Останнє оновлення: 5.12.2016 р.

Знати і пам’ятати зобов’язані

листопад, 2013 р.

На цій фотографії – знайомий фасад київського залізничного вокзалу під час фашистської окупації. Зовсім поруч, за квартал, знаходиться наша бібліотека. Ми в затишному сучасному приміщенні разом з учнями столичної школи № 7 намагаємося осмислити трагедію, відлуння якої й досі не стихає. 778 страшних днів і ночей розкраяне місто чекало на визволення. Цей день настав о четвертій годині ранку 6 листопада 1943 року. 70 років минуло з того часу.

Генерал-полковник Кирило Москаленко у своїх мемуарах так описує визволення столиці України: «І ось ми вже в Києві. Навколо йшли бої, гриміла артилерія, палали будинки, серед яких я з болем побачив і будівлю університету, підпаленого гітлерівцями. Іще йшла боротьба, запекла, кровопролитна. Рухаючись за танками, ми добралися нарешті бульваром Шевченка до Хрещатика. Там нас зустріли великі групи киян. Навколо рвалися снаряди, свистіли кулі, а жителі міста щільним кільцем оточили наші машини і бурхливо висловлювали свою радість».

Значна частина фактажу у викладенні матеріалу бібліотекаря Лариси Дідори стосувалася жахіть окупації. Десятки тисяч жертв свавілля окупантів гинули у концентраційних таборах: Дарницькому – понад 68 тисяч, Сирецькому – більше 25 тисяч. В застінках гестапо фашисти розправлялися з учасниками київського підпілля. До Германії було вивезено більше 100 тисяч киян. Окремим ганебним викликом пам’яті людства назавжди залишиться розправа над єврейським населенням у Бабиному Яру. Тортури, голод, моральне приниження під час окупації залишились у пам’яті тих, хто дочекався визволителів.

Готуючи презентацію книжкової виставки «Битва за Дніпро» іще раз звернулися до свідчень учасників тих трагічних подій. Російський письменник Віктор Астаф’єв – очевидець форсування Дніпра і безпосередній учасник битви в Україні – згадував: «Двадцять п’ять тисяч входить у воду, а виходить на тому березі три тисячі, максимум – п’ять».

По-різному оцінюють сьогодні історики, військові експерти, політики квінтесенцію битви за Київ. А ми пам’ятаємо: «Війна не скінчилася, поки не похований останній солдат». Скільки їх загинуло у цій битві, на кривавій переправі через Дніпро? Трагедія у тому, що на це питання немає відповіді. Страшний вимір -  від чверті до півмільйона людей. Вклоняємося їм.
Війна не повинна повторитися. Нехай експонати Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році» залишаться на своїх місцях. Щоб пам’ятали.

СПІЛКУЙТЕСЯ З НАМИ:

  • blog
  • facebook
  • vkontakte
  • tweetter
  • youtube
  • youtube
  • youtube
  • pinterest

НАШІ НАГОРОДИ

Допоможіть молодіжній бібліотеці

Дізнатися наші реквізити для добровільних пожертв бібліотеці:
Конт.тел. (бухгалтерія бібліотеки): (044) 288-23-36

ВГОРУ