Миклухо-Маклай Микола. «Людина світу та її українське коріння»

Біобібліографічний покажчик до 175-річчя від дня народження
Миколи Миклухо-Маклая (1846-1888) – етнографа, антрополога,
географа, філософа, біолога, відомого мандрівника
українського походження з козацького роду Миклух

«Необхідно щось важливе зробити для людей,

тільки тоді ти людина».

/ М.М. Миклухо-Маклай /

У 1996, у рік 150-річчя з дня народження Миклухо-Маклая,

ЮНЕСКО назвало його Громадянином світу.

З його думкою змушені були рахуватися уряди європейських держав, провідні наукові географічні товариства розвинених країн вважали за честь обрати його своїм членом. Науковець захищав інтереси колоніальних народів, виступав проти расизму і колоніалізму. Науково обґрунтував біологічну повноцінність людей усіх націй і рас.

Етнографи вибрали день народження етнографа та антрополога своїм святом

Наукові здобутки Миклухо-Маклая стосуються медицини, загальної біології, антропології і порівняльної анатомії, ботаніки і зоології, географічних і соціально - економічних проблем. Мандрівник вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії й Океанії, зокрема папуасів Нової Гвінеї.

Автор майже 160-ти наукових праць, які не втратили свого значення й сьогодні. Пам'ятник "Людини з Місяця", як називали його папуаси, знаходиться на Житомирщині - у райцентрі Малин, де досі збереглося колишнє родове помістя Миклух.

Микола Миколайович Миклухо-Маклай

Коротка біографія

Микола Миколайович Миклухо-Маклай народився 17 липня 1846 в селі Язикове Боровицького повіту Новгородської губернії в родині залізничного інженера. Його прадідом був запорізький козак.

Коли сім’я переїхала до Петербурга, Микола після закінчення навчання в гімназії відвідує лекції на фізико-математичному факультеті Петербурзького університету. Звідти він був відрахований і майбутній етнолог їде на навчання до Німеччини, вступає в Гейдельберзький університет. Але вже через рік Миклухо-Маклай розуміє, що хоче займатися іншим і переводиться в Лейпцизький університет на медичний факультет. Пізніше знову змінює місце навчання – на цей раз в Йенському університеті Микола вивчає анатомію тварин. Закінчивши навчання і зробивши подорож по Червоному морю, він у 1869 році повертається в Росію, де починає займатися науковою діяльністю.

Перша велика подорож – була подорож на військовому кораблі під назвою «Витязь» в Нову Гвінею, де він цілих два роки вивчав побут папуасів. В ході тривалих спостережень у Миклухо-Маклая розвинулася анемія і виснаження, від чого він був змушений відбути в Сінгапур для лікування. Через поганий фінансовий стан Микола Миколайович перебирається в Сідней і поселяється у російського консула. Пізніше він живе в Англійському клубі, а потім перебирається до У. Маклея – відомого вченого зоолога. Микола Миколайович пропонує ідею створення Австралійської зоологічної станції, і в вересні 1878 було розпочато будівництво станції. Вона отримала назву Морської біологічної станції.

У 1882 році вчений повертається в Росію і планує будівництво морської станції і російського поселення в Новій Гвінеї для досліджень. Але Олександр ІІІ відмовив йому. Рік по тому Микола Миколайович залишає Росію і повертається в Австралію. Там він одружується в 1884 році на Маргариті Робертсон, дочці багатого землевласника і політика. У 1886 році він знову повертається в Росію і знову просить аудієнції в Олександра ІІІ щодо попередніх планів. Але отримав знову відмову.

Змучений численними подорожами і дослідженнями, організм вченого дав слабину. І 2 квітня 1888 він помер у клініці Санкт-Петербурга.

J. G. (Джей Джи)

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mikluho-maklay-korotka-biografiya

Автограф М. Миклухи-Маклая

Родовід великого мандрівника

Козацькі предки Миклухо-Маклая: правда й вигадки

МИКОЛА МИКЛУХО–МАКЛАЙ. МАЛЮНОК ВИКОНАНИЙ ДРУЖИНОЮ МАРГАРЕТ

/ З КНИГИ: «МИКЛУХО–МАКЛАЙ» В.КОЛЕСНИКОВА. МОСКВА 1965 РІК

Микола Миколайович Миклухо-Маклай (1846-1888) не потребує представлення. Всесвітньо відомий учений-антрополог, етнограф, лікар, ботанік, зоолог та мандрівник, він ще за життя був по праву визнаний класиком світової науки.

З його думкою змушені були рахуватися уряди європейських держав, провідні наукові товариства (передовсім географічні) розвинених країн вважали за честь обрати його своїм членом.

Надзвичайно високу оцінку науковій праці й особливо моральній позиції Миколи Миколайовича дав у своєму листі до нього Лев Толстой (вересень 1886 р.):

Але водночас знаменитий мандрівник знав свій родовід і прекрасно пам’ятав, що серед його предків по батьківській лінії - десятки поколінь справжніх українців, завзятих запорозьких козаків.

Отже, далекі предки уславленого українця (ми маємо право так написати) мали прізвище Макухи. Один з них, відважний козак Охрім Макуха, був у 30-ті роки XVII століття курінним отаманом Війська Запорозького. І всі три його сини - Омелько, Назар і Хома - теж взяли зброю в руки та стали до боротьби з польською шляхтою. Але середній син, Назар, закохавшись в чарівну шляхтянку під час облоги військом козаків польської фортеці, зрадив товаришів, за що був засуджений на смерть і особисто покараний своїм батьком. Принаймні так розповідають родинні перекази. І цікаво, що рідний дядько майбутнього вченого, Григорій Ілліч, який у 1824-1828 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук і товаришував там з юним Миколою Гоголем, не раз розповідав йому цю сімейну легенду й до кінця життя був абсолютно переконаний, що саме вона була покладена геніальним письменником у основу одного з найдраматичніших епізодів «Тараса Бульби»!

Не зганьбив традиції славного козацького роду й Степан Макуха, правнук згаданого нами Охріма, прапрадід Миколи Миколайовича. У 1769-1774 роках Степан, син сільського коваля Карпа Макухи (в молоді роки - відважного рубаки), брав активну участь у російсько-турецькій війні, відзначився дивовижною хоробрістю й навіть під час одного з боїв зумів узяти в полон «високого» турецького командира - Сафар-бея. За бойові заслуги Степан Макуха отримав від головнокомандуючого російською армією фельдмаршала Петра Румянцева звання сотника, потім, після баталії під Очаковом, здобув чин хорунжого. За клопотанням Румянцева Степану було дароване потомствене дворянство.

Батько Миколи Миколайовича, Микола Ілліч, вважався дворянином Стародубського повіту Чернігівської губернії. Військовим був і дід видатного мандрівника, Ілля Захарович; він брав участь у війні 1812 року, будучи офіцером Низовського полку, дослужився до чину прем’єр-майора, був тяжко поранений у битві при Березині, після чого подав у відставку.

У 50-ті роки XIX століття Микола Ілліч Миклуха став начальником Петербурзької пасажирської станції та вокзалу. Але за рік до смерті (1856) він був звільнений з посади й мало не заарештований за те, що, бажаючи полегшити долю Тараса Григоровича Шевченка, послав йому на заслання кошти (150 крб.)! Якщо додати, що батько Миклухи-Маклая завжди тримав у себе на столі портрет Тараса Бульби (свого символічного предка), то ясно, скільки важила Україна для цієї сім’ї.

А ким же вважав себе сам Миклухо-Маклай? Підкреслюючи, що є російським вченим і водночас відзначаючи: «Я дуже люблю вітчизну свого батька», - мандрівник, проте, дав жорсткий і вельми об’єктивний аналіз розвитку «російської ідеї» та державності.

Ось він: «На Русі, коли ми простежимо історію Російської держави від Івана Грозного до наших днів, відкинувши хіба що добу Петра I, не допускалося під страхом смерті чи тюремного ув’язнення не тільки мати іншу думку, а навіть сумніватися в чомусь такому, що було усталеним і прийнятим у державі.

І, усвідомлюючи Миколу Миколайовича як нашого великого співвітчизника-українця, наведемо слова відомого австралійського вченого й політика Уїльяма Маклея: «Настане час, коли силою зброї наша маленька Європа вирішувати вже нічого не зможе, регулятором стосунків між народами стане природне право людини на життя, їжу, вільне визначення своєї долі. І тоді, у цьому віддаленому майбутньому, авторитет Маклая серед небілої частини населення земної кулі зросте незмірно, бо він зробив те, до чого прагнули, але не змогли досягти всі гуманісти світу, разом узяті: перетворив гуманістичні ідеї, що були лише благими намірами, в науку, яка з суворою логікою стверджує рівноправність всіх націй і рас».

Ігор Сюндюков, «День».

Фрагментарно. Детальніше на: https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rodovid-velikogo-mandrivnika

Бібліографія статей

(розташовано за алфавітом авторів)

Бойчук, Марія. Започатковане з Любов’ю залишається у Вічності [Текст] = http://www.day.kiev.ua/218433: на Чернігівщині засновано унікальний Музей Миколи Миклухи-Маклая / Бойчук, Марія // День. - 2011. - 4-5 лист. (№200-201). - С. 22. Всесвітньо відомий учений в Україні майже забутий, тому більшість із нас мало пам’ятає про нього. На жаль. Адже Маклай має українське коріння, походить із славетного роду запорозьких козаків, чим дуже пишався, називаючи себе нащадком Тараса Бульби. Любов до України йому прищепив батько - Микола Ілліч Миклуха, який народився у Чернігівській губернії. І саме на Чернігівщині відроджується пам’ять про Миколу Миклухо-Маклая. У селі Калитянському Козелецького району Олександр Іванович Миклухо-Маклай разом із дружиною Надією Петрівною створили чудовий музей, якого досі в Україні не було, - Музей Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая. Навіть більше, ніж музей - це своєрідне Святилище Маклая

Єгорова З. Людина світу Микола Миклухо-Маклай [Текст] = http://www.golos.com.ua/article/348377 //Голос України. - 2021. - 10 липня.(№161). - С. 12-13. Про відомого мандрівника, етнографа, ботаніка, публіциста і гуманіста Миколу Миколайовича Миклухо-Маклая.

Карпенко-Бесараб О. Світ, який збудував Маклай [Електронний ресурс] = http://www.umoloda.kiev.ua/number/1912/169/68015/: 17 липня виповнюється 165 років iз дня народження видатного дослідника, якого вважали своїм папуаси й австралійці і який ніколи не забував, що він - українець / О. Карпенко-Бесараб // Україна молода. - 2011. - 15 лип.(№121). 17 липня виповнюється 165 років від дня народження видатного українського вченого-натураліста Миколи Миклухо-Маклая. Його подорожі та пригоди знайшли відображення в книгах, художніх та документальних фільмах, публіцистиці, у мистецтві, аборигенських килимах, різьбленнях і навіть бумерангах. Це справжня маклаїана - цілий духовний світ, породжений подвижництвом Маклая, який відкритий для всіх, хто прагне пізнавати незвідане. Кожен може взяти з цього багатого світу скільки подужає і залишити в ньому щось своє: враження від подорожей, думки, віднайдені істини...

Корсак, Іван. Миклухо-Маклай - він не їхній... [Текст] = http://slovoprosvity.org/2016/01/11/mikluxo-maklaj-vin-ne-%D1%97xnij/ / Корсак, Іван // Слово Просвіти. - 2016. - 7-13 січ. (№1). - С. 15. Новий роман Івана Корсака "Запізніле кохання Миклухо-Маклая" вийшов у видавництві "Ярославів вал". На основі джерел із різних куточків світу вимальовується образ вченого і подвижника, досі нам маловідомого , ще й "приватизованого" недобрим сусідом.

Кудрявцев, Л. Миклухо-Маклай. [Текст] / Л. Кудрявцев // Україна молода. - 1999. - 17 лип.(№131). - С. 7.

Косинська Ю. Українське коріння Миколи Миклухи-Маклая [Текст]: єдиний на теренах колишнього Радянського Союзу пам'ятник видатному вченому, науковцю, мандрівникові встановлено в Малині на Житомирщині / Ю. Косинська, О. Крук. На жаль, у нашій державі сьогодні не особливо шанують видатного земляка. Щоправда, єдиний пам'ятник вченому на теренах колишнього СРСР встановлено саме в Україні - у містечку Малині на Житомирщині. Там же, в музеї Лісового технікуму, ми віднайшли музейну експозицію, присвячену життю й діяльності Миколи Миклухи-Маклая // Молодь України. - 2003. - 24 квіт. (№52)

Сюндюков І. Родовід великого мандрівника [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rodovid-velikogo-mandrivnika: козацькі предки Миклухо-Маклая: правда й вигадки / І. Сюндюков // День. - 2004. - 30 груд.(№240-241). - С. 12. Всесвітньо відомий учений-антрополог, етнограф, лікар, ботанік, зоолог та мандрівник, він ще за життя був по праву визнаний класиком світової науки

Українці на землі і на небі [Текст] = http://gazeta.dt.ua/SCIENCE/ukrayintsi_na_zemli_i_na_nebi.html: імена України в космосі / Космічну Україну досліджував Олександр Рожен // Дзеркало тижня. - 2005. - 30 груд. (№51). - С. 13. В Україні видано нове науково-енциклопедичне видання "Імена України в Космосі", де зібрані матеріали про відомих українців іменами яких носять планети

Шпак В. Забуті уроки Миклухи-Маклая [Текст]: важко знайти людину, яка б хоч щось не чула про Миколу Миклуху-Маклая, який уславився безприкладними в історії світової науки дослідженнями, проведеними під час тривалого перебування серед первісних племен Нової Гвінеї. / В. Шпак // Урядовий кур'єр. - 2008. - 12 квіт.(№69). - С. 10. Значно менше відомо, що єдиний в Європі пам'ятник "Людини з Місяця", як називали його папуаси, знаходиться на Житомирщині - у райцентрі Малин, де досі збереглося колишнє родове помістя Миклух-Маклаїв, на території якого нині розміщується лісотехнічний технікум. А відтак у дні, коли світ вшановує пам'ять великого етнографа, антрополога, біолога, географа і мандрівника, серце якого перестало битися 120 років тому, варто пригадати уроки Миколи Миклухи-Маклая, здобуті для людства славетним нащадком запорозьких козаків

Югов В. Подорожі в майбутнє світу : (літературні нотатки про відкриття великого Миклухо-Маклая) / В. Югов // Голос України. - 2009. - 29 серп.(№161). - С. 12-13.

Список літератури із фондів МСМБ

Література про мандрівника і вченого

Берг, Л.С. Очерки по истории географических открытий [Текст] / Л. С. Берг ; Под ред. С.И.Вавилова; Предисл. авт. - Изд. 2-е, испр. и доп. - М., СПб. : Издательство Академии наук СССР, 1949. - 465 с

Великие русские люди [Текст]: сборник / Сост., послесл., коммент. В.Володина; Вступ. ст. В.Толубко; Предисл. М.Алексеева; Худож. Г.Дмитриев. - М. : Молодая гвардия, 1984. - 416 с.

Глухов, Алексей Гаврилович. Книги, пронизывающие века [Текст] / Глухов, Алексей Гаврилович ; Предисл. В.Орлова; Худож. Е.И.Петрушко. - Изд. 3-е. - К. : Радянська школа, 1979. - 152 с.

Екстракт 150 [Текст]: статті у 2-х ч. Ч.1 / За заг. ред. та передм. Л.Івшиної. - 1-е вид. - К. : ЗАТ "Українська прес-група", 2009. - 1040 с.

Кокотюха, Андрій. Андрій Кокотюха про Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Миколу Миклухо-Маклая, Рафаеля Сабатіні, Роберта Луїса Стівенсона [Текст]: оповідання / Кокотюха, Андрій ; Худож. М.Німенко. - К. : Грані-Т, 2008. - 88 с.

Марков, Сергей Николаевич. Вечные следы [Текст]: книга о землепроходцах и мореходах / Марков, Сергей Николаевич ; Под ред. Л.Кулешова; Худож. Б.Лавров. - М. : Современник, 1982. - 575 с.

Марков, Сергей Николаевич. Обманутые скитальцы [Текст]: книга странствий и приключений / Марков, Сергей Николаевич ; Публикация Г.П.Марковой; Послесл. С.Золотцева; Худож. Д.Утёнков. - М. : Русский центр "Пересвет", 1991. - 208 с.

Толстой, Лев Николаевич. Собрание сочинений в 22-х т. Т.19-20 [Текст]: письма. 1882-1910; Деловые бумаги. 1909-1910 / Толстой, Лев Николаевич ; Сост., коммент. О.А.Голиненко, З.Н.Ивановой, С.А.Розановой, Б.М.Шумовой; Худож. Е.Ганнушкин, М.Шлосберг. - М. : Художественная литература, 1984. - 879 с.

Шаповал, Иван Максимович. В поисках сокровищ [Текст] / Шаповал, Иван Максимович ; Автор. пер. с укр. Н.Андриевской; Вступ. ст. М.Рыльского; Худож. Г.А.Кудрявцев. - М. : Советский писатель, 1968. - 392 с.

Твори М.М. Миклухо-Маклая

Миклухо-Маклай, Николай Николаевич. Собрание сочинений в 5-ти т. [Текст] / Миклухо-Маклай, Николай Николаевич ; Худож. Е.И.Коган. - М. : Издательство Академии наук СССР, 1950. - 416 с. : іл. - (. Т.1. Дневники путешествий (1870-1872)). - Примечания: с.386; Указатель имен: с.399; Указатель географических и этнических названий: с.403; Предметный указатель: с.408.

Як знаменитий мандрівник Миклухо-Маклай отримав подвійне прізвище і зміг вижити серед дикунів-канібалів

Багато хто чув про Миколу Миколайовича Миклухо-Маклая – мандрівника українського походження з козацького роду Миклух. Який відправився на інший край Землі і прожив кілька років серед папуасів. Він вивчав їх культуру і побут, а також флору і фауну Нової Гвінеї.Але всього цього могло і не бути, адже знаменитого етнографа місцеві дикуни ледь не з’їли.

Портрет М.М. Миклухо-Маклая. Олексій Корзухін, 1886 рік.

У школі Микола Миколайович Миклуха не був обдарованим учнем, навіть двічі залишався на другий рік навчання. Проте, він зміг вступити до престижного Гейдельберзького університету, потім слухав лекції в Лейпцигу і Єні. Там він познайомився з філософом і біологом Ернстом Геккелем. Геккель запросив здібного юнака взяти участь в науковій експедиції. У 1866-1867 роках вони вирушили на Мадейру і Канарські острови.

Ернст Геккель і Микола Миклуха на Канарських островах, 1866 рік.

Експедиція з двох викладачів і двох студентів вивчала риб та інших мешканців моря. Сам Миклуха навіть відкрив для науки новий вид губок. Поверталися викладачі та студенти по-різному: одні поїхали через Париж, а Миклуха з напарником купили костюми берберів і вирушили до Марокко. Ймовірно, саме там, у пісках Чорного Континенту, в молодому вченому прокинувся інтерес до антропології.

Микола Миколайович Миклухо-Маклай під час подорожі Єгиптом і Аравією. 1869 рік

По поверненню в Єну він опублікував свою першу наукову роботу про деякі особливості анатомії акул. Вона була підписана подвійним прізвищем: Миклухо-Маклай. Сам вчений в своїх записках не залишив про це ніяких пояснень, але у його спадкоємців є кілька версій. За однією з них, хтось в їхньому роду «перетинався» з шотландцем на прізвище Маклай. Інша, більш правдоподібна, полягає в тому, що, відкривши новий вид губок, Миклуха приписав до його назви скорочення свого прізвища – Mcl. Так і з’явилося той самий «Маклай».

Будучи людиною не аристократичного походження, Миклуха соромився цього. Тому подвоївши прізвище на польський манер (а мати Миколи Миклухи була полькою), він зробив її більш «презентабельною». Розпускаючи чутки про своє дворянство, Миклухо-Маклай полегшував собі шлях в науковому світі, так як аристократам було набагато простіше отримати фінансування, потрапити в експедиції.

Незабаром Микола Миклухо-Маклай вирушив у подорож Італією, а потім в мандри по єгипетській пустелі до Червоного моря. Ризикуючи життям, він навіть намагався потрапити до священного для арабів міста Джидду. Тоді ж молодий мандрівник підхопив малярію, а також заборгував своїм друзям велику суму грошей.

Корвет «Вітязь», на якому М.М. Миклухо-Маклай вирушив до Нової Гвінеї.

Пізніше Миклухо-Маклай вступив до Російського географічного товариства, завів корисні знайомства і зміг організувати експедицію Тихим океаном. У листопаді 1870 року на борту 17-гарматного корвета «Вітязь» мандрівник вийшов у тривале плавання. По дорозі він провів ряд досліджень флори, фауни, клімату, закупив подарунки для аборигенів: ножі, сокири, тканину, голки, мило, намиста.

20 вересня 1871 року «Вітязь» причалив до бухти Астролябія біля північно-східного узбережжя Нової Гвінеї. Коли корабель дав артилерійський залп, щоб вітати присутніх папуасів, ті злякалися і розбіглися.

Перша зустріч Миклухо-Маклая з папуасами.

Оригінально пройшло перше знайомство Миколи Миклухо-Маклая з тубільцями вже на землі. Щоб налагодити відносини з місцевими жителями, він вирушив до селища Горенду, де жили дикуни-канібали. Побачивши білошкіру людину, ті стали погрожувати, кидали списи, стріляли з луків під самі ноги. Вижити в такій ситуації, здавалося, майже нереально. Що ж зробив мандрівник? Він розстелив рогожу, ліг на неї і демонстративно заснув.

Миклухо-Маклай прикидається сплячим в оточенні папуасів.

Коли вчений відкрив очі, він побачив, що папуаси втратили весь бойовий запал. Дикуни, побачивши людину, яка їх анітрохи не боялася, вирішили, що той безсмертний. Більш того, тубільці подумали, що це справжній бог.

Звичайно ж, ніхто не став їх переконувати у зворотному. Микола Миклухо-Маклай ще не раз дивував папуасів. Одного разу він продемонстрував тубільцям, як горить спирт. Він пояснив дикунам, що якщо захоче, то зможе підпалити і все море. Після такого його, природно, боялися і поважали ще більше.

Житло папуасів, зроблене з дерев і листя. М.М. Миклухо-Маклай, 1870-і рр.

Це був лише початок першої експедиції мандрівника в землі Нової Гвінеї, з якої він привіз багатющий етнографічний і антропологічний матеріал, а також колекції тварин і рослин цього тропічного острова з іншого боку Землі, який знайде чим здивувати.

http://vsviti.com.ua/places/79480

Особисте життя мандрівника. Кохання та шлюб

Щастя, дароване імператором

За мандрами та пошуками Миклухо-Маклай геть занехаяв своє особисте життя. А був він чоловіком привабливим - мав гарне шляхетне обличчя, струнку поставу і славу дуже мужньої та розумної людини. До того ж над його головою сяяв німб легендарного мандрівника. Чимало багатих та знатних сіднейських родин виношували плани позбавити його холостяцького статусу й активно запрошували на обіди та вечері, де він був змушений знайомитися з місцевими красунями. Але через свою заглибленість у наукові дослідження Микола навіть не мріяв про одруження чи любовні пригоди. Тому вперто не ловився на гачки, які йому закидали.

Факти вказують на те, що в полювання на Маклая включилася й родина колишнього прем’єр-міністра Нового Південного Уельсу, великого землевласника Джона Робертсона. 4 грудня 1881 року він познайомив Маклая зі своєю донькою Маргарет. На той час 25-річна жінка вже п’ять років як овдовіла, тож цілком імовірно, що батько мав на меті поліпшити долю своєї доньки, віддавши її за відому й шановану людину. Не виключено, що й сам дослідник, який марив новими мандрами і відкриттями, пішов назустріч побажанням впливового і багатого сера Робертсона, підсвідомо сподіваючись на те, що той допоможе йому в організації нових експедицій та досліджень. Тобто був готовий пожертвувати своєю свободою заради... свободи.

Але жодних жертв не знадобилося. Сучасники свідчать, що Маргарет і Нілс (так вона називала Миколу) щиро покохали одне одного. В лютому 1882 року Маклай поїхав до Росії, написавши в дорозі лист до Маргарет із пропозицією стати його дружиною. А повертаючись рівно через рік до Австралії, одержав від коханої лист зі ствердною відповіддю.

У Сіднеї щасливий Маклай повідомив Робертсону про свої наміри одружитися з його дочкою, але в поведінці губернатора сталася дивна переміна. Цілком імовірно, що сер Джон нагледів для своєї дочки більш вигідну пару. До прохання руки Маргарет він поставився дуже прохолодно і висунув майже нереальну умову: оскільки Маргарет пресвітеріанка, а її наречений - православний, дозвіл на їх одруження має дати російський цар.

«Усі родичі і друзі Рити проти нашого весілля, вигадують різні перепони, наприклад, що для мене потрібен дозвіл государя імператора. Бідна Рита не знає, кого слухати - мене чи свого батька, якого вона дуже любить, але який не дуже дружньо дивиться на наше весілля» - писав Маклай у листі до свого брата Михайла.

Якби Микола так не кохав свою Риту, то, напевне, відступився б. Та він вирішив відчайдушно боротися за своє щастя і 28 листопада 1883 року надіслав телеграму до гофмаршала князя Володимира Оболенського: «Потребую дозволу государя для мого одруження з пресвітеріанкою по пресвітеріанському обряду». І сталося диво - в лютому 1884 року з Росії надійшла монарша відповідь: «Дозволяю...» Хоча, за іншою версією, Маклай одержав цей дозвіл із рук самого Олександра ІІІ у Лівадійському палаці в Криму.

Медовий місяць у «лінивих» горах

«Дуже цікава подія відбулася в бухті Ватсона останньої середи пополудні, коли одружувалася дочка сера Джона Робертсона з бароном Маклаєм, визначним натуралістом, - писала місцева газета. - Церемонія проходила в Кловеллі, резиденції сера Джона, і мала приватний характер - були тільки близькі та друзі. Тимчасовий вівтар поставили в просторій вітальні будинку. Потім відбувся розкішний банкет. О 4-й годині наречена і наречений залишили Кловеллі і відбули сіднейською залізницею до Блакитних гір (місто Котумба), де проведуть свій медовий місяць».

Їду і я слідом за Миколою та Ритою у Блакитні гори через 127 років після їхнього одруження. Піднімаюся на найвищу вершину. Не сумніваюся, що на цьому оглядовому майданчику, звідки, здається, видно пів-Австралії, стояли, пригорнувшись, закохані молодята Маклаї...

Блакитні гори не схожі ні на Карпати, ні на Кримські, ні на Кавказькі, ні на будь-які інші. Якісь вони пласкі, ледачі, немає в них характеру, або як кажуть нині, драйву. Не думаю, що вони сподобалися Маклаю, який обожнював стихію і постійний рух уперед. Єдиний фрагмент, який тішить око, - ансамбль скель «Три сестри». Вони - ніби три вітрила в морі, на якому панує штиль. Але туристам з усього світу ця нерухомість і абсолютна тиша дуже подобаються. Тож вони її слухають годинами. Ідеальне місце для сімейного відпочинку.

Рай на Воф-роуд, 25

Із весільної подорожі Микола і Маргарет Миклухо-Маклаї повернулися в будинок «Вайомінг» на березі чарівної бухти Снайл, який орендували в секретаря компанії колоніальних цукроварень. 14 листопада 1884 року тут народився їхній первісток Олександр-Нілс. «Ви цілковито маєте рацію, коли пишете, що я щаслива людина. Лише тепер я зрозумів, що жінка може принести справжнє щастя людині, яка ніколи не вірила, що така річ існує», писав Маклай у листі до адмірала австралійського флоту Джона Уїлсона. Той короткий період, протягом якого молода сім’я жила у «Вайомінгу» на Воф–роуд, 25, був найщасливішим у його житті.

Разом із головним редактором української газети в Австралії «Вільна думка» Марком Шумським блукаю набережною однієї з Сіднейських заток у пошуках колишнього будинку Маклая. Мій супутник був тут давно, ще на початку 1990-х, коли українці спільно з австралійцями вели боротьбу за збереження цього будинку як історичної цінності. Хоча цей район - один із найстаріших у Сіднеї, відтоді тут багато чого змінилося. Виросли нові дерева, будинки змінили оздоблення, тож Марку не вдається одразу знайти потрібний об’єкт. Виручає правило «язик до Києва до веде». Редактор задирає голову і звертається до літньої леді, яка гріється на балконі одного з особняків під лагідним осіннім сонцем (у травні тут бабине літо), з проханням допомогти в пошуках. Пані, не вагаючись, показує на будинок навпроти.

Виявляється, про Маклая тут добре знають. Пам’ять про нього передавалася з покоління в покоління. Тож цю місцевість тут неофіційно називають районом Маклая. Та сама пані люб’язно повідомляє, що господарі дому мають бути вдома. Рука Марка тягнеться до кнопки дзвінка на хвіртці кованої огорожі з цифрою «25». Проте я його зупиняю. Постривай, дай зафіксувати цю мить, роззирнутися, перевести дух, вгамувати серце, яке чомусь розкалаталося.

Очевидно, ця огорожа - ще з тих часів, коли тут жив Миклухо-Маклай. Будинок великий, двоповерховий, з верандою, яка виходить до затоки. Зважаючи на темно–сіре оздоблення, сам дім здається трохи похмурим. Зате який яскравий сад! Скільки тут тропічних кущів, дерев та квітів! Ні, це вочевидь не ті самі, що їх насаджував Маклай, намагаючись відтворити природу Нової Гвінеї. Але цілком імовірно, що господарям, які жили тут після нього, сподобався цей тропічний рай, тож вони передавали його у спадок своїм нащадкам, а ті теж, підкоряючись традиції, зберігали і поновлювали рослинний світ маєтку

Детальніше на https://www.umoloda.kiev.ua/number/1912/169/68015/

«Миклухо-Маклай: доки смерть не розлучить нас»

На надгробку Миклухо-Маклая на Волковому цвинтарі у Петербурзі викарбувано кілька латинських літер. Лише Аліса, дружина його онука, Роберта Володимировича, змогла пояснити, що це – абревіатура шлюбної присяги: «ДОКИ СМЕРТЬ НЕ РОЗЛУЧИТЬ НАС»

Цими словами Микола та його дружина Маргарет підписували листи одне одному. Вони побралися у День святого Валентина.

ВІН НІКОЛИ НЕ ВІРИВ, ЩО Є НА СВІТІ ЩАСТЯ...

Тисяча дев’ятсот дев’яносто шостого року в Сіднеї великому українцеві встановили пам’ятник. На честь півторастолітнього ювілею. Відомого усьому світові науковця на його батьківщині знають лише з кількох абзаців шкільного підручника з географії. Росія вважає його великим петербуржцем і нащадком шотландського офіцера Мак Лея. Хоча насправді Микола Миколайович – праправнук Тараса Бульби, онук Ґете і племінник Міцкевича. Він вважав себе одночасно німцем, поляком і українцем. Але ніколи – великоросом. У валізці завше й усіма континентами возив «Фауста» і «Кобзаря». Через вільнодумство Миклухо-Маклай не закінчив у Росії навіть гімназії, але став випускником Гейдельберзького, Ієнського та Лейпцизького університетів.

«Він не був схожим на російського мужика, – згадує сучасниця Миколи Миколайовича Галина Берло, – щось надзвичайно сильне, сміливе, енергійне було у всій його постаті...». Можливо, саме сила і шляхетність зачарували Марго Обертсон – п’яту, наймолодшу, доньку губернатора південних колоній Великої Британії. Коли вони зазнайомилися, вона носила жалобне вбрання за першим чоловіком і вже дала відкоша кільком шляхетним вельможам Британської імперії. Але перед зашкарублим від тропічного сонця, хоч і хворим на пропасницю бородатим Маклаєм та його козацькою харизмою не встояла. Як і набагато старший залицяльник перед її вродою і розумом.

Маргарет-Емма Робертсон

Сталося це 4 грудня 1881 року. Через сім місяців, вже з Єгипту, він у листі зізнався в коханні й попросив її руки. Шоковані батьки Маргарет, аби відбити у Маклая бажання женихатися, ставлять нереальну умову для опального вченого: отримати дозвіл на одруження за протестантським обрядом у самого государя-імператора. І Микола Миколайович робить неможливе.

Вони з Марго пошлюбилися 14 лютого 1884-го. Затятий холостяк, якому тоді вже виповнилося тридцять вісім, зізнаватиметься друзям: «Я розумію, що жінка справді може зробити щасливим чоловіка, який ніколи не вірив, що воно, щастя, є на світі». Їхнє щастя закінчиться за якихось чотири роки...

БАТЬКО ВСІХ НАРОДІВ

Микола вмів закохати у себе. Про його відчайдушність ширилися легенди. Похололі від жаху матроси корвета «Витязь» спостерігали, як нащадок запорожців вийшов без охорони на дикий берег Нової Гвінеї, і коли папуаси почали обстрілювати його з луків і кидати списи, байдуже позіхнув, розшнурував черевики й... ліг спати просто посеред розлючених людожерів! Самі дикуни свято вірили, що Маклай міг підпалити море, викликати чи зупинити дощ. Але в стосунках з білошкірими жінками до Марго Робертсон йому не щастило: не допомагали ані божевільна сміливість, ані гени козаків-характерників...

...На запрошення генерал-губернатора нідерландської Ост-Індії на ту пору вже всесвітньо відомий мандрівник оселився у губернаторському палаці. Згодом між молодим ученим і донькою Лаудона фройлен Л. виник роман. Бородань Маклай витяг із валізи наймодніші костюми та краватки, пригадав найвишуканіші європейські манери, якими звик нехтувати серед первісних племен. Усе відкладав свій від’їзд, сподіваючись на взаємність... Л. Л. обіцяла писати йому, але жодного листа він так і не отримав... Його шляхетський гонор довго не міг пробачити поразки. Усім жінкам без огляду на колір шкіри.

Микола Миколайович кохався безтямно і відчайдушно. Як жив і працював. На кожному континенті, у кожній країні він мав коханку: синьйорину Мануелу в Перу, 14-річну Емму в Чилі...

Папуаску Бунгараю, з якою в Маклая був настільки бурхливий роман, що навіть у подорожньому журналі, де мандрівник звик ретельно нотувати кожну дрібницю, він недбало і втомлено писав: «Знову приходила Бунгарая»... В Африці він купував «усього за 100 рублів» гарних чорних рабинь, яких відпускав на волю або наймав як служниць. Деякі з них з власної волі зголошувалися надавати Маклаю «особливі» послуги: Микола Миколайович не терпів жодного примусу й поневолення...

Рану, завдану зневагою білої жінки, вдалося загоїти маленькій темношкірій Мкаль з півострова Малакка. Важко сказати напевне, чи дозволив собі освічений європеєць інтимні стосунки з 13-річною дівчинкою, але у щоденниках він зізнавався, що готовий заплатити її родичам віно й забрати з собою. Втім, коли він у човні назавше відпливав з селища, Мкаль проводжала його з берега…

«МОЯ ДОРОГА МАТУСЯ»

Лише так називала Катерину Семенівну, свою свекруху, Марго Робертсон. Не маючи змоги утримувати дружину і двох синів в Австралії, Микола Миклухо-Маклай влітку 1887 року забирає їх до Санкт-Петербурга. У трюмі корабля до Росії приїздять й унікальні анатомічні та зоологічні колекції, зібрані Маклаєм за два десятиліття мандрів.

Сини Маклая - старший Олександр Нільс і молодший Володимир Аллан

На батьківщині титанічна праця великого гуманіста, антрополога, етнографа та філософа виявляється нікому не потрібною. Як і ідеї расової та національної повноцінності усіх людей без винятку. У квітні 1888-го «людина з Місяця» (так називали Маклая папуаси) вирушила у свою останню і вічну подорож. Маргарита намагається закінчити працю власного чоловіка: більшість матеріалів і колекцій передає Російському географічному товариству, вже з Австралії підганяє професора Богданова з публікацією робіт Миклухо-Маклая. Дмитрові Яворницькому, українському дослідникові козаччини, дарує колекцію екзотичної зброї, що її Миклуха Маклайович зібрав під час подорожей усіма континентами. 18 травня Марго приїздить до Малина (нині – райцентр Житомирської області), у родинне помістя чоловіка, де зустрічається зі свекрухою. Катерина Семенівна приймає її як рідну дочку, хоча вперше бачить місіс Робертсон-Маклай. Від’їжджаючи з України, Маргарита запише у щоденнику: «Розлучатися з дорогою матір’ю дуже важко».

До останнього подиху кожен офіційний папір вона підписуватиме – Маргарита де Миклухо-Маклай. Підписуватиме, ламаючи шлюбну присягу. Бо навіть смерть не змогла розлучити її з чоловіком...

Олександр Сінкевич

http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/09/blog-post_17.html

Вшанування пам’яті мандрівника

- У 1996, у рік 150-річчя з дня народження Миклухо-Маклая, ЮНЕСКО назвало його Громадянином світу.

- У цьому ж році на території Університету ім. В. Маклея встановлено погруддя вченого (скульптор Г. Распопов).

- Режисером В. А. Розумним знятий художній фільм "Миклухо-Маклай"

Фільмографію див. в кінці покажчика

МУЗЕЇ

Миколи Миклухо-Маклая на території України

Музей Миколи Миклухо-Маклая

с. Калитянське. Музей Миколи Міклухо-Маклая

Фото:www.cult.gov.ua

Адреса: вул. Київська 2-а, с.Калитянське,
Козелецький район, Чернігівська область, Україна.
Тел. +38-096-766-51-52
E-mail: ppmikluha@bk.ru
http://museum.cult.gov.ua/s-kalytyanske-muzej-mykoly-mikluho-maklaya/

Музей Миколи Миклухо-Маклая

м.Батурин, вул. Кооперативна, 5

Години роботи: 10:00 - 17:00
Зачинено в понеділок
Сайт музею: https://baturinmaklay.com/; +38 (073) 415 07 89;
+38 (093) 674 25 45
Діяльність музею Маклая включає освіту громади, популяризацію історичної та культурної спадщини, а також музейну освіту.

Музей Миколи Миклухо-Маклая

м. Севастополь, с. Кача, вул.Авіаторів, 1/г-4
Автобус №36, 137
Зупинка "село Кача"
elena_voskr@mail.ru
http://mmaklay.com/
+7 978 748 98 79
https://xn----ptbeiljj3c5a.xn--p1ai/sights/sevastopol/muzey-miklukho-maklaya/

Експозиція музею в Малині

Експозиція музею в Малині займає досить велику площу цокольного поверху коледжу - 300 кв. м. Вона включає в себе особисті речі вченого (книги та праці, видані за його життя), матеріали, які свідчать про його перебування в малинському маєтку, інші предмети.

Історико-краєзнавчий меморіальний комплекс складається:

музей М. М. Миклухо-Маклая;
експозиція «Родина Миклух і Малинщина»

Адреса: 11643, с. Гамарня, Малинського р-ну,
Житомирської обл. Малинський лісотехнічний коледж.
Тел./факс: 04133-97-2-95, 04133-68-5-13;
тел. 04133-97-3-39 (заочна форма),
04133-97-2-23.
Електронна адреса: mltk2010@gmail.com
Сайт: https://mmaklay.com/events/nespodivano-oleksandr-ivanovich-i-nadiya-petrivna-doluchilisya-do-stvorennya-muzeyu-maklaya-v-malini/?lang=ua

Україна

Територія загальнозоологічного заказника місцевого значення «Гамарня», в якому діє музей

М. М. Миклухо-Маклая.

Пам'ять про вченого і мандрівника зберігають у Малині.

Ім'я Миклухо-Маклая носить міський парк відпочинку, а також одна із вулиць міста.

В Малинському лісотехнічному коледжі в селі Гамарня, який розміщений в будинку, де жив брат Миколи Миколайовича - Михайло, діє музей, експонати якого розповідають про життя вченого, його родину та малинський період життя. До Малина двічі, у 1980 та 1988 роках, приїздив з Австралії онук вченого Роберт Миклухо-Маклай.

Від 1946 року у Львові є вулиця Миклухо-Маклая.

1986 року, до святкування 140-річчя з дня народження вченого, у Малині було відкрито пам'ятник М. М. Миклусі-Маклаю.

У Севастополі встановлено погруддя Миклухо-Маклая перед будівлею Інституту біології південних морів.

17 липня 2010 року, у 164-ту річницю від дня народження Миклухи-Маклая, урочисто відкрили музей у с. Калитянське Чернігівської області.

2011 рік Українське географічне товариство оголосило Роком Миклухо-Маклая в Україні у зв'язку зі 165-річчям від дня народження.

2012 року під час проведення Державної Підсумкової Атестації з української мови текст про Миклухо-Маклая був обраний жеребкуванням для переказу. Образ вченого набув широкої популярності серед абітурієнтів 2012 року та став джерелом створення безлічі жартів у всесвітній мережі Інтернет. Деякі абітурієнти називають себе «внуками Маклая».

Росія

Теплохід «Миклухо-Маклай», Хабаровськ, 1982 рік.

29 січня 1947 року Інституту етнографії АН СРСР присвоєно ім'я М. М. Миклухо-Маклая.

Від 1965 року в Москві є вулиця Миклухо-Маклая. Вулиця у Південно-Західному адміністративному окрузі Москви на території Обручевського району і району Коньково.

Рішенням Ради народних депутатів Окуловського району (Новгородська область, Російська Федерація) від 29 жовтня 2001 року вирішено створити Міжнародний Турнір з боксу, який отримав ім'я на честь Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая.

Австралія

30 жовтня 1981 року тодішній ректор університету Сіднея сер Герман Блек на запрошення Товариства Миклухи-Маклая (англ. Miklouho-Maclay Society) виступив на зборах на честь сторіччя з дня заснування в затоці Уотсон-Бей Морської біологічної станції та відкрив меморіальну дошку на будівлі.

Перша Морська біологічна станція в південній півкулі. Ця будівля постала за ініціативи та зусиллями Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая, дослідника та першого вченого, що жив серед тубільців Папуа Нової Гвінеї.

Започаткована 1881 року урядовим фінансуванням і громадським коштом, вона слугувала польовою станцією для досліджень з 1881 по 1887 роки.

В астрономії на честь вченого названо астероїд 3196 Маклай.

Прізвище Миклухи-Маклая є частиною міжнародних наукових назв видів, які він виявив:

рослин з їстівними плодами з Нової Гвінеї - поутерія Pouteria maclayana та банан Musa maclayi
слимака Canefriula maclayiana
На його честь названий вид оси Colastomion maclayi, віднайдений у Папуа Новій Гвінеї
Дружина Міклухо-Маклая і його діти, що повернулися після смерті вченого в Австралію, у знак великих заслуг ученого до 1917 одержували російську пенсію, яка виплачувалася з особистих коштів Олександра III, а потім Миколи II.

Нащадки мандрівника

Онук Маклая Роберт (який, до речі, двічі – 1980-го і 1988 року - приїжджав до Малина). У молодшого сина Миколи Миколайовича, Володимира (помер 1954 року), було двоє синів - Роберт і Кеннет. Його на два роки старший брат Олександр (1884-1951) мав одного сина Пола. Нині в Австралії та за її межами живе 16 праправнуків Маклая. Кілька з них підтримують зв’язки з українською громадою в Австралії.

Українське коріння Миколи Миклухо-Маклая

«Мої предки родом із України, і були козаками з Дніпра. Степан, один із членів родини, служив сотником (вище козацьке офіцерське звання) під командуванням генерала графа Румянцева і відзначився під час штурму турецької фортеці Очаків», – так писав учений про своє походження. А його батько народився в Стародубі тодішньої Чернігівської губернії.

Сам Маклай 1884 року дав таку відповідь кореспондентові газети «Сідней морнінг гералд» про своє походження: «Моя особа - живий приклад того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Гаряча кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів - гордих ляхів, яка, в свою чергу, розбавлена кров’ю холодних німців. Чого в цій суміші більше? Який із її складників у мені найзначніший, судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька - Україну, але ця любов не применшує поваги до вітчизни моєї матері - Німеччини й Польщі».

Пам’ятники Миколі Миклухо-Маклаю


*Пам’ятник в Малині. Україна*	*Пам’ятник в Папуа Нова Гвінея*	*Погруддя М. М. Миклухо-Маклая в Інституті біології південних морів, м Севастополь, Україна*

Пам’ятник в Джакарті

Першим другом Маклая став тубілець Туй. Він приходив частіше всіх, а на цьому фото - його прямий нащадок поруч з пам'ятником вченому

Додаток

Миклуха-Маклай: загадки долі українського мандрівника

17 липня 1846 року народився Микола Миколайович Миклухо-Маклай.

Ім’я цієї людини слушно займає одне з почесних місць у світовій науці. Немає материка, де б не побував Миклуха-Маклай. Його вітали в багатьох країнах світу.

Але доля видатного філософа, антрополога, етнографа, анатома, біолога, географа, письменника, художника невіддільна від батьківщини - України. Її він любив, нею пишався.

Рукописи й інші матеріали архівних фондів тієї ж Росії виявляють цікаві подробиці біографії Миколи Миклухи-Маклая. Ось задокументована, але тим не менш романтична історія, що проливає світло на Маклаєве походження.

Його дядько по батьковій лінії навчався і товаришував із Миколою Гоголем. Той, у свою чергу, зацікавився родинними переказами Миклух. Виявляється, їхній предок Охрім Макуха був курінним отаманом на Запорожжі. За визволення України з-під польської шляхти воювало троє його синів - Омелько, Назар і Хома. Назар закохався у шляхетну панночку, перейшов на бік поляків і сховався в обложеній запорожцями фортеці. Зганьблені брати вирішили викрасти зрадника. Але на зворотному шляху натрапили на варту. Хома загинув у нерівному бою, а Омелькові з бранцем вдалося втекти. Курінний власноруч стратив сина-перевертня...

Впізнаєте сюжет? Гоголь поклав його в Основу свого «Тараса Бульби». Отаман Охрім, предок Миклухи-Маклая - прямий прототип головного героя.

Такою ж непересічною особою був і козак Степан Макуха на прізвисько Махлай, прадід Миколи Миклухи-Маклая. Під час російсько-турецької війни 1788 року під Очаковом він командував кінною сотнею. За військову кмітливість і героїзм йому присвоїли чин хорунжого та жалували дворянство. Козака викликали в Петербург. Сама «гробителька» українського козацтва імператриця Катерина II піднесла йому дворянську грамоту й повісила на шию стрічку з орденом Володимира І ступеня. Та козак лишався козаком. Поруч із прізвищем на казенних паперах за звичаєм запорожців мусив писати прізвисько. Назвати себе «макухою», тобто недотепою і лопухом, новоявленому дворянину не дуже хотілося. І той сфабрикував малозрозуміле прізвище Миклуха, приєднавши до нього прізвисько зі зміненою літерою - МаКлай. Згодом шотландці вважали його нащадка, вченого Миколу Миклуху-Маклая за свого, вимовляючи: «Маклей».

Запорожець Охрім Макуха і його звитяжний правнук Степан були легендою і гордістю роду. Обох їх для Миклух уособлював гоголівський Бульба. Образ цього майже реального персонажа маленький Миколка Миклуха-Маклай постійно бачив у батька на столі. Сам мандрівник називав себе не інакше, як нащадком Тараса Бульби. У листі до брата Сергія писав, що після смерті батька знайшов документ, який свідчив про їхній дворянський рід із подвійним прізвищем Миклуха-Маклай і фамільним гербом: козак із піднятою шаблею на тлі фортечної брами.

Серед предків - Міцкевич і Гете

За відомостями австралійського дослідника Френка Грінопа, народився Микола Миколайович Миклуха-Маклай у місті Малині, на нинішній Житомирщині, в родовому маєтку. Ранні польські, німецькі енциклопедії та австралійські джерела подають таку ж інформацію. Проте російські біографи твердять, ніби батьківщина видатного антрополога - Новгородська губернія. Це повторюють і радянські джерела, і новітні популярні видання в Росії. Хай там як, а кімнату австралійських синів і внуків Миклухи-Маклая прикрашає портрет їхнього діда в українській вишиванці.

Батьки: Катерина Семенівна та Микола Ілліч

Батько Миколи Миклухи-Маклая походив зі Стародубського повіту на Чернігівщині. Рідня Маклаїв була патріотичною, українською. Микола Ілліч працював на будівництві Петербурзької залізничної станції, що не завадило йому культивувати в родині творчість Тараса Шевченка. Маклай-старший читав рукописних «Гайдамак», «Катерину», «Кавказ»... Клопотався про звільнення опального поета із заслання. Допоміг Шевченкові грішми, за що його, інженера-капітана, звільнили з роботи. Хотіли «зухвалого малороса» судити, але «врятувала» тяжка хвороба - сухоти.

Катерина Семенівна, мати Миклухи-Маклая, походить із родини лікаря Семена Федоровича Беккера. Він був одружений з польською дворянкою Лідією Шатковською. Тут проглядає іронія долі щодо сюжету з гоголівського «Тараса Бульби»...

Семен Беккер, він же Фрідріх фон Беккер, був німцем. До Росії приїхав 1812 року боротися проти ненависного йому Наполеона.

Дивовижно, але Шатковські походили від Міцкевичів, а Беккери - від Гете. Томики обох геніальних поетів - польського та німецького - Микола Миклуха-Маклай завжди возив із собою. У часи небезпечних подорожей ці книжки, як і образ предка - українського козака, надихали його та оберігали.

З архівних матеріалів Маклаєвої сестри видно, що її брат любив Україну, їздив сюди до матері й рідні, батьківщини не соромився. Ольга свідчить, що брат її Микола писав статті на захист прав України слідом за подібними публікаціями Гоголя. Висилав їх до Росії, де ті методично нищилися. Виступаючи на захист прав поневолених світу, великий учений-мандрівник у своїх статях боронив права українців. І це в той час, коли царський уряд вустами Валуєва сказав, що української мови «не було, нема й не може бути».

Геніальний «недотепа»

Мало про кого з видатних людей можна сказати: «Природа обдарувала його прекрасною зовнішністю, міцним здоров'ям і великим розумом». Від падучої недуги страждав Гай Юлій Цезар, потворним народився Паганіні, кульгавим був з дитинства Байрон, рахітично-золотушним - Наполеон, анемічним тугодумом - Дарвін... Часто такі діти - похмурі, відлюдькуваті «недотепи». Але після раптового пробудження й прозріння вони набувають чіткої, безкомпромісної спрямованості, стають людьми несхитної волі.

Здається, не було такої хвороби, яка б оминула Миколу Маклая в дитинстві: жовтуха, ангіни, хронічна пневмонія, бронхіти, ревматизм, частковий параліч голосових зв'язок, через що він дванадцять років заїкався і залишився гаркавим. Як видно із записів у дитячому щоденнику, йому, фізично кволому, часто перепадало від хлопців: «Помиляється той, хто, когось успішно ґвалтуючи, вбачає в цьому торжество своєї сили... Торжество - це свято. А яка святковість у злості? Вона тільки виказує вдачу, позбавлену душі, яка б співчувала чужому болю...». Важко повірити, що це роздуми малої дитини. «Однак лишати насильство безкарним не можна», - пише далі десятирічний Миколка. І робить висновок, що стане кредо усього його життя: «Бо то буде не гуманістичність, а потурання бридкій жорстокості».

Читати й писати Миколка навчився ще в чотири роки й до семи багато опанував книжок, знав латину, французьку й німецьку мови, чудово малював і грав на фортепіано. Та його не прийняли навіть до початкової школи: був дуже кволий і недорікуватий. Після смерті батька насилу вдалося влаштувати у школу напів-приватну, німецьку. Надзвичайна обдарованість хлопчика нікого не цікавила. Усі люб'язно радили віддати Миколу до спецзакладу для слабкорозвинених...

Та й найняті домашні вчителі обзивали його, жорстоко карали, забороняючи скаржитися рідним і плакати. Миколка боявся лишитися без викладачів словесності й математики і мовчки все терпів. Зрештою батьки самі довідались про побої та вигнали біду-вчителів.

Миколка здебільшого був полишений сам на себе. Хіба що співчутлива і лагідна сестричка Оля зігрівала його та ще дитячий щоденник, замкнений на ключ. Рано звик жити без утаємничених однодумців. Довго лишатися на самоті для нього стало потребою. Замість колишнього смутку в його голубих очах осіло задумливе спокійне умиротворення.

Мало що в ньому змінилося й тоді, коли пішов нарешті навчатися. Він став для усіх загадкою. Вступаючи в третій клас лютеранської школи, Миколка подав три власні літературні переклади: з латини - на 200 сторінок трактат Цицерона, із французької - повість Вольтера «Кандид», із німецької - уривки з праць Гегеля. Йому було одинадцять. З'ясувалося, що хлопчик законспектував роботи великого натураліста давнини Плінія, читав Цезаря, Петрарку, Шиллера, знав напам'ять німецькою всього «Фауста» Гете і Шевченкових «Гайдамак». А ще більше здивувалися б викладачі, якби прочитали в його щоденнику суперечки з давньоримським філософом Сенекою. Хлопчик писав: «Немає великих звершень розуму без великих випробувань душі...»

Вчені кажуть, що в геніальних людей років у 11-12 розумовий розвиток значно випереджає фізичний. Їхній мозок поглинає енергії незмірно більше, ніж її може дати організм без шкоди. Настає криза. Втрачається інтерес до життя. Це було з Вольтером, Наполеоном, Дарвіном... Зате коли бажання жити повертається, прагнення сягнути мети стає нездоланним.

Дружина Маргарет-Емма Робертсон (Миклуха-Маклай)

Та не можна вважати, що у Маклая не було друзів, радощів, кохання. Було. Але теж - особливі. Найщиріший товариш і однодумець князь Олександр Міщерський казав: «Із людей, близьких мені, з якими мене єднала багаторічна і вірна дружба, я знав лише одну людину, що не на словах, а з усією можливою серйозністю розуміла ціну часові й уміла берегти години свої й чужі, не йдучи при цьому на компроміси й ніколи не ставлячи свої почуття та почуття друзів над справою. Ця людина - Маклай».

Баламут і вигнанець

Тим часом Петро Валуєв - курляндський губернатор, а згодом міністр внутрішніх справ, таємно переслідував вільнодумну родину Миклух. Це він, ненависник всього українського та й польського, доклав зусиль до передчасної смерті батька. А коли довідався, що серед арештованих у заворушеннях студентів у Петербурзькому університеті значаться сімнадцятирічний Сергій і п'ятнадцятирічний Микола Маклаї, він радісно потер руки і виніс вирок:«... Лишити цих двох баламутів у Петропавловській фортеці на 6 місяців». Через князя Олексія Толстого справа дійшла до царя. Той пообіцяв розібратись. Але все скінчилося Валуєвським поясненням: «Ці малолітні баламути від кореня такого ж баламута, вони доводяться синами відомому Вашій Величності інженеру-капітанові Миклусі». Не забули й про Шевченка. Якби ще знали про Бульбу...

У своїх спогадах Микола Миклуха-Маклай потім напише: «Мене виключили з шостого класу гімназії, а потім заборонили відвідувати Петербурзький університет. Туди я, хоч і не мав документа про закінчену попередню освіту, був зарахований вільним слухачем. Коли мене виключили з університету, я не міг вступити до жодного іншого вищого навчального закладу Росії, оскільки перебував під наглядом поліції. Тому мені довелося їхати навчатись у Німеччину».

У 1864-му Миколу Маклая вигнали з університету за участь у студентських заворушеннях: Валуєв не спав. До того ж хворобливому хлопцю дошкуляла петербурзька вогкість. Він узагалі мріяв оселитися в тропіках. Але це ще буде. А поки що - Німеччина. Там Маклай закінчив філософський факультет Гейдельберзького університету і здобув ще й медичну освіту в Єнському та Лейпцизькому. Щоправда, за кордон довелося втікати з підробленим документом. Реакціонер Валуєв кусав собі лікті. Микола Миклуха-Маклай узявся до науки. Він мріяв народжувати ідеї боротьби за волю, хотів визволити поневолених світу! Про свободу юнак міркував зріліше, ніж визнані вожді революцій: «Волі прагнуть усі. Але якою ця воля можлива і до якої межі вона корисна більшості - ось у чому суть. Робити що кому заманеться і чинити як кому завгодно - не воля, а гірша подоба некерованого стада».

Допитливий юнак приятелював і співпрацював із відомими у світі науковцями. В ті роки здійснив свої перші подорожі на Канари, до берегів Червоного моря, в Марокко, Францію, Іспанію. 1868 року в Єні вийшли його розвідки з рисунками. Студентське, а далі все життя Миклухи-Маклая утруднювалося відсутністю фінансової спромоги. Цей тягар відчувається у його листах до Малина - до мами, сестри, братів, друзів і знайомих. Нестача грошей відбилася й на здоровї.

«Місячна людина» серед папуасів

Експедиція до Червоного моря була лише підготовкою до подальших подорожей. Учений жадав пізнати вплив природного і суспільного середовища на людину. Він повернувся до Росії. Голова Географічного товариства й міністр флоту князь Костянтин допоміг Маклаєві з дозволом на мандрівку військовим корветом «Витязь» до островів Тихого океану.

Ернст Геккель зі своїм асистентом Миклухо-Маклай на Канарських островах

8 листопада 1870 року судно відчалило з Кронштадтського порту. Воно й доставило Маклая на Нову Гвінею - у край його майбутніх найвидатніших звершень.

Матроси корвета змайстрували для нього невелику хатину на косі. За кілька днів корабель відплив. Маклай лишився із двома слугами - полінезійським тубільцем Боєм і шведським моряком Ульсоном. Було це 8 вересня 1872 року.

Для Маклая і тубільців розпочався складний процес співіснування й взаємопізнання. Взагалі Нова Гвінея з її географічним, мовним та етнічним розмаїттям являла для світу велику загадку. Розлогі трав'янисті долини, болота, великі гірські масиви одного з найбільших островів світу розмежовували племена. Кожне з них жило родовим способом із багатою системою ритуалів і традицій.

За шість місяців Микола Миколайович опанував мову папуасів, і це полегшило його життя та працю. Спочатку все було для нього дивним і здавалося сном. Яскравість сонця, тропічні зливи, екзотичні рослини, корали, небачені морські істоти... Тубільці розмальовували собі обличчя, облямовані пір'ям райських птахів, ходили з луками і стрілами; їхні хати були на полях, а то й високо на деревах. На стінах острів'яни вішали мушлі, а в темних кутках ставили різьблені зображення духів і черепи предків. Усе це спліталося в одне сильне враження.

Аборигени спочатку насторожено, поодинці приносили Маклаєві різні харчі. Вчений винагороджував їх тютюном і стрічками червоної матерії. Та не все йшло гладенько. І не дивно - маючи всього 25 років, учений насмілився вирушити в такі небезпечні місця! Папуаси спочатку пускали побіля нього рої стріл, кричали і показували жестами, щоб забирався. Але Маклай переміг своєю твердістю, мудрістю, а найбільше - людяністю.

Страшнішою за людожерів виявилася малярія. Вона раз у раз приковувала його і супутників до ліжка. 13 грудня помер слуга Бой. Аби тубільці не довідалися, що той смертний, Маклай з Ульсоном мусили уночі поховати його в морі. Наступного дня прийшов перший знайомий папуас Туй із двома іншими й поцікавився здоров'ям Боя. Аби відволікти гостей від слизької теми, Маклай мусив вдатися до трюку. Він налив на блюдце трохи спирту і поклав на веранді, потім узяв склянку води, надпив сам і дав скуштувати одному з папуасів. Долив на блюдце води й запалив. Спирт зайнявся. Папуаси підскочили. Маклай хлюпнув решту спирту на східці й землю - там теж почало горіти. Це справило страшне враження!

Люди острова злякалися, що Маклай може запалити море й землю. Чутки росли й обростали новими деталями. А ще він вбив із рушниці птаха на вершечку пальми, після чого його «магічні» здібності в очах тубільців стали безмежними.

Хай там як, а білого прибульця всюди зустрічали як найліпшого приятеля. Адже він лікував острів'ян, дарував їм корисні «цивілізовані» речі...

Якось до Маклая підійшов його приятель Саул. Лагідно поклав руку на плече, запитав:

– Скажи, Маклаю, ти можеш померти?

Всі уважно прислухалися.

Сказати їм правду - втратиш «магічний» авторитет. Сказати неправду - залишишся в пам'яті брехуном, коли раптом щось із тобою скоїться.

Маклай узяв спис і подав Саулові. Мовив спокійно:

– Перевіримо.

До нього кинулися злякані папуаси:

– Ні! Ні!..

М. М. Миклухо-Маклай на півострові Малакка, 1874-1875 рр.

Річка Гоголь на Гвінеї

Живучи серед аборигенів, Миклуха-Маклай зібрав докази і переконав світ, що люди ці сердечні й добрі. Що люди всі в Божій опіці: багаті та вчені, вбогі й неграмотні. А людожерство? Та хіба воно не триває в не менш жахливому переносному значенні в «цивілізованому» світі?

Письменник Олександр Іванченко багато років досліджував шляхи мандрівника. У своїй книжці «Дорогами Маклая» докладно розповів, як шанували папуаси українця і який величезний вплив він мав на них. Миклуха разом із тубільцями назвав тутешню річку Гоголем. Понад 70 слов'янських найменувань налічується в Новій Гвінеї уже в теперішні часи. Завдяки Маклаю в околицях припинилися збройні сутички. Через його наполягання дівчна вже не мусила виходити заміж за обранця її батьків.

Неоціненною була і Маклая допомога у відстоюванні прав безборонного населення Нової Гвінеї. Він апелював до уряду Австралії, правителів і вчених світу. Його обкидали болотом, особливо в Росії. Відомий чорносотенець і українофоб Суворін, редактор газети «Новое время», вміщував статті «Папуаська Макландія», «Обдурювання папуасів», «Звернення папуаського короля Маклая Першого»... Навіть погрожував: «Маклай-мусив би знати закон про головну кримінальну відповідальність за намовляння російських підданців до еміграції»... Річ у тім, що вчений хотів, аби українські поліщуки оселилися колонією в тропічному раю, який він відкрив і полюбив. Миклуха писав до царя, просячи на це дозволу. Звісно, його тільки висміяли.

Натомість Лев Толстой захоплювався гуманістичною та науковою працею Маклая. Писав йому:«... Зворушує й захоплює у вашій діяльності те, що... ви перший, без сумнівну, досвідом довели, що людина - скрізь людина, тобто добра товариська істота, у спілкування з якою можна й необхідно входити добром і правдою, а не гарматами й горілкою. І ви довели це подвигом справжньої мужності, яка так рідко трапляється у нашому суспільстві...»

Попри тяжкий стан здоров'я, Маклай за порадою Толстого продовжував вести свій славнозвісний щоденник, виступав із публічними лекціями. Зали були переповнені. На жаль, книжка Миколи Миклухи-Маклая «Серед дикунів Нової Гвінеї» вийшла вже після смерті автора. Не тільки малярія, а й ігнорування та цькування вкоротили йому віку.

Маклай покинув світ на 42-му році життя.

І козак, і лях, і німець

Великий Маклай залишив світові 160 праць з антропології, порівняльної анатомії, метеорології, географії, зоології та етнографії. Він довів, що папуаси з розумового й морального погляду стоять не нижче європейців. їхня ж відсталість пояснюється лише причинами історичними, зокрема гнітом колонізаторів.

Папуаси Нової Гвінеї й досі вважають Маклая своїм. Росіяни твердять: «Російський учений». Англійці, індонезійці кажуть: «Наш, це видно з прізвища, поширеного в нас, - Маклай». А сам Микола Миколайович дав таку відповідь про своє походження кореспондентові австралійської газети «Зусіпеу Могпіпд Оегаїй»:

«Моя особа - живий приклад того, як щасливо з'єдналися три одвічно ворожі сили. Запальна кров запорожців мирно злилася з кров'ю їхніх, здавалося б, непримиренних ворогів - гордих ляхів, та ще й розбавилася кров 'ю холодних німців. Чого у цій суміші більше..., судити було б необачно і навряд чи можливо. Я дуже люблю вітчизну мого батька, Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн батьків моєї матері - Німеччини та Польщі».

Можна було б додати ще один рідний край Маклая - Нову Гвінею. Принаймні, так вважають папуаси, які пам'ятають доброго «чоловіка з Місяця».

По-своєму Микола Миклуха-Маклай справді людина не від світу цього. Він і досі багато в чому лишається для нас загадкою.

Марія ВЛАД https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/06/blog-post.html

Він урозумив і нам заповів сенс буття Людини

Про унікального дослідника

Мандрівник, географ, гуманіст Микола Миколайович Миклухо-Маклай не відкривав нові землі, але результати його кругосвітньої пошукової роботи не менш важливі для земної цивілізації – він відкривав і досліджував Людину. Щоб глибоко проникнути у смисл її буття, дослідник два з половиною роки прожив на острові Нова Гвінея серед папуасів, проводив дослідження з антропології та етнографії корінного населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії.

На Великій землі мандрівник видав щоденник подорожей під назвою «Серед дикунів Нової Гвінеї». Також став ярим захисником колоніальних народів, виступав проти расизму та колоніалізму. На онові своїх досліджень засудив гніт однієї людини над іншою, вивів просту формулу сенсу буття Людини, що повинні дотримуватися всі, незалежно від соціального чи майнового статусу, рівня освіченості, забарвлення шкіри, віро сповідування. Бо кожна людина послана Господом на землю жити і творити повсякденне і щось важливе для інших людей. Це і є, на думку вченого, головною ознакою Людини.

Миклухо-Маклай настільки пройнявся проблемами «дикунів» з Нової Гвінеї, що запропонував царю Олександру III проект поселення росіян на острові для розвитку диких, але людських племен. Самодержавець відхилив цю ідею. І в дослідженнях далеких народностей держава не брала участі. Дві подорожі на острови профінансував онук відомого гетьмана України Кирила Розумовського Олексій Костянтинович Толстой. Ще раніше він відіграв важливу роль в долі батька дослідника Миколи Миколайовича Миколи Ілліча, а потім і всієї його багатодітної родини. У взаємовідносинах Толстих і Миклухо-Маклаїв теж є складова формули сенсу людського буття.

Важливість зробленого можна замовчати, але не можна забути

Микола Миклухо-Маклай був унікальним дослідником, навчався в одному російському і двох німецьких університетах, за нетривале життя (помер у 42 роки) став автором 160 наукових праць. Та ні в царській Росії, ні в СРСР, ні в незалежній Україні не одержав належного визнання і увіковічення пам’яті. На початку третього тисячоліття цим зайнялася далека спадкоємниця Миколи Миколайовича Надія Петрівна Миклухо-Маклай з чоловіком Олександром Івановичем. За їхні кошти був побудований і обладнаний композиціями чи не перший на Чернігівщині приватний музей у Козелецькому районі, де народився батько дослідника, інженер залізничного транспорту Микола Ілліч.

Григорій Войток

http://zemlyaivolya.net/articles/neobhidno_shchos_vazhlive_zrobiti_dlya_lyudey_tilki_tod.html

Людина світу та її українське коріння: козацький нащадок Миклухо-Маклай

ЛЮДИНА СВІТУ

Біографію самого Миклухо-Маклая ми тут переповідати не будемо - про нього багато доступної інформації. Зазначимо лише, що в історію він увійшов як учений, чиї інтереси охоплювали чимало наукових сфер: етнографію, антропологію, філософію, біологію і географію. Він залишив по собі багато робіт із зоології, зоогеографії та фізичної географії, які не втратили своєї цінності дотепер. Крім того, зробив величезний вклад у науку як засновник морської біології та порівняльної анатомії. У широких колах ім'я Миклухо-Маклая найчастіше пов'язують із дослідженням племені папуасів на острові Нова Гвінея, його доказом біологічної рівності людей усіх національностей і рас, боротьбою за права тубільців.

Наукові праці Маклая та його висловлювання у пресі стали поштовхом до початку антирасової політики у світі. Вчений першим спрогнозував крах світової колоніальної системи, склав перший проект загальної декларації прав людини і висунув ідею створення таких структур, як сучасна Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). У 1996 році остання назвала вченого Людиною Світу. Тому що відкриття і діяння великого гуманіста належать усьому людству.

ЗРОБИТИ ЩОСЬ КОРИСНЕ ДЛЯ ЛЮДЕЙ

Перший музей Маклая на Чернігівщині з'явився у 2010 році в селі Калитянському Козелецького району. Заснувала його родина підприємців Надії та Олександра з майже таким же прізвищем - Міклухо-Маклай. Інформація про те, що хтось із подружжя є нащадком відомого вченого по лінії його брата Сергія, досить суперечлива. Одні джерела свідчать, що вони дійсно нащадки, інші цей факт спростовують. Самі ж меценати взагалі не хочуть цю тему порушувати. Кажуть, що про свій родовід знають усе, але в даному випадку це не має значення. Бо для них головне - розповісти Україні про видатного вченого-гуманіста, і, наслідуючи його принципи, зробити щось корисне для людей.

І цю з ним духовну спорідненість вони цінують найбільше.

Надія Міклухо-Маклай

"Девізом свого життя ми обрали вислів Маклая: "Необхідно щось важливе зробити для людей, і лише тоді ти - людина", - говорить підприємиця і депутат Чернігівської облради Надія Міклухо-Маклай.

Вона розповіла, що ідея створити музей видатного однофамільця народилася в її родині у Батурині, коли вони вперше потрапили на екскурсію в гетьманську столицю.

Надія Міклухо-Маклай

У музеї Маклая в Калитянському можна дізнатися про історію його родини, "перегорнути сторінки" творчого і життєвого шляху вченого і мандрівника, ознайомитися з діяльністю його послідовників. У лютому 2018 року ця експозиція стала частиною великого, площею 600 кв.м, музею-виставки "Чернігівщина - подорож крізь віки". Його експозиція відтворює історію Чернігівського краю від доби палеоліту до сучасності. Цей музей став п’ятим творінням родини чернігівських підприємців.

"Спочатку ми розповіли про Миклухо-Маклая, а потім вирішили розповісти про людей Чернігівщини, які теж залишили слід на цій землі і прославили наш край. Наш музей у Калитянському - інформаційного характеру, як виставка. Є кілька антикварних речей (годинник Миклухо-Маклая, його портрет), але їх небагато", - зауважила Надія Петрівна.

"БЕРЕГ МАКЛАЯ"

Марія Бойчук Зробивши перший крок зі вшанування пам'яті видатного однофамільця, чернігівські Міклухо-Маклаї пішли далі й у 2013 році відкрили у селищі Кача під Севастополем другий музей, присвячений ученому. Назвали його "Берег Маклая". Місце було обране невипадково. Справа в тім, що свого часу Миклухо-Маклай був ініціатором створення у Севастополі першої на території Російської імперії і однієї з перших у світі біологічних станцій з вивчення морського середовища. Пізніше вона перетворилась на Інститут біології південних морів ім. О.О.Ковалевського. До 100-річного ювілею створення біостанції (в 1971 р.) її "батькові" перед будівлею інституту встановили пам'ятник-бюст.

Марія Бойчук

До передачі качинського музею російській стороні екскурсоводом у ньому працювала дослідниця біографії Миклухо-Маклая, киянка Марія Бойчук. Під час передачі "Берега Маклая" Севастополю їй вдалося повернути частину експонатів в Україну.

"Коли ми передавали музей Севастопольському географічному товариству, я поділила експонати і частину (31 одиницю з бюстом ученого) передала в Одесу, в школу №105 ім. Маринеско. Там ентузіасти теж хочуть створити музей Миклухо-Маклая, оскільки вчений та члени його родини бували і в цьому славетному місті", - розповіла пані Марія.

"ВІТРИЛА МАКЛАЯ"

І ось нарешті ми дісталися третього, батуринського музею Миклухо-Маклая. Він був відкритий 2014 року і є частиною готельно-ресторанного комплексу, в якому займає дві кімнати. Перша - це імпровізація палуби маклаївського корвета "Витязь". Штурвал, небо, море, відчуття, ніби ти на палубі і підпливаєш до острова.

Друга кімната стилізована під острівну очеретяну хатинку вченого. У ній – реконструйовані крісло та різні побутові предмети Маклая, на стінах – репродукції його малюнків. Все навкруг "дихає" Океанією

Та двома кімнатами цей музей все ж не обмежується. Бо починається із зали перед входом у ресторан.

Там стіни прикрашають портрети мандрівника, членів його сім’ї, родовий герб із зображенням лебедя і написом: "Чистий, ніби лебідь – ось моя доля". Цей герб придумав сам Маклай.

Герб роду Миклух

Герб роду Миклух

Підтримував Миклуко-Маклая і родич по лінії дружини гетьмана Розумовського – граф Наришкін - двічі спонсорував експедицію вченого, виділяючи на кожну по 2000 рублів.

НАЩАДКАМ ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ

Четвертий музей Миклухо-Маклая чернігівські меценати відкрили в 2015 році під Малином Житомирської області у приміщені лісотехнічного коледжу. Свого часу та будівля була частиною садиби матері Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая, пізніше та садиба належала його молодшому братові Михайлу.

Упродовж 1886-1887 років Маклай бував у Малині не раз. Там він працював над новими публікаціями, упорядковував архіви, садив екзотичні рослини, які привозив із далеких подорожей, милувався чудовими краєвидами, цікавився походженням, життям і побутом місцевих жителів.

Наталія Потапчук

Докладніше: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2630209-ludina-svitu-ta-ii-ukrainske-korinna-kozackij-nasadok-mikluhomaklaj.html

Література, запозичена з мережі

Бойчук, Марія Іванівна. Мудрість Маклая або Сутність генія - Любов = Мудрость Маклая или Суть гения - Любовь [Текст] / Марія Іванівна Бойчук; Літ. ред. Володимир Пащенко.– К. : ВТС Принт, 2013.– 173 с.

Бойчук М.І. Лицар гуманізму: Микола Миколайович Миклухо-Маклай. [Текст] / М. І. Бойчук. – Чернігів : КП «Видавництво «Чернігівські обереги», 2011. – 100 с

Географічна енциклопедія. В 4-х томах. – К., 1994-1996.

100 великих мандрівників. – М., 2001.

WEB-ліографія

https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/licar-gumanizmu Марія Бойчук

Лицар гуманізму. Українське корiння Миклухо-Маклая

https://persons-journal.com/journal/800/1341 МИКЛУХО-МАКЛАЙ: ЧЕЛОВЕК БЕЗ РУЖЬЯ

https://www.pinterest.com/pin/697565429759828455/ Нащадок Тараса Бульби – Громадянин світу

http://www.zvenlib.in.ua/2016/07/170.html Козак серед папуасів

https://korali.info/ukrainci-svitovoi-slavi/mikluho-maklai-iz-kozackogo-rodu.html

Миклухо-Маклай – із козацького роду

https://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/06/blog-post.html І козак, і лях, і німець

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lypen/17/1846-narodyvsya-mykola-mykluho-maklay-etnograf 1846 - народився Микола Миклухо-Маклай, етнограф

https://persons-info.com/persons/MIKLUKHO-MAKLAI_Nikolai_Nikolaevich МИКЛУХО-МАКЛАЙ Николай Николаевич

https://m-tsyganov.livejournal.com/352240.html в Джакарті відкрито пам’ятник Миклухо-Маклаю

https://brodiahy.org.ua/vydatni-brodyahy/mykluho-maklaj-mykola-mykolajovych.html

МИКЛУХО-МАКЛАЙ Микола Миколайович

https://coollib.com/b/430466/read Маклай-тамо рус. Миклухо-Маклай

https://malyn-rada.gov.ua/news/sogodni-richnicya-iz-dnya-narodzhennya-mm-mikluho-maklaya Сьогодні річниця із дня народження М.М. Миклухо-Маклая

https://huxley.media/korni-i-krylja-s-borisom-burdoj-potomok-zaporozhskih-kazakov-nikolaj-mikluho-maklaj-geroj-mifologii-papuasov-novoj-gvinei/ Николай Миклухо-Маклай - потомок Запорожских казаков и герой мифологии папуасов Новой Гвинеи

https://kolokray.com/uk/f/mikluho-maklay-puteshestvennik.html Міклухо-Маклай

Миклухо-Маклай Микола Миколайович

Фільмографія

https://www.youtube.com/watch?v=ROmmeVdnCMc Миклухо-Маклай (1947)

https://mikluho-maclay.ru › nasledie-mikluho-maklaya-2

Документальний фільм до 170-річчя М.М. Миклухо-Маклая

https://www.youtube.com/watch?v=dAnNb_hJv4M Берег его жизни (1984) приключения

https://www.youtube.com/watch?v=9PREVa1jTD4 Берег его жизни 1 серия (1984)

https://www.youtube.com/watch?v=wJyq8hcXhMk ЧЕЛОВЕК С ЛУНЫ 2019 (МИКЛУХО-МАКЛАЙ 2019 )

https://persons-info.com/persons/MAKLEI_Uiliam_Dzhon МАКЛЕЙ Уильям Джон, зоолог, громадський діяч. Миклухо-Маклай мешкав у нього

Картографія


Карта подорожей Миклухо-Маклая	Карта «Берег Маклая» - Фонд ім. Миклухо Маклая

Інтернет-ресурси

http://www.golos.com.ua – сайт газети «Голос України»

https://day.kyiv.ua – сайт газети «День»

http://www.dt.ua – сайт тижневика «Дзеркало тижня»

http://www.umoloda.kiev.ua – сайт газети «Україна молода»

https://ukurier.gov.ua – сайт газети «Урядовий кур`єр»

http://www.slovoprosvity.org – сайт тижневика «Cлово просвіти»

Бібліограф-укладач: Наталя Фоміна

Наповнення ЕСКС: Мілашенко Т.І., Фоміна Н.І., Качановська Н.В.

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

НАШІ НАГОРОДИ

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці — Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36

Бібліоресурси

Миклухо-Маклай Микола. «Людина світу та її українське коріння»