Дорогі друзі! Щодня ми працюємо над тим, щоб користування бібліотекою було зручним і приємним для вас! Для того, щоб скоротити час очікування, а також дотримуватися соціальної дистанції — зареєструйтесь в бібліотеці он-лайн!.
Останнє оновлення: 15.09.2021 р.

«Уклін тобі, Тарасе!»

160-річчя від дня перепоховання Тараса Шевченка в Україні

Тематичний бібліографічний список

Останній шлях Кобзаря в Україну

(подано зі скороченням)

Оглянемо ж прожиті геніальним українським поетом і художником його 47 років життєвого шляху: 24 роки – в кріпосному рабстві, 10 літ – волі, радостей життя і високої творчості, 11 років невимовно тяжкої солдатської муштри, яка геть підірвала його здоров'я, нарешті, три роки доживання в Петербурзі під постійним негласним наглядом жандармів.

Повернувшись до Петербурга зі своєї останньої подорожі Україною у вересні 1859 року, Тарас Григорович з листопада 1860 року почав часто нездужати. Наприкінці січня 1861 року Микола Семенович Лєсков (1831-1895) – російський письменник, приїхавши з Києва до Петербурга, відвідав поета, який мешкав при Академії мистецтв. Під час розмови Шевченко розпитував Лєскова про Варшавську залізницю і Київське шосе, з сумом промовляючи: "Та коли б швидше ходили поштові екіпажі, не доїдеш живим на цих клятих перекладних, а їхати треба – помру я тут неодмінно, якщо залишуся". В 1861 році завершувалося будівництво шосе на всьому шляху від Києва до Петербурга. А їхати ґрунтовими дорогами 1118 верст, та ще на перекладних, міняючи коней через кожні 15-20 верст, було дуже важко. На такий переїзд витрачалося від 10 до 15 днів. Шосе від Петербурга до Києва було відкрите з 1 липня 1861 року, але, на жаль, до відкриття його Шевченко не дожив.

У суботу 9 березня 1861 року, в день народження поета, першим відвідав хворого Михайло Матвійович Лазаревський (один із шести братів Лазаревських, друзів Шевченка). Тарас Григорович сидів на ліжку і важко дихав. Близько третьої години хворого відвідали ще кілька приятелів. Коли залишився в нього лише М. М. Лазаревський, Шевченко став казати, що навесні він поїде в Україну, що рідне повітря відновить його здоров'я: "От якби додому, том би я, може, одужав". Та не одужав. Перший поет України, останній її Кобзар, останній талант, що вийшов із принизливого для людства кріпацького стану, помер наступного дня.

У день смерті поета всі, хто був увечері на панахиді, зібралися в квартирі його друга й душоприказника М.М. Лазаревського, де тоді ж було вирішено, як увічнити пам'ять Т.Г.Шевченка. Першим із восьми заходів вирішили: перевезти тіло поета в Україну, згідно з його заповітом від 1845 року:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.

Для Шевченка Україна – найвища святиня земна, за неї він готовий був принести в жертву Богові і тіло, й душу, для неї він жив і страждав.

І в 1847 році він прохав однієї ласки: упокоїти його кістки в рідній землі.

Хоча серце замучене,
Поточене горем,
Принести і положити
На Дніпрових горах.
                          ("Сон", "Гори мої високії").

На другий день по смерті поета один із найближчих його друзів М.М. Лазаревський звернувся з проханням до санкт-петербурзького генерал-губернатора видати дозвіл на перепоховання тіла Кобзаря в Україні. У квітні 1861 року труну викопали з землі, вклали в іншу, цинкову, і поставили на спеціальний ресорний повіз. Чорна труна вивершувалась на запряженому четвериком повозі. Перш ніж рушити в далекий шлях на Україну, заговорив Пантелеймон Куліш, соратник по Кирило-Мефодіївському братству: "Що ж се ти, батьку Тарасе, од'їжджаєш на Вкраїну без червоної китайки, заслуги козацької? Чим же нижчий ти од Козацьких лицарів? Ні один вільний козак не сходив з цього світу без сеї останньої честі".

І труну поета накрили червоною китайкою, а жалобний повіз рушив зі Смоленського кладовища через Васильєвський острів, Адміралтейську площу і Невський проспект до станції Ніколаєвської залізниці. До Москви везли поїздом. З Москви – старим поштовим шляхом через Тулу, Орел, Глухів, Батурин, Ніжин, Козелець, Бровари. Про прибуття труни з прахом Шевченка в Бровари довідалася не лише громада Броварів, а й Києва. Незважаючи, що це був понеділок, попрощатися з Кобзарем прийшло багато людей. До Києва йшли довго, майже сім годин. Процесія почалася близько п'яти годин вечора у самому лісі, що зі сторони Броварів. У шляхетному пориві юнацького захоплення молодь, не чекаючи дозволу духовної та світської влади, хотіла везти труну містом, просто до університетської церкви. Однак, митрополит вказав на найближчу до Дніпра церкву Різдва Христового, а генерал-губернатор, зі свого боку, поклав на отця Петра відповідальність за те, щоб у церкві не виголошувалось жодних промов.

Внаслідок такого розпорядження "властей предержащих" студенти випрягли коней і на собі понесли тлінні останки поета через подільське шосе аж до самісінької церкви Різдва, що на Подолі.

Виконуючи заповіт Шевченка поховати його на батьківщині, петербурзька громада українців все-таки остаточно не розв'язала питання, де саме поховати його. У жвавому листуванні між петербурзькими та київськими друзями поета одні наполягали на тому, що Кобзареві найбільше личить лежати у метрополії українських міст Києві, над Дніпром, – у Видубицькому монастирі або на Аскольдовій могилі чи на Щекавицькому кладовищі.  Інші, в основному родичі поета, вибрали місцем для поховання Канів, біля Успенського собору. Художник Г.Честяхівський, який був приятелем Шевченка в останні роки його життя, наполегливо доводив і таки довів, де хотів Тарас мати свій останній притулок: у Каневі, на тому самому місці, яке вибране поетом за життя для будівництва власного дому – на Чернечій горі.

Отож, труна з прахом поета переночувала у церкві Різдва, що на Подолі. Наступного дня жалобний похід у супроводі великого натовпу потягнувся по шосе до Ланцюгового мосту, за яким через великий розлив Дніпра стояли тоді пароплави. На одному з них і відбув наш Тарас у своє плавання до тихого вічного пристанища.

Через сильну весняну повінь того року пароплав не зміг у Каневі пристати до берега, і мусив зупинитися на чималій відстані від нього. Після тривалих суперечок вирішили вивантажитися таким чином: дістали звичайний драбинчастий віз, спустили на нього з пароплава труну, запряглися замість коней та й потягли його до берега. На березі небіжчика зустріло місцеве духівництво, труну поставили на ноші і "понесли батька дужого на руках своїх".

Відправивши панахиду в день прибуття, друзі поета вирушили на Чернечу гору вибирати місце для могили. 22 травня 1861 року о 7-й годині вечора при численному напливі народу з передмість і навколишніх сіл на Чернечій горі поховали Великого кобзаря України.

Так завершився останній шлях Т.Г. Шевченка в рідну Україну, про яку з болем писав:

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!

В.В. Кукса, доцент

https://www.kpi.ua/shevchenko-memory  

На похорон Т. Г. Шевченка

        Сподівалися Шевченка
        Сей год на Вкраїну,
        А діждалися побачить
        Його домовину:
        Стоїть в Каневі в Соборі
        Вся квитками ввита,
        По-козацьки китайкою
        Червоною вкрита;
        Ідуть люди, перед нею
        Поклон покладають
        І за душу Кобзареву
        Господа благають.
        Скілько виспівав печалі
        Віщими словами!
        Все бажалось йому волі
        Для свого народу —
        І не діждав того часу,
        Як зійшла свобода!
        У столиці над Невою
        Його поховали,
        Честь великую і славу
        Йому воздавали.
        Тяжко ж йому на чужині
        І в вінку лавровом:
        Дума рвалась на Вкраїну
        К горам наддніпровим:
        Там широко, там весело
        От краю до краю!
        Так співав він над Невою
        У великім жалю,
        Із могили домовина
        На світ піднялася,
        Через Москву, через Київ
        Сюди донеслася.
        На Симона на Зілота
        Задзвонили в дзвони,
        Стали править Кобзареві
        Нові похорони.
        От несуть його на марах

        С собору під гору,
        Де старий Дніпро Славута
        Іде по простору...
        Уволили твою волю
        Українські діти —
        На Чернечу несуть гору,
        Де ти хотів жити.
        Уволили твою волю,
        Друже незабутий,
        І по смерті, як при жизні
        Твій путь многотрудний!
        Ходять хмари кругом сонця
        Вітер подихає,
        Шумить Дніпро під човнами
        Тебе провожає.
        Везуть тебе простим возом
        До нової ями,
        Везуть хлопці і дівчата
        Кручами, ярами,
        Перед тебе червоними
        Корогвами має...
        Христос воскрес! — Хор церковний
        До гробу спіиває.
        От і стали всі круг тебе
        На горі Чернечій,
        Чи ти чуєш людській гомін,
        Надгробния річі?
        Чи ти чуєш вічну пам’ять
        Тобі возгласили,
        Брати й сестри над тобою
        Знов заголосили.
        Плачуть, тужать твої други,
        Ввесь народ сумує,
        Сиплють землю тобі й кажуть:
        Нехай він царствує!
        Прощай, славний наш Тарасе,
        Прощай, милий брате!
        Справді лучче в своїй землі
        І кісткам лежати!

Михайло Максимович. 10 травня 1861 р.

Бібліографія статей

Біленко, Володимир. В Україну - назавжди [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=20127: дорога Великого Кобзаря: з тимчасового посмертного прихистку - до вічного / Біленко, Володимир // Урядовий кур'єр. - 2011. - 21 трав. (№91). - С. 8.

Боронь, Олександр. Його остання путь стала символічною [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=20126: шевченкова спадщина для дослідників - невичерпна // Урядовий кур'єр. - 2011. - 21 трав. (№91). - С. 17. Шевченківські роковини іноді змушують замислитися над повнотою нашої обізнаності з творчістю та життям поета. Попри, здавалося б, цілковите благополуччя у провідній галузі історії української літератури - шевченкознавстві, передчасно говорити про вичерпність нагромадженої інформації

Вклонилися Великому Кобзарю [Текст] = http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=292145// Голос України. - 2013. - 23 трав. (№94). - С. 1, 3. 22 травня – важлива дата для кожного українця. Цього дня прах Тараса Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні. І ось уже понад 150 років до цього священного місця не заростають травою стежки

Жук, Ольга. Бути чи не бути [Електронний ресурс] = https://www.umoloda.kiev.ua/number/2464/164/87504/: чому дата перепоховання Шевченка така важлива для українців і що б ми втратили, якби могила Кобзаря залишилася у Петербурзі / Жук, Ольга // Україна молода. - 2014. - 22 трав. (№72). Чому ця дата, 22 травня, відіграє таку велику роль у житті українців? Що б ми втратили, якби Шевченко спочивав на Смоленському кладовищі в Петербурзі біля Церкви Смоленської ікони Божої матері, де був похований 13 березня 1861 року на кошти друзів? І невже перевезення домовини Шевченка, яке ініціювали художник Григорій Честахівський і брати Михайло та Олександр Лазаревські, це тільки виконання волі поета про поховання його в Україні?

Килимник, Юрій. Шлях додому [Електронний ресурс] = https://day.kyiv.ua/uk/article/poshta-dnya/shlyah-dodomuhttps://day.kyiv.ua/uk/article/poshta-dnya/shlyah-dodomu: як друзі реалізували заповіт Тараса Шевченка / Килимник, Юрій // День. - 2020. - 29 трав. (№99-100). Сімнадцять років жив і творив у Петербурзі Великий українець – Тарас Григорович Шевченко, тут-таки, далеко від рідної української землі, й помер. Поховали Тараса Григоровича Шевченка з лавровим вінком на чолі, в дубовій домовині, яку вставили в дощану скриню, вкриту зсередини свинцем. 58 днів тіло Кобзаря лежало у землі Смоленського кладовища, до якого щоденно йшли петербуржці та приїздила передова інтелігенція з усіх куточків імперії. Ще в день смерті Т. Г. Шевченка, згідно із його поетичним заповітом, друзі вирішили перевезти тлін поета на Україну. Дозвіл був виданий у квітні 1861 року

Лісова, Лідія. «Станемо перед Шевченком серцем до серця...» [Текст] = http://www.golos.com.ua/article/303230/ Лісова, Лідія // Голос України. - 2018. - 22 трав. (№92). - С. 1, 9.

Мельниченко, Володимир. Григорій Честахівський: “Як везли Кобзаря, то люду приставало все більше, все більше й більше” [Текст] = http://slovoprosvity.org/wp-content/uploads/2021/05/17-18-1121-1122-29-kvitnia-12-travnia-2021.pdf/ Мельниченко, Володимир // Слово Просвіти. - 2021. - 29 квіт. (№ 17-18) . - С.12-13. Нову статтю з двох частин Володимир Мельниченко приурочив до 160-ї річниці з часу перевезення праху Тараса Шевченка з Петербурга в Україну, здійсненого навесні 1861 р. під орудою поетового приятеля Григорія Честахівського

Мельниченко Володимир. Московська панахида за Кобзарем [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/209368/ В. Мельниченко // День. - 2011. - 12 трав.(№79). Сьогодні відбудуться урочисті заходи, присвячені 150-річчю перевезення праху Тараса Шевченка із Петербурга в Україну 

Мірошник, Георгій. Упокоєне серце поета [Текст] = http://www.golos.com.ua/article/317275: до річниці перепоховання Тараса Шевченка в Каневі / Мірошник, Георгій // Голос України. - 2019. - 22 трав. (№94). - С. 8. «Великого світоча України навіки на сім світі не стало... Заплакана Мати-Україна осиротіла...» – писав один із біографів Т. Г. Шевченка Олександр Кониський. Кобзареве серце завмерло 26 лютого (10 березня за новим стилем) року 1861-го. У далекому Санкт-Петербурзі, на берегах чужої Неви. Сорок сім весен тривало земне життя Тараса. 58 днів покоїлося тіло Тараса Григоровича в петербурзькій землі. Будь-якої погоди «на могилі Шевченка, – зазначав Кониський, – завсігди було повно квіток... вона нагадувала більш весну, життя, ніж смерть»

Степовичка, Леся. Шевченко з нами назавжди [Текст]: Тарасове свято - 2019. Київські візії / Степовичка, Леся // Літературна Україна. - 2019. - 1 черв. (№ 21-22). - С. 1, 6.

Вшанування пам'яті Тараса Шевченка

Національний банк України випустив пам'ятну монету «Останній шлях Кобзаря», присвячену 150-річчю від дня смерті Тараса Григоровича Шевченка та перепоховання його в Україні. Дата введення в обіг: 29 квiтня 2011

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України та напис півколом - НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, пам`ятник, установлений на могилі Тараса Шевченка, праворуч від якого - слова з поезії Тараса Шевченка `…ЩОБ ЛАНИ/ ШИРОКОПОЛІ,/ І ДНІПРО, І КРУЧІ/ БУЛО ВИДНО,/ БУЛО ЧУТИ,/ ЯК РЕВЕ/ РЕВУЧИЙ.`, факсиміле Т. Шевченка, унизу праворуч - стилізоване зображення Дніпра, над яким - логотип Монетного двору Національного банку України, а ліворуч - написи - 5 ГРИВЕНЬ/ 2011

На реверсі монети зображено стилізовану схему маршруту перепоховання Т. Г. Шевченка із Санкт-Петербурга до Канева (праворуч), барельєф із зображенням Тараса Шевченка, що був розміщений на хресті, установленому на Чернечій горі після перепоховання (ліворуч), та розміщено написи: 8 - 22/ ТРАВНЯ/ 1861 РОКУ, угорі півколом - ОСТАННІЙ ШЛЯХ КОБЗАРЯ

Художник: Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій

Скульптор: Дем`яненко Анатолій, Іваненко Святослав

Інтернет-ресурси

http://www.golos.com.ua – сайт газети «Голос України»

https://day.kyiv.ua/uk ​– сайт газети «День»

http://www.slovoprosvity.org – сайт тижневика «Слово Просвіти»

http://www.umoloda.kiev.ua  – сайт газети «Україна молода»

http://www.ukurier.gov.ua – сайт газети «Урядовий кур'єр»

https://www.kpi.ua/shevchenko-memory – Останній шлях Кобзаря в Україну

Перепоховання у Каневі. Богдан Лепкий  

https://www.youtube.com/watch?v=eHG2kQWpbTU Річниця перепоховання Тараса Шевченка

https://www.facebook.com/watch/?v=432801314202902 Перепоховання Тараса Григоровича Шевченка

 “ПОВЕРНУТИСЯ, ЩОБ ЖИТИ У СЕРЦЯХ”: ДО ДНЯ ПЕРЕПОХОВАННЯ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest
  • Instagram

НАШІ НАГОРОДИ

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці — Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36

(044) 288-30-12
lib@msmb.org.ua

ВГОРУ