ях, який був членом обкому комуністичної партії, домігся початку вшанування Пантелеймона Куліша. І тут його промосковські цитати згодилися якнайліпше. Поховання Куліша було впорядковане, біля нього почали проводити локальні культурницькі заходи

Шокало, Олександр. 200-ліття Пантелеймона Куліша [Текст] = http://slovoprosvity.org / Шокало, Олександер // Слово Просвіти. - 2019. - 8-14 серп. (№ 32). - С. 8-9. Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдоніми: Павло Ратай, Панько Хутірний та ін.) — великий український мислитель-енциклопедист, культурно-освітній діяч, який яскраво виявив себе в різноманітних сферах української культури як прозаїк, поет, драматург, перекладач, філософ, історик, історіософ, культурософ, етнолог, фольклорист, мовознавець, літературознавець, літературний критик, публіцист, соціолог, педагог, художник, видавець

Шпак, Віктор. Пантелеймон Куліш: невгамовний «піонер із сокирою» [Текст] = https://ukurier.gov.ua/uk/articles/pantelejmon-kulish-nevgamovnij-pioner-iz-sokiroyu/ : навіть у 200-річчя із дня народження видатного мислителя сприймаємо його лише як автора «Чорної ради» й одного з перекладачів Біблії / Шпак, Віктор // Урядовий кур`єр. - 2019. - 9 серп. (№151). - С. 5. Письменник, фольклорист, етнограф, літературний критик і філософ історії — все це багатогранні амплуа затятого «буржуазного українського націоналіста», яким називали його за радянських часів. Нині Пантелеймон Куліш — один із когорти шанованих в Україні національно-культурних діячів, про якого більшість українців знає до образливого мало. Пантелеймон Куліш знаний і шанований як автор першого в українській літературі історичного роману «Чорна рада», творець абетки-«кулішівки», у якій немає літер Ъ і Ы, учасник перекладу рідною мовою Біблії. Однак мало хто знає, що саме видатний етнограф і дослідник розшукав оригінал однієї з найвизначніших пам’яток української історіографії — козацького «Літопису Самовидця»

Яременко, Василь. Борис Грінченко в обороні спадщини Пантелеймона Куліша [Текст] = http://slovoprosvity.org/2019/03/07/borys-hrinchenko-v-oboroni-spadschyny-pantelejmona-kulisha / / Яременко, Василь // Слово Просвіти. - 2019. - 7-13 бер. (№ 10). - С. 9. - Початок. Продовж. див. №№11, 12. Його ім’я в реєстрі Великих українців за значення особистого внеску в національну духовність і розвиток національної гуманітарної науки. Першим, хоча були й попередники, наукову методологію до явища “Пантелеймон Куліш” застосував Борис Грінченко. Його науковий підхід вимагав: епохи маємо розглядати і оцінювати з наукового погляду сьогодення, а людей маємо оцінювати з погляду епохи, в яку вони жили

2018

Україна. Верховна Рада. Про відзначення 200-річчя з дня народження Пантелеймона Куліша [Текст] = http://www.golos.com.ua/article/304629 : постанова Верховної Ради України від 19 червня 2018 року. № 2465-VІІІ / Інф. "ГУ" // Голос України. - 2018. - 26 черв. (№116). - С. 3. 7 cерпня 2019 року виповнюється 200 років з дня народження Пантелеймона Куліша — письменника, перекладача, історика, фольклориста, громадського діяча, однієї з визначних постатей національної культури

Килимник, Юрій. Розбити розумові кайдани [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/rozbyty-rozumovi-kaydany : Пантелеймон Куліш пробуджував в українцях українців / Килимник, Юрій // День. - 2018. - 7 груд. (№ 223-224). - С. 20. Говорячи про Куліша, ми повинні орієнтуватися передусім на цінність зробленого ним, саме цим вимірюється сенс життя цієї непересічної особистості. Дослідники з вивчення процесу українського культуротворення вважають, що в десятках випадків нашого культурного, літературного, наукового життя біля імені Пантелеймона Куліша маємо поставити епітет — п е р ш и й. Так, він перший поставив на наукову основу вивчення українського фольклору та етнографії. Він перший на повен голос в епілозі до першого видання роману «Чорна рада» поставив питання «Об отношении Малороссийской словесности к общерусской» (1857). Не менш відомий він і як невтомний перекладач. А головне — Пантелеймон Куліш переклав українською Біблію. Нарешті, слід сказати, що у 1957 р. вийшла друком його «Граматка» — український буквар і читанка

Черкаська, Ганна. Дружина письменника [Текст] = http://www.golos.com.ua/article/310046 / Черкаська, Ганна // Голос України. - 2018. - 15 лист. (№216). - С. 8. На Чернігівщині, на хуторі Мотронівка поблизу Борзни, 5 травня (23 квітня) 1828 року народилася Олександра Білозерська, відома під літературним псевдонімом Ганна Барвінок

2017

Чечель, Людмила. До 200-ліття автора «Чорної ради»: у Шостці відбулися ХІІІ Кулішеві читання [Електронний ресурс] = http://www.umoloda.kiev.ua/number/3198/196/114617/ / Чечель, Людмила // Україна молода. - 2017. - 11 серп. (№ 97). - С. 3.

2015

Слабошпицький, Михайло. Рятівниця Пантелеймона Куліша [Текст] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/ryativnycya-panteleymona-kulisha : Іван Корсак представив роман «Перстень Ганни Барвінок» / Слабошпицький, Михайло // День. - 2015. - 3-4 лип. (№115-116). - С. 22. Коли читаєш «Перстень Ганни Барвінок», то з’являється відчуття, що Корсак справді добре знав не лише перебіг подій життя героїні, її твори та листи, а й був також обізнаний з усім написаним про Ганну Барвінок. Корсак переконує: мабуть, на всьому світі була одна-єдина жінка, котра була створена саме для Пантелеймона Куліша. І ця юна, безмежно щира і наївна провінціалочка Саша Білозерська, вперше побачивши братового приятеля студента Куліша, котрий недовго загостював у їхньому скромному маєтку, здригнулася своїм чистим серцем, у яке воднораз увійшло захоплення Пантелеймоном

Книги з фондів СМБ

Домонтович, Віктор. Романи Куліша. Мовчуще божество [Текст] : Літературно-художнє видання / Петров, Віктор Платонович ; Передм. О.Щур. - К. : Комора, 2020. - 264 с.

Романи Куліша — белетризована біографія Пантелеймона Куліша, що ілюструє, як у його епоху розвивалися любовні стосунки. Значна частина описаних тут любовних історій відбувається не у реальному житті, а у фантазіях людей, які активно листуються. Це абстрактні, вигадані, деформовані, ідеалістичні романи. Це історії захоплень і зречень, поривів і стриманості, палкої пристрасті і німотного мовчання. Героїнею одного із таких романів постає і Марко Вовчок

Огієнко, Іван Іванович. Історія української літературної мови [Текст] : Науково-популярне видання / Огієнко, Іван Іванович. - К.: Центр учбової літератури, 2019. - 326 с.

В історичному розрізі, доступно і переконливо автор показав той воістину тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків, і обмежень, дослідив феномен незнищенності її як "душі нації", "найціннішого скарбу" народу

Соловей, Елеонора. Упізнання святого. Нові маленькі повісті, історії, спогади, сильвети [Текст] : Літературно-художнє видання / Соловей, Елеонора Степанівна (Гончарик). - К. : Дух і Літера, 2020. - 304 с.

Історії про книжки, картини, світлини, реліквії, а також про людей, що все те створювали — гарно вкладаються в авторський жанр маленької евристичної або мемуарної повісті, іноді доволі розлогої, часом радше евристичної новели, параболічної мініатюри чи лаконічної сильвети когось із улюблених митців і науковців. Есеїстичний стиль, дрібка ліричної іронії чи гумору, аналітика без «розумування» і любов без афектації виявилися оптимальними для розповіді про улюблені проєкти, дослідницькі сюжети, зустрічі, здобутки і неминучі, на жаль, утрати. Попри позірну мозаїчність і різноплановість цих оповідок та спогадів — цілісність книжки творять не лише стиль, інтонація, а й особливий контрапункт тематичних перегуків, наскрізних «культурних героїв» із їхніми неповторними обличчями, як-от Василь Стус або Лесь Курбас, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Роман Корогодський, Лесь Танюк. І звичайно ж – Володимир Свідзінський

100 найвідоміших українців [Текст] : Науково-популярне видання / Відп. ред. З.Александрова; Під заг. ред. Ю.Павленко. - К. : Компанія ОСМА, 2015. - 680 с.

Сто портретів видатних представників українського народу — це долі ста непересічних постатей, які присвятили себе боротьбі за українську державу, її розбудові, ратним подвигам і політичній діяльності, створенню художніх шедеврів, унікальних літературних творів і чудес техніки. Та хоч би чим вони займалися, всіх їх об’єднує українська земля, на якій вони народились і процвітанню якої присвятили своє життя, талант і покликання. Прочитавши цю книжку, читач ще раз переконається в тому, якою багатющою на славнозвісних героїв є Україна

Стріха, Максим. Український переклад і перекладачі. Між літературою і націєтворенням [Текст] / Стріха, Максим Віталійович. - К. : Дух і літера, 2020. - 520 с.

У книзі дано розгорнуту панораму розвитку українського перекладу від Княжої доби й до нашого часу. Особливу увагу приділено перекладові й перекладачам ХІХ-ХХ ст., чия діяльність, окрім літературного, мала й виразне націє творче спрямування, сприяючи проведенню чіткої межі між українцями і панівними націями імперій, до складу яких входили українські землі. Така роль українського перекладу не була унікальна: подібну функцію виконував німецький переклад другої половини XVIII ст., за часів домінування серед вищих верств розділеної Німеччини французької мови й культури, чи каталонський переклад ХХ ст., за часів здійснення урядом Франко примусової «кастилізації» Каталонії

Шкандрій, Мирослав. Євреї в українській літературі. Зображення та ідентичність [Текст] : Науково-популярне видання / Шкандрій, Мирослав ; Вст. сл. і післям. автора; Пер. з англ. Н.Комарової. - СПб. : Кристалл, 2000. - 576 с.

У книзі канадського мистецтвознавця і літературознавця Мирослава Шкандрія (нар. 1950 р.) проаналізовано, як в українській літературі ХІХ-ХХІ століть відображена єврейська присутність на українській землі. Автор досліджує основні сюжети, образи та парадигми української літературної традиції, пов’язані з українсько-єврейськими відносинами, а також їхню інтерпретацію в різні періоди історії – від відчуження, неприязні та протистояння до порозуміння, взаємодії та спільної боротьби за громадянські та національні права

WEBліографія

https://zbruc.eu/node/91265 – Актуальний Куліш – націєтворець і державник

https://bibliotekaostrovsk.wordpress.com/2014/08/07 – П. Куліш, український письменник, поет, драматург

https://book-small-town.jimdofree.com – Пантелеймон Куліш

https://utvdnipro.dp.ua – маловідомі факти з життя Пантелеймона Куліша

https://www.radiosvoboda.org/a/30091692.html – 13 фактів про роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада», про які ви не знали

Інтернет-ресурси

http://www.golos.com.ua – сайт газети "Голос України"

https://day.kyiv.ua – сайт газети «День»

http://slovoprosvity.org – сайт газети "Слово просвіти"

https://www.umoloda.kiev.ua – сайт газети "Україна молода"

https://ukurier.gov.ua – сайт газети "Урядовий кур’єр"