Дорогі друзі! Щодня ми працюємо над тим, щоб користування бібліотекою було зручним і приємним для вас! Для того, щоб скоротити час очікування, а також дотримуватися соціальної дистанції — зареєструйтесь в бібліотеці он-лайн!.
Останнє оновлення: 23.09.2022 р.

Наші бібліотекарі – на захисті Батьківщини!

24 лютого життя кожного українця розділилося на «до» та «після» - росія підло напала на нашу державу. Та українці не злякалися, а пішли захищати свою державу або допомагати тим, хто цього потребує, як волонтери.

Ми дуже пишаємося нашими колегами, які пішли захищати Україну та приєднались до лав ЗСУ. Якщо ви були на наших поетичних заходах, то точно знайомі з  бібліотекарем Василем. До війни він також щотижня розповідав нашим підписникам про новини літературного світу. А зараз наш Василь приєднався до оборони країни і передає усім вітання!

Васю, чекаємо на тебе!

На літературному порталі «Читомо»  можна почитати вірші про війну, куди також увійшов вірш, який написав Василь.

Олег приєднався до нашої команди нещодавно. Але ми давно знайомі – він давній друг Молодіжної бібліотеки. У перший день війни він пішов до воєнкомату, щоб захищати Батьківщину зі зброєю в руках. Олеже, чекаємо на твоє повернення з Перемогою!

Публікуємо текст Олега з передової:

Іноді ми повертаємося до написаного раніше й розуміємо, що воно актуальне як ніколи.

Колись я написав пісню зі словами "Правду тепер вирізняю по звуку". І саме так я нині на фронті вчуся вирізняти політ різного типу снарядів.

"Спалене поле" з того ж твору справді присутнє тепер і в душах людей, і в природі

А мій рукопис 2015 року, уривки з якого я зачитував у Київській молодіжній бібліотеці тоді ж, нині отримав... на жаль, цілком логічне продовження.

***

Цікавий нюанс.

Війна 2015 року особисто для мене після мобілізації була суцільною історією в стилі Ярослава Гашека. Це був скоріше екстремальний туризм ситих киян до зони бойових дій, у той час, як частина твоїх френдів із соцмереж збирає тобі на спорядження, а частина – в кращому разі ставить лайки, відпиваючи еспресо у сонячному мирному Києві.

Так, ніби ми поїхали пограти в якусь гру «Сталкер» в реалі, і там випадково можуть убити. А чому так відбувається, чому війну називають АТО – це все питання для тих, хто «нє внє політікі».

Тим часом сім років тому і близько до передової все відчувалося не як вторгнення Мордору, а як вервечка трагікомічних ситуацій: аватар-замполіт замість паролю каже на пості: «Я знаю пароль, я вижу ориентир, любовь спасет мир!»; чупакабра бігає вночі довкола позицій; гуляє веселе місто «Волновегас» (RIP) із веселим клубом «Пещера».

І поради мого знайомого, лютий 2015 року: «Якщо не хочеш служити, просто живи не по прописці і не працюй офіційно».

Все було так просто, й справді.

Картина світу сім років потому суттєво інша. Нема більше екстремального туризму, куди ти їдеш з отакенним рюкзаком спорядження, десь в абстрактному для всіх місці під навзою «АТО». А їдуть туди тільки патріоти і ті, хто чомусь не уникнув військомату.

Тепер є лише Київ за спиною, до меж якого ВЖЕ прийшли орки. Нема більше «всьо нє так однозначно» в головах у тих, на кого орки скидають бомби. Я, правда, ще бачу поодинокі рецидиви типу «я не воюватиму за Пєтю/Зєлю», але такі настрої принаймні в моєму колі маргінальні.

У нинішніх ЗСУ мене практично не тягне на сарказм і сатиру. Багато явищ лишилося точно такими самими, але нині я дивлюся на них із втомою і своєрідним прийняттям. Ну простий народ, як є. Якщо вже й війна їх не виправила, ну то хай живуть як звикли.

І так, орки не пройдуть.

 

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest
  • Instagram

НАШІ НАГОРОДИ

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці — Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36

(044) 288-30-12
lib@msmb.org.ua

ВГОРУ