Поетичний вечір Діани Гальченко «Трішечки ліричного тепла…»

У Молодіжній бібліотеці відбувся поетичний вечір молодої авторки Діани Гальченко.

Діана – студентка факультету психології КНУ, але це не заважає їй займатись літературною творчістю. З серця цієї молодої і красивої дівчини лине щира та відверта поезія, що здатна пробуджувати як і сильні емоції, так і романтичну сентиментальність та ніжні почуття.

Справжнім відкриттям для слухачів стали вірші про події на Сході України. Молода дівчина з непідробною правдивістю переповідає у своїх віршах історії тих, хто через війну пізнав біль утрати.

Вірш Солдату (від імені України)
Вірш Про солдата

У Діани є як інтимна лірика, в якій присутнє сильне жіноче начало та сміливість говорити про почуття, так і поезія про любов до природи, описуючи красу якої авторка знаходить дуже влучні метафори та образи. Особливе місце у творчості поетеси займають вірші про маму, котру вона називає своїм ангелом-охоронцем. Діана вміє настільки вдало передати словами найтепліші емоції, що її поезія знаходить відгук у кожного слухача незалежно від віку чи статі. Але найголовнішим є те, що Діана Гальченко має потужний літературний потенціал, незламне бажання працювати над своїми творами і не боїться виносити їх на розгляд публіки. Вечір поезії «Трішечки ліричного тепла…» повністю виправдав свою назву: усі присутні відчули непідробну приємність на душі та насолоду від чудових віршів.

Бажаємо авторці натхнення якнайшвидше впорядкувати свою першу збірку та видати її!

З поезією Діани Гальченко ви можете ознайомитись за посиланням. 

Більше фотографій з заходу можна знайти тут.

Нагадуємо, Молодіжна бібліотека відкрита для співпраці з молодими авторами!

Солдату (від імені України)

Ти боровся за мене, мій відданий, вірний солдате.
Своїм потом і кров'ю відстоював честь і любов!
Ти волів з моїх рук ці ворожі кайдани зірвати!
І пролив на священній землі молоду свою кров.
Пригорну тебе, ніжно, до серця, мій соколе-сину.
Глянь-но, терен розквітнув, який його палко обплів.
Напою тебе кров'ю терпкою рясної калини.
Огорну золотавим серпанком туману степів.
Твої рани криваві омию сльозами землі.
Нагодую тебе її хлібом святим і духмяним.
Хай розтануть нещастя й тривоги в холодній імлі.
І нестерпного болю у серці твоєму не стане.
Ти - опора моя і надія на вістрі сльози.
Я - твоя Україна, що скоро з колін підведеться.
Хай свобода розквітне, мов райдуга після грози
На гарячих руїнах мого розіп'ятого серця.
І могутній Дніпро, зареве ніби лев, уночі!
Об круті береги, кігті хвиль поточивши відважно.
Поржавіють ворожого війська сталеві мечі!
Ми розправимо крила й летіти нам буде не страшно!
Заспівають в вишневих садах молоді солов'ї.
Ніжна пісня любові весняним промінням проллється.
І не знатимуть болю війни, наші світлі краї.
А священна молитва цвістиме у кожному серці

Про солдата

Ти спиш у теплім ліжку, я - в окопі
І холод пробирає до кісток.
Ти певний, світ для тебе над-жорстокий
Рятує тільки дим від цигарок.
Нас розділяють сотні кілометрів.
Ти мариш нерозділеним «коханням».
А я, під шум кривавих мінометів
Іду у бій, що може стать останнім.
З життям я бачив рани не сумісні
І очі, туги сповнені за ним.
Тобі ж у цьому світі душно й тісно.
Він став для тебе сірим і пустим.
Ти можеш обійняти своїх рідних,
А хтось про це з печаллю мріє лиш
Віддаючи останній Богу віддих.
А ти так часто матері грубиш.
Не ранить дощ снарядів твоє тіло,
Осколки в грудях серця не печуть.
Скажи, як можеш стверджувати сміло,
Що ти - нещасний?Як ним можеш буть?
Коли здається, твої муки - вічні
Коли нестерпно хочеться померти
Ти подивись солдатові у вічі...
Відчуєш тільки сором в своїм серці