Дорогі друзі! Щодня ми працюємо над тим, щоб користування бібліотекою було зручним і приємним для вас! Для того, щоб скоротити час очікування, а також дотримуватися соціальної дистанції — зареєструйтесь в бібліотеці он-лайн!.

Микола Лукаш – Моцарт українського перекладу

Поділіться цією сторінкою:

 

Біобібліографічний покажчик

До 95-річчя від дня народження
українського

перекладача та поета

 

До біографії

Маестро Микола Лукаш

Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20 з гаком мов, геніальний митець, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів, неперевершений Микола Олексійович Лукаш народився 1919 року в "краю солов'їних симфоній" Лівобережного Полісся - здавна славному своїми чудовими рушниками сіверському містечку Кролевець "Він умів радіти слову, відчував, любив і леліяв його, як дитину", - Володимир Житник про Миколу Лукаша. Микола Лукаш з'явився на світ в освіченій родині ткача з шляхетськім корінням Олексія Яковича Лукаша та Василини Іванівни з роду Оникієнків важкої зими 1919 року. В цей час на Поліссі вже закінчується українсько-радянська війна 1917-1921 рр., внаслідок поразки УНР більшовики контролюють усю територію Лівобережного Полісся включно із Сіверщиною.
У 1920-х роках багатодітна родина Лукашів як і безліч інших селянських сімей підрадянського Полісся була пограбована в ході "розкуркулення", Лукашів викидають з власної хати. Від пережитих потрясінь майбутній геній українського мовознавства до 4-х років не може говорити..
Однак Лукаші змогли пережити колективізацію та Голодомор, а Микола вдало закінчує середню школу, під час навчання в якій пише перші поезії, чимало з яких присвячує своєму першому захопленню - однокласниці Валентині Зелiнськiй.
1937 року Микола Лукаш вступає на історичний факультет Київського національного університету, потроху здійснює свій перший, пізніше втрачений, переклад "Фауста" Йоганна Ґете [Johann Wolfgang von Goethe], однак невдовзі бере академвідпустку й у 1939-1940 рр. викладає українську та німецьку мову в школі на Київщині.
Знайомі подейкують, що цей крок пов'язаний із нещасливим коханням юного Миколи до Олени Біличенко з Таврії, яка пізніше не втомлювалася виходити заміж 4 рази, натомість невиліковний романтик, людина надзвичайно високої й тонкої культури Лукаш так і залишається до віку холостяком...

"Юносте-податносте
Без ваги й пуття!
Певне, з делікатности
Я згубив життя...

"Попри поганий зір (бо малим читав при місячному світлі, аби не палити зайвий раз гасу) та слабку, декілька разів зламану ногу, Микола Лукаш 1941 року залучається до будівництва радянських оборонних споруд довкола Києва. Згодом евакуйований у Харків, звідки пішки долає шлях до Кролевця. Там же у результаті авіанальоту отримує страшне поранення в раніше пошкоджену ногу...
Після окупації України німецькими військами Микола Лукаш лікується на рідному Поліссі.
Згідно з пізнішими свідченями, до важко пораненого 22-річного хлопця заходить у хату офіцер-угорець Вермахта й каже угорською, мовляв, недовго тому лишилося ще мучитися від гангрени... На що Микола відповідає йому рідною мовою, яку, зрозуміло, нечасто почуєш від поліщуків. Угорський офіцер настільки вражений, що допомагає Лукашеві з лікуванням, завдяки чому той, вірогідно, і лишається на цьому світі.
Після одужання Микола Лукаш працює перекладачем у місцевій комендатурі. За неперевіреним свідченням кролевчанина Г. Рекуха, вивезеного на примусові роботи до Нiмеччини, Микола Лукаш у 1942 році передавав бранцям явки УПА документи, для того, щоб у разі втечі з ешелону по дорозі до Рейху, вони мали би шанс врятуватися.
Окрім того, вже на схилі свого життя Микола Лукаш начебто розповiдав ще одному поліщукові Михайлу Сереженку, що пiдтримував зв'язки з пiдпiльною партизанською групою В. К. Соловйова з сусіднього села Алтинiвка.
Очевидно, що таким чином Микола Лукаш у роки війни намагався помогати людям - так, як міг.

У всякому разі, з поверненням до краю радянських військ Микола Лукаш успішно проходить їхню фільтрацію й мобілізується на службу на аеродром у Харкові, зазнає другого поранення.
1945-1947 рр. Микола Лукаш вчиться у Харківському педагогічному університеті іноземних мов, пізніше викладає в ньому, весь час потерпаючи від утисків як "неблагонадежный элемент"
Дослідник творчості Миколи Лукаша Борис Черняков так характеризує життя митця цих років "і працював, працював до самозречення. Вiдновлював втрачений у вiйну переклад "архiтвору" Й. В. Ґете - "Фауста", виношував інші масштабнi задуми. Його робочим мiсцем в рiзний час стали кiмнатка на двох у студентському гуртожитку, "куток" на Журавлiвцi, канапа, надана на нiчний час у кабiнетi директора НДI лiсiвництва, "власний" столик у науковiй бiблiотецi імені В. Короленка, де вiн зробився завсiдником..."
Близько 1950 року його перекладацьку майстерність нарешті помічена визнаним уже на той час письменником і перекладачем Максимом Рильським.

1953 року виходить друком перший переклад Миколи Лукаша, а у 1955 нарешті друкується його "мегатвір", найулюбленіший автором "Фауст" Ґете, що приносить митцю першу й вічну славу як перекладачеві.
1956 року Микола Лукаш вступає до Спілки письменників України, 1958 року повертається до Києва, працює в журналі іноземної літератури "Всесвіт", що стає найпопулярнішим українським щомісячником, наклад якого сягає 50 тисяч примірників.
З середини 1950-х по 1973 рр. Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів - "Дон Кіхот" Мігеля Сервантеса [Miguel de Cervantes Saavedra], "Декамерон" Джованні Боккаччо [Giovanni Boccaccio], "Пані Боварі" Гюстава Флобера [Gustave Flaubert], поезії Бернса [Burns] та Гейне [Heine], Шіллера [Schiller] й Верлена [Verlaine], Рільке [Rilke], Гюго [Hugo], Міцкевича [Mickiewicz], Тувіма [Tuwim], Маяковського та багатьох інших - поезія й проза всіх напрямів і стилів.
Сам видатний поет і прозаїк, майстер епіграм і пародій, нестримний імпровізатор і фольклорист Микола Лукаш був не просто обдарованим поліглотом і перекладачем з феноменальною пам'яттю, а митцем-новатором.
"Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує", - наводить він справжню, а не офіціозно-радянську народну творчість як зразок початкової рими в українській поезії.
Його легендарне козацьке "пане-брате" як переклад Herr Bruder в устах героїв "Фауста", блискуча адаптація Маяковського "Шел я верхом, шел я низом, строил мост в социализм" - "Йшов я верхом, низом ліз, міст мостив в соціалізм" засвідчили появу в Україні не просто майстерного, а найталанавитішого її перекладача, завдяки якому далекі герої Сервантеса чи Гейне заговорюють українською жваво, природно й зовсім невимушено, дарма що його "одомашнення" багатьох текстів подекуди виходить надто вже далеким від оригіналу.
Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейській літературі здійснює сміливий есперемент, перекладаючи на українську поезію Фредеріко Гарсія Лорки [Federico García Lorca], написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту - гуцульського.
Водіючи феноменальним словниковим запасом із самих глибин народної мови, не боїться Микола Лукаш й інших творчих ноу-хау, здебільшого вдало використовує у своїх перекладах маловживані українські слова, в т.ч. питомо поліські, створює й неологізми.
"Образно кажучи, Миколу можна порівняти з диригентом оркестру, в якому він вловлює партію кожнісінького оркестранта. Це унікальна особливість його таланту! А що вже казати про "Декамерон" Джованні Боккаччо, котрий українські читачі зачитували до дірок! (Мирослава Лещенко).
При цьому Маестро майже не користується чернетками, пише немов би одразу "по-білому", дуже рідко вносить правки у вже опубліковані переклади... Не всі його експеременти, очевидно, виявляються вдалими з погляду практики перекладу, протее Микола Лукаш нахненно, як ніхто інший, продовжує й продовжує заповнювати прогалини в українській літературі, збирає багатющий лексикографічний матеріал, перекладає з англійської, німецької, французької, італійської, іспанської, литовської, російської, польської та багатьох інших мов.
Однак геніальна творчість Миколи Лукаша припадає на час невпинної русифікації України, коли українська література всіма засобами зводиться до іміджу смішної, суто "селянської" або, навпаки, винятково офіціозної, паркетної.
Живі, яскраві й неповторно українські переклади вершин світової поезії, що забезпечили б їхньому автору миттєву славу у будь-якій вільній країні, проходять майже непоміченими в підрадянській Україні. Широкі кола читачів, з-поміж українців, дедалі більше віддають перевагу перекладам російською.
До цього додається й критика з боку консервативних перекладачів радянської школи, які не можуть пробачити Лукашеві порушення російських канонів перекладу, згідно з якими, Фауст мусить не "балакати" по-живому, а висловлюватися "високопарно".

Попри ці недвозначні тенденції яскравий і свободолюбний талант Миколи Лукаша веде його до продовження своєї праці, так само як і активного життя в літературних колах, адже митець пише лише за натхненням - а коло того немає, Лукаша можна часто зустріти у відкритій 1964 року "ресторації" "Дніпро" на Європейській площі Києва.
"Був він особистістю епатажною і в суспільному, і в життєвому, і в мистецькому сенсі. Проте цей епатаж був природним, а не надуманим чи спеціально спланованим... Микола Лукаш був передусім поетом, творцем, тобто належав до числа перекладачів, які дбають не так про відповідність перекладу оригіналові, як за органічне засвоєння канонічних творів світової літератури українською мовою. Його переклади мали відповідати передусім українському світовідчуттю і, не побоюся цього слова, - українському духові.", - згадує похресниця майстра Роксана Харчук.
Пане-брат Лукаш як і раніше лишається простою й відкритою людиною у спілкуванні зі своїми приятелями, без жодного пафосу й гламуру, активно підтримує здібних перекладачів-початківців. Переживши Голодомор і більшовицькі репресії кінця 30-х років, війну й окупацію, він призвичаївся до радянської реальності.
Однак 1973 року, вперше за весь публічний період своєї творчості, Микола Лукаш не втримується й без жодного галасу, звичайною поштою, надсилає звернення на адресу керівництва Радянської України, в якому пропонує ув'язнути себе замість засудженого за книгу "Націоналізм чи русифікація?" Івана Дзюби:
"У зв'язку з тим, що я, нижчепідписаний, цілком поділяю погляди літератора Дзюби Івана Михайловича на певне, офіційно у нас не існуюче питання, за яке, наскільки мені відомо, його засудив нещодавно один з нарсудів м. Києва, та беручи до уваги:
а) стан здоров'я засудженого;
б) ту обставину, що в даний період (кінця якого ми з Вами не можемо передбачити бодай наближено) для мене особисто перебування на будь-якому режимі здається майже рівно вартним, через те більш-менш байдужим,
– прошу ласкаво дозволити мені відбути замість вищеназваного Дзюби І. М. визначене йому судом покарання.

З належною повагою Лукаш Микола Олексійович, член Спілки Письменників України.
"Чим був викладаний такий дивовижний вчинок? "Миколу Лукаша іноді ототожнюють із Дон Кіхотом, який, як відомо, боровся із вітряками", - пояснює його похресниця Р. Харчук. "Він, як і його літературний герой, був лицарем. Його ж оточення, зокрема й літературне, втратило розуміння лицарства вщент. Саме у цьому й вкорінена уся ця міфологія, яка насправді була життям Миколи Лукаша, його розумінням, відчуттям і сприйняттям реальності. Саме лицарством пояснюється й "божевільний" лист на підтримку І. Дзюби".

Після цього звернення Микола Лукаш зазнає репресій з боку уряду, його виключають зі Спілки письменників України. Одного з найталановитіших митців, феноменального поліглота й ерудита намагаються приборкати вимушеним жебрацтвом.
"Микола Лукаш, звичайно, ненавидів совєтську систему і через її брутальну, брехливу ідеологію, і через неестетичність. Однак у даному разі правильніше було б сказати, що він ненавидів облудність усіх політичних режимів, а вражав його не так суспільний цинізм, як цинізм людський... Він, звичайно, страждав із багатьох причин, але, можливо, передусім через втрату віри в людську гідність. Адже був принциповим ідеалістом і романтиком", - переконана пані Роксана.
Позбавлений можливості будь-якого друку й скільки-небудь стабільного заробітку, часто залишаючись просто голодним, Микола Олексійович Лукаш здебільшого грає в шахи й більярд, засідає в доміно у Маріїнському парку, дивиться "Динамо" і вештається містом без верхнього одягу навіть узимку, дедалі рідше відмовляється від чарки горілки, однак і працює для прийдешніх читачів.
"Все сталося так, як мало бути. Ми безсилі щось змінити. Просто віднині я – persona non grata... Беруся за вивчення ще однієї мови", - переповідає слова Маестро М. Лещенко.
Вірний друг і колега, також визначний представник української перекладацької школи ІІ половини ХХ століття, поліщук Григорій Кочур з Чернігівщини, інші друзі з числа українського дисидентського руху намагаються частіше запрошувати митця на гостини та в генделі, забезпечуючи йому таким чином хоч якийсь "прожитковий мінімум".
Попри дедалі більшу депресію, Микола Лукаш намагається не здаватися, розважається життям так, як того дозволяють обставини й його однокімнатній квартирі без меблів, але зі стосами книжок, - саме він збагачує київську богему словами "злукошитися" та "злукашіння", що набувають значення "поринути у вимушену бездіяльність"...
"Його цікавила література іронічна, грайлива, жартівлива і фантастична, в якій обов’язково з’являвся диявол і мотив спокуси, балансування на грані між Божественним і пекельним. Микола Олексійович, звичайно, чудово знав, що означає носити у своїй душі пекло, хоча зазвичай виглядав дуже спокійним і врівноваженим. Однак іноді у нього проривалося, що він не хоче жити", - згадує похресниця митця.
З початком 80-х років твори Миколи Лукаша знову друкуються, однак формальної реабілітації, не кажучи вже про визнання, немає. Поет переносить складну онкологічну операцію, його невгамонне раніше творчє натхнення поступово згасає, хоча з початком "перебудови" у 1987 році митця ще встигають поновити у лавах Спілки письменників...
За життя Миколи Лукаша його творчість ніколи не була гідно вшанована, Маестро тричі висували на здобуття Шевченківської премії, проте щоразу його кандидатура відхилялася.
"Микола Олексійович Лукаш був геній. Таких постатей, як Микола Лукаш, я не знаю в жодній нації світу, включно з єврейською нацією. Він був геній, він був український геній. Мені пощастило: це була найближча мені людина в Україні", - зізнається поет Мойсей Фішбейн.

29 серпня 1988 року Микола Лукаш іде з життя, лишивши прогалини в перекладі "Дон Кіхота", не здійснивши задуманий переклад "Гаргантюа і Пантагрюеля", так і не дочекавшись видання свого фундаментального фразеологічного словника, який збирав протягом десятиріч...
Не менш цінний матеріал з лексикографічних карток української ненормативної лексики, які готував Микола Лукаш для переладу творів Франсуа Рамбле [François Rabelais] й омріяного ним словника "Моя матюкологія", де одних синонимів слова "повія" могло б бути 286 штук, спалила після смерті митця його сестра Параскева Борисенко, на думку якої "ці слова" компроментували її брата.
Лише через 15 років після смерті Маестро в столиці було видано його багатющий словник-довідник "Фразеологія перекладів Миколи Лукаша" від упорядників Олександра Скопненка й Тетяни Цимбалюк, що умістив у себе ідіоматику, пареміологію, перифрази, тавтологічні словосполучення, усталені порівняння, традиційні формули припрошення, побажання, клятв, божби, прокльонів, каламбурні словосполучення, вирази розмовних кліше й усі інші глибини мови, уживані в Лукашевих перекладах.

Ігор Свірин

 

http://www.polissya.eu/2011/03/mikola-lukash-biografiya-perekladach.html#ixzz3Kkxxdtth

Чим і кому заважав Микола Лукаш

Є нагода переконатися, що історія української культури не заскорузла в академічних оправах і міністерських рамках. Згідно з Національною програмою, видавничий дім «Києво-Могилянська академія» випустив довгоочікувану другу книгу спогадів про визначного перекладача, літературознавця, лексикографа Миколу Лукаша.  Це він подарував нам цілого «Фауста», нескороченого «Дон Кіхота», уперше з оригіналу XIV ст. переклав українською «Декамерон».

Постать письменника, постійно гнаного, матеріально і побутово невлаштованого, який не схилився перед владою і спромігся своїми чарівними переспівами долучити шедеври світової класики до українського культурного процесу, порівнюють із найшанованішими патріархами літературного перекладу - Миколою Зеровим, Максимом Рильським і Борисом Теном. Такий образ малюють колеги-письменники, друзі й ті, що не були особисто знайомі з Лукашем, але знають його як великого майстра, легенду Опору. «Це видання є продовженням книги спогадів «Наш Лукаш», - анотують проект його організатори. Упорядник Леонід Череватенко у своїй захоплюючій післямові це підтверджує. Отже, творення історії культури і входження в неї триває.

Феномен перекладу з мови на мову пережив не одну соціальну й технічну революцію і, на щастя, існуватиме завжди. Леонід Череватенко підкреслює: перекладацький доробок є наріжним каменем культури. Справді, на шляху самоусвідомлення народи засвоювали рідною мовою твори світової класики, починаючи з «Іліади» та Біблії. Без цього ми не зрозуміли б української «Енеїди» і самого Тараса Шевченка. Тому сьогодні, за наявності «електронних перекладів», Лукаш особливо актуальний. Бо літературний переклад - явище особистісне, суто індивідуальне, як і всяке мистецтво.

Лукашеве прізвище, відзначає упорядник, не поминають у «святцях» борців із тоталітаризмом, але до руху Опору він належав напевне. Як і багато тисяч незгодних різного походження і фахів. Приховуючи від світу високу температуру суспільства й справжні масштаби інакодумання, влада озвучувала для всенародного осуду вирвані з контексту подій «пари»: «Даніель і Синявський», «Руденко і Бердник», лякаючи ними обивателя, наче апокаліптичними Гогом і Магогом. Нині, коли термін «шістдесятники» намагаються звузити, а поняття - обмежити, то перелічують через кому кілька прізвищ, після яких — «та ін.». Але власне рух опору складався з отих «інших».

Вони приходили на заборонені, але невгамовні зібрання 22 травня біля пам’ятника Шевченкові в Києві; підписували протестні «Лист творчої молоді Дніпропетровська» та «Лист 139-ти»; виходив підпільний «Український Вісник»; лунали резонансні виступи переслідуваного хору «Гомін»; стихійно множився і розповсюджувався «самвидав». Автор цих рядків на власні очі бачив, як у садибі-музеї Івана Гончара приїжджі здалеку люди переписували від руки (!) твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». І не кількадесят, не сто, а тисячі патріотів, серед яких - учителі, інженери, робітники, науковці, студенти і викладачі вишів, митці, літератори, журналісти, було в різний спосіб репресовано: від тюрми до заборони на професію. Дещицю автор відчув на собі. Після «Празької весни», всупереч тодішньому й без того не вельми гуманному законодавству, у 30-річного журналіста вилучили паспорт і запроторили на два роки в армію. Та гомін України чувся й там! 1970 року в Гостомельському полку зв’язку капітан Кийко, на знак протесту проти злочинної військової рутини, обеззброївши вартових, спалив Почесний прапор ЦК комсомолу. Мучила остаточна зневіра в можливості поступових змін - і не тільки в самій КПРС, а й у спілці «підручних партії», комсомолі, на що певною мірою сподівалася частина інтелігенції як у Росії (Аксьонов, Гладилін), так і в нас (Коротич). Насувався черговий «генеральний погром», уже 1972-1973 років.

Свідчення авторів незвичайної збірки (а їх понад 200, ще й архівні документи із грифом «цілком таємно»), хай у межах особистого бачення, відтворюють атмосферу 1960 -1970-х років, коли ми вдавати будівників комунізму не бажали, а влада - вже не могла. Пригадуються ситуації, які на тлі трагедії 1937-го та судомного сталінізму 1950-х років, за висловом класика марксизму, виглядали фарсом. У службових кабінетах правду говорили пошепки, перелякано вказуючи на стелю або на телефонний апарат… Міліція з «дружинниками» перед Великоднем вилучала в бабусь писанки з «націоналістичними» сонячними знаками. У Львові на площі Ринок у статуї Нептуна відламали тризубець... У 1965 році до Києва прибув американський белетрист Джон Стейнбек і запитав про Віктора Некрасова. Керівники Спілки письменників зніяковіли. Коли ж прогресивний американець похвалив Миколу Вінграновського за вираз його «бунтівних очей» і подарував свою люльку, розгубленість зросла. Не одну рятівну бесіду довелося витримати Миколі - не так за люльку, як за «бунтівні». Тоді під пильним оком КДБ радянські письменники, ці «інженери душ», уже їздили полемізувати з передовими братами по перу до Європи й Америки. Тим часом Лукашеві для спілкування з носіями іноземних мов доводилося снідати в ресторані «Інтурист».

Системний парадокс: колись у гімназіях викладали по дві іноземні мови, ще й латину та грецьку; в соціалістичних вишах, щоб не перевантажувати пролетарів - лише по одній. Мабуть, саме тому пересічні радянські фахівці не знали ні жодної «ворожої», ані своєї рідної. Тож Лукаш неочікувано був принципово інший. Володів багатьма, але творив однією - українською. Стверджував, граючи словами, ніби лише «перекладає одну культуру до іншої», але при цьому цнотливо забував додати, що кожного разу перевтілюється в автора, промовляючи за нього українською. Його переклад був і є оригіналом! Сервантес, на якого так вражаюче обернувся Лукаш, кілька разів потрапляв до в’язниці, де й написав свого «Дон Кіхота». В Лукаша виникали можливості повторити подвиг великого іспанця, та чи були творчі умови гулагівського табору не гіршими від кастильської тюрми XVI сторіччя - ось питаннячко.

По новій хвилі арештів, у березні 1973 року, Микола Лукаш подає листа до голови Верховної Ради, голови Верховного суду і прокурора УРСР, копію - президії Спілки письменників України. Просить «ласкаво дозволити» відбути покарання замість Івана Дзюби, оскільки цілком поділяє його погляди та беручи до уваги стан здоров’я засудженого. А також - ту обставину, що «в даний період», кінця якого не можна передбачити, «перебування на будь-якому режимі» є для нього рівнозначним і байдужим. Гірка іронія рафінованого інтелігента обійшлася йому в очікувану ціну. Лукаша виключили зі Спілки письменників, перестали видавати, і великий майстер перебивався випадковими заробітками, по змозі підтримували друзі. У подібному становищі опинився не лише він: того ж року автора «ідейно хибного» роману «Меч Арея» Івана Білика звільнили з редакції газети «Літературна Україна». Ті, на кого поширилася заборона на професію, були змушені анонімно (!) виконувати випадкові замовлення, зокрема перекладати технічну літературу.

У той «період розвиненого соціалізму», кінця якого справді не передбачалося, за ґратами опинилися письменники Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Ірина Стасів, Ігор Калинець. Тільки в січні-травні 1972 року було засуджено 89 осіб різного роду занять (багатьом уже тоді не дозволяли працювати за фахом) у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Чернігові, Ужгороді, Чернівцях. Події чергового «генерального погрому» докладно змальовано в книзі Г.Касьянова «Незгодні» (К.: Либідь, 1995).

Кому і чим заважав Лукаш? Чиновникам і бездарам - вульгаризувати класику, «причісувати» її на радянський копил, підміняти живе слово зрозумілою цензорам банальністю, а загальнолюдські й національні проблеми - натяками на провідну роль пролетарів. Долученням кращої іншомовної літератури до нашого культурного процесу, нагадуванням про належне місце України в світі. Заважав українофобам і просто боягузам непокірною вдачею митця, а головне - власною гідністю. Рисою, якої навіть за наявності свободи слова так бракує сьогодні. І не тільки її. Якщо Лукашеві твори, попри все, виходили тисячними накладами, то на презентації книги про нього самого примірників не вистачило навіть на присутніх.

Говоримо про Лукаша, при всіх його дивацтвах і незручностях, як про людину досконалих чеснот, не досяжних (чи не потрібних) для байдужого міщанина. У споминах відчутний ностальгійний смак туги за тим справжнім, що й донині привертає захопливу увагу на сірому тлі буденності.

Микола Лукаш, як і Іван Дзюба, став легендою ХХ століття, одним з героїв Опору, які безкорисливо принесли свої дари на вівтар Свободи. Їхні переконання не були «ситуаційними», як за епохи постмодернізму, яка, на превеликий жаль, ще запізніло триває в наших мистецтвах, літературі, взагалі у багатьох сферах життя. Щира, самостійна, непристосовницька позиція інакодумців, нонкомформістів, що захищали традиційні цінності, сприймається нині як неоціненний урок минулого, без якого не буває майбутнього.

http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/chim_i_komu_zavazhav_mikola_lukash__40_rokiv_tomu_vidbuvsya_chergoviy_generalniy_pogrom_ukrayinskoyi.htmlї

 

Бібліографія статей

(подано у зворотній хронології)

2014

У Києві представлять унікального "Фауста" [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/uk/news/140414-u-kiievi-predstavlyat-unikalnogo-fausta // День. - 2014. - 14 квіт. Про презентацію унікального 15-томного зібрання творчої спадщини видатного українського перекладача та літературознавця Миколи Лукаша. Зокрема про його книгу-переклад "Фауста" Йогана Вольфганга Ґете. Зазначимо, що над цим літературним твором перекладач працював декілька десятиліть: почав зі шкільної лави, а завершив у 50-х роках. Пропонований 15 томовик Миколи Олексійовича Лукаша є унікальним зібранням: вперше під спільною обкладинкою буде представлено його віршовані і прозові переклади, оригінальна поезія, літературо- і мовознавчі статті та дослідження, жарти-шпигачки, листування тощо
«Як добре, що на світі є Москва, — всі «голоси», падлюка, забива» [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/rozstril-za-sproshenoyu-proceduroyu/: 95 років з дня народження Миколи Лукаша / Підготував Віктор Шпак // Урядовий кур`єр. - 2014. - 13 груд. (№233). - С. 18. На довгі роки відлучений від творчого процесу і змушений розпродувати свою унікальну домашню бібліотеку, незламний майстер художнього слова виливав душу в саркастичних «шпигачках». Навіть ті з них, які начебто писав на злобу дня, виявилися з подвійним і навіть потрійним підтекстом, що не втратив донині актуальності: «Як добре, що на світі є Москва, — всі «голоси», падлюка, забива».

2013

Шлях німого хлопчика до людини-хору [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/shlyah-nimogo-hlopchika-do-lyudini-horu/: 25 років, як немає з нами видатного перекладача Миколи Лукаша / Підготувала Людмила Яновська // Урядовий кур`єр. - 2013. - 30 серп. (№156). - С. 13. Микола Лукаш перекладав лише з першоджерел. Був геніальним у дивовижній здатності збагнути в кожній мові і її глибину аж до коріння, і найтонші відтінки до тільки-но розпуклої бруньки

2012

Топачевський, Андрій. Чим і кому заважав Микола Лукаш [Текст] = http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/chim_i_komu_zavazhav_mikola_lukash__40_rokiv_tomu_vidbuvsya_chergoviy_generalniy_pogrom_ukrayinskoyi.html: 40 років тому відбувся черговий «генеральний погром» української інтелігенції / Топачевський, Андрій // Дзеркало тижня. - 2012. - 16-22 черв. (№22). - С. 15. Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» випустив довгоочікувану другу книгу спогадів про визначного перекладача, літературознавця, лексикографа Миколу Лукаша. Це він подарував нам цілого «Фауста», нескороченого «Дон Кіхота», уперше з оригіналу XIV ст. переклав українською «Декамерон». Постать письменника, постійно гнаного, матеріально і побутово невлаштованого, який не схилився перед владою і спромігся своїми чарівними переспівами долучити шедеври світової класики до українського культурного процесу, порівнюють із найшанованішими патріархами літературного перекладу — Миколою Зеровим, Максимом Рильським і Борисом Теном. Такий образ малюють колеги-письменники, друзі й ті, що не були особисто знайомі з Лукашем, але знають його як великого майстра, легенду Опору. «Це видання є продовженням книги спогадів „Наш Лукаш“, - анотують проект його організатори

2011

Щепа А. І наш, і ваш Лукаш [Текст] = http://www.umoloda.kiev.ua/number/2000/169/71235/: відомому перекладачу–поліглоту влада не спромоглася встановити навіть меморіальної таблички, а пам’ятник на могилі власним коштом спорудила його шанувальниця / А. Щепа // Україна молода. - 2011. - 21 груд. (232). - С. 10. Він народився на святителя Миколая, тож батьки назвали його Миколою. Але друзі й знайомі частіше називали його на прізвище — Лукаш. 19 грудня видатному українському перекладачеві, літературознавцю і лексикографу Миколі Лукашу виповнилося б 92 роки. Напередодні цієї дати в Національному університеті «Києво–Могилянська академія» презентували двотомне видання спогадів про Миколу Олексійовича «Наш Лукаш». Щоб вшанувати пам’ять друга, в Конґреґаційній залі «Могилянки» зібралися відомі діячі культури, перекладачі, письменники і науковці. Правда, молоді серед гостей було зовсім небагато

2010

Глоба Н. Моцарт українського перекладу [Текст]: у Музеї книги і друкарства триває експозиція робіт Миколи Лукаша / Н. Глоба // Хрещатик. - 2010. - 15 січ. (№4). - С. 8. У столиці відкрилася виставка робіт Миколи Лукаша. Присвячено її 90-річчю з дня смерті майстра художнього перекладу, лексикографа, письменника. "Такі, як Лукаш, народжуються, мабуть, раз на кілька століть... Як з поліглотом, з ним, здається, хіба тільки Агатангел Кримський міг би позмагатися",— писав про Лукаша його старший побратим Григорій Кочур

2009

Україна. Президент. Про відзначення 90-річчя від дня народження Миколи Лукаша [Текст]: Указ Президента України вiд 7 серпня 2009 року № 594/2009 // Урядовий кур'єр. - 2009. - 13 серп. №146). - С. 9
Україна. Кабінет Міністрів. Про заходи щодо відзначення 90-річчя від дня народження Миколи Лукаша [Текст]: розпорядження від 11 листопада 2009 р. №1394-р / Інф. "УК" (Орієнтир) // Урядовий кур'єр. - 2009. - 2 груд. (№224). - С. 16
Вертіль О. Осіння зустріч з Миколою Лукашем [Текст] / О. Вертіль // Урядовий кур'єр. - 2009. - 22 груд. (№238). - С. 8. Такі генії-феномени, як Микола Лукаш народжуються раз на кілька століть. У світовій культурі важко знайти поліглота, здатного скласти йому гідну конкуренцію за рівнем лінгвістичної обдарованості. Блискуче знав 25 (!!!) мов, з 15-ти робив віртуозні переклади на українську. Якщо спробувати перерахувати всі твори, які він "зодягнув" в українські шати, набереться довжелезний список
Зорівчак, Роксолана. Назустріч ювілею Миколи Лукаша [Електронний ресурс] = http://kameniar.lnu.edu.ua/?p=1211  / Зорівчак, Роксолана // Каменяр. - 2009. - груд. (№8). Історія українського художнього перекладу – це історія подвижницької праці багатьох творчих особистостей, більш чи менш яскравих. Один з найвидатніших серед них – Микола Олексійович Лукаш, що увійшов в українську культуру найперше як словолюб і мислитель. Літературу він сприймав як головну духовну опору в боротьбі нації за самозбереження
Лещенко, Мирослава. Загадка Миколи Лукаша [Текст]: спогад колишньої колежанки-учениці / Лещенко, Мирослава // Літературна Україна. - 2009. - 5 лист.(№36). - С. 4, 8
Савчин, Валентина. "Вільна моя, добровільна тюрма..." [Текст]: до 90-річчя від дня народження Миколи Лукаша / Савчин, Валентина // Літературна Україна. - 2009. - 17 груд. (№42). - С. 2. Геніальний перекладач, лексикограф-енциклопедист, блискучий знавець української та майже двох десятків іноземних мов, Микола Лукаш став явищем культури й уособленням окремої традиції українського перекладацтва
Трегуб, Ганна. Гросмейстер-перекладач [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/grosmeyster-perekladach: до 90-річчя з дня народження Миколи Лукаша / Трегуб, Ганна // День. - 2009. - 24 груд. (№234). У Києво-Могилянської академії пройшов вечір, який був присвячений ювілею одного з українських геніїв, неперевершеного майстра художнього перекладу, а також було презентовано книжку спогадів «Наш Лукаш» (упорядник - Леонід Череватенко). У збірці «Наш Лукаш» найбільший інтерес являють собою тексти його колег по перу та покликанню. Йдеться про тих, хто зараз складає осердя української культури - прозаїків, поетів, літературознавців, перекладачів: Валерій Шевчук, Євген Гуцало, Мойсей Фішберн, Іван Григорій, Віра Вовк, Григорій Кочур, Ольга Петрова, Богдан Жолдак, Євген Сверстюк, Анатолій Дімаров та інші. Вперше під однією палітуркою вміщено не лише корисну для вузьких спеціалістів-перекладачів інформацію, а й невигадану історію літературного перекладу, українського (і не тільки) письменства, свідчення про долю наших інтелектуалів у 50-80-х роках.

2004

Бурбан, Володимир. Геній і таїнство Миколи Лукаша [Текст] = http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/geniy_i_tayinstvo_mikoli_lukasha.html / Бурбан, Володимир // Дзеркало тижня. - 2004. - 18-24 груд. (№51). - С. 12. Загадкова й таємнича натура одного з наших непізнаних геніїв, неперевершеного майстра художнього перекладу Миколи Олексовича Лукаша
Микитенко, Олег. Микола Лукаш І “ВСЕСВІТ” [Електронний ресурс] = http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=22&Itemid=41: (сторінки спогадів) / Микитенко, Олег // Всесвіт. - 2004. - бер. У списку членів редколегії “Всесвіту” ім’я М. Лукаша з’явилося в липні 1958 р. і незмінно фігурувало наступні п’ятнадцять років. 23 березня 1973 р. Лукаш звернувся з листом до Верховної Ради УРСР - з проханням дозволити йому відбувати ув’язнення замість Івана Дзюби, засудженого за його славнозвісну працю “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Такий демонстративний крок якнайкраще продемонстрував громадянське обличчя М. Лукаша і був належним чином оцінений “інстанціями”. Негайно була віддана команда партійному комітетові СПУ, і слухняна президія виключила М. Лукаша зі складу членів Спілки. Для нього починається період неоголошеної, але фактичної заборони друкуватися. Період жорстокого покарання М. Лукаша за його громадянську позицію, за крамольний виступ на захист І. Дзюби минув наприкінці 70-х років. І хоча від 1979 р. його знову друкують у періодиці, з’являються нові видання перекладених раніше книг, а 1987 р. його поновлюють членом СПУ, - все одно він був уже фізично і морально надломленим. Особливим виявом пошани до Миколи Лукаша, визнанням його великого внеску в українську культуру було встановлення у 1989 р., незабаром після смерті Майстра, щорічної літературної премії журналу “Всесвіт” імені Миколи Лкаша під назвою “Ars translationis” - “Мистецтво перекладу”.

2003

Лукаш, Микола. Ще одна ніби пісня [Текст] / Лукаш, Микола; Передмова "Аве, біляве моє божество" Засенка Петра // Київ. - 2003. - № 4. - С. 83-90. Неоднораз виникали запитання, чи писав Микола Лукаш власні вірші, адже не могло бути, щоб такого майстра слова та не "потягло" до оригінальної творчості

2002

Кручик И. Картотека Дон Кихота [Текст]: вышел уникальный фразеологический словарь Миколы Лукаша / И. Кручик // 2000. - 2002. - 12-18 апр. (№15). - С. 15. Микола Лукаш - полiглот i оригiнальний письменник, один iз стовпiв, на яких тримається сучасна українська перекладацька школа

2001

Черняков Б. Микола Лукаш: спадщина i спадкоємцi [Текст] / Б. Черняков // Сучаснiсть. - 2001. - №9. - С. 118-126
Черняков Б. Микола Лукаш: початок лiтературного шляху [Текст] / Б. Черняков // Київська старовина. - 2001. - №5. - С.132-139

1999

Савчин В. Творчiсть М.Лукаша в iсторiї українського художнього перекладу [Текст] / В. Савчин // Дивослово. - 1999. - №12. - С. 7-10.

Переклади Лукаша в МСМБ

Лукаш, Микола Олексiйович. Від Боккаччо до Аполлінера [Текст]: переклади / Лукаш, Микола Олексiйович ; Ред.-упоряд., автор передм. М.Н.Москаленко. - К.: Днiпро, 1990. - 510 с.
Боккаччо, Джованні. Декамерон. [Текст] / Боккаччо, Джованні ; Пер. з італ. Лукаша М.; Передм. Р.Хлодовського. - К. : Дніпро, 1985. - 661 с.
Шіллер, Фрідріх. Лірика. Драми [Текст] / Шіллер, Фрідріх ; Пер. з нім. - Х. : Фоліо, 2004. - 503 с.

Переклади детальніше дивіться у електронному каталозі на сайті бібліотеки: www.msmb.org.ua

 

Література за темою із фондів МСМБ

Національна академія наук України, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні. Фразеологія перекладів Миколи Лукаша [Текст]: словник-довідник / Укл. О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. - К.: Довіра, 2003. - 735 с.
Наш Лукаш. У 2-х кн. [Текст] . Кн.1 / Упоряд. Л.Череватенка. - К.: Києво-Могилянська академія, 2009. - 639 с.
Наш Лукаш. У 2-х кн. [Текст] . Кн.2 / Упоряд. Л.Череватенка. - К.: Києво-Могилянська академія, 2011. - 639 с.

Інтернет – ресурси:

http://library.lnu.edu.ua/bibl/images/Vudanna_WEB_pdf/3Ukrajinska_biobibliografija/10_lukash.pdf Основні дати життєвого і творчого шляху Миколи Лукаша
http://h.ua/story/204314/  Геній українського перекладу
http://kameniar.lnu.edu.ua/?p=1211  Назустріч ювілею Миколи Лукаша
http://1576.ua/people/5705  Лукаш Микола Олексійович
http://wiki.ciit.zp.ua/index.php/%D0%9B%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%88_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87  Лукаш Микола Олексійович
http://disser.com.ua/contents/4755.html Новаторство Миколи Лукаша в історії українського художнього перекладу 2006 року.
http://maysterni.com/publication.php?id=10475  Хокку. Мацуо Басьо у перекладі Миколи Лукаша
http://litmisto.org.ua/?p=19776  Перекладацький метод Миколи Лукаша
http://lnu.edu.ua/faculty.php?faculty=lingua&page=prewievs&prewiev=%22mykola-lukash-%E2%80%93-podvyjnyk-ukrajjnskogo-hudojnogo-perekladu%22:596 Микола Лукаш – подвижник українського художнього перекладу
http://storinka-m.kiev.ua/user_page.php?u_id=345  Микола Лукаш
http://papers.univ.kiev.ua/inozemna_filologija/articles/Mykola_Lukash_Creative_Activities_in_Translating_Romance_Literatures_Devoted_to_the_90_Anniversary_of_Master__14846.pdf  Перекладацький доробок Миколи Лукаша
http://shron.chtyvo.org.ua/Zhytnyk_Volodymyr/Mykola_Lukash_-_perekladach_i_linhvist.pdf Житник В. К. Перекладач і лінгвіст
http://sorada.gov.ua/novyny-mistsevyh-rad/21-krolevetska-rajonna-rada/12441-zemljak-krolevchanyn-poet-perekladach-mykola-lukash-povertajetsja-do-nas.html Земляк, кролевчанин, поет-перекладач Микола Лукаш повертається до нас
http://www.people.su/ua/67010  Відомий український перекладач, літературознавець, лексикограф
http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_mikola-lukash-kuzkinu-mat-vvazhav-ukrayinskim-vislovom/320262  Микола Лукаш "кузькину мать" вважав українським висловом
http://ounb.sumy.ua/publish/2009/uv09.doc  Літературний дайджест  «Феномен Микола Лукаша»
http://www.polissya.eu/2011/03/mikola-lukash-biografiya-perekladach.html#ixzz3Kkxxdtth
Микола ЛУКАШ: поет і віртуозний перекладач, біографія
http://ukrlife.org/main/lukash/lukash.html  Вірші у перекладі Миколи ЛУКАША
http://maysterni.com/user.php?id=1001&t=1  Микола Лукаш (1920 - 1988)
http://www.judaica.kiev.ua/Eg_11/Eg1110.htm  Микола Лукаш ШПИГАЧКИ

 

Бібліографи – укладачі:
МілашенкоТ. І. ,

Фоміна Н. І.

 

 

 

 

 

 

 

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest
  • Instagram

НАШІ НАГОРОДИ

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці — Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки):
(044) 288-23-36

(044) 288-30-12
lib@msmb.org.ua

ВГОРУ