НАЩАДКИ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ

Захід до Дня Захисника України.

Найважливішим стовпом для державності є самоусвідомлення себе українцями. Ні, не вишиватими, не шароварними, не калиновими й тому подібним. Такі символи, хоч і почасти є обґрунтованими у використанні, настільки затерлися й стали попсовими, що ніяк не передають концепту «українськості». Україна – це не манера вдягатися чи городні культури. Ні, Україна, це те, що стоїть в основі символіки вишитих символів, це висока культура, мистецтво писанкарства, гончарства, музики, живопису й літератури та тих філософських ідей, які вони собою несуть. І тільки за умови усвідомлення цього, нація має право на існування.

Слово – це зброя, говорили, говорять і будуть говорити свідомі люди. Саме таку ідею пропагує пан Ярема, музикант, реставратор, історик та учасник бойових дій на сході України. Учні 8 класу 165 школи мали можливість почути старосвітські пісні 17 століття у його виконанні під акомпанемент колісної ліри та бандури.

Для школярів це був перший досвід у «прочитанні» старосвітського українського мистецтва і знайомство з українськими етнічними інструментами.

Послухати уривки думи «Невольницький плач», композицію «Ісусе мій прелюбезний» та кант «Почаївській Божій Матері» можна на нашій сторінці у Facebook  та на каналі в Youtube. Відеозаписи уже отримали відгук одного із наших читачів Максима Холявіна, котрий підкреслює важливість таких інсайдів у козацьке барокове минуле:

«От саме запис цього виконання відкрив мені емоційний сенс того, що так довго намагаються зробити Забужко, Агеєва, покійна Соломія Павличко та ін. з ними: приліпити нас до великоєвропейського контексту, відучити від голотно-совкового сприйняття своєї історії. В цій пісні на цій бандурі, в цьому голосі чутно перегук із мадригалами Монтеверді. Вся козацька доба нарешті зшивається відчуттям разом із бароко, частиною якого вони були. І все це наче ось на поверхні лежить, але взяти важко, бо ж «де ми, а де той Монтеверді». «Вікно до Європи» міцно приватизували московці на чолі з петрами-катеринами, нам важко помислити, що цілком собі труйове українство коріниться саме в цілком собі західному контексті»