«1932-1933 роки. Хроніка подій» (Випуск 3)

Тематичний бібліографічний покажчик

• Від укладача
• «Вашi мертвi вибрали мене…» (Стаття Джеймса Мейса)
• Бібліографія публікацій (за 2009 рік)
• визнання голодомору країнами світу
• вшанування пам’яті жертв голодомору
• дослідники голодомору
• фільми про голодомор
• література про голодомор 
• пам’ять про біль 
• присудження премії імені Джеймса Мейса  
• акція «Запали свічку пам’яті
• Інтернет-ресурси

Шановні користувачі

28 листопада Україна запалила Свічу пам’яті та хвилиною мовчання вшанувала пам`ять жертв Голодомору і політичних репресій. Голодомор 1932-1933 років - безпрецедентний злочин сталінської тоталітарної системи проти українського народу.

За оцінками дослідників, втрати від голоду становили від 7 до 10 млн. осіб, понад третина них - діти. Українські люди, які не знали слова геноцид, стали його жертвами.
Ми не спроможні щось змінити в минулому, але в змозі запобігти поверненню гірких і драматичних сторінок історії. Пропонуємо до Вашої уваги четвертий тематичний бібліографічний покажчик, що містить найновіші матеріали стосовно Голодомору як Геноциду в Україні. Плекаємо надію, що  всебічні, правдиві знання, почерпнуті із нового покажчика  допоможуть  уникнути нам та нашим нащадкам подібних катастроф у майбутньому.

Основна мета нашої праці - ознайомити користувача із новими публікаціями за темою Голодомору в провідних періодичних виданнях України.
Покажчик містить 40 позицій із 10 джерел інформації періодичних видань України. В роботі над покажчиком були використані каталоги та картотеки МСМБ «Молода гвардія», Інтернет-ресурси.

Україна. Президент. Про заходи у зв'язку з Днем пам'яті жертв голодоморів: указ Президента України від 2 жовтня 2009 р. № 795/2009  // Урядовий кур'єр (Орієнтир). - 2009. - 14 жовт.(№189). - С. 8. Забезпечення належної організації та проведення заходів до Дня пам'яті жертв голодоморів (28 листопада 2009 р.)

Україна. Кабінет Міністрів. Про вшанування пам'яті жертв голодоморів у листопаді 2009 року: розпорядження від 4 листопада 2009 р. №1328-р // Урядовий кур`єр (Орієнтир). - 2009. - 25 лист.(№219). - С. 14.

Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження плану заходів на 2009-2010 роки із вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, дальшого дослідження теми голодоморів в Україні: розпорядження від 25 листопада 2009 р. №1429-р // Урядовий кур'єр (Орієнтир). - 2009. - 9 груд.(№229). - С. 15.

Ваші мертві вибрали мене...

Спадщина голодомору: Україна як постгеноцидне суспільство
Джеймс МЕЙС

Тож сьогодні «День» надає слово людині, котра стояла бiля джерел наших сучасних знань про голодомор, професору Джеймсу МЕЙСУ, який наприкінці 80-х рр. ХХ століття був виконавчим директором комісії Конгресу США, що збирала свідчення людей, що пережили українську Голгофу 30-х років минулого століття.

На той час коли у 1981 році я розпочинав своє дослідження Великого голоду в Україні, було безліч ще не опублікованих партійних документів. Але після вивчення національного комунізму з контексту української історії цього періоду разом з такими документами, промовами, передовими статтями, котрі друкувалися буквально щоденно в офіційній пресі радянської України, мені стали раптом абсолютно ясні основні риси офіційної політики радянського режиму щодо України.
Тут мені треба пояснити, чому саме я, корінний американець, займався цією темою і навіщо це мені було треба? Мене не раз про це питають, і не раз мені хотілося запитати у відповідь: а що потрібно було мільйонам росіян, євреїв, вірменів, зрештою, українців у цій далекій, Богом забутій країні - моїй Америці? Тому що американські громадяни українського походження вимагали досліджень, і мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. І так само, як не можна займатися історією голокосту і не стати хоч би напів’євреєм, так само не можна займатися історією дослідження голодомору і не стати хоча б напівукраїнцем. Я втратив над цією роботою забагато років, щоб Україна не стала більшою частиною мого життя. Зрештою, словами Мартіна Лютера, тут я стою, бо інакше не можу.
Мотивація була проста: і всі новодоступні документи і новітні дослідження не змінили основного портрету подій, які я дав у 1982-му році на Міжнародній Конференції про голокост і геноцид. Я переконаний - щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну, як таку. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД.
До кінця воєнного комунізму більшовиками культивувалася майже патологічна ненависть до так званого буржуазного націоналізму. Саму суть ленінської формули «зближення і злиття націй» можна трактувати, як прогеноцидну, адже накладання одного національного зразка замість іншого оголошувалося «історично проґресивним». Під час першої радянської окупації Києва більшовицькі війська практикували розстріли майже всіх, хто публічно розмовляв українською мовою в Києві. Голод 1921-1923 р., що забрав життя мільйонів мешканців України, був відверто спровокованим самою економічною політикою стосовно України. Викачка продовольства проводилася у відверто дискримінаційних формах щодо України. Другий уряд УРСР на чолі з Християном Раковським 1919 року відверто ідентифікував українську мову з так званою контрреволюцією. У 1921 р. Раднарком РРФСР просив допомоги тільки для голодуючих Поволжя та й сам НЕП був в Україні введений на шість місяців пізніше, ніж на іншій території, що дозволило продовжувати продрозверстку. Тільки з початком нової економічної політики (резолюція Х з’їзду РКП(б) «Про національне питання») у 1921 р. була здійснена спроба співіснування радянської системи з неросійськими мовами і культурами. Під час «українізації» (коренізація, оголошена резолюцією ХII з’їзду РКП(б) 1923-1932 рр. радянська влада спробувала жорстко контролювати український національний процес шляхом безпосередньої участі в ньому. Припинення такої політики під час голодомору 1932-1933 рр. носить виразні ознаки геноциду. Для введення своєї прямої влади в Україні Сталін пішов на страхітливі репресії і, зрештою, на організацію штучного голоду в Україні.
В кінці жовтня 1932 р. ВКП(б) захопив прямий контроль над хлібозаготівлями через голову Раднаркому СРСР В.Молотова, призначеного головою комісії по виконанню хлібозаготівель в УСРР (Л.Каганович очолював аналогічну комісію для тодішнього Південнокавказького краю, в тому числі Кубані). На 18 листопада під тиском Молотова, ЦК КП(б)У створив систему натурштрафів, це був фактично наказ про повернення державі авансів колгоспникам з урожаю та конфіскацію замість відсутнього хліба інших видів харчування, що можна трактувати тільки як політику, спрямовану на організацію голодомору. Постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1932 р., у якій було звинувачено уряд УРСР і керівництво тодішнього Південнокавказького краю, між іншим, в українському націоналізмі, як головної причини небажання або невміння місцевих комуністів виконати хлібозаготівлі міфічного хліба, та фактична догана ВКП(б) усій партійній організації КП(б)У, має всі ознаки того, що політична мета найвищих керівників СРСР була спрямована на знищення самодіяльності КП(б)У та УСРР, як таких. Масовий терор 1933 р. проти української культури - безсумнівна ознака наміру знищення української національної ідентичності, як бази такої самодіяльності. Саме на цій основі у 1988 р. американська Комісія по вивченню голоду в Україні 1932-1933рр. вирішила, що голодомор був актом геноциду. У 1990 р. Міжнародна комісія по дослідженню голоду в Україні 1932-1933 рр., організована Світовим конґресом вільних українців не змогла визначитись чітко у цьому питанні. Причиною цього було необґрунтоване віднесення розглядуваного факту масового народовбивства в Україні до питання законодавства, а не до області права, як це було зроблено у працях Рафаеля Лемкіна та основних міжнародних документах. Мотивацією такого рішення даної комісії служили арґументи, що штучний голод в Україні було організовано за 15 років до того, як були прийняті міжнародні документи, що подання про визнання факту геноциду має право зробити тільки уряд тодішнього СРСР і що немає в живих фактичних організаторів голодомору, крім ще живого на той час Лазаря Кагановича. Характер і масштаби голодомору в Україні залишаються й досі дискусійним питанням серед закордонних фахівців.
Цю проблему ми досліджували як могли. Мені здається, що зібрані документи, свідчення очевидців, рапорт Американському Конґресові зробили своє діло, але те, що ми матеріали не зробили - це адекватно треба розуміти - те, що ми це залишили для наших дітей, для наших потомків. Цього болю, цього жаху ми не витримали. Сталінська політика соціологічно запаленої землі до певної міри справді знищила Україну як таку, в сенсі, що вона зробила кардинальний розрив у процесі нормального розвитку українського народу, і це призвело до унікальної ситуації - якщо розвал комунізму міг у таких країнах, як Польща, Чехія, Угорщина і т.д., призвести до реставрації втраченої незалежності передіснуючих народів, то в Україні, поза межами західних областей, українська нація в сенсі людської спільноти, яка має консенсус щодо власної ідентичності, власної історії, культурних цінностей, у певному розумінні залишилася просто національною меншиною у власній країні. Іншими словами: народ і країна були такі засмикані, такі залякані, що коли Україна виборола незалежність, у народу не було чітко визначеної спільної думки щодо власного майбутнього. Були тільки передіснуючі структури Української РСР. У 1991 році ми всі зробили фундаментальну, хоч і несвідому помилку, коли думали, що ми створили нову незалежну державу. Сьогодні ясно, що це було унезалежнення передіснуючої держави. Фактично такі самі люди продовжували робити так само, і дальший розвиток пішов від цього. Посткомуністична Україна вже не просто унезалежнена УРСР, але в суб’єктивному сенсі, де люди мають спільні національні цінності, спільне розуміння, хто вони є, - ще нема української України в сенсі, як Польща є польська і Чехія є чеська.
Всі схеми історії є до певної міри штучні, та це буває самоприродній процес саморозуміння будь-якого народу, але штучна інкорпорація історії українства, українців та інших народів колишнього СРСР була штучним насіянням іншої національної ідентичності, вигіднішої для тодішніх можновладців. Коли покійна Анна Панкратова зробила відкриття у 19-му виданні її «Истории СССР» у 1950 році, що козацька революція, яка починалася у 1649 році, була «национально-освободительной войной под руководством Богдана Хмельницкого» - це був сигнал: українцям «освобождение» означало «воссоединение» зi старшим братом, відрізняти «Великую Отечественную войну» від Другої світової війни - означало перемогу цього молодшого брата у особливій боротьбі під верховенством «старшого». А не як рівноправного члена Об’єднаних Націй проти фашизму. В літературі можна було прочитати Булгакова, але було викреслено ціле покоління української літератури, представники якого писали не гірше за представників російського «серебряного века»: Хвильовий, Яновський, молоді Сосюра і Тичина, переклади з античної літератури Зерова - все можливе і неможливе було зроблено, щоб «викорінити, знищити націоналістичне коріння» не лише з української культури, але навіть з мови, основної інтелектуальні цеглини духовного розвитку будь-якої людської спільноти, і того, що залишилося - стало замало, щоб зробитися повноцінним членом світової спільноти націй.
Як я казав не раз: покійний еміґрантський професор Іван Лисяк-Рудницький ще у 1962-му році бачив коріння, які виростали на теперішнiй Українi: республіканська номенклатура і ті, які починали шукати і сіяти сучасні національні цінності. Я раніше називав ці сили територіальною і національною елітами. Трагедія незалежної України у тому, що домінантною силою стала не національна, але територіальна еліта, представники якої зберігають всі звички традиційної номенклатури, такі, як: думай одне, кажи друге і зроби третє. Фактична модель української економіки залишається трикутником, який було видно вже у 70-х роках: номенклатурники-цеховики-кримінальні структури. Тільки тоді натомість з цеховиків стають підприємці, які залишаються більш політиками, ніж бізнесменами. І завжди можуть використовувати інші сторони трикутника, щоб задушити більш продуктивних конкурентів, і через те ми бідні. Це фактично так само, як в Росії.
І поки така ситуація залишається, ці фрази про європейський вибір України залишаються просто балаканиною, тому що Євросоюз перш за все економічна орґанізація, та сама суть; як працює наша економіка - це модель абсолютно протилежна до європейської. Так само всі ці прекрасні фрази про злагоду фактично маскують відсутність будь-якого національного змісту більшості можновладців країни. Територіальна еліта може дати практично все, що вимагається, тому що вона не має ні національних цінностей, ні державницьких орієнтирів. Багато написано про другорядність і неконкурентність україномовної преси і ЗМІ, але хто захоче читати сто разів підряд - скільки ми любимо і як ми любимо Україну штучно збідненою мовою, бо переважна більшість перекладів зарубіжної літератури просто цікавіше читається російською?
Ніхто не може вирішити за українців, як вони вирішують говорити і писати, окрім самих українців. Але як вони можуть вирішувати для себе без знання таких слів, які були заборонені (див. на «Більшовик України», 1933, № 7, де знаходяться цілі списки заборонених слів від 20-х років). Я хочу, щоб хтось колись сів, як я, з вбитими та розстріляними з Інститутів живої і наукової мови. Коли ж будуть оприлюднені результати їх відважної праці, щоб з’явилась можливість використовувати у своєму інтелектуальному поступі напрацьовані варіанти отим втраченим поколінням і почати будувати найелементарніші цеглини думок свого народу?
Але перш за все, українці не можуть стати повноцінним народом, повноцінними членами європейської цивілізації без передавання сил від держави до людей, які вміють орґанізувати себе так, що можуть примусити владу зробити те, що вигідно саме для них. Це суть частого нерозуміння поняття «громадянське суспільство». Це не ідеальна система і, може, не зовсім демократична, але ліпшої поки що не знайдено. Ніяка держава ніколи не зможе зробити Україну українською. Тільки самоорганізовані українці поза державними структурами зможуть це зробити. І я твердо переконаний, що це таки буде!
ДОВIДКА «Дня»
Професор Джеймс МЕЙС, автор багатьох наукових праць і один із перших дослідників теми Голодомору 1933 року, народився 18 лютого 1952 р. у Маскогі (Оклахома), США. У 1973-му закінчив університет штату Оклахома, потім отримав ступені магістра і доктора історичних наук в університеті Мічигану, де захистив дисертацію на тему «Національний комунізм у Радянській Україні 1919-1933 рр.». Потім Мейса запросили для досліджень Голодомору в Український науково-дослідний iнститут Гарварду, де він працював з Робертом Конквестом, беручи участь у дослідженнях для його книги «Жнива скорботи». З 1986 по 1990 Дж. Мейс був виконавчим директором Комісії Конгресу США з Голодомору, керував її повсякденною роботою і укладав проект висновків комісії. Після 1990 року, не маючи можливості знайти постійну академічну роботу, професор Мейс займав тимчасові посади в Колумбійському та Іллінойському університетах.
У 1993-му Мейс переїхав в Україну, де працював в Інституті етнополітики, викладав політологію в НаУКМА та Християнському університеті. З 1998 року - консультант англомовного тижневика газети «День».  «День» №26, середа, 12 лютого 2003

Бібліографія публікацій провідних періодичних видань (за 2009 рік)

Архипенко Ф. «Якщо вони помруть, це буде уроком для інших»: щодо статті С. Кульчицького про голод в Україні в газеті «День» від 16 листопада 2009 р./ Ф. Архипенко // День. - 2009. - 27 лист.(№216). - С.

Галаур С. Свідки голодомору - нові архівні документи / С. Галаур // Урядовий кур'єр. - 2009. - 10 вер.(№165). - С. 12. У Харкові виявлено чергове документальне підтвердження вражаючих масштабів Голодомору в Україні. Знайдені співробітниками обласного управління СБУ архівні матеріали, що стосуються роботи Харківського судово-медичного моргу в 1929-1934 рр., дають змогу відновити об'єктивну картину подій у Харківській області, яка найбільше потерпіла від штучного голоду

Грабовський С. Пазурі Голодомору / С. Грабовський // День. - 2009. - 27 лист.(№216). - С. ...Хоч би як там було, Голодомор став тяжкою національною травмою, наслідки якої відчутні донині. Постгеноцидна нація - це нація, яку здатен вилікувати від її страху жити повнокровним національним життям тільки масовий героїчний чин, бодай у ненасильницькій формі. Молодь, яка наприкінці 2004 року вийшла на Майдан, була налаштована на такий чин, услід за нею пішли і люди доросліші, долаючи підсвідомий жах перед наслідками своєї «неправильної» поведінки. А от національні проводирі тоді в основній своїй масі виявилися надто просякнуті постголодоморною ментальністю й отим страхом, що конкуренти перехоплять дещицю призначеної їм макухи. Отож пазурі Великого Голоду сягнули сьогодення - і чи будуть вони безжально видерті, щоб не вчепитися в наше завтра?

Жижко С. Вклоніться жертвам в Україні / Центр національних стратегій  т// День. - 2009. - 26 лист.(№215). - С.  Наближається дата відзначення пам’яті жертв Голодомору, і можна сподіватися на чергові порції оцінок окремих науковців та публіцистів, які хором заспівають про організовані владою, та ще й в контексті боротьби за президентську посаду, «танці на кістках». На кістках померлих голодною смертю у 1932-1933 роках і не похованих по-людськи понад семи мільйонів українських селян

Капсамун І. Без терміну давності...: Мирослав Попович: "Українське суспільство повинно зрозуміти, що на питання голоду 1932-1933 рр. треба дивитися під кутом морального обов’язку..." / І. Капсамун // День. - 2009. - 28 трав.(№88). - С.  Шлях до визнання світовим співтовариством Голодомору 1932-1933 рр. актом геноциду українського народу продовжується. За результатами копіткої праці протягом багатьох років в Україні видано велику кількість наукових робіт, розсекречено багато архівних документів, зібрано численні свідчення очевидців. А днями черговим етапом, після великих зусиль вчених, стала порушена Службою безпеки України кримінальна справа за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, з посиланням на ч.1 ст. 442 Кримінального Кодексу України (ознаки злочину).

Кульчицький С. Повторний штурм: чому нас не розуміють? Про український Голодомор як геноцид / С. Кульчицький // День. - 2009. - 18 лист.(№209). - С. - Продовження у №211. Цього року довелося багато спілкуватися з іноземними вченими, які вивчають проблему українського Голодомору. В дискусіях, що відбувалися, стала зрозумілішою точка зору тих, хто не приймає визначення Голодомору як геноциду. Тому доповідь на останній зустрічі в Ірландії 6-7 листопада я побудував таким чином, щоб подивитися на проблему очима опонентів. У цій статті хотів би викласти основні положення цієї доповіді й розраховую на відгуки читачів «Дня».

Кульчицький С. У чому суть українсько-російської суперечки? / С. Кульчицький // День. - 2009. - 29 січ.(№13). - С. - Продовження в №14,16. Різні підходи українських і російських учених із питання про інтерпретацію голоду 1932-1933 рр. у СРСР уперше проявилися 15 років тому. Практично відразу питання з суто наукового переросло на політичне. 2008 року, оголошеного Роком пам’яті жертв Голодомору, суперечка між політиками і вченими обох країн з приводу цієї трагічної сторінки нашого спільного минулого набула замежних форм. Українцям - громадянам Російської Федерації не дозволили провести меморіальну акцію «Невгасима свічка». Чи можливо досягти взаєморозуміння між сторонами? Що для цього потрібно зробити?

Кульчицький С. Уроки мельбурнських зустрічей: українці та росіяни зможуть знайти спільну мову в оцінках голоду 1932-1933 рр. тільки за допомогою міжнародної наукової спільноти / С. Кульчицький // День. - 2009. - 24 квіт.(№71). - С. - Закінчення. Початок у №69, 70. Наші емоції світові нецікаві й до проблеми треба підходити з позицій абстрактної науки

Марочко В. "Золотий дощ" 1932 - 1933 років: готель "Хрещатик" у Києві. На цьому місці у 1932-1933 роках був розташований один з магазинів системи "Торгсин", куди голодні селяни приходили здавати золото - натільні хрестики, обручки, монети царського карбування, золоті самородки, тощо, щоб отримати хліб, який у них же і відібрали / В. Марочко // Урядовий кур'єр. - 2009. - 11 лют.(№24). - С. 13. Дослівно термін "торг-син" означав - торгівля з (с) іноземцями. У містах УРСР магазини торгсину з'являлися на початку січня 1932 року, а після створення в лютому того ж року п'яти перших областей в них утворили облконтори цієї системи. В архівному фонді "Торгсину" УРСР зберігся річний звіт за 1932 рік. Його матеріали дозволяють прослідкувати динаміку надходження побутового золота. Вона віддзеркалює певні стадії розвитку голодомору, його трагічні і руйнівні наслідки

Тисячна Н. Науковцям, студентам і просто зацікавленим: відтепер праці Джеймса Мейса можна буде вивчати в бібліотеці Верховної Ради та Національній парламентській бібліотеці / Тисячна, Надія // День. - 2009. - 21 січ.(№7). - С.  Учора в редакції газети "День" відбулася передача книжок «Джеймс Мейс: «Ваші мертві вибрали мене...» для фондів бібліотеки Верховної Ради України та Національної парламентської бібліотеки

Якель Р. Тінь Голодомору над західними українцями / Р. Якель // Дзеркало тижня. - 2009. - 28 лист.-4 груд.(№46). - С. 15. Торік на межі Тернопільської та Хмельницької областей було споруджено монумент, який символізує єдність українців у скорботі за мільйонами жертв голодомору 1932-1933 років. Пам’ятник має вигляд прикордонного стовпа з колючим дротом. Його прототип на березі Збруча в ті страшні роки розділяв Галичину, яка перебувала під владою Польщі і не знала голоду, та Велику Україну з вимираючим населенням. До символічного стовпа прихилився сніп пшениці, перев’язаний вишитим рушником. Ідея усвідомленої допомоги жителів Галичини братам-українцям із Наддніпрянщини, яку втілили в бетоні тернопільський архітектор Данило Чепіль і скульптор Дмитро Пилип’як, має глибокий зміст, який не підвладний часу

Визнання Голодомору країнами світу

Попкова А. Каталонія засудила геноцид українців: «Міжнародне визнання парламентами світу акту Голодомору в Україні - процес безперервний»/ А. Попкова // День. - 2009. - 7 квіт.(№59). - С.  Інформація про геноцид українського народу 1932-1933 років набуває поширення і знаходить відгук у світі, все більше країн засуджують Голодомор. Тепер у зв’язку з 75-річчям трагедії українського народу історичний факт Голодомору було визнано міською радою міста Санта Сусанна (Каталонія). Каталонські депутати ухвалили резолюцію про засудження Голодомору 1932-1933 років
Снігур О. Кленова солідарність: Канадська провінція Онтаріо визнала голодомор геноцидом і встановила щорічний День пам'яті його жертв / О. Снігур // Україна молода. - 2009. - 11 квіт.(№67). - С. 2.

Котик Т. Столиця вшанувала пам’ять жертв Голодомору / Т. Котик // Хрещатик. - 2009. - 1 груд.(№167). - С. 2. У вихідні в усіх районах столиці відбулися поминальні заходи до роковин Голодомору 1932—1933 років. Головні заходи відбулися на території Меморіального комплексу пам’яті жертв Голодоморів в Україні за участю Президента України Віктора Ющенка, прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, першого заступника голови КМДА Анатолія Голубченка, заступника Київського міського голови Олеся Довгого, заступника голови КМДА Сергія Рудика та інших представників державної та місцевої влади, членів делегацій із різних регіонів держави. Траурні мітинги проводилися в усіх регіонах України. Учасники вшанували пам'ять жертв Голодоморів хвилиною мовчання та долучилися до Всеукраїнської акції "Засвіти свічку".

Скоробагатько С. Ми повернули правду собі та світові: Україна відзначила День Пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій / С. Скоробагатько // Сільські вісті. - 2009. - 1 груд.(№138). - С. 1. Голодомор українців 1932-33 років є найбільшою нашою трагедією і найбільшим злочином проти нашого народу за всю його історію. На найродючіших у світі землях у врожайний рік було вбито до 10 мільйонів (деякі дослідники доводять, що й більше) людей. Число жертв у цій війні проти селянства перевищило загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни. МИНУЛОЇ суботи, згідно із традицією, в усій Україні відбулися меморіальні заходи на вшанування пам’яті жертв більшовицьких злочинів. Певна річ, найширші й найбільш представницькі - у столиці

Тисячна Н. Подвиг людяності в нелюдяний час/ Н. Тисячна // День. - 2009. - 26 лист.(№215). - С.  Вчора в Українському домі відкрилася оновлена документально-художня виставка «Голодомор 1932-1933 років - геноцид Українського народу». (Вперше її було представлено торік). «Суть історії - у правді. Фальшива історія не дає енергії для звитяги народу, - зазначив Президент Віктор Ющенко, відкриваючи виставку. - Сьогодні ми розкрили секретні архіви, зібрали більше двохсот тисяч свідчень очевидців, опублікували Національну Книгу пам’яті, в яку внесено майже мільйон імен жертв Голодомору, віднайшли й впорядкували місця масових поховань, у містах і селах встановили сім тисяч пам’ятників та пам’ятних знаків». Глава держави звернув окрему увагу на проведену в світі за останні роки роз’яснювальну роботу щодо Голодомору в Україні

Шпак, Віктор. Згадали всіх поіменно / Шпак, Віктор // Голос України. - 2009. – 5 серп.(№103). - С.24. Урочиста траурна церемонія представлення осяжного як за кількістю томів, так і за змістом унікального видання - "Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років в Україні" відбулася на Житомирщині. Особливу увагу учасників заходу викликав присвячений Житомирській області товстенний фоліант, де поіменно вказано 37896 місцевиих жителів, чия мученичеська голодна смерть протягом двох десятиріч замовчувалася, а їхні безіменні могили було нещадно зрівняно з землею

Дослідники Голодомору

«В Україні вони були першими...» / Підготувала Надія Тисячна  // День. - 2009. - 24 лист.(№213). - С.  Розпочався Меморіальний тиждень. Його кульмінацією стане всеукраїнська акція «Запали свічу», започаткована нашим колегою Джеймсом Мейсом у 2003 році. Згадуватиму і тих, хто першим в Україні й у світі говорив про цю трагедію: Володимира Маняка та Лідію Коваленко, Роберта Конквеста і Джеймса Мейса...

Попкова А. Хвилююча правда в Кембриджі: Рорі Фіннін: "Україна - це країна-діамант, який недостатньо досліджений " / А. Попкова // День. - 2009. - 18 лист.(№209). - С.  Про нотатки «людини, яка знала занадто багато» про Голодомор в Україні, днями почув увесь світ. У коледжі Трініті при Кембриджському університеті в Лондоні відкрилася експозиція щоденників Гарета Джонса (1905-1935 рр.), британського журналіста, який потайки від радянської влади та спецслужб писав репортажі та нотатки про штучний голод, організований в Радянській Україні в 1932-1933 роках. Сьогодні визнаний британським національним героєм, Джонс через свої щоденники відкриває західній громадськості та цілому світові правду про сталінські злочини проти українського народу. Про те, в якій атмосфері проходить виставка щоденників, чи викликає вона інтерес у громадськості, про подальшу долю нотатків Джонса та світове визнання Голодомору газета «День» вирішила розпитати спеціаліста, який особисто займався організацією виставки щоденників - Рорі Фінніна, лектора «Українських студій в Кембриджі»

Ростоцька Ю. «Село у тернових вінках»: проти катувань голодом - і людяними вчинками, і зброєю... / Ю. Ростоцька // День. - 2009. - 27 лист.(№216). - С.  Дослідник Голодомору на Поділлі письменник Петро Маліш розповів, що, готуючи до друку видання «Села у тернових вінках», наштовхнувся у свідченнях очевидців на низку прикладів людської мужності, глибокої духовності, співчуття
Сергійчук В. Чи з'їли українські миші урожай 1932 року: Голодомор - геноцид українського народу зачепив за живе не лише українців, а й дослідників з інших країн. Одні, як британський журналіст Малк Магерідж та італійський дипломат Серджіо Граденіго, писали про це по гарячих слідах трагедії. У 80-роках ХХ століття до розслідування цього злочину долучилися дослідники зі США Роберт Конквест і Джеймс Мейс. Своє слово сказала і Міжнародна комісія юристів, ініційована 1983 року українським адвокатом з Торонто Володимиром-Юрієм Данилівим / В. Сергійчук // Урядовий кур`єр. - 2009. - 28 лист.(№222). - С. 6. Американський професор Марк Таугер заперечує наукову цінність праць Р. Конквеста і Д. Мейса

Сюндюков І. Наталя Дзюбенко-Мейс: "Джеймс надто діяльна сила в сьогоднішній Україні, щоб його просто забути" / І. Сюндюков ; Розмову вела Ольга Решетилова // День. - 2009. - 27 лист.(№216). - С.

Сюндюков І. Сповідь правдоборця: Гарета Джонса знову прочитає Європа / І. Сюндюков // День. - 2009. - 14 лист.(№207). - С.  За повідомленнями Бі-Бі-Сі (http://www.bbc.co.uk/), в Британському археологічному музеї відкрилася експозиція щоденників Гарета Джонса (1905-1935), журналіста, який насмілився сказати правду про страхіття Голодомору, яке він побачив в Україні навесні 1933 року. Купивши квиток на потяг, що прямував в Україну, як приватна особа, він зійшов з потяга на українській землі, пройшов пішки приблизно 40 миль, провів на території, охопленій голодним Апокаліпсисом, два тижні, розмовляв з людьми, ночував в їхніх хатинах і був охоплений неймовірним жахом від побаченого. Презентація щоденників Гарета Джонса у Лондоні - це справді непересічна подія, що має безпосереднє відношення як до української журналістики загалом (рівень її зрілості, відповідальності та професійної спроможності, а надто у порівнянні з Г. Джонсом - то тема дуже серйозної розмови!), так і конкретно до газети «День»

Фільми про Голодомор

Десятерик Д. Сергій Буковський: "Люди поступово зрозуміють, що сталося. Головне - строєм нікого нікуди не заганяти": нещодавно відбулася стокгольмська прем’єра фільму «Живі» / Д. Десятерик // День. - 2009. - 17 квіт.(№67). - С.  Фільм відомого українського документаліста Сергія Буковського «Живі» без перебільшення можна назвати художньо найпереконливішим твором про Голодомор за останній час. Однак те саме можна сказати і про інші cтрічки пана Сергія на такі ж складні, неоднозначні теми: присвячений Голокосту «Назви своє ім’я по буквах», документальний серіал «Війна. Український рахунок» (трагедія України у Другій світовій) і ранню елегію про Віру Холодну «Знак тире», - режисер береться за найскладніший матеріал і створює на його основі самодостатнє художнє висловлювання, не втрачаючи при цьому драматичності першоджерела

«Незнаний голод»: Канадський продюсер та режисер Тарас Гукало про свій фільм та Джеймса Мейса / Розмовляла Надія Тисячна // День. - 2009. - 28 трав.(№88). - С.  16 квітня 1983 року у прайм-тайм Radio Quebec Television (Канада) продемонструвало перший документальний фільм про український Голодомор «10 мільйонів жертв. Україна 1932 - 1933. Незнаний голод», продубльований українською, англійською та французькою мовами. «Незнаний голод» побудовано на свідченнях очевидців трагедії, коментарях відомого американського науковця Джеймса Мейса, британського журналіста Малькольма Маггеріджа та правозахисниці Надії Строкатої. А ініціатива відзняти цей фільм належить канадському режисеру й продюсеру українського походження Тарасу Гукалу. Нині «Незнаний голод» має характер історичного документа. 2003 року в Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку після виступу Джеймса Мейса перед дипломатами різних країн демонструвався цей фільм. «День» зустрівся з паном Тарасом під час його останнього приїзду в Київ

Сюндюков І. Знати цю правду страшно, проте ще страшніше - одвернутись від неї: у Києві відбувся перший допрем’єрний показ фільму голівудського режисера про терор голодом в Україні / І. Сюндюков // День. - 2009. - 26 лист.(№215). - С.  На допрем’єрному показі (першому в Україні) знаного голівудського режисера Боббі Лі «Голодомор: геноцид в Україні» байдужих не було. Запрошені на показ, що відбувся у Культурно-мистецькому центрі НАУКМА, свідки Голодомору, представники громадських, студентських та наукових об’єднанью. Документальний фільм створений наполегливими, може, надзвичайними зусиллями інтернаціональної знімальної групи фахівців з України, Канади та США. Власне, саме ця група спільно з компаніями Moksna Films та Tomkiw Entertainment і створила повнометражну документальну кінострічку (тривалістю понад годину) про жахливу трагедію українського народу

Література про Голодомор

Гороховський, Анатолій. Молотов - один з головних винуватців голодомору: до 75-річчя голодомору в Україні / Гороховський, Анатолій // Дзвін. - 2009.-24-30 січ.(№2). - С. 87 - 88. Відомо, що Молотов був другою особою в керівництві країною. Поет і публіцист Фелікс Чуєв протягом 17 років майже щоденно зустрічався з ним і вів щоденник бесід. Записи, які вів Чуєв, лягли в основу книги, що вийшла у Москві під назвою "Молотов"

Малимон Н. Запорізького «декабриста» врятувала Волинь / Н. Малимон // День. - 2009. - 27 лист.(№216). - С.  Їхав Григорій Гуртовий на Волинь у 1947-му, аби тільки розжитися тут на якісь харчі: в рідних краях, у запорізькому краї, з голоду знову пухли рідні... А вийшло так, що залишився тут назавжди. Торік Гуртовий, який із повоєнних років мешкає в невеличкому містечку Торчин, де півстоліття тому створив народний історичний музей на громадських засадах, видав чи не найважливішу книгу свого життя: «Голгофа Голодомору». І почав її словами: «Пишу ці рядки і думаю, хто схоче читати той жах. А чи не злякається? А чи повірить?»

Мацько, Віталій. Сенс життя: людина і світ на тлі предметності: до 75 - річчя Голодомору в Україні / Мацько, Віталій // Дивослово. - 2009.-24-30 січ.(№2). - С.33 - 37. Застосовуючи порівняльний метод, в тексті простежується, як Улас Самчук (роман "Марія"), Ольга Мак (повість "Каміння під косою"), Олекса Гай - Головко (повість "Їм дзвони не дзвонили"), змальовують трагічні сторінки історії українського народу в період колективізації та штучного голодомору 1932 - 1933 р.р. через внутрішній світ художнього твору

Пам’ять про біль (спогади очевидців)

Дончик, Віталій. Той, 33-й... / Дончик, Віталій // Літературна Україна. - 2009. - 22 жовт.(№35). - С. 1, 4-5. Мамина розповідь про голодомор

Кривда М. "За день по 20 чоловік стукалися і просили їсти": сьогодні - День пам'яті жертв Голодомору / М. Кривда // Голос України. - 2009. - 28 лист.(№226). - С. 1, 11.

Неврлий, Микола. 1933 ніколи не забуду / Неврлий, Микола // Літературна Україна. - 2009.-24-30 січ.(№2). - С. 6. Про трагічні сцени голоду ми часто чули не тільки від простолюду, а й від інтелігенції, яка зазнала більшовицького террору

Петренко, Микола. Сни про окраєць хліба: голодомор для мене - це голоцид / Петренко, Микола // Літературна Україна. - 2008. – 20 лист.(№45). - С.7

Шляхами української Голгофи: Олексій Григорович Слюсар, 84-літній черкаський художник, пам’ятає своє дитинство в барвах і деталях. Згадує односельців, хліборобів, котрі любили свою землю, були совісними і набожними людьми. Насильницька колективізація позбавила їх землі і призвела до великого голоду 1933 року / Записала Лідія Титаренко // Голос України. - 2009. - 6 лют.(№21). - С. 11. Пам'ять 33-го

Шмиг Л. Яке ж це стихійне лихо?/ Л. Шмиг // Сільські вісті. - 2009. - 27 січ.(№8). - С. На сторінках нашої газети, починаючи з кінця 80-х років минулого століття, опубліковано сотні і сотні листів від тих людей, яким випало пережити Голодомор. Причина Голодомору в іншому, свідчать листи: якби не вигрібали з людських осель усе до останньої зернини, картоплини, то масового вимирання не було б. Тим же, хто все ще сумнівається, визнавати Голодомор чи ні, пропонуємо скласти із спогадів свідків Голодомору меню голодного 33-го

Тисячна Н. Українці вміють бути вдячними : Присудження Премії ім. Джеймса Мейса зафіксувало його присутність у сучасному українському житті / Н. Тисячна // День. - 2009. - 1 груд.(№217). - С.  Премію імені Джеймса Мейса, започатковану «Днем» цього року, було вирішено присуджувати авторам за громадянську позицію. За нові публіцистичні твори, які сприяють утвердженню історичної пам’яті народу, його національної самосвідомості та самобутності. Її першим лауреатом став Ігор Лосєв - доцент, кандидат філософських наук, відомий публіцист, кореспондент газети «Флот України» та наш постійний автор

Запали свічку у вікні!

«У ці дні - як ніколи - на всіх меморіальних заходах майже фізично відчувалася присутність нашого Джеймса Мейса. Свічка - Джеймсова ідея вічного неопалимого вогнища пам’яті. Очевидно, він інтуїтивно відчув, що акція «Запали свічку» буде дуже особистим переживанням для кожного. Подібним до того, яке переживається у храмі. Бо запалена за померлих свічка передбачає молитву. «Отче наш», або своїми словами. Або сльозами. Це - і замолювання гріхів, померлих і власних. І - прощення. А що найголовніше - поступове звільнення від страху і рабства. Від травми - своєї, родинної і родової»
Надія Тисячна «Українці вміють бути вдячними»
 «День» №217, вівторок, 1 грудня 2009

28 листопада Україна запалила свічу пам’яті

Фото Руслана Канюки,
Костянтина Гришина, «День»

Як вогники свічок, так само й пам'ять передається з рук в руки, з покоління в покоління. До акції вшанування пам`яті жертв Голодомору долучається щоразу більше українців.

28 листопада дружній бібліотечний колектив МСМБ «Молода гвардія» приєднався до Всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті». Користувачі і бібліотекарі зі свічами у руках хвилиною мовчання вшанували пам`ять жертв Голодомору та політичних репресій.

Інтернет-ресурси

http://www.vechirka.kiev.ua/  Вечірній Київ Електронна версія газети
http://www.news2000.kiev.ua/ Еженедельник 2000: Портал
www.day.kiev.ua/  -Газета «День» Щоденна всеукраїнська газета
http://www.zn.kiev.ua/ Дзеркало тижня: Міжнародний суспільно-політичний тижневик
http://www.korespondent.net/ Кореспондент: Українська мережа новин
http://uamedia.visti.net/ UAMEDIA.VISTI.NET: Українська преса в Internet Урядовий Кур'єр, Україна Молода, Голос України, Молодь України, Київська Правда, Сільські Вісті, Робітнича Газета, Закон і Бізнес, УКРІНФОРМ, http://www.umoloda.kiev.ua/ Україна молода Електронна версія газети
http://kreschatic.kiev.ua/ Хрещатик: Газета київської міської ради

Бібліографи-укладачі:
Мілашенко Т.І.
Фоміна Н.І.