Останнє оновлення: 16.11.2017 р.

«Княгиня Ольга. Перша свята жінка Київської Русі»

серпень, 2017 р.

Бібліографічний список літератури до Дня Рівноапостольної княгині Ольги

Хто вона, ця мудра державна діячка, жінка, яка змогла потіснити владолюбних мужів, підступних варягів і сісти на древньому київському престолі?

Княгиня Ольга

Коротка історична довідка:

Православна церква вшановує княгиню Ольгу як святу. Прийнявши християнство, вона ненасильницькими методами сприяла його поширенню в Київській Русі.

Літопис розповідає, що Ольга доводилася родичкою князю Олегові - тодішньому правителю.

903 року її віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому на той час виповнилося двадцять п’ять літ. Оскільки Ольга тоді була ще маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.

Ігор став повновладним правителем Київської Русі, коли йому виповнилося тридцять п’ять. Про роки його правління відомо дуже мало: Ігор ходив у далекі військові походи, які відволікали його від внутрішніх подій. Тож Ольга дедалі більше бралася за справи управління державою.

Тоді в Києві було вже багато християн, які під час укладення миру з Візантією 944 року присягали не біля ідола Перуна на дніпровській кручі, як місцеві язичники, а в соборній Іллінській церкві на Подолі. Християнам, на відміну від язичників, були властиві грамотність і широта кругозору, що необхідні у веденні державних справ. Тому Ольга в управлінні спиралася саме на них, поступово схиляючись до їхньої віри.

Восени 945 року Ігор вирушив за даниною до древлян, але дружина не вдовольнилася її розміром, тому князь повернувся. Це обурило древлян, і вони вбили Ігоря.

Залишившись із малолітнім сином, Ольга передусім мусила вгамувати древлян. Літопис розповідає про триразову помсту княгині. Спочатку древляни вирішили запропонувати їй у чоловіки свого князя Мала, пославши в Київ старійшин. Човен із послами кинули в заздалегідь приготовлену яму, де живцем за­сипали древлянських представників. Удруге послів древлян за наказом Ольги було спалено в лазні. А третє посольство воїни княгині перебили під час тризни, яку справляли по Ігорю.

Після цих розправ княгиня 946 року послала в древлянську землю військо. Древляни замкнулися в добре укріпленому місті Іскоростені. Тоді Ольга вдалася до хитрощів: вона пообіцяла відступити, узявши данину голубами від кожного дому. Хитромудра княгиня наказала прикріпити до лапок голубів скіпки, що тліли, і відпустити птахів. Вони полетіли назад - і місто запалало.

Опір древлян було зламано, і більше ніхто з тих, хто мусив платити данину, не повставав проти Ольги. І хоча фольклорні мотиви в літописних оповіданнях очевидні, безсумнівне одне: древляни були суворо покарані. Княгиня теж дістала уроки з обставин загибелі чоловіка. Вона встановила фіксований обсяг данини з кожної землі й почала облаштуванням великокнязівських господарств і доходних промислів. По всій землі було наведено порядок.

Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. Вона відвідала Візантію - одну з найсильніших держав Європи. Тут княгиня хрестилася, причому візантійський імператор Константан був настільки нею зачарований, що нібито запропонував їй руку й серце, проте змушений був задовольнитися лише роллю хрещеного батька Ольги.

Правління княгині було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Її справу підхопив онук Володимир, який і охрестив Київську Русь.

Докладніше про історичні події тих часів дивіться в бібліографічному покажчику МСМБ

«Київський князь Володимир Святославич - знаковий символ східнослов’янської цивілізації»

Історичні державні реформи та значення володарювання Ольги

Внутрішня політика

Придушила повстання деревлян і підпорядкувала їхні землі безпосередньо Києву.

Здійснила першу державну реформу на Русі: чітко визначила землі, із яких збирала данину.

Улаштувала «становища» і княжі «погости» - місця зберігання зібраної данини і осередки центральної влади.

Закріпила за княжою казною «ловища» - землі, багаті на хутрового звіра, що забезпечувало постійний прибуток.

Розбудовувала, прикрашала й зміцнювала свій стольний град. У Києві було збудовано нову князівську резиденцію - Ольжин двір із «теремом кам'яним», дерев'яну християнську церкву і систему укріплень.

Зовнішня політика

Надавала перевагу дипломатії перед війною. У 946 р. (або 957 р.) на чолі мирного посольства відвідала Константинополь й уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним.

Відповідно до русько-візантійської угоди надсилала свої дружини допомагати Візантії у війні з арабами в 967 р. та боротьбі з норманами й болгарами.

Здійснила першу спробу встановити дипломатичні контакти із Західною Європою. У 959 р. надіслала послів до німецького імператора Оттона I з проханням направити єпископа для хрещення Русі. Місія ченця Адальберта, що діяла на Русі в 961- 962 рр., завершилася провалом.

Значення діяльності

ЇЇ діяльність залишила помітний слід у східнослов'янській історії Х ст.

Внутрішньополітичні заходи княгині сприяли об'єднанню колишніх окремих племінних володінь у єдиний державний організм.

У зовнішньополітичній діяльності визначила нові підходи, надаючи перевагу мирним засобам над воєнними.

Сприяла зміцненню міжнародного авторитету Київської Русі.

Бібліографія статей

/ подано за алфавітом авторів та назв /

Гирич, І. Київський путівник [Текст] / І. Гирич // Київ. - 2012. - № 7-8. - С. 166-180.

Грабар, С. П'ять слів про Київ [Текст] / С. Грабар // Київ. - 2015. - № 1–2. - С. 79-87. 

Грипась, Володимир. Київська Русь між унітарною і конфедеративною формами державного устрою [Текст] = http://gazeta.dt.ua/history/na-kosmichniy-orbiti-vse-o-key-do-40-richchya-eksperimentalnogo-spilnogo-polotu-kosmichnih-korabliv-apollon-ssha-i-soyuz-srsr-_.html / Грипась, Володимир // Дзеркало тижня. - 2015. - 11- 17лип.(№25). - С. 15. Територіально Київська Русь значною мірою сформувалася наприкінці ІХ - на початку Х ст. добровільним або насильницьким об'єднанням східнослов'янських племен. Кульмінаційною точкою цього процесу стало захоплення князем Олегом (не пізніше 882 р.) міста легендарного князя Кия, що лежав на перехресті тогочасних важливих торгових шляхів - водного Шляху з Варягів у греки і сухопутного з Європи до країн Давнього Сходу.

Гиндя В. Сказки патриотов [Текст] / В. Гиндя // Корреспондент. - 2008.- №17. - С. 49-55. Міфи української історії

Донець Т. 1025-річчя Хрещення Київської Русі [Текст] / Т. Донець // Чумацький шлях. - 2013. - № 2. - С. 2-4.

"За моєю гіпотезою князя Чорного згубила княгиня Ольга" [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/index.php?articl=1&id=16598 / Тютюнник Є. // Урядовий кур'єр. - 2010. - 8 груд. (№230). - С. 19. Річ у тому, що "під час монгольської навали загинули чернігівські літописи, разом з ними і відомості про життя та діяльність представників місцевої династії Ольговичів. І ось уже кілька століть історики змушені тлумачити події і вчинки князів на підставі недоброзичливих свідчень їхніх суперників з династії Мономаховичів", - так пояснив ситуацію Олександр Добриця у своїй книзі історичних нарисів "Князі Чернігівські"

Кальницкий, Михаил. 8 женщин, которые изменили Киев [Текст] = http://kp.ua/daily/070312/328309/: накануне Международного женского дня мы расскажем о киевлянках, которые, на наш взгляд, внесли самый значительный вклад в историю города / Кальницкий, Михаил // Комсомольская правда в Украине. - 2012. - 7 марта (№51). - С, 18-19. Красою і гордістю древнього міста на Дніпрі у всі часи були жінки. Навіть ліпописні легенди про заснування Києва не забули пом'янути разом з братами Києм, Щеком і Хоривом їх сестру Либідь. Наші землячки своїм розумом і красою надавали слави місту, більшість видатних чоловіків тільки поряд з киянками знаходили щастя...

Кияк Н. О. Берегині українського роду [Текст] / Н. О. Кияк, В. С. Нежур, Л.М. Свистан, Г. І. Порасочка // Шкільна бібліотека. - 2015. - № 2. - С. 88-90.

Національна телекомпанія України спільно з газетою «День» презентують [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/214218 / Інф. "День" // День. - 2011. - 18 серп. (№146). У рамках спільного із Першим Національним проекту на завершення - портрети двох великих особистостей із різних епох. Обидві важать українській державності: один із найдостойніших правителів Київської Русі - княгиня Ольга та Пилип Орлик - автор першої української Конституції, що була однією із перших на терені Європи. Ці короткі історичні екскурси - ще одна нагода замислитися, чому, маючи такі давні, достойні і славні традиції державотворення і права, сьогодні ми, українці, живемо в розхристаній державі, де панує безправ’я

Ольга і Володимир - Святителі Русі-України [Текст] // Світ дитини. - 2011. - № 7–8. - С. 1.

Ольга Свята [Текст] : // Урядовий кур'єр. - 2005.- 22лют.(№33). - С.12. Феномен цієї історичної особистості полягає в тому , що то була перша і єдина жінка, яка сподобилась обійняти великокнязівський скіпетр й тривалий час успішно урядувати в Київській державі

Перша свята жінка Київської Русі [Текст]: "Хрещатик" продовжує друкувати історії про видатних киян. Наразі до уваги читачів пропонується текст, присвячений великій княгині Ользі / Інф. "Хрещатика" // Хрещатик. - 2008. - 14 жовт.(№186). - С. 12. Книягиня Ольга, в хрещенні Олена (11 липня 969 року) правила Київською Руссю після загибелі чоловіка, князя Ігоря Рюриковича як регент з 945-го приблизно до 960-го. Свята Російської православної церкви, перша з руських можновладців прийняла християнство ще до хрещення Русі

Рибак І. Вищі князі і гетьмани у легендах історії [Текст]: історичні портрети / І. Рибак // Історія України. - 2003. - 1 вер. (№29-32). - С. 11-48.

Ричка В. Між християнським сходом і заходом [Текст]: Київська Русь у міжцивілізаційному діалозі / В. Ричка // Дзеркало тижня. - 2005. - 9-15 квіт. (№13). - С. 21.

Рудь, М. Ольжина помста [Текст] / М. Рудь // Вечірній Київ. - 1998.-7 серп.(N150). - C.12. - Про спалення княгинею Ольгою мiста древлян Iскоростеня.

Сторінками Несторового літопису [Текст] // Все для вчителя. - 2015. - № 3. - С. 19.

Шестаков, А. Хреститель Русі та його бабуся [Текст]:/ / А. Шестаков //Україна молода, - 2005.- 28 лип. (№137).- С. 12 Щороку 24 липня православна церква вшановує пам'ять великої княгині Ольги - першої із святих Київської Русі

Шпіцер, В. Українські жінки - державниці [Текст] / В. Шпіцер // Слово просвіти. - 2015. - № 9(801). - С. 14-15.

Список літератури із фондів МСМБ

Антонов, Александр Ильич. Княгиня Ольга [Текст]: роман / Антонов, Александр Ильич. - М. : Мир книги; Литература, 2007. - 352 с.

Бабицька, Тетяна Марківна. Княгиня Ольга [Текст]: повість, оповідання / Бабицька, Тетяна Марківна ; Худож. П.А.Крисаченко. - К. : Молодь, 1990. - 216 с.

Бадрак, Валентин. Стратегии гениальных женщин [Текст] / Бадрак, Валентин. - Харьков : Фолио, 2007. - 447 с.

Берест, Дан. Літописні непорозуміння. Історичні статті [Текст]: науково-популярне видання / Берест, Дан ; Післ. авт. - Вінниця : Книга-Вега, 2006. - 76 с

Брайчевський, Михайло Юліанович. Твори. Т.1[Текст]: суспільно-політичні рухи в Київській Русі. Історична думка в Київській Русі / Брайчевський, Михайло Юліанович ; Упорядкув., передм., наукове редагув. і анотов. імен. покажч. Ю.Кухарчука. - К. : В-во ім. Олени Теліги, 2004. - 720 с

Брайчевський, Михайло Юліанович. Скарби знайдені і незнайдені / Брайчевський, Михайло Юліанович ; Худож. В.Б.Бродський. - К. : Наукова думка, 1992. - 88 с.

Величко, Галина Петрівна. Ольга і Олег [Текст]: антологія української творчості / Величко, Галина Петрівна ; Передм. авт.; Упоряд. авт. матер. М.І.Величко, О.М.Величко, О.М.Величко, Т.Б.Гордієнко . - К. : Основа-Принт, 2009. - 148 с.

Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст. [Текст]: короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довідкове видання / Авт.-упорядн.: В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин, Ю.О.Калінцев, О.Г.Сокирко, В.І.Червінський. - К. : Вища школа, 2002. - 359 с.

 

Висоцький, Сергій Олександрович. Княгиня Ольга і Анна Ярославна - славні жінки Київської Русі [Текст] / Висоцький, Сергій Олександрович ; Передм. авт.; Худож. Л.В.Демчишин. - К. : "Дніпро", 1994. - 104 с.

Горський, Вілен Сергійович. Святі Київської Русі [Текст] / Горський, Вілен Сергійович ; Худож. І.М.Галушка. - К. : Абрис, 1994. - 176 с.

Горський, Вілен Сергійович. Святі Київської Русі [Текст] : наукове видання / Горський, Вілен Сергійович ; Під ред. Л.Г.Малишевської. - К. : Абрис, 1994. - 173 с.

Горянич, Марина. Княгиня Ольга і я [Текст]: оповідання / Горянич, Марина . - К. : Гамазин, 2011. - 48 с.

Гроза Византии [Текст]: В дали веков; Гроза Византии; Красное Солнышко /А.Красницкий; Русские исторические женщины: Отрывок из очерка/Д.Мордовцев; Сага об Эймунде. - М. : Терра, 1996. - 629 с.

Грушевський, Михайло Сергiйович. Ілюстрована історія України [Текст]: з додатком Нового Періоду Історії України за роки від 1914 до 1919 / Грушевський, Михайло Сергiйович ; Передм. авт. - К. : Видавництво Шкільної Ради, 1990. - 559 с.

Дамаскин, Игорь Анатольевич. Разведчицы и шпионки [Текст] / Дамаскин, Игорь Анатольевич. - М. : Олма-пресс, 1999. - 432 с.

Дорошенко, Дмитро Іванович. Нарис історії України в 2-х томах [Текст]: до половини XVII століття. Т.1 / Дорошенко, Дмитро Іванович ; Передм. О.Оглоблина. - Вид. 2-ге. - К. : Глобус, 1991. - 238 с.

Дюпарк, Эдуард де ля Барр. Воительницы [Текст]: о самых прекрасных и самых басстрашных / Дюпарк, Эдуард де ля Барр; Пер. с фр., предисл., коммент. С.Нечаева. - Библиография: с.311. - Предисловие к русскому изданию: с.5. - 320 с.

Єфименко, Олександра Яківна. Історія України та ії народу [Текст]: історичний нарис / Єфименко, Олександра Яківна ; Перекл. з рос. В.Д.Калити; Передм. та прим. Т.Г.Лазоренко; Худож. В.В.Терещенко. - К. : Мистецтво, 1992. - 256 с.

Женщины Древней Руси [Текст] . - М. : Мысль, 1989. - 319 с.

Журавльов, Денис Володимирович. Хто є хто в української історії [Текст] : Князі. Гетьмани. Повстанці. Диктатори. Видатні особи XX століття / Журавльов, Денис Володимирович ; Передм. авт.; Худож. Н.Коноплич, А.Єрьоміна. - харків : Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2014. - 416 с

Изборник [Текст]: повести Древней Руси / Пер. со старосл.; Сост., коммент. Л.А.Дмитриева, Н.В.Понырко; Вступ. ст. Д.С.Лихачева; Худож. А.Моисеев. - М. : Художественная литература, 1986. - 447 с.

Іванченко, Раїса Петрівна. Отрута для княгині [Текст]: роман / Іванченко, Раїса Петрівна ; Худож. П.А.Крисаченко. - К. : Спалах ЛТД, 1995. - 464 с

Історія України в особах [Текст]: IX-XVIII ст. / Авт. кол.: В.Замлинський, І.Войцеховська; В.Галаган та інш.; Вступ. сл. В.Замлинського; Худож. Т.М.Канарська. - К. : Видавництво "Україна",1993.- 396 с.

Книга в довідково-енциклопедичній формі дає інформацію про видатних осіб, що відіграли значну роль в історії нашої держави з часів Київської Русі до появи на карті світу сучасної незалежної України

Княгиня Ольга [Текст]: повість, оповідання / Бабицька, Тетяна Марківна ; Худож. П.А.Крисаченко. - К. : Молодь, 1990. - 216 с.

Котляр, Микола Федорович. Історія України в особах [Текст] : Давньоруська держава / Котляр, Микола Федорович. - К. : Україна, 1996. - 240 с.

Котляр, Николай Федорович. Древняя Русь и Киев [Текст]: в летописях, преданиях и легендах / Котляр, Николай Федорович ; Предисл., послесл. авт. - К. : Наукова думка, 1986. - 159 с

Крип'якевич, Iван Петрович. Історія України [Текст]: нове видання / Крип'якевич, Iван Петрович, Дольницький, Мирон ; Під ред., доп., прим. П.Ісаєва. - Нью-Йорк : Видавництво Шкільної Ради при УККА, 2007. - 254 с.

Кузич-Березовський, Іван. Жінка і держава [Текст] / Кузич-Березовський, Іван ; Передм. авт., Л.Дещинського. - Львів : Світ, 1994. - 287 с.

Лотоцький, Антін. Княжа слава [Текст] / Лотоцький, Антін ; Підготовка тексту, вступ. ст. Б.Якимовича; Худож. П.С.Андрусів. - Львів : Каменяр, 1991. - 232 с.

Луговий, О. Визначне жіноцтво України [Текст]: історичні життєписи / Овруцький-Швабе, Олександр ; Вступ. ст. автора; Худож. О.Д.Назаренко. - К. : "Дніпро", 1994. - 335 с

Мельничук, Георгій. 1000 незабутніх імен України [Текст]: науково-популярне видання / Мельничук, Георгій ; Худ. Ю.А.Демидьонок. - К. : Школа, 2005. - 288 с.

Морозова, Людмила Евгеньевна. Русские княгини [Текст]: женщины и власть / Морозова, Людмила Евгеньевна ; Предисл. автора. - М. : АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2004. - 256с. :

Паль, Лин фон. Тайны Киевской Руси [Текст] / Паль, Лин фон ; Предисл. авт. - М.; СПб. : АСТ; Астрель, 2008. - 351 с.

Панова, Вера Федоровна. Сказание об Ольге [Текст] / Панова, Вера Федоровна ; Под ред. Г.В.Антоновой; Худож. Т.Горб. - СПб.: "Детская литература", 1968. - 64 с. : ил. - (В обкл.) 0-13.

Сахаров, Андрей Николаевич. Дипломатия Древней Руси [Текст]: зарождение древнерусской дипломатии / Сахаров, Андрей Николаевич ; Худож. А.В.Сальников. - М. : Педагогика, 1987. - 128 с.

Святая Ольга, Владимир Святой: Жизнеописания, факты и гипотезы, портреты и документы в 30 книгах [Текст]: сборник. Кн.1 : российские судьбы: Святая Ольга, Владимир Святой / Сост. Н.Н.Лисовой, М.Б.Поспелов. - М. : Новатор, 1996. - 400 с :

Семашко, Ирина Ильинична. Сто великих женщин [Текст] = : научно-популярное издание / Семашко, Ирина Ильинична. - М. : Вече, 2000. - 576 с. Галерея історій життя відомих жінок - символів свого часу

Серба, Андрей Иванович. Мёртвые сраму не имут [Текст]: историко-приключенческие повести / Серба, Андрей Иванович ; Сост. Л.М.Грибкова; Худож. С.В.Соколов. - Нижний Новгород : Флокс, 1994. - 476 с.

Сліпачук, Василь Омелянович. Родовичі [Текст] / Сліпачук, Василь Омелянович ; Худож. Д.І.Принцевський. - К. : Веселка, 1983. - 217 с. : іл. - (В пер.) 0-60.

Сліпушко, Оксана. Жриці влади і любові : єгипетська цариця Клеопатра і руська княгиня Ольга / Сліпушко, Оксана. - К. : Аконіт, 2004. - 271 с.

Сліпушко, Оксана. Таємниці володарів Русі : від Олега до Володимира Мономаха / Сліпушко, Оксана. - К. : Аконіт, 2003. - 188 с.

Субтельний, Орест. Україна: Iсторiя / Субтельний, Орест ; Пер. с англ. Ю.I.Шевчука; Передм. С.В.Кульчицького та авт.; Худож.О.Г.Григор. - 2-е вид. - К. : Либiдь, 1992. - 512 с. Розповідь канадського історіка про минуле й сучасне України:

Толстоухов, Анатолій Володимирович. Украина-Европа: хронология развития [Текст] : С древнейших времен до нашей эры. Т.1,2 / Толстоухов, Анатолій Володимирович, Зубанов, Володимир Олександрович ; Сост. О.А.Григорьева, Н.Н.Артемьева, В.В.Зубанова; Под ред. Н.Н.Бровко, А.В.Курочкина, А.А.Корниевского. - К. : Крион, 2008. - 768 с.

Українки в історії [Текст] / За заг. ред. В.Борисенко. - 2-ге вид., стеріотип. - К. : Либiдь, 2006. - 328 с.

Харченко, Татьяна Николаевна. 100 знаменитых людей Украины [Текст] / Харченко, Татьяна Николаевна, Очкурова, Оксана Юрьевна, Рудычева, Ирина Анатольевна. - Харьков : Фолио, 2004. - 511 с.

Черняк, Ніна. Княжа доба [Текст]: коротка історія / Черняк, Ніна ; Під ред. Є.Федоренко. - Нью-Йорк : Видавництво Шкільної Ради при УККА, 2010. - 96 с

                                         Фільмографія

Гра долі [Оптичний диск]: серіал документальних фільмів. Збірка №16 : Славетні жінки / Автори сценарію Н. Сопіт, В. Вітер, В. Образ та інш., ведуча Н. Сопіт. - К. : ВІАТЕЛ, 2006. - 50-00.

До біографії княгині Ольги

В Україні 24 липня, за новим стилем, вшановують пам’ять святої рівноапостольної княгині Ольги, бабусі Володимира Великого.

Однією з надзвичайно важливих та цікавих постатей в українській історії є Велика княгиня Ольга За народними переказами княгиня Ольга - діяльна, мудра, «віща» правительку й захисницю землі Руської. Від природи ця жінка була наділена гострим розумом, нестримною енергією, широтою поглядів та несхибною волею.Образ Ольги постає перед нами із сторінок «Повісті минулих літ» Нестора Літописця, візантійських хроністів і письменників. Православна ж церква шанує Княгиню Ольгу (у хрещенні Олену), як святу й рівноапостольну.

У видатній пам'ятці часів Київської Русі - Софійському соборі у Києві, на фресці відновлене портретне зображення княгині Ольги. Її обличчя має досить суворий вигляд: великі очі, тоненькі, темні, трохи вигнуті брови, прямий правильної форми ніс. З під мафорія виглядає темно-каштанове волосся з проділом посередині. Дуже виразний рот княгині з щільно стуленими тонкими губами, що надає обличчю владного, вольового виразу. На ній сукня світло салатового кольору.

Де й коли народилася Ольга, з якої родини походила, чи була князівського роду? - дослідники по-різному відповідають на ці питання. Найпоширенішою є думка, що народилася вона близько 890 року у місті Пскові, в землях кривичів. «Повість минулих літ» стверджує, що Олег привіз Ігореві 903 року наречену з Плескова (північна діалектна форма назви Псков): «була вона мудрою та кмітливою; від неї народився син Святослав». Проте ім'я Ольга - Хельга, начебто вказує на скандинавське походження княгині. Звідси - традиція вважати її шведкою, дочкою одного з дружинників Рюрика, що був намісником у Пскові. Існує також гіпотеза, за якою Ольга могла бути болгарською царівною (її рідне місто Плесков ототожнюють з болгарською столицею Пліски). Ще інші вважають її дочкою псковського посадника Госмомисла. Але державницька діяльність нашої княгині доказує противне. Так поводитись з цісарями і підданими, як вела себе Ольга, може тільки жінка-володарка, що змалечку звикла наказувати і розпоряджуватись, а вияви пошани до себе приймати за їй належне. Загалом, встановити точне походження, час і місце народження цієї легендарної особистості неможливо через нестачу фактичного матеріалу.

Найпоширенішою серед науковців є думка, що дитинство майбутньої княгині минуло у селі Вибути поблизу Пскова. Легенда каже, що у псковських лісах вона випадково зустріла княжича Ігоря, що саме приїхав на полювання. Якось трапилося йому за рікою лов побачити, але не міг ріки перейти. Помітив, що хтось на човні пливе, і попросив, щоб його за річку перевезли. Коли ж човен пристав до берега, молоденький мисливець умостився в нім. А коли роздивився Ігор, що це не юнак, а дівчина в нього перевізником, та ще й на обличчя вельми гарна ота Ольга, зараз же, блудною похіттю запалився від самого тільки погляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А вона, збагнувши, яку лиху похіть мав, про чистоту свою подумавши, його мову припинила своєю мовою, як мудра мудрого, кажучи: «Чому, княже, тривожишся? Зрозуміла-бо зі слів твоїх, що хочеш з мене насміятися, чого упаси боже! Але прошу тебе, послухай мене, відкинь від себе лиху похіть, бо потім будеш і сам того соромитися. Згадай, що ти князь, а князеві треба бути як світильнику - бо як же можеш інших судити, коли сам зло чиниш? А ще й те знай, що нас тут тільки двоє, тому не можеш ти насильство вчинити, бо ліпше волію чистою втонути, та й ти зі мною мусиш, ніж чистоту свого дівоцтва стратити».

Такі і більше того слова говорила Ольга Ігореві. Князь же, чуючи такі мудрі слова, засоромився, мовчки переїхав річку, а згодом від'їхав до Києва. Такий добрий був початок блаженної Ольги, яка ще не знала ані Бога, ані заповідей його не чула, а таку знайшла від Бога премудрість, щоб зберегти чистоту.

Згаданий епізод, як і всі інші, що складають зміст життя Ольги, саме й слугував тій меті, щоб показати, що святий, за уявленнями, закладеними в тогочасній свідомості русичів, був обранцем серед людей. Він по суті належить не їм, а світові Божому. Тим-то святий сприймався так, що він є поза часом, яким міряють людське життя. Він не знає розвитку, оскільки ознака святості схована в ньому від самого народження.

Князь був глибоко вражений словами цієї надзвичайної дівчини. Її краса й надзвичайний розум запали йому в серце. А коли настав час одружитися, наказав Ігор шукати гарну й мудру дівчину, щоб могла стати жоною йому. Коли ж зібрали їх немало, жодна йому не сподобалася, тоді згадав собі оту дивну й мудру дівчину, красу якої на свої очі бачив, а мудру мову якої власними вухами чув і, не забуваючи, в серці своєму носив. Тому-то, всіх інших відпустивши, послав по Ольгу вищезгаданого князя Олега, родича свого, і її було привезено до нього з належною честю.

Цим завершується перший епізод у життєписі Ольги, як він постає у вітчизняній книжній традиції.

У 903 році Ольгу віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому тоді виповнилося 25 років. Оскільки вона ще була маленькою дівчинкою, шлюб спочатку був номінальним.

Лише через 30 років, за свідченнями Нестора, у подружжя народився єдиний син - Святослав. Це малоймовірно з природних причин: Ользі на той час мало бути 50-55 років. Та й за тодішньої спадкоємності влади і досить вільної язичницької сім'ї Ігор просто не став би так довго очікувати народження спадкоємця, й Ольга не потрапила б на сторінки історичних хронік. Тому логічним  є припущення дослідників, що вона народилася близько 910 року і взяла шлюб з Ігорем приблизно у 930 році. Згідно з Іпатіївським літописом син Святослав народився в 942 році. Але літописні джерела повідомляють, що очевидно Святослав був у них не першою дитиною, проте в історію увійшов тільки він.

   Так чи інакше, стала Ольга не лише дружиною, а й мудрою помічницею Ігоря. Про роки правління Ігоря відомо дуже мало. За своє недовге князювання Ігор проявив себе талановитим будівничим держави і відважним флотоводцем. Під його управлінням флот древньокиївської держави дістав подальший розвиток і продовжував служити важливим аргументом зовнішньополітичної діяльності князя, направленої на зміцнення древньокиївської держави. Воєнні заходи Ігоря аж ніяк не свідчать про його виняткову войовничість чи жорстокість. Такими були закони тогочасного життя, згідно з якими право на володарювання треба було доводити силою. Виявом відносин між володарем і підлеглими було полюддя та збір данини.

   Згідно з хронологією «Повісті минулих літ» князь Ігор заступив на княжий стіл після смерті Олега. У 914 році Ігор здійснив похід на деревлян, які намагалися відокремитись від Києва. У 915 році уклав мирну угоду з печенігами, які з'явилися тоді в південноруських степах. Він продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія. Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс про які писали візантійські хроністи. У 941 році Ігор організував морський похід на Візантію, щоб забезпечити інтереси торгівлі. Але похід на Константинополь (зараз Стамбул) закінчився невдало: візантійці спалили його флот «грецьким вогнем». А у 944 році, не прийнявши поразку, знову вирушив на Візантію і, отримавши викуп, уклав з нею договір.

   Численні і широкомасштабні воєнні походи вимагали значних витрат і ресурсів, що підштовхувало князя збільшувати данину із підкорених земель. Ці походи відволікали Ігоря від внутрішніх подій, Ольга дедалі більше входила в державні справи. Після того, як був укладений мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших подій в історії Русі Х ст. - деревлянське повстання 945 року, причиною якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені повічний збір данини.

 Восени 945 року князь з дружиною і його «муж» - старший дружинник Свенельд зі своїми «отроками» (дружинниками) пішли за даниною у Деревлянську землю. «Отроки» Свенельда, збираючи данину, нещадно грабували населення. І це, згадує літописець, викликало недобру заздрість у дружини Ігоря. Дружина почала нарікати, що він занадто багато дав доходів одному Свенельдові: «Тепер, - казали вони, - Свенельдові вояки посправляли собі зброю й одежу гарну, а ми ходимо голі». Та й почали намовляти Ігоря, щоб пішов з ними у деревлянську землю ще і собі з неї взяти: «Ходімо, - кажуть, - княже, добудеш і ти, і ми». Так вже зібравши данину, князь Ігор почав збирати її вдруге. Потім розохотився на ту деревлянську данину, що так слухняно йому дали, та й каже дружині: «Ви собі з данню йдіть додому, а я вернуся і ще походжу». І пішов ще данину збирати, з малою дружиною, щоб не ділитися з усією дружиною і більше собі дістати. (Так оповідали потім Свенельдові дружинники про Ігореву жадність). Деревляни, почувши, що Ігор знов іде з них данину брати, втратили терпець і порішили йому кінець зробити. Зібрали раду зі своїм князем Малом і кажуть: «Як вовк унадиться між вівці, то і все стадо викосить, як його не вбити, так і з цим Ігорем: як не вб'ємо його, знищить нас до решти». Послали до його, щоб спам'ятався і дав їм спокій: «Чого знов ідеш до нас? Адже взяв уже всю данину!». Та він не послухав і почав збирати данину.

   У Деревлянській землі вибухнуло повстання. До селян і міського населення пристала місцева і феодальна знать на чолі з князем Малом. Під час повстання деревляни з міста Іскоротеня напали на його дружину «убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало». Князя Ігоря, за свідченням візантійського хроніста Лева Діякона, було не просто вбито деревлянами вони роздерли його, прив'язавши за ноги до двох похилених дерев.

Владарювання Ольги

Після смерті чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки керувала державою від імені свого малолітнього сина Святослава. Княгиня Ольга прийняла християнство.

Ця нерадісна звістка про смерть Ігоря облетіла Київ. Зосталася в Києві по Ігорю його вдова Ольга з малим сином Святославом. Наступнику Київського престолу Святославу було тоді тільки три роки. Першим ділом за свій обов'язок Ольга вважала помститися за чоловіка і приборкати деревлян. Помста була святим ділом у ті часи: «Хто не відомстить - за того Бог не відомстить», - каже старе слов'янське прислів'я, і чим тяжчою була помста, тим більше честі було месникові. Літописець Нестор так розповідає про цю помсту та початок князювання Ольги:

   «...З усіх кінців міста люди прямували на Гору - Верхнє місто, де був княжий двір. Збиралися на майдані біля кам'яного палацу князя. Стояли мовчки й чекали появи княгині. Нарешті тишу розірвали звуки рогу. У дверях з'явилася княгиня з почтом. Вона була одягнена у чорний плащ - корзно, одна пола якого була перекинута через ліву руку. На голові - чорна хустка - мафорій і золотий обруч, які ще більше підкреслювали блідість вродливого обличчя. У правій руці вона тримала золотий князівський жезл з тризубом на кінці - символ влади. Поряд з нею був малолітній син Святослав.

   Ольга гучно мовила: «Вбито мого чоловіка, а вашого князя. Що будемо робити, люди?». Натовп загомонів, почулися вигуки. Наперед вийшов старий жрець і підняв руку: «Звичаї нашого народу та закони держави вимагають помсти деревлянам-вбивцям нашого князя. Та поможе нам великий Перун в цьому!». Натовп схвально загув, а воїни-дружинники вихопивши з піхов мечі, почали ними розмахувати. Княгиня, зачекавши трохи, мовила: «Хай буде так, як велять наші звичаї і закони. Клянуся помститися за мого і вашого князя Ігоря!». Заплакані очі її заблищали, увесь її вигляд свідчив про непохитну волю і рішучість».

   На підставі норми давньоруського права, згідно з яким вдова, якщо вона знову не одружувалася, виконувала після смерті чоловіка його господарські і соціальні функції, княгиня Ольга стала повновладною правителькою землі Руської.

   Звичай кривавої помсти, який в ті часи був реальністю, змусив Ольгу покарати вбивць чоловіка, але покаранню княгиня надала «державно-ритуального характеру». Літописний варіант - легенда про помсту Ольги - починається оповіддю про сватання до неї деревлянського князя Мала. Кияни ретельно готувалися до великого військового походу, раптом прийшла звістка, що до Києва їдуть деревлянські посли, щоб говорити з Ольгою. Розсудили деревляни так: «Оце князя руського ми вбили, візьмемо жону його Ольгу за князя Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочемо».

...Припливли посли до Києва човном по Дніпру і пристали під Боричевим (десь навпроти сучасної Андріївської церкви). І було їх двадцять «ліпших мужиків». Ольга ж сиділа біля вікна у своєму палаці і спостерігала за їх прибуттям. Коли ж сповістили про їх приїзд, вона сказала: «Добрі гості прийшли!». Звеліла звати й запитала: «Скажіть-но, заради чого ви прийшли сюди?». Деревляни відповіли: «Послала нас деревлянська земля. Мужа твого ми вбили, бо був муж твій, як той вовк, що обкрадав нас і грабував, а наші князі добрі є, бо пильно подбали вони про деревлянську землю. Іди-но за нашого князя, за Мала». Вислухала княгиня й каже: «Люба мені мова ваша. Мужа мені мого вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіть на човен свій і лягайте спати, пишаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажете: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесете нас у човні». Посли, не підозрюючи нічого поганого, пішли спати, гадаючи, що всі ті іносказання княгині - звичайні весільні приказки. Тим часом Ольга звеліла викопати за городом на тюремному дворі велику і глибоку яму, а вранці наказала покликати послів. Кияни прийшли до них і кажуть: «Зве вас Ольга на честь велику». А вони у відповідь: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки не підемо, а понесіть нас у човні!». Поміркували кияни і вирішили: «Доведеться нам нести їх. Князь наш вбитий, а княгиня наша хоче йти за вашого князя!». І понесли їх у човні у супроводі великого натовпу людей у місто на Гору, а вони сиділи, взявшись у боки, пишаючись, одягнені у багатий одяг із коштовними прикрасами. Принесли їх у княжий двір. Ольга сиділа у палаці й спостерігала за всім. Потім неквапливо витягла білу хустинку й махнула нею. На цей знак кияни, що несли лодію, вкинули її разом з послами у яму. А Ольга зійшла вниз з вежі і, нахилившись над ямою, спитала: «Чи добра вам честь?». Вони відповідали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві!». І наказала княгиня закопати їх живими. Це була перша помста Ольги. Сватання князя Мала за Ольгу, на думку дослідників, відображало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах деревлян, що знаходилися на значно нижчому рівні соціально-економічного та культурного розвитку, ніж київські поляни.

   Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до деревлян: «Якщо ви мене щиро просите, то пришліть до мене нарочитих мужів хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Деревляни, почувши це, відправили до Києва найбільш знатних мужів - князівського роду, бояр, купців. Коли вони прибули до Ольги, вона наказала витопити баню для послів. Так і зробили. А коли посли милися, княгиня наказала запалити баню і всі згоріли в ній. Такою була друга помста Ольги.

У діях і завданнях Ольги було багато фольклорних мотивів, загадок та іносказань. Дослідники висловлюють різні думки щодо них. Наприклад, посли не розгадали Ольжиних «весільних» загадок, отже, вони самі винні у своїй смерті. Чи, коли у фольклорі, що загалом схвалює дії Ольги, складався переказ про помсти деревлянам, були намагання якось виправдати її і захистити від помсти родичів загиблих. В одному зі списків літопису вміщено навіть розповідь про сон князя Мала під час його чекання повернення сватів від Ольги. Йому приснилося, що до нього нібито прийшла Ольга і принесла в подарунок барвистий одяг, обшитий перлами, та чорну ковдру з візерунками і лодіями. Згадка у сні Мала перлів, чорної ковдри, лодій за давньоруськими середньовічними віруваннями були поганими прикметами, що провіщали нещастя.

Третя помста Ольги також не обійшлася без хитрощів. Київське військо вже було готове до походу на Деревлянську землю. І знову Ольга звернулася до деревлян зі словами: «Се вже йду я до вас. Тож готуйте медів багато у граді, де вбито мого мужа. Хай поплачу я над труною його і вчиню тризну мужеві моєму». Ольга з невеликою дружиною вирушила в путь. Поблизу міста Іскоростеня, на могилі чоловіка, наказала вона насипати величезний курган і чинити тризну. Деревляни пили, а Ольжині отроки прислуговували їм. Деревляни запитали Ольгу: «Де наші свати, що їх ми послали до тебе?». Вона відповіла, що вони йдуть сюди разом із київською дружиною. В язичеські часи на поминальному бенкеті не тільки пили, а й влаштовували змагання та воєнні ігрища. Цей стародавній звичай - битися, поминаючи померлих, у християнські часи викликав нарікання з боку церкви, що знайшло відображення у сповідальних запитаннях («а по мертвиці дрался?»). Ольга вирішила використати і цей давній звичай для помсти. Коли упилися деревляни, спочатку звеліла княгиня отрокам своїм пити за них, а потім вбити їх. І посікли їх п'ять тисяч...

   Отак, здійснивши три ритуальні помсти за смерть чоловіка, Ольга виконала свій обов'язок за давнім звичаєм. Але ж помститися за батька мусить також і син. Отож наступного, 946 року Ольга скликає велике військо і, очоливши його разом з малим Святославом, рушає на деревлянську землю. Згідно з «Повістю минулих літ», цей похід є перша подія, що значила початок князювання Святослава.

 Супроти киян виступило велике військо деревлянське. Коли зійшлися вони, малий Святослав здійняв свого списа і кинув на ворогів. І хоча він був ще малосила дитина, і спис його, пролетівши межи вуха коневі, впав ледве не біля ніг його, та все ж символічний акт цей став знаком на початок бойовища і на те, що очолив його сам князь. Військо Ольги обложило головний город деревлян Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря. Вони стійко оборонялися, бо добре розуміли, що їм пощади не буде. Облога тривала цілий рік, але військо не могло здобути міста. Тоді Ольга відрядила послів до деревлян із такими словами: «До чого ви хочете досидітися? Чи ви хочете всі з голоду померти, не згоджуючися на данину. Ваші гради вже взяті і люди давно обробляють свої ниви». Городяни відповіли: «Раді б ми відбутися даниною, тільки ж ти за чоловіка загиблого жадаєш помститися». Ольга мовила так: «Я вже помстилася за чоловіка свого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну чоловікові моєму. Тому я вже не буду помсти чинити, а хочу, взяти потроху данини і, помирившись з вами, піду назад». Запитали деревляни: «Що ж ти бажаєш узяти в нас? Залюбки дамо тобі меду й хутра». Вона відказала на це так: «Нині не маєте ви ані меду, ані хутра. Мені ж треба з вас небагато: дайте мені од кожного двору по троє голубів і по троє горобців. Бо не хочу я тяжкої данини накладати на вас, як ото чоловік мій, а свого прошу у вас малого. Знемоглися бо ви в облозі, тож дайте мені се мале». Деревляни радо погодились. Поназбирали з кожного двору по три голуби та горобці і з поклоном послали княгині. Те, що вона зажадала такої необтяжливої данини, не збудило в них підозри. Адже ж бо спрадавна повелося у східних слов'ян віддавати на жертву богам саме птахів. На те, гадали, й потрібна княгині така данина. Тим часом Ольга пороздавала своїм воїнам голубів та горобців і наказала прив'язати до кожного трут, а як смеркне трут підпалити й пустити птаство на волю. Так і зробили. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці під стріхи. І спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І не було жодного двора, де б не горіло, і не можна було погасити, бо палало з усіх боків. І побігли люди з міста, а Ольга наказала воїнам їх ловити: одних убивати, а інших у полон брати. Так узяла княгиня город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила, декого віддала у рабство, а решту змусила платити тяжку данину.

   ...Так літописець Нестор у «Повісті минулих літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.

Реформи державні

Разом з тим Ольга розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який спричинився до смерті Ігоря. Вона впровадила перші в Київській Русі «реформи», чітко окресливши землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини.Княгиня водночас стежила за тим, щоб підлеглі не позбавлялися засобів до існування й відтак могли сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, вона в такий спосіб забезпечила себе постійним прибутком. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожувала. Піддані відчували її рішучість і державну розсудливість.

Вона здійснила ряд реформ, створила так звані погости для стягування данини, запровадила регламентацію феодальних повинностей тощо. Літописець повідомляє: «І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини її ішли Києву, а третя - Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом. І пішла Ольга по Деревлянській землі з сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки».

 

             Хрещення в Царграді.

            Мініатюра з Радзивілівського літопису

 

 

Княгиня руйнувала язичеські капища і будувала церкви. За свідченням пізнього Іоакимівського літопису, збудувала дерев'яну церкву святої Софії поблизу Золотих Воріт. Присвячена премудрості Божій церква мала стати кафедрою митрополита Київського, запрошеного на Русь єпископа. Та не діждалась княгиня здійснення своєї мрії - церква згоріла 1017 року. Пізніше Ярослав Мудрий на тому місці збудував кам'яний Софійський собор, який до сьогодні стоїть як святиня України.

За князювання Ольги розбудовувався й прикрашався її стольний град. У Києві з'явилася нова князівська резиденція - Ольжин двір із «теремом кам'яним». Археологічні розкопки свідчать, що це був, імовірно, двоповерховий, укритий червоним шифером кам'яний палац, прикрашений мармуром і декоративною керамікою.

Діяльність Ольги зміцнювала фінансову базу князівської влади, апарат князівського державного управління, розширяла саму князівську вотчину. Все це зміцнювало і владу київської княгині, виправдовувало її зусилля, спрямовані на згуртування окремих земель - «клаптиків імперії Рюриковичів» в сильну державу на Сході Європи. Не меч, а мудрість і розум служили їй знаряддям у здійсненні цього задуму. Економічне зміцнення Київської держави, яке настало за адміністративними реформами княгині Ольги, сприяло росту політичної ваги Київської Русі в міжнародних відносинах.

Створена княгинею Ольгою система управління об'єктивно вимагала нової форми ідеології. Язичество не відповідало пекучим потребам внутрішньої політики Давньоруської держави. Ольга не могла спертися на язичество і в своїй зовнішній політиці, головною метою якої було розширення економічних, політичних і культурних зв'язків з сусідніми християнськими державами, серед яких головне місце посідала Візантія. Незважаючи на зростаючу військову могутність Русі, на перешкоді стояло язичество, що на той час було символом «варварства». Тому бажання княгині прилучитися до християнської віри цілком зрозуміле. Княгиня намагалася одержати хрещення з рук візантійського імператора і патріарха тільки в столиці імперії - Константинополі з ціллю вознесіння особистої влади і зміцненню міжнародного авторитету своєї країни.

Найважливішим зовнішньополітичним партнером Руської держави за часів Ольги лишалася Візантія. Влітку 956 року княгиня відвідала столицю Візантійської імперії і була прийнята імператором Костянтином VII Багрянородним. Велика армада човнів, як розповідає Нестор, доставила у гавань Константинополя Золотий Ріг понад ста осіб посольства Ольги з обслугою і воїнами - майже півтори тисячі чоловік.

Хрещення княгині Ольги

Велика княгиня Ольга вступає в храм Святої Софії, Константинополь. Худ. І. Г. Машков

Насамперед, перебуваючи у Константинополі, княгиня добивалася встановлення династичних зв'язків з візантійським імператорським домом. Щоб здійснити цей план, потрібно було як мінімум вирватися за межі «варварського» світу. А до цього був єдиний шлях — хрещення, яке Ольга і прийняла, одержавши християнське ім'я Олени в честь матері Костянтина I Великого. За літописними джерелами відомо, що при зустрічі візантійський імператор, зачарований розумом Ольги, буцімто мовив: «Достойна ти єси цесарствувати в городі сьому з нами». Вона ж, збагнувши зміст цих слів, відповіла цесарю: «Язичниця я. Якщо хочеш хрестити мене, то хрести мене сам — інакше не охрещуся». І хрестили її цар з патріархом. І патріарх, навчивши її православної віри, охрестив і благословив її, кажучи:«Будь благословенна між жонами руськими, бо залишила ти темряву й полюбила світло». І сказав про неї: «Хай благословляться сини руські до останнього роду внуків твоїх!».

Стосовно хрещення Ольги, дослідники додержуються думки, що Ольга відвідала Константинополь уже християнкою. А як же тоді літописна оповідь про хрещення Ольги в Царграді? Вважають, що Ольга хрестилася у Києві ще до подорожі у Візантію і це, вірогідно було зроблено таємно, враховуючи язичеське оточення та погляди її сина Святослава. У Царграді, коли Ольга прийняла благословення патріарха під час урочистої відправи у Константинопольській Софії, ця акція, за згодою самої княгині і завдяки візантійцям, була сприйнята як її дійсне хрещення. Подія поступово набула розголосу в середньовічному світі і переросла з особистої справи Ольги у важливий державний акт.

Щодо імовірних переговорів Княгині Ольги, з імператором про хрещення країни й приїзду єпископа до Русі, то тут вона, щоб закріпити це в дусі часу, певно, мріяла про династичні зв'язки свого сина з візантійською принцесою. На жаль, з цих планів нічого не вийшло, імператор рішуче відмовив їй і не пішов на подальші переговори. Можна уявити й причини цієї відмови. Цар зазначив, що її син, великий князь Святослав, зверхник Русі - язичник. Саме тому Ольга, повернувшись додому, почала умовляти сина прийняти християнську релігію. Причому вона мала на увазі не стільки хрещення київського князя, а дбала про прилучення Київської Русі до християнського світу. Це добре видно з її висловів у літопису після повернення до Києва: «Якщо бог захоче помилувати рід мій і землю Руськую, хай покладе їм на серце звернутись до бога, як ото і мені бог дарував».

Збереглася ще така легенда. Коли горда та вдоволена Ольга повернулася до Києва, то біля церковки святого Іллі в гурті християн пізнала старця - сліпця, що колись ще в дитинстві пророкував їй бути княгинею. Підійшовши до нього вона сказала: «Старче, як шкода, що ти не можеш бачити мене! Я та сама Ольга, що ти ще маленькою пророкував їй бути княгинею. Пророцтво твоє справдилося». А старець підняв сліпі очі вгору, простягнув руки і сказав: «Ти велика грішниця, княгине Ольго! Кров невинних громадян на твоїх руках. Покайся, Ольго! Кайся за гріхи твої!» Кайся... - чулися за нею слова. І часто бачили люди, як вона заходила до старця, що жив біля церкви святого Іллі. Ніхто не знав, чому. А старець навчав княгиню праву Христової віри. З того часу вона змінилася до непізнання.                                                                     Запозичено з : http://sviata.com.ua/persons/kniaginia-olga/

"Княгиня Ольга стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України" (Історія Християнства на Руси-Україні, Τ. І, с. 186). А історик Наталія Полонська-Василенко писала: "Нікому з володарів не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що впродовж двох десятиріч виступає в ареолі мудрості й жіночого чару" (Історія України, Τ. І, с. 101).

Дата хрещення Ольги не відома точно. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі джерела широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Русі, вони не могли б оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках і вже як християнка була потім з великими почестями прийнята у Царгороді.

Загалом, християнство було відоме українцям ще з апостольських часів, саме на наших землях зазнав мученицької смерті перший Папа Климентій. Уже за часів Аскольда і Дира, а також пізніше - князя Олега ) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги.

Професор М. Чубатий про мотив Ольги прийняти Христову віру пише так: "Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства" (Цит. твір, с. 174).

Християнська віра вплинула на особисте життя Ольги. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила у нього єпископа і священиків.

Старання Ольги навернути і свого сина Святослава в християнську віру не увінчалися успіхом. У Повісті времєнних літ читаємо: «Ольга, живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто говорила: "Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися". Він же не звертав уваги на те, кажучи: "Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися"».

Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона 969 року, маючи близько 75 років.

Святий Володимир Великий, онук княгині Ольги, який 988 року ввів християнство як державну релігію на Русі, близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митрополита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги.

Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги. Вони зберігалися там до XVIII ст. Згідно з рішенням Синоду Російської Церкви, їх переховали, але місце нікому не відоме.

Після смерті княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам'яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне.

Культ святої Ольги і празнування дня її смерті існували ще до приходу монголів. Очевидно, що ще до цього були відомі і чуда за її посередництвом, бо її ім'я було поміщене у список святих приблизно в XII ст. Про святкування пам'яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Списки переписані з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих Київської області, що їх празники були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: "Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння". Згаданий сербський Пролог подає день смерті Ольги - 11 липня (24 липня - за новим стилем).

Як пише у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, не можна з певністю сказати, чи окрема служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її празника походить з середини XV ст.

Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царгородського Патріарха Йоасафа пом'яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імені Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах.

У богослуженні празника святу княгиню Ольгу величають такими похвалами: "Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам'ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману... Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам'ять". https://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/39995/

Отже, як і всіх святих Київської Русі, Ольгу вшановують як обдаровану чудотворною силою, яку, з Божої ласки, віддають її останки, чудовно вздоровлюючи правовірних.

Тими осібними рисами, що визначали вони місце Ольги в пантеоні давньоруських святих, були передовсім її роль шанованого предка в християнській гілці князівського роду Рюриковичів, а також апостольська місія, яку започатковує вона разом з онуком своїм Володимиром. Ольга, підкреслювалось у "Кройнщі" Феодосія Софоновича (XVII ст.), "первая рускую землю святым крещением просветила".

Це й було підставою для зближення в традиції давньоруської писемності образів Ольги та Володимира з образами візантійських святих Костянтина й Олени, а також для перенесення на цих князів Київської Русі найменування "рівноапостольні", яке у візантійській традиції встановилося як загальний царський титул. Але й в Ольги та у Володимира є свої осібні права на святість. Ці права здобули їм їхні особисті риси поведінки, моральні якості, виразно змальовані у присвяченій цим святим агіографічній літературі, - то є внесок згаданих князів у витворений на Русі образ святості як ідеал моральності. Саме на вияснення цих рис ми й спрямуємо свою увагу, взявши як приклад образ Ольги, як постає він з писемних пам`яток.

Популярність княгині в народі від самого початку була надзвичайно велика, а через те, на думку дослідників, ще раніше тих джерел, що збереглися до наших днів, мала існувати якась докладна церковна повість про хрещення та смерть Ольги, з якої, як з першоджерела, власне й зачерпувала звістки про неї вся подальша писемна традиція. Отак і виникло, як вважається, вже згадуване нами найдавніше проложив Житіє Ольги, яке дійшло до нас у складі сербського "Прологу" кінця ХIIІ -XIV ст. Дослідники гадають, що складено його було на Русі у XII ст.

Згодом з`явилося інше проложив Житіє. Його виявили потім у складі давньоруського "Прологу" XIV століття.

Час же написання цього Житія, певно, XIII століття. Є ще одна писемна пам`ятка про Ольгу - це "Похвальне слово", яке зустрічається в рукописах здебільшого поряд із "Пам`яттю і похвалою святому Володимирові" Якова Мніха. До пізніших агіографічних творів про Ольгу належать поширене проложне Житіє та поширене Житіє її, вміщене в "Степенній книзі", - то вже XVI століття.

Але цим не "обмежене коло оповідей про славну княгиню. Велику увагу приділив їй Нестор у "Повісті врем`я-них літ". Про неї, як уже зазначалося, писав у "Слові про Закон та Благодать" Іларіон. Серед пізніших українських творів, де маємо значний матеріал для характеристики Ольги, чимале місце посідають передовсім "Кройніка" Феодосія Софоновича, "Синопсис" Інокентія Гізеля та "Літописець" Леонтія Боболинського. Усі вони створені у XVII ст. Нарешті, на початку XVIII ст. Димитрій Туптало віддає належне княгині у "Книзі житій святих". Отже, як бачимо, від давнини й аж до XVIII століття включно образ Ольги незмінно посідає чільне місце в писемній традиції, яка закладала у вітчизняній духовності підвалини морального ідеалу.

Життя Ольги притягує до себе інтерес не лише слов`янських книжників. Згадують про неї також і візантійські хроністи й письменники. Чимало написано про перебування Ольги в Константинополі у творі імператора Костянтина Багрянородного "Про церемонії візантійського двору". Згодом, у хроніках XI-XII ст., оповідають про її подорож до Царгорода візантійські автори Іоан Скилиця, Кедрін, Зонара та інші. http://hram.in.ua/biblioteka/sviati-rusy-ukrainy/73-book73/490-title721

Вшанування пам’яті рівноапостольної княгині Ольги

Великі заслуги Ольги у галузі державного будівництва, сприянні християнізації Русі призвели до уславлення і вшанування княгині після її смерті. Вже на початку XI століття київський письменник Іларіон ставить її поруч з Володимиром Святославичем - хрестителем Русі і пише, що вона «принесла хрест з Константинополя града». Пізніше за образним висловом Нестора-літописця «...передвісницею християнській землі, як вранішня зоря перед сонцем і зірниця перед світом» - порівнював Ольгу з зорею, що передує сходу сонця, маючи на увазі хрещення княгині, а під сонцем - прийняття християнства Руссю у 988 році. За свідченням старокиївського книжника Якова Мніха «...повернулася в землю Руську, в дім свій до людей своїх з радістю великою, просвітлена духом і тілом, несучи знамення Чесного Хреста».

Висока оцінка діяльності Ольги у середньовічному світі поступово перетворилася не просто на її вшанування, а на обожнювання, що означало прилучення її до лику святих. Прилучення Ольги до лику відбулося ще в домонгольські часи. Уже з першої половини XI століття зображення княгині з'являються у Візантії й Київській Русі. Церква високо оцінила роль княгині Ольги (у хрещенні Олени) у поширенні християнства і визнала її першою рівноапостольною святою на Русі, встановивши День пам'яті 24 липня (за новим стилем).

«Особистість Ольги уявляється ідеалом жінки свого часу, - відзначив Д. Мордовцев. - Як на ідеал жінки і мудрої правительки... дивився на неї народ, що присвятив їй перекази, в основі яких звичайно лежать значна доля історичної правди і факти, котрі дійсно мали місце, але були згодом прикрашені народною епічною творчістю; як на ідеал жінки свого часу дивився на неї й літописець, котрий хоча й недостатньо чітко, але передав нам її образ».

Ольга залишилась у пам'яті народній не тільки як княгиня, що мудро править державою, а й як неординарна, віддана традиціям жінка, що шанує пам'ять свого чоловіка, виховує сина, мудро править державою, і не хоче вийти вдруге заміж хоч би й за самого грецького імператора.

З іменем Ольги пов'язують спорудження храмів Святителя Миколая на могилі Аскольда та храм Святої Софії Премудрості Божої в Києві, закладений незабаром після повернення її з Царгорода і освячений 11 травня 960 року. Благовіщення Пресвятої Богородиці - у Вітебську, Святої Живоначальної Трійці - в Пскові. Псков з того часу називається в літописах Домом Святої Трійці. Храм, побудований Ольгою над річкою Великою, на місці, вказаному їй, за свідченням літописця, згори «Променем Трисяючого Божества», простояв понад півтора століття. У 1137 році святий князь Всеволод-Гавриїл замінив дерев'яний храм кам'яним, який був перебудований в свою чергу в 1З63 році і змінений нарешті донині існуючим Троїцьким собором.

У 1988 році з нагоди великого ювілею 1000-річчя Хрещення Київської Русі в Соборі Святого Петра у Ватикані (найбільший християнський храм світу, головний собор католицької церкви) були встановлені круглі мозаїчні медальйони із зображенням святих князя Володимира з гербом України і княгині Ольги, що принесли християнство з Візантії в Київську Русь.

У богослуженні святу княгиню Ольгу величають такими похвалами: "Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам'ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману... Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам'ять".

Докладніше див. : https://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/religious_holidays/39995/

Нагороди імені княгині Ольги

Державна нагорода України з 1997року - «Орден княгині Ольги»  І, ІІ, ІІІ ступеня.

 

 

 

 

«Орден святої рівноапостольної

великої княгині Ольги» Священного

Синоду Російської Православної Церкви

 

Ювілейна монета та поштова марка, присвячені княгині Ользі

В топографічних назвах

У Києві є Ольгинська вулиця.                  

Вулиця Княгині Ольги  у Львові          

Вулиця Княгині Ольги     у Рівному                                    Вулиця Княгині Ольги у Сарнах               

Вулиця Княгині Ольги у Житомирі            

Вулиця Княгині Ольги у Дніпрі                 

Вулиця Княгині Ольги у Надвірній           

Вулиця Княгині Ольги у Ковелі      

Вулиця Княгині Ольги у Буську

Вулиця Княгині Ольги у Варні

Вулиця Княгині Ольги у Стрию

Вулиця Княгині Ольги у Пустомитах

Вулиця Княгині Ольги у Петропавлівській Борщагівці

29 січня 2014 року у місті Шепетівка з'явилась Вулиця Княгині Ольги.

 

«Житіє» називає Ольгу засновницею міста Пскова.

У Пскові є Ольгинська набережна, Ольгинський міст, Ольгинська каплиця.

В честь княгині Ольги названа затока «Ольга» в Японському морі.

В честь княгині Ольги названо селище міського типу в Приморському краї.

***

На її честь названі Пластові курені:

24-ий УСП-ок та 26-ий УПС-ок.

 

Свято-Ольгинський собор в Києві.

 

Адреса:

вул. Вербицького, 3-г

Телефон: (044) 563-03-28

Сайт: http://www.sv-olginska.kiev.ua/

Образ Ольги у кіномистецтві:

- Фільм «Легенда про княгиню Ольгу». Двосерійний історичний фільм режиссера Юрія Іллєнка. Прем'єра фільму відбулася 27 лютого 1984 року.

- Фільм у поетичній формі літописів і переказів розповідає історію княгині Ольги, правительки Київської Русі кінця IX – початку X століть. Це розповіді трьох людей, які по-різному ставляться до Ольги: ченця Арефи, ключниці Малуші та онука Володимира.

https://www.youtube.com/watch?v=Oic_tBdROXM

- Фільм «Сага древних булгар. Сказание Ольги Святой», Росія, 2005. Режисер Булат Мансуров. У ролі Ольги Олена Бистрицька.

- Фільм «Сага древних булгар. Лествица Владимира Красное Солнышко», Россия, 2005. У ролі Ольги Олена Бистрицька.

Пам’ятники княгині Ользі

Памятник княгині Ользі у Києві

 

Памятник княгині Ользі у Коростені

 

    

       Памятник княгині Ользі у Пскові

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтернет-ресурси:

https://ru.wikipedia.org/wiki/Ольга_(княгиня_Киевская) Історичні джерела про княгиню Ольгу:

http://hram.in.ua/biblioteka/sviati-rusy-ukrainy/73-book73/490-title721 Ідеал мудрості. Рівноапостольна княгиня Ольга

http://cerkva.if.ua/index.php?id=1310&action=art Рівноапостольна Ольга, велика княгиня Київська, у святому хрещенні Єлена (969).

http://litopys.org.ua/ ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК ДО ІПАТІЇВСЬКОГО ЛІТОПИСУ Ольга-Олена, княг., ж. кн. Ігоря (Рюриковича) 11об. 6411; 18, 21об, 22об. - 246454, 645524об. - 25об. 6463; 26, 26об. 6476; 27, 27об. 6477; 41об. 6495; 1206654; 1466658; 1556659

http://www.you-woman.com/bio/olga_princess/olga_princess.htm Княгиня Ольга

http://www.shevkyivlib.org.ua/derzhavni-zakupivli/1430-bibliografichniy-pokazhchik-knyaginya-olga-zhitteviy-shlyah-ta-politichna-diyalnist.html Життєвий шлях та політична діяльність княгині Ольги

http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/category?cat_id=160234 Велика київська княгиня Ольга

https://inforesist.org/den-olgi-istoriya-traditsii-i-primetyi/ День святої княгині Ольги

Бібліограф –укладач: Фоміна Н. І.

Відповідальна за випуск: Мілашенко Т.І.  

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest

НАШІ НАГОРОДИ

Допоможіть молодіжній бібліотеці

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці - Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки): (044) 288-23-36

ВГОРУ