Дорогі друзі! Щодня ми працюємо над тим, щоб користування бібліотекою МСМБ було приємним, цікавим та корисним для вас. Будь ласка, допоможіть нам зробити бібліотеку ще краще, дайте відповідь на декілька питань.
Останнє оновлення: 18.09.2018 р.

Міфи і легенди Сергія Плачинди

Бібліографічний список матеріалів до 90-річчя від дня народження

Сергія Петровича Плачинди, українського письменника

Коротка біографія

Сергій Петрович Плачинда, літературний псевдонім Сергій Кожухар – український прозаїк, публіцист, критик, член Спілки письменників України (1960).

Народився 18 червня 1928 року на хуторі Шевченкове (Кіровоградщина) у родині селянина. Навчаючись у середній школі, працював токарем у механічних майстернях радгоспу, був співробітником Кіровоградської районної газети.

У 1953 році закінчив філологічний факультет Київського державного університету, потім аспірантуру при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, де надалі працював науковим співробітником. Його перу належать літературознавчі монографії «Композиція і характери в новелах Ю. Яновського» (1957), «Майстерність Ю. Яновського» (1969) та перша в постсталінській Україні книга про О. Довженка «Олександр Довженко» (1964). С. Плачинда також вперше опублікував невідомі «Щоденники» О. Довженка. У 1960 році за ініціативою М. Шамоти звільнений з роботи «за український націоналізм».

З 1948 року співпрацював із республіканськими газетами та журналами, друкуючи нариси й оповідання. В 1959 році вийшли у світ його книжка оповідань та нарисів «Кам’яна веселка» і повість «Таня Соломаха». Сергію Плачинді належить книжка-нарис «Брати Місяця» (1959) про українського конструктора космічних кораблів Ю. Кондратюка-Шаргея.

У 1968 році опублікована книга історичних повістей «Неопалима купина» (художньо осмислюються постаті Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича), яка згодом була вилучена з бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил».

Сергій Петрович брав активну участь у діяльності Народного Руху України. Засновник і перший голова Української селянської демократичної партії.

Чотири роки завідував відділом публіцистики газети «Літературна Україна», п’ять років очолював відділ прози у видавництві «Молодь». Працював старшим науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. Досліджував праісторію та найдавнішу міфологію України.

Творчість

Автор повістей «Синьоока сестра» (1962), «Де лани широкополі» (1963), «Дума про людину» (1974), «Взяти на себе» (1981), книжок нарисів «Кам’яна веселка» та «Степові невгомони» (1962), «Там, де тихая Вись» (1977), «Хліб і совість»; публіцистичних роздумів «Куди йдемо?» (1989); книжки казок для дітей «Мандрівець із Піщаної Галявки» (1967), книг історичних повістей «Київські фрески» (1982), «Козаки в Дюнкерку» (2003), «Козак – душа правдивая» (2004); книжки повістей та документальних оповідань «Ніч перед стартом» (1971); романів «Степова сага» (1977), «Шуга» (1986) і біографічних романів «Олександр Довженко» (1980), «Юрій Яновський» (1986), «Ревучий» (1938), «Балада про степовика» (1987). Упорядник книги «Довженко і світ. Творчість Довженка в контексті світової культури» (1984).

Автор-укладач «Словника давньоукраїнської міфології» (1993), монографічно-пошукових книг «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія. Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009). Лауреат Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця.

Кілька років тому Сергій Петрович оселився з дружиною на Черкащині в селі Кантакузівка.

Також Сергій Плачинда є автором «Словника давньоукраїнської міфології» (1993), книжок «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія. Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009), згідно з якими історія українського народу починається від часів Мізинської (20-15 тисяч років до н. е.)), пращурами українців є трипільці та які містять інші маргінальні, з точки зору історичної науки, ідеї

Лауреат літературної премії ім. Івана Кошелівця за 2001 рік.

Бібліографія статей

Буряк Є. Життя, покладене на вівтар української справи [Текст]: у Національній спілці письменників відбувся ювілейний вечір, присвячений 80-річчю відомого письменника, публіциста, справжнього енциклопедиста Сергія Петровича Плачинди / Є. Буряк, Д. Данська // Урядовий кур'єр. - 2008. - 21 черв.(№113). - С. 4.

Кушнір Л. «Із дітей у селі вижили тільки я і Оленка» [Текст] = http://www.umoloda.kiev.ua/number/1985/171/70696/: очевидець Голодомору письменник Сергій Плачинда - про те, яким різним був голод в українських і російських селах та чому досі почувається винним перед своїми дідусями / Л. Кушнір // Україна молода. - 2011. - 24 лист. (№213). - С. 9. Його дід був міцним, працьовитим господарем, аж поки не прийшла колективізація. І хоча він усе здав у колгосп, його все одно розкуркулили

Плачинда С. Його Звенигора [Текст]: до 50-річчя від дня смерті Олександра Довженка / С. Плачинда // Літературна Україна. - 2006. - 23 лист. (№45). - С. 1,7. Бо що таке Звенигора? Се - Україна

Позняк-Хоменко, Наталка. Міфи і легенди Сергія Плачинди [Електронний ресурс] = http://www.umoloda.kiev.ua/number/2333/169/82989/: дев’ять днів тому пішов із життя відомий український письменник, дослідник і журналіст / Позняк-Хоменко, Наталка // Україна молода. - 2013. - 17 вер. (№133). Селянський син, із розкуркулених, він пережив і голод 33-го та 47-го років, і натуралізм війни, і агонію сталінізму, і хрущовську відлигу, і брежнєвський «розквіт», був активним учасником (і натхненником) національного відродження початку 90-х. Його «Неопалима купина» свого часу була не менш популярна, ніж пізніше «Меч Арея» Івана Білика, а в останні роки він присвятив поверненню в нашу свідомість цілого культурного пласту під назвою «українська міфологія».

 

Життя і творчість С. П. Плачинди.

Бібліографія статей із Інтернет-мережі

Губко, О. Степовий витязь [Текст]: до 70-річчя письменника Сергія Плачинди / О.Губко // Учитель. - 1998. - № 6. - С. 43-51.

Білоцерківець Наталка. Фрески від Сергія Плачинди [Текст]/ Наталка Білоцерківець // Українська культура. - 2003. - № 6. - С. 10-11.

Козак Сергій. Як вони пишуть. 25 літературних секретів [Текст] / Сергій Козак. - К.: Літературна Україна, 2013. - 241,[2] с.: портр.

Корінь Антоніна, Корінь Тетяна. Долинська галактика. (З історії розвитку літератури та мистецтва в Долинському районі на Кіровоградщині в кінці ХХ на початку ХХІ ст) [Текст] : статті, вірші, фотографії / Антоніна Корінь, Тетяна Корінь. - Кіровоград: Видавець Лисенко В. Ф., 2012. - 306 с

Регідайло, Н. Людина без меж і берегів [Текст]в / Н. Регідайло // Вісник книжкової палати. - 2008. - № 7. - С. 42-44

Страшенко Ольга. Письменники зі скіфського родоводу [Текст] / Ольга Страшенко // Вежа. - 2012. - № 30. - С. 166-173

 

Феномен Сергія Плачинди розгадуватиме ще не одне покоління [Текст] // Віче. - 2013. - № 11. - С. 18: фото

 

Творча спадщина С. Плачинди із фондів МСМБ.

Список літератури

Плачинда, Сергій Петрович. Київські фрески [Текст]: Повісті, оповідання / Плачинда, Сергій Петрович. - К. : Молодь, 1982. - 312 с. В історичних сюжетах у белетристичній формі відтворені події часів Київської Русі. Змальовані образи Кия, Щека, Хорива, Либеді, хоробрих воїнів-русичів.

Плачинда С. П. Міфи і легенди давньої України [Текст] / С. П. Плачинда ; худож. оформ. С. В. Танадайчука. – К. : Спалах ЛТД, 1997. – 176 с.

Плачинда, Сергій Петрович. Неопалима купина [Текст]: історичні повісті / Плачинда, Сергій Петрович, Колісниченко, Юрій Якимович ; Худож. Ж.Покулита, Ф.Гуменюк. - К. : Грайлик, 1993. - 280 с.

1968 р. побачила світ книга історичних повістей «Неопалима купина» (художньо осмислюються постаті Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича), яка згодом була вилучена з бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил»

Плачинда С.П. Олександр Довженко [Текст]: біографічний роман / С. П. Плачинда. - К. : Молодь, 1980. - 344 с.

Плачинда, Сергій Петрович. Словник давньоукраїнської міфології [Текст] / Плачинда, Сергій Петрович ; Під ред. В.Є.Зленко; Худож. М.Н.Долгушина. - К. : Український письменник, 1993. - 63 с.

 

Плачинда, Сергій Петрович. Юрій Яновський [Текст]: біографічний роман / Плачинда, Сергій Петрович ; Післям. авт.; Худож. В.І.Глазунов. - К. : Молодь, 1986. - 256 с.

Творча спадщина С. Плачинди із Інтернет-мережі

Плачинда, Сергій Петрович Балада про Степовика [Текст]: повісті, роман-есе /Сергій Плачинда.  К.: Дніпро, 1987. - 585,[2] с.: портр ; 20 см. - Бібліогр. в прим.: с. 582-586.

Плачинда, Сергій Петрович Взяти на себе...: Завод. [Текст]: повість /Сергій Плачинда,. - К.: Дніпро, 1981. - 254 с.

Плачинда С. П. Козак – душа правдивая… [Текст]: повісті, есе, фрески з історії України / С. П. Плачинда. – К. : Велес, 2006. – 206 с.

Плачинда С. П. Куди йдемо? [Текст]: роздуми письменника / С. П. Плачинда. – К. : Радянський письменник, 1989. – 96 с.

Плачинда С. П. Олександр Довженко [Текст]: біогр. роман / С. П. Плачинда. – К. : Молодь, 1980. – 344 с. – (Серія біографічних творів «Уславлені імена. Вип. 50).

Плачинда, Сергей Петрович. Сеятель [Текст]: роман-эссе [об А. П. Довженко] /Сергей Плачинда ; Авториз.пер. с укр. В. Золотухина. - М.: Сов. писатель, 1986. – 358 с.

Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології [Текст] / С. П. Плачинда. – К. : Український письменник, 1993. – 64 с.

Плачинда , Сергій. Стежками чарівного краю [Текст] /Сергій Плачинда// Календар-альманах Нового Шляху . - 1972. - С. 129-132

Плачинда, Сергій. Творець [Текст] /Сергій Плачинда. - Пітсбург; Торонто: Українська Народна Помічь, 1970. - 15 с. - (Сер "Імена славних, незабутніх")

Плачинда, Сергій Петрович. Ніч перед стартом [Текст]: повість, роман / Сергій Плачинда,. - К.: Днiпро, 1982. - 352 с.; 22 см.

Плачинда, Сергій Петрович. Хліб і совість [Текст]: етичні роздуми, оповіді, публіцистика / Сергій Плачинда; Авт. передм. В.В. Юрчишин. - К.: Рад. письменник, 1983. - 228 с.

Плачинда, Сергій Петрович Шугаї [Текст]: роман / Сергій Плачинда; Худ. Т. Т. Кузнецова, В. А. Кузнецов. - К.: Рад. письменник, 1986. - 255 с. : іл.

Плачинда, Сергій. Україна в небезпеці [Текст] / Сергій Плачинда. - Аделаїда ; Сідней: Книга, 1991. - 79 с.

Плачинда, Сергій Петрович. Міфи і легенди давньої України [Текст] /Сергій Плачинда,. - К.: "Спалах” ЛТД, 1997. - 175 с.

Плачинда, Сергій Петрович. Козаки в Дюнкерку [Текст]: історичні фрески / Сергій Плачинда,; Ред. Ліна Туник, Худ. Ірина Діденко,. - К.: Діокор, 2003. - 137,[1] с.: іл.

Плачинда, Сергій. Лебедія. Як і коли виникла Україна [Текст]: есе / Сергій Плачинда,. - 2-ге вид., доповнене. - К.: Київська правда, 2005. - 159, с.

Плачинда Сергій. // Дивосвіт «Веселки» [Текст]: антол. л-ри для дітей та юнацтва : у 3 т. Т. 2 : Українська література / упоряд. Б. Й. Чайковський. – К., 2005. – С. 651-655.

 

Плачинда Сергій. [Текст] // Оліфіренко С. Універсальний літературний словник-довідник / С. Оліфіренко, В. Оліфіренко. – Донецьк, 2008. – С. 280.

Статті

Сергій Плачинда: «Так хотілося вирощувати хліб…» [Текст] / розпитував С. Козак // Літературна Україна. – 2010. – № 15. – С. 6.

Плачинда, С. Шлях до руїни [Текст]: знаки історії /С. Плачинда // Літературна Україна. - 2004. - 22 липня.; С. 1,3; 29 липня. - С. 3; 12 серпня. - С. 3; 26 серпня. - С. 3; 28 жовтня. - С. 3

Плачинда, С. Середня Наддніпрянщина - прабатьківщина індоєвропейців [Текст]: З глибин історії /С. Плачинда // Літературна Україна.- 2004. - 18 листопада. - С. 7

Плачинда, С. Село. Земля. Нація [Текст]: публіцистика /С. Плачинда// Визвольний шлях. - 1997. - №8.- серпень. - С. 905-912

Плачинда,С. Мої опоненти люблять перекручувати [Текст]: репліка /С. Плачинда // Літературна Україна.- 2004. - 2 грудня. - С. 4

Плачинда, С. І буде Перше Березоля [Текст] // Воля. - 2005. - №2. - С. 8

Плачинда, С. Чим, чим, чим так люба ти мені... [Текст] / С. Плачинда // Літературна Україна. - 2005. - 26 травня. - С. 3

Плачинда, С. На Дівич-горі [Текст]: репортаж з місця археологічних розкопок / С. Плачинда // Степ. - 1996. - № 2-3. - С. 91-95

Плачинда, С. Що дали світові давні українці? [Текст] / С. Плачинда // Воля і батьківщина. - 2010. - № 1-2. - С. 264-267

Плачинда, С. Історія починається в Мізині [Текст] /С. Плачинда // Воля і батьківщина. - 2008. - № 3-4. - С. 193-199

Плачинда, С. Любов і ненависть [Текст]: то що ж таке сучасний український націоналізм / С. Плачинда // Воля і батьківщина. - 2008. - № 1-2. - С. 129-134

Плачинда, С. Творімо монолітну націю [Текст]: грузинські уроки для України /С. Плачинда // Літературна Україна. - 2008. - 4 вересня.-С. 1

Додаток

Спогади про С. Плачинду

Галина Плачинда згадує про свого батька Сергія Петровича Плачинду

"Міфи давньої України" – останнє видання, яке вийшло за життя батька. У квітні подзвонив чоловік із Тернополя. Представився Олександром Стебляком і сказав: "Сергію Петровичу, хочу перевидати вашу книжку". За пару тижнів її надрукували і кілька примірників поштою надіслали батькові. Він радів, як дитина. Увечері спекла торт і піцу, сіли відмічати. Батько сказав: "Заради таких моментів варто жити. От напишу ще свої "Спогади". Як вийдуть, улаштуємо справжнє свято".

Брат Володя – зять письменника Юрія Мушкетика – розказав батькові, що Юрій Михайлович підготував свої спогади. Але сказав: "Опублікують тільки після моєї смерті". Батько відповів: "Кожній людині хочеться висповідатися і нарешті сказати всю правду. В мене теж є таке бажання". Він почав працювати над "Спогадами", та встиг лише кілька фрагментів. Останні місяці замість літер виходили каракулі, які ніхто розібрати не може. Тато завжди писав від руки, ніколи не користувався машинкою. Свої романи переробляв по три-чотири рази. Не вимагав тиші. Маленькою я часто сиділа під батьковим столом, коли він працював. Гралася там, малювала, про щось його запитувала. Жодного разу не сказав: "Не заважай".

Перед  смертю  шкодував: "Я стільки часу потратив на громадську роботу! Створив екологічну організацію "Зелений світ", Українську селянську демократичну партію. Багато виступав, агітував. Усе це виявилося великим пшиком".

Торік  у  вересні  Юрій  Винничук надрукував  статтю  "Казки для лохів". Перелічив людей, які створюють міфи Давньої України. Серед них був і мій батько. Він сказав: "Напишу відповідь". Кожне своє слово доводив фактами з наукових джерел.

Батьки познайомилися 1 вересня, коли стали студентами першого курсу факультету української філології Київського університету. Тато згадував: "Побачив Галочку і зрозумів: вона буде моєю дружиною". Мама говорила те саме. Одружилися наприкінці п'ятого курсу. ­Весілля не було, бо обоє жили у страшних злиднях. Мама розповідала: "Після Голодомору виробилася звичка ховати під матрац шматок хліба. Навіть дорослою не могла нічого із цим зробити. Було соромно, однак хліб ховала".

Мама  була  гарна, а тато – ще гарніший. Усе ­життя – улюбленець жінок. Щомісяця молоді й не дуже поетки присилали збірки із присвятами, свої фотографії, писали любовні листи. Він читав, а потім ішов до мами: "Галочко, оце показую, щоб знала: мені нікого, крім тебе і дітей, не треба".

Останні п'ять років батько з мамою жили на дачі в селі Кантакузівка Черкаської області. До Києва забрала його торік у грудні після маминої смерті. Щодня говорив, що вона сниться – молодою. Сідає на ліжко і мовчки гладить його по голові. Якось моя донька Роксолана розповідала: "Мамо, дід уночі розмовляє з бабою. Таке враження, що говорить по телефону. Каже: "Я завтра до тебе їхать буду. Що купить? Ковбаски? Якої? Лікарської 300 грамів?"

Про  заборону  писати  про  Голодомор батько довідався 1947-го. Тоді "Кіровоградська правда" оголосила конкурс на найкраще оповідання. Батько написав три: два про війну, третє – про свого діда Максима. Його розкуркулили, і в 1933-му він поїхав у Кіровоград роздобути для онука Андрійка шматок хліба. Публікації оповідання батько не дочекався. Пішов до голови журі Віктора Яроша. Той сказав: "Дорогий Серьожа, візьми свій рукопис, винеси його через чорний вхід, щоб ніхто не бачив. А потім спусти в клозет".

1986 року батько був головою творчого об'єднання публіцистів і провів перший вечір, присвячений пам'яті жертв Голодомору. Зачитав звернення до Горбачова з вимогою зняти табу з цієї теми. Підписалися всі. Наступного дня тато поїхав до ЦК КПРС. Зайшов у кабінет до однієї з помічниць генерального секретаря. Вона сказала: "Вечно вы, украинцы, жалуетесь". Переглянула документ: "Сегодня же он будет лежать у Михаила Сергеевича". Наступного ранку батькові подзвонили й розповіли, що заяву переглянув Горбачов і написав резолюцію: "Печатать все о голоде 1933-го в Украине".

Навіть коли батько мав за 80 років, продовжував працювати в Інституті українознавства. По п'ятницях ­після роботи сідав на електричку і 3 години їхав у Кантакузівку. А тоді брав сапу й полов картоплю. Вважав: "Порпання в землі – найкращий відпочинок".

На початку 1990-го посеред поля взяли 15 соток городу. Їздили електричкою із сапами, замотаними в ганчірки. А там нема де ні переодягнутися, ні помитися. Цілий день працювали під пекучим сонцем. Після кожної поїздки батько говорив: "Знову бачив цих нещасних жінок, які тягнуть на базар здоровенні клумаки. Що ж це робиться? Але чого дивуватися? Як почувається село, так почувається і ціла держава". Коли отримав свідоцтво про реєстрацію Української селянської демократичної партії, прийшов додому з тортом. За столом сказав: "Якщо нам усе ­вдасться, в Україні жити стане краще". Та за три роки зневірився і відмовився від головування в партії. 2008-го її купив тодішній депутат Київради Дмитро Андрієвський.

Замолоду батько багато курив. Після народження сина покинув і більше цигарки в руки не брав.

Щоранку робив зарядку, бігав сквером і обливався холодною водою. Якось захопився дихальною гімнастикою. Вранці прокидався і кричав: "Підйом! Усі на зарядку!" В Києві приймав контрастний душ, а на дачі обливався водою з криниці. Узимку – також.

Татові була близька язичницька віра, але він був хрещений і часто звертався до Бога.

Кілька разів його виганяли з роботи за націоналістичне спрямування творів. Тоді жили на мамину коректорську зарплату 130 рублів. Вона жодного разу не дорікнула батькові.

Сталін казав: "Діти не повинні відповідати за помилки своїх батьків". Та це були лише слова. Брат вступав на філологічний факультет Київського університету, і його "зарізали", бо батько був ворог народу. Володя мусив їхати вчитися в Душанбе. Там опанував таджицьку, перську та арабську мови. Був науковим співробітником в Інституті країн Азії та Африки. Зараз працює у посольстві України в Саудівській Аравії.

Батько ніколи не просив маму щось приготувати. Їв те, що подавала. Завжди казав: "Галочко, все дуже смачно". Навіть не знав, як вмикати плиту.

По господарству нічого не робив. Лише натирав мастикою паркет і витрушував килими.

Придумував казки. Пам'ятаю, розказував про ­первісну людину – хлопця Данила. Він жив у печері та змагався з динозаврами. Батько розповідав і до кожної сценки ­робив малюнок. Виходило щось на зразок коміксів. ­Досі їх зберігаю. Мав художній хист, але картин не ­малював.

Собі ніколи нічого не купував. Якось поїхав у відрядження до Москви. Привіз пакет мандаринів і мені – чеські чобітки. Я кажу: "Краще б собі купив, а то скоро носки постираються". А він: "Я обійдуся. А ти завтра новенькі взувай".

Коли ходила у другий клас, заборонили батькову книжку "Неопалима купина". Учителька попросила: "Якщо є зайвий примірник, подаруйте. Тільки нехай батько підпише". Я розказала татові. Він: "Не можу подарувати. Цієї книжки вже ніде немає. У мене залишилася тільки одна". Вночі я пробралася у ­вітальню. На ­першій сторінці "Неопалимої купини" написала: "Шановній Марині Митрофанівні. З повагою Сергій Плачинда". Уранці віднесла книжку вчительці. Вона кілька ­хвилин дивилася на підпис, а потім сказала: "Дєточка, забери назад". Після уроків поставила примірник на місце. Батько побачив той підпис через 10 років.

Протягом життя у батьків були зо 20 котів. Тато часто підбирав їх на помийках і приносив додому. Якось прийшов увесь мокрий, бо на вулиці була страшенна злива. Знімає пальто, а за пазухою кошенятко. Каже: "Якби не я, воно застудилося б і вмерло". Назвав Мурком. Той кіт тільки батька слухав, завжди намагався заскочити йому на руки.

На Різдво двері нашої квартири не зачинялися. Батько обдаровував колядників – грошима, пляшкою коньяку, колечком ковбаски. Мама говорила: "Припини. Скоро останню копійку віддаси". Та він її не слухав. До вечора його кишені порожніли, й він просив хоч карбованця у мами. Вона завжди давала.

Мене ніколи не бив. Якось приходжу зі школи, а в щоденнику – "двійка" за поведінку. Мама просить тата: "Поговори з нею". Він каже: "Галюсю, зараз битиму ременякою". Не могла повірити, що підніме на мене руку. Але побігла у свою кімнату і в колготки засунула "Робінзона Крузо". Батько не встиг замахнутися, як побачив книжку. Розсміявся, сховав пасок і каже мамі: "Я її не битиму. Вона і так усе зрозуміла".

Постійно ходив у вишиванці. Мав їх понад десяток. Ніколи не казав, яку хоче вдягнути. Брав ту, яку давала мама.

Поставили працівників видавництва у два ряди і змусили рвати книжку

– 1968 року Сергій Плачинда написав збірку історичних повістей "Неопалима купина", – згадує 63-річна редакторка тижневика "Слово Просвіти" Любов Голота. – Але коли "Молодь" видала її, цензорів щось заїло. Книжку вилучили з продажу. А потім поставили всіх працівників видавництва у два ряди і змусили її рвати. Якийсь чоловічок ходив і спостерігав, щоб ніхто не сховав жодного примірника. Та все одно якісь екземпляри залишилися, її передруковували у самвидаві. Отакий передрук я прочитала студенткою. Коли збірку 1993-го перевидали, дивувалася тупості радянських цензорів: за що? У чому там крамола? Мабуть, у тому, що книжка мала український дух. У ній не було нічого, що оспівувало б "русскій мір".

Відома історія, коли Плачинді доручили писати нарис про заслуженого кукурудзовода. Сергій Петрович поїхав знайомитися з ним, повернувся й каже: "Не писатиму. Бо герой – фальшивий". То був учинок. Ми зустрічалися з Плачиндою на київській вулиці Гончара, 52. Я працювала у видавництві "Радянський письменник", а він у тому домі жив. До нього постійно ходили молоді публіцисти. Сергій Петрович ніколи не відмахувався, завжди читав, хто що наварзлякав. Розповідав: чоловіче, оце в тебе добре, а тут інших наслідуєш. А це взагалі демагогія.

Якось я виходила з двору на Гончара, а Плачинда заходив. І наче вперше побачила його – у синьому плащі, старенький, втомлений, обличчя розчервонілося. Приїхав електричкою з дачі й тягнув величезні сумки з городиною. Це було дивно, адже поряд – Сінний ринок, купуй усе, що забажаєш.

– У 1960-х гуляли ідеї Хрущова перетворити панські маєтки на клуби, – розповідає 76-річний письменник Володимир Базилевський. – У селі Миколаївка на Кіровоградщині є садиба драматурга Івана Карпенка-Карого. Називається хутір Надія. Вона мала статус заповідника. Хтось із чиновників захотів її цього статусу позбавити. Сергій Петрович написав у "Літературній Україні" матеріал "Замах на "Надію". Онук Карпенка-Карого, Андрій Тобілевич, на Плачинду образився. Бо він щось там перекрутив. Але саме після цієї статті заповідник залишили у спокої.1960 року горезвісний Шамота (Микола Шамота в Інституті літератури очолював відділ соціалістичного реалізму. – "Країна") вигнав Сергія Петровича з Інституту за націоналізм, – каже 55-річний голова Київської організації Cпілки письменників Михайло Сидоржевський. – З того часу він був у тихій опозиції до радянської влади. Залишався в рамках системи, але не продався ні як письменник, ні як журналіст. У 1990-х очолив Українську селянську демократичну партію. Проект не вдався, бо Плачинда був філософом, а не командиром, і не міг провести партію в парламент.

В останні роки жив у Кантакузівці. Ми з поетом Олександром Хоменком двічі їздили туди торік. Навесні померла дружина Сергія Петровича, і він був зовсім безпомічний. Майже не ходив. Але мав ясний розум, пам'ять. ­Багато розказував про Яновського, ­Довженка. Плачинда залишив по собі рукопис "Вибух на дачі" – про вибух 1985 року (на дачу ­письменнику в Академсадах Броварського району підклали вибухівку. ­Господар у мить вибуху виходив на подвір'я. Зі вхідними дверима відлетів метрів на 20. ­Після того у Плачинди різко впав зір. За кілька років кадебіст у відставці розповів йому, що замах влаштували спецслужби. – "Країна"). У Сергія Петровича був гарний почерк. Але перед смертю зіпсувався, став дуже дрібний. ­Навіть професійна набірниця сказала: "Не можу тут нічого зрозуміти". Попросив дочку Сергія Петровича надрукувати текст. Якщо вона не "розшифрує", ­ніхто цього не зробить.

Запозичено з :

https://gazeta.ua/ru/articles/people-and-things-journal/_akbi-ne-ya-vono-b-zastudilosya-i-vmerlo/516672

КДБістське «досьє» на письменника Сергія Плачинду

Юрій Щур

Радянські органи державної безпеки, як відомо, були «недремним оком» режиму. Відповідно, повз їхню увагу не проходили жодні прояви антирадянщини, а особливо якщо це стосувалося України. Гортаючи сторінки звітів, доповідних та інших документів, які стали доступними для дослідників завдяки процесам розсекречення та декомунізації, знаходимо багато інформації, зокрема, про українських письменників.

7 жовтня 1974 року на стіл керівника компартії УРСР Щербицького лягла доповідна записка, присвячена Сергію Плачинді, який «допускав ідейно шкідливі судження, спілкувався з рядом націоналістично налаштованих осіб, у своїй творчості займав ідейно нечіткі позиції».

Перш за все, акцентувалася увага на події, яка мала місце у жовтні 1971 року на шкільному літературному вечері у Новомиргороді Кіровоградської області. Тоді Плачинда був обурений фактом проведення заходу російською мовою. Як повідомили співробітникам КДБ опитані свідки подій П. Малєєва та І. Табунець, письменник говорив приблизно наступне: «Ось так у нас завжди робиться – усе російською, а українську мову і культуру утискають, ставлять на задній план …, ми дожилися до того, що у нас в Києві переважна більшість шкіл російських і лише одиниці – українські».

Повз нишпорок із КДБ також не проминули факти спілкування Плачинди з іншими письменниками, у творчості яких були відмічені «зриви» ідеологічного характеру. До таких, зокрема, відносився і Григір Тютюнник. Далі – більше. У 1972 році Сергій Плачинда налагодив спілкування по переписці із запорізьким художником Іваном Василенком, за визначенням КДБ – «націоналістично налаштованою особою».

У своїх листах письменник називав художника поборником українського народу, очевидно виходячи із тематики картин останнього. А в ній було досить багато історії – і Київської Русі, і козацтва. Не зайвим, на нашу думку, буде зазначити, що Іван Василенко – учасник німецько-радянської війни, мав «Орден Вітчизняної війни», медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга», «За Перемогу над Німеччиною» тощо, але тим не менш у лютому 1974 року був «профілактований» запорізькими кадебістами за ворожі для режиму висловлювання.

Крім того, Плачинда дозволяв собі підтримувати зв’язки із політв’язнями. Так в КДБ відмічали його контакти із Степаном Сорокою, який на той час відбував присуд у Скальнинському таборі (очевидно, мова йде про учасника ОУН та організації «Об’єднання»). У своїх листах Плачинда підтримував останнього у його дослідженнях з історії України, отримавши зокрема від нього у 1973 році «Нариси про східних слов’ян». Спеціалісти з історії з-під даху КДБ цей твір Сороки одразу ж визнали таким, що має ідейно шкідливу направленість.

У 1973 році Плачинду намагалися «приструнити» на засідання редакції газети «Літературна Україна». Письменник, звичайно ж, обіцяв врахувати свої помилки. Разом із тим, у КДБ відмічали що ці обіцянки такими й залишилися. Він і далі продукував ідеологічно шкідливі твори, «спотворював радянську дійсність, проявляв інтерес по подібних творів інших осіб».

Особливого занепокоєння викликала його праця «Залізні хлопці» підготована у 1974 році на замовлення Українського товариства дружби і культурного зв’язку із зарубіжними країнами. Книга не пішла у друк. Причини цього були більш ніж детально описані у доповідній: «становище шахтарів нашої республіки, умови їх праці й побуту висвітлені різко тенденційно. Автор пропонує закордонному читачу цілу галерею негативних персонажів: рвачів, ледацюг та алкоголіків, у оточенні яких вимушені працювати передовики: рядовий шахтар Іван Дума і головний інженер Віктор Сапельник». Але більш за все редактора книги обурював той факт, що Плачинда виводив трудові досягнення Думи й Сапельника не з соціальних умов, створених радянською владою для робітників, а з того, що один був представником «багатогранного й безмежно талановитого українського народу», а інший – нащадок «самої бойової й самої сильної частини запорозького козацтва». Як відмічав редактор, цю книгу Плачинди із задоволенням могло б опублікувати будь-яке націоналістичне видавництво.

Очевидно, за допомогою агентури співробітникам КДБ вдалося встановити, що на дачі у Плачинди зберігається машинопис твору ще одного «підопічного» радянських спецслужб львів’янина А. Лукіна, який був адресований ХХІV з’їзду компартії.

Що ж пропонували восени 1974-го року кадебісти Щербицькому? Враховуючи, що він своїми діями може завдати «політичних збитків», рекомендувалося вжити заходів виховного характеру по лінії партійної організації Спілки письменників України з вимогою видачі «ворожих» матеріалів, що зберігалися у нього. Та разом із тим, рукою Щербицького на доповідній було зроблено помітку із запитанням як же це практично зробити, щоби досягнути хоч будь-якого ефекту.

http://ukrnationalism.com/history/2869-kdbistske-dosie-na-pysmennyka-serhiia-plachyndu.html

WEB-ліографія

http://biogra.in.ua//Плачинда_Сергій_Петрович Сергій Плачинда

http://oblast.kr.ua/catalog/p/1019-plachinda-sergij-petrovich-18-06-1928-s-shevchenkove.html Плачинда Сергій

https://uk.wikipedia.org/wiki/Плачинда_Сергій_Петрович

http://www.ukrcenter.com/Література/19558/Сергій-Плачинда/Біографія Плачинда Сергій Петрович

http://bukvoid.com.ua/digest/2010/05/10/112229.html Сергій Плачинда: Служіння слову

Інтернет-ресурси

http://www.umoloda.kiev.ua - сайт газети «Україна молода»

http://www.ukurier.gov.ua - сайт газети «Урядовий кур’єр»

Бібліографи упорядники: Фоміна Н.І, Мілашенко Т.І.

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest

НАШІ НАГОРОДИ

Допоможіть молодіжній бібліотеці

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці - Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки): (044) 288-23-36

ВГОРУ