Останнє оновлення: 23.11.2017 р.

«Богдан Хмельницький. Таємниця великого гетьмана»

вересень, 2017 р.

Бібліографічний список до 360 роковин від дня смерті гетьмана України,

засновника Української гетьманської держави

Гетьман Богдан Хмельницький - людина, що створила епоху. 350-річчю від дня кончини присвячується

Історія всіх народів має свої доленосні повороти. Для французів - доба краху Бастилії та наполеонівських війн (1789-1815), для іспанців - Реконкіста та великі географічні відкриття XIV-XV століть, для німців - доба Бісмарка та об’єднання Німеччини (1871), для американців - «Бостонське чаювання» та ухвалення Конституції (1773-1793). Що ж було історичним «рубіконом» для України? Жодна подія, жодний народний вчинок і жодний національний герой не залишив такого яскравого сліду в українській історичній пам’яті, як гетьман Богдан Хмельницький.

Перша половина XVII століт­тя. Річ Посполита - потужна держава на Сході Європи, якої не торкнулося кровопролиття Трид­цятилітньої війни (1618-1648), яка не знала різанини на релігійному ґрунті, де процвітали громадянські свободи (для шляхти, певна річ)…

Тож що могло похитнути її, здавалося б, непохитні республіканські підвалини?

Для змін узвичаєного стану речей були свої невідворотні причини. Як влучно помітила сучасний історик Наталя Яковенко, з кінця XVI ст. українські землі в Ре­чі Посполитій були неначе «третім зайвим» для двох народів - польського і литовського (точніше, литовсько-руського). У політичній орбіті держави оберталися два супутники - Ко­рона Польська і Велике князівст­во Ли­товське (ВКЛ). Із своїми суверенними правителями - відповідно королем польським та гетьманом литовським, своїми сеймами, арміями і навіть грошовими одиницями (злотий і грош). Усе було б «добре», якби не етнічні руські землі, що становили майже половину Речі Посп­олитої. Формально вони були поділені між Короною та ВКЛ, тож не були політично цілісними. Більша частина сучасної України входила до складу Корони, хоча лівобережну украйну Річ Посполита ділила з Москов­ським царством, до якого належала слобідська украйна - Харківщина та пів­денна Сумщина, колонізовані у XVII ст. переважно українськими козаками.

Проте ні по той, ні по той бік кордону козацтво не мало ані права голосу, ані політичного вибору. Люди із шаблями, що не раз рятували Річ Посполиту від поразки та навали кочовиків, були позбавлені жаданого лицарського статусу, кот­рим володіла виключно шляхта. Нарешті, коли наприкінці XVI ст. (після Берестейсь­кого собору) українське поспільство поставили перед фактом зверхності Папи, а православний єпископат був проголошений у межах Речі Посполитої нелегітимним, козацтво як один повстало за права одновірців і замінило собою колись православну, а нині покатоличену феодальну еліту земель колишньої Київської Русі.

Хмельниччина середини XVII ст. аж ніяк не була громом з ясного неба. Раз по раз «республіканський» спокій Речі Посполитої порушували шляхетські бунти (конфедерації), а у 1620-30 рр. серія гучних козацьких повстань пронеслася й українським подніпров’ям. Утім, зі шляхтою король намагався знайти спільну мову, задовольняючи переважно монетарні вимоги люду лицарсь­кого, тим часом козацькі бунти можна було залити лише кров’ю - зусиллями тої ж таки шляхти. Кожний новий спалах козацької непокори міг перерости у грандіозне повстання. На клубок козацько-шляхетських соціальних протиріч дедалі частіше намотувалися православно-католицькі протиріччя, пов’язані з небажанням польської еліти толерувати православну традицію на корінних руських землях. Чаша народного гніву остаточно переповнилася 1648 року, вилившись у безпрецедентне за розмахом повстання - козацьку революцію.

Довга дорога на Січ

Душею козацької революції та її головним стратегом був гетьман Війська Запорозького Богдан Зиновій Хмельницький. Його звивистий життєвий шлях увінчався цілком вдалою для 50-літнього шляхтича кар’єрою чигиринського старости. Привілейований стан та матеріальна незалежність могли цілком угамувати запал найзавзятішого «пенсіонера» українського лицарства. Але це була лише прелюдія тієї долі, яка поставила його на чолі однієї з найгучніших повстанських війн у світовій історії.

Про молоді роки майбутнього гетьмана відомо небагато. Його батько - дрібний шляхтич Михайло Хмельницький, імовірно, походив із перемиської землі у західній Галичині (нині - пограниччя України та Польщі), мав герб «Абданк», служив у війську Коронного гетьмана Станіс­лава Жолкєвського, деякий час мешкав у нього в Жовкві, згодом служив у іншого впливового галицького магната - Яна Данило­вича. Саме клієнтарні обов’язки привели Хмельницького-батька до Наддніпрянщини. Сталося так, що Данилович обіймав посаду чигиринського старости, а батько майбутнього гетьмана був, відповідно, підстаростою - тобто замковим урядником. На плечі Михайла Хмельницького були покладені функції осадчого - організатора селянських переселень на малолюдні придніпровські степи. Колонізація степового пограниччя мала для українських староств справді стратегічне значення - це був єдино можливий спосіб вижити під тиском кримської та ногайської орд і пов’язаних із ними спустошень. Саме за цю вислугу підстароста Хмельницький і отримав хутір Суботів, що неподалік Чигирина, а відтак заклав там власну слободу. Осівши на Вкраїні, Хмельницький-старший поріднився з козацьким середовищем, узявши шлюб із козачкою - Богдановою матір’ю.

Коли саме народився майбутній ватажок «козацької революції», достеменно невідомо. Частіше називають 1595 рік. Не було в моді святкувати й пам’ятати дні народжень. У хрещенні він отримав ім’я Зиновій, саме так його називало духовенство під час церковних урочистостей, хоча сам він зазвичай підписувався як Богдан. За юнацьких років він прослухав курс граматики, поетики та риторики у львівському єзуїтському колегіумі - словом, звичайний класичний курс пересічного тогочасного шляхтича.

Роки минали, настав час скуштувати життя, до якого він був покликаний своїм козацьким походженням. Військова кар’єра тодішнього лицаря починалася не пізніше ніж у 14 років. Достемен­но відомо, що 1620 р. він разом зі своїм батьком брав участь у молдавському поході гетьмана Станіслава Жолкєвського і прийняв справжнє бойове хрещення у битві з турками під Цецорою. Ця битва завершилася не тільки нищівною поразкою для коронного війська, а й загибеллю Богданового батька. Юнак потрапив у полон і так би й cкінчив своє жит­тя на галерах, якби його не викупила мати, обмінявши на когось із родовитих турецьких полонених, захоплених раніше козаками.

Богдан був професійним вояком, брав участь у славетних морських експедиціях до турецьких берегів, відзначився у Смолен­ській кампанії 1633 р., де воював із московитами і за яку король нагородив його шаблею. Не залишився Богдан байдужим і під час козацького повстання Павлюка (1637 р.), хоча участь в антипольському виступі могла негативно позначитися на шляхетсь­кій кар’єрі. Коли ж повстання захлинулося у шляхетському терорі, Богдан очолив коаліцію ліберальної старшини, що вдалася до компромісу із коронним гетьманом Миколаєм Потоць­ким. Під­пис Хмельницького як генерального писаря Війська За­порозького стояв під актом Боро­вицької капітуляції. Відтак Богдан увійшов до складу запорозького посольства до короля Владис­лава IV. Не­зважаючи на те, що за умовами капітуляції козацьке самоврядування на Січі підлягало скасуванню, а відтак зникав інститут військового писаря, Хмельницький отримав натомість повноваження сотника Чи­гиринсь­кого, зберігши свій вплив на козацькі справи в Запоріжжі. Приміром, коли французький емісар граф де Брежі вів переговори щодо найманої служби українських козаків у французькій піхоті, дехто з придворних порадив йому мати справу саме з сотником Хмельницьким. У 1644 р. де Брежі писав кардиналові Мазаріні: «Се­ред козаків є непересічний полководець Богдан Хмельницький, з котрим рахуються навіть при дворі». Згодом, після особистого знайомства з Хмельницьким де Брежі також підкреслив його майстерне володіння латиною та неабиякі організаторські здібності.

Повороти долі

Втім, далеко не старшинська кар’єра наштовхнула Богдана на відчайдушний шлях бунтаря й визволителя, а саме особиста доля. Завзятий воїн, він устиг у житті пізнати лаври перемог і гіркоту поразок. Був одружений щонайменше тричі.

Його першою обраницею була Ганна Сомківна - сестра майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка. Саме з нею Богдан прожив більшу частину своїх зрілих років, виростивши трьох синів і чотирьох дочок, проте, вочевидь, так і не пізнавши щастя. Після року вдівства він нагледів собі гарненьку дівку Мотрону, вихованку своєї покійної дружини. Проте напередодні вінчання давній ворог Хмельницького чигиринський підстароста Данило Чаплинсь­кий здійснив зі своїми гайдуками збройний наїзд на Суботів і, за відсутності хазяїна, викрав красуню Мотрону й негайно обвінчався з нею. Молодший син Хмельницького Остап намагався тому перешкодити, але був жорстоко побитий канчуками. Від побоїв хлопець невдовзі помер. Зазнавши ганьби, зажурений батько намагався апелювати до судових інстанцій і навіть самого короля, але марно. Нарешті король натякнув сотникові: мовляв, маєш шаблю на поясі - суди! Владислав IV й не підозрював, що суд над напасником Чаплинським стане прелюдією «страшного суду» над ляхами за численні кривди русинам - судом над шляхетськими вольностями на Вкраїні.

Відбивши наречену в той самий спосіб, що й Чаплинський, Богдан був змушений домагатися повторного церковного шлюбу, фактично за живого чоловіка. На такий винятковий крок могла дати дозвіл лише верховна особа церкви. Хмельницькому, тоді вже гетьманові Війська Запорозького, не треба було намовляти церковних владик, за нього це зробили його гучні військові перемоги - розбите коронне військо під Пи­лявцями, взяття Львова і, нарешті, тріумфальний в’їзд до Києва. На початку 1649 р. шлюб Богдана і Мотрони освятив сам патріарх Єрусалимський Паїсій, що перебував на той час в Україні.

Утім, щастя «молодих» було нетривале. Улітку 1651 р. старший син Хмельницького Тиміш, розлютившись, наказав повісити «мачуху» на воротах батьківського двору в Чигирині, мовляв, за подружню зраду. Жалоба гетьмана була не менш швидкоплинна. Невдовзі він одружився втретє - із сестрою ніжинського полковника Івана Золотаренка Ганною. Відомо, що ця доброчесна жінка була вдовою одного з козацьких полковників і користувалася великою повагою серед старшини. Після смерті Богдана вона постриглася в одному з київських жіночих монастирів на Печерську, де й спочила 1667 року.

Нестримний «Хмель»

Власне, про особистість Хмельницького нам відомо не так уже й багато. Достеменно відомо, що він курив люльку і полюбляв каву, у ті часи ще не дуже розповсюджену в Європі. До цього він, напевно, призвичаївся в турецькому полоні. Очевидці згадують, що гетьман дуже влучно стріляв із лука і, звісно, ніколи не полишав шаблі - головного атрибута шляхетської гідності. У доброму гуморі міг пограти на бандурі. Нарешті, як це водилося серед шляхти, був охочий до випивки. Під час аудієнції в гетьманських покоях, як засвідчив супутник Антіохійського патріарха Макарія архідиякон Павло Халепський, на стіл подавали щойно виготовлену горілку, ще гарячу. Гетьман спочатку пропонував скуштувати високому гостеві, і лише тоді прикладався сам. Той-таки очевидець звернув увагу на незвичний аскетизм гетьманської трапези. На столі практично не було ані срібних тарелів, ані коштовних кубків, хоча в кожного представника козацької старшини були величезні скрині із трофейним позолоченим та срібним посудом. Венеціанець Альберто Віміна підтвердив спостереження сирійського архідиякона - у своєму щоденнику він описав покої гетьмана у чигиринському замку, позбавлені будь-яких модних прикрас та обставлені доволі пересічними меблями: скрині, лави, звичайний дубовий стіл і диван, убраний шкіряними подушками.

Яскраві спогади залишили сучасники про характер гетьмана та його темперамент. Зазвичай це була людина скептична, схильна до розважливих суджень. Проте політикові й полководцеві були притаманні й прояви вкрай холеричного збудження, яке він гасив найчастіше з допомогою алкоголю. У хвилини гніву потрапляти під його руку було просто-таки небезпечно для життя. Якось у 1653 р., коли старшина поста­вила під сумнів доцільність походу на Молдавію, гетьман спе­ресердя рубонув шаблею чер­каського полковника Яська Пархоменка по руці. На щастя, рана виявилася не над­то глибокою. Хмельницький, опанувавши себе, наказав старшині принести діжку меду: «Пийте, діти, а на мене гніву не тримайте».

Хмельницький, поза сумнівом, мав харизму лідера, а завдяки своєму авторитетові в козацькому середовищі почувався просто-таки диктатором. Як занотував у своєму щоденникові литовський канцлер Альбрехт Радзивілл: «Хмельницький тримав русинів у такому послуху, що вони були здатні на все лише за одним його помахом».

Втім, не було диктатури, яка б була спроможна протидіяти притаманному козацькій старшині демократизмові, запозиченому в польської шляхти. Промовистий приклад - доля молдавської експедиції 1653 р., яка завершилася вкрай трагічно для старшого сина Хмельницького Тимоша. Немає підстав «воювати чужу землю», заявляли полковники. На їхню думку, молдавський вектор політики не лежав у площині актуальних козацьких інтересів, особливо після тяжких поразок у війні з Польщею, а всього лише задовольняв амбіції молодого гетьманича, який був одружений із дочкою молдавського господаря Розандою Лупул. Зрештою, козацький експедиційний корпус був обмежений особистою гетьманською сотнею, що згодом загинула разом із Хмельниченком під Сучавою. Інший приклад - присяга московському цареві після Переяславської ради 1654 р., від якої всупереч волі гетьмана відмовилися такі авторитетні полковники, як Іван Богун, Іван Сірко та Грицько Гуляницький (загалом тоді не присягнули Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропивнянський полки). Отже, диктатура на полі битви, а козацьку політику визначала-таки старшинська рада.

«Україна своя руська»

Батько Хмель, певно, народився в сорочці. Проте своєю удачею він завдячував своєму далекоглядному розуму і хитрості, що надійно маскували його почуття та наміри. Хитрість була мистецтвом, яке не раз руйнувало плани його політичних опонентів. Був лише єдиний виняток: на переяславських переговорах його хитрощі не спрацювали проти московських дипломатів. Вони відразу висунули свої умови, що суперечили стратегічним намірам Хмельницького, а в очах старшини взагалі виходили за рамки здорового політичного глузду. Козаки наполягали на підписанні обопільної присяги щодо дотримання військово-політичного союзу, як це водилося у стосунках між королем та шляхтою, натомість московські бояри не бачили більшої крамоли, ніж вимагати присягати від самого царя, і відмовлялися це робити від його імені. Супе­реч­ку, очевидно, залишили на післявоєнне узгодження. Принаймні до цього часу переяславської хартії 1654 р. ніхто не бачив! І яке саме рішення тоді ухвалили, відомо лише з опоетизованого «рапорту» московських дяків, розрахованого на сентиментальність молодого царя Олексія Михайловича: «Воліємо під царя східного, православного». Із часом ця неузгодженість призвела до розриву союзницьких обов’язків і, врешті-решт, до Конотопської битви 1659 року, коли вчорашні побратими - українські козаки та московські ратники зійшлися у кривавій січі, нещасливої саме для останніх. Проте це було вже після Богдана.

Незаперечним є одне: у зовнішній політиці легендарного гетьмана не було чітко виражених пріоритетів, точніше - пріоритетом була сама Україна. Хоч із ким гетьман вів переговори, хоч із ким укладав мир чи оголошував війну, це завжди вписувалося в ситуативні інтереси козацької держави, кордони якої визначала виключно козацька звитяга. «Куди зайшла козацька шабля, там і козацька влада буде», - резюмував генеральний писар Іван Виговський. Утім, козацька шабля не була стихійним рушієм козацької агресії, адже заходила вона лише туди, де історично жила народність «руська» і де споконвічно стояла «руська церква» - православна українська парафія. Саме такими мотивами керувався Хмельницький під час облоги Львова, походу на Замостя й Підляшшя та в утвердженні гетьманської влади на півдні теперішньої Білорусі, що її зайняв у 1655-1657 рр. полковник Іван Золотаренко.

Отже, деякі історико-культурні принципи все ж визначали політичні претензії козацької революції. І лише крізь цю призму можна побачити й зрозуміти відверте небажання старшини «воювати чужу землю» і втручатися в молдавські усобиці. Так само й політичні пропозиції королеві Янові-Казимиру надходили лише з умовою, щоб за Гетьманщиною було визнано юрисдикцію над споконвічними руськими землями, включно з Володимиром (Волинським), Львовом, Ярославом і Перемишлем (останні два міста нині належать Польщі). 1656 року у сферу контролю гетьманської держави входило навіть Турово-Пінське князівство, шляхта якого виступила з петицією до гетьмана щодо прийняття їх у «вічне підданство». «Україна своя руська» - лунало у зверненні гетьмана до міщан Львова. Саме так, як суверенну спадкоємицю Київської Русі, бачив Україну в політичній перспективі Богдан Хмельницький.

Одначе перспективам завадив «третій» чинник, недоступний навіть гострому політичному чуттю Богдана Хмельницького. Уже 1656 року Москва різко змінила свою зовнішню політику з антипольської на антишведську й уклала мир із послами Яна-Казимира. Для козацької України це означало закриття «другого фронту». Вистраждана роками кровопролитної боротьби перемога зраджувала гетьмана. Він намагався втрутитися у переділ сфер впливу, вимагаючи, щоб кордони між Річчю Посполитою та Гетьманщиною були неодмінно «як за давніх князів руських», проте на сепаратні переговори у Вільно гетьманських посланців навіть не допустили. Коли ж Богданові Хмельницькому доповіли про це, той, за свідченням очевидців, болісно скрикнув: «Уже, діти мої, про се не печальтеся! Я знаю, що з тим робити, треба відступати від руки царської Величності! А підемо туди, куди звелить Верховний Владика - не тільки під християнського государя, а хоч би й під бусурманина…».

У відповідь на московський демарш Хмельницький вдався до відчайдушної дипломатичної кампанії, форсуючи підписання домовленостей зі Швецією, імперією Габсбургів, Молдавією та Кримом. Відновилися переговори навіть із Яном-Казимиром. Проте дні гетьмана були злічені. Відчуваючи наближення смерті, він скликав старшинську раду і за її згодою заповів булаву своєму 16-річному синові Юрасеві - єдиному, котрий залишився живим. Особистість незрілого гетьманича була суто символічною. Здавалося, що авторитет Богданового імені втримає від розбрату честолюбну старшину. Проте не так сталося, як гадалося - але це вже інша історія.

Наприкінці липня в гетьмана стався крововилив у мозок.

6 серпня 1657 р. він помер у своїй резиденції в Чигирині. Тіло великого стратега козацької України поховали в Суботові в закладеній ним Іллінській церкві лише через місяць.

Легенда про гетьмана

Пішов із життя той, хто створив цілу епоху в українській істо­рії. Епоху, що століттями надихала нащадків на створення національного епосу, в якому визрівала українська ідентичність. Як сучасники, так і нащадки, як вороги, так і соратники, оцінювали постать Богдана Хмельницького по-різному, зазвичай доволі діаметрально. Це був лицар, за якого «Володимирова Русь на ноги повстала» (Могилянський панегірик 1649 р.) і безжалісний порушник посполитого спокою (в устах апологетів Речі Посполитої «двох народів»); страшний «бич Божий» (у сприйнятті євреїв та католицьких ксьондзів) і славний вождь, завдяки котрому «вся Малой Росии Речь Посполита могла жити долгіе літа» (за козацьким літописцем Самійлом Величком). У всякому разі, це був непересічний державний муж і відчайдушний патріот, якому Україна зобов’язана не інакше, як своїм політичним народженням на світ історії - народженням болісним, проте незаперечним.

Запозичено з:

https://dt.ua/SOCIETY/getman_bogdan_hmelnitskiy__lyudina,_scho_stvorila_epohu__350-richchyu_vid_dnya_konchini_prisvyachuet.html

Бібліографія статей

ДО БІОГРАФІЇ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Горак, Володимир. Інший Богдан [Електронний ресурс] = https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/inshiy-bogdan: Гетьман Богдан Хмельницький і внутрішні смути козацької держави / Горак, Володимир // День. - 2007. - 7 вер. (№150). Гетьман Богдан Хмельницький був, є і буде одним із найяскравіших героїв вітчизняної історії. Для нас він - видатний український політик, талановитий полководець, вельми близький до віковічних прагнень українського народу. Але був ще й інший Богдан Хмельницький - суворий, часом - деспотичний правитель, який не жалів крові своїх земляків для збереження і ствердження того варіанта самостійної української держави, який він вважав найкращим, але це суперечило поглядам українців на те, яке має бути життя в новій, козацькій державі

Зінченко, Олександр. План "Б" Богдана Хмельницького [Електронний ресурс] = http://tyzhden.ua/Publication/3764: чи проголошував Хмельницький незалежність України? / Зінченко, Олександр // Український тиждень. - 2008. - 15 серп. «Найвеличніший із монархів релігії Ісусової, найперший з покоління Месії, Гетьмане козацький Богдане Хмельницький!» - саме так у грудні 1650 року звертався до українського очільника турецький султан Мегмед IV. Не менш пишну інтитуляцію містив портрет роботи Вільгельма Гондіуса (до речі, єдиний правдивий, зроблений за життя гетьмана): «Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь». Досить лише цих двох фактів, аби зрозуміти: шкільна програма та суспільна свідомість щось пропустила про проголошення суверенної української монархії князя Богдана

Махун, Сергій. Богдан Хмельницький - "не менш честолюбивий, хоробрий та спритний, ніж Кромвель в Англії"... [Текст] / С. Махун // Дзеркало тижня. - 2005.- 20-26 серп.(№32). - С.21. У світовій історії XVII століття постать Богдана-Зиновія Хмельницького займає одне з визначних місць

Музиченко Я. Стоїть в селі Суботові... [Текст]: сьогодні виповнюється 360 років Іллінській церкві - храмові на Черкащині, де поховано Богдана Хмельницького. / Я. Музиченко // Україна молода. - 2003. - 2 серп. (№139) . - С. 5. У 1664 році військо Речі Посполитої захопило село Суботів, де стояв замок Богдана Хмельницького: населення вирізали, замок і палац знищили, щоб "ніякогї згадки про свавільного гетьмана не було". Уціліла тільки Іллінська церква. Ця церква, ніби дзеркало, відображала всі події, що опісля відбувалися в Україні.

                                   

Рибаков, Дмитро. На крутих поворотах долі... [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/na-krutih-povorotah-doli: яким був Богдан Хмельницький як людина? / Д. Рибаков // День. - 2006.- 8 черв.(№93). - С.8. Жодна подія, жодне народне діяння, жоден національний герой не залишив такого яскравого сліду в українській свідомості, як гетьман Богдан Хмельницький і його епоха. Але яким був Хмельницький як людина, чи зберегла історія живі риси його особистості? Як і будь-якого великого діяча, зрозуміти гетьмана можна лише в контексті його епохи

Смолій, Валерій. Молоді літа гетьмана Хмельницького: турецький і татарський досвід [Текст] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/istoriya-i-ya/molodi-lita-getmana-hmelnyckogo-tureckyy-i-tatarskyy-dosvid / Смолій, Валерій, Степанков, Валерій // День. - 2015. - 7 серп. (№140-141). - С. 11.

Титаренко, Л. Таємниця великого гетьмана... [Текст] / Л. Титаренко // Голос України. - 2007. - 7 серп.(№138). - С. 9. 6 серпня виповнилося 350 років від дня смерті Богдана-Зіновія Хмельницького (близько 1595-1657) - видатного державного і політичного діяча, полководця, дипломата, фундатора Української козацької держави, гетьмана України

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА

Гора, Володимир. Турецький протекторат [Електронний ресурс] = https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/tureckiy-protektora: історія відносин Війська Запорізького та Оттоманської Порти в 1647-1657 рр. / Гора, Володимир // День. - 2010. - 19 бер. (№48). Рік 1648 пам’ятний для світової історії початком української національної революції під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, що, як відомо, завершилася фактичним створенням української держави. Звісно, той шлях українців до своєї національної незалежності був досить складним, її доля вирішувалася не лише на полях битв. Аби досягнути бажаного, Богдан Хмельницький та його найближчі соратники повинні були, окрім усього іншого, правильно побудувати й зіграти свою дипломатичну партію, направлену, з одного боку, на здобуття максимальної кількості союзників, а з іншого - на міжнародну ізоляцію Речі Посполитої. Разом із іншими державами, козацька адміністрація в Чигирині підтримувала досить тісні відносини із турецькою імперією, або, як її тоді називали, Оттоманською Портою.

ПСИХОЛОГІЧНО-ІНФОРМАЦІЙНІ ВІЙНИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Котов, Анатолій. «Деза» зразка 1648 року [Електронний ресурс] =

https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/deza-zrazka-1648-roku: перемагати у кровопролитних битвах проти Речі Посполитої Богдану Хмельницькому допомагали ...«психологічні» удари / Котов, Анатолій // День. - 2010. - 21 трав.(№86). Найефективнішою зброєю в боротьбі з будь-яким ворогом військові спеціалісти вважають так звані психологічно-інформаційні війни. На території Центральної та Східної Європи їх започаткував славетний гетьман Богдан Хмельницький, переконаний директор Науково-дослідного інституту козацтва при Інституті історії України НАН України Тарас Чухліб. Саме великий Богдан створив потужну розвідувальну службу в козацькому війську. Завдяки дезінформації Хмельницький часто сіяв серед своїх супротивників невпевненість у власних силах та панічні настрої. Методи психологічної війни козацький гетьман використав у багатьох битвах, особливо на початку Визвольної війни - грізного 1648 року

Чухліб, Тарас. Батько "психологічних війн" [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/batko-psihologichnih-viyn / Т. Чухліб // День. - 2004. - 10січ. (№1). - С. 8. Використовуючи закладені Северином Наливайком, Петром Конашевичем-Сагайдачним, Михайлом Дорошенком, Іваном Сулимою традиції козацького військового мистецтва, Б. Хмельницький під час формування своєї армії надавав першочергового значення організації міцної розвідувальної служби. За допомогою розвідувальної служби та контррозвідки гетьман шляхом поширення дезінформації прагнув посіяти у ворожому війську непевність у власних силах, панічний настрій.

БИТВИ 1648 РОКУ

ЖОВТІ ВОДИ (квітень)

Рижков, Вадим. «Союз козаків і татар виявився могутньою силою» [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/soyuz-kozakiv-i-tatar-viyavivsya-mogutnoyu-siloyu: до річниці битви на Жовтих Водах / Рижков, Вадим // День. - 2008.- 17 трав.(№85). - С. 7. 360 років назад об’єднане військо запорозьких козаків і кримських татар перемогло над поляками в битві на Жовтих Водах. Ця подія стало для українців першим кроком на шляху до державності. Проте багато сторінок визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького досі залишаються практично невідомими

БИТВА ПІД ПИЛЯВЦЯМИ (серпень)

Василевський, Михайло. Пилявецька битва 1648 року — Канни Богдана Хмельницького [Електронний ресурс] = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/pilyavecka-bitva-1648-roku-kanni-bogdana-hmelnickogo / Василевський, Михайло // День. - 2003. - 25 жовт. (№192). Під Пилявкою Богдан Хмельницький, 355 років тому, у вересневі дні 1648 року дав переможний бій польській шляхті

Козак І. Битва під Пилявою, Пилявцями, Пилявкою?. [Текст]: через 360 років поле битви та місце поховання тисяч українських козаків залишаються невідомими / І. Козак // Голос України. - 2008. - 4 лист.(№210). - С. 12. У тому, що ця битва Богдана Хмельницького стала символом звитяги козацького духу та завзятого прагнення українського народу до волі, не викликає сумніву у жодного історика. Переконані, саме тут на повну силу проявився військовий талант гетьмана і безоглядна сміливість козацтва, котре насмілилось порушити ситий спокій Речі Посполитої і заявити про права українського народу на Українську землю. Тому вшанування пилявецької перемоги - це насамперед вшанування української державності

БИТВИ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Котов, Анатолій. Бились «із нечуваною відвагою» [Електронний ресурс] = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/bilis-iz-nechuvanoyu-vidvagoyu: історія кривавої січі під Охматовом / Котов, Анатолій // День. - 2010. - 29 жовт.(№197-198). У листопаді 1654 року 50-тисячна польська армія під командуванням коронного гетьмана Станіслава Потоцького вирушила вглиб козацької України, «вогнем і мечем» знищуючи непокірні міста й села. Поляки тримали курс на Умань, де мали об’єднатися із 30-тисячною татарською ордою Менглі-Гірея. Потім союзники планували, розгромивши Хмельницького, іти на Білу Церкву та Київ. Кінцевою метою походу польське командування ставило окупацію всієї Правобережної України

Радовський, Володимир. Битва на Цецорі [Текст] / Радовський, Володимир // Дзвін. - 2016. - №1. - С. 184-201. - Продовж. Поч. див. №№10,11,12. Оточення Богдана Хмельницького до і після смерті гетьмана

Пасова Т. Зимове поле після Дрижипільської битви було червоного кольору [Текст] / Т. Пасова // Голос України. - 2009. - 3 вер.(№164). - С. 20. Поля між селами Тетерівка та Охматів Черкаської області нічим не відрізняються від інших сільськогосподарських угідь. Ті само соняшники, кукурудза, скошена пшениця. Лише занедбаний невеличкий монумент нагадує про те, що в січні 1655 року все було інакше. Тут розгорнулася одна з найкривавіших битв визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького - Дрижипільська. Її так назвали через те, що від морозу та вогню дрижала земля. З цих полів живими не повернулись 30 тисяч людей

Чухліб, Тарас. Чорноморська доктрина Гетьмана Хмельницького [Текст] = http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayina-incognita/chornomorska-doktryna-getmana-hmelnyckogo: або Як козаки з турками і татарами замирювалися / Чухліб, Тарас // День. - 2015. - 12 черв. (№101-102). - С. 8. Протягом століть український народ торував для себе шлях до Чорного моря, адже усе його північне узбережжя, включно з Кримом, з кінця XV ст. було повністю опановане могутньою Османською імперією

БИТВА ПІД ЗБОРОВОМ (1649 рік)

Якель, Роман. Битва за пам’ять [Текст] = https://dt.ua/SOCIETY/bitva_za_pamyat.html

/ Р. Якель // Дзеркало тижня. - 2009. - 15-21 серп.(№30). - С. 14. 15-16 серпня минає 360 років із часу переможної битви козацько-селянської армії та її союзників (кримських татар) із польським коронним військом під Зборовом. Результатом цієї битви стало підписання Зборівського мирного договору, який торував шлях до відновлення української державності. Незважаючи на деякі невигідні для України умови (обмеження реєстру 40 тисячами козаків, повернення покозачених селян до своїх панів), загалом договір був значною перемогою гетьмана Богдана Хмельницького. Згідно з умовами договору, польським урядом визнавався автономний статус українських земель у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств (Волинь і західне Поділля залишалися у підпорядкуванні уряду Речі Посполитої)

Ястребов, Олег. Козацька Україна Богдана Хмельницького [Електронний ресурс] =

https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/kozacka-ukrayina-bogdana-hmelnickogo: до 360-річчя Зборовського миру / Ястребов, Олег // День. - 2009. - 14 серп.(№142)....1649 рік - другий рік Визвольної війни Богдана Хмельницького. Отримано перші перемоги, але вся боротьба ще, по суті, попереду. Скільки ще потрібно принести жертв, пролити крові, перешкод подолати!

БЕРЕСТЕЧКО (1651 рік)

Качковський, Лесь. Берестечко - водороздiл мiж Середнiми вiками i Новою iсторiєю [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/berestechko-vodorozdil-mizh-serednimi-vikami-i-novoyu-istoriieyu / Качковський, Лесь // День. - 2001. - 23 черв. (№111) . - С. 5. - Початок див. у №110. Це була битва, в якій обидві сторони продемонстрували все найкраще, на що були спроможні

Метьолкін, Микола. Загадки битви під Берестечком [Текст] = https://dt.ua/SOCIETY/zagadki_bitvi_pid_berestechkomdo_350-richchya_velikogo_boyu.html: до 350-річчя великого бою / Метьолкін, Микола // Дзеркало тижня. - 2001. - 7-13 лип. (№25) . - С. 18. 350 років тому під Берестечком, на початку літа вирішувалася доля України. Хоча про битву написано немало, із нею пов’язано чимало загадок і багато чого дотепер залишається таємничим і незрозумілим. Спробуємо трохи розібратися в загадкових хитросплетіннях апофеозу визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького

Цимбалюк Є. Козацький редут: завершальний акорд баталії [Текст] / Є. Цимбалюк, О. Юркова // Голос України. - 2008. - 27 лют. (№38). - С. 13. Знаменита Берестецька битва, в якій Богдан Хмельницький зазнав поразки, але довів Європі, що український дух - незламний, завершилася на козацькому редуті між селами Семидуби та Плоска Дубенського району. Тут для прикриття відступу військ 10 липня 1651 року залишилося три сотні з полку Івана Богуна, і вони сповна виконали покладену на них місію - зупинити польське військо. Ціна була дуже висока: жоден козак не випустив із рук зброю до останнього подиху. До честі нинішнього покоління, воно зробило поле між Плоскою та Семидубами своєрідним місцем духовно-патріотичного паломництва

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА (1654 рік)

Ківалов С. До 355-річчя Переяславської ради. Ким краще бути: братом чи холопом? / С. Ківалов // Голос України. - 2009. - 3 лют.(№18). - С.1,4-5

Махун, Сергій. Переяславська Рада-1654: політична поразка України чи День возз'єднання [Електронний ресурс] = https://dt.ua/history/pereyaslavska-rada-1654-politichna-porazka-ukrayini-chi-den-vozz-yednannya-_.html: того широкого "волевиявлення російського і українського народу про возз'єднання", про яке йшлося в багатьох працях істориків, у фільмах, творах образотворчого мистецтва, не було і в помині / Махун, Сергій // Дзеркало тижня. - 2014. - 24 січ. 360 років тому, 8 січня (за старим стилем - 18 січня) 1654 р. в соборній церкві міста Переяслава відбулася подія, яка докорінно змінила історію Східної Європи. На Старшинській раді, а згодом і на Генеральній військовій раді (найвищому на той час законодавчому органі Козацької України, або ж Гетьманату) Богдан Хмельницький та частина представників козацтва закріпили присягою союз із Московською державою. Своєю чергою, царський посол боярин Василій Бутурлін на вимогу української сторони відмовився зробити те саме від імені царя, бо неможливо, щоб за "великого государя хто-небудь міг віру вчинити, ніколи не було і тепер не буде"

Райхель, Юрій. «Робили те, чого не бажали» [Текст] = https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/robili-te-chogo-ne-bazhali-0: реальність і міфи Переяславської ради / Райхель, Юрій // День. - 2009. - 30 січ.(№14). Закінч. в №19 від 6 лютого. Ця історична подія, якій сучасники не надавали такого великого значення, дуже вплинула на подальший розвиток як України, так і Росії. Після входження України до складу російської (тоді Московської) держави кардинально змінилося співвідношення сил на сході Європи. І таким чином це відчули багато які народи цієї частини континенту. Безпосереднім підсумком стало зростання російської імперії, вихід її в північне Причорномор’я, поділ Польщі й становлення нової структури міжнародних відносин. Так часто буває, коли рядова на перший погляд подія залишає довгий слід в історії. Наслідки Переяславської ради наша країна відчуває й досі

ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Доба нашої слави [Електронний ресурс] = https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/doba-nashoyi-slavi: вийшли друком фундаментальні дослідження, присвячені Богданові Хмельницькому та українській національній революції середини XVII ст. / Розмовляв Ігор Сюндюков // День. - 2010. - 26 бер.(№53). Дві книги, щойно випущені у світ високоповажними київськими видавництвами, а саме: «Українська національна революція XVII ст.. (1648 - 1676 рр.), Видавничий дім «Києво-Могилянська академія, 2009 р. та «Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет». (Видавництво «Темпора»), 2009 р., стали подією в українській історичній науці, особливо в тій галузі, яка займається вивченням пізньосередньовічної та ранньомодерної доби нашої історії. Написані вони добре знаним в нашій країні та за її межами блискучим тандемом вчених-«хмельницькознавців» - академіком НАН України, директором Інституту історії України НАН України Валерієм Смолієм та доктором історичних наук, професором Валерієм Степанковим

Панченко, Володимир. Богдан Хмельницький. Катарсис [Електронний ресурс] =

https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/bogdan-hmelnickiy-katarsis / Панченко, Володимир // День. - 2010. - 19 бер. (№48). Історичний роман Ліни Костенко «Берестечко» писався майже протягом трьох десятиріч, і ця обставина має бути взята до уваги в розмові про твір. Факт сам по собі унікальний. В українській літератури є твори, які в силу різних обставин (переважно - драматичних, таких, що від самих авторів не залежали) чекали на вихід у світ кілька десятиліть. Проте рідко коли автор перебував у силовому полі свого задуму так довго, як Ліна Костенко. Задуманий і написаний невдовзі після хрущовської «відлиги», роман про Богдана Хмельницького і Берестечко не був одразу «відпущений» поетесою у відкрите море читацьких обговорень

ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

ПАМЯТНИК

Київ - погляд з минулого [Текст] = http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3987/art/1320264541.html // Хрещатик. - 2011. - 3 лист. (№162). - С. 16. Скульптура гетьмана Богдана Хмельницького на коні – це один із найстаріших пам’ятників Києва. Над його створенням скульптори почали працювати ще в далекому 1868 році, паралельно збираючи кошти на спорудження

Олійник, Володимир. Міфи і правда про "мідного Богдана" [Електронний ресурс] = https://dt.ua/history/mifi-i-pravda-pro-midnogo-bogdana-_.html: у вересні 1872 р. до Києва привезли бронзову модель пам'ятника, а в листопаді в залі урочистих засідань Першої гімназії виставили її для загального огляду. Публіка сприйняла композицію майбутнього монумента неоднозначно / Олійник, Володимир // Дзеркало тижня. - 2013. - 19 лип. Пропагандистським інструментом загарбники обрали Б.Хмельницького - історичну постать, яку й сьогодні багато хто сприймає неоднозначно. Втім, мова піде не про гетьмана, а про київський пам'ятник, про історію зведення якого ось уже понад 120 років розповідають легенди, а деколи й небилиці

ПАМЯТНА МОНЕТА

НБУ19 липня 1995 ввів в обіг пам'ятну монету «Богдан Хмельницький».

Присвячені 400-річчю з дня народження Богдана Хмельницького - гетьмана України, видатного державного, політичного і військового діяча XVII століття, який вніс значний вклад у становлення української державності в один з найдраматичніших періодів визвольної війни українського народу в 1648-1654 роках.

На аверсі монети в центрі кола, утвореного намистовим узором, знаходиться зображення малого Державного герба України в обрамленні з двох боків гілками калини. Монета з мідно-нікелевого сплаву - над гербом розміщена дата 1995 - рік карбування монети, під гербом - у два рядки по колу напис 200000 КАРБОВАНЦІВ, який позначає номінальну вартість монети (число 200000 розміщено в розриві намистового узору). Між зовнішнім кантом і намистовим узором вгорі по колу напис НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, відокремлений з двох боків від слова КАРБОВАНЦІВ розділовими позначками у вигляді ромбів. Зовнішній кант виступає над поверхнею монети.

На реверсі монети в центрі розміщено фотографічне зображення пам`ятника Богдану Хмельницькому на Софійському майдані в Києві. По колу монети написи: ліворуч БОГДАН, праворуч від пам`ятника ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, 1595-1657 на фоні постаменту.

Докладніше літературу за темою дивіться в  електронному каталозі бібліотеки на сайті бібліотеки: http://msmb.org.ua/

                                                                           ІНТЕРНЕТ- РЕСУРСИ

https://myukraine.org.ua/bohdan-khmelnytsky/ – Богдан Хмельницький

https://dt.ua/ – тижневик «Дзеркало тижня»

http://www.kreschatic.kiev.ua – газета «Хрещатик»

https://day.kyiv.ua – газета «День»

http://tyzhden.ua – часопис «Український тиждень»

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest

НАШІ НАГОРОДИ

Допоможіть молодіжній бібліотеці

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці - Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки): (044) 288-23-36

ВГОРУ