«Петро Нестеров. Микола Гастелло. Марина Раскова»

Тематичний бібліографічний покажчик
із серії «Шлях героїзму і трагізму»

Приурочено до 125 років від дня народження Петра Миколайовича Нестерова (1887–1914), російського військового льотчика, 100 років від дня народження Марини Михайлівни Раскової (1912–1943), російської льотчиці-штурмана, 105 років від дня народження Миколи Францовича Гастелло (1907-1941), учасника Великої Вітчизняної Війни, Героя Радянського Союзу.

Короткі, але яскраві і насичені життя. Витримка, відвага, патріотизм, мужність, високий професіоналізм, любов до Вітчизни, самопожертва. – ось спільні риси, що об`єднують імена представників двох різних епох. Повітряні аси, які віддали свої життя за наше майбутнє. Справу Нестерова достойно продовжили Микола Гастелло і Марина Раскова.

Бібліографічний покажчик, присвячений підкорювачам неба, складається з розділів:

Петро Нестеров
Микола Гастелло
Марина Раскова
Інтернет – ресурси

Повітряний таран та «мертва петля» Нестерова

Потрібно зазначити, що найбільш значні повітряні перемоги Нестеров здобув саме в небі України... Але справжня популярність прийшла до П.М. Нестерова тоді, коли наприкінці літа 1913 року він уперше в історії авіації здійснив у київському небі знамениту «мертву петлю»... Горак. В.

Біографія Петра Нестерова

1 березня 1914 року авіатор Петро побив усі тодішні рекорди швидкості і дальності безпосадкових перельотів.

Петро Нестеров. Народився 27 лютого 1887 року в Нижньому Новгороді, загинув 8 вересня 1914 року поблизу м. Жовкви на Львівщині. Військовий льотчик, основоположник практичного освоєння фігур вищого пілотажу, перший виконавець «мертвої петлі» та повітряного тарана. Він практикував нічні злети та посадки в темноті. Розробляв використання ацетиленового прожектора на монопланах для ведення нічної розвідки, виношував ідею про перебудову хвостової конструкції у вигляді «ластівчиного хвоста», мріяв вийти у відставку і цілком присвятити себе конструюванню літаків.

Докладніше біографію дивіться на: http://nesterovpetr.narod.ru/

„Моран-Ж” штабс-капитана
Петра Нестерова, 1914 рік

Чини та звання Петра Нестерова:

Підпоруччик - 29.10.1906р.
Поруччик - 01.09.1909р.
Штабс-капітан - 31.08.1913р.
Військовий льотчик - 1913р.

Нагороди. Ордени:

Св. Станіслава 3 ст. - ВН від 5.12.1912р;
Св. Анни 3 ст. - ВН від 07.03.1913р.;
Св. Володимира 4 ст. - ВН від .08.1914р.;
Св. Георгія 4 ст. - ВН від 23.04.1915р.

Остання зброя відважних

Перший у світі повітряний таран здійснив засновник вищого пілотажу, військовий льотчик штабс-капітан Петро Нестеров. …1911 року авіатор М. Яцик в одному з номерів журналу «Вестник воздухоплавания» надрукував матеріал, в якому висловив думку про використання в повітряному бою аероплана як таран. Цю ідею автор публікації оприлюднив на Першому всеросійському з’їзді повітроплавців. У цьому заході брав участь і П. Нестеров. Ця ідея так захопила його, що він потоваришував з М. Яциком. Саме Нестерову судилося першим застосувати її на практиці.

Через півроку таран у повітряному бою застосував штаб-ротмістр А. Казаков. Вдався до такого способу виконання завдання і відомий радянський льотчик Валерій Чкалов. Під час навчання він мав збити повітряну кулю. Розстрілявши всі набої з кулемета, він розрубав її гвинтом літака...

Досвід повітряного тарану взяли на озброєння радянські льотчики під час Великої Вітчизняної війни… Останньою зброєю для багатьох радянських льотчиків ставали їхні ушкоджені в бою крилаті машини, які вони спрямовували з неба на землю, на скупчення ворожої живої сили і техніки. Одним з перших здійснив такий подвиг командир авіаційної ескадрильї капітан Микола Гастелло.

А загалом у роки Великої Вітчизняної війни радянські льотчики здійснили понад 600 повітряних таранів, 400 з них у 1941–1942 роках - у найважчий період війни. Командування Люфтваффе, занепокоєне появою такої «нової» зброї, вимушене було розробити спеціальний циркуляр, який забороняв наближатися до радянських літаків на відстань до 100 метрів, аби уникнути тарану.

Докладніше на: http://na.mil.gov.ua/number/4655/457.htm

Нестеров П. біля побудованого ним планера в Нижньому Новгороді.1911 рік

Pyotr Nikolayevich Nesterov.jpg

Історія

"Приборкувач «мертвої петлі»"

Найгучніші подвиги Петра Нестерова - лише видима вершина айсберга його заслуг

Здавалось би, зовсім нескладно відповісти на нібито просте запитання: чи здатен літак із запасом пального на три години польоту і швидкістю 100 верст за годину здолати відстань у 450 верст між Києвом і Одесою без проміжних посадок на дозаправку? Однак 1 березня 1914 року авіатор Петро Нестеров довів, що це цілком реально, а заодно побив усі тодішні рекорди швидкості і дальності безпосадкових перельотів.

Секрет перемоги розуму над елементарною математикою простий: вихованець школи повітроплавання, який відмінно освоїв техніку пілотування повітряних куль і аеростатів, зробив своїм союзником… попутний вітер, завдяки якому реальна швидкість аероплана відносно землі зросла в півтора раза! Це лише один із численних прикладів, які доводять: попри всю важливість уперше здійснених Нестеровим знаменитої «мертвої петлі» і повітряного тарана, тільки ними його заслуги перед авіацією не обмежуються.

У політ через нездоланне

Макет літака «Ньюпор»
на якому Нестеров виконав «мертву петлю»

Фактично все коротке життя Петра Нестерова є підтвердженням того, що нездоланних перешкод не існує. Ще у дворічному віці хлопчик утратив батька, а тому навіть перші дитячі роки провів у Удовиному домі, що служив притулком для збіднілих родин. Далі кадетський корпус, де дітей офіцерів навчали за казенний кошт, та артилерійське училище, яке юнак закінчив серед кращих, що давало право вибору місця подальшої служби.

На подив друзів, підпоручик Петро Нестеров замість Києва, Одеси чи Варшави їде до… Владивостока. Пояснення цього рішення просте: в європейській частині Російської імперії офіцер віком до 28 років мав право одружитися лише за умови сплати так званого реверса в сумі 5 тис. рублів для пенсії дружини у випадку своєї смерті, а на віддалені території це правило не поширювалось. До речі, якби майбутній авіатор не виявив винахідливості, він ніколи не пізнав би щастя родинного життя і батьківства, бо штабс-капітан Нестеров загинув у дошлюбні 27 років.

На початку 1911 року після трирічної служби на Далекому Сході молодий офіцер приїздить у свою першу відпустку до рідного Нижнього Новгорода, де випадково стає очевидцем польотів знаменитого одесита Сергія Уточкіна, і… загорається бажанням самому піднятися в небо. Проте офіційні рапорти про переведення до авіації залишаються «без задоволення», що спонукає поручика Нестерова з порушенням усіх правил субординації заявитися додому до… заступника військового міністра.

Неприпустиме нахабство могло вилізти для молодшого офіцера боком, однак завершилось направленням до повітроплавальної школи, де замість аеропланів Нестерову довелось освоювати… повітряні кулі й аеростати.

Лише після завершення повного курсу навчання настирливий випускник таки доб’ється зарахування до авіаційного відділу школи. Однак доля завдасть нового удару: медкомісія визнає Нестерова непридатним до льотної служби! На його щастя, чітких критеріїв вимог до здоров’я авіаторів тоді ще не існувало, що допомогло відмінити вердикт лікарів, який замалим не поставив хрест на кар’єрі легендарного підкорювача неба. Хоч, як згодом визнавав уже прославлений льотчик, «я дуже малокровний: варто мені трохи попрацювати зігнувшись у кабіні літака — і від приливу крові до голови відчуваю сильне запаморочення».

«У повітрі скрізь опора»

Власноручна схема виконаної Нестеровим «петлі».

Від першого самостійного польоту на літаку 12 вересня 1912 року до героїчної загибелі при здійсненні першого у світі повітряного тарана 26 серпня (8 вересня за н. ст.) 1914 року доля відведе Нестерову менше двох років. Однак у цей вкрай малий проміжок часу талановитий льотчик зуміє втиснути стільки, що його ім’я навіки залишиться в історії авіації. Тим приємніше, що цей зірковий період біографії авіатора міцно пов’язаний з Києвом та найпотужнішим тоді у Російській імперії Київським товариством повітроплавання.

У ньому Петро Нестеров зустрів справжніх однодумців та соратників, співпраця з якими сповна розкрила його талант та була взаємовигідною. Так, уже досвідчений військовий льотчик став випробувачем багатьох створених у Києві нових літаків, у тому числі авіаконструктора Олександра Карпеки та братів Касьяненків. Міцна дружба пілота-практика із Федором Терещенком — власником першого на теренах Російської імперії авіазаводу в селищі Червоному на Житомирщині — дала змогу започаткувати випуск перших вітчизняних серійних літаків.

До речі, Нестерова вкрай обурювало, коли його сприймали лише як підкорювача недоступної «мертвої петлі», тим самим перетворюючи у трюкача. Виконавши 9 вересня (за н. ст.) 1913 року першим у світі цю фігуру вищого пілотажу, першопроходець авіації прагнув не дешевої сенсації, а практичного доведення свого теоретичного постулату, що «у повітрі — скрізь опора». Саме через це дехто донині приписує авторство знаменитої «петлі Нестерова» французу Адольфу Пегу, який 2 вересня 1913 року виконав у вертикальному піке фігуру у вигляді латинської букви S, а після успішного повторення ним 21 вересня 1913 року вже здійсненої в київському небі повноцінної «мертвої петлі» почав крутити її перед тисячними юрбами захоплених глядачів у багатьох країнах Європи.

Однак навіть сам Адольф Пегу при особистій зустрічі двох прославлених льотчиків Франції і Російської імперії 14 травня 1914 року в Політехнічному музеї Москви привселюдно визнав пріоритет Петра Нестерова.

Найвеличніша мрія — конструювати

Літак «Ньюпор-IV» — перший «підкорювач» нарешті приборканої «петлі»

Уже важко віриться, що на час приходу Петра Нестерова в авіацію основним заняттям військових льотчиків ще було виконання…«плавних еволюцій» над власними аеродромами лише за сприятливої погоди. Отож новому командиру 11 корпусного авіазагону довелося впроваджувати у бойову підготовку авіаторів ще навіть не фігури вищого пілотажу, а звичайнісінькі круті віражі на розворотах та одиночні і групові польоти на далекі відстані за заздалегідь непідготовленими маршрутами.

Зрозуміло, що найскладніші завдання штабс-капітан Нестеров спочатку освоював сам. Про рекордний переліт Київ — Одеса вже згадувалось на початку статті, однак справжнім тріумфом волі, мужності і майстерності стало виконання 11 травня 1914 року перельоту Київ — Петербург, здійсненого за рекордний час — один світловий день!

Сановна столиця зустріла льотчика як героя, а він натомість заявив: «Я прибув до Петербурга, щоб добитися здійснення найвеличнішої мрії свого життя — будівництва аероплана абсолютно нової системи».

На жаль, донині конструкторська діяльність піонера авіації залишається практично невідомою широкому загалу. Це закономірно, бо коли у всьому світі триває гонка за швидкість, висоту, вантажопідйомність літаків, то Петро Нестеров на засіданні Київського відділення Російського технічного товариства ще у квітні 1914 року говорив про зовсім інше:
«Через військову опіку розвиток аероплана зупинився чи, точніше, понісся помилковим шляхом. У повітрі з’явились не літальні апарати з моторами, а мотори з крилами — просто літаючі бомби. Потрібно створити апарати зі здатністю літати на різних швидкостях. Лише за такої умови авіація стане на практичну основу нарівні з автомобілем і зробить повітря доступним кожному смертному».

Нестеров працював над малопотужним (навіть за рівнем того часу), простим у керуванні, здатним злітати з будь-яких пристосованих ділянок аеропланом. Розроблена ним конструкція, розраховувати яку йому допомагали студенти Політехніки та члени Київського товариства повітроплавання, багато в чому нагадує птаха. Ця революційна компоновка спантеличує і навіть викликає певні сумніви у її здатності літати, однак до практичного виконання «мертвої петлі» фахівці теж були одностайними в думці, що триматись за повітря «догори ногами» — протиприродно і просто неможливо.

Падіння, що стало злетом

Прагнучи віднайти кошти на побудову літака своєї конструкції, Петро Нестеров навіть добився офіційного дозволу на участь поряд із цивільними льотчиками в перельоті Петербург — Севастополь, переможцю якого мільйонер Лазарєв пообіцяв нагороду в 10 тисяч рублів. Утім, після урочистого прийому героя-авіатора у Державній думі фінансова проблема нібито була розв’язана: московський завод «Дукс» отримав замовлення на побудову експериментального літака за казенний кошт.

Та 19 липня (1 серпня за н. ст.) 1914 року спалахнула війна, якій судилося стати світовою. Вже ні заводчанам, ні самому конструктору було не до суто цивільного за призначенням літака. 28 липня Петро Нестеров відкрив рахунок своїм бойовим вильотам, а 26 серпня (8 вересня за н. ст.) прославлений авіатор загинув, здійснивши перший в історії авіації повітряний таран. Ця героїчна смерть донині служить взірцем надзвичайної мужності і самопожертви, хоч, як свідчили друзі Нестерова, сам він вважав цей прийом бою небезпечним, але аж ніяк не самовбивчим.

Доказом того, що навіть у своїх останніх розрахунках талановитий льотчик не помилявся, став нині напівзабутий подвиг уродженця Херсонщини Олександра Козакова. Він 18 березня 1915 року здійснив другий після Нестерова повітряний таран, після якого зумів благополучно приземлити свій аероплан. До речі, на бойовому рахунку аса-українця 17 особисто збитих літаків противника та ще 15 — у групових боях.

Варто нагадати, що в знаменитого німецького аса часів Першої світової війни Макса Іммельмана, прозваного Червоним бароном, лише 15 повітряних перемог. Причому якщо німця врешті-решт збили, то Олександр Козаков залишився ніким не переможеним. На жаль, за рубежем, де навіть пріоритет Нестерова у виконанні «мертвої петлі» час від часу намагаються оспорювати, український ас-винищувач був чужим, а на рідній землі — ворогом, що в роки громадянської війни бився проти червоних.

http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/priborkuvach-mertvoyi-petli/p/ Шпак В.

Бібліографія статей

(бібліографія статей подана за алфавітом авторів)

Одного хочу лишь я,
Свою петлю осуществляя:
Чтобы эта "мертвая петля"
Была бы в воздухе живая.
Не мир хочу я удивить,
Не для забавы иль задора,
А вас хочу лишь убедить,
Что в воздухе везде опора..."
/Петр Нестеров/

Горак, Володимир. Повітряні таран і "мертва петля" [Текст] = http://www.day.kiev.ua/251009: українське небо авіатора Петра Миколайовича Нестерова / Горак, Володимир // День. - 2008. - 5 вер. (№158). - С. 8. - Закінчення у "Дні" №163. Головному героєві цього нарису - великому авіатору П. Н. Нестерову - доля відпустила вельми коротке життя, однак навіть його виявилося досить, щоб його ім’я було навіки золотими літерами вписане в історію світової авіації. Потрібно зазначити, що найбільш значні повітряні перемоги Нестеров здобув саме в небі України... Але справжня популярність прийшла до П.М. Нестерова тоді, коли наприкінці літа 1913 року він уперше в історії авіації здійснив у київському небі знамениту «мертву петлю»...

Серед членів Київського товариства повітроплавання. 1910 р.

Добжанська, Б. Найзнаменитіший пам'ятник Лук'янівського кладовища [Текст]: сьогодні, у 120-й день народження легендарного льотчика Петра Нестерова, на його могилу прийдуть і кияни, й іноземці / Б. Добжанська // Хрещатик. - 2007. - 27 лют.(№29). - С. 3. На Лук'янівське кладовище могилу Нестерова перенесли лише 1938 року. До того тіло покоїлося під деревяним хрестом в Аскольдовій могилі

Могила П.Нестерова в Києві

Докучаев, Анатолий. Формула Петра Нестерова [Електронний ресурс] = http://www.borovik.com/monocle/index.php?zh=3&st=10 / Докучаев, Анатолий; www.redstar.ru // "Монокль" інтернет-видання. - 2003. - №3. "Мертвою петлею", що згодом отримала назву "петлі Нестерова", російський льотчик поклав початок вищому пілотажу. Експериментуючи, він довів, що літак який має природню стійкість, при правильному керуванні може вийти із будь-якого положення у нормальний політ

Карнаухов С. Первый в мире воздушный таран Петр Нестеров совершил после того, как его публично обвинили в том, что он не сдержал слово офицера [Текст]: ровно 90 лет назад героически погиб легендарный военный летчик, осноположник высшего пилотажа Петр Нестеров / С. Карнаухов // Факты. - 2004. - 24 сент.(175). - С. 28.

Катачин А. В петле равнодушия [Текст]: ещё недавно был во Львовской области город Нестеров, а недалеко от него возвышался величественный монумент в честь героя мировой авиации. Всем людям, связанным с небом, известна эта русская фамилия и то, что все свои подвиги её владелец совершил над землей Украины. Увы, сегодня не все хотят это помнить / А. Катачин // 2000. - 2007. - 18-24 мая (№20). - С. D8.

Кульова, Віра. Аси небесних боїв [Електронний ресурс] = http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/2341/art/14289.html: українські авіатори вшанували пам’ять Петра Нестерова та Євграфа Крутеня / Кульова, Віра // Хрещатик. - 2003. - 12 вер. (№134). Під час Першої світової війни, у 1914 році, в Російській імперії зародилося нове поняття - боротьба за панування в небі, яку спочатку вели завдяки повітряним боям. Її піонерами стали відомі льотчики Петро Нестеров та Євграф Крутень, які створили своєрідне пілотне братство. Як відомо, один з них започаткував небесну акробатику, а другий - винищувальну авіацію. На той час це було рівнозначно польоту в космос. Петро Михайлович 27-річним загинув у бою, коли для знищення ворожого літака-розвідника першим у світі застосував таран. Друзі й поховані поруч - на київському Лук’янівському кладовищі, неподалік від того міста, де колись був аеродром. Їх пам’ять до сторіччя світової авіації вшанували українські авіатори

Малаков, Дмитро. В історії авіації - назавжди [Електронний ресурс] = http://dt.ua/SOCIETY/v_istoriyi_aviatsiyi__nazavzhdi_do_90-richchya_vid_dnya-_zagibeli_petra_nesterova-40971.html: до 90-річчя від дня загибелі Петра Нестерова / Малаков, Дмитро // Хрещатик. - 2004. - 4 вер. (№35). Його ім’я стало легендарним ще за життя. Останнє ж тривало недовго, як це часто траплялося з авіаторами на початку ери підкорення неба, й увірвалося під час повітряного бою, коли льотчику було 27 років

Сукманська Н. Автор "мертвої петлі" [Текст]: до 120-річчя від дня народження автора / Н. Сукманська // Наука і суспільство. - 2007. - №1/2. - С. 28-29.

Теленков, Леонід. Петля, що дарувала безсмертя [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/112633 / Теленков, Леонід // День. - 1998. - 27 серп. (№162). Дев’ятнадцятирічний Петро Нестеров 1906 року закінчує Михайлівське артилерійське училище й у званні підпоручика їде служити до Владивостока, у 9-ту Східно-Сибірську артилерійську бригаду. В ті часи проблеми розвитку повітроплавання та літакобудування хвилювали багатьох передових російських людей. Газети й журнали рясніли повідомленнями про те, як розвиваються ці порівняно нові галузі науки й техніки. Неподалік від артилерійської батареї, де служив Нестеров, був розташований парк літаків, і молодий офіцер-артилерист добивається переведення в цю частину

Чікалін, Володимир. Остання зброя відважних [Електронний ресурс] = http://na.mil.gov.ua/number/4655/457.htm / Чікалін, Володимир // Народна армія. - 2011. - 16 бер. (№47). Перший у світі повітряний таран здійснив засновник вищого пілотажу, військовий льотчик штабс-капітан Петро Нестеров. Того серпневого дня 1914 року він двічі злітав у небо, щоб збити австрійський літак «Альбатрос» над 11-м авіаційним загоном. Але першого разу не наздогнав повітряну машину ворога, а під час другого вильоту обірвався трос з вантажем, за допомогою якого збирався вивести з ладу мотор ворожого літака. Коли противник знову здійнявся в небо, начальник загону зайняв місце в «Моран-Сольньє». Та так поспішав, що на слова поручика Кованька «Захопи хоча б револьвер» відповів: «Це зайве».

Шестаков А. Льотчик волею Бога [Текст]: йому довелося увійти в історію як одному з найвідчайдушніших авіаторів людства. Його іменем названі авіаційні школи у багатьох містах світу, а один із найефектніших пілотажних елементів так і називається - "петля Нестерова" / А. Шестаков // Україна молода. - 2004. - 14 жовт.(№192). - С. 11. Минає 90 років із дня загибелі Петра Несторова

Шпак В. Приборкувач «мертвої петлі» [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/priborkuvach-mertvoyi-petli/: найгучніші подвиги Петра Нестерова - лише видима вершина айсберга його заслуг / В. Шпак // Урядовий кур`єр. - 2012. - 28 лют. (№38). - С. 10. Здавалось би, зовсім нескладно відповісти на нібито просте запитання: чи здатен літак із запасом пального на три години польоту і швидкістю 100 верст за годину здолати відстань у 450 верст між Києвом і Одесою без проміжних посадок на дозаправку? Однак 1 березня 1914 року авіатор Петро Нестеров довів, що це цілком реально, а заодно побив усі тодішні рекорди швидкості і дальності безпосадкових перельотів. Секрет перемоги розуму над елементарною математикою простий: вихованець школи повітроплавання, який відмінно освоїв техніку пілотування повітряних куль і аеростатів, зробив своїм союзником… попутний вітер, завдяки якому реальна швидкість аероплана відносно землі зросла в півтора раза! Це лише один із численних прикладів, які доводять: попри всю важливість уперше здійснених Нестеровим знаменитої «мертвої петлі» і повітряного тарана, тільки ними його заслуги перед авіацією не обмежуються

Штик Т. Летунство в Українi на зараннi iсторiї (1876-1917) [Текст]: люди i подiї, проекти, винаходи i конструкцiї як пам'ятки технiки / Т. Штик // Пам'ятки України. - 1998. - №3-4. - С. 1-27

Юдин, Л. "Мертвую петлю" Нестеров сделал, чтобы выжить: человек-легенда [Текст] / Л. Юдин // Сегодня. - 2002. - 10 апр.(№79). - С. 11. - Про Петра Нестерова

Увіковічнення памяті Нестерова

Меморіальна дошка в Києві
на вул. Московській,де жив Нестеров

Після героїчної смерті, попрощатися з героем прийшли десятки тисяч киян. Його відспівували в Нікольському військовому соборі на Печерську і з великими військовими почестями похоронили під дерев’яним хрестом на Аскольдовій могилі. Потім захоронення було перенесено на Лук`янівське кладовище

Посмертно нагороджено орденом св. Георгия 4 ступеня. За виконання мертвої петлі Київське товариство повітроплавання присудило Нестерову Золоту медаль посмертно

В 1995 році в Росії для нагородження військовослужбовців ВПС за особисту мужність засновано медаль Нестерова.

Пам'ять про видатного льотчика достойно увіковічнено. Уже в 1914 році на місці його загибелі містечку Жовква Львівської області було створено монумент, а незабаром містечко переіменовано в Нестеров. Пізніше, в 1980 році, тут побудували меморіал памяті героя - авіатора. В Петербурзі, де Петро Нестеров навчався в Гатчинській повітроплавній школі, його іменем назвали вулицю. На батьківщині, в Нижньому Новгороді, Нестерову на набережні споруджено пам`ятник.

Другий пам`ятник споруджено на проспекті Перемоги в Києві.

Під час Великої вітчизняної війни його ім’я присвоєно 1-й Червонопрапорній винищувальній авіаційній ескадрилії Ленінградського фронту.

В 1962 році ФАІ заснувала перехідний приз для переможця першості світу з вищого пілотажу - кубок імени Нестерова.

В 1986 році іменем Нестерова названа відкрита мала планета.

Пам'ятник перед будівлею Київського авіаційного заводу (1989)

Тема авіатора Несторова в поштових знаках та конвертах

Поштові знаки, конверти, марки, присвячені авіатору Нестерову. 1977рік

Микола Францович Гастелло

Герой Радянського Союзу, військовий льотчик, капітан

Герой Радянського Союзу, радянський військовий льотчик, учасник трьох воєн, командир 2-ї ескадрильї 207-го дальнебомбардировочной авіаційного полку 42-ї дальнебомбардировочной авіаційної дивізії 3-го дальнебомбардировочной авіаційного корпусу дальнебомбардировочной авіації ВПС РСЧА, капітан.: http://legends.by.ru/legends/gastello-1.htm - Микола Гастело. Біографічний нарис. Різні погляди на події 26 червня 1941 р.

Біографія

Народився в Москві в робочій родині білоруса та росіянки. До 1918 року вчився в 3 Сокольницькому міському чоловічому училищі імені О.С.Пушкіна. 1918 року через голод був евакуйований до Башкортостану. 1919 року повернувся назад, де знову вступив до школи. Трудову діяльність почав з 1923 року, став учнем столяра. 1924 року разом з родиною переїхав до Мурома, стає слюсарем Паротягоробного заводу імені Ф.Е.Дзержинського. Паралельно закінчує школу (№ 33). 1928 року вступив до ВКП(б). 1930 року родина повертається до Москви, Микола пішов працювати на Перший державний механічний завод будівельних машин імені Першого Травня. В 1930—1932 роках він мешкав в селищі Хлєбниково.

В травні 1932 року призваний до лав

Червоної армії, відправлений на навчання в школу льотчиків в Луганські, де навчався до грудня 1933 року. Після закінчення і до 1938 року служив в 82-ій важкобомбардувальній ескадрильї 21-ої важкобомбардувальної авіаційної бригади, яка базувалась в місті Ростов-на-Дону. В 1938 році в результаті реорганізації частини Гастелло опинився в 10-му важкобомбардувальному авіаполку. В травні 1939 року став командиром ланки, а через рік - заступником командира ескадрильї. В 1939 році брав участь в боях при Халхин-Голі в складі 150-го швидкісного бомбардувального авіаполку. Також брав участь в радянсько-фінській війні (1939 -1940) і в операціях по приєднанню Бессарабії та Північної Буковини в 1940 році. Восени 1940 року переїжджає до міста Великі Луки. Того ж року він отримує звання капітана.

Подвиг Гастелло

26 червня 1941 року командир 2-ї ескадрильї 207-го далеко-бомбардувального авіаційного полку під час бойового вильоту бомбардував ворожу колону на шляху Молодечно-Радошковичі. Літак капітана було підбито, і він вирішив використати його для тарану.

26 липня 1941 року Гастелло був удостоєний звання Героя Радянського Союзу посмертно. Подвиг Миколи Францовича став одним з найвідоміших за період Другої світової війни, «гастеловцями» стали називати тих льотчиків, які здійснили вогняний таран.

Ковзан Б.И.

Борис Іванович Ковзан - Герой Радянського Союзу, чотири рази повторив таран Гастелло і залишився живим

Зусиллями радянської пропаганди подвиг М. Ф. Гастелло став одним з найвідоміших в історії Великої Вітчизняної війни, а саме прізвище Гастелло - номінальною. «Гастелловцями» стали називати льотчиків, які здійснили «вогненний таран». Всього за період Великої Вітчизняної війни було здійснено 595 «класичних» повітряних таранів (літаком літака), 506 таранів літаком наземної цілі, 16 морських таранів (у це число можуть входити і тарани морськими льотчиками надводних і берегових цілей противника) і 160 танкових таранів. Потрібно відзначити, що в джерелах є певний різнобій з приводу кількості таранних атак. Наприклад, у статті «Побратими Миколи Гастелло" йдеться лише про 14 морських і тільки 52 танкових тарани, 506 таранів літаками наземної цілі, але зате про 600 повітряних таранів. Генерал-майор авіації А. Д. Зайцев у своїй книзі «Зброя сильних духом» оцінює кількість повітряних таранів в більш ніж 620. При цьому історики авіації пишуть: «в документах противника зазначено [ще] більше двадцяти таранів, скоєних радянськими льотчиками, які до цих пір неідентифіковані». Немає єдності і в оцінці кількості власне «вогненних таранів». Наприклад, Юрій Іванов, у своїй роботі «Камікадзе: пілоти-смертники» оцінює число таких таранів, скоєних радянськими льотчиками в 1941-1945 рр.. величиною «близько 350». На завершення цього пункту слід також відзначити, що ряд радянських пілотів таранили ворога не один раз: 34 льотчика застосовували повітряний таран двічі, четверо - Леонід Іванович Борисов, Володимир Іванович Матвєєв, Микола Васильович Терьохін, Олексій Степанович Хлобистов - тричі, а Борис Іванович Ковзан - чотири рази. http://www.people.su/ua/26664_2

Увіковічення пам`яті М.Ф.Гастелло

Почтова марка СРСР, листопад 1942 року
Voennaia marka Gastello 30 kop seraia

Памятники М. Ф. Гастелло встановлені:

-На шосе Мінськ - Вільнюс, на місці, де, як вважалося, здійснив свій таран М. Гастелло (1976);
- В м. Чойбалсан, Монголія на подвір`ї школи № 1, що носить його ім`я. Монголами даний пам`ятник Гастелло позиціонується, перш за все, як льотчику учаснику боїв на Халхін-Голі
- в м. Муромі, Владимирської області, в сел. Хлєбнікова (нині - територія м. Долгопрудний),
- біля школи № 3, що носить його ім'я;
- в Луганську (на територіїколишнього. Ворошиловградського вищого військового авіаційного училища штурманів);
- в м. Фергані Узбецької РСР на території полку Військово-транспортної авіації, що носить ім`я Гастелло, був встановлений пам`ятник;
- в смт. Радошковічі, в сквері на площі

Пам`ятник в м. Починок Смоленської обл.

Пам'ятник в м. Уфі

- в Омській області, на території дитячого оздоровчого табору ім. капітана Гастелло.
- в м. Москві, в Сокольниках ;
- в м. Одесі (Україна) на вулиці, що носить його ім`я, розташована школа № 31 ім. М. Гастелло. Навпаки школи, у невеличкому сквері, пам`ятник Миколі Гастелло.
в м. Ростов-на-Дону;
- в м. Уфі є стадіон, названий на честь М. Ф. Гастелло;
- в м. Кизилі є парк культури і відпочинку імені М. Ф. Гастелло.
- Ім. Гастелло - копальня в Тенькінського районі Магаданської області
- с. Гастелло - селище в Поронайському районі Сахалінської області
- Імя Гастелло носять вулиці у багатьох містах Росії, Україні, а також Білорусі та Казахстану, в Липецьку, Санкт-Петербурзі, Улан-Уде, Адлері, Бійську.
В Києві також є вулиця Гастелло.
Драматург Ісидор Володимирович Шток в 1947 році написав п;єсу «Гастелло», в якій герой здійснює свій «вогненний таран» поодинці і на винищувачі.

Пам`ятні дошки

В Санкт- Петербурзі

В Ростові на Дону

Академия педагогических наук СССР. Детская энциклопедия [Текст]: в 12 томах. Для среднего и старшего возраста. Т.9: Наша Советская Родина / Научн. ред.: И.Е.Воржейкин, М.П.Ким, Н.П.Кузин и др. - 3-е изд. - М.: Педагогика, 1978. - 576 с.

Гастелло, В. Дело серьёзное [Текст]: повести; Рассказы; Пародии / В. Гастелло; В.Гастелло; В.Егоров; Д.Иванов [и др.]; Сост. В.Г.Победоносцев; Под ред. В.М.Стригина; Худож. С.Тюнин - М.: Советский писатель, 1986. - 528 с.

Бібліографія статей

(бібліографія статей подана за алфавітом авторів)

Кухар, Л. А. Людина-легенда [Текст]: до 100-річчя від дня народження М. Ф. Гастелло (1907-1941) / Л. А. Кухар // Календар знам. і пам’ят. дат. - 2007. - N 2. - С. 60-64

Ступак, І. Останній бій капітана Гастелло [Текст] : або Подробиці подвигу, якого... не було / І. Ступак // Військо України. - 2006. - № 7. - С. 42-45

Марина Михайлівна Раскова

Герой Радянського Союзу.
Льотчиця-штурман, майор

Біографія М. Раскової

Народилася 28 березня 1912 року в Москві. Навчалася в Московській консерваторії. Працювала практиканткою в лабораторії анилинокрасочной заводу. З 1932 року - лаборантка аеронавігаційної лабораторії Військово-повітряної академії імені М. Є. Жуковського. У 1934 році закінчила Ленінградський інститут інженерів Цивільного повітряного флоту, стала штурманом. У 1935 році закінчила школу льотчиків при Центральному аероклубі. Продовжувала роботу у Військово-повітряної академії імені М. Є. Жуковського на посаді інструктора-летнаба.

У 1937 році в якості штурмана брала участь у встановленні світового авіаційного рекорду дальності на літаку АІР-12; в 1938 році - у встановлення 2-х світових авіаційних рекордів дальності на гідролітаку МП-1.

24-25 вересня 1938 року на літаку АНТ-37 «Родина» (командир - В. С. Гризодубова, другий пілот - П. Д. Осипенко) зробила безпосадочний переліт Москва-Далекий Схід (Кербі) протяжністю 6450 км (по прямій - 5910 км). При вимушеній посадці в тайгу вистрибнула з парашутом і була знайдена тільки через 10 діб. В ході перельоту був встановлений жіночий світовий авіаційний рекорд дальності польоту.

За виконання цього перельоту і проявлені при цьому мужність і героїзм 2 листопада 1938 Раскової Марині Михайлівні присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна, а після заснування знаку особливої відзнаки їй була вручена медаль «Золота Зірка» № 106.

У Червоній Армії з 1938 року. Одночасно перебувала в штаті НКВС: у лютому 1937 року - лютому 1939 року - штатний консультант, потім уповноважений особливого відділу НКВС, пізніше - в 3-му Управлінні Народного комісаріату оборони СРСР, старший лейтенант держбезпеки. Жила в Москві.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Раскова використовувала своє становище і особисті контакти зі Сталіним, щоб домогтися дозволу на формування жіночих бойових частин. Її підтримали тисячі радянських жінок, які хотіли брати участь у вигнанні ворогів з території своєї Батьківщини.

У кінці жовтня 1941 року з офіційного схвалення Ставки ВГК (Наказ НКО СРСР № 0099 від 08.10.41) та з підтримкою ЦК ВЛКСМ в м. Енгельс на Волзі вона сформувала авіагрупу з трьох жіночих авіаполків: 586-го винищувального (Як-1), 587-го бомбардувального (Пе-2) і 588-го нічного бомбардувального (За-2), яка носила неофіційну назву «Нічні відьми». Пізніше Раскова була призначена командиром 587 БАП.

Під час війни 587 БАП був перейменований у 125-й гвардійський пікіровочно-бомбардувальний авіаційний імені Марини Раскової Борисовський орденів Суворова і Кутузова полк (Наказ НКО СРСР No. 265 від 03.09.1943 р. і Директива ГШ No.Орг/10/138919 від 04.09.1943 р.);588 НБАПбув перетворений в 46-й гвардійський нічний бомбардувальний Таманський Червонопрапорний ордена Суворова авіаційний полк (Наказ НКО СРСР No.64 від 08.02.1943 р.)

4 січня 1943 Герой Радянського Союзу майор Раскова загинула в авіакатастрофі поблизу Саратова в складних метеоумовах при перельоті на фронт після переформування. Після смерті була кремована, прах поміщений в урні в Кремлівській стіні на Червоній площі в Москві.

Пам'ятна дошка в Москві. Раскова похована на Червоній площі в Кремлівській стіні

Нагороди:

Нагороджена двома орденами Леніна
і орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня,
медаль «Золота Зірка »(№ 106).

Увіковічнення пам`яті льотчиці - героїні

На честь Марини Раскової названі:
вулиці в багатьох містах колишнього СРСР, а саме - у Владивостоці, Калінінграді, Москві, Києві, Одесі, Саратові, Тюмені, Саранську, Липецьку, Хмельницькому, Смоленську та ін; площа в Москві
Тамбовське вище військове авіаційне училище льотчиків (там же встановлений бюст героїні);
Вантажно-пасажирський пароплав «Марина Раскова» (американський транспорт типу «Ліберті»), спущений на воду в червні 1943р. і діяв до загибелі в Карському морі 12 серпня 1944р.;
125-й гвардійський пікіровочно-бомбардувальний авіаполк;
Теплохід на Волзі (списаний у 1996 р.; в даний час носить ім;я «Бригантина» і використовується в якості плавучого ресторану в Уфі).

Поштова марка М. Раскова, присвячена безпосадковому перельоту Москва- Далекий схід 1938 р.

Поштова марка до 100річного ювілею М. Раскової

Бібліографія статей

(бібліографія статей подана за алфавітом авторів)

Девушки-летчицы: Марина Раскова [Електронний ресурс] = http://topwar.ru/3613-devushki-letchicy-marina-raskova.html / Первоисточник http://www.pravda.ru // Военное обозрение. - 2011. - 8 марта (№43). В переліку жінок - Героїв Радянського Союзу окремо стоїть ім'я Марини Раскової. Одна із перших володарок "Золотої зірки", знаменитий штурман, що перелетіла більш шести тисяч кілометрів через тайгу, літак котрої здійснив унікальну посадку на непролазні болота, легендарний майор, уповноважений особливого відділу НКВД, особисто сформувала авіагрупу із трьох жіночих авіаполків: 586-го винищувального, 587-го бомбардувального і 588-го нічного бомбардувального. Саме відважних дівчат-пілотів 588-го полку ворого більш всього страшився і наділив звучним прозвищем "Нічні відьми". Однак побачити День Перемоги Марині Михаілівні не довелося...

Погруддя Раскової встановлено в Тамбовському вищому військовому авіаційному училищі

Журин, Анатолий. Экипаж в полном составе [Електронний ресурс] = http://www.trud.ru/article/30-03-2012/274335_ekipazh_v_polnom_sostave.html: в день столетия Марины Расковой бронзовый бюст знаменитой летчицы был передан центральному Музею Великой Отечественной войны / Журин, Анатолий // Труд. - 2012. - 30 марта (№43). Вшанувати пам'ять Марини Михайлівни прийшли Герої Радянського Союзу і Росії, космонавти, льотчики-випробувачі. Наприкінці вересня 1938 року на літаку АНТ-37 «Родина» штурман Марина Раскова разом з пілотами Валентиною Гризодубовою і Поліною Осипенко здійснили безпосадковий переліт Москва - Далекий Схід протяжністю 6450 кілометрів. Метеоумови були вкрай складними, до того ж через відмову радіоапаратури перервався зв'язок з землею

Література про М.Раскову

Беляков А.В. В полет сквозь годы [Текст]. - М.: Воениздат, 1981. -. 120 с.

Герои огненных лет. [Текст]. Кн. 6. - М., 1983. - 151с.

Героини. Вып. 2. (Очерки о женщинах - Героях Советского Союза) [Текст].-. М., Политиздат, 1969.-158 с.

Голубева-Терес Ольга. Ночные рейды советских летчиц [Текст]:. из летной книжки штурмана У-2. 1941–1945 .- М.: Центрполиграф, 2009.- 304 с

В роки Великої вітчизняної війни був такий незвичайний полк - 46 гвардійський полк нічних бомбардувальників.Насправді це булли старенькі учбові біплани, обшиті «бронею» із фанери. Воювати вден, засвітло, такі машини не могли.Весь особовий склад полку становили дівчата 18 -22 років. І ці дівчиська наводили жах на ворогів. За три роки вони зробили 24 тисячі бойових вільотів. 25 льотчиць стали Героями Радянського Союзу. Спогади колишньої штурмана полку правдива розповідь про бойовий шлях унікальної військової частини. До книги також увійшли спогади про Раскову.

Криворучко М.Г. Москва - Героям Великой Отечественной. [Текст]. - М.: 1981. 381 с

Прокофьев Я.П. Защищая китайское небо [Текст]. // В небе Китая. 1937-1940. Воспоминания советских летчиков-добровольцев. - М.: «Наука», 1986.- 203с.

Чечнева М.П. «Ласточки» над фронтом.[Текст]. - М., 1984. 430 с

Чечнева, М.П. Боевые подруги мои [Текст] = О летчицах, штурманах, техниках, специалистах по вооружению, политработниках 46-го гвардейского Таманского женского авиационного полка в годы Великой Отечественной войны: Документальные очерки / Чечнева, Марина Павловна; Предисл. авт.; Худож. Е.И.Селезнев; Фотогр. из арх. авт. - Изд. 2-е, доп. - М.: Издательство ДОСААФ СССР, 1975. - 431 с

Спогади Марини Раскової

Раскова М. М. Записки штурмана [Текст].: (воспоминания) ДОСААФ, 1976.- 240 с.

Раскова М. М. Записки штурмана [Текст]. - М.: Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1939. - 232 с.

http://www.airforce.ru/staff/raskova/index.htm Спогади льотчиці - повнотекстовий електронний документ (Раскова М. «Записки штурмана»)

Інтернет-ресурси

http://www.day.kiev.ua - сайт газети «День»
http://www.dt.ua - сайт Міжнародного суспільно-політичного тижневика «Дзеркало тижня»
http://www.umoloda.kiev.ua - сайт газети «Україна молода»
http://kreschatic.kiev.ua - сайт газети «Хрещатик»
http://www.golos.com.ua - сайт газети «Голос України»
http://www.silskivisti.kiev.ua - сайт газети «Сільські вісті»