«Феофан Прокопович. Київський вчений і просвітник»

«Феофан Прокопович. Київський вчений і просвітник»

Біобібліографічний покажчик
до 335-річчя від дня народження

Життєвий шлях

Прокопович Феофан (бл.1677/81-1736) церковний і громадський діяч, письменник, учений.

7 червня 1681 року у Києві в родині крамаря Церейського народився Феофан Прокопович (Єлеазар). Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму. Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. По закінченні її, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. У роки навчання був одним з кращих учнів, добре опанував церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.

1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у базиліянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський Володимир-Волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ’я. У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам’ятки старого й нового Рима, засади католицької віри та організації папської церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая Коперника.

28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.

1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить епітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім’я Феофана в пам’ять про свого дядька.

З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію "Володимир", присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Д.Голіциним та О.Меншиковим.

1707 року стає префектом Києво-Могилянської академії.

1711 року його беруть у складі почту царя Петра I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов’я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.

1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга.

Регламент, він же устав Духовної колегії – їтрактат Прокоповича про церковну
реформу і заміну патріаршества Синодом

1718 року призначений єпископом псковським і нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги "Апостольська географія", "Коротка книга для навчання отроків", "Духовний регламент".

1721 року призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.

1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.

1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану "учену дружину" діячів культури, до якої належали Татіщев, Кантемир та ін.

Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища у церковній ієрархії.

19 вересня 1736 року помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.

Життя і діяльність Феофана Прокоповича чітко ділиться на два періоди: київський, коли він виступав як блискучий учений, письменник, філософ, педагог, та петербурзький, коли йому доводилося бути здебільшого церковним та політичним діячем.

Києво-Братський Богоявленський монастир

Перший період припадає на 1705—1716 роки, коли Феофан Прокопович викладав у Києво-Могилянській академії риторику, піїтику, арифметику, геометрію, філософію та богослов’я. Йому належить заслуга того, що він, як і багато з послідовників Петра Могили, був одним з прихильників відходу від схоластичних методів викладання. Прокопович, на відміну від багатьох інших київських викладачів, був знайомий з працями відомих тогочасних європейських філософів і першим почав пропагувати в академії філософію Декарта, Локка, Бекона, Спінози, Гоббса, які вели рішучу боротьбу за очищення й перебудову розуму від середньовічної схоластики, пустого красномовства, сліпого наслідування псевдонаукових догм, і закликав йти до осягнення істини шляхом знань. Феофан Прокопович визнавав Бога як основу всього сущого, але водночаc він вважав, що "матерію не можна ніколи ні створити, ні зруйнувати, ні зменшити, ні збільшити", оскільки вона розвивається на грунті власних, закладених природою закономірностей. Він відкидав погляди, за якими матерія не має власного існування, називав вчення Платона "казкою", а його ж таки вчення про ідеї - пустим маренням, бо вважав, що ніщо не виникає з нічого і світ є матеріальним. Матерія єдина і в левові, і в камені, і в людині. Виникнення й знищення, "кругообіг небес", рух елементів, активність і застиглість, інші стани й можливості речей відбуваються завдяки рухові, який є основою усього. Феофан Прокопович рішуче виступив проти марновірства і навіть наважувався дати критичний аналіз Святого Письма. У складеному ним самим курсі лекцій з філософії він твердить, що "поза межами цього світу нічого немає". На підтвердження вчений аналізує систему Коперника та вчення Галілея. Прагнучи дати наукове пояснення природним явищам, він використовував у своїх лекціях наукові експерименти з використанням мікроскопа, телескопа, армілярної сфери, основаної на вченні Коперника. Підтримуючи вчення Коперника та Галілея, яких свого часу заборонила папська інквізиція, Прокопович виступав за право кожного пізнавати й захищати істину, прагнув зблизити філософію з точними науками, пов’язати логіку й риторику з практикою. Прокопович вважав, що між положеннями Святого Письма, законами природи й розумом людини не має бути суперечностей, оскільки вони гармонійно влаштовані самим Творцем. Текст Святого Письма слід розуміти алегорично, відповідно до рівня уявлень і наукових знань часу. Твердження науки залишаються непорушними, якщо вони випливають з істинних посилань. Коли ж виникають суперечності між текстами Святого Письма і даними науки, Прокопович вважає, що слід дотримуватися науки, для якої Святе Письмо не може бути перешкодою. Феофан Прокопович обстоював думку багатьох тогочасних вчених Європи, що технічні досягнення повинні стати надбанням усього людства, закликав не боятися нового, брати в інших народів усе найкраще. Він високо цінував і використовував у своїй діяльності принцип сумніву й заперечував сліпу віру в догми та авторитети в науці. Він засуджував легковажність в оперуванні фактами історії, вважаючи, що в цій науці все має відтворюватися так, як було насправді.

Феофан Прокопович, укладаючи курси лекцій, які він читав у Києво-Могилянській академії, значно розширив, порівняно з попередниками, курси фізики, логіки, геометрії, започаткував викладання математики й фізики на рівні кращих взірців європейської навчальної літератури того часу. Теоретичні засади й скерованість на сучасні досягнення науки було продовжено у наукових курсах наступних після Прокоповича викладачів Києво-Могилянської академії - С. Кулябки, М. Козачинського, Г. Кониського, Й. Томилевича,

Т. Яновського, які зробили значний внесок у розвиток української науки.

У петербурзький період життя й творчості, коли Феофанові Прокоповичу доводилося бути більше церковним діячем і політиком, ніж вченим, він також прагнув у нових, уже російських умовах, де панували схоластика й сліпе дотримування встановлених канонів, примирити науку з вірою, створити таку богословську систему, яка б не заперечувала розвитку науки і припускала пріоритет світського начала над церквою в суспільстві. Саме ці погляди лягли в основу петровських реформ у Росії, активну діяльність у яких брав Прокопович. Спрямовуючи й обгрунтовуючи реформи Петра I, Феофан Прокопович був організатором так званої "вченої дружини", спілки однодумців у складі А. Кантемира, В. Татіщева, І. Черкаського та ін., які теоретично обгрунтовували й захищали нововведення Петра I й підтримували розвиток науки, ремесла, торгівлі, мистецтва, запроваджували гуманістичні елементи в освіту. Людина, вважав Прокопович, велична й славна своїм розумом, чеснотами. Вона є ніби другим, величним і досконалим, рівним самій природі, творінням. Основою діяльності людини має бути активність, чесність, сумлінність у виконанні обов’язків. Характер діяльності людини Прокопович пов’язував з її свободою. Завдяки розуму людина усвідомлює не тільки свободу, а й діяння, що з неї випливають. Водночас людина має завдяки своєму розумові і свободі вибору вільно обирати між добром і злом. Відштовхуючись від уявлень про природне походження держави, Прокопович заперечував теологічну концепцію суспільного розвитку як Божого промислу й обстоював тезу, що світська влада повинна стояти вище церковної, у чому знаходив і тоді, в особі голови синоду Стефана Яворського, і в наш час багатьох противників. Однак його настанови про те, що кожний суспільний стан, зокрема й церковний, має бути корисний державі, й донині залишилися неспростовними. Водночас, як син свого часу, Прокопович обстоював ідею одноосібного правління, тобто державний абсолютизм. При цьому він вважав, що державу має очолювати освічений монарх, "філософ на троні", покликаний звершувати просвітницькі ідеали.

Теоретично обгрунтовуючи абсолютистську владу освіченого монарха, Прокопович доводив правомірність привілеїв дворянства та необхідність кріпацтва, проте засуджував жорстоке ставлення російських поміщиків до своїх підлеглих. Потрапивши в атмосферу частих переворотів, інтриг, доносів, підступів і лукавства серед російської вищої світської та церковної верхівки, Феофан Прокопович прикладом власного життя нерідко заперечував ним-таки обгрунтовані істини про високе покликання людини, яка, як вінець творіння природи, має жити порядно й чесно. Він, ясна річ, не був позбавлений вад тогочасного суспільства, а часом був і виразником його непривабливих сторін, борючись із своїми супротивниками й догоджаючи черговому монархові, аби не втратити свого високого становища в державі. Але попри це Феофан Прокопович залишився в історії України і Росії як один найбільших письменників, вчених, церковних і політичних діячів початку XVIII століття.

Запозичено з http://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1860

Бібліографія статей
(подано в зворотній хронології)

2015

Безсмертний-Анзіміров, Андрій (есеїст, кінокритик). Феофан Прокопович - яскрава, суперечлива постать української історії XVIII ст. [Електронний ресурс] = http://incognita.day.kiev.ua/feofan-prokopovich-yaskrava-superechliva-postat-ukrayinskoyi-istoriyi.html / Безсмертний-Анзіміров, Андрій // День. - 2015. - 18 черв. 18 червня 1681 народився відомий діяч Епохи Просвітництва, видатний український богослов, письменник і публіцист, поет, філософ, математик, яскравий представник українського бароко архієпископ Феофан Прокопович (Теофан Прокопович, в миру Єлеазар; 1681-1736), з 25 червня 1725 архієпископ Новгородський . З 1721 перший віце-президент Святійшого Урядового Синоду (і по смерті Стефана Яворського його фактичний керівник), з 1726 - першість член Синоду Руської Православної Церкви; проповідник, державний діяч. Феофан - фігура складна і неоднозначна, яку потрібно досконально вивчити

2011

Володько, Володимир. Українці, які створили імперію. Частина 1 - ідеолог Прокопович [Електронний ресурс] = http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/01/26/18230/view_print/ / Володько, Володимир // Українська правда. Історична правда. - 2011. - 26 січ. Участь українців у розбудові Російської імперії часто делікатно замовчується. Але наші земляки неабияк доклалися до її створення. "Історична Правда" пропонує трилогію про українців, які стояли біля керма імперії у XVII-XVIII сторіччях. Наш герой - Феофан Прокопович. Він обґрунтував реформи Петра І, остаточно націоналізував церкву, звів на престол імператрицю Катерину І та Анну Іоанівну, а під кінець життя перетворився на інквізитора, розгорнувши справжнє „полювання на відьом" серед своїх опонентів

2007

Рибаков, Дмитро. «Блаженний» Феофан — імперських справ міністр [Електронний ресурс] = http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/blazhenniy_feofan__imperskih_sprav_ministr.html / Рибаков, Дмитро // Дзеркало тижня. - 2007. - 19 жовт. (№39). Прорубуючи горезвісні вікна у Європу, Петро І ледве не заблокував добре налагоджену браму, відкриту ще за часів Київської Русі та Великого Новгорода. Руйнувати доводилося докорінно, і цареві були потрібні майстри, що не надто переймалися традиційними для російської культури суспільними та духовними цінностями. Одним із них був засновник і голова Святійшого Синоду архієпископ Феофан Прокопович

Скворцов Д. Феофан Прокопович как зеркало малоросской эволюции [Текст]: Сегодняшнее тотальное наступление на русский язык происходит под лозунгом борбы с оккупационным наследием. Но лишь в том, что если уж пользоваться военной терминологией, то "оккупантами" скорее следует назвать киевлян. А "олицетворением оккупационного режима" - Феофана Прокоповича, правую руку царя-преобразователя Петра / Д. Скворцов // 2000. - 2007. - 22-28 июня (№25). - С. С7.

2006

Денисенко В. Ім'я і праця для нащадків [Текст]: 270 років тому помер педагог, богослов, релігійний діяч Феофан Прокопович / В. Денисенко // Літературна Україна. - 2006. - 28 вер.(№37). - С. 7. Його життя переплетене надзвичайними подіями і протиріччями, які з позиції подальшого часу можна вважати не завжди вмотивованими чи логічними. Але про це найпереконливіше сказав сам Феофан Прокопович: "Душа людини є така потаємна й мінлива, що жодною силою її не можна ні розкрити, ані зрозуміти"

2005

Українці на землі і на небі [Текст] = http://gazeta.dt.ua/SCIENCE/ukrayintsi_na_zemli_i_na_nebi.html: імена України в космосі / Космічну Україну досліджував Олександр Рожен // Дзеркало тижня. - 2005. - 30 груд. (№51). - С. 13. В Україні видано нове науково-енциклопедичне видання "Імена України в Космосі", де зібрані матеріали про відомих українців іменами яких носять планети

2003

Гудзик, Клара. Київський вчений-публіцист на службі новонародженої імперії [Текст] = http://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/kiyivskiy-vcheniy-publicist-na-sluzhbi-novonarodzhenoyi-imperiyi / Гудзик, Клара // День. - 2003. - 31 трав. (№93). - С. 7. Феофан Прокопович – професор Києво-Могилянської академії, видатний педагог, філософ (він був знавцем філософії античності, Відродження та Нового часу), мислитель, теолог, поет, ерудит, поліглот, величезна творча спадщина якого (кількома мовами) повністю не вивчена і досі. Прокопович відзначався ненаситною жагою до знань і допитливістю - цікавився не лише філософією й теологією, а й астрономією, механікою, ремеслами. Опис бібліотеки Феофана Прокоповича свідчить про різноманітні наукові інтереси та про те, що вiн прискіпливо стежив за розвитком європейської думки

2002

Гудзик, Клара. Феофан Прокопович - «архітектор перебудови»... Петра I [Електронний ресурс] = http://incognita.day.kiev.ua/feofan-prokopovich.html / Гудзик, Клара // День. - 2002. - 8 лют. Трапилося так, що одна із найбільш яскравих і значних особистостей в історії двох країн - України та Росії - в обох цих країнах залишається, певною мірою, у тіні, принаймні для широкого загалу. І не тільки в тіні, але також - не зовсім у честі. Йдеться про Феофана Прокоповича - потомственого киянина, вихованця, а потім професора й ректора Києво-Могилянської академії, одного із засновників Російської академії наук Санкт-Петербурга, вченого, письменника, ієрарха Московської церкви, радника і соратника Петра I, ерудита, поліглота, оратора. Із наведеного вище переліку стає очевидним, чому ця постать не користалася і не користається шанобливою увагою українців-патріотів. Феофан Прокопович належить до тих «малоросів», які пов’язали свою долю з Російською імперією і служили їй вірою, правдою і своїми талантами

Творча спадщина Феофана Прокоповича із фондів МСМБ

Аполонова лютня [Текст]: Київські поети XVII-XVIII ст. / За ред. В.Крекотня. - К.: Молодь, 1982. - 320 с.

Давня українська література X - XVIII ст. Твори [Текст]: Для старшого шкільного віку / Упорядкув. текстів, передм., підготов. комент., прим. та навч.-метод. матеріалів О.М.Сліпушко. - К.: Школа, 2005. - 416 с. У хрестоматії подано уривки з віршованих творів Феофана Прокоповича «Володимир» та «Милість Божа»

Прокопович, Теофан (Феофан). Філософські праці [Текст]: Вибране / Прокопович, Теофан (Феофан) ; Упоряд. і передм. В.Литвинова. - К.: Дніпро, 2012. - 615 с. Автор - відомий філософ, богослов, і політичний діяч. Це людина, яка все життя тяглася до філософії і науки, волею долі і деспота-монарха Петра I стала провідником і радником російських монархів. Так українці підживлювали Московську владу силою свого розуму дуже часто при цьому сприяючи погіршенню стану своєї батьківщини

Українська література XVIII ст. [Текст]: поетичні твори; Драматичні твори; Прозові твори /Вступ. ст., упоряд. і прим. О.В.Мишанича; Ред. тому В.І.Крекотень; Авт.: С.Яворський, Ф.Прокопович, Г.Кониський, В.Григорович-Барський та ін. - К.: Наукова думка, 1983. -696с.

Хрестоматія давньої української літератури [Текст]: До кінця XVIII ст. / Упоряд. О.І.Білецького. - 3- вид., доп. - К.: Радянська школа, 1967. - 784 с.

Література про Феофана Прокоповича із фондів МСМБ

Академія наук Української РСР, Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. [Текст] / Під ред. О.В.Мишанича. - В суперобложке. - К. : Наукова думка, 1981. - 268 с.

Бокань, В.А. Історія культури України в запитаннях і відповідях [Текст]: посібник в 2-х ч. Ч.1 / В. А. Бокань, Н. Г. Гозулова, Н. П. Заблоцька. - К.: ПБП "Фотовідеосервіс", 1993.-112 с

Видатні постаті в історії України ІХ-ХІХ ст. [Текст]: Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довідкове видання / Авт.-упорядн.: В.І.Гусєв, В.П.Дрожжин, Ю.О.Калінцев, О.Г.Сокирко, В.І.Червінський. - К.: Вища школа, 2002. - 359 с

Демченко, Світлана Анатоліївна. Давня українська література (X - XVIII століття) [Текст] : Практикум: Навчальне видання / Демченко, Світлана Анатоліївна, Сафонов, Юрій Миколайович. - К. : Знання, 2013. - 231 с.

Історія України в особах [Текст]: IX-XVIII ст. / Авт. кол.: В.Замлинський, І.Войцеховська; В.Галаган та інш.; Вступ. сл. В.Замлинського; Худож. Т.М.Канарська. - К. : Видавництво "Україна", 1993. - 396 с

Історія України в особах. Козаччина [Текст]: науково-популярне видання / Авт.-упор. В.М.Горобець, О.і.Гуржій, В.М.Матях та ін. - К.: Україна, 2013. - 304 с. Книга містить нариси про найвидатніших державних, громадських, церковних та культурних діячів України середини XVII-XVIII ст

Єфремов, Сергій. Історія українського письменства в 2-х т. [Текст]. Т.1-2 / Єфремов, Сергій ; Передм. авт. - Вид. 4-е, з одм. й додат. - Нью-Йорк, 1991. - 456 с.

Історія філософії України [Текст]: Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. М.Ф.Тарасенко, М.Ю.Русин, А.К.Бичко та ін. - К.: Либідь, 1993. - 560 с. - Передмова: с.3; Іменний покажчик: с.554

Костомаров, Микола Іванович. Галерея портретів [Текст] : Біографічні нариси. Для середнього та старшого шкільного віку / Костомаров, Микола Іванович; Пер. М.Ілляш; Передм. В.Замлинського; Худож. С.Семендяєв. - К.: Веселка, 1993. - 326 с

Мацько, Любов Іванівна. Риторика [Текст]: Навчальний посібник / Мацько, Любов Іванівна, Мацько, Оксана Михайлівна. - К.: Вища школа, 2003. - 311 с. - Список рекомендованої літератури: с.306.

Микитась, Василь Лазарович. Давньоукраїнськи студенти і професори [Текст] / Микитась, Василь Лазарович; За ред. В.А.Азархіна; Худож. В.П.Кузь. - К.: Абрис, 1994. - 288 с.

Огородник, Іван Васильович. Історія філософської думки в Україні [Текст]: Курс лекцій / Огородник, Іван Васильович, Огородник, Василь Васильович. - К. : Вища школа, Знання, 1999. - 544 с.

Огородник, Іван Васильович. Українська філософія в іменах [Текст]: Навчальний посібник / Огородник, Іван Васильович, Русин, Мирослав Юрiйович. - К.: Либідь, 1997. - 328 с

Плачинда, Сергій Петрович. Неопалима купина [Текст] : Історичні повісті / Плачинда, Сергій Петрович, Колісниченко, Юрій Якимович; Худож. Ж.Покулита, Ф.Гуменюк. - К.: Грайлик, 1993. - 280 с. 1968 р. побачила світ книга історичних повістей «Неопалима купина» (художньо осмислюються постаті Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича), яка згодом була вилучена з бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил»

Роменець, Володимир Андрійович. Історія психології епохи Просвітництва [Текст] : Навчальний посібник / Роменець, Володимир Андрійович. - К.: Вища школа, 1993. - 568 с.

Українська педагогіка в персоналіях [Текст] : У двох книгах. Кн.1: X-XIX століття / Ред. і передм. О.В.Сухомлинської. - К.: Либідь, 2005. - 624 с

Усі письменники і народна творчість [Текст]: Довідник. - К.: Майстер-клас, 2008. - 864 с.

Харченко, Татьяна Николаевна. 100 знаменитых людей Украины [Текст] / Харченко, Татьяна Николаевна, Очкурова, Оксана Юрьевна, Рудычева, Ирина Анатольевна. - Харьков: Фолио, 2004. - 511 с.

Хижняк, З.І. Києво-Могилянська академія [Текст]: Монографія присвяч. 1500-річчю Києва / З. І. Хижняк. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Вища школа, вид-во при КДУ, 1981. - 236 с

Твори Прокоповича старослов’янською та російською мовами із Інтернет-мережі

1. Богословскія сочиненія: полного собранія часть IV. Феофана Прокоповича, Архіепископа Великаго Новаграда и великихъ Лукъ, Святейшаго Правительствующаго Синода Вице президента, а потомъ первенствующаго члена. – Санкт-Петербург, 1774. – 274 с.

2. Исторія о избрании и восшествіи на престолъ блаженныя и вечнодостойныя памяти Государыни императрицы Анны Іоанновны самодержицы всероссійскія. Сочинение Феофана Прокоповича. 1730 года. – Санкт-Петербургъ: Тип. Н. Греча, 1837. – 52 с

3. Оправданіе поливательного крещенія. Сочинение Феофана Прокоповича, изданное правительствующимъ Синодомъ. (напечатано съ изданія 1724 года). – М.:Тип. П. П. Рябушинскаго, Страстной бул., Путинковскый пер., соб. Домъ. – 1913. – XVII, 112с.

4. Слова и Речи поучительная, похвальная и поздравительная Собранныя и некоторыя вторым тиснением, а другїя вновь напечатанныя. Часть I. – Санкт-Петербург: в Сухопутномъ Шляхетномъ Кадетскомъ Корпусъ, 1760. – 268 с

5. Христовы о блаженствах проповеди толкования, сочененное Феофаном Прокоповичемъ бывшимь Архїєпископомь Новгородскимъ и Великолуцкимъ. – К.: Тип. Кїєво-Печерськїя Лавры, 1815. – 114 с

ДОДАТОК:

Віршовані твори Феофана Прокоповича

ПРО ПАПСЬКИЙ ВИРОК ГАЛІЛЕЄВІ

Чом ти ганьбиш безсоромно ім’я Галілеєве, папо?
Чим він тобі завинив, старче, тиране, скажи?
Може, злочинний, хотів він одняти у тебе престол твій,
Чи, що тим гірш, намовляв віри у бога не йнять?
Ні, до святих володінь йому діла немає так само,
Як і до Стіксових 2 вод і до античних богів.
Справжня у нього земля, а твоя від початку фальшива.
Бог його зорі створив, ваші ж — лукавого плід.
Застерігати невпинно велить твій обов’язок, кажеш,
Щоб голосні імена люд не дурили простий?!
Варвара гідний закон твій про світобудову, гаркавцю,
А Галілеїв вогонь — нищить безжально його.
...Про гострозорість так само не легко тобі міркувати —
Кріт бо не може уздріть те, що побачила рись!

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#papasha

ПОХВАЛА ДНІПРОВІ

Славен будь, отче великий, завжди повноводий, глибокий!
Ти багатíший за інші річки усі разом, а може,
І найславніший. Пружнá течія береги роз’єднала
Так, що й стріла неспроможна здолати всю відстань між ними.
З морем самим позмагатися любиш, розлившись, неначе
Німфа Фетіда 1, що прагне до батька подібною стати.
Часто лютує швидка течія, і тоді у нестямі
Навіть столітні дуби вириває укупі з корінням;
З шалом круті береги підриває і валить у воду;
Грізно шумить, як зустріне якусь на шляху перепону.
Угомониться тоді лиш, як зборе; і часто міняти
Річище любить, пісок полишивши усюди недбало.
Годі й казати про те, що він хвилями блиска, мов сріблом;
Зрошує спраглі вуста подорожніх, нектар мов солодкий;
Їжу тверду і сиру вельми швидко пом’якшує — навіть
На незначному вогні; ясно-жовтий пісок промениться
Так у глибокому руслі, що золотом щирим здається,
Всюди розсипаним. Хто б навтішатися досить спромігся
Любими серцю просторами цих берегів неозорих,
В сонячнім сяйві що мріють? Ген-ген аж до сходу Титана 2 —
Сонця ясного, на луках розлогих, худоба пасеться;
Глянеш на захід — здіймаються гори усюди, порослі
Лісом густим, що бджолині рої незліченні годує.
Добре про річку Дніпро-Борисфен 3 наші предки сказали,
Що молоком він і медом наповнений, а не водою.
Годі й казати про те, скільки сіл, скільки міст і містечок
По берегах мальовничих твоїх розрослося усюди!
Більше, ніж інші річки усі разом, дарунків природи
Ти перевозиш. О славо і гордосте наша одвіку!
Місто — держави могутньої мати й окраса вітчизни —
Має, тобі завдяки, вельми благ усіляких чимало!
Стіни широкі його омиваєш своєю водою
І звеселяєш околицю, що простяглась до схід сонця.
Ще ж до своїх берегів звідусіль ти збираєш товари:
Стоси каміння й колод, із яких можна зводити храми,
А, окрім того, вапно, для великих будов необхідне.
Слід пригадати також, що в човни вояків посадивши,
Понтові, Чорному морю, погрози ти кидав, бувало,
Й страх наганяв там. Але батьківщину свою найчастіше
Краще за мури усякі борониш, і ворога злого,
Шлях заступивши, примушуєш геть відійти до кордонів.

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm

ОПИС КИЄВА

В місті шумить плескіт вод Борисфена, де сходить Люцифер 1,
Тягнеться місто до гір там, де волочить ніч день.
Гострі вершини оточують західні міста квартали,
Хвиля об берег б’є той, що до Аврори 2 лежить.
Місто лежить у підніжжя вершин, звідки Геспер 3 приходить,
Там, звідки Фосфор 4 іде, в місті шум чути води.
З шумом б’ють хвилі, й вода омиває лиш східну частину,
В західній мури, немов гори стрімкі, височать.
Тоне у водах частина, що звернена до сходу сонця,
В західній безліч стрімких гір піднімається ввись.
Міста частина, що біля ріки, бачить перше проміння,
Місто, зустрівши схід сонця, шумить від сусідньої річки,
Там, де є сонця захід, до верховин піднялось.
Хвилі ріки Борисфена зі сходу сягають до міста,
З заходу мури міські, там захищає гора.
Бачить світанок, як місто купається в водах сусідніх,
Ну, а смеркання лише бачить гористий квартал.
Річка тече попри місто, де день піднімається вранці,
З заходу бачить його безліч високих вершин.
Міста крайобраз зі сходу, заповнений водами річки,
Західний, повен вершин, бачить вечірню зорю.
Місто від сходу рожевого бачить широкії води,
З заходу в нього довкола гори стрімкі височать.
Там, звідки сходить Титан, до будівель ріка підпливає.
Де ж він заходить, то там гори увись піднялись.
Місто, багате на воду, початок дня бачить, горою ж,
Що бачить сонця захід, дуже гордиться воно.
Місто вершини стрімкі повертає до заходу сонця,
Міста куток, що на схід, бистра ріка омива.
Хвилі із шумом біжать до стін міста від сходу Титана.
Гори на захід туди безліч верхів підняли.
Мури ріка омиває, де сходить Титан, а вершини
Там, де зволожена ніч їде на возі своїм.
Місто звертає чоло на схід, спиною стає на захід,
Тут огорожа — ріка, там же — багато вершин,
З заходу пасмо гірське захищає це місто велике,
Знов же зі сходу пливе близько Фетіда під ним.
Сонцю назустріч це місто ріку посилає сусідню
Й перемагає воно горами дня, що згаса.

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#opyskyiv

Інтернет ресурси

http://www.day.kiev.ua - сайт газети «День»
http://www.dt.ua - сайт тижневика «Дзеркало тижня»
http://www.nbuv.gov.ua/node/794 - Феофан Прокопович – визначний діяч епохи бароко

Web-ліографія творів Феофана Прокоповича

http://litopys.org.ua/old18/old18_26.htm Феофан Прокопович «Владимир»
http://litopys.org.ua/old18/old18_27.htm МИЛОСТЬ БОЖІЯ, УКРАЇНУ ОТ НЕУДОБНОСИМИХ ОБИД ЛЯДСЬКИХ ЧРЕЗ БОГДАНА ЗІНОВІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПРЕСЛАВНОГО ВОИСЬК ЗАПОРОЗЬКИХ ГЕТЬМАНА, СВОБОДИВШАЯ. І ДАРОВАННИМИ ЄМУ НАД ЛЯХАМИ ПОБІДАМИ ВОЗВЕЛИЧИВШАЯ, НА НЕЗАБВЕННУЮ ТОЛИКИХ ЄГО ЩЕДРОТ ПАМ’ЯТЬ РЕПРЕЗЕНТОВАННАЯ В ШКОЛАХ КІЄВСЬКИХ 1728 ЛІТА

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm Віршовані твори Ф. Прокоповича:

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#epi Епінікіон

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#zapok Запорожець кающийся

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#zamoh За Могилою Рябою

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#pastup Плачет пастушок в долгом ненастьї

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#chelos О суєтний человіче, рабе неключимий

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#dniprop Похвала Дніпрові

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#pkant Польський кант

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#zhartw Жарт про Венеру, яка шукає

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#dvovirsh Також двовірші

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#svits Пісня світськая

http://litopys.org.ua/old18/old18_01.htm#papasha Про папський вирок Галілеєві