«Як сонце виплекане слово». До 85-річчя від дня народження Павла Загребельного

Тематичний бібліографічний покажчик

• Від укладача
• М.Слабошпицький. Що записано в біографію 
• До 85-річчя П.Загребельного 
• Матеріали про життя та творчість
• Твори П.Загребельного   
• Бібліографія життя та творчості 
• Інтернет-ресурси

Від укладача

25 серпня 2009 року ми мали б відзначити 85-ті роковини з дня народження Павла Загребельного. Ця дата, до якої він не дожив трохи більш як півроку, - ще один привід згадати цього чи не найяскравішого сучасного українського прозаїка.
МСМБ „Молода гвардія” підготувала до цієї події тематичний бібліографічний покажчик „Як сонце виплекане слово”. Сподіваємося що запропоновані матеріли допоможуть Вам дізнатися більше про Великого Українця - Павла Загребельного!
Перша частина покажчика – містить повнотекстові матеріали.

Друга частина – „Матеріали про життя і творчість письменника” (з електронних каталогів бібліотеки «Молода гвардія»).

Третя частина – „Твори Павла Загребельного” (з електронних каталогів бібліотеки «Молода гвардія»)

Четверта частина – „Бібліографія життя та творчості Павла Загребельного” (за матеріалами періодичних видань України). Бібліографія розміщена у зворотній хронології, а в межах року – в алфавіті авторів та назв творів друку.

Бібліографічний опис здійснено згідно з чинними державними стандартами.
У покажчику зазначено 56 позиції. Використано 16 джерел інформації періодичних видань України. Основними джерелами добору літератури для покажчика стали: фонди МСМБ „Молода гвардія”, каталоги та картотеки бібліотек України, Інтернет-ресурси
Видання розраховане на широке коло користувачів: працівників бібліотечних та інформаційних служб, викладачів, вчителів загальноосвітніх шкіл, студентів, школярів

Що записано в біографію

Михайло Слабошпицький

Письменника Михайла Слабошпицького нази-вають біографом Павла Загребельного. У 2004 році вийшла друком його книга про Павла Архи-повича — «За гамбурзь-ким рахунком». Пропо-нуємо із неї уривок — «Що записано в біо-графію». На думку Ми-хайла Федотовича, з цього уривку читач найбільш повно зможе уявити, яким був Павло Загребельний

«Не знаю, що значнішою мірою вплинуло на письменника Загребельного: життєва чи читацька його біографії.

Так, я згоден із сентенцією: людина — це підсумок усього, що з нею було. Але людина — це й підсумок тих книг, які вона прочитала.

Про книгу в його житті поговоримо потім.

Зараз поговоримо про його життя.

...Мені легко все це уявляється.

Селянський син неповних сімнадцяти літ, учорашній випус-кник середньої школи з путівкою райвійськкомату для навчання в артилерійському училищі йде вулицями вранішнього Києва і, може, думає про те, яким буде його перший бій з ворогом.

Не по літах високий (зріст був останнім аргументом, коли просив у військкоматі послати його на фронт), йде з зарошеного Ботанічного саду, де довелося заночувати; він, певно, не припус-кає й думки, що там, на фронті, його можуть убити; а водночас він, очевидно, був би просто вражений, аби хтось йому тоді ска-зав, що минуть літа, що в нього буде довге життя і що він стане письменником.

Позаду — зовсім небагато прожитого. Маленьке (але йому, звичайно ж, воно здавалося великим) степове село Солошине на Полтавщині, де він народився 25 серпня 1924 року. Дитинство, школа, друзі. І довгі зимові вечори, коли запоєм читалися книж-ки, коли формувалася його духовна конституція, коли душа озивалася назустріч слову Шевченка, Гоголя, Коцюбинського...

Очевидно ж, він не знав, що назавжди відходить від села, що згодом, через роки, лише вряди-годи заскакуватиме туди на день-два до батька, а потім село й зовсім зникне з лиця землі і з карти України — його затопить рукотворне штучне море (горе?). Але Солошине озиватиметься з його пам’яті. І в якомусь інтерв’ю він зізнається: «Мені й зараз сняться ті стежки з дитинства, згадуються. Найдорожчі спогади, хоч стільки було потім подій, припадають на перші шістнадцять років життя. У всіх творах — моє село, навіть прізвища вибираю для своїх героїв наші, солошинські...»

Безнадійний книжник, цей юний селюк, очевидно, і на життя дивився крізь призму прочитаного, мов крізь окуляри, як це бу-ває замолоду з тими небагатьма людьми, що кожну вільну хви-лину віддають книжці і для яких усе прочитане в творі — таке ж реальне й важливе, як і все довкола них. Вони — найвдячніші, найбезкорисливіші читачі, вони переживають описане в творах, як своє власне, а герої, що їм сподобалися, справді стають їхніми добрими знайомцями.

Згодом, через кілька десятиліть, Загребельний розповість про все це в «Спробі автокоментаря», яку можна було б назвати й «Автобіографією пристрасного читача та збирача книг», бо винятковий пієтет до літератури, справжня літературоцент-ричність лишилися його супутниками на все життя. Недарма у «Роксолані» є розділ «Книга», а в ньому — такий пристрасний імператив: «Призначення твоє на землі й у світі: читай! Читай на землі сліди живі й мертві, камінь і пісок, у листі дерев і в травах, у сонячнім мареві й у дощовій імлі, в течії рік, в очах дітей і жінок, у бігові оленя, в пострибі лева, у співі птахів, у горінні вогню, в мерехтінні зірок, у безконечних просторах неба — читай! Вогненні літери, випечені в твоїм серці й у мозку, вийдуть з серця і мозку, засяють яскравіше за всі самоцвіти землі, запалають яскравіше від усіх вогнів небесних — читай!»

Він виходить уже на майдан Богдана Хмельницького, і нараз його вчаровує білокам’яне диво Софії Київської. Там, попереду, на нього, на таких, як він, на всіх, хто зодяг шинелі, — і навіть на тих, хто не зодяг, — підступно чекають давно відлиті кулі, снаряди, бомби, а тут юного селюка вчаровує ніколи не бачене диво, яке він вдихне на всі груди, понесе в своїй душі через усі пекла війни.

Може, в ту мить він і став письменником, а ставши ним, міг уже за кілька днів по тому загинути, так і не встигши написати жодного рядка, як загинуло багато інших — і старших, і його покоління людей; загинули письменники, композитори, зодчі, сталевари, шахтарі, хлібороби, батьки, сини, внуки, найдорожчі і єдині кожен у своїй родині, вони всіяли землю безіменними могилами й лишилися жити на пожовклих знімках у селянській хаті і спогадах усіх тих, кому не дано їх забути.

Згодом на читацьких конференціях і в університетських аудиторіях його не раз запитуватимуть: із чого починається книга? Як народжується задум? І він розповідатиме про еволю-цію ідеї того чи того роману. І для стороннього ока все те вигля-датиме дуже просто. Скажімо, поклав собі Павло Загребельний написати монументальний історичний роман «Диво». Вивчив багатющі історичні джерела (звісна річ, праця надзвичайно важ-ка, і не кожен знайде в собі волю самоприректись на неї!), а вив-чивши все те, уявив епоху, в якій жили його історичні герої (власне, навіть духовно переселившися туди), завершив затяжну підготовчу роботу. Лишається тільки написати твір. І він сідає та й пише. Ніби все логічно й послідовно. Але чому ж саме такий задум явився письменникові? Чим це спричинено? Яка ж, мов-лячи словами Анатоля Франса, пригода авторової душі, зродила в ньому оте перше зерно, що з нього згодом і проросло «Диво»?
І уявімо знову той київський ранок улітку сорок першого. І золоті промені сонця на банях Софії, що стрімко росте в небо, з далеких століть вітаючи народження нового дня й нагадуючи йому про сотні людських поколінь, які народилися й жили на цій землі, захищали її від усіх зайд, зрошували потом цю землю, вирощували хліб і народжували дітей, пильнували свій найкращий на всьому світі край і заповіли його разом із Софією усім нащадкам із далеких днів.

Потім він розмірковуватиме: «Що може бути поштовхом для написання літературного твору? Для мене особисто — найнесподіваніші речі. Історія, пережита чи почута, конкретна подія чи просто настрій, емоційний стан: біль, радість, потрясіння, спогад чи здивування, незначна деталь, але така, що запам’ятовується, і навіть кольорове відчуття...»

Зважаючи на неповних сімнадцять літ, одразу добровольця з Солошино на фронт не відправили, він став курсантом Київського артилерійського училища, яке брало участь в обороні Києва. Бойове хрещення курсанта Загребельного відбулося в прикиївському лісі, де він став у ролі рядового великої війни.
Він якось розповідав, як дуже швидко опинився начальником батареї. Вчорашній курсант мав під рукою поспіхом мобілізова-них сільських дядьків, колишніх конюхів, трактористів, столя-рів. Війна й кілька місяців артучилища не вибили з нього чемно-го хлопця, традиційної в селі поваги до старших, а тому він по-важливо звертався до своїх солдатів по імені та по бать-кові, а вони його і не боялися, і, мабуть, не дуже слухалися. Батарея стояла в глибині оборони, від передової її захищало кілька укріп-лених ліній. І раптом німецькі танки стрімким рейдом всі їх про-рвали і з’явилися прямо перед батареєю молодшого лейтенанта Загребельного. Він скомандував заряджати; він навів і сам вистрелив...

Був серпень сорок другого. Після того короткого бою він, поранений, потрапив у полон, де пробув аж до лютого 1945-го. Про ті епізоди своєї біографії він розповів у романі «Європа-45». А в його інтерв’ю журналістові Дмитру Гордонові читаємо: «Мене, помираючого, підібрала німецька трофейна команда — літні, як мені тоді здалося, фрици, років сорока. Напоїли кавою із солдатської фляжки, переправили в Болхов, потім в Орел. Там у колишній в’язниці був великий табір. Не помер я тільки тому, що був молодим і досить міцним. В рані в боку завелися черви, ніхто мене не лікував... Два з половиною роки я був у німецьких концтаборах: в Орлі, в Гомелі, в Кальварії — тихому литовському містечку, чия назва у католиків означає Голгофу — місце, де Христос прийняв смертні муки...»

Потім його довго за це терзатимуть: як посмів радянський офіцер Загребельний здатися на милість ворога?! Хто ж захищатиме Батьківщину?!

І навіть ніякого пом’якшення до нього через те, що захоплено його було непритомного, закривавленого. І що було йому тоді неповних вісімнадцять літ. Майже ворог народу — і все.
(До речі, мабуть, молодше покоління читачів не уявляє собі всього масштабу погрому Радянської армії перших місяців війни; досить сказати, що в німецький полон добровільно здалося або було захоплено кілька мільйонів солдатів та офіцерів.)

Його допитували німці, допитували й свої. Застрашували. Але, зрештою, якось усе минулося.
Вже через десятиліття його недоброзичливці (а їх у нього, як і в кожного талановитого та видатного чоловіка, було таки чималенько) поширювали про Загребельного всяку бридоту на кшталт того, що він був мало не поплічником самого Гітлера чи хоча б генерала Власова. Одне слово, його є за що розп’ясти.
Це нині все те можна сприймати з гумором і сміятися з таких макабричних сюжетів. А в часи комуністичного тоталітаризму, коли легіони нишпорок вишукували неблагонадійних та недосить вірнопідданих, коли крізь побільшувальні лінзи суперпильності вивчалася кожна плямка в біографії, це було дуже небезпечно. Особливо ж — для «працівника ідеологічного фронту», «підручного партії», «інженера людських душ», як пишномовно пойменовували тоді письменників.

Добре пам’ятаю, як інколи шелестіло пошептом у Спілці письменників: оце вже, мовлялечки, кінець Загребельному — знайшли в його біографії періоду війни таке-таке, що ой!..
Не знаю точно, але стовідсоткове переконаний: знову й знову крок за кроком проходили по його воєнній біографії невтомні «дослідники», вишукуючи великі й малі компромати, і якби вони щось таке знайшли, то йому повелося б дуже складно.

Сам добре пам’ятаю миршавого пронозу, який періодично з’являвся в редакції «Літературної України», де я тоді працював завідувачем відділу критики, з уже пожовтілим од часу грубезним манускриптом і намагався його всучити або новому працівникові редакції, або відвідувачеві.

Я також став його жертвою, коли тільки-но приступив до роботи в цій редакції. Він повідомив, що хоче дати мені матеріал про Загребельного. Я подумав, що це — стаття чи рецензія, і запропонував: залиште, я ознайомлюся, а потім скажу свою думку. Коли він з’явився знову, я сказав йому, що такої гидоти ще ніколи не тримав у руках. Він відповів: я все одно знищу Загребельного.

Гадаю, що Загребельний, незважаючи на всю висоту його тодішнього становища, не міг час од часу не відчути, що його, як мовиться, тримають на мушці. Мусив думати, чим підкреслити свою вірнопідданість.
Я переконаний: пережите й побачене в концтаборах не могло не вплинути на його характер. Дехто дивується його жорсткості й несентиментальності (а саме сентиментальність, хронічна перечуленість властиві, певно, кожному другому українцеві); у цьому розумінні Загребельний — як річ у собі. Він завжди тримається трохи осторонь, завжди незалежно, навіть у початківництві ніколи не був нічиїм літературним васалом, терпіти не може ніякого амікошонства, простацтва чи вивертання напоказ душі.
Він — такий. І привчив усіх нас до себе такого.

Деякі читачі (найчастіше вчителі літератури, школярі чи й студенти) ототожнюють автора з Андрієм Коваленком. Те зумовлене біографічною схожістю письменника і його героя. Але це не той випадок, коли автор має бажання перетворити своє життя в роман. Скажімо, француз Селін вставляв у свої твори бурлескні епізоди свого життя. Відомий літературознавець Жак Бреннер, автор цікавої книги «Моя історія сучасної французької літератури» пише, що читачі були переконані: це саме Селіна, а не його персонажа Бардамю було поранено в голову під час війни 1914 року. А сучасник Селіна — і також француз — Андре Мальро, який називав себе анти-Прустом, автор знаменитих «Антимемуарів», своїм романом «Завойовники» створив собі репутацію учасника китайської революції.

Загребельний віддав своєму героєві частину своєї біографії. Пережите видавалося йому — і це цілком зрозуміло — дуже важливим. І він хотів, щоб про це прочитали. Це була його сторінка до історії його сучасника.

По війні він вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Збирався навчатися на математичному, мав здібності до точних наук. Але зробив помилку: переклав для себе назву «філологія» не як любов до слова, а як любов до знань. Це звучало як щось узагальнено-універсальне, а тому й заманливе, і він не встояв. Далі, за його словами, навіть було розчарування: це всього-на-всього тільки мова й література. Але потім маятник гойднувся в другий бік — прийшло справжнє захоплення філологією.
Працював в обласній газеті. Далі — Київ, редакція журналу «Вітчизна», де очолював відділ прози. Потім був головним редактором газети «Літературна Україна», на сторінках якої з його благословіння дебютували ті, кого назвали шістдесятниками: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич,Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Юрій Щербак, Валерій Шевчук. Цікаві спогади про його редакторування написав Віталій Дончик, який був тоді в газеті заввідділом критики.

Більшість його романів створювалося в Ірпені, на древлянській землі. Тут, біля колись повноводої річки, що витікає з самої далекої історії, причаївся Будинок творчості письменників України. Загребельний любив Ірпінь із його скромним затишком і майже завжди по-лондонськи непередбачуваною погодою. Понад два десятиліття можна було його зустріти тут, де йому так добре працювалося. Сам, за кермом власного автомобіля, їхав зранку до Спілки, ввечері ж знову повертався сюди, поінколи сидів тут безвиїзно кілька днів, і тоді з другої кімнати першого корпусу, де він завжди жив, і вдень, і пізно ввечері невгавала друкарська машинка. Ми захоплювалися цією несамовитою працездатністю. До сьогодні він написав найбільше з усіх українських прозаїків усіх часів.

Він попрощався з Ірпенем на початку вісімдесятих, купивши дачу в Кончі Озерній.
Сьогодні, на порозі свого вісімдесятиріччя, він опублікував новий роман — «Стовпотворіння». Попередній — «Брухт» — вийшов торік.
Хто повірить, що він — людина вже поважного віку?»

«День».-2009.-.№19.-.6 лютого

До 85-річчя від дня народження Павла Архиповича Загребельного

«Майстер слова, Письменник від Бога Павло Загребельний пішов в обійми Вічності. Нам залишається пам'ять – цей кон-центрований згусток болю і любові. Любові до нього, як Вели-кого Українця і водночас Людини світу. До його слова, яке при-тягувало немов магніт, очі, наповнювало хвилюванням душу, бентежило, гріло, лоскотало, надихало, соромило, знетямлювало й отямлювало своєю чарівливою силою, щедрою безмежністю, філігранною розкішшю, красою й багатством, залюбленістю в рідну землю, її людей, в’їдливою іронією аж до сарказму, любов’ю і гнівом, гнівом і любов’ю. Слово Павла Загребельного, всотане з молоком матері, підслухане у народу, шукане і від-найдене у поетів, - рятувало слабодухих, спопеляло хамство і ницість. Його Cлово не зів’яне, не пропаде, не згине, не забу-деться. Воно закарбоване на віки в Його творах і в серцях читачів. Мудрість Його, Доброта, сяєво Душі, нетлінний Розум, незгасний Дух – серед нас. Сьогодні Йому було б вісімдесят п’ять. Вінок непроминальної любові і невтолимої скорботи ми кладемо до ніг – Незабутнього, Неповторного, Невмирущого…» 
Леся Степовичк / «Січеслав» - 2009 - №3 – С.3

Чергове засідання Клубу бібліотекарів, що відбулося 9 вересня 2009 року в актовій залі Спілки письменників України, було присвячене вшанування пам’яті видатного українського письменника Павла Архиповича Загребельного.

На засідання були запрошені дружина письменника Елла Михайлівна, знані українські письменники: Юрій Мушкетик, Микола Сом, Іван Драч, заступник голови НСПУ Василь Шкляр, представники бібліотек Києва та київської області. Брали участь в цьому зібранні і співробітники МСМБ «Молода Гвардія»: Ададурова І.А., Антонюк В.І.,Пасічник О.Л.

Вів засідання Микола Данилович Сом. Проникливо та емоційно він розповідав про деякі епізоди спілкування з Павлом Архиповичем Загребельним

Елла Михайлівна та Микола Данилович Сом

Спершу головуючий представив дружину Павла Загребельного - Еллу Михайлівну та ознайомив присутніх з гостями-письменниками.

Спогадами про Павла Архиповича поділилися:

Юрій Мушкетик розповів про те, що Загребельний був дуже освіченою людиною. Любив книгу, міг цитувати на пам’ять безліч цитат. Емоційний, не байдужий до оточуючих, гострий на слово. Проходячи повз гурт людей, міг висловити цікаву думку і зразу ж виникала дискусія. Був людиною обдарованою та різнобічною. Коли писав «Роксолану» цікавився історією Туреччини і вивчав її. З ранку до вечора писав на машинці скрізь, навіть на лавочці у дворі. Для нього література була святістю

Іван Драч з особливим хвилюванням згадував про видатного письменника, наукового діяча, пропагандиста книги Павла Архиповича Загребельного. Де б він не був, він скрізь приносив з собою книгу. Якось прийшов на телебачення дав книжку і наголосив – «Прочитайте!» Намагався заохотити людей до книги, зацікавити, донести українське слово.

Василь Шкляр поділився своїми враженнями від спілкування з майстром слова:”Письменника творить середовище - де він живе, родина, де він спілкується з друзями”. Павло Архипович був «письменник–диво з серцем хоробрим», цікавився творами своїх колег, знав стилі кожного. Взявши в руки рукопис з перших сторінок міг сказати хто його написав.
Василь Шкляр, звертаючись до аудиторії, наголосив:”Бібліотекарі – посередники між людьми і письменниками. Цей почесний обов’язок зобов’язує їх бути освіченими, доброчесними і натхненними носіями літературного слова”.

Про вагу бібліотеки в розвитку сучасної громади, про необхідність „кожного знайти свою дорогу до храму”(Павло Загребельний «Думки нарозхрист» ), вела розмову представник міської бібліотеки імені «Лесі Українки» Хоменко Тетяна Миколаївна. Ми маємо приходити до храму слова - бібліотеки - і кожен мусить знайти свою дорогу до нього. Тетяна Миколаївна підкреслила, що бібліотекарі повинні оберігати, пропагувати і збагачувати цей храм знань та доносити його скарби до користувачів.

Натхненно розповідала про свої враження від зустрічі з письменником Ольга Строженко – бібліотекар та письменниця. Павло Загребельний був дуже вдалий на жарти. Він вмів розрядити обстановку жартом, був дуже простою людиною.

Сергій Ключканов - викладач латинської мови КДУ науковець, що займається вивченням Візантійської цивілізації -  цікаво проаналізував творчість Павла Архиповича. Загребельний  у своїй творчості, зокрема у романі «Диво» відслідкував вплив візантійської цивілізації на Київську Русь
Торкнувся Сергій Ключканов і теми ставлення до книги у соціумі. Читають зараз мало, враховуючи комп’ютерні  технології. І все ж любов до книги повертається.

Наостанку зустрічі до присутніх звернулася Елла Михайлівна - дружина Павла Загребельного. Вона була приємно вражена, великою кількістю щирих шанувальників творчості Павла Архиповича.

„Минуть десятиліття…Століття мине…А книги Великого Українця Павла Загребельного будуть читатись, читатись і перечитуватись. Бо це незнищене: СЛОВО, що стоїть на сторожі нації.” Ольга Унгурян / «Січеслав» - 2009 - №3 – С.19

Матеріали про життя і творчість Павла Загребельного

Бернадська, Ніна Іванівна.Українська лiтература ХХ сто-ліття: Навч. посiб. для старшокл. та вступників до вищих навч. закладів / Бернадська, Ніна Іванівна. - Вид. 3-тє, стереотип. - К. : Знання-Прес, 2006. - 271 с.

250 кращих творiв з української лiтератури 7-11 класи [Текст] . - Харкiв : Ранок, 1998. - 480 с

Земляк, Василь Сидорович. Заповіт любові : Збірник / Зем-ляк, Василь Сидорович ; Упорядк. та підгот. публікацій Б.П.Ко-мара; Реценз. М.Г.Жулинський. - К. : Радянський письменник, 1983. - 471 с.

Золотий гомiн: Українська література: Хрестоматія для 11 кл. середн. шк. / Упоряд. О.С.Непорожнiй; Худож. В.В.Чупри-ніна; Вступ. ст. С.Тельнюка, Л.Новиченка, Л.Танюка, Р.Братуня, Ю.Цекова, О.Непорожнього, М.Наєнка, Н.Кузякіної, О.Гончара, М.Зарудного, В.Шевчука, Є.Гуцала. - К. : Освiта, 1995. - 624 с.

Живиця: Хрестоматiя української літератури ХХ ст. у 2-х кн. Кн.2 / За ред. М.М.Конончука; Упорядк. М.М.Конончука, Н.І.Бондар, Т.І.Конончук. - К. : Твiм iнтер, 1998. - 624 с.

Семків, Ростислав. Фрагменти: Есеї / Семків, Ростислав ; Передм. автора; Післям. С.Матвієнко. - К. : Смолоскип, 2001. - 88 с.

Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн.: Пiдручник. Кн.2 : Друга половина ХХ столiття / За ред. чл.-кор. НАН України В.Г.Дончика. - К. : Либiдь, 1998. - 456 с

Павлишин, Марко. Канон та iконостас / Павлишин, Марко. - К. : Час, 1997. - 448 с. - (Українська модерна лiтература)

Письменники України: Біобібліографічний довідник / Упоряд. В.П.Павловська, Л.Ф.Бубнова, Л.М.Сіренко. - К. : Укр. письменник, 2006. - 514 с.

Слово о Киеве: Стихи и рассказы украинских писателей / Сост. Б.Чалый; Предисл. П.Загребельного; Худож. Г.Целищев. - М. : Детская литература, 1982. - 191 с.

Українська література 8 клас - Хрестоматія [Мультиме-діа]: Аудіокнига. - К. : Галина Чайка, 2005. - (Сорока Білобока). -

Харченко, Татьяна Николаевна. 100 знаменитых людей Украины / Харченко, Татьяна Николаевна, Очкурова, Оксана Юрьевна, Рудычева, Ирина Анатольевна. - Харьков : Фолио, 2004. - 511 с.

Хрестоматія з української літератури: ХХ ст.: Для учнiв 10-11 кл. середнiх загальноосвiтнiх шкiл / Упорядник Н.В.Лев-чик. - К. : Укр. центр духовн. культури, 1997. - 928 с

Загребельний, Павло Архипович. Твори в 6-ти тт. / ; Під ред. Й.Й.Брояка; Передм. В.Фащенка. - К. : Дніпро, 1979-1981.

Т.1: Розгін: Роман - 1979. - 575 с.

Т.2: Диво: Роман - 1979. - 575 с.

Т.3: Смерть у Києві; Первоміст: Романи - 1980. - 680 с.

Т.4: Євпраксія; День для прийдешнього: Романи - 1980. - 581 с.

Т.5: Дума про невмирущого: Історія недокінченого життя; Європа 45: Романи - 1981. - 616 с

Т.6: Добрий диявол; З погляду вічності; Переходимо до любові: Романи - 1981. - 560 с.

	Ангельська плоть: Пригодницька повість / Загребельний, Павло Архипович; Худож. С.Г.Козицька; Під ред. О.І.Никано-рової. - К.: Український письменник, 1993. - 125 с.
	Брухт; Гола душа: Роман, повість / Загребельний, Павло Ар-хипович. - Харків: Фоліо, 2003. - 399 с. «Брухт» — новий роман Павла Загребельного. Молодий учений Совинський, розум якого бунтував проти прагматизму та технократії ХХ ст., з легкістю погоджується провернути аферу в Німеччині, допомогти інститутському товаришу реалізувати «наліво» радянську військову техніку. А потім, піднесенний мільйонами своєї коханки над своїми колегами та друзями, він стає прес-секретарем в концерні «Куч-метал», що займається фінансовими махінаціями з продажу металобрухту за кордон. Шалені гроші, розкішне життя. Ні, щастя не було серед брухту та сміття, він і себе вже почуває брухтом…
	Вигнання з раю: Роман-дилогія / Загребельний, Павло Архипович; Під ред. В.О.Лігостова. - К.: Радянський письменник, 1986. - 456 с. День для прийдешнього: Роман / Загребельний, Павло Архи-пович; Під ред. Р.К.Карацюка. - К.: Дніпро, 1969. - 388 с
	Диво: Роман / Загребельний, Павло Архипович; - Харків: Фо-ліо, 2005. - 638 с. "Диво" - роман про Київську Русь доби Ярослава Мудрого, за часів якого сталося об’єднання земель руських та було зведено славнозвісний Софійський собор у Києві. Життєві шляхи героїв - зодчого Сивоока та князя Ярослава - перехрестилися на майдані, де підіймався величний та дивовижний храм. Софія Київська з’єднала долі талановитого майстра і мудрого правителя. Дві людські драми розгортаються перед нами на сторінках роману. Сивоок, для якого будівництво храму стає головною справою життя, трагічно гине і його ховають під плитами собору. Ярослав Мудрий вінчається в Софії на кесаря землі Руської. Але і він дійшов цього ціною великих душевних втрат, зрікшись заради влади єдиного в своєму житті справжнього кохання
	Дума про невмирущого: Історія одного недокінченого жит-тя  Роман: Для ст. шкільн. віку / Загребельний, Павло Архипо-вич; Худож. І.Принцевський; Передм.М.Слабошпицького. - К.: Веселка, 1991. - 191 с Повість «Дума про невмирущого» розповідає про трагічну долю українського юнака, яка стала символ-лом гідності й непереможності людського духу. В шістнадцять років він добровольцем пішов на фронт. Він мріяв бути вченим, а став солдатом, зустрівся віч-на-віч з війною і не відступив, мужньо бився з фа-шистами, захищаючи рідну землю, батька й матір, свою кохану. Тяжкопораненим він потрапив у полон, та й там, у нелюдських умовах концтаборів, не при-пинив боротьби, вмирав, повертався до жит-тя і знову вмирав, але не підкорився… До книги ввійшли ще дві повісті про війну: «День шостий» та «В-ван!».
	Європа 45: Роман / Загребельний, Павло Архипович. - Харків: Фоліо, 2003. - 605 с. Їх було семеро — люди різних національностей, різних поглядів і різної віри. Доля звела їх на війні, на ворожій німецькій землі, а ненависть до фашизму об’єднала. То був маленький інтерна-ціональний бойовий загін під командою українця Михайла Скиби. Голодні, загнані, зморені люди потрапили у самий вир війни і боролися з нею всіма своїми силами, подолали неможливі перешкоди, пройшли крізь пекельну небезпеку, щоб внести свою частку у Велику Перемогу, щоб мати можливість повернутися до рідних домівок, до вільного і щасливого життя
	Лукас: Роман з чотирьох повідомлень і не без фантастики / Загребельний, Павло Архипович; Худож. С.В.Цилов, В.С.Солов-йов; Під ред. В.О.Лігостова. - К.: Радянський письменник, 1989. - 391 с.
	Неложними устами: Статті, ессе, портрети / Загребельний, Павло Архипович; Пад ред. В.Я.П'янова. - К.: Радянський пись-менник, 1981. - 479 с.
	Первоміст; Смерть у Києві: Історичні ро-мани / Загребельний, Павло Архипович; Під ред. В.В.Хопти. - К.: Дніпро, 1978. - 812 с. "Первоміст" - роман про Київську Русь, коли наказом Володимира Мономаха було збудовано першу велику споруду давнини - міст через Дніпро. Події роману розгорт-ються навколо цього мосту, це розповідь про людей, які стерегли, доглядали і охороняли Первоміст. В центрі роману - доля молодого мостищанина Маркерія, який не піддався підступним чарам розбещеної дружини Воєводи і не зрадив свого кохання до прекрасної Світляни. У лиху годину, коли обступали Київ Батиєві орди, масе Маркерію судилося вирішити долю Первомосту.
	Південний комфорт: Роман / Загребельний, Павло Архипович; Передм. Г.Кипниса. - Харків: Фоліо, 2002. - 351 с. Головний герой роману «Південний ком-форт» Федір Твердохліб— слідчий проку-ратури, конфліктна людина, з точки зору своїх колег. Наші славетні право- (краще, ліво-) охоронні органи, робітники проку-ратури, шахраї всіх рангів, наскрізь гниле суспільство — так, все це є в романі, але є і страждання людини, яка намагається збе-рігти свою душу, свою гордість і свою любов.
	Попіл снів: Пригодницька повість / Загребельний, Павло Архипович; Худож. С.Г.Козицька; Під ред. О.І.Никанорової. - К.: Український письменник, 1995. - 159 с.
	Розгін: Роман. Кн.2: Персоносфера / Загребельний, Павло Архипович; - Харків: Фоліо, 2003. - 399 с Академік Карналь - видатний вчений, «бог кібернетики», як його називали, людина, ціл-ком віддана науці. Значні наукові праці, все-світня відомість, безліч посад й нагород - і за всім цим роки тяжких випробувань і коло-сальної роботи розуму. Йому вже за п’ят-десят, і він майже змирився зі своєю са-мотністю після смерті дружини Айгюль. Думав, що ніколи не звільниться від болю втрати, та от в його житті з’явилася Анастасія, молода, вродлива, запальна, така схожа й не схожа на його Айгюль. Вона збен-тежила його душу, викликала забуті почуття, подарувала надію на щастя. Карналь покохав і вже не мав змоги розлучитися з любов’ю, бо «як же ти візьмеш той клятий розгін, коли відступати не можна?» До видання ввійшли третя та четверта книги роману.
	Роксолана: Роман / Загребельний, Павло Архипович; - Изд. 2-е, перераб. и доп. - К.: Дніпро, 1988. - 603 с. У романі «Роксолана» відомий український письменник Павло Загребельний відтворює події XVI століття, розповідає про диво-вижну долю української дівчини Настасі Лісовської. Її з іншими сільчанами захопив у полон татарський військовий загін. А далі невільничий ринок, і юна красуня опиняється в гаремі турецького султана Сулеймана. Але вона не стала приниженою рабинею. Своїм незвичайним розумом, волею і вродою горда слов’янка виборює собі іншу долю. Запалив-ши серце могутнього султана вогнем любові, вона незабаром стає його законною дружи-ною, володаркою Сходу, відомою світу на ім’я Роксолана.
	Стовпо-творіння: Дерев'яна книжечка про кумедну державу / Загребельний, Павло Архипович; - Харків: Фоліо, 2005. - 286 с Два тексти, що друкуються в цій книжці, витримані в не зовсім звичній для П. Заг-ребельного манері: спроба написання іронічної історії нашої сучасності. Так і здається, ніби письменник під час своєї роботи тримав у пам’яті слова Шатобріана з його «Замогильних записок»: «Коли в тиші зречення чуєш кайдани рабів і голос дощика, коли все дрижить перед тираном і коли так само небезпечно заслужити його прихиль-ність, як і накликати на себе його немилість, з’являється історик, якому доручено помститися за приниження народу. Хай Нерон процвітає, в імперії вже народився Тацит».
	Тисячолiтнiй Миколай: Полювання на хлястики: Роман. Т.1 / Загребельний, Павло Архипович; - Х.: Фолiо, 2001. - 399 с
	Шепіт: Роман / Загребельний, Павло Архипович; Худож. В.Я.Савадов; Післям. В.В.Біленка. - К.: Молодь, 1981. - 376 с.
	Юлія, або Запрошення до самовбивства: Роман / Загребельний, Павло Архипович; - Х.: Фолiо, 2001. - 351 с. Роман палко покохав Юлію, дарма, що його Джульєтта насправді наша Улянка, й ії він шукає скрізь усе життя. Юлія, його піздня Любов, його осіннє сонечко, загинула в літаку. Він повинен був загинути разом з нею. Він жадав такої смерті - разом з коханою, як Ромео та Джульєтта. Та не судилося. Чому? За віщо? Жінки його долі з’являлися на обрії його життя несподівано і негадано і так само зникали, бо він чи то не владен, чи не спроможен був їх захистити, затримати, не відстоював, не боровся за них і не виборював у суворій долі, а тому щоразу втрачав. Кожна його Юлія брала його смерть на себе: «Нехай вже краще я!» А він? «Він не знав ніяких богів, крім жінки, якою був зачарований навіки, він творив для себе в цій жінці Бога, насправді ж творив себе Богом для неї, для них, щоразу вбиваючи свою Джульєтту, бо кожен, хто вбиває Бога, сам стає Богом, і хто творить Бога, теж стає Богом, а тоді рано чи пізно неминуче отмщення». Жінка може врятувати чоловіка від усього на світі, навіть від самовбивста. А в нього виходило навпаки. І щоб захистити свою останню Любов, останню Юлію він ладен за неї вмерти і тому вбиває себе, кидаючи машину у прірву. І тоді перед його духом виник і вознісся ії всемогутній жіночій дух, і нарешті вони з’єдналися. «Сіється у затлінні, устає в нетлінні».
	Я, Богдан (Сповідь у славі): Роман / Загребельний, Павло Архипович; Під ред. В.Я.П'якова. - К.: Радянський письменник, 1983. - 511 с. Історико-філософський роман про вождя українського народу Богдана Хмельницького – державного діяча, полководця, дипломата та національно-визвольну війну 1648-1654рр.Роман написано  у формі  сповіді-монологу

Бібліографія життя та творчості
(станом на 8 вересня 2009 року)

2009

Анатолій Дімаров: "Павло Загребельний - з тих, які народжуються раз на століття": 25 серпня минуло 85 років від дня народження Павла Загребельного. Ця дата, до якої він не дожив трохи більш як півроку, - ще один привід згадати цього чи не найяскравішого сучасного українського прозаїка. Інтерв'ю про нього з не менш читабельним і талановитим, цікавим і самобутнім письменником, який упродовж багатьох років і до кінця був одним із друзів Павла Архиповича - розумним, дотепним та іронічним Анатолієм Дімаровим. І почалося воно з розмови про останню книжку Загребельного - збірку публіцистики - "Думки нарозхрист" / Розмову вела Валентина Пащенко // Голос України. - 2009. - 8 вер.(№167). - С. 16-17

Біленко В. Павло Загребельний / В. Біленко // Сільські вісті. - 2009. - 5 лют.(№12). - С. 3. ПОМЕР один з найпопулярніших українських письменників. Один з небагатьох його віку, хто і в умовах псевдоринкової незалежності та розвалу українського книговидання чи не найдовше протримався «на плаву»: писав нові романи, їх видавали, про них говорили... П. Загребельного не обминали високі відзнаки за радянських часів. В незалежній Україні присвоєно найпочесніше звання - Герой України. Та головне - його кращі твори допомагали суспільству, читачеві утверджуватися на позиціях гуманізму, громадянської активності, любові до Батьківщини. Пухом йому земля

«Для творчості Загребельного характерна колізія — «Моцарт і Сальєрі»: люди яскравого обдарування і войовничої агресивності - найулюбленіші типи героїв письменника / Підготували Надія Тисячна // День. - 2009. - 7 лют.(№20). - С.  Павло Загребельний завжди буде присутній у нашій літературі. Своїм доробком у кілька десятків книжок, яких вистачило б на автономну бібліотеку. Пропонуємо увазі наших читачів уривок «Києве, ти щасливий!» із одного з найперших романів письменника «Зло» (у радянські часи з такою назвою твір не міг вийти, тому він називався «День для прийдешнього»).

Ісаченко Л. Горить "фальсифікація": (вчора минуло сорок днів, відколи не стало Павла Загребельного) / Л. Ісаченко // Урядовий кур'єр. - 2009. - 14 бер.(№46). - С. 11

Клименко В. Порушилася ієрархія: учора помер патріарх української літератури Павло Загребельний / В. Клименко // Україна молода. - 2009. - 4 лют.(№20). - С. 2. В ніч із понеділка на вівторок у літературі сталася біда. Після тяжкої хвороби у своєму будинку в Кончі–Заспі помер Павло Архипович Загребельний, письменник, який у радянські часи видавався мільйонними тиражами, письменник, який допоміг у літературі дуже багатьом некомерційним талантам, письменник, який орієнтувався в літературі - світовій, українській - як ніхто з нинішніх. «З літератури пішла справжня література», - найточніше сформулював Олесь Ульяненко

Пашковський Є. У Господа нехай буде мир йому...: за щоденним політчубленням доумілися при житті не чути навіть такого письменника, як Павло Загребельний / Є. Пашковський // Голос України. - 2009. - 5 лют.(№20). - С. 6.

Січеслав: літературно-мистецький та публіцистичний часопис Національної Спілки письменників України / Гол. ред. Леся Степовичка. – Дніпропетровськ, 2009. - №3. – С. 3-114. Спецвипуск „Павлу Загребельному - 85

Смерть патріарха: 3 лютого помер видатний український письменник, лауреат Державної премії СРСР і Шевченківської премії Павло Загребельний. Йому було 84 роки/ Підготували Надія Тисячна, Тетяна Поліщук // День. - 2009. - 4 лют.(№17). - С. Ще за життя Павла Архиповича називали «патріархом української літератури і сучасним класиком». Літературну діяльність розпочав у 50-х роках. Протягом 60—70-х створив більшу частину своїх романів. Можна сказати, що три десятиліття поспіль, від 60-х до 80-х, серед свідомої технічної інтелігенції, тим більше - з-поміж прогресивних гуманітаріїв, мало знайдеться тих, на кого би творчість Загребельного не мала впливу...

Троян О. День для спочилого: цього тижня літературна Україна попрощалася з Павлом Архиповичем Загребельним - письменником, котрого за життя величали «класиком», «патріархом». Деякі його твори були перекладені 23 мовами. Наклади його книжок обчислювалися мільйонами. Але в кожного свій вік. Улітку 2009-го Павло Архипович відзначив би своє 85-річчя. Не дожив / О. Троян // Дзеркало тижня. - 2009. - 7-13 лют.(№4). - С. 15.

Тисячна Н. «Безстрашний інтелект» залишиться з тими, кому він потрібен: учора Україна прощалася із видатним письменником Павлом Загребельним. Провести його в останню путь прийшло багато українців. Прозаїки, поети й літературознавці різних поколінь, громадські діячі, рядові громадяни. Прийшло й керівництво держави: Президент Віктор Ющенко, секретар РНБО Раїса Богатирьова, міністр культури і туризму Василь Вовкун. Президент зазначив, що видасть указ про видання творчої спадщини Загребельного. Знову підтверджується закон життя: справжні масштаби зробленого Великими Українцями ми усвідомлюємо лише після їхньої смерті? / Н. Тисячна // День. - 2009. - 6 лют.(№19). - С.

2006

Бондаренко Ю. Феномен історичності в романі Павла Загребельного "Диво": до проблеми формування історичної свідомомсті школярів засобами літератури / Ю. Бондаренко // Дивослово. - 2006. - № 2. - С. 2-8

2004

Охрімчук О. Патріарх літератури: Павло Загребельний, котрий відзначив вісімдесятиліття, знову пише історичний роман. Тепер про іконописця / О. Охрімчук // Хрещатик. - 2004. - 31 серп.(№125). - С. 3.
Петрук М. Павло Загребельный вышел в люди: все горожане - от сохи, считает 80-летний автор "Роксоланы" / М. Петрук // Сегодня. - 2004. - 30 авг.(№193). - С. 9.

Слабошпицький М. Людина в Системі і поза нею: до 80-річчя Павла Загребельного / М. Слабошпицький // Урядовий кур'єр. - 2004. - 28 серп.(№161). - С. 8-9.

Унгурян О. Павло Загребельный: "Я счастлив, потому что мои книги читают...": выдающемуся украинскому писателю исполнилось 80 лет / О. Унгурян // Факты. - 2004.- 27 авг. (№155). - С.5,6. Інтерв'ю

Харченко Т. Як самурай на Фудзіямі, почівається Павло Загребельний на вершині 80-ліття / Т. Харченко // Україна молода. - 2004. - 1 вер.(№161). - С. 9. До дати

Цибенко О. Павло Загребельний:"На мрії не вистачає часу" / О. Цибенко // Вечірній Київ. - 2004. - 3 вер.(№140). - С. 3. Про створення Загребельним нового літературного жанру. Роман "Стовпо-творіння"

2003

Бондаренко С. Интелегенция выброшенная из жизни / С. Бондаренко // Киевские ведомости. - 2003.- 3 груд.(№268). - С. 8-9. - Павло Загребельний коментирує скандальні події у спілці письменників

2001

Лемыш А. Самая эротическая книга патриарха украинской литературы: "Юлия" - это для меня подведение итогов, мои раз-мышления о жизни. Это история моего поколения / А. Лемыш // 2000. - 2001. - 9-15 нояб.(№45). - С. 17,24. Iнтерв'ю з вiдомим українським письменником Павлом Загребельним, присвячене виходу нової книги та планам на майбутнє

2000

Слабошпицький М. Iсторичний дивосвiт Павла Загре-бельног : (Шкiц до портрета) / М. Слабошпицький // Дивослово. - 2000. - №2. - С. 57-59

1999

Нестерук С. Образи-символи в творчостi Павла Загребельного / С. Нестерук // Слово і час. - 1999.- №8. - С. 62-65

1998

Павло Загребельный:"Большой святости не может быть без большого греха" / Подготовили: О.Курчина, С.Олефир // Факты. - 1998. - 9 апр.(№66). - С. 5-6.

Семененко-Маринович А. Загребельний б'є на сполох / А. Семененко-Маринович // Київ. - 1998. - №7-8. - С. 137-140.

Інтернет-ресурси

http://www.day.kiev.ua/ - сайт газети «День»
http://www.dt.ua/ - сайт Міжнародного суспільно-політичного тижневика «Дзеркало тижня»
http://www.vechirka.kiev.ua/ - Електронна версія газети «Вечірній Київ»
http://www.umoloda.kiev.ua/- Електронна версія газети «Україна молода»
http://kreschatic.kiev.ua/- сайт газети київської міської ради «Хрещатик»
http://www.news2000.kiev.ua/- Інтернет–портал Щотижневика «2000»
http://www.stolytsya.kiev.ua/  -    cайт київської муніципальної газети «Українська столиця»
http://www.vechirnij.kiev.ua/   -  сайт газети «Вечірній Київ»
http://www.golos.com.ua/         -    сайт газети «Голос України»
htth://www.silskivisti.kiev.ua  -   сайт газети „Сільські вісті”

htth://www.sicheslav.porogy.org    електронна версія журналу „Січеслав”

Бібліографи-укладачі:
Мілашенко Т.І.
Пасічнік О.Л.
Фоміна Н.І.