Дорогі друзі! Щодня ми працюємо над тим, щоб користування бібліотекою було зручним і приємним для вас! Для того, щоб скоротити час очікування, а також дотримуватися соціальної дистанції — зареєструйтесь в бібліотеці он-лайн!.
Останнє оновлення: 15.09.2021 р.

Київські легенди

Бібліографічно-краєзнавчий дайджест із циклу києвознавчих видань МСМБ

Частина ІІ

А чи знаєте ви:

Яке місце в старовину називали київською Швейцарією?

Де, за «Повістю временних літ» в 912 році, було поховано князя Олега?

Де найкоротша вулиця Києва? Чи є там лікар Айболить?

Чим київська місцевість на горах прославилася на весь світ?

Де жив відомий дослідник Арктики академік Отто Шмідт?

Які ще таємниці приховує київська земля?

Частину І дивіться на сайті: https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/istorichni-podii/kiivsyki-legendi/

Один з найстаріших районів Києва: Татарка

(фрагменти)

Історична місцевість Татарка - одна з найстаріших у Києві. Вона розташувалась на правобережних київських пагорбах і звідси можна побачити ледь не усе сучасне місто. А ще це один з найзатишніших районів мільйонного мегаполіса.

Колись тут була Кирилівська стоянка

Люди вподобали цю місцевість задовго до появи міста Києва. Про це свідчать археологічні розкопки, які здійснив у 1893 році відомий дослідник Вікентій Хвойка. На схилі неподалік Кирилівської церкви на глибині 20 метрів ним було знайдено чимало знарядь праці часів кам’яної доби, попіл і вугілля, що збереглися в глинистій породі, а також рештки мамонтів та носорогів.

На іклах доісторичних гігантів Хвойка розгледів карбовані орнаменти, що свідчило про певний рівень духовної культури наших прабатьків. Це поселення первісних людей отримало назву Кирилівська стоянка. ЇЇ вік - понад 25 000 років до н.е.

Піднятись на Татарку з Подолу можна крутою вулицею Олегівською. Старожили київських пагорбів розповідають, що ця вулиця з’явилась на місці стежки, яка вела до могили київського князя Олега. Легендарний князь знайшов свою смерть у 912 році. Обставини його загибелі від укусу отруйної змії, що виповзла з черепа коня не раз оспівувались у літературі. У XIX ст. до його могили здійснювали паломництво А.Пушкін, М.Максимович, М.Закревський та багато інших видатних людей, що цікавились історією Києва.

Проте підтвердити чи спростувати факт поховання Віщого Олега на горі Щекавиці науковці не можуть. Достеменно відомо лише те, що у X-XIII ст. на цьому місці дійсно існував цвинтар. Це підтвердили у 1995 році археологічні розкопки. Деякі масові поховання відносять до періоду нашестя на Київ хана Батия, а згодом - Менглі-Гирея. Історики припускають, що в цей період гора була заселена й імовірно мала якесь укріплення, оскільки її розташування мало вигідні оборонні позиції. У XVI ст. тут вели господарство і вирощували виноград.

Під час страшної епідемії чуми, що прийшла до Києва у 1770 році, на пагорбах сучасної Татарки почали ховати мешканців Подолу. Закладений тоді цвинтар проіснував 150 років. Тут знайшли свій останній спочинок представники знатних київських родин. На кладовищі було поховано видатного українського композитора Артемія Веделя, архітектора Андрія Меленського, який відбудовував Поділ після сумнозвісної пожежі 1811 року і був автором генплану забудови Києва, історика, професора Київського університету Володимира Іконникова і багатьох інших відомих киян.

У 1786 році на території цвинтаря коштом містян було зведено барокову церкву Всіх Святих. Вона пережила удар блискавки, але не встояла перед атеїстичним ударом більшовиків. У 1935 році її було знищено комуністичною владою разом із більшістю давніх поховань.

…Натомість православна громада Татарки збудувала собі церкву на вулиці Стара Поляна у 1897 році. Це стало можливим після того, як на Байковому цвинтарі розібрали дерев’яний Дмитрівський храм. Дошки перевезли на Татарку і вони стали основним будівельним матеріалом для нової церкви. Її звели за півроку і освятили на честь митрополита Київського Макарія.

… Макарівська церква стала осередком просвітництва і благодійності: тут працювала парафіяльна школа, сирітський притулок, діяла бібліотека. Так тривало до революції 1917 р., після якої діяльність православної общини припинилась. В 30-х роках більшовики спустошили церкву, зруйнували іконостас, зняли куполи з хрестами. Настоятеля храму Никодима Яновського було заарештовано у 1937 р. Згодом його розстріляли.

Але церковна громада спромоглася відродити храм під час німецької окупації Києва у 1942 році. Відтоді Макарівська церква стала однією з небагатьох київських церков, де навіть у часи радянського тоталітаризму і атеїзму правили літургію.

Докладніше на https://my-kiev.com/news/odin-z-najstarishih-rajoniv-kiyeva-tatarka.html

Легенди київської Татарки

Район миловарів

Татаркою в столиці називають район між Лук'янівкою і Подолом, розташований на одному з семи київських пагорбів. Свою назву район отримав в 19 столітті завдяки першим поселенцям - небагатим татарським родинам. Вони займалися миловарінням і торгівлею.

За легендою, три брати - Кий, Щек і Хорив заснували на київських пагорбах міста. Невелике містечко Хорива був на горі Юрковиці, де якраз розташована Татарка. У 1962 році археологи знайшли на Татарці язичницьке кладовище і стародавні укріплення. Вчені припустили, що стародавні жителі цих місць загинули після навали монголо-татар.

 

Татари в національних етнічних строях

 

За іронією долі, саме татари і відродили тут життя в середині    19 століття. Спочатку тут оселилося приблизно 60 татарських сімей. Потім район на пагорбі облюбували жителі Подолу і Оболоні, у яких постійно траплялися повені, і вони перебиралися вище. У той час нібито якийсь Антифа за хабарі роздавав на нинішній Татарці землі. Тому район паралельно називали Антифівкою.

Перші будинки на Татарці будували небагаті люди. Їм дозволяли зводити тільки дерев'яні будинки. А воду на Татарку провели тільки в 1920 році.

Цікаво, що ще з дореволюційних часів Татарка вважалася бандитським районом. Страх наводили вузенькі глухі вулички, що закінчуються тупиками. Ходити по них було небезпечно. І тільки в 1970-му році була проведена капітальна реконструкція Татарки: впорядкували дороги і поклали асфальт, знесли старі дерев'яні будинки і побудували нові багатоповерхівки.

 

 

 

 

Базар «Шурум-Бурум»: перший київський секонд-хенд

Основним заняттям місцевих татар було миловаріння. Вони робили мило і продавали його в Києві та прилеглих селах.

Пізніше у татар з'явився ще один бізнес: вони ходили по дворах і скуповували старі речі, потім латали їх, прали і продавали. Таких бізнесменів називали «лахмітники». Коли вони ходили по дворах в пошуках мотлоху, то вигукували: «Шурум-бурум, мотлох скуповую!». Тому ринок на Татарці називали «Шурум-бурум».

Він розташовувався на вулиці Лук'янівській, в околицях сучасної мечеті. Тоді це місце не було престижним, адже в 19 столітті всі вулиці ділилися на чотири розряди. До першого належали головні вулиці, до другого - другорядні, до третього - менш важливі, а до четвертого - всі інші. Вулиця Лук'янівська якраз належала до «всіх інших».

Ринок «Шурум-бурум» працював до 1940 року. Тут торгували не тільки секонд-хендом. Тут можна було купити тканини, східні солодощі, конину, пиріжки з м'ясом, манти, а також вироби зі шкіри.

До слова, у «підніжжя» Татарки археологи виявили відому в усьому світі у. Зараз житло з кісток мамонта, яке там знайшли, знаходиться в Київському музеї природознавства.

Загалом же, під час розкопок знайшли кістки 60 мамонтів, носорогів, печерних ведмедів і левів.

Докладніше на:

https://uk.wikipedia.org/wiki  Кирилівська стоянка

http://resource.history.org.ua/ Кирилівська стоянка

http://esu.com.ua/search_articles.php?id=6337 Кирилівська стоянка. Двошарова археологічна пам’ятка пізнього палеоліту. 1893–1900 її виявив і дослідив у Києві на вул. Кирилівська (нині Фрунзе) В. Хвойка

«Хвойка Вікентій. Від київських артефактів до Трипільської культури» Фрагмент з біобібліографічного списку МСМБ про Вікентія В’ячеславовича Хвойку (1850-1914) – українського археолога, першовідкривача, дослідника, києвознавця

«П'ять найбільших археологічних відкриттів Вікентія Хвойки»

Захоплення В. Хвойки археологією трималося головним чином на спонсорах - заможних київських родинах Ханенків і Терещенків, із якими мав приязні стосунки. Витрати їм компенсував отриманими знахідками, які потрапляли до приватних колекцій спонсорів. Та час од часу провадив розкопки і за власні гроші.

Стійбище первісних мисливців на мамонтів- Кирилівська пізньопалеолітична стоянка - перша досліджена пам'ятка кам'яного віку в Східній Європі. Знахідкам, як і залишкам вогнищ від житлових споруд, понад 12 -15 тис. років.

Детальніше на: https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/hvoyka-vikentiy-vid-kiivsykih-artefaktiv-do-tripilysykoi-kulyturi/

Археологічна експедиція Вікентія Хвойки в 1893 році. Вгорі видно будиночки Татарки. Розкопи на вулиці Кирилівській, фото В. В. Хвойки

Сучасний вигляд Кирилівської стоянки

 

Макаріївська церква на Татарці: єдиний в Києві дерев'яний храм

«Ця духовна цитадель знаходиться в історичній частині Києва на славнозвісній горі Татарці, неподалік тих місць, де, за переказами, було поховано князя Олега. У затінку багаторічних київських каштанів і лип і знаходиться храм, до якого їдуть з усієї України, адже духовна сила тут особлива.»

https://stezhkamu.com/places/276_svjato-makariivska_cerkva_na_tatarci

Цей храм – одна з головних визначних пам'яток Татарки. Його особливість в тому, що це єдиний дерев'яний храм у Києві.

Цікаво, що ініціатором будівництва церкви на Юрковиці був настоятель іншого храму - Костянтин Терлецький. У 1896 році він переконав владу в необхідності збудувати церкву і школу при ній. Спеціальна комісія виділила землю під будівництво і поставила умову: побудувати церкву за три роки.

Закінчити будівництво храму вдалося майже за рік. Парафіяни церкви Байкового кладовища пожертвували на будівництво будматеріали з недавно розібраної дерев'яної церкви і її іконостасу. Тому вже в кінці листопада 1897 року церкву освятили і назвали на честь київського митрополита Макарія.

За часів радянської влади вежі церкви знесли, а відновили тільки до святкування Тисячоліття Хрещення Русі.

 

 

 

Легенда про Ніколо-Йорданську церкву у Мильному провулку

Так виглядала первісна будівля Йорданської церкви раніше

Ця прихована від сторонніх очей церква на Татарці розташована в історичному Мильному провулку. Хоча зараз на картах значиться, що Ніколо-Йорданська церква знаходиться на вулиці Кирилівській. Раніше на місці храму були знамениті татарські миловарні і вони якраз перебували на мильну провулку. Провулок складається з двох частин, обидві беруть початок у Кирилівській вулиці, в'ються вгору і обриваються, а з'єднує їх тільки стежка.

Ніколо-Йорданська церква зовсім маленька, але, не дивлячись на це тут є відкрите джерело і крита купіль. Однак це вже новий храм, який збудували недалеко від першого Йорданського дерев'яного, що згорів. Назва храму кияни зберегли за звичкою. За легендою, одного разу один киянин відправився помолитися Богу в Палестину. Там він випадково впустив у річку Йордан срібний ківш. Коли він повернувся додому, то виловив той самий ківш у водоймі біля вулиці Плоскої - зараз це Кирилівська. Недалеко від неї на мильну провулку і спорудили церкву

Сучасна Ніколо-Йорданська церква

 

Мечеть Ар-Рахма - головна в Києві

На Татарці завжди жило багато мусульман. На кінець 19 століття їх проживало майже 2 тисячі, не менше 1% населення Києва.

Ар-Рахма, КиевТому 3 жовтня 1897 року в будинку №5 по вулиці Чорний Яр, яку пізніше перейменували в Мирну, відкрили перший молитовний будинок для мусульман. Це було двоповерхова дерев'яна житлова будівля, в якому три квартири на другому поверсі перетворили в молитовний зал.

Дуже скоро молитовний будинок став тісним, адже кількість мусульман постійно збільшувалася – треба було будувати повноцінну мечеть. І міська влада виділила землю під будівництво по вулиці Гоголівській, 29.

Проект мечеті на 800 віруючих замовили інженеру Віокрітову. Коли в жовтні 1913 року київський губернатор Микола Суковкін урочисто заклав перший камінь в фундамент мечеті, проект інженера Віокрітова без пояснення причин замінили на проект іншого фахівця Кубеліева. Незабаром почалася Перша світова війна і будівництво відклали до кращих часів

Сучасну мечеть почали будувати в 1996 році на схилі гори Щекавиця в історичній частині Києва, яку історики відносять до Татарки. На місці мечеті раніше були двори мусульман. Закінчили будівництво в 2000-му році. Це мечеть з мінаретом, при ній працює духовне училище – медресе. Сама ж мечеть розрахувала на 2000 віруючих.

Як Михайло Грушевський купив ділянку на Татарці

Михаил Грушевский, Киев

Коли навесні 1911 року Михайло Грушевський приїжджав до Києва, йому дуже сподобалася місцевість в районі Татарки і Лук'янівки. Він приглянув собі ділянку на вулиці Довнар-Запольського, але цю ділянку викупив військовий. Однак Грушевському настільки сподобалася тиха і спокійна Татарка, що він доручив своїй довіреній особі Юрію Тищенку знайти тут вільну ділянку.

Незабаром Юрій Тищенко підібрав ділянку для Грушевського. Вченого найбільше хвилювала ціна і щоб не було ніякого шахрайства. Тому Юрій Тищенко мав все ретельно перевірити перед покупкою. 16 травня 1911 року було підписано купча на 12 тисяч рублів за ділянку в приблизно 600 квадратних метрів.

Ділянку оформили на дружину Грушевського – Марію Сильвестрівну. На жаль, купча не збереглася, але про неї є згадка в описах документів 1914 року, коли вченого заарештували. Пожежа в будинку Грушевських у кінці січня 1918 року знищила цей документ. За інформацією істориків, Грушевські хотіли побудувати на ділянці дачу, щоб можна було в Києві зупинятися в тихому і спокійному місці. Грушевський досить часто називав себе «маніяком тиші». Однак на цьому місці Грушевські так нічого і не побудували.

Яна Ходенко https://my-kiev.com/news/legendy-kievskoj-tatarki-bazar-shurum-burum-i-delo-bejlisa.html?utm_source=fb&fbclid=IwAR2kA6O59sSyjdJAY07PcATo0FY82a0PDs2Kk2e9fgSbdGVwKUfV3omsZAg

Татарка. Лісовими стежками по центру Києва

Фрагмент

«Це – Щекавиця і той самий, славнозвісний, оглядовий майданчик «270 градусів».

Зручніше всього туди заходити по вул. Олегівська, з Нижнього Валу. Якщо йти від подільської автостанції в сторону Глибочицької, то справа буде вулиця, яка різко піднімається вгору – це Овруцька. Автомобілістам завжди раджу звертати увагу на знаки, оскільки знак «МРЕО», завжди трапляється на очі, коли він менш за все потрібен, але це і є той орієнтир, куди потрібно їхати машиною. Вулиця доволі крута і місцями ще видно бруківку, тому, пильнуйте. Існує навіть легенда, що в 60-ті роки начальник МРЕО, яке знаходиться на горі, підписував техогляд всім, хто зимою, по бруківці заїде до нього своїм ходом!

…Це – Щекавиця і той самий, славнозвісний, оглядовий майданчик «270 градусів». На думку вашого автора – найтаємничіша і найпрекрасніша гора Міста. З нею пов’язана маса легенд, чуток й іншої народної мудрості. У неї є своє офіційне прізвище – «Місто мертвих». Такий титул гори, що представляє собою суцільне кладовище, де поховання зафіксовані з літописних часів. Як повідомляє “Повість временних літ”, в 912 р. там було поховано київського князя Олега. Пам’ятає Щекавиця і монголо-татарську навалу 1240 р., в результаті якого понад двісті років в місті не було київських святителів.

Потім спорожнілу гору облюбували хлібороби: на її плоскій частині вирощували хліб, на схилах – виноград. У 1770 р. там ховали померлих від чуми (близько 6000 осіб). Загальні “чумні” ями зверху засипали вапном. Через два роки на горі звели міське Щекавицьке кладовище, а ще через десять років – Всіхсвятську цвинтарну церкву. На цвинтарі поховані знатні кияни: Балабух, Лакерд, Барських, Митюк, Войтенко, Романівський. Знайшли там спокій живописець Буряковський, архітектор Меленський, композитор Ведель.

Ще у минулому столітті на Щекавиці мирно співіснували кладовища різних віросповідань: православне, старообрядницьке, католицьке, юдейське та магометанське. А нинішні вулиці Олегівська і Мирна носили назви, що самі говорять за себе – Погрібальна та Чорний Яр.

Щекавиця – страшна, лякає гора. Але чому тоді її аура завжди манила як простих, так і талановитих людей? Між покинутими надгробками по вузьких, занесеним тьмяним листям цвинтарним стежинках іноді приємно прогулятися чи просто полежати. Як би це дивно не здавалося, енергетика там все таки присутня, і щоб це відчути, там потрібно побувати.

А ось ще декілька легенд із сучасності:

ТатаркаТатарка

ТатаркаВишка, яку чудово видно не тільки з цієї гори, в найкращі свої часи глушила частоти радіостанцій загниваючого капіталізму, але після досягнення домовленостей тогочасного міністра закордонних справ СРСР Е. Шеварнадзе, в обмін на економічні преференції, глушити «голоси свободи» вишка перестала. Тепер там залишки військової частини, в одному з підвалів якої кмітливі підприємці виробляють…пельмені.

Починаючи з 1970-х років одно-двоповерхову Татарку поступово стали ліквідовувати. Закінчився час дерев’яних будиночків, голубників і палісадників з маргаритками, незабудками, трояндами, бузком. Час великої кількості диких фруктових садів з музикою джмелів. Росли тут безпритульна шовковиця, дика малина і райські яблучка. Над ярами парили паперові змії.

https://brodiahy.org.ua/shlyahamy-batkivschyny/tatarka-lisovymy-stezhkamy-po-tsentru-kyjeva.html

 Таємниці Татарки

 

 

 

Миколаївський храм на Татарці ще називають «Чорнобильським»

 

 

 

 

 

 

 

 

Будинок в стилі раціонального модерну на вул. Баговутівській побудований в 1010-1915 роках

 

 

 

 

 

 

Найзнаменитіший особнячок в стилі модерн з Нагірної, 14

 

 

Він змінив свого часу декількох господарів і непогано зберігся.  Будували його для архітектора Б. Воронцова, можливо - за його ж проєктом.

 

 

 

 

 

Провулок Тропініна

Будинок у провулку  Тропініна, 10

Колись тут була школа домоводства (школа ґречних дівчат при Федорівській церкві), відкрита в 1908 році.

Тут навчалися дівчатка з бідних сімей, школа існувала на пожертви забезпечених киян (навіть Варвара Ханенко брала участь). Провулок Тропініна колись був Якубенковскім - по імені Олексія Якубенко, одного з жертводавців на будівництво Федоровской церкви на Овруцькій.

Взагалі, тут багато "художніх назв": провулки Айвазовського, Тропініна, Рєпіна, Шишкінський.

Чудом збереглися, милі старенькі будиночки, теж у провулку Тропініна

Провулок Айвазовського – найкоротша вулиця Києва?

Тут знаходиться Державна ветеринарна клініка Шевченківського району, Товариство бджолярів, Садівниче товариство «Нектар» та ін.

Провулок виник у XIX столітті, мав назву О́льгинський прову́лок, на честь київської княгині Ольги. Сучасна назва на честь живописця Івана Айвазовського - з 1939 року

Вулиця Овручська

По вулиці Овручській, в цьому будинку була клініка психіатра Івана Сікорського, батька знаменитого авіаконструктора Ігоря Сікорського. Про нього докладніше дивіться на: https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/sikorsykiy-igor-ivanovich-yogo-idei-pidkorili-nebo/ «Сікорський Ігор Іванович. Його ідеї підкорили небо»

Сім'я жила на Ярославовому Валу, а клініка була в особняку по вул. Овручській.

 

 

 

Вулиця Олегівська

Сучасна назва – з 1869 року на честь київськог князя Олега, могила якого, за легендою, знаходиться на Щекавиці. Від назви вулиці цю місцевість іноді називають

Олегівкою. На своєму початку вулиця забудована приватними садибами. Збереглося кілька старовинних дерев'яних будинків

Різблені деталі фасаду у будиночку, що зберігся

Будинок № 41-А по вулиці Олегівській, Київ: Цегляний паркан будинку складений із старовинних клеймованих цеглин

 

Отто Шмідт

Татарка відома тим, що тут на вулиці Верхньо-Юрківській жив відомий дослідник Арктики академік Отто Шмідт. Вулицю було перейменовано на його честь у 1944 році.

  Шмідт Отто Юлійович

  Отто Шмідт

 

 

Список літератури із фондів МСМБ

Друг, Ольга Миколаївна. Вулицями старого Києва [Текст]: науково-популярне видання / Друг, Ольга Миколаївна ; Під ред. Л.Дячишиної; Пер. англ. Т.Шмігер. - Львів : Світ, 2013. - 512 с.

Історiя Києва: від княжої доби до сучасності [Текст]: збірник документів і матеріалів: навчальний посібник / За ред. В.Ф.Колесника.- К. : Книги-ХХІ, 2005. - 773 с

Київська міська державна адміністрація, Національна академія наук України. Інститут історії України. Ілюстрована історія Києва [Текст] / За ред. Е.Патоли; Передм. О.Попова. - К. : Фенікс, 2012. - 424 с.

Королева, Наталена. Легенди старокиївські: [Текст] легенди-оповідання / Королева, Наталена. – К. : Школа, 2006. – 256 с.

Машкевич, Стефан Володимирович. Улицы Киева: Ретропутешествие [Текст] : науково-популярне видання / Машкевич, Стефан Володимирович ; Худож. О.Д.Кононученко. - Изд. 2-е, переботанное и доп. - Харьков : Фолио, 2018. - 396 с. :

Низовский, Андрей Ю. Легенды и были русской старины [Текст] / Низовский, Андрей Ю. – М. : Вече, 1998. – 432 с. – (Великие тайны)

Паталєєв, Олександр Васильович. Старий Київ [Текст]: зі спогадів Старого Грішника / Паталєєв, Олександр Васильович ; Упор., вст. ст., прим. та добір іл. О.М.Друг. - К. : Либідь, 2008. - 432 с.

Рибаков, Михайло Олександрович. Невiдомi та маловiдомi сторiнки iсторiї Києва / Рибаков, Михайло Олександрович. - К. : Кий, 1997. - 375 с.

Чорний, Георгій Петрович. Київ досвітній [Текст]: Києвознавчі статті: науково-популярне видання / Чорний, Георгій Петрович ; Передм. авт.; Висновки: с.155. - К. : Гамазин, 2014. - 172 с.

WEB-ліографія:

https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/hvoyka-vikentiy-vid-kiivsykih-artefaktiv-do-tripilysykoi-kulyturi/  «Хвойка Вікентій. Від київських артефактів до …»

https://agritura.livejournal.com/246079.html  Таємниці Татарки

http://new.pamyatky.kiev.ua/streets/stara-polyana/makariya-mitropolita-kiyivskogo-svyashchennomuchenika-tserkva-1897-20-st  Церква Макарія митрополита київського священномученика

https://stezhkamu.com/places/276_svjato-makariivska_cerkva_na_tatarci  Свято-Макаріївська церква на Татарці

https://www.facebook.com/tatarkacerkva/

Свято-Миколаївський храм на Татарці Православна Церква України

https://my-kiev.com/news/odin-z-najstarishih-rajoniv-kiyeva-tatarka.html  Один з найстаріших районів Києва: Татарка

https://my-kiev.com/news/odin-z-najstarishih-rajoniv-kiyeva-tatarka.html  Справа Бейліса

https://brodiahy.org.ua/shlyahamy-batkivschyny/tatarka-lisovymy-stezhkamy-po-tsentru-kyjeva.html  Татарка

https://gb.kyivcity.gov.ua/projects/archive/16/show/1579#&gid=1&pid=2 І сторична татарка

Бібліограф-упорядник: Наталя Фоміна

 

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest
  • Instagram

НАШІ НАГОРОДИ

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці — Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36

(044) 288-30-12
lib@msmb.org.ua

ВГОРУ