«Михайло Драгоманов: історик, публіцист, літературознавець, фольклорист»

Бібліографічний дайджест до 185-річчя від дня народження Михайла Петровича Драгоманова (1841-1895), українського історика, філософа, письменника, публіциста, літературознавця, фольклориста, економіста, громадського діяча

Біографія

Михайло Драгоманов народився 18 (30) вересня у м. Гадячі Полтавської губернії в родині дрібномаєтного дворянина, нащадка козацької старшини.

Його батьки були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. 

Від народження Михайло зростав і виховувався в українському середовищі: українською мовою розмовляли рідні, знайомі, дворові люди, селяни. Він чув українські пісні та казки, розповіді про старовину українську, Гетьманщину та Козаччину. 

У 1849-1853 рр. – навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де серед інших дисциплін вивчав історію, географію, мови та захоплювався античним світом. Згодом він продовжив навчання у Полтавській гімназії (нині – Полтавська школа №3), вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю та освіченістю. Восени 1859 року – вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира.

У 1863 році Драгоманов став членом товариства «Громада». Відомо, що це об'єднання було формою пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української історії, культури, народного побуту і права. Від середини 1860-х років становлення Драгоманова як вченого відбувалося в тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяльністю. У його роботах того часу – історичних, етнографічних, філологічних та соціологічних – мимоволі відбувається зміщення акцентування на політичне підґрунтя. У 1870-му році Київський університет відправив Драгоманова за кордон. Замість запланованих двох років молодий вчений пробув там майже три, завітавши за цей час до Берліна, Праги, Відня, Флоренції, Гейдельберга, Львова. Це трирічне закордонне турне було надзвичайно плідним для Драгоманова. Після нього він зміг критично оглянути та оцінити свої переконання, зіставляючи їх із науковим західноєвропейським досвідом.

Особливе місце у політично-публіцистичній діяльності Драгоманова займала Галичина. Він намагався «розбудити» галицьке суспільне життя (бо, як він це розумів), підняти рівень суспільної свідомості. Пізніше, через донос – звинувачення в українофільстві та сепаратизмі, Драгоманов був позбавлений кафедри, де він працював на посаді штатного доцента з 1873 року, тож з 1875 р. Драгоманов став політичним емігрантом. Через Галичину і Угорщину він вирушив до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, розпочати випуск української газети. Через рік Драгоманов створив у Женеві суспільно-політичну збірку «Громада». Там було видано 5 томів збірки. Його головною метою було надання великої кількості матеріалів для вивчення України та її народу, його духовних починань та прагнення до свободи та рівності серед світової спільноти.

Виступивши проти децентралістичних тенденцій тогочасного народництва, Драгоманов врешті-решт став виразником ліберально-конституційних тенденцій, органом яких була газета «Вільне слово», яку він редагував. У 1876 році – вийшов Емський указ, спрямований проти української мови та українофілів. У 1878 році на Паризькому літературному конгресі Михайло Драгоманов зачитав доповідь «La littérature oukrainienne proscrite par le gouvernement russe» («Українська література, заборонена російським урядом»), в якій різко засудив Емський указ і виступив на захист української мови. Прочитавши цю доповідь, – вона вийшла окремою брошурою, – Карл Маркс підкреслив у тексті такі слова: «Тарас Шевченко – син народу в повному розумінні цього слова. Більше, ніж будь-хто інший, він заслуговує на титул народного поета».

У 1889 році Драгоманов був запрошений викладати на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету (тоді – Князівство Болгарія), де працював аж до своєї кончини. Леся Українка про останні дні свого дядька свідчила так: «Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення сумного стану справ в Україні»..

Вчений хворів на аневризму аорти, через що йому було важко говорити. Помер від розриву аорти 2 липня 1895 року. Похований у Софії за протестантським обрядом.

Публіцист Михайло Павлик у праці «Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Єго юбілей, смерть, автобіографія і спис творів», виданий у Львові 1896 року, зазначав: «Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд, що завсігди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння, – на думку І. Франка, – найліпше характеризує нам самого Драгоманова».

Що зробив для України Михайло Драгоманов

Михайло Драгоманов зіграв важливу роль у створенні першого українського політичного проекту – Русько-Української радикальної партії (1890). Він вважав себе соціалістом, однак у центр уваги ставив свободу особистості. Критично сприймав марксизм і рішуче заперечував терористичні методи російських народників, вважаючи, що «чиста справа потребує чистих рук».

Вчений обґрунтував ідеї політичної свободи, прав і свобод у Проекті заснування Статуту українського суспільства» в рамках конституційного ладу майбутньої конфедеративної держави. Висвітлив його у «Вільній Спілці», а саме – у конституційному проекті «Вольный Союз – Вільна Спілка”.

Драгоманов є засновником української зарубіжної періодики. Він створив у Женеві «Вільну українську друкарню» і «Женевський гурток» – перший український соціалістичний осередок, який у 1878–1883 роках об’єднав публіциста – Остапа Терлецького, правника і соціолога – Максима Ковалевського, історика, педагога – Якова Шульгина, поета, філософа, громадського діяча – Івана Франка і публіциста – Михайла Павлика. Разом вони видавали громадсько-політичний та науково-літературний збірник «Громада» – перший безцензурний в історії української преси.

Драгоманов був популяризатором спадщини Тараса Шевченка. У 1882 році – видав у Женеві поему «Марія» із власним вступним словом і коментарями – спершу українською мовою, переданою латинським шрифтом, а 1885-го – в перекладі російською. Всього у Швейцарії він видав без цензури 112 назв книг і брошур, у тому числі 37 українською мовою.

Велике значення мала розробка Драгомановим концепції народності літератури. Він вів рішучу боротьбу проти псевдонародності, провінційності та обмеженості в ній, відмежувався від російського народництва.

Науковець одним із перших в українському літературознавстві звернувся до аналізу романтизму як напряму у мистецтві, що у попередні десятиліття відіграло позитивну роль у становленні національної літератури, викликавши зацікавленість усною народною творчістю, етнографією та міфологією українців. Таким чином було підготовлено передумови для виникнення та розвитку реалізму, який став домінувати в українській літературі другої половини ХІХ століття.

М. Драгоманов виховав цілу плеяду молодих вчених. За кілька років до смерті він написав працю «Чудацькі думки про українську національну справу». Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.

Цiкавi факти

Прізвище вченого походить від слова «драгоман», що з арабської означає «перекладач, тлумач». Він вільно володів п’ятьма європейськими мовами.

Михайло Драгоманов є автором понад 2 тисяч творів з різних наукових галузей. Наукові та публіцистичні праці підписував псевдонімами: Толмачев, Українець, М. Кузьмичевський, П. Кузьмичевський, Кирило Василенко, Волинець, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Петрик, Чудак, М. Т – ов. Припускають, що від одного з них – «Українець» – взяла собі псевдонім Леся Українка, адже поетеса була племінницею М. Драгоманова.

18 травня 1861-го р. Драгоманов був серед тих, хто зустрічав під Києвом домовину Тараса Шевченка. У виголошеній від імені студентства Київського університету промові він сказав: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець». Разом із ним були й інші видатні постаті української культури: Володимир Антонович, Микола Лисенко, Тадей Рильський, Михайло Старицький. Згодом вони склали ядро київської «Громади», збирались у кабінеті професора історії Володимира Антоновича та на домашніх зібраннях у Лисенків, Драгоманових, Косачів, Старицьких й обговорювали та утверджували державну символіку, гімн, формували політичні товариства й партії.

Михайло Драгоманов став першим політичним емігрантом у Російській імперії. За Емським указом 1876 року для припинення «небезпечної для держави діяльності українофілів» особисто імператор Олександр ІІ постановив: «Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов» із забороною в’їзду в Південні губернії і столиці.

Ушанування пам'яті

На честь М. П. Драгоманова названо вулиці у Києві, Львові, Луцьку, Полтаві, Харкові та Дніпрі.

У Гадячі встановлено пам'ятну дошку в урочищі Зелений Гай, де мешкала родина Драгоманових.

У 1993 році Українська студія телевізійних фільмів випустила фільм «Титан. Михайло Драгоманов».

На честь Драгоманова у Києві названо Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова.

У 2001 році з нагоди 160-річчя від дня народження вченого НБУ випустив ювілейну пам'ятну монету.

Про життя і діяльність видатного вченого написано багато художніх і документальних книг, проведено чимало наукових досліджень його творчих здобутків. 

Основні праці

Опублікував значну кількість статей з питань шкільної освіти: «Земство і місцевий елемент в народній освіті», «Про педагогічне зна­чення малоросійської мови», «Народні школи», де висвітлював питання про роль і значення української навчальної книги, традицій, мови для становлення й розвитку національної школи.

Документально-публіцистична праця «Про школи на Україні» (1878), де на широкому фактологічному матеріалі (звіти, анкети, опитування) автор показує причини відсутності національної школи в Україні й шляхи національного українського відродження через школу, освіту, виховання дітей та молоді.

У наукових і літературно-критичних працях 1870–1890-х: «Література російська, великоруська, українська і галицька» (1873-1874), «Листи на Наддніпрянську Україну» (1893—1894), «Святкування роковин Шевченка в „руському обществі“» (1873), «Війна з пам'яттю про Шевченка» (1882), «Т. Шевченко в чужій хаті його імені» (1893) та ін. вимагав, щоб література неодмінно керувалася принципами вірності правді життя, відповідала своєму часові, сягала проблемами та героями глибин суспільного життя.

Найважливіші праці Драгоманова М. П.

«Галицько-руське письменство» (1876), «Про українських козаків, татар та турків» (1876), «Нові українські пісні про громадські справи (1764–1880)» (1881), «Політичні пісні украјінського народу XVIII–XIX ст.» (1883 і 1885), «Австро-руські спомини (1867–1877)» (1889), «Про брацтво хрестителів або баптистів на Украіні» (1893), «Листи на Наддніпрянску Украіну» (1894), «Пропащий час. Українці під Московським царством (1654–1876)» (1909), «Автобіографія» (1917), «Віра і громадські справи» (1915), «Турки внутренние и внешние» (1876), «Шевченко, українофіли і соціалізм» (1879), «Чудацькі думки про українську національну справу» (1891). та ін.

Досягнення

Визнання

Ювілейна монета номіналом 2 гривні, яку випустив Національний банк України, присвячена 160-річчю з дня народження видатного українського політичного діяча, вченого-історика, літературознавця та етнографа Драгоманова Михайла Петровича.

Монету введено в обіг 26 вересня 2001 року. Вона належить до серії «Видатні особистості України».

Заклади, що носять ім’я Драгоманова М. П.: Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Вище професійне училище НПУ ім. М. П. Драгоманова, Гімназія НПУ імені Драгоманова.

1920-1926 рр.: Вищий інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова

1926-1932 рр.: Київський інститут народної освіти імені Михайла Петровича Драгоманова

Кабінет-музей Драгоманова М. П. в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова.

Основна експозиція кабінета-музея складається з 11-ти тематичних стендів, кожен з яких описує певний етап життя великого мислителя.

1. Місто Гадяч – батьківщина Драгоманова М. П.; 2. Дитячі та юнацькі роки Драгоманова М. П.; 3. Драгоманов М. П. – студент Київського університету Св. Володимира; 4. Драгоманов М. П. – викладач та науковець Київського університету Св. Володимира; 5. Драгоманов Михайло і соратники; 6. Громадсько політичне життя 70-ті рр. ХІХ ст.; 7. Женевський період науково-видавничої діяльності Драгоманова М.; 8. Наукова спадщина та видавнича діяльність Драгоманова М.П.; 9. Увіковічнення пам’яті Драгоманова М. П.; 10. Цензура про видання М. П. Драгоманова; 11. Родина Драгоманова М. П.

Пам’ятники Драгоманову М. П.

Його ім'ям названі вулиці у Києві, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Рівному, Луцьку, Гадячі, Лубнах та інших населених пунктах.

Бібліографія статей

(подано в зворотній хронології)

2024

Величко, Олена. Михайло Драгоманов [Електронний ресурс] = https://znaki.fm/uk/persons/mihajlo-dragomanov/ / Величко, Олена  // Znaki. - 2025. - 7 трав. Михайло Петрович Драгоманов - нащадок відомого козацько-старшинського дворянського роду, видатний український публіцист, філософ, економіст, фольклорист, літературознавець і громадський діяч, який зробив великий внесок у розбудову української ідентичності. Рідний дядько, друг, наставник і натхненник Лесі Українки

2021

Литвин, Володимир (академік НАН України). У пошуках європейського духу. Європеїзм як інтелектуальний і світоглядний дороговказ українських діячів імперської доби [Текст] = http://www.golos.com.ua/article/342214 : (до 180-річчя від дня народження Михайла Драгоманова та 150-ліття від дня народження Лесі Українки) / Литвин, Володимир // Голос України. - 2021. - 13 лют. (№27). - С. 10-11.

2020

Терещенко, Юрій. Мета - самостійність [Текст] = https://day.kyiv.ua/article/istoriya-i-ya/meta-samostiynist : українська державність: етапи історичного розвитку / Терещенко, Юрій // День. - 2020. - 9 жовт. (№ 191-192). - С. 20-21. Твердження Володимира Антоновича: "український народ цілком позбавлений державницького інстинкту" сприяло тому, що лідери центральної ради спрямували свої зусилля передовсім на автономію україни, а не на державну незалежність

2019

Коцарев, Олег. «Розвіртуалити» класика  [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/rozvirtualyty-klasyka : «Чарівність енергії: Михайло Драгоманов» Леоніда Ушкалова — оповідь про сміливість та величезну працю / Коцарев, Олег // День. - 2019. - 6 груд. (№ 225-226). - С. 30. Ця книжка знаменитого історика літератури і культури — одночасно і біографічне видання, й інтелектуальна, фахова історія еволюції особливого діяча, особливої постаті на ім’я Михайло Драгоманов. Це важливо з огляду на те, що сьогодні в Україні не надто багато видається, досліджується й осмислюється те, що писав Драгоманов

Пономарьов Віталій. Леонід Ушкалов. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов [Електронний ресурс] = https://krytyka.com/ua/reviews/charivnist-enerhiyi-mykhaylo-drahomanov : рецензія на книгу / Пономарьов Віталій // Критика. - 2019. - № . Для відтворення детального, замалим не щоденного життєпису свого героя Ушкалов використовує подиву гідну кількість джерел: праці Михайла Драгоманова, його сучасників та пізніших авторів, статті в тодішніх часописах, щоденники, листи, офіційні документи, спогади тощо, — в книжці обсягом 600 сторінок є понад вісім сотень самих тільки покликів на джерела. Усе це багатство, ретельно вибудуване і прискіпливо прокоментоване, дає змогу читачеві вповні уявити і навіть відчути обставини кожного періоду життя Драгоманова

2016

Андрущенко, Віктор. Великий пророк-бунтівник [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/velykyy-prorok-buntivnyk : Михайло Драгоманов у соціокультурному просторі України та Європи / Андрущенко, Віктор // День. - 2016. - 9 груд. (№225-226). - С. 20. Нещодавно виповнилось 175 років від дня народження видатного українського мислителя — історика, філософа, культуролога та педагога — Михайла Петровича Драгоманова. Разом із громадою Києва, за участю представників європейської інтелігенції, цей знаменний ювілей вченого урочисто відзначив колектив університету, який названо його ім’ям, — Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. Славне ім’я Драгоманова надовго було викреслене з історії. Царизм і більшовизм ненавидів і боявся його вільнодумства, національного духу й заклику до просвітництва, відродження і розвитку національної культури, демократизму та народовладдя

«Чудацькі думки» великого Українця [Текст] = http://ukurier.gov.ua/uk/articles/chudacki-dumki-velikogo-ukrayincya/ / Інф. "Урядовий кур'єр" // Урядовий кур`єр. - 2016. - 10 вер. № 170. - С. 11. Феномен видатного сина України, один з літературних псевдонімів якого, до речі, Українець, у тому, що він однаково незручний для тодішніх і нинішніх «лівих» і «правих», націоналістів. Наче сьогодні написані слова, що лягли на папір понад сто років тому: «Справжньої політичної свободи нема і не може бути при централізації"

КНИГИ до теми з фонду Молодіжної

Історія України в особах [Текст] : XIX століття / Автори: В.С. Шандра, Т.Б. Ананьєва; С.Г. Біленький, І.І. Глизь та ін. Худож. В.О.Павленко. - К. : Україна, 2015. - 368 с.

Книга містить нариси про найвидатних діячів суспільно-політичного життя, яскравих представників науки, культури й мистецтва, які залишили помітний слід в української історії XIX століття

Лисяк-Рудницький, Iван. Iсторичнi есе. Т.1 / Лисяк-Рудницький, Iван ; Упоряд. Я. Грицак. - 2-е вид. - К. : Дух і літера, 2019. - 632 с.

До першого тому “Історичних есе” визначного українського вченого, професора Альбертського університету (Канада) Івана Лисяка Рудницького (1919-1984) входять праці з методологічних питань середньовічної та ранньомодерної історії України, інтелектуальної історії, а також українсько-російських, українсько-польських та українсько-єврейських відносин протягом століть. Особливе місце у книзі посідають студії, присвячені аналізу концепцій українських політичних мислителів доби “національного відродження” XIX ст. Видання розраховане на науковців, студентів, громадських діячів та усіх, хто цікавиться історією України

Леся Українка. Листи:1876-1897 [Текст] : Науково-популярне видання / Упор. і автор прим. В.Прокіп; Передм. В.Агєєва. - К. : Комора, 2016. - 512 с. : іл., фотогр. - ISBN 9786177286133 : (В паліт.) 191-00. З ким товаришувала Лариса Косач, ким захоплювалася і з кого кпила, що читала, де бувала, чим журилася і про що мріяла, як народжувалися задуми її творів… Із листів, написаних до рідних, близького оточення і "товаришів по зброї", перед нами постає молода, енергійна, блискуче освічена українська аристократка, яка активно відстоює свої погляди, творить нові смисли і змінює світ. Уперше опублікований без вилучень, зі збереженням авторського правопису, епістолярій Лесі Українки відкриває читачам можливість по-новому побачити одну з найяскравіших постатей української культури межі XIX-XX століть

Попович, Мирослав Володимирович. Нарис історії культури України [Текст] : Науково-популярне видання / Попович, Мирослав Володимирович ; Під ред. Л.І. Маслова, Н.І. Гриценко. - 2-ге вид., доп. - К. : АртЕк, 2017. - 730 с.

Ця книга являє собою нарис історії культури України як комплексу характерних матеріальних і духовних здобутків суспільства; до духовної культури включаються при цьому не тільки література, філософія та різні мистецтва, а й спосіб життя, система цінностей, традицій та вірувань. Книга може бути посібником для викладачів та студентів-гуманітаріїв різних спеціальностей, що вивчають не тільки курси історії культури, а й історію окремих видів культури та загальну історію

Попович, Мирослав Владимирович. Філософія свободи [Текст] = Философия свободи : Громадсько-політичне видання / Попович, Мирослав Владимирович ; Упор.: Л. Артюх, Н. Вяткіна; Передм. Н. Вяткіної; Худож. О. Гугалова. - Харків : Фоліо, 2018. - 524 с.

Твори, які включено до цього видання, дозволяють побачити об'єкти досліджень автора під різними кутами зору, дають нам можливість побувати у майстерні філософа. І це стосується не лише історичних подій і портретів важливих для України персоналій, а й інтерпретації подій історії науки в їх раціонально-філософському відтворенні. Вчений прагне осмислити події, що відбуваються у нього на очах, порівнюючи їх зі світовим досвідом розвитку і шукаючи їхні корені в історичних джерелах українського народу, в особливостях української ментальності. При цьому він використовує досвід розробки логіко-методологічних проблем розвитку науки

Ушкалов, Леонід. Чарівність енергії: Михайло Драгоманов [Текст] : Літературно-художнє видання / Ушкалов, Леонід Володимирович. - К. : Дух і Літера, 2019. - 600 с

У цій книжці на основі багатого джерельного матеріалу Леонід Ушкалов подає біографію українського публіциста, науковця та громадського діяча Михайла Драгоманова (1841-1895). Автор символічно поділив життєпис на п’ятдесят чотири параграфи й спробував, за його ж словами, «наскільки це можливо, показати життя Драгоманова не чорно-білим, а барвистим, таким, яким наше життя є насправді». «Без гніву і пристрасті» він оповідає про повсякдення свого героя і пробує проникнути у світ його ідей

Гирич, Ігор. Як Україна ставала українською. Громадсько-політичне життя на підросійській Україні ХІХ-поч.ХХ ст. [Текст] : Науково-популярне видання / Гирич, Ігор ; Передм. автора. - К. : Кліо, 2024. - 192 с.

ХХ ст. Автор висвітлює історію українського національно-визвольного руху того часу, розглядає його на тлі інших національних рухів Центрально-Східної Європи, змальовує боротьбу українських інтелектуалів з Російською імперією та імперською громадською думкою, показує трансформацію поглядів українського інтелектуального середовища від федеративних ідей до самостійницького проєкту. Кожен розділ доповнюють додаткові матеріали — словник ключових термінів, тематичні цитати з праць діячів європейських національних рухів і дослідників національного життя, біографічні довідки про персоналії, згадані в розділі

WEBЛІОГРАФІЯ

https://osvita.ua/school/biography/94126/  –  Михайло Драгоманов: коротка біографія

            Інтернет-ресурси

https://day.kyiv.ua – сайт газети «День»

https://ukurier.gov.ua – сайт газети «Урядовий кур’єр»

http://www.golos.com.ua – сайт газети «Голос України»

https://krytyka.com/ua  – сайт журналу «Критика»

Підготувала бібліограф Качановська Н.В.