Шевченко радянських часів…

Василь Семенович Стус

Ми двічі не вмираємо. Ми сущі
раз – і навіки, і на все життя.
Не жебраємо ласки ні від кого.
(В. Стус)

Літератори, порівнюючи долі поетів Т. Шевченка і В. Стуса, знаходять багато спільного: арешти за вільнодумство, заслання за любов до правди, заборона писати і видавати вірші українською мовою, «голгофа ранньої смерті» у 47 років. А найголовніше – істинний талант і всесвітнє його визнання.

«Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, або вб'є, знищить мене. Але я – не поступлюся! І з кожної миті своєї, з кожного почуття й думки зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу...», - так визначив свій шлях боротьби, шлях смерті і шлях життя після смерті Василь Стус.

Саме такими словами Василя Стуса було продовжено цикл літературних світлин  для учнів 11 класів  сш №115, присвячених 75-тій річниці пам’яті поета.

«Молода гвардія» вирішила позбутися традиційного формату ведення уроків, як у школах, але натомість: було використано архівні відеоматеріали про В. Стуса, розроблено презентацію, продемонстровано відеокліпи пісень на слова Стуса і, щонайголовніше (!!!), учні мали унікальну можливість прослухати поезії Стуса в авторському виконанні. Один зі школярів опісля сказав: «Голос Стуса… такий не забудеш…терміти тілом…»

На захід була запрошена і член родини Василя Семеновича – Пономарьова Марина Петрівна, котра не лише декламувала поезію Стуса, а й розповідала про історію їх творення, про їх символізм і про біль родини Стуса, який пече і сьогодні.

5 років у Мордовських таборах суворого режиму, 3 роки заслання на Колиму, короткочасне звільнення і новий арешт, в’язниця, Магадан: ...ще на 15 років!

У чому полягає злочин Стуса, чому його так суворо карають? Відповідь дав німецький письменник Г. Бьолль: "Його так званий злочин полягає в тому, що він пише свої поезії по-українськи, а це інтерпретують як антирадянську діяльність...».

З ув’язнення поет звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…». У цьому був весь Василь Семенович – герой-патріот-українець, який не схилив голови.

1985 р. поета було номіновано на Нобелевську премію з літератури за 1985 рік (припис: «…посмертно премія не присуджується …»), але Брежнєву нобелівські лауреати в ув’язнені були не потрібними. За досі нез`ясованих обставин 4 вересня  1985 р. Василь Стус помер (читай – був убитий!) у карцері і таємно (уночі!) похований на табірному цвинтарі в безіменній могилі № 9.

Проте Василь Стус дотримав обіцянки: «Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя»:
1989 р. – реабілітовано «за відсутністю складу злочину» і перезахоронено на Байковому цвинтарі у Києві;
1989 р. – засновано премію імені Василя Стуса;
1991 р. – Василя Стуса посмертно відзначено Шевченківською премією за збірку поезій "Дорога болю".
1997 р. – Указ Президента України  Л. Кучми Про нагородження відзнакою Президента України «Орден князя Ярослава Мудрого» V ступеня поета Василя Стуса (посмертно);
1992 р. – пам'яті Стуса присвячено документальний фільм "Просвітлої дороги свічка чорна" ("Галичина-фільм");
26 листопада 2005 р. Стусу посмертно надано звання Героя України.
Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури.

У  тридцять  літ  ти
тільки  народився, 
аби збагнути:  мертвий
ти  єси  у  мертвім  світі. 
І  нема  нікого  окруж. 
Ти  тільки  сам.
                        (В. Стус)