Останнє оновлення: 16.11.2017 р.

«Володимир Сосюра: «Я – поет робітничої рані…»

січень, 2015 р.

На вшанування пам’яті українського
письменника, поета-лірика

Володимира Сосюри
(1898-1965)

Тематичний бібліографічний покажчик

 

 

 

 

Судили... за любов

4 В.Сосюра в робочому кабінеті Фото 1957 рГромадськість нашої країни у перших числах січня відзначила день народження великого українського поета Володимира Миколайовича Сосюри, одного з найтонших і найпроникливіших ліриків слов’янських народів минулого двадцятого століття.
Неповторного, ніжного, відвертого співця України нагороджували високими урядовими відзнаками, а за збірку віршів „Щоб сади шуміли” у 1947 році ще й удостоїли Сталінської премії першого ступеня. Удостоїли і над кращим ліричним віршем з цієї збірки і над самим поетом через чотири роки... спровокували брудне судилище.

...Час біжить і біжить нестримно. Все змінюється, забувається. Стирається невпинними плином років. Та, однак, не все. Є в світі те, що залишається з нами навічно, як перше кохання у житті.
Ніколи не можу забути гірське і досить мальовниче село Тухольку на Львівщині. У ньому понад шумливою гірською річкою, відгородженою лише вузькою дорогою, стояла стара двохповерхова дерев’яна середня школа. Ми, старшокласники, не пропускали жодного уроку з української мови та літератури, бо дуже любили свою маленьку, мініатюрну вчительку, класного керівника Любов Іванівну. На жаль, прізвища не запам’ятав. Вона завжди цікаво, з натхненням розповідала про своє навчання у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, про хвилюючі, незабутні зустрічі з письменниками Остапом Вишнею, Михайлом Стельмахом та українськими поетами-класиками Максимом Рильським, Павлом Тичиною, Андрієм Малишком і особливо з Володимиром Сосюрою.
Якось Любов Іванівна принесла на урок невеличку книжку в темно-зеленій обкладинці з графічним малюнком-пейзажем індустріальної Донеччини, рідного краю лірика Володимира Сосюри. Збірку віршів „Щоб сади шуміли” вчителька поклала перед собою на стіл. А сама напам’ять все читала і читала гарні, ніжні вірші улюбленого поета. Тоді мені запали глибоко в душу окремі строфи творів:
Шаллю зорі золотої
Синя цвіте далина.

Надзвичайно сподобались, полонили дивною музикою слова, сонячною щирістю:
Щоб не знать ніколи муки,
Вічно серце, щоб цвіло,
Залило водою луки,
Залило.
А коли декламувала „Любіть Україну” то, здалося, тієї миті неначе безпосередньо до кожного з нас звертався поет:
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
І сльози, і все до загину...
І ось минули літні канікули 1951 року. Минули. Мов їх не було. Прийшли до школи. Чемно привіталися зі своєю вчителькою. Я уважно подивися на неї. Вона ж була така сумна-сумна, як восени над горами вечорове небо. І чую, як з тремтіння у голосі каже нам: „Діти, дуже прошу вас, візьміть підручники з української літератури і розкрийте на сторінках, де є портрети Рильського і Сосюри. Ось і клей. Заклейте їх. Я сьогодні дуже захворіла. Піду додому”. У класі запала глибока тиша. Любов Іванівна ішла повільно, тремтіли її плечі. Навіть схлипувала. А ми тоді і не знали чого. Не знали, що цих добрих поетів, які над усе любили рідну Україну, цькували не тільки зверху, а навіть їхні близькі друзі, побратими по перу.
...Була червнева неділя далекого і грізного 1941 року. Перед блакитним літнім світанком фашисти скинули смертоносні бомби на Київ, Житомир та інші мирні міста України. Почалася Велика Вітчизняна війна. Володимир Миколайович відпочивав у місті Кисловодську. Негайно поїхав до Києва. Не було такого дня, щоб не виступав перед населенням столиці, її захисниками, бійцями, студентами-добровольцями. Свої вірші читав просто вулиці, на трамвайних зупинках, а також біля прохідних фабрик, заводів. Очевидці запам’ятали останній виступ поета у сквері на Червоній площі, нині Контрактовий майдан, де з почуттям декламував славнозвісну поему „Червона зима”, уривки з віршованого роману „Червоноармієць”, вірші про громадянську війну, учасником якої був і сам Володимир Сосюра. А ще він на ходу складав короткі і досить влучні вірші-заклики. Ці поетичні імпровізації не збереглися. І ось чому. Швидко писав їх на аркушах без твердої обкладинки записника... і відразу віддавав присутнім.
Вже у вересні 1941 року у Харкові вийшла невеличка книжечка поезій Володимира Сосюри „Червоним воїнам”. До неї увійшли шість віршів. Напевне, один з них – „Пісня” був створений в Києві під час виступу поета у сквері. В ньому змальована картина проводів до війська, на священну боротьбу з ворогом:
А кругом поля крилаті,
Даль блакитна і тонка...

І лежить на автоматі
Смугла впевнена рука.
Проводжає мати сина
І шепоче: „Мужнім будь”.
А на заході гармати
Все гудуть, гудуть, гудуть...
Поет усім серцем любив колиску свого дитинства – Донеччину, місто молодості – Київ, широкий Дніпро, що могутньо лине і лине безмежними просторами України. Він дуже переживав, що на його землі жорстокі зайди чинять зло. Перебуваючи у столиці Башкирії Уфі, написав поетичну мініатюру „Коли додому я прийду”. У ній вірив у близьку перемогу. У ній була його велика синівська любов. Свідченням цього є такі рядки:
Коли додому я прийду
В годину радісну побідну,

Я на коліна упаду
І поцілую землю рідну.
Можна сказати про те, що ось ця мініатюра стала в майбутньому прообразом його класичного, неповторного вірша „Любіть Україну”. Поет все рветься на згорьовану Україну – на фронт або в партизани. Він у жовтні 1942 року їде на літературні виступи до Москви. Там докладає багато зусиль, щоб здійснилися його наміри. Однак Сосюру на фронт не відпускають. Його залишили працювати в Українському радіокомітеті і в Українському партизанському штабі. Та поет не заспокоївся. І в 1943 році задовольняючи настійливі домагання Володимира Сосюри, його направляють у розпорядження Політуправління фронтів, які вели бої за Україну. Цього року засновується фронтова газета „За честь Батьківщини”. До складу її редакції з письменниками Андрієм Малишком, Любомиром Дмитерком вводиться і Володимир Сосюра. Як військовий кореспондент він виїздить на фронт, зустрічається з воїнами, їм читає нові вірші. Гармаші однієї артилерійської частини (батареї) назвали його іменем гармату, з нею дійшли до Берліна. Хтось з бійців на стіні рейхстагу написав прізвище поета. Ось так впливала на бійців полум’яна поезія Володимира Сосюри. Уряд високо оцінив творчість поета, нагородив орденом бойового Червоного прапора.
Восени 1943 року він повертається на частково звільнену від фашистів Україну. На Заході ж гриміла і гриміла битва, а на Україні почалась відбудова зруйнованих підприємств, міст, сіл. На зруйнованому Хрещатику можна було побачити письменників Петра Панча, Андрія Головка і серед них у військовій гімнастерці колишнього військового кореспондента, полковника Володимира Сосюру. Він розбирав стіни зруйнованих будинків, носив цеглу. Як весною річка наповнюється свіжою цілющою водою, отак наповнювалося радістю серце поета. І він, сповнений любові до рідного українського народу, на одному диханні написав вірш „Любіть Україну”.
Тоді вперше цей вірш поет Олекса Новицький надрукував у газеті „Київська правда”, а за кілька днів Леонід Новиченко його передрукував у газеті „Літературна Україна”.
На хвилі переможного настрою твір Володимира Миколайовича швидко пішов у світ. Невдовзі він був перекладений російською мовою поетом Олександром Прокоф’євим, а потім ще й Миколою Ушаковим.
Вірш надрукували і в Ленінграді, і в Москві. Він не ніс в собі жодної ворожості до інших народів. Ідеєю його була любов до Батьківщини. Поет проголошував:
Між братніх народів, мов садом рясним,
Сіяє вона над віками...
Любіть Україну всім серцем своїм
І всіми своїми ділами.
Тут повага до інших народів, які мають право на любов до свого рідного краю, національної культури. Як можна поважати інший народ, коли не любиш свій народ! Про це відверто сказав Сосюра. А це вже було занадто.
...У Москві проходила перша повоєнна Декада української літератури та мистецтва. Її учасника, українського поета Володимира Сосюру, тепло сприймали москвичі, їм подобалися щирі вірші поета і серед них вірш „Любіть Україну”, який автор читав з піднесенням. У багатьох газетах вміщували портрети поета, друкувалися звіти про його виступи на заводах, перед студентами, у Центральному Будинку Радянської Армії...
З Москви повернувся до Києва в піднесеному настрої, з творчими задумами. Поет радів, що його твори сподобались. Та радість виявилась короткою. Вірш „Любіть Україну” прочитав у перекладі великий ідеолог Комуністичної партії Радянського Союзу з початковою освітою Лазар Каганович. Прочитав і замислився. Відчув небезпеку: патріотичні почуття не до вождя. А до свого краю, народу. Цього допустити не можна. Зі столичних висот почали розпинати за велику любов до рідного народу українського поета Володимира Сосюру.

3 А. Малишко Остап Вишня та В.СосюраА. Малишко, Остап Вишня та В.Сосюра Фото 1948 р.

Другого липня 1951 року центральний орган Комуністичної партії Радянського Союзу газета „Правда” друкує статтю Лазара Кагановича „Проти ідеологічних перекручень в літературі”. Ось що писалось в ній: „Вірш В.Сосюри „Любіть Україну” викликає почуття розчарування і протесту... Не таку Україну оспівує у своєму вірші В.Сосюра. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору. Скажімо, Петлюра, Бендера і т. ін...” Це вже був вирок, що не підлягає оскарженню.
Всі центральні газети другого липня 1951 року передрукували редакційну статтю „Правди”. І це був безпрецедентний випадок у літературному житті, коли вся стаття присвячувалась одному ліричному віршеві, що напередодні декади надрукував ленінградський журнал „Звезда”.
Різкій критиці було піддано колектив цього журналу за вірш Володимира Сосюри. Дісталося перекладачам твору – видатним російським поетам сталінської доби Олександру Прокоф’єву та Миколі Ушакову.

1 В.Сосюра Фото 1925 рТретього липня 1951 року статтю „Проти ідеологічних перекручень в літературі” передрукували всі республіканські газети, а наступного дня – всі обласні й міські газети союзних республік. Надрукували і організували листи-відгуки на цю статтю. У них засуджували творчість поета. Газетярі лізли із шкіри один перед одним, вишукуючи дошкульні слова на адресу поета. Як могли, так і обливали його брудом. Каялася „Літературна Україна” за те, що надрукувала „слабкий” вірш Володимира Сосюри.
Журнал пісенників України „Вітчизна” у липневому номері проголошував: „У вірші Володимира Сосюри немає образу, безмірно дорогого для кожного справжнього патріота, - образу нашої соціалістичної Батьківщини, Радянської України...” Та жодних підстав для такої розправи над поетом вірш „Любіть Україну” не давав. Це був зручний привід розпочати залякувальну кампанію проти тих, котрі відчули себе особистостями, котрі винесли із жорстокої війни і Перемоги почуття свободи. Вільний дух – ворожий для системи гноблення, і саме вона прагнула знищити його в образі Володимира Сосюри. Почали шукати поетів, подібних до нього в інших республіках.

В.Сосюра Фото 1925 р.

Терміново були скликані збори письменників – комуністів Києва, які два дні викривали „націоналізм” Володимира Сосюри та інших письменників. Від 30 липня 1951 року четвертий пленум правління письменників України чотири дні обговорював один вірш Володимира Сосюри. Такого ще не було ніколи.
„І скільки я не казав, – згадує Сосюра, – коли мене почали бити у всеукраїнському масштабі, – всі організації... і навіть у всесоюзному шукали в кожній республіці свого Сосюру – ламали йому ребра, біли під душу, як мене на Україні, і скільки б я не казав, що виправив „Любіть Україну” (йде мова про заміну рядка „без неї – ніщо ми, як порох, як дим”, інтернаціональним рядком „Між братніх народів, що садом рясним”), мені не вірили і били до самозабуття. Багато хто при цьому забруднився”.
Звичайно, можна погодитися з тим, що тоді виступили з критикою в пресі Олекса Новицький та Леонід Новиченко. Вони були вимушені це зробити, як редактори, котрі надрукували вірш „Любіть Україну”. Та дуже боляче, що критикували свого побратима по перу Андрій Малишко і Степан Крижанівський. Вони мали можливість ухилитися від „паплюження” свого колеги Володимира Сосюри. Я думаю сьогодні, що першого з них талановитого Малишка на це штовхнув страх. А другого, по суті графомана в поезії Степана Крижанівського – заздрість. Помер він, а з ним його віршики про партію, індустрію...
Особливо постаралися відзначитися у своєму вірноподанстві перед Лазарем Кагановичем літератори – борзописці П.Моргаєнко та В.Речмедін.
Вони в липневому номері журналу „Вітчизна” за 1951 рік надрукували разом свою працю „Вірші, які не служать народу”. У ній облили брудом не лише вірш „Любіть Україну”, але навіть прекрасні твори поета: „Уся в квітках сіяє Україна”, „О море могуче” та багато віршів, в яких Сосюра оспівав красу рідного Донбасу, і навіть перлину української ліричної поезії „Коли потяг у даль загуркоче”. Вони дописалися до того, що вірш „Знов село” назвали попелищем минулого. А любов поета до природи – пасивною і споглядальною. Хоча і це зовсім не так.
На що сподівалися ці горе-літератори? Напевно, на те, що після всесоюзного судилища Володимир Сосюра вже ніколи не підніметься. Поета не друкуватимуть – його можна списати. Недолугі пророки помилися. Справжні талант не можна знищити! Мужній Володимир Миколайович Сосюра витримав усі несправедливі удари людей ницих духом. Він написав чимало поетичних чудових збірок „Близька далина”, „Солов’їні далі”, „Біля шахти старої”, „На струнах серця”, „Весни дихання”, Осінні мелодії”. Багатьом творам з цих поетичних книжок випала доля жити стільки, скільки світитиме сонце понад нашою Україною.
Дуже прикро те, що П.Моргаєнко, заробляючи гонорари на примітивних передмовах до посмертних видань творів великого українського поета, не написав жодного слова покаяння. Без жодного сорому він проліз до збірника спогадів про Володимира Миколайовича Сосюру. І тут вже хвалив хамелеон ті твори, які раніше з люттю гудив. Яке блюзнірство!

За любов до України страждав геніальний Тарас Шевченко. За неї страждав Сосюра.

Внаслідок проведеної кампанії – судилища над віршем „Любіть Україну” змушені були притихнути захмелілі від свободи творці. Поета перестали друкувати, не дозволяють виступати перед народом, як зазначив Сосюра у своєму прозовому романі „Третя рота”. Його дружина Марія Гаврилівна потрапляє за колючий дріт у вічно холодній Мордовії.

2 В.Сосюра з дружиною Марією Гаврилівною Фото кінця 40-х років

В.Сосюра з дружиною Марією Гаврилівною
Фото кінця 40-х років

Майже два роки Володимир Миколайович живе між умовною свободою і близькими казематами Комітету Державної Безпеки. А полохливі „друзі” уникають його товариства, лишаються тільки окремі сміливі і віддані. Поет носить тавро „націоналіста”. Його цькують, принижують. Ось що мені розповів колишній заступник редактора районної газети „Народна трибуна” міста Балти Одеської області Семен Цванг.

У 1951 році у видавництві міста Сталіно (нині Донецьк) вийшла перша його книжка віршів російською мовою. У ній Семен Цанг оспівав великого вождя народів Сталіна. Звичайна, рядова збірка віршів.

У місті Горлівці на Донеччині біля Палацу гірників була вивішена афіша: „... відбудеться зустріч з поетами Павлом Безпощадним, Семеном Цвангом, а також з літератором Володимиром Сосюрою: перші два поети були написані великими літерами, а внизу під ними дрібним шрифтом ім’я Сосюри. На зустріч прийшло багато горлівчан. Стояли навіть на вулиці. Тепло сприйняли виступ свого донецького поета Павла Безпощадного. І ось на сцену вийшов Володимир Сосюра. У залі запанувала тиша. Усі дивилися на свого земляка, улюбленого поета Сосюру. Якусь мить він стояв, а потім почав читати поему „Червона зима”, за нею вірші „Коли потяг у даль загуркоче”, „Знов село”. На очах у поета з’явилися сльози. Його хвилювання передалося усім присутнім. Вдячні горлівчани найбільше квітів подарували Володимиру Сосюрі. Того ж вечора Семен Цанг в готелі запитав Сосюру: „Володимире Миколайовичу, чому ви не читали нових віршів?” Він якось сумно подивився на молодого поета і промовив із щемким болем: „Нових читати мені ще не можна”.

3 М.Рильський і В. Сосюра Фото 1957 рЧорно гранчаста тінь зависає над головою поета, аби розвіятися вже після смерті Сталіна й арешту друга Кагановича Берії на нових, давно сподіваних вітрах 1953 року.

 

М. Рильський і В. Сосюра Фото 1957 р.


Вірш „Любіть Україну” повністю реабілітував XX з’їзд партії. Після з’їзду зі сталінських таборів повернулася його поетична муза, його дружина Марія Гаврилівна. Вона дуже любила свого Володю. Марія Гаврилівна не була ніяким агентом КДБ, як твердять ще сьогодні деякі недолугі, брехливі літератори, які втратили совість, і заради сенсації вигадують різні нісенітниці. Вони не варти того, щоб навіть називати їхні імена. Таких одиниці.
Одного зимового вечора я завітав до помешкання, де жив раніше мій улюблений поет і вчитель Володимир Сосюра. Марія Гаврилівна запросила до робочого кабінету. Тут все було так, як і за його життя. На стінах – картини, подаровані друзями – художниками, фотознімки поета. На поличках – книги. Багато цікавого розповіла з життя поета Марія Гаврилівна. Вона прочитала напам’ять окремі вірші поета. Поскаржилася на те, що у Києві є літературні музеї Павла Тичини, Максима Рильського, а Володі Сосюри – немає. Підійшла до шафи, вийняла коричневого кольору старі туфлі Сосюри, пригорнула до грудей і заплакала. Прожила вона в скруті, самотня без Володимира Сосюри понад тридцять років.
У січні 1965 року Володимир Сосюра дуже захворів. На його здоров’я вплинуло судилище і над віршем „Любіть Україну”, і постійне цькування бездарних заздрісних літераторів, що не перевелися і сьогодні. У лікарні був свіжий зимовий ранок. Поет попрохав дружину відкрити вікно. Підійшов до нього і, як орел, розпростер руки, і при відході у вічність встиг сказати: „Маріє, усім прощаю!”
Восьмого січня 1965 року зупинилося порване інфарктами гаряче серце Володимира Сосюри. Але старість і хвилини не мала над ним влади. Він був у своїй поезії юним і залишився для нас вічно молодим.
...Над притихлим зимовим Києвом все летіли і летіли срібні сніжинки роями ось так, неначе у чудових віршах поета. Вони пролітали над мовчазною і вічною домівкою – Байковим цвинтарем. Тут поволі опускалися, падали на замерзлу землю, на грудки. Падали холодні, запечалені. Над труною, в якій лежав втомлений соловей України Володимир Сосюра, стояли довкола зажурені родичі, його близькі друзі, письменники, вчені, військовослужбовці, громадські діячі столиці.
Тужив за улюбленим поетом, чуйною людиною Андрій Малишко. На віях застигли сльозинки невимовного болю. Із гіркотою думав про те, що ні за що били, картали співця. І чи простить це йому та іншім письменникам Сосюра?
Як справжній великий поет і людинолюбець він простив. У останньому своєму прозовому романі „Третя рота” він написав: „Я всім прощаю і всіх люблю”.
Нам залишив Володимир Миколайович велику спадщину – понад 60 своїх книжок. Його шедевр „Любіть Україну” – то заповіт, то заклик нам всім серцем своїм і своїми ділами любити молоду незалежну Україну, зберігати і відроджувати національну культуру українського народу. Він був і залишився для нас великим учителем, громадянином, патріотом.
І сьогодні, коли одурені, ошукані західними „благодійниками” молоді поети пишуть якійсь недолугі твори без жодних розділових знаків, які не можна назвати віршами, повинні повернутися обличчям до класики, до українських цілющих джерел, до материнської співучої мови, до нашої народної змістовної, барвистої, хвилюючої народної пісні. Класична поезія – вічна, як наша земля, як небо над нею. Вічна і поезія нашого Сосюри. Молоді варто звертатися до творчості цього великого поета, вчитися у нього. Взірцем є його неперевершені ліричні вірші.

Володимир КАПУСТІН, поет, публіцист,
член Національної спілки письменників України

Бібліографія
Творчість поета

Безмежна спокуса любові [Текст] // Дніпро. - 2010. - №2. - С.66-67, 80-81, 128-129.
Безсмертний-Анзіміров, Андрій. Володимир Сосюра [Електронний ресурс] = http://incognita.day.kiev.ua/volodymyr-sosiura.html / Безсмертний-Анзіміров, Андрій // День. - 2015. - 6 січ. Уже в перших збірках Сосюра виявив себе найсильнішим ліриком в українській поезії своєї доби. Його співучі й повні ліричної стихії поезії вражають задушевністю, революційним запалом і пристрастю інтимних почуттів. Основні джерела, якими живилася лірика Сосюри (народна творчість, Тарас Шевченко і пізніші лірики), перетопилися в його поезії на оригінальний стиль, позначений класичною простотою вірша, співучістю і романтичним піднесенням
Борисенко А. "Його безсмертя - не розстріляне": Вечір, присвячений 110-ій річниці з дня народження Володимира Сосюри / А. Борисенко // Урядовий кур'єр. - 2008. - 22 лют. (№35). - С.18.
Гуменюк В. Ідеал ліричного героя в поезії Володимира Сосюри / В. Гуменюк // Дивослово. - 2006.- № 7. - С. 46-48. Критика
Дубина, Олександр. Феномен "двох Володьок" Володимира Сосюри [Текст] / Дубина, Олександр // Голос України. - 2012. - 16 серп. (№151). - С. 23. Сотні українських письменників впали жертвами сталінської національної політики. Тичина розплатився за право жити своїм генієм. Але й іншим довелося сплатити по рахунках тоталітаризму - відповідно до таланту й популярності. Останнім у цьому ряду став В.Сосюра: його "Сталін" з'явився тільки в 1937 році. Він, як і більшість тодішнього письменства, створював шедеври соцреалізму - поеми "Дніпрельстан" і "ДПУ" (обидві 1928 року), але при цьому залишався ліриком №1 в Україні

Желіба В. Що приховують білоруські архіви? [Текст] / В. Желіба // Літературна Україна. - 2012. - 6 вер. (№34). - С. 5. Історія твору "Навколо радості так мало" непроста, досить цікава й до певної міри трагічна
Коняхіна Г. "Такий я ніжний, такий тривожний...": заняття в літературній вітальні музею Володимира Сосюри, присвячене 110-й річниці від дня народження поета / Г. Коняхіна // Дивослово. - 2008. - №4. - С. 37-39.
Кравченко, Ярослав. Донеччина: особистості-«візитівки» [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/donechchina-osobistosti-vizitivki: ....на сторінках книжки «Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу» / Кравченко, Ярослав // День. - 2013. - 6 бер. (№42). Збірник  «Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу», видана «Східним видавничим домом» 2011 року. Колективна праця в рамках проекту «Культурне обличчя Донбасу» складається з ряду нарисів-статей, створених групою авторів і присвячених 27 постатям, які жили й працювали в Донецькому краї впродовж ХІХ-ХХ століть. Уже в передмові - риторичне запитання: «Із кого й чого починався Донбас?». Одна із цікавих постатей, поданих у збірнику - Володимир Сосюра
Ксьондзик, Наталія. Феномен соціалістичного реалізму: Що? Як? Коли? [Текст] / Ксьондзик, Наталія // Дивослово. - 2011. - № 5. - С. 50-54. - Бібліогр.: С. 54. Останнім часом у вітчизняному літературознавстві активізувався інтерес до вивчення явища соціалістичного реалізму ; автор цієї статті, вивчаючи цю проблему, зазначає, що соцреалізм був приречений на загибель, як мегапроект, запрограмований і керований згори, що не передбачає жодних втручань із зовні.
Поліщук, Володимир. Єлисаветградські вірші Володимира Сосюри [Електронний ресурс] = http://incognita.day.kiev.ua/yelisavetgradski-virshi-volodimira-sosyuri.html / Поліщук, Володимир // День. - 2014. - 4 черв. Становлення класика української літератури ХХ століття, неперевершеного лірика Володимира Сосюри як громадянина та митця припадає на перші пореволюційні роки і пов’язане з Кіровоградщиною
Рябчук, Микола. "Я поет робітничий останній" [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/ya-poet-robitnichiy-ostanniy: не ювілейне / Рябчук, Микола // День. - 1998. - 13 січ. (№4). По-справжньому ми відкрили Сосюру в часи "перестройки", головним чином завдяки автобіографічному романові "Третя Рота", надрукованому 1987 року в журналі "Київ", а невдовзі й виданому окремою книгою. Це справді блискуча проза, власне, навіть не проза, а людський документ, унікальне й, на свій лад, вражаюче свідчення про жорстоку епоху й небезталанного, а проте так і не реалізованого по-справжньому поета. "Третя Рота", зрозуміло, не є документом у буквальному значенні того слова. Далеко не всі факти тут достовірні. Як і кожна людина, Володимир Сосюра у спогадах щось вигадує, щось переплутує, а щось замовчує. "Я поет робітничий останній", - писав про себе Сосюра. У своїй прозі він зробив описану ним епоху ближчою нам і зрозумілішою. І вже за це письменник, 100-річний ювілей якого ми тільки-но відзначили, заслуговує нашої прихильної згадки і співчутливої поваги
Сюндюков, Ігор. Iван Мазепа в любові й ненависті [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/ivan-mazepa-v-lyubovi-y-nenavisti: сторінками поеми Володимира Сосюри / Сюндюков, Ігор // День. - 2010. - 22 січ. (№9). Відомо, що про Мазепу протягом XVII-XX століть писали видатні майстри літератури (в першу чергу - класики поезії) різних країн. Але є один митець, один з найвидатніших поетів України, та й усього слов’янського світу ХХ століття, чий твір про Мазепу, схоже, ще й досі уважно не прочитаний вітчизняним загалом, не дістав заслужено високої оцінки як читачів, так і критики. Ми маємо на увазі Володимира Миколайовича Сосюру, нашого визначного лірика, та його поему «Мазепа» (1928; 1960). Подвійна дата пояснюється тим, що до свого епічного творіння про Мазепу та його епоху Володимир Сосюра повертався й через багато років після створення первісного варіанту поеми у 1928-1929 роках
Сюндюков, Ігор. Алібі для любові [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/alibi-dlya-lyubovi: Володимир Сосюра та гонителі національного духу / Сюндюков, Ігор // День. - 2004. - 6 лют. (№20). Митець пройшов складний і тернистий шлях - від революційного романтизму 20-х до «висот вічності» (мотиви лірики останніх років), від оспівування «перемоги» над природою» («Дніпрельстан», 1926) до розчинення в її одвічній красі (пізня творчість), від захоплення «революційним» поривом мас до осягнення безмежної цінності кожного людського життя... Ніжна й мудро-«наївна», зовні гранично проста (але така «простота» дається лише найвищою, зрілою майстерністю!), лірика Сосюри - і це, мабуть, найголовніше - завжди мала непохитне українське національне коріння, яке з роками лишень міцніло. Бо Україну поет сприймав як вічну, як природну даність, що не має часових меж. Але ніколи видатний український митець слова не зазнавав, можливо, такого нещадного, холодно-жорстокого удару сталінської Системи, як в післявоєнні часи. У 1948 р. була заарештована (і шість років провела в енкаведистських в’язницях) його дружина Марія... Проте й тоді, як виявилося, Сосюра ще не випив страшну чашу страждань. Апофеозом погромних переслідувань поета стала інспірована тодішнім вищим керівництвом Союзу та УРСР мракобісна кампанія навколо одного з кращих творінь Сосюри - вірша «Любіть Україну»

Вірш «Любіть Україну!»

Лубчак, Вадим. YouTube, Сосюра і Vladimir’s blues [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/media/youtube-sosyura-i-vladimirs-blues: автор фільму, в якому іноземці декламують вірш «Любіть Україну»: Реакція на цю стрічку показала, як українцям важливо відчувати гордість за свою країну / Лубчак, Вадим // День. - 2012. - 16 лист. (№209). Спеціаліст однієї зі столичних агенцій цифрового маркетингу, випускник Київського політехнічного інституту Олександр Гонтар зняв 57-секундний соціальний відеоролик They love Ukraine із закликом любити Україну. У його короткій стрічці дванадцятеро іноземців із дев’яти країн світу декламують рядки з вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну» на тлі музичного супроводу Max Richter Vladimir’s blues. Лише за декілька днів це відео на YouTube переглянули понад 155 тисяч людей, що для соціального українського ролика — нечуваний успіх

 

 

 

 

 

 

 

 

Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами...
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна,
як очі її ніжно-карі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в кривеньких тинах,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячій усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі...

 

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
у хмарах отих пурпурових,

в огні канонад, що на захід женуть
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивають нам
путь до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину...
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину...
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну.

Любіть у труді, у коханні, в бою,
в цей час коли гудуть батареї
Всім серцем любіть Україну свою,
і вічні ми будемо з нею!

/ В. Сосюра /

 


Мельничук, Андрій. Заповітне [Електронний ресурс] = http://www.silskivisti.kiev.ua/19112/index.php?n=22752 / Мельничук, Андрій // Сільські вісті. - 2014. - 17 черв. (№65). 16 червня 1944-го, тобто рівно сімдесят років тому, українська газета «Література і мистецтво» видрукувала в першій редакції вірш-візитівку творчості Володимира Сосюри «Любіть Україну». Вірш читачі відразу сприйняли як поетичний образ України. Зовсім по-іншому появу твору зустрів тодішній сталінсько-беріївський режим. Знаменитий вірш надовго був заборонений. І тільки з хрущовською «відлигою» він знову зазвучав. Вірш «Любіть Україну» став, по суті, символом України, її бойовим лозунгом. Прикметно, що цей твір перекладено шістдесятьма дев’ятьма мовами світу. От що значить, коли поезія написана кров’ю серця
Фесуненко, Анатолій. Вірш Сосюри «Любіть Україну» колись називали ворожим [Електронний ресурс] = http://www.wz.lviv.ua/far_and_near/121793: 6 січня 2013 року – 115 років від дня народження відомого українського поета / Фесуненко, Анатолій // Високий замок. - 2013. - 16 січ. Простий хлопчина з багатодітної робітничої сім’ї В. Сосюра став помітним українським поетом під час громадянської війни. Не все поет сприймав у своє­му часі, часто йшов проти небезпечного політичного вітру, за що його били партійними доганами – і завжди боляче, але кидати Сосюру “за колючий дріт”, на щастя, не наважилися... В. Сосюру часто звинувачували в “українському буржуазному націоналізмі”. Особливо жорстоко критикували Сосюру за патріотичний вірш “Любіть Україну” – в редакційній статті газети “Правда” від 2 липня 1951 року “Проти ідеологічних перекручень в літературі”

Літературознавець Сергій Гальченко - дослідник творчості Сосюри

Антоненко, Аліса. Урок поезії і патріотизму [Електронний ресурс] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/urok-poeziyi-i-patriotizmu / Антоненко, Аліса // День. - 2013. - 22 січ. (№10). Про літературно-мистецький вечір, присвячений 115-й річниці від дня народження Володимира Сосюри. Видатний поет був тонким ліриком і творцем розгорнутих ліро-епічних полотен. На вечорі про митця розкаже Сергій Гальченко, відомий літературознавець, автор лірико-драматичного етюду «Мої дні мов хрести» про життя Сосюри, який впродовж багатьох років вивчав спадщину Володимира Миколайовича
Гальченко, Сергій. Наодинці з класиком [Текст]: восени 1973 року мені вперше пощастило побувати в гостях у родині улюбленого мого поета Володимира Михайловича Сосюри. Мета мого візиту - рукописна спадщина В.Сосюри, яку дружина Марія Гаврилівна і син Володимир Володимирович вирішили передати на державне зберігання до Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва УРСР / Гальченко, Сергій // Літературна Україна. - 2008. - 14 лют. (№6). - С.1,8.
Гальченко, Сергій. Феномен таланту Володимира Сосюри [Текст] / Гальченко, Сергій // Українська культура. - 1998. - №1. - С. 10-11.
Сергій Гальченко: «Я щасливий не тому, що знаходжу, а тому, що шукаю» [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/sergij-galchenko-ya-shaslivij-ne-tomu-sho-znahodzh/ / Розмовляла Тетяна Кроп // Урядовий кур`єр. - 2014. - 21 трав. (№89). - С. 20. Із заступником директора Інституту літератури імені Т. Шевченка НАН України Сергієм Гальченком ми могли б говорити про творчість багатьох письменників, спадщину яких він досліджує і відкриває в ній нові грані. Один із них - Володимир Сосюра. Мій співрозмовник — лауреат літературної премії імені цього поета.

Спогади про батька

Сосюра, Володимир. Доле моя чорно-біла [Текст] = http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/dole_moya_chorno-bila_iz_knigi_spogadiv.html: із книги спогадів / Сосюра, Володимир // Дзеркало тижня. - 2002. - 8-14 черв. (№21). - С. 12. Володимир Володимирович Сосюра - син видатного поета - щойно написав книжку спогадів. Відверту. Захоплюючу. Веселу. Сумну. Багатоколірну, хоча дав їй «чорно-білу» назву. Жанр її напівжартома визначив як «доволі суб’єктивні нотатки». Кiлька уривкiв з неї, присвячених подіям 1941-43 рр. - початок війни, евакуація в Уфу, тимчасовий переїзд у Москву…

Маловідомі сторінки біографії

Доценко, Юрій. Молодий Сосюра [Електронний ресурс] = http://stavgkh.ru/164/6.html / Доценко, Юрій // Наша Дружковка. - 2013. - 6 янв. (№2). Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 року на Донеччині. Ім'я цього видатного українського поета добре відомо у світі, але період громадянської війни в його житті перебував у радянські часи під жорстоким табу. Мало хто знав і про те, що Володимир Сосюра приїздив до Дружківки у 50-і роки. Про ці маловідомі сторінки з життя неперевершеного українського лірика
Романько, Валерій. "...Як я тоді декламував!": маловідомі епізоди перебування Володимира Сосюри в гайдамаках та у війську Симона Петлюри / Романько, Валерій // Літературна Україна. - 2009. - 31 груд.(№44). - С. 2. Чимало сторінок із життєпису видатного українського поета, уродженця Донеччини Володимира Сосюри нині призабуті, а декому й геть невідомі. Те, що Сосюра пішов "тоді до Петлюри, як громами в степах загуло" і зі зброєю в руках боронив незалежність української Народної Республіки, уважалося за великий гріх перед радянською владою, тож мало залишатися невідомим для сучасників, а 10-й номер журналу "Червоний шлях" за 1926 рік, де надруковано спогади поета про події визвольних змагань, - переховувався у спецфондах. Уже після смерті Сосюри, у 1988 році, вийде автобіографічний роман "третя Рота", де митець розкрив свої душевні таємниці, і читач дізнався багато замовчуваних фактів із життя поета
Скоробагатько, Сергій. Щоб ти щасливою була [Текст] = http://www.silskivisti.kiev.ua/19196/index.php?n=25469 / Скоробагатько, Сергій // Сільські вісті. - 2015. - 6 січ. (№1). - С 3. Слава і біль, звитяга і трагедія, радість і журба... Усе це - історія України, її народу. І культури - теж. І - літератури. Найжахливіші випробування судились у XX столітті, коли під загрозою знищення і зникнення опинилася сама українська нація. Разом із літературною творчістю. Проте однозначно негативно оцінювати діяльність українських радянських письменників та поетів не можна. Окрім фанфарного вихваляння режиму, були й інші, душею й серцем вистраждані, гіркими слізьми зрошені, до часу приховані твори. Більшість їх побачила світ уже після відходу авторів за межу вічності. Такий був і Володимир Миколайович Сосюра, родом із Донбасу, з-під Дебальцевого, щирий патріот України, усе життя котрого є прикладом вірного служіння Вітчизні - наскільки дозволяли тодішні суспільно-політичні умови. Днями минуло 116 років від народження поета, а 8 січня виповнюється півстоліття від дня смерті
Яновська, Людмила. Два Володьки в розчахнутій долі [Текст] = http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/dva-volodki-v-rozchahnutij-doli/: завтра виповниться 115 років відтоді, як народився напівзабутий нині поет Володимир Сосюра / Яновська, Людмила // Урядовий кур`єр. - 2013. - 5 січ. (№3). - С. 19. Про його життя і творчість можна ставити аншлагові вистави, знімати захопливі фільми й видавати бестселерові біографічні книжки...

Твори В. Сосюри із фондів МСМБ

Вибрані переклади [Текст] / Сосюра, Володимир Миколайович ; Худож. А.Мистецький. - К.: Художественная литература, 1951. - 252 с.: іл. - (В пер.) 10-00.
Лірика [Текст] / Сосюра, Володимир Миколайович; Худож. Д.Д.Грибов. - К. : Художественная литература, 1961. - 400 с. : іл. - (В пер.) 0-61.
Лірика [Текст] / Сосюра, Володимир Миколайович; Худож. К.В.Бобровников. - К.: Художественная литература, 1959. - 496 с.
Любіть Україну [Текст]: поезії / Сосюра, Володимир Миколайович; Упоряд., прим. та післям. С.Гальченка; Ілюстр. В.Яцури. - К. : Знання, 2010. - 200 с
Мазепа: Поема; Лiрика / Сосюра, Володимир Миколайович ; Ред. П.Ромко. - К. : Днiпро, 2001. - 221 с.
Нова заповідь [Текст]: роман / Сосюра, Володимир Миколайович ; Післям. Г.Сиваченко. - К.: Знання, 2011. - 349 с.
Поезії [Текст] / Сосюра, Володимир Миколайович; Ред. кол. М.П.Бажан, О.Є.Засенко, С.А.Крижанівський та ін.; Упор., вст. ст. і прим. П.Моргаєнка. - К.: Радянський письменник, 1975. - 319 с.
Розстріляне безсмертя [Текст]: поеми / Сосюра, Володимир Миколайович ; Прим. С.Гальченка; Іл. В.Яцури. - К.: Знання, 2010. - 336 с.
Сонячні мечі [Текст] / Сосюра, Володимир Миколайович ; Передм. А.Малишка; Худож. В.В.Машков. - К. : Дніпро, 1967. - 224 с.
Стихотворения и поэмы [Текст] / Сосюра, Володимир Миколайович ; Вступ. ст., примеч. Ю.С.Бурляя; Худож. И.С.Серов. - СПб. : Советский писатель, 1982. - 560 с.
Так ніхто не кохав [Текст]: поезії / Сосюра, Володимир Миколайович ; Худож. В.Я.Чебаник. - К. : Радянський письменник, 1987. - 150 с. : іл., портр. - (В пер.) 0-60.
Такий я ніжний, такий тривожний... [Текст]: поезії: Для старш. шк. віку / Сосюра, Володимир Миколайович ; Упорядк. та передм. М.Сома; Худож. М.Стратілат. - К. : Веселка, 1989. - 286 с.
Третя Рота [Текст]: роман / Сосюра, Володимир Миколайович ; Упор. та прим. С.Гальченка; Післ. Н.Бернадської. - К. : Знання, 2010. - 352 с.
Червона зима [Текст]: поезії / Сосюра, Володимир Миколайович ; Упор. В.П.Моренець; Худож. Н.А.Данченко. - К. : Дніпро, 1987. - 183 с.
Щастя [Текст]: вибрані поезії / Сосюра, Володимир Миколайович ; Худож. В.П.Вечерський. - К. : Дніпро, 1974. - 193 с.
Якби помножити любов усіх людей [Текст] / Сосюра, Володимир Миколайович ; Худож. М.Т.Чорнокапський. - К.: Художественная литература, 1963. - 344 с

Докладніше дивіться на сайті бібліотеки в електронному каталозі:
www.msmb.org.ua

 

Коротка хронологія життя та творчості

Найніжнішим українським ліриком, українським соловейком називають Володимира Сосюру, чиє поетичне слово народжувалося з любові і з любов’ю промовляло до всього сущого на землі.

Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве (тепер Донецька область) в сім’ї робітника. Дитинство поета минуло на Донбасі. Навчався в п’ятирічній школі на відмінно, читав багато книжок. Але в одинадцять років змушений був іти працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом.

З 1911 по 1918 р. навчався в двокласному училищі м. Верхнього, трикласному нижчому сільськогосподарському училищі на станції Яма Пiвнiчно-Донецької залiзницi. Володимир Сосюра брав участь в Українській революції, спершу в армії УНР, пізніше в Червоній армії.

14 жовтня 1917 р. лисичанська газета «Голос рабочего» друкує його вірш «Плач волн», затим – перший вірш українською мовою «Чи вже не пора», а наприкінці жовтня – «Товаришу», написаний у стилі революційного маршу.

У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти Петлюри. Згодом утік з її лав і потрапив в полон до денікінців. Його розстрілювали як петлюрівця, але рана була несмертельною і поет вижив. Судив Володимира Сосюру і червоний ревтрибунал – тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.

1920 р. В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. У 1920-1921 pp. воює з білополяками та армією Нестора Махна.

1921 р. побачила світ збірка В. Сосюри «Поезії», що досі вважалася його першою книжкою (проте віднайдений документ корегує цю думку: рукою поета в нім записано, що в 1918 р. було надруковано й видано першу збірку його поезій «Пісні крові…», але її поки не знайдено). Цього ж 1921 p., виходить поема «Червона зима», яка зробила Володимира Сосюру знаменитим.

З-під пера митця вийшла низка ліро-епічних поем: «Оксана» (1922), «Робітфаківка» (1923), «Воно», «Шахтар», «Сількор», «Хлоня». До них належала й поема «Махно» (близько 1924 р.), текст якої не зберігся. Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини став віршований роман В. Сосюри «Тарас Трясило» (1926). По закінченні громадянської війни вчився в Комуністичному університеті в Харкові (1922-1923 рр.) і на робфаці при Харківському інституті народної освіти (1923-1925 рр.).

Від 1925 р. поет повністю віддається літературній праці, залишивши агітпроп, а потім і Харківський університет. Протягом десятиліття (1922—1932 рр.) він був членом багатьох літературних організацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), постійно брав участь у літературних дискусіях.

У 1928-1929 рр. виходять поеми Володимира Сосюри «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ГПУ», публікуються збірки віршів «Де шахти на горі» (1926), «Коли зацвітуть акації» (1928), «Серце» (1931), «Червоні троянди» (1932). Поет бере активну участь у літературному житті — багато виступає перед робітниками, на творчих дискусіях і вечорах.

За «націоналістичні ухили» у 1934 р. поета виключили з партії і зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами (О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Блока, Христо Ботева, І. Петникова).

1936 р. В. Сосюру знову приймають до Спілки радянських письменників. У припливі нових сил і надії він повертається до роботи – з’являються збірки «Нові поезії» (1937), «Люблю» (1939).

1940 р. В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно – роман у віршах «Червоногвардієць», який увібрав усе те, що становить автобіографічну основу його творчості 20 – 30-х років: спогади про дитинство, передреволюційна Донеччина, громадянська війна, боротьба й кохання в своєму магічному поєднанні.

1944 р. поет пише вірш «Любіть Україну», який був видрукуваний в Україні і в Росії, сприйнятий як глибоко патріотичний заклик до відстоювання рідної землі від ворожих посягань, а 1951 року став причиною цькування В. Сосюри.

1947 р. виходить з друку збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена 1948 р. Державною премією І ступеня. 1959 р. поет завершує поему «Мазепа», розпочату в 1929 р.

За збірки поезії «Ластівки на сонці» і «Щастя сім’ї трудової» В. Сосюра в 1963 р. удостоюється звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Окрему групу в творчій спадщині Володимира Сосюри складають сюжетні ліро-епічні твори «Огненні дороги» (1947), «Студентка» (1947), «Іван Черепаха» (1952), «Васильок» (1957), «Дочка лісника» (1966).

Були видані книжки для дітей «Травнева пісенька» (1950), «Весняний цвіт» (1952), «Моя онученька» (1965), «Вітчизну, як сонце любіть!» (1968).

Після смерті поета у 1965 р. вийшов автобіографічний роман «Третя рота» (написаний ще у 1959 р.) та поема «Розстріляне безсмертя» (була написана у 1960 р.).

Два інфаркти в 1957-1964 р. значно погіршили стан здоров’я поета, а третій – на початку 1965 р. – став фатальним.
8 січня 1965 р. Володимир Сосюра помер. Похований в Києві, на Байковому цвинтарі.

 

Алфавітний покажчик творів
Володимира Сосюри

Вірші різних років

Васильки
“Взяла Орися кошеня…”

Зима
“Люблю я море в шумний час прибою…”
Марії
Марія
“Мені ти приснилась давно…”
“Наближення зими у всьому серце чує…”
Рідна мова
Сині трави
“У синім безгомінні…”
“Це було на острові Цейлоні…”
“Чи знаєш ти світання в полі…”
“Я Вас любив, а Ви ніколи…” (Троянди)
“Я люблю, коли в листя зелене…”
Голос ніжного серця (про В.Сосюру)

1922 “Так ніхто не кохав. Через тисячі літ…”
1935 “Іду я стежкою дзвінкою…”
1937 Сталін
1938 Ленін (уривок)“Облітають квіти, обриває вітер…”
1944 “Любіть Україну, як сонце, любіть…”
1947 “Любити Вітчизну, любити завжди…”
           “У кроках мільйонів і крок мій звучить…”
1949  “Я — квітка осіння… Дощі мене мочать…”
1950 “Люблю України коханої небо…”
           “Ой сніги мої, сніги…”
1951 “Вже осені кругом передчуття…”
1955 “Айстри задумані, квіти останнії…”
           “Туди, де в синім неба морі…”
           “Як не любить той край, де вперше ти побачив…”
1956 Бабине літо
           Дівчина
           “Маленьким хлопчиком додому…”
           “Сном блакитним заснули поля…”
1957 “Блукає осінь. Безгомінням…”
1961 “Я знаю силу слова…”
1962 “З дерев опадає убрання…”

“МАЗЕПА” (поема, 1928 — 1959-1960)
Вступ до поеми “МАЗЕПА”

Пролог

I.

II.

III.

IV.

V.

VI.

VII.

VIII.

IX.

X.

XI.

XII.

XIII.

XIV.

XV.

XVI.

XVII.

XVIII.

XIX.

XX.

XXI.

XXII.

XXIII.

XXIV.

XXV.

XXVI.

Епілог

“О, як люблю я рідний край…”

“І од зорі і до зорі…”

“Знов од зорі і до зорі…”

“Був довго Йван у сні неначе…”

“Був день за вікнами такий…”

“Уздрів Мазепа на балу…”

“Кого це кінь несе у полі…”

“І от Мазепа у Криму…”

“В тривозі хан. І серце в'яне…”

“Все степ і степ… Імлу німую…”

“Гарматні жерла з-за валів…”

“Мазепа — писар курінний…”

“А час летів і днів підкови…”

“Так ось він, Київ, що йому…”

“У сяйві зоряних огнів…”

“Іще в Січі, о даль моя…”

“Туман у серці і кругом…”

“Палій на каторзі. Несила…”

“Мазепа дума, як на крицю…”

“А небо дихає грозою…”

“Не для бенкету, не параду…”

“Як Палія любила Січ…”

“Вже Карл Дванадцятий кордони…”

“В залізне коло круг Полтави…”

“Цей спів — за кров, що у долину…”

“Над садом зорі в хороводі…”

“Ви вільні знов, лани кохані…”

“Далекий Галац сниться знову…”

 

Web-ліографія

Виктория Фролова - Вита. Володимир Сосюра. Творчість і компроміс [Електронний ресурс] / Стихи.ру. – Електрон.дані. – Москва, 2011. - Режим доступу: http://www.stihi.ru/2011/04/25/5094. - Заголовок з титул. Екрану. Мова: укр.., рос. – Останнє поновлення: 2011
Сосюра Володимир: Творчість. Біографія. Критика. [Електронний ресурс] / ТОВ Клуб Поезії.. - Електрон.дані. – Київ, 2003. – Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=133&type=biogr. –  Заголовок з титул. Екрану. Мова: укр.., фр., рос. – Останнє поновлення: 2012

 

Інтернет – ресурси:

http://www.day.kiev.ua - сайт газети «День»
http://www.ukurier.gov.ua -  сайт  газети «Урядовий кур’єр»
http://www.dt.ua - сайт тижневика «Дзеркало тижня»
http://www.golos.com.ua - сайт газети «Голос України»
http://www.silskivisti.kiev.ua -  сайт газети „Сільські вісті”
http://simya.com.ua/articles/71/18554/ Біографія: Володимир Сосюра
http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=sosura&page=bio&alist=skip В.Яременко (Україна), Є.Федоренко (США) Голос ніжного серця
http://www.ex.ua/7076287 Сосюра Володимир. Фонотека. Живий голос поета у фонозаписі
http://www.postchernobyl.kiev.ua/volodimir-sosyura/ "Пост Чорнобиля" № 12 (24) грудень 2005
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D1%EE%F1%FE%F0%E0_%C2%EE%EB%EE%E4%E8%EC%E8%F0_%CC%E8%EA%EE%EB%E0%E9%EE%E2%E8%F7. Сосюра В. М.
http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=285   Сосюра Володимир: біографія
http://www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/35   Біографія: Володимир Сосюра
http://donetshina.ucoz.org/publ/podija/ja_prijshov_na_stanciju_revoljucija/2-1-0-39  «Я прийшов на станцію «Революція»…
http://schoollit.com.ua/volodimir-sosyura/   Твори В. Сосюри
http://simya.com.ua/articles/71/18554/   Біографія: Володимир Сосюра

 

Бібліографи-укладачі:
Мілашенко Т.І.
            Фоміна Н.І.

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest

НАШІ НАГОРОДИ

Допоможіть молодіжній бібліотеці

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці - Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки): (044) 288-23-36

ВГОРУ