Пуща-Водиця: подорож в іншу реальність
Інформаційно-бібліографічний дайджест
із краєзнавчого циклу «Легенди Києва»
Від княжих угідь і царських купалень до Всеукраїнської оздоровниці
Пуща-Водиця – місце для тих, хто втомився від шуму міста. Це тихе місце, де можна відпочити від проблем і повністю возз'єднатися з природою. Пуща-Водиця має воістину цілюще значення для людини, саме тому велика кількість бажаючих приїжджає сюди для оздоровлення та зцілення від багатьох хвороб.
У 2017 році муніципальний пляж поряд із озером отримав міжнародну екологічну нагороду «Блакитний прапор». Бесплатний пляж з добре розвиненою інфраструктурою, відповідає міжнародним критеріям та стандартам
Джерелом інформації про історію поселення залишається «Звід пам’яток історії та культури України». За ним, походження назви території вельми просте: «Пуща» – це густий ліс, яким славилась територія, а «Водиця» – назва річки, що колись протікала тут.
Репутацію престижного місця столиці Пуща-Водиця заслужила ще тисячу років тому. У тутешніх лісах любили полювати київські князі Володимир та Ярослав Мудрий. Це автоматично надавало Пущі-Водиці статусу «особливої території для еліти».
А ось простий народ вільно користуватися ресурсами лісів навряд чи міг. У створеному Ярославом Мудрому законодавчому кодексі «Руська правда» за полювання на князівських гонах та пошкодження бджолиних вуликів наказувалися пристойні штрафи. Та й за самовільну вирубку дерев під час зустрічі з княжими дружинниками могло не поздоровитись.
Пуща-Водиця стала відкритою для всіх і кожного лише завдяки королю Речі Посполитої Сигізмунду ІІ Августу. 1571-го його указ дозволив киянам брати ліс на будівництво. З одного боку, природі це не пішло на користь. З іншого боку – саме в той час, завдяки лісовим артелям, місцевість почали облагороджувати і взагалі розглядати як майбутній курорт.
За часів Петра І тут посадили цілий корабельний гай, і Пуща-Водиця поступово стала відомою у всій Російській імперії.
Не випадково імператриця Катерина ІІ, відвідавши Київ 1787-го, захотіла на неї подивитись. І якщо про сам Київ государиня відгукнулася як про «дивне місто, що складається з укріплень і передмість», то розкішна природа Пущі-Водиці, вразила її набагато більше.
Територія інновацій та гарного життя
Історія забудови Пущі розпочинається 1883 року, коли на засіданні Київської міської думи Микола Чоколов запропонував створити тут повноцінне дачне поселення.
Колишні князівські угіддя поступово стали «містом-садом», як називала Пущу-Водицю тодішня преса. У моду увійшли дорогі дачі у мавританському, грецькому та турецькому стилях. Тож на тлі решти архітектури Києва курорт виглядав дуже екзотично.
Багато хто купував для цього дачі в Пущі-Водиці, а у столичного бомонду мати там заміський будинок стало правилом гарного тону. У теплу пору року в Пущі-Водиці любили релаксувати представники київської влади, банкіри, купці, архітектори та богема.
Декілька дерев'яних дореволюційних споруд збереглося там до наших днів, включаючи церкву святого Серафима 1910 року в стилі неоренесансу.
Завдяки Пущі-Водиці у Києві з'явилися справжні чудеса техніки на початку минулого століття.
Після лікування в санаторії хворі на сухоти аристократи хотіли проводити більше часу на київському курорті.
Якщо раніше аристократія переважно полювала у місцевих лісах, то тепер тут утворився цілий елітний квартал, на початку XX століття.
Новоспечені жителі Пущі-Водиці звикли ні в чому не відмовляти. На курорті вони облаштували свій побут за останнім словом техніки.
1899-го сюди проклали унікальну лінію парових трамваїв від Подолу, а 1904-го в Пущу-Водицю почав ходити електричний транспорт. Сучасна трамвайна лінія в Пущу-Водицю залишається найдовшим та мальовничим маршрутом у Києві.
1912-го на курорті вже користувалися телефонами. Для більшості столиці телефонний зв'язок ще залишався небаченим предметом розкоші.
У Пущі-Водиці швидко з'явився і синематограф – модний атрибут багатого життя для небагатьох.
За іронією долі, улюблене місце інтелігенції та аристократії дало притулок і тим, хто затято хотів її повалити. Після того, як перша російська революція зазнала поразки 1907-го, деякі її активісти ховалися в густих лісах Пущі-Водиці. І не просто переховувалися, а готували нове повстання проти царського режиму. Особливо облюбували місцеві пущі соціал-демократи та більшовики.Перша конференція більшовиків на території майбутньої УРСР 1907-го пройшла саме у Пущі-Водиці.
Детальніше на: https://my-kiev.com/tourist/tselebnye-lesa-legendy-pushhi-voditsy.html
Пуща-Водиця надихала багатьох відомих людей
Свого часу тут гостювали Петро I, Катерина II, Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Микола Чоколов, Лев Толстой, Леся Українка, Саша Чорний, Олег Ольжич, бував тут і архітектор Владислав Городецький. Малювали її художники Іван Їжакевич, Федір Коновалюк.
Значну роль у розвитку дачного селища Пуща-Водиця зіграли в кінці ХІХ століття київські лікарі Ф. Г. Яновський і Г. Р. Рубінштейн, з ініціативи яких в Пущі були побудовані перші санаторії.
Власниками дач в Пущі-Водиці були архітектори Володимир Ніколаєв, Е Брадтман фабриканти Я. Ріхерт і І. Снежко; відомі архітектори Володимир Ніколаєв та його син Іполит, Едуард Брадтман, кравець Яків Каплер, власники цегельних заводів Михайло Ріхерт та Ілля Снєжко, настоятель Церкви Богородиці Пирогощі Арсеній Дашкієв.
У Пущі-Водиці проживає двічі чемпіон світу, чемпіон Європи з фехтування, заслужений тренер Юрій Іванович Чиж.
Понад 2 тисячі гектарів «Золотого лісу» у Пущі-Водиці визнано ландшафтним заказником
6 лютого на пленарному засіданні Київської міської ради депутати підтримали низку рішень, які передбачають розширення природо-заповідного фонду столиці.
Відтак, ландшафтним заказником місцевого значення став «Золотий ліс» на території лісових кварталів Межигірського та Пуща-Водицького лісництв Святошинського лісопаркового господарства орієнтовною площею 2008,7 га.
Понад 2 тисячі гектарів у мальовничій Пущі-Водиці оголошені заказником. Це означає, що тепер тут заборонені суцільні рубки головного користування, суцільні, прохідні, поступові та лісовідновні рубки, видалення захаращеності та полювання. Тобто ті дії, які можуть зашкодити природному ландшафту.
Джерело: Київська міська рада https://zora-irpin.info/ponad-2-tisyachi-gektariv-zolotogo-lisu-u-pushhi-voditsi-viznano-landshaftnim-zakaznikom/
Пуща-Водиця
Пуща-Водиця – це курортна місцевість в Оболонському районі міста Києва. На території Пущі знаходиться велика кількість санаторіїв та дитячих баз відпочинку, також є лікарні, спортивні бази, релігійні заклади, навчальні заклади та житлові будинки.
Пуща-Водиця розташовується посеред соснового лісу на самій околиці міста. З одного боку вона омивається річкою Котурка, а з іншого річкою Горенка. На річках утворений цілий каскад ставків: Горащиха, Двірець, Карачун, Сапсаїв та Міський ставок.
У наш час Пуща одне з наймальовничіших та найкращих місць для відпочинку в Києві. На ставках облаштовані пляжі, навколо ліс у якому люди відпочивають. Можна взяти в оренду човен або катамаран та проплисти неймовірно гарним маршрутом від якого ваша друга половинка буде в захваті. Ще тут дуже сподобається любителям велопрогулянок, білочок та трамваїв, бо до Пущі мальовничим маршрутом курсує трамвай номер №12 (з 1920-х років) та №17.
https://zeft.in.ua/pushha-voditsya-kiyiv/
Бібліографія статей
Кальницький М. На курорт – трамваєм [Текст] / М. Кальницький // Вечірній Київ. - 2012. – 5 лип. (№64-65). – С. 28-29. Про історію створення Пущі-Водиці – себто пущі біля малої річки Водиці
Рибаков, М. Невiдомi та моловiдомi сторiнки iсторiї Києва / М. Рибаков // Київ. – 2001. – (№7-8). – С.156-179. – Iсторiя деяких районiв Києва.
РНБО прозвітує про аудит земель Пуща-Водиці та Конча-Заспи на найближчому засіданні [Електронний ресурс] = https://zn.ua/ukr/POLITICS/rnbo-prozvituju-pro-audit-zemel-pushcha-volitsi-ta-koncha-zaspi-na-najblizhchomu-zasidanni.html: на черзі також "злодії в законі" та контрабандисти / Інф. "Дзеркало тижня" // Дзеркало тижня. – 2021. – 29 трав. Рада національної безпеки та оборони продовжує робити аудит державних земель, дач та резиденцій на заповідних територіях Пуща-Водиці та Конча-Заспи. Йдеться про 400 га заповідної землі та понад 100 державних будівель і дач
Список літератури із фондів МСМБ:
Горобець Віталій Панасович. Київщина очима краєзнавця / Горобець Віталій Панасович ; За ред. В.Г.Козирського. – К., 2007. – 431 с.
Надтока, Олександр Федорович. Географія рідного краю. Київщина [Текст] : Навчальний посібник для учнів 5-го кл. серед. шк. / Надтока, Олександр Федорович. – Біла Церква : Мустанг, 1997. – 148 с.
Дванадцять маршрутів Київщиною [Текст] : Путівник / Авт. тексту Р.Маленков, О.Година. - К. : Грані-Т, 2008. - 104 с.
Національна академія наук України, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Українська академія аграрних наук. Київський літопис XXI століття. Національна академія наук України та державні академії наук [Текст] : ювілейний збірник / Уклад. В.В.Стройков; Вст. ст. кол. авт. – Національній академії наук України - 90 років: с.6; Іменний покажчик: с.368. – 376 с. : іл.
Малаков, Дмитро. Київ Столітньої Давнини [Текст] : екскурсія у місто початку 20-го століття: Фотоальбом / Малаков, Дмитро , Прибєга, Андрій ; Переднє слово Д.Малакова; Пер. на англ. О.Подшибіткіної, Ю.Сірош. – К. : Мистецтво, 2018. – 320 с.
Лазаревський, Гліб Олександрович. Київська старовина [Текст] : Художнє видання / Лазаревський, Гліб Олександрович; Упор. І.Забіяки, О.Лазаревського; Передмова І.Забіяки. - К. : МАУП, 2007. – 624 с.
Рибаков, Михайло. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва / Рибаков, Михайло; Передмова автора. – К. : Кий, 1997. – 374 с.
Джерела в Пущі-Водиці
Біля вул. 1-а лінія, неподалік Велнес-центру «Пуща»
Біля зони відпочинку озеро Міський став, на перетині вулиць Курортної та 4-ї лінії.
Криниця на території Церкви преподобного Серафима Саровського, вул. Миколи Юнкерова, 42.
На вулиця 9-а лінія, вздовж озера Сапсаїв став.
На вулиці 13-а лінія, вздовж озера Карачун.
https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2009-18-4/svit-2009-18-4-60-terlecka.pdf Результати моніторингу природних джерел
ТОП 5 фактів про Пущу-Водицю: дача, оздоровниця, лісове господарство
Улюблений трамвайний маршрут №12 везе нас повз мальовничі ліси та квітучу зелень з історичного Подолу до не менш історичної Пущі-Водиці. Та що ми знаємо про останню? Окрім безперечно природної краси, завдяки якій сюди часто приїздять відпочивальники. Kyivmaps зібрали ТОП фактів про Пущу-Водицю та її багатовікову історію.
Початок історії: місцина для князівських полювань та вирубування лісів
Походження назви цієї території вельми просте і зрозуміле. «Пуща» – тому що густі непрохідні ліси, а «Водиця» — бо саме так називалася річка, яка протікала тут у давні часи.
В XI столітті тут полюбляли полювати київські князі, зокрема – сам Володимир Великий, а дещо пізніше – 1571 року – територію згадує в грамоті польський король Сигізмунд ІІ. У ній монарх дає дозвіл на вирубування тут лісів. Власне, за кілька віків на цій території й розвернули активне лісове господарство. Тоді ж у Пущі з’явилися штучні озера, що на річці Котурка.
Пуща-Водиця: дача для заможних
Однак не деревиною єдиною. З часом місцина все більше приваблювала городян природними ландшафтами, адже була ідеальною локацією для відпочинку й оздоровлення. Нею вона і стала, але спершу, 1793 року долучилася до території Києва під назвою «Лісна дача Пуща-Водиця». З того ж року найменування «Пуща-Водиця» отримало статус офіційного.
У кінці 1890-х років за ініціативи купця і члена міської думи Миколи Івановича Чоколова тут стартує процес активної забудови. Пуща поступово перетворюється на дачне поселення або ж таке собі місто-сад. Заможні містяни брали собі тут ділянки в оренду на 99 років, зводили дерев’яні дачі, при цьому власником угідь із лісами лишалася Київська міська дума. Цілком зрозуміло, що дозволити такі витрати могли лише заможні кияни. Серед них: підприємці, службовці, купці та інтелігенція. Зокрема, тут мешкав із матір’ю політичний діяч і письменник, син знаменитого поета Олександра Олеся Олег Ольжич.
З часом місцина обросла повноцінною інфраструктурою, якою не могли похвалитися інші райони Києва. Тут з’явилися кінотеатри, школа, пошта, літній театр, парк та навіть церква. До речі, саме на території цієї святині знаходиться склеп сім’ї Козакевичів, який нібито спроєктував сам Владислав Городецький.
Магніт для легендарних особистостей
Відвідини та проживання в Пущі-Водиці приписують багатьом відомим особистостям. Існують здогадки, що тут мав дачу Тарас Шевченко, сюди приїжджали Леся Українка й Лев Толстой, а 1830 року до Пущі нібито навідувався Микола Гоголь.
Достеменно відомо, що Пущу-Водицю обожнювали майстри пензля. Її зобразили на своїх полотнах Іван Їжакевич та Федор Коновалюк.
Поява «лісової лінії»
Ще більшої слави Пуща-Водиця набула, коли до неї проклали трамвайну колію. Власне, такий улюблений містянами маршрут № 12 – найстаріший у місті. Лишень тоді він починався на Щекавицькій та мав номер 19.
Перший трамвай до Пущі був на паровій тязі (1900 рік), а вже через чотири роки його змінили на електричний. Цікаво, що під час Першої та Другої світових воєн трамвай доставляв на лінію фронту бійців і забирав звідти поранених. А коли в Києві не вистачало палива для обігріву, трамвай привозив необхідну кількість запасу дров.
Трамвай №12 (1949 г.)
Пуща-Водиця: визнаний курорт
Величезні території хвойних лісів та кисень, що його вони постачають, став однією з причин облаштування тут першого в Російській імперії санаторія для хворих на туберкульоз. Це сталося 1903 року, а вже в 1914 році в Пущі-Водиці відкрили дитячий санаторій. За радянських часів історія Пущі-здравниці продовжилася: вона перетворилася на такий собі курорт у межах міста. Більшість тих самих дерев’яних дач із віковою історією опинилися в користуванні санаторіїв. Багато лікувальних закладів побудували. Наприклад, санаторій «30 років Радянської України», що сьогодні – «Пуща-Озерна», де після окупації Криму розташувалася база дитячого табору «Артек».
Попри те, що сучасна інфраструктура місцини залишає бажати кращого, сюди й досі обожнюють приїжджати кияни. Через каскад озер, неймовірні пейзажі, мальовничий парк, славнозвісний місток з альтанкою, бази для відпочинку та, власне, і сам процес мандрівки на трамваї № 12.
https://kyivmaps.com/ua/blog/daca-zdravnica-lisove-gospodarstvo-top-faktiv-pro-pusu-vodicu
WEBліографія:
https://vechirniy.kyiv.ua/news/53837/ Пуща-Водиця очима краєзнавця: сторінки історії та сучасність
Рішення про ліквідацію смт Пуща-Водиця
https://my-obolon.kiev.ua/istoriya/istoriya-pushhi-vodiczyi.html
Перший неофіційний сайт про селище міського типу Пуща-Водиця
«Пуща-Водиця — 14 ліній свободи» сайт про Пуща-Водицю
Оболонська районна у м. Києві рада та Оболонська районна у м. Києві
Як виглядала Пуща-Водиця 50 років тому
https://www.pinterest.com/pin/427630927113544649/ Пуща-Водиця. Назву місцевість отримала від слова «пуща»
https://www.youtube.com/watch?v=-3uhX8RsnXE Чудо-дерево.
https://www.youtube.com/watch?v=C72kLjC2soE Вечір над озером в Пущі-Водиці
https://www.youtube.com/watch?v=AjKp6xe-QpE Озеро на 7 лінії. Фантастична природа
https://www.velovuyki.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=50&Itemid=60 Кинь-Грусть и в Пущу!
https://www.youtube.com/watch?v=5_GgI8npycY Природа в Пущі-Водиці. Бобри водяться тільки в чистих місцях
https://www.youtube.com/watch?v=DwYcbXnV8rI Локація для какзкових фільмів
https://www.youtube.com/watch?v=_xgwqbxQxrY Качки прагнуть спілкування з відпочивальниками
https://www.youtube.com/watch?v=n6Egx7kUVy0 Старий дерев’яний місточок в Пущі_Водиці на 13 лінії. Неподалік від джерела.
http://prostir.museum/ua/post/28163 Пуща-Водиця: до лісу на трамваї
https://www.youtube.com/watch?v=H_KtH2Q-Wm4 Муніципальний пляж. Безкоштовний. Пуща-Водиця
https://www.youtube.com/watch?v=nYxaa2W08WY Казковий вечір в Пущі-Водиці
https://find-way.com.ua/oblast/kyivska/kyiv/park-pushcha-vodytsia-kyiv Парк «Пуща-Водиця»
https://weekend.today/spectemy/kievskaja-starina/ekaterina-ii-v-kieve_arhiv_art.htm Екатерина II в Киеве
https://www.youtube.com/watch?v=PNTRMFEpvp4 Качки на озерах в Пущі-Водиці забули що вони колись були дикі. Загодовані відпочивальниками
https://www.youtube.com/watch?v=t9Fg8wKDs5E Дика природа в Пущі-Водиці
https://www.youtube.com/watch?v=EGmqGFlBGYE Природа в Пущі-Водиці зачаровує
https://www.youtube.com/watch?v=UfETp0XhaLE Джерела з чистою водою в Пущі-Водиці
https://travelworld.biz/archives/9679 Прогулка по осеннему лесу. Пуща Водица
https://kyivmaps.com/ua/blog/daca-zdravnica-lisove-gospodarstvo-top-faktiv-pro-pusu-vodicu Пуща-Водиця
https://www.youtube.com/watch?v=sqeD5sBZtds Вечір в Пущі-Водиці
https://www.interesniy.kiev.ua/ru/pushha-voditsa/ Пуща Водиця
https://travel.tochka.net/ua/11422-pushcha-voditsa-rayskiy-ugolok-v-kieve/ Пуща-Водиця: райський куточок в Києві
https://www.youtube.com/watch?v=2bqvtN8a5rg Лісовий трамвай. Пуща-Водиця
Сліди діяльності бобрів на озері. Пуща-Водиця. 7 лінія:
https://www.youtube.com/watch?v=c8zKDBiGDvU https://www.youtube.com/watch?v=vm7eCNfCVJE
https://www.youtube.com/watch?v=HwkgeqcZRyc
https://www.pravda.com.ua/articles/2021/06/18/7297634/ Трамвай в Пущу.
ДОДАТОК
Історія Пущі-Водиці: Трамвайний шлях повз ліси, дерев’яні дачі та радянські санаторії
Сьогодні екскурсії у поселення, відділеного від метушні української столиці, проводять на трамвайному маршруті №12. Відвідувачам обіцяють «подорож у іншу реальність, простір та час».
Хоча активний етап розвитку Пущі-Водиці розпочався лише наприкінці ХІХ століття, місцевість у північно-західному напрямку від Києва була відома ще з ХІ століття, тоді – як місце для полювання князів. В 1571 році вона згадується у грамоті Сигізмунда ІІ, де польський король визначає право міщан користуватися місцевим лісом.
Сьогодні найбільш повним джерелом інформації про історію поселення залишається «Звід пам’яток історії та культури України». За ним, походження назви території вельми просте: «Пуща» – це густий ліс, яким славилась територія, а «Водиця» – назва річки, що колись протікала тут.
У ХІІІ столітті в Пущі влаштували лісне господарство. Ще до появи дачного селища тут створили каскад штучних озер на річці Котурка. На перших планах поселення біля них стояв млин.
Дачники початку ХХ століття
Історія забудови Пущі розпочинається 1883 року, коли на засіданні Київської міської думи Микола Чоколов запропонував створити тут повноцінне дачне поселення. До слова, купець та гласний міської думи Чоколов згодом доклав зусиль до розвитку ще однієї історичної місцевості міста, відомої сьогодні як Чоколівка.
План дачного поселення, розроблений у 1894 році
Ідею гласного підтримали, і вже у 1894 році був готовий детальний план поселення. Шість поздовжніх та 17 поперечних вулиць створювали у Пущі-Водиці квартальну забудову та поділили територію на 605 ділянок. Кожна з них мала невеликий розмір – 600 сажнів (близько 13 соток), проте, за словами дослідників, часто заможні жителі мали дві або навіть більше ділянок поруч.
Ділянки у Пущі-Водиці не продавали, а здавалися в оренду на 99 років. При цьому власником лісових угідь залишалася Київська міська дума. Активна забудова почалася після створення Товариство з благоустрою дачної місцевості Пуща-Водиця. За умовами, розробленими ним, орендарі мали завершити будівництво власних дач за два роки.
У «Зводі пам’яток…» зазначено, що більшість дач були збудовані за індивідуальними проектами, проте з використанням подібних елементів та форм, описаних у «Проектах дачних споруд» 1909 року. Зокрема, у збірнику подано чотири основних типи проектів: дача на три кімнати, дача у мавританському, турецькому або грецькому стилі. Спільним елементом для різних споруд повинен був слугувати різьблений дерев’яний декор.
Разом з тим, краєзнавець Антон Короб зазначає, що дачі представляють доволі узагальнені традиції російського дерев’яного будівництва, популярного у дачних селищах того часу. «Малюнок підзорів ( прим. декоративна різьблена частина карнизу) та форма колон дозволяють припустити, що більшість розкішних дач Пущі проектувала одна людина – архітектор Едуард Брадтман», – розповідає він.
Частину будинків у Пущі будували не для власного користування, а щоб здати в оренду або навіть влаштувати приватний пансіонат. За словами Антона Короба, про це свідчить, наприклад, наявність кількох ґанків: такий будинок можна було розділити та здавати кільком сім’ям.
Відпочивати сюди приїжджали переважно влітку. «Після промислової революції кількість заможних людей у Києві зросла. Разом з тим, умови життя погіршилися, – розповідає дослідник. – У місті з’явилося багато промислових підприємств, не вистачало зелені, а дерев’яні колеса у поєднанні з бруківкою створювали сильний шум. Тому влітку ті, хто міг собі дозволити, виїжджали за місто»
Архітектор Брадтман і сам мав ділянку в Пущі-Водиці. Дозволити собі дачу в той період могли заможні кияни: купці, підприємці, службовці, часом лікарі та вчителі. В Пущі мали власність, зокрема, архітектор Іполіт Ніколаєв, настоятель Успенського собору Арсеній Дашкієв. До кінця 1922 року в Пущі-Водиці жив також Олег Ольжич, син відомого українського поета Олександра Олеся. Сьогодні його ім’я носить місцева школа № 104.
Колії через ліс
«Електричний вагон, проїхавши Лук’янівку, Куренівку та Пріорку, стрілою вріжеться в міський ліс. У вікно вагона увірвуться одна за одною хвилі свіжого соснового аромату. Жадібно вдихаючи на повні груди живильну вологу лісного повітря після міського пилу, ви, сп’янівши від цього нектару та зачарувавшись вічнозеленими соснами-гігантами, не помітите, як опинитесь у Пущі-Водиці», – саме так описує поселення довідник «Дачник», виданий у 1909 році.
Вхід в парк, початкок ХХ століття
Безперечно, чи не найбільшим каталізатором розвитку дачного поселення стала трамвайна колія. Маршрут №19 від Контрактової площі проклало Товариство міської залізної дороги у 1900 році. Спочатку тут курсував трамвай на паровій тязі, але вже за чотири роки лінію електрифікували. Незабаром з’явився також маршрут №20, що курсував до теперішнього Майдану Незалежності.
У результаті трамвай, маршрут якого проходив через ліс, став центральним елементом поселення. Вздовж вулиці з коліями розташовувалися громадські будівлі та найбільш ошатні дачі. Існує навіть думка, один із найбагатших дачників Пущі, власник популярного у Києві магазину верхнього одягу Яків Каплера мав власний причіпний вагон. «Щонеділі до нашого дачного селища Пущі-Водиці приїжджав з Києва трамвай з відкритим причіпним вагоном. На лавах причепа сиділи музиканти духового оркестру і грали марш. Дачники просиналися під цей святковий сигнал, котрий означав, що сьогодні в парку на п’ятій лінії весь день буде гулянка, а ввечері на відкритій естраді відбудеться концерт, у закритому театрі – спектакль, а в дощатій будівлі синематографа (…) – прем’єра нової кінострічки», – саме так згадував своє дитинство у Пущі-Водиці його син, радянський режисер Олексій Каплер.
Дача за адресою вул. Юнкерова, 37, спроектована, за проектом Едуарда Братмана. Фото Антона Короба
З його спогадів також очевидно, наскільки розвинутою була інфраструктура поселення вже на початку ХХ століття. «Цим дачні селища вигідно відрізнялися від приміських робітничих поселень, – розповідає дослідник історії Києва Олександр Михайлик. – Наприклад, на околицях Солом’янського могло не бути навіть транспортного сполучення». В той час у Пущі-Водиці вже працювало два кінотеатри, школа, пошта, літній театр та було облаштовано парк.
Крім того, у Товаристві з благоустрою вирішили побудувати власну церкву. Спочатку проект цегляної споруди замовили київському архітектору Володимиру Ніколаєву. Проте грошей на будівництво масштабної споруди не знайшлося. Врешті, церкву преподобного Серафима Саровского збудували у 1910 році з дерева за проектом місцевого інженера Олександра Тихонова за участі Едуарда Брадтмана. З часом перший поверх споруди обклали цеглою, проте вище вона залишається дерев’яною.
Згодом на території храму з’явилась ще одна споруда – склеп родини Козакевичів. Її приписують архітектору Владиславу Городецькому, чиї родичі також мали дачу в Пущі, проте документальних підтверджень цьому немає.
«Всесоюзна оздоровниця»
Лікувальні установи почали з’являтися у Пущі-Водиці ще за часів дачного поселення. Основна причина – особливе повітря місцевого хвойного лісу, сприятливе для лікування легеневих хвороб. З ініціативи київських лікарів, зокрема, Феофіла Яновського та Карла Трітшеля у 1903 році був відкритий перший у Російській імперії санаторій для хворих на туберкульоз.
Після становлення радянської влади Пущі-водицькі дачі було націоналізовано. Хоча частина з них, більш скромні будинки у кінці селища, були залишені у приватному користуванні, більшість опинилися на території санаторіїв. У них облаштовували корпуси, адміністративні будівлі або селили працівників, ділячи колишню дачу на кілька сімей.
З часом Пуща-Водиця перетворилася на курорт у межах міста. Тут розташувалося понад двадцять лікувальних закладів, пансіонатів та дитячих таборів. Від традицій дерев’яного будівництва відмовилися на користь радянського неокласицизму, яскравим зразком якого став санаторії «30 років Радянської України» (сьогодні – «Пуща-Озерна»), збудований у 1948-1964 роках архітекторкою Євгенією Маринченко. Особливо виразними є фонтан та пропілеї (прим. парадний вхід утворений колонадами) комплексу.
У 1959 році за ініціативою Наталії Ужвій в Пущі-Водиці був відкритий Будинок ветеранів сцени. Він розрахований лише на 35 місць, проте і сьогодні там живуть самотні актори, що вийшли на пенсію.
Вже у 1970-х роках у Пущі-Водиці з’явилося кілька багатоповерхівок: дев’ятиповерхові житлові будинки, п’яти-шестиповерхові корпуси санаторію «Більшовик» та комплекс Київського міського клінічного госпіталю ветеранів війни.
Машина (чи радше трамвай) часу
У 1981 Пуща-Водиця отримала статус селища міського типу. Щоправда, ненадовго: у 2002 році територію знов приєднали до Києва у межах Оболонського району. Після розпаду СРСР багато місцевих установ було закрито. «Але занепад почався навіть раніше, – розповідає дослідник Олександр Михайлик. – Від вибуху на Чорнобильській АЕС сильно постраждала курортна інфраструктура поблизу».
Сьогодні частина установ, змінивши назву на менш комуністичний лад, все ж продовжує працювати. Зокрема, вже згаданий санаторії «Пуща-Озерна», що став базою для дитячого табору «Артек» після окупації Криму.
Маршрут трамваю до Пущі-Водиці проходить через ліс
Інфраструктура, якою поселення могло похвалитися на початку ХХ століття також занепала. Сьогодні тут немає не лише кінотеатру чи літнього театру, але навіть мережевого супермаркету. Зате є магазин з великим радянським написом «гастороном».
Колись розкішні дерев’яні дачі спіткала різна доля. Велика частина з них була зруйнована. Інші ж входять до переліку об’єктів культурної спадщини Оболонського району. Проте такий статус мало впливає на їх реальний стан: багато будинків покинуті та занепадають. У 2012 році, зокрема, згоріла дача Якова Каплера.
В інших продовжують жити працівники санаторіїв та, мало зважаючи на архітектурну цінність, намагаються пристосовувати сторічні споруди для нормального життя. Поступово в Пущі-Водиці з’являються також нові приватні будинки. А на початку цього року на вулиці Квітки Цісик розчистили ділянку для житлового комплексу від «Київміськбуду».
Екологи-активісти показали, як "лісова мафія"
вирубує багатовіковий ліс у Пуща-Водиці
/Фрагменти/
Про нинішній стан не заповіданої частини Пуща-Водицького лісу красномовно говорять кадри з супутника. Досить навіть Google-карт, щоб оцінити масштаб.
"Не треба забувати, що ліс Пуща-Водиці з півночі захищає столицю від радіоактивного попелу, який з'являється внаслідок літніх пожеж у Чорнобильській зоні. Це наша захисна гряда. А як вона може захищати, якщо її систематично знищують?!"
Столичні активісти привезли нас на одне з місць суцільної вирубки лісу. При цьому пояснюють: якщо ближче до основних дорогах і пансіонатів дерева знищують вибірково "острівцями", то далеко від людей (куди вже не можна заїжджати простим відпочиваючим) площі вирубки обчислюються гектарами.
Активісти-екологи також підтверджують: "За нашими даними, в Києві вирубують стільки дерев, скільки і в цілому в Київській області! Де рубають? В заказниках: Дарницькому, Святошинському, Конча-Заспа!"
"Це не браконьєри, які приїжджають вночі і вивозять ліс. Навпаки, цим офіційно займаються лісники Святошинського лісопаркового господарства", - говорить один зі столичних активістів.
Фото: Ось такі "мертві шрами" у Пуща-Водицький лісах зустрічаються сьогодні повсюдно (РБК-Україна)
Потрібно привернути увагу громадськості, так як люди взагалі не знають, що відбувається сьогодні в Пуща-Водиці. Такого тут ніколи не було! Необхідно домогтися дозволу Київради, що забороняє проводити неконтрольовані комерційні рубки без обговорення та згоди з громадськістю. Іншого шляху захисту Пуща-Водицького лісу просто немає".
https://styler.rbc.ua/ukr/zhizn/ekologi-aktivisty-pokazali-lesnaya-mafiya-1501771594.html
Імперська здравниця
Відкриття санаторію перетворило Пущу-Водицю на справжній лікувальний курорт
Справжню популярність природний курорт завоював на початку XX століття завдяки цілющим властивостям своїх лісів. 1904-го Товариство боротьби з туберкульозом заснувало в Пущі-Водиці санаторій для хворих на сухоти, на той час єдиний у Російській імперії. Чисте повітря та ділянки соснового бору дуже добре відновлювали здоров'я легень.
Київська медицина почала цінуватися набагато більше, і в основному це пов'язано саме з Пущею-Водицею. У туберкульозному санаторії працювали провідні лікарі столиці: Г. Р. Рубінштейн та Ф. Г. Яновський. Значна частина еліти усієї Російської імперії тепер лікувалися у киян.
У наші дні екологія Пущі-Водиці не та, що більше ста років тому, але здоров'я її природа все ж таки додає. Ті, хто нещодавно переніс коронавірусну інфекцію з ускладненнями на дихальні шляхи, можуть відчути себе набагато краще під час прогулянки парком.
https://my-kiev.com/tourist/tselebnye-lesa-legendy-pushhi-voditsy.html
Трамвай-кафе в Пущі-Водиці
Історія трамваю-кафе в Пущі-Водиці
https://relax.com.ua/where-to-go/places-of-interest/tramvay/
Читайте на: https://relax.com.ua/where-to-go/places-of-interest/tramvay/
Старий трамвай в Пущі-Водиці
З Києвом Пуща-Водиця сполучається вул. Міською, від 1900 року (електрифікована 1904 року) діє трамвайна лінія (сполучає Пущу-Водицю з площею Шевченка, Куренівкою, Подолом, Оболонню). Унікальна історична трамвайна лінія в Пущу-Водицю, аналогів якій немає в Україні, йде через ліс. Тут курсують 12-й і 17-й маршрути трамвая. Також з Києвом Пуща-Водиця з'єднується автобусом №30 та маршрутними таксі №170, №226 та 719
Історія Пущі-Водиці
Новітній період
У роки Другої світової війни через лісопарк проходив передній край Лютезького плацдарму. Саме звідси 6 листопада 1943 року на київські вулиці зайшли радянські війська. І як пам'ять про трагічне минуле дотепер на деяких ділянках Пуща-Водицького лісу ще можна знайти воронки від снарядів, зруйновані траншеї і забуті бліндажі.
У покинутій гущавині, біля Мостища, Горенки і урочища Гнилий Ліс, існують також редути часів війни 1812 року, а одну з просік у села Лютіж місцеві жителі назвали Кутузовською. Відомо, що в 1806-1810 роках стратег Бородинської битви Михайло Кутузов був військовим губернатором Києва і проводив у цих місцях навчання з місцевим людом, готуючись до оборони міста від наполеонівських військ.
За радянської влади тут було розміщено санаторії, будинки відпочинку,піонерські табори. Заклади лікування і відпочинку розміщували як у самому селищі, так і в лісі («Пуща-Озерна», «Лісова поляна»). Показання: активні форми туберкульозу легень, захворювання і наслідки травматичних уражень периферичного відділу нервової системи тощо. Сезон – цілий рік.
З 1981 р. отримала статус селища селища міського типу, 21 вересня 1981 р. підпорядкованого Подільському адміністративному району Києва 14 березня 2002 селище та селищну раду раду ліквідували, селище виключили з облікових даних, а його територію приєднали до Оболонського району Києва. В цьому статусі Пуща-Водиця перебуває і зараз.
вул. Миколи Юнкерова, 42 Церква св. Серафима Саровського
Історія церкви Серафима Саровського
У рік канонізації преп. Серафима Саровського (1903 рік), кияни, чиї дачі розташовувалися в Пуща-Водиці, вирішили побудувати храм на честь преподобного Серафима. Спочатку була побудована каплиця за проектом відомого київського архітектора Владислава Городецького. Церква була побудована в 1908-1910 роках. Спочатку передбачалося звести кам'яний храм у візантійському стилі за проектом академіка архітектури В. М. Ніколаєва за типом існуючої в Києві в Липках Олександро-Невської церкви, але, зважаючи на відсутність засобів, був прийнятий проект дерев'яної церкви на цегляному цоколі інженера А. І. Тихонова за участю міського архітектора Е. П. Брадтмана. Згодом перший поверх був обкладений цеглиною і оштукатурений; барабан куполу і другий ярус дзвіниці залишилися дерев'яними.
Головний престол церкви – в ім'я св. Серафима Саровського. Церква хрестова в плані (з прибудовами), над середохрестом на восьмигранному барабані розміщений купол з ложними люкарнами і главкою. Із заходу прибудована двоярусна дзвіниця з шатровим завершенням. В оформленні фасадів використані елементи бароко і класицизму. Притвор завершується трикутним фронтоном, під яким розміщено кругле вікно-розетка; завершення вікон напівциркулярні під фігурними сандрікамі; стіни розділені пілястрами. Внутрішня поверхня стін покрита масляною фарбою. Інтер'єр прикрашений іконописом, який поміщався в дерев'яному різьбленому одноярусному іконостасі, в кіотах і на стінах.
Храм був освячений 25 (12 за старим стилем) грудня 1910 року Незадовго до другої світової війни храм був закритий, іконостас і всі ікони береглися прихожанами до відкриття храму. Після війни іконостас був відновлений і реконструйований. Колишні ікони іконостасу зібрати не вдалося. В різний час і різними майстрами були написані тимчасові ікони. В 1992 році всі ікони для центрального іконостасу були написані київським художником Вандаловським. В 1995 році написана нова храмова ікона преподобного Серафима Саровського, а також 12 апостолів для іконостасу правої прибудови.
На сьогодні дерев'яна церква св. Серафима Саровського збереглася, біля церкви знаходиться каплиця-усипальниця.1913 р., архітектор. Владислав Городецький.
Про архітектора Владислава Городецького див. бібліографію на сайті МСМБ: «Городецький Владислав. Архітектор з химерами»
Знаходиться храм по вул. Миколи Юнкерова, 42 (7-а лінія)
Парк «Пуща-Водиця»
Пуща-Водиця – це відоме місце серед тих, хто хоче втекти від міста та метушні. Сюди варто приїхати просто, щоб прогулятися прекрасним парком, вдихнути чисте повітря й побачити неймовірну красу Пущі. Це затишне місце з мальовничими лісовими стежками, озерами і малолюдними вуличками, де можна відпочити від викликів життя і повністю зануритися у возз’єднання з природою. Пуща-Водиця запалювала чимало людей. У різні часи гостями тут були Леся Українка, Лев Толстой, Тарас Шевченко, Петро І та Катерина ІІ.
Сам ліс в Пущі-Водиця сягає площу 30 000 га. У ньому ростуть як прості дерева, так і родовиті, є озера та невеликі річки. Крім клену, дубу та берези в парку ростуть сосни, ялинки, липа і туя. Водночас з цим, є можливість через місток перейти озеро, яке знаходиться в парку та пройти в ліс. Незалежно від пори року парк завжди залишається дивовижним та має чим вразити гостей. Якщо хочеться милуватися поверхнею води, то є можливість орендувати катамаран або човен. Особливе задоволення зустріти захід та схід сонця в Пущі-Водиці, коли небо загортається у відтінки синього, червоного, жовтого, рожевого, а часом й фіолетового кольорів. Лісові доріжки – популярне місце для піших променадів і велосипедних прогулянок.
Окрему увагу варто звернути на унікальну історичну трамвайну лінію, яка з’єднує місто та лісопарк. Схожої такої ви не знайдете в Україні. Частина шляху пролягає повз парк, а частина – в тунелі, який утворений з дерев. Складається враження, що це магічний тунель в інший світ.
Історія
В XI столітті, територія парку була князівськими угіддями для мисливського полювання. Трохи згодом, в 1571 році, польський король Сигізмунд ІІ Август видав дозвіл людям на вирубку дров. За наказом Петра І, на просторі заповідника, в 1724 році зробили лісове господарювання. Через 70 років територія перейшла у власність Києва. Саме з 1794 року Пуща-Водиця стала околицею міста.
Вагому роль в розбудову дачного селища, наприкінці ХІХ століття, внесли київські лікарі Герман Рафаїлович Рубінштейн та Феофіл Гаврилович Яновський. Вони були першими, хто просував ініціативу побудови санаторіїв, а дачі почали орендувати хворі. Ще однією значною людиною був міський купецький голова Микола Чоколов, який в 1883 році запропонував ініціативу облаштувати дачну місцевість. Таким чином, через 10 років виросло дачне селище розміром в 600 ділянок.
Цікаво, що в Пущі-Водиці панував устрій самоврядування «місто-сад» (тобто довгострокова оренда дачі у міської думи). Зазвичай, орендаторами дач ставали відомі або впливові люди та інтелігенція (В. Городецький, Я. Ріхтер і т. д.).
У 1900 році в парку збудували колії для парових трамваїв, а в 1904 році – електрифікували мережу. До цього часу було побудовано близько 40 оздоровчих комплексів для різного типу дорослих та дітей. У часи Другої світової війни заповідник був передовою для Лютізького плацдарму. На початку листопада 1943 року радянські війська через Пущу-Водицю зайшли на київські вулиці. Зараз, як сліди пам’яті, зостались знищені траншеї або забутий бліндаж. Хто цікавиться історичними місцями, то варто знати про теперішні редути з війни 1812 року між Пущою та селищами Мостища і Горенки, розташованих між урочищем Гнилий Ліс.
Сучасність
Спочатку це була територія для полювання, а зараз це вже частина міста Києва. У 1981 було отримано статус селища міського типу. Цього ж року, у вересні, парк відійшов у підпорядкування Подільського району. Територію доєднали до Оболонського району 14 березня у 2002 році, тож до сьогоднішнього дня Пуща-Водиця знаходиться в складі міста Києва.
Автор:Софія Півторак https://find-way.com.ua/oblast/kyivska/kyiv/park-pushcha-vodytsia-kyiv
Пам’ятки архітектури в Пущі-Водиці
Вул. Федора Максименка 9-11, 2-а дачні дерев’яні будинки №11, належали відомому підприємцю Якову Каплеру, збудовані за проектом Е. Брадтмана.
Дача. 1910-1916 рр., автор проекту Е. Брадтман, адреса: вул. Миколи Юнкерова, 37.
Церква преподобного Серафима Саровського, 1908-1910рр., на території церкви – склеп родини Козакевичів (за переказами, документально не підтверджено), 1913р., робота архітектора В. Городецького, вул. Миколи Юнкерова, 42.
Дача, 1910-1916рр., гарна дерев’яна будівля, побудована з використанням зразкового проекту Е. Брадтмана, вул. Миколи Юнкерова, 47.
Дача, 1910 р. (володіння фельдшера А. Жабовича), вул. Миколи Юнкерова, 50.
Гарна дачна будівля 1914-1916рр., (власник – К.Єфремов, в радянський час – територія Санаторію «Перше Травня»), фасад виходить на вул. Миколи Юнкерова, 50-Б.
Лікувальний корпус санаторію «30 років Радянської України» 1948-1949рр.,вул. Квітки Цісик, 60.
Лісна школа (Центральний корпус санаторію «Пуща Водиця»), архітектор М.Холостенко, 1935р., вул Квітки Цісик, 60.
Санаторій «30 років Радянської України» 1948-1964рр., архітектор Є.Маринченко (зараз міжнародний табір «АРТЕК») вул. Селянська.
https://puscha-hotel.com.ua/about/puscha-vodytsia
Інтернет ресурси
http://www.dt.ua – сайт тижневика «Дзеркало тижня»
https://vechirniykiev.com.ua – сайт газети «Вечірній Київ»
Бібліограф-упорядник: Наталя Фоміна
СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:
НАШІ НАГОРОДИ
Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці —
Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36